Увесь цей джаз

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Да­ни­ло ЧЕРЕВАТСЬКИЙ,

зав­від­ді­лу Ін­сти­ту­ту еко­но­мі­ки про­ми­сло­во­сті НАН Укра­ї­ни Па­ризь­кої уго­ди — Environmental sustainability у ва­рі­ан­ті за­хи­сту клі­ма­ту. Це яв­на «сим­фо­ні­чна» уста­нов­ка. Ре­шта — у силь­но урі­за­но­му ви­гля­ді.

У 2050 р. пе­ред­ба­чу­ва­не спо­жи­ва­н­ня пер­вин­ної енер­гії в сце­нар­но­му вті­лен­ні «Джаз» має зро­сти на 61% (до рів­ня 2010 р.), а за сце­на­рі­єм-ан­та­го­ні­стом — тіль­ки на 27%. У ре­зуль­та­ті без до­сту­пу до еле­ктро­енер­гії за­ли­ша­ться не 320 млн жи­те­лів пла­не­ти, а 530 млн, але еко­ло­гія по­стра­ждає мен­ше. У 2030 р. спів­від­но­ше­н­ня «Джаз»/«сим­фо­нія» за чи­слом тих, хто не має до­сту­пу до еле­ктро­енер­гії, мо­же ста­но­ви­ти 730/880 млн чо­ло­вік.

Та й у са­мій СВЕР є клю­чо­ві фі­гу­ри, які не со­ром­ля­ться ска­за­ти: «Змі­на клі­ма­ту не є основ­ною про­бле­мою для біль­шо­сті ра­йо­нів зем­ної ку­лі; на пер­шо­му мі­сці, швид­ше, еко­но­мі­чний роз­ви­ток і по­лі­пше­н­ня яко­сті по­ві­тря. Єди­ним ви­ня­тком є Єв­ро­па», — як це зро­бив про­фе­сор Карл Ро­уз.

Що­ро­ку «те­хні­чка по три­ле­мах» під ім’ям «Олі­вер Ва­йман», між­на­ро­дна кон­сал­тин­го­ва фір­ма з управ­лі­н­ня, ро­бить для кра­їн і кон­ти­нен­тів (ре­гіо­нів) роз­ра­хун­ки ін­де­ксів (Energy Trilemma Index). Ін­де­кси під­твер­джу­ють, що «...усі ща­сли­ві сім’ї схо­жі одна на одну, ко­жна не­ща­сли­ва сім’я не­ща­сли­ва по-сво­є­му».

«Ща­сли­ві» Шве­ція, Швей­ца­рія, Ні­дер­лан­ди, Ве­ли­ка Бри­та­нія, Ні­меч­чи­на та ін­ші схо­жі одне на одно­го ді­а­гра­ма­ми, що на­бли­жа­ю­ться за кон­фі­гу­ра­ці­єю до рів­но­сто­рон­ніх три­ку­тни­ків.

А в Улан-ба­то­рі з на­се­ле­н­ням 1,4 млн чо­ло­вік май­же по­ло­ви­ну жи­тло­во­го ма­си­ву ста­нов­лять ра­йо­ни юрт, які не ма­ють цен­тра­лі­зо­ва­но­го опа­ле­н­ня. То­му взим­ку сто­ли­цю Мон­го­лії на­кри­ває згу­бним для здо­ров’я гу­стим смо­гом, на 80% про­ся­кну­тим гру­бним ди­мом.

Однак про­бле­ма ви­яви­ла­ся не стіль­ки у ву­гіль­но­му па­ли­ві, скіль­ки в бі­дно­сті. Уряд Мон­го­лії ра­зом із кор­по­ра­ці­єю «Ви­кли­ки ти­ся­чо­лі­т­тя» (Millennium Challenge Corporation) по­чи­на­ю­чи з 2011 р. по­ста­вив у ра­йо­ни мі­ста, де сім’ї ту­ля­ться в юр­тах, 100 тис., а з 2013-го спіль­но зі Сві­то­вим бан­ком — ще 40 тис. ін­но­ва­цій­них пе­чей ту­ре­цько­го ви­ро­бни­цтва з 93-від­со­тко­вою зниж­кою до ці­ни. Спо­ча­тку зни­же­н­ня рів­ня за­бру­дне­н­ня атмо­сфе­ри бу­ло яв­ним. Але не­за­ба­ром май­же всі без­дим­ні пі­чки пе­ре­ко­чу­ва­ли в сіль­ські ра­йо­ни, жи­те­лям яких ко­ли­шні вла­сни­ки пе­ре­про­да­ли їх у кіль­ка ра­зів до­рож­че... І зно­ву в Улан-ба­то­рі ста­ло «так дым­но, что в зер­ка­ле нет отра­же­нья»!

То­му, ко­ли сер Фі­ліп Лоу, го­ло­ва Гру­пи з ви­вче­н­ня сві­то­вої енер­ге­ти­чної три­ле­ми (the World Energy Trilemma Study Group), за­яв­ляє про те, що за Па­ризь­кою уго­дою ко­жна кра­ї­на усві­дом­лює три­лем­ність під­хо­ду, то це, на­пев­но, так: адже по­лі­ти­ки зна­ють, що ма­ють спра­ву з «не­мо­жли­ви­ми трій­ця­ми».

До­ся­гне­н­ня більш як двох по­став­ле­них ці­лей за один раз не­мо­жли­ве ні в енер­ге­ти­ці, ні в га­лу­зі пра­ва, ні в еко­но­мі­ці. Аме­ри­кан­ський пи­сьмен­ник Ро­берт Пенн Вор­рен ні­би­то ми­слив ка­те­го­рі­я­ми три­лем, ко­ли пи­сав: «Пра­во — вузь­ка ков­дра на дво­спаль­но­му ліж­ку, ко­ли ніч хо­ло­дна, а на ліж­ку — троє. Ков­дри не ви­ста­чить, хоч скіль­ки її тя­гни та на­тя­гай…». А ві­до­мий аме­ри­кан­ський еко­но­міст ту­ре­цько­го по­хо­дже­н­ня Де­ні Ро­дрік об´рун­ту­вав «па­ра­докс гло­ба­лі­за­ції», ві­до­мий та­кож як три­ле­ма гло­ба­лі­за­ції. На рів­ні на­ціо­наль­ної дер­жа­ви, ствер­джує він, не­мо­жли­во по­єд­на­ти де­мо­кра­тію, еко­но­мі­чну гло­ба­лі­за­цію та не­о­бме­же­ну ав­то­но­мію. То­му гі­пер­гло­ба­лі­за­ція мо­жли­ва ли­ше у ра­зі ство­ре­н­ня ті­єї або ін­шої фор­ми сві­то­во­го уря­ду (гло­баль­ний фе­де­ра­лізм) або від­мо­ви від де­мо­кра­тії в окре­мих дер­жа­вах на ко­ристь те­хно­кра­ти­чної елі­ти, яка при­сто­со­ву­ва­ти­ме свою по­лі­ти­ку до ви­мог сві­то­во­го рин­ку, а не до очі­ку­вань гро­ма­дян. Пер­ший ва­рі­ант, за Ро­дрі­ком, не­ре­а­лі­сти­чний, дру­гий — амо­раль­ний.

То­му схва­ле­на сві­то­вим бо­мон­дом «сим­фо­ні­чна» Па­ризь­ка уго­да на­скрізь про­со­че­на «но­вою не­щи­рі­стю» (див. DT.UA №36 від 29 ве­ре­сня 2018 р.).

А що «Джаз»? Це, як ви­сло­вив­ся Ма­ксим Горь­кий, «му­зи­ка для тов­стих». Най­біль­ше в Modern Jazz за­ці­кав­ле­ні па­лив­ні гі­ган­ти, то­му що, як під­ра­ху­ва­ла ін­ве­сти­цій­но-кон­сал­тин­го­ва фір­ма Kepler Cheuvreux, ін­тен­сив­не «озе­ле­не­н­ня» енер­ге­ти­ки за­гро­жує їм втра­тою май­же 28 трлн дол. ви­ру­чки.

Є, зви­чай­но, і в їхньо­му та­бо­рі «сим­фо­ні­сти» на кшталт ве­ли­ко­го енер­ге­ти­чно­го кон­цер­ну Vattenfall зі Шве­ції, що ви­рі­ши­ли від­мо­ви­ти­ся від ви­ко­пно­го па­ли­ва упро­довж жи­т­тя одно­го по­ко­лі­н­ня, є на­фто­га­зо­ва транс­на­ціо­наль­на ком­па­нія BP, яка за­кли­кає до «ще швид­шої транс­фор­ма­ції» і до­три­ма­н­ня ці­лей Па­ризь­кої уго­ди. Але більш пред­став­ни­цьки­ми є про­ми­сло­ви­ки з Ро­сії, які щи­ро пе­ре­ко­на­ні, що, не­зва­жа­ю­чи на весь ажі­о­таж із від­нов­лю­ва­ни­ми дже­ре­ла­ми, гло­баль­ний енер­го­ба­ланс усе одно на 75% бу­де за­без­пе­че­ний на­фтою, га­зом і ву­гі­л­лям. То­му їх хви­лю­ють не так са­мі но­ві ви­кли­ки, як не­аде­ква­тне став­ле­н­ня до них енер­ге­ти­чних Aeан Бо­дрійяр. Змо­ва ми­сте­цтва,

1996 р. лі­де­рів ро­сій­ських ком­па­ній, що пре­тен­ду­ють на роль сві­то­вих, які на­віть не спро­мо­гли­ся роз­ро­би­ти вла­сні сце­на­рії обла­шту­ва­н­ня гло­баль­ної енер­ге­ти­ки.

Та й аме­ри­кан­ські ву­гля­рі не ква­пля­ться пе­ре­йти від «чор­но­го до зе­ле­но­го». По­ту­жна аме­ри­кан­ська ву­гіль­на ком­па­нія Murray Energy Corp. у сер­пні 2017 р. звер­ну­ла­ся до пре­зи­ден­та Трам­па з кло­по­та­н­ням про за­про­ва­дже­н­ня над­зви­чай­но­го ста­ну в енер­ге­ти­ці з ого­ло­ше­н­ням дво­рі­чно­го мо­ра­то­рію на за­кри­т­тя ву­гіль­них еле­ктро­стан­цій, без чо­го — бан­крут­ство са­мої кор­по­ра­ції та звіль­не­н­ня 6500 на­йма­них нею ша­хта­рів у шта­ті Ога­йо.

У сфор­мо­ва­но­му рі­зно­бої атом­ни­ки теж на­ма­га­ю­ться ло­бі­ю­ва­ти свої ін­те­ре­си. Мі­жна­ро­дне агент­ство з атом­ної енер­гії (МАГАТЕ) у 2017 р. ви­сту­пи­ло зі сце­на­рі­єм «Гар­мо­нія», що пе­ред­ба­чає пуск до 2050 р. 1000 ГВТ ядер­них по­ту­жно­стей і за­без­пе­че­н­ня до 25% сві­то­вих по­ста­вок еле­ктро­енер­гії атом­ни­ми стан­ці­я­ми. Спра­ва, як за­пев­ня­ють роз­ро­бни­ки «Гар­мо­нії», ви­про­бу­ва­на, вве­де­н­ня 33 ГВТ на рік про­тя­гом на­сту­пно­го де­ся­ти­лі­т­тя по­рів­нян­не з тем­па­ми роз­ви­тку атом­ної енер­ге­ти­ки у ві­сім­де­ся­тих ро­ках ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. На­ба­га­то скла­дні­ше по­вер­ну­ти до­ві­ру су­спіль­ства до атом­них те­хно­ло­гій пі­сля Чор­но­би­ля та Фу­ку­сі­ми. А це пи­та­н­ня ве­ли­кої по­лі­ти­ки.

Ро­згар­ді­яш у та­бо­рі го­лов­них сил сві­то­вої енер­ге­ти­ки ста­вить під за­гро­зу са­му ідею про­го­ло­ше­ної СВЕР про­гра­ми Grand Transit — пе­ре­хо­ду до сві­тло­го енер­ге­ти­чно­го зав­тра. Гед Де­віс зі Сві­то­вої енер­ге­ти­чної ра­ди на­го­ло­сив: «...сьо­го­дні ми пе­ре­бу­ва­є­мо на по­ро­зі но­вої ери, ко­ли за­не­по­ко­є­н­ня ви­кли­ка­ють уже не тіль­ки зни­же­ні в ці­ні акти­ви, а й те, який вплив чи­нять зне­ці­не­ні ре­сур­си на еко­но­мі­ку окре­мих кра­їн».

За при­кла­да­ми да­ле­ко хо­ди­ти не тре­ба: укра­їн­ська енер­ге­ти­чна си­сте­ма при на­яв­но­сті на­стіль­ки по­ту­жно­го па­лив­но-енер­ге­ти­чно­го ком­пле­ксу пе­ре­жи­ває важ­кі ви­про­бу­ва­н­ня, зу­мов­ле­ні де­фі­ци­том па­ли­ва, у то­му чи­слі і ядер­но­го, зно­ше­ні­стю еле­ктро­стан­цій і шахт, їхньою еко­ло­гі­чною не­прийня­тні­стю. Але на­ціо­наль­на еко­но­мі­ка не має пе­ред­умов до змі­ни ста­но­ви­ща енер­ге­ти­ки на кра­ще ні за­раз, ні в не­да­ле­ко­му май­бу­тньо­му.

За­га­лом Grand Transit ви­гля­дає не «Ве­ли­ким пе­ре­хо­дом», а не­згра­бним ма­нев­ром сві­то­во­го го­спо­дар­ства в про­сто­рі двох «не­мо­жли­вих трійць» — енер­ге­ти­чної та гло­ба­лі­за­цій­ної, що на­га­ду­ють про­хід Одіс­се­єм ті­сної про­то­ки між Сцил­лою та Ха­ри­бдою. До­лею люд­ства мо­же ста­ти «Важ­кий рок», не­хай про­ба­чать цей ка­лам­бур, з усі­єю без­від­ра­дні­стю «Хард-ро­ку», з йо­го слаб­ким еко­но­мі­чним зро­ста­н­ням, за­мкну­ті­стю в «на­ціо­наль­них квар­ти­рах», рі­зно­ка­лі­бер­ни­ми еко­но­мі­чни­ми та енер­ге­ти­чни­ми мо­де­ля­ми, ре­сур­сною ав­тар­кі­єю та... які там, да­руй­те, клі­ма­ти­чні прі­о­ри­те­ти!

То­му го­лов­не зав­да­н­ня акту­аль­но­сті — узго­ди­ти ін­те­ре­си основ­них сил енер­го­рин­ку. Не за­сто­со­ву­ва­ти до тих са­мих ву­гля­рів гру­бу по­лі­ти­ку ви­ті­сне­н­ня з енер­ге­ти­ки, а роз­сте­ли­ти їм, обра­зно ви­слов­лю­ю­чись, м’яку до­ріж­ку — при ви­хо­ді.

Ки­тай­ці, в яких ву­гле­ви­до­бу­ток є зна­чною стат­тею на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки, всер­йоз за­го­во­ри­ли про ву­гле­хі­мію та її зна­че­н­ня для май­бу­тньо­го пов’яза­них із ша­хта­ми про­він­цій. Це ва­жли­ва озна­ка, яка свід­чить про май­бу­тню ди­вер­си­фі­ка­цію. Ту са­му те­му де­да­лі ви­ра­зні­ше чу­ти і в ро­сій­сько­му Ку­зба­сі. До слів Дми­тра Мен­де­лє­є­ва про на­фту, спа­лю­ва­ти яку все одно, що роз­па­лю­ва­ти груб­ку аси­гна­ці­я­ми, те­пер до­да­ють і ву­гі­л­ля. А за­клик ве­ли­ко­го хі­мі­ка до на­ціо­наль­но­го ка­пі­та­лу «пе­ре­тво­ри­ти чо­ти­ри­ко­пі­є­чний про­дукт на п’яти­кар­бо­ван­це­вий, від чо­го при­ста­не де­що й до ва­ших рук, і до рук ти­сяч ро­бі­тни­ків, які бу­дуть по­трі­бні для то­го, щоб пе­ре­вер­ну­ти ці міль­йо­ни пу­дів, що мар­но ле­жать під зем­лею», — ні­би­то про хі­мі­чну пе­ре­роб­ку ву­гі­л­ля, і так су­ча­сно. Про­ви­дець!

Істо­рія ци­ві­лі­за­цій — це до­бір­ка «чор­них ле­бе­дів» — по­дій ма­ло­ймо­вір­них, але до­сить зна­чу­щих. У двад­ця­тих ро­ках ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя пи­сьмен­ник Оле­ксандр Бє­ля­єв у кни­зі «Про­да­вець по­ві­тря» роз­по­вів фан­та­сти­чну істо­рію ан­глій­сько­го ко­мер­сан­та мі­сте­ра Бей­лі, який спа­лює у ве­ли­че­зних кіль­ко­стях атмо­сфер­не по­ві­тря на сво­їй се­кре­тній фа­бри­ці в Яку­тії. І от уже су­ча­сні ан­глій­ці ін­тен­сив­но роз­ви­ва­ють енер­ге­ти­ку на рід­ко­му по­ві­трі, ди­ву­ю­чись, що не взя­ли­ся за це на­ба­га­то ра­ні­ше (див. DT.UA №48 від 16 гру­дня 2017 р.).

У ві­до­мо­му кі­но­філь­мі «Увесь цей джаз» (All That Jazz) ре­жи­се­ра Бо­ба Фос­са (Bob Fosse) важ­ко хво­рий та­ла­но­ви­тий хо­ре­о­граф і ре­жи­сер Джо Гі­де­он роз­ри­ва­є­ться між під­го­тов­кою сво­го но­во­го бро­двей­сько­го шоу та мон­та­жем чер­го­во­го кі­но­філь­му. Ко­жний свій ра­нок він по­чи­нає з... фра­зи «Шоу роз­по­чи­на­є­ться, па­но­ве!».

Шоу роз­по­чи­на­є­ться?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.