«Ті­ньо­вий» зе­мель­ний ри­нок

Зна­чна ча­сти­на сіль­го­сп­зе­мель дав­но пе­ре­бу­ває в рин­ко­во­му обі­гу пі­сля від­чу­же­н­ня її в се­лян

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Єлі­анд і На­дія ГОЦУЄНКИ

Що гу­чні­ше лу­на­ють го­ло­си про не­об­хі­дність пов­но­го ска­су­ва­н­ня мо­ра­то­рію, щоб за­про­ва­ди­ти віль­ну ку­пів­лю-про­даж сіль­го­сп­зем­лі, то яскра­ві­ше в пам’яті пе­ре­сі­чних гро­ма­дян ожи­ва­ють спо­га­ди про ва­у­чер­ну при­ва­ти­за­цію 1990-х та її на­слід­ки.

Пі­сля то­го як про­ми­сло­ві під­при­єм­ства за без­цінь при­брав до рук олі­гар­хат, який са­ме за­ро­джу­вав­ся, їхній по­тен­ці­ал бу­ло ви­па­тра­но хи­жа­цьким ви­ко­ри­ста­н­ням, що спри­чи­ни­ло зли­дні та без­ро­бі­т­тя, ма­со­вий ви­їзд спів­ві­тчи­зни­ків на за­ро­бі­тки за кор­дон. Су­спіль­на не­без­пе­ка та­ких без­від­по­від­аль­них дій ни­ні про­гля­да­є­ться в аграр­ній сфе­рі. Мо­ра­то­рій тіль­ки спо­віль­нив рух сіль­го­сп­зе­мель у то­му на­прям­ку, ку­ди два де­ся­ти­лі­т­тя то­му «ру­ха­ли­ся» про­ми­сло­ві під­при­єм­ства, про­те аж ні­як не зу­пи­нив про­це­су, де­да­лі біль­ше від­да­ля­ю­чи кра­ї­ну від фер­мер­ської мо­де­лі зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня. По­ки ла­ма­ють спи­си нав­ко­ло за­бо­ро­ни на ку­пів­лю-про­даж, зна­чна ча­сти­на сіль­го­сп­зе­мель дав­но пе­ре­бу­ває в рин­ко­во­му обі­гу.

А де­які зе­мель­ні ді­лян­ки вже зро­би­ли не одне ко­ло, мі­ня­ю­чи вла­сни­ків, за­зна­ю­чи кон­со­лі­да­ції у біль­ші ма­си­ви. Ті­ньо­вий зе­мель­ний ри­нок жи­ве й роз­ши­рю­є­ться. І мо­ра­то­рій для на­ко­пи­чу­ва­чів зе­мель­них бан­ків не є істо­тною пе­ре­шко­дою. Так, у не­що­дав­но ви­пу­ще­но­му за спри­я­н­ня Сві­то­во­го бан­ку «Мо­ні­то­рин­гу зе­мель­них від­но­син в Укра­ї­ні за 2016–2017 рр.» (на осно­ві опра­цю­ва­н­ня офі­цій­них да­них п’яти дер­жав­них ві­домств, вклю­ча­ю­чи Мі­на­гро­по­лі­ти­ки й Дер­жгео­ка­дастр) ви­зна­че­но стан го­лов­но­го ре­сур­су агро­се­кто­ра що­до всіх ка­те­го­рій зе­мель. І стан цей до­сить сум­ний…

Кри­ві до­ро­ги без­опла­тної при­ва­ти­за­ції

На­ве­де­ні в Мо­ні­то­рин­гу да­ні свід­чать про те, що об­ся­ги без­опла­тно при­ва­ти­зо­ва­ної зем­лі на­стіль­ки мас­шта­бні, що ціл­ком по­рів­нян­ні з об­ся­га­ми основ­них ма­си­вів. Ста­ном на сі­чень 2018 р. 9,5 млн укра­їн­ців, ско­ри­став­шись пра­вом на без­опла­тну при­ва­ти­за­цію зем­лі, при­дба­ли ді­лян­ки. Най­біль­ше зем­лі та­ким чи­ном по­тра­пи­ло у при­ва­тну вла­сність у Во­лин­ській обла­сті (327,5 тис. га), Іва­но­фран­ків­ській (260,7 тис. га), Хмель­ни­цькій (257,5 тис. га). Із за­галь­них об­ся­гів та­кої зем­лі най­біль­ше її бу­ло при­ва­ти­зо­ва­но «для ве­де­н­ня осо­би­сто­го се­лян­сько­го го­спо­дар­ства» (ОСГ). За оцін­кою роз­ро­бни­ків — 63,3%, тоб­то близь­ко 2 млн га.

По­ча­тко­вий за­дум без­опла­тної при­ва­ти­за­ції до­сить зна­чної ча­сти­ни сіль­го­сп­зе­мель був ви­прав­да­ний і не­об­хі­дний. Лі­кві­да­ція кол­го­спів і ра­дго­спів хо­ча й спри­чи­ни­ла зро­ста­н­ня ро­слин­ни­цької га­лу­зі, але не­га­тив­но по­зна­чи­ла­ся на тва­рин­ни­цтві. І для ком­пен­са­ції втрат вну­трі­шньо­го рин­ку в ча­сти­ні ре­а­лі­за­ції м’ясо-мо­ло­чних про­ду­ктів від сіль­госп­під­при­ємств се­лян­ським до­мо­во­ло­ді­н­ням бу­ла по­трі­бна до­да­тко­ва зем­ля для ви­ро­бни­цтва кор­мів для тва­рин та ін­ших по­треб. Та оскіль­ки мі­сце­ві гро­ма­ди й ор­га­ни са­мов­ря­ду­ва­н­ня фа­кти­чно від­сто­ро­не­ні від рі­шень що­до ви­ді­ле­н­ня зем­лі для без­опла­тної при­ва­ти­за­ції (це ро­блять цен­траль­ні зе­мель­ні ор­га­ни), то сіль­го­сп­зем­ля «для ве­де­н­ня ОСГ» без­опла­тно ви­ді­ля­ла­ся аж ні­як не тіль­ки для на­ро­щу­ва­н­ня сіль­го­спви­ро­бни­цтва.

Си­ту­а­цію по­гір­шує те, що ви­ко­ри­сто­ву­є­ться екс­те­ри­то­рі­аль­ний прин­цип, що до­зво­ляє від­ді­ле­н­ням Дер­жгео­ка­да­стру ча­сто без узго­дже­н­ня й на­віть ві­до­ма мі­сце­вої гро­ма­ди на свій роз­суд да­ва­ти до­зво­ли на роз­роб­ку про­е­ктів зем­ле­впо­ря­дних ро­біт для при­ва­ти­за­ції ді­ля­нок, у т.ч. гро­ма­дя­нам, які не ма­ють жо­дно­го сто­сун­ку ні до се­ла, по­бли­зу яко­го роз­та­шо­ва­на ді­лян­ка, ні до ро­бо­ти в сіль­сько­му го­спо­дар­стві. Та­кі «се­ля­ни» ді­ють або на за­мов­ле­н­ня пе­ре­ку­пни­ків для фор­му­ва­н­ня ма­си­вів, або зі спе­ку­ля­тив­ним при­ці­лом, осо­бли­во й не при­хо­ву­ю­чи на­мі­ру про­да­ти без­опла­тно отри­ма­ну ді­лян­ку. Ко­мер­цій­но­ко­ру­пцій­на скла­до­ва у про­це­сі та­кої без­опла­тної при­ва­ти­за­ції за­шка­лює. Ін­тер­нет і пар­ка­ни пе­ред­мість ря­сні­ють про­по­зи­ці­я­ми про про­даж ді­ля­нок. Ці­ни на них ви­со­кі, ло­бі­сти й ви­го­до­о­три­му­ва­чі цих про­це­сів по­ста­ра­ли­ся, щоб зем­лі, при­зна­че­ні для ве­де­н­ня ОСГ, бу­ли ви­ве­де­ні з-під впли­ву мо­ра­то­рію і мо­жна бу­ло лег­ко змі­ни­ти їх ці­льо­ве при­зна­че­н­ня. У ре­зуль­та­ті є ре­гіо­ни, осо­бли­во по­бли­зу міст-міль­йон­ни­ків, де в пе­ред­мі­стях зде­біль­шо­го пе­ре­про­да­ють ді­лян­ки, а не ви­ро­щу­ють сіль­госп­про­ду­кцію. При цьо­му ви­ро­бни­цтво мо­ло­ка, м’яса, ово­чів ско­ро­чу­є­ться, ці­ни на них за­шка­лю­ють, за­те на зем­лях для ве­де­н­ня ОСГ по­бли­зу ве­ли­ких міст ро­стуть ці­лі квар­та­ли ба­га­то­по­вер­хі­вок, ко­те­джних мі­сте­чок і при­са­ди­бно-фе­одаль­них во­ло­дінь.

До всьо­го та­кі без­опла­тно при­ва­ти­зо­ва­ні ді­лян­ки, що до­ся­га­ють 2 га, ча­сто кон­со­лі­ду­ю­ться у ве­ли­кі ма­си­ви й ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться ла­ти­фун­ди­ста­ми для на­ро­щу­ва­н­ня зе­мель­них бан­ків. У та­кий спо­сіб зем­лі, які при­зна­че­ні для ве­де­н­ня се­лян­сько­го го­спо­дар­ства, тоб­то для на­пов­не­н­ня вну­трі­шньо­го про­до­воль­чо­го рин­ку, «пе­ре­клю­че­но» на ви­ро­бни­цтво агро­си­ро­ви­ни на екс­порт. Че­рез що на­ро­щу­ю­ться зна­чні дис­про­пор­ції у ви­ро­бни­цтві сіль­госп­про­ду­ктів, які тра­ди­цій­но ви­ро­щу­ють дрі­бні сіль­го­спви­ро­бни­ки. Згі­дно з остан­ні­ми да­ни­ми, ми­ну­лий рік став ре­кор­дно низь­ким в Укра­ї­ні за рів­нем спо­жи­ва­н­ня мо­ло­чних про­ду­ктів на ду­шу на­се­ле­н­ня. Їх спо­жи­то ли­ше 188,5 кг. При то­му, що на­у­ко­во об´рун­то­ва­на нор­ма удві­чі ви­ща й ста­но­вить 380 кг. Си­ту­а­ція з м’ясни­ми про­ду­кта­ми не на­ба­га­то кра­ща. Час­тка яло­ви­чи­ни й сви­ни­ни у спо­жи­ван­ні на­се­ле­н­ня зни­зи­ла­ся до кри­ти­чної ме­жі. М’ясний ра­ціон біль­шо­сті укра­їн­ців де­да­лі біль­ше за­без­пе­чу­є­ться брой­лер­ною ку­ря­ти­ною.

Якщо ла­ти­фун­ди­сти зна­хо­дять спосо­би при­бра­ти до рук на­віть зем­лі, при­зна­че­ні для роз­ви­тку се­лян­ських го­спо­дарств, то що мо­же за­ва­ди­ти їм при ска­су­ван­ні мо­ра­то­рію пов­ні­стю ску­пи­ти основ­ні ма­си­ви сіль­го­сп­зем­лі, на при­дба­н­ня яких у фер­ме­рів і се­лян не­має ні вла­сних ко­штів, ні мо­жли­во­сті отри­ма­ти кре­ди­ти?

Азарт чи­нов­ни­ків у без­опла­тній при­ва­ти­за­ції зе­мель для ве­де­н­ня се­лян­сько­го го­спо­дар­ства, са­дів­ни­цтва, бу­дів­ни­цтва й об­слу­го­ву­ва­н­ня бу­дин­ків у низ­ці місць на­був та­ко­го роз­ма­ху, що ін­шим обді­ле­ним те­ри­то­рі­аль­ним гро­ма­дам не за­ли­ши­ло­ся ді­ля­нок, яки­ми, згі­дно з но­во­у­хва­ле­ни­ми за­ко­на­ми, мо­жна бу­ло б роз­по­ря­джа­ти­ся на вла­сний роз­суд. Чи­ма­ло те­ри­то­рій, осо­бли­во по­бли­зу ве­ли­ких міст, де віль­ної зем­лі вже не за­ли­ши­ло­ся на­віть для ви­ді­ле­н­ня Атов­цям. Якщо чи­нов­ни­кам схо­дить з рук обді­ле­н­ня се­лян, які, отри­мав­ши до­да­тко­ві ді­лян­ки, мо­гли б ви­ро­сти у фер­ме­рів і по­кла­сти край де­фі­ци­ту й до­ро­жне­чі хар­чо­вих про­ду­ктів, то чо­му не пі­ти ще да­лі й не за­ли­ши­ти без зе­мель­них на­ді­лів лю­дей, які за­хи­ща­ють кра­ї­ну від агре­со­ра?

За­бо­ро­ну мо­жна обі­йти

Під час мо­ра­то­рію з’яви­ло­ся й уко­рі­ни­ло­ся в пра­кти­ці ще чи­ма­ло спосо­бів від­чу­же­н­ня в се­лян на­ле­жної їм зем­лі. При­чо­му де­які з них, як, на­при­клад, ем­фі­тев­зис, за­сто­со­ву­ю­ться для то­го, щоб обі­йти за­бо­ро­ну на ку­пів­лю-про­даж сіль­го­сп­зе­мель, на­сам­пе­ред се­лян­ських па­їв. По­я­ву сьо­го­дні ці­єї дав­ньої мо­де­лі зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня мо­жна по­ясни­ти тим, що під­при­єм­ці-зем­ле­ко­ри­сту­ва­чі остан­нім ча­сом на­по­ле­гли­во шу­ка­ють по­ря­тун­ку від будь-яко­го кон­тро­лю, у т.ч. від вла­сни­ків зем­лі. Ем­фі­тев­зис як глиб­ша фор­ма пар­тнер­ських від­но­син, що дає ба­га­то до­да­тко­вих прав орен­да­ре­ві, вклю­ча­ю­чи обмін і на­віть про­даж узя­тої в ко­ри­сту­ва­н­ня сіль­го­сп­зем­лі, впро­ва­дже­но у ві­тчи­зня­не за­ко­но­дав­ство вже в роз­пал зе­мель­ної ре­фор­ми — 2007 ро­ку при ухва­лен­ні но­во­го Ци­віль­но­го ко­де­ксу. Пі­сля цьо­го до Зе­мель­но­го ко­де­ксу бу­ло вне­се­но від­по­від­ні змі­ни, які до­зво­ля­ють від­то­ді за­сто­со­ву­ва­ти в агро­се­кто­рі нор­ми ци­віль­но­го пра­ва. І хо­ча чи­ма­ло орен­да­рів пра­гнуть за­мі­ни­ти тра­ди­цій­ну орен­ду ви­гі­дні­шим для них ем­фі­тев­зи­сом, їхнє ба­жа­н­ня не зна­хо­дить осо­бли­во­го від­гу­ку в орен­до­дав­ців. В «Мо­ні­то­рин­гу зе­мель­них від­но­син за 2016–2017 рр.» за­фі­ксо­ва­но до­сить скром­ні мас­шта­би за­сто­су­ва­н­ня ці­єї фор­ми пар­тнер­ства. За остан­ні два ро­ки в рам­ках та­ких угод ви­ко­ри­сто­ву­є­ться ли­ше 80 тис. га ріл­лі. При цьо­му мо­жна зро­би­ти ви­сно­вок, що сто­сун­ки між пар­тне­ра­ми у про­це­сі за­сто­су­ва­н­ня ці­єї фор­ми пар­тнер­ства не без­хмар­ні. Мо­ні­то­ринг при­найм­ні вка­зує на чи­ма­ло кон­флі­ктів. Кіль­кість су­до­вих роз­гля­дів у спра­вах що­до ем­фі­тев­зи­су за 2017 р. зро­сла в чо­ти­ри ра­зи.

Річ у то­му, що ба­га­то орен­до­дав­ців, які по­збав­ле­ні юри­ди­чної до­по­мо­ги, при­пу­ска­ю­ться не­до­гля­дів під час оформ­ле­н­ня до­ку­мен­тів, не вра­хо­ву­ю­чи, що до­го­во­ри орен­ди й ем­фі­тев­зи­су ре­гу­лю­ю­ться по-рі­зно­му. Пер­ші — згі­дно із За­ко­ном про орен­ду, дру­гі — за ста­т­тя­ми Ци­віль­но­го ко­де­ксу. Че­рез та­кі про­ра­хун­ки се­ля­ни-па­йо­ви­ки ча­сто по­тра­пля­ють у юри­ди­чну пас­тку, з якої ви­бра­ти­ся не­про­сто.

До­ктор юри­ди­чних на­ук П.ку­лі­ніч звер­тає ува­гу на те, що пе­ре­ва­ги у ви­ко­ри­стан­ні ем­фі­тев­зи­су для вла­сни­ка зем­лі (ко­ли з’яв­ля­є­ться мо­жли­вість одра­зу ж отри­ма­ти біль­шу су­му, ніж при зви­чай­ній орен­ді) ні­ве­лю­є­ться ве­ли­ки­ми ри­зи­ка­ми. Во­ни спри­чи­не­ні тим, що низь­ка вар­тість сіль­го­сп­зем­лі зни­жує ці­ну на пе­ре­да­чу її за до­по­мо­гою ем­фі­тев­зи­су. Вла­сник зем­лі при цьо­му про­дов­жує пла­ти­ти зе­мель­ний по­да­ток. А ще має бу­ти го­то­вий, що пар­тнер мо­же обмі­ня­ти або на­віть про­да­ти зем­лю, що­прав­да, за­ли­шив­ши за її вла­сни­ком пе­ре­ва­жне пра­во на її ви­куп. Екс­перт ро­бить ви­сно­вок, що цю фор­му зем­ле­вла­сни­ко­ві до­ціль­но за­сто­со­ву­ва­ти ли­ше в ра­зі край­ньої не­об­хі­дно­сті, ко­ли по­трі­бні ко­шти в кіль­ка ра­зів біль­ші, ніж пла­та за зви­чай­ну орен­ду.

Орен­дні пе­ре­ко­си

Про­ве­де­ний мо­ні­то­ринг під­твер­джує, що основ­ною фор­мою зе­мель­них від­но­син у кра­ї­ні за­ли­ша­є­ться орен­да. На під­твер­дже­н­ня цьо­го за­зна­че­но, що за по­пе­ре­дні два ро­ки бу­ло укла­де­но но­вих угод на орен­ду на 13,5 млн га, ще 2,4 млн га бу­ло пе­ре­да­но но­вим вла­сни­кам як спад­щи­на. Усе б ні­чо­го: як-не-як, орен­дна си­сте­ма за всіх сво­їх не­до­лі­ків ви­ве­ла агро­се­ктор в еко­но­мі­чні лі­де­ри, пе­ре­тво­ри­ла йо­го на основ­но­го по­ста­чаль­ни­ка твер­дої ва­лю­ти в кра­ї­ну. Але при цьо­му очі­ку­ва­но­го рі­зно­ма­ні­т­тя форм го­спо­да­рю­ва­н­ня на зем­лі не спо­сте­рі­га­є­ться. Се­ре­днє й осо­бли­во дрі­бне під­при­єм­ни­цтво, від­чу­ва­ю­чи тиск ве­ли­ко­го агро­бі­зне­су, не тіль­ки не роз­ви­ває, а й втра­чає свої ко­ли­шні по­зи­ції. І для цьо­го є під­ста­ви: до­ста­тньо по­рів­ня­ти, як змі­ни­ло­ся під час мо­ра­то­рію спів­від­но­ше­н­ня, з одно­го бо­ку, об­ся­гів зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня, з ін­шо­го — зем­ле­во­ло­дінь. Ви­яви­ться, що роз­мі­ри при­ва­тних зем­ле­во­ло­дінь, ви­ді­ле­них се­ля­нам-па­йо­ви­кам за два де­ся­тки ро­ків, пра­кти­чно за­ли­ши­ли­ся ті са­мі. Як ви­ді­ли­ли пай (у се­ре­дньо­му 4 га), та­ким йо­го роз­мір пе­ре­ва­жно й за­ли­шив­ся. Тим ча­сом мас­шта­би зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня у ба­га­то ра­зів зро­сли. Орен­да­рі-ла­ти­фун­ди­сти на­ро­сти­ли ве­ли­че­зні зе­мель­ні бан­ки за ра­ху­нок орен­ди па­їв, окре­мі ма­си­ви зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня до­ся­гли роз­мі­рів у кіль­ка со­тень тис. га, впри­тул на­бли­зив­шись до міль­йон­но­го по­ка­зни­ка. То­му й важ­ко уяви­ти рів­но­прав­не спів­ро­бі­тни­цтво орен­да­ря й орен­до­дав­ця, пер­ший з яких во­ло­діє ма­си­ва­ми зем­лі, що за­йма­ють ці­лі сіль­ські ра­йо­ни й зна­чну ча­сти­ну обла­стей, а ін­ший має до­сить ілю­зор­ну вла­сність у кіль­ка га, за­гу­бле­ну се­ред не­озо­рих про­сто­рів. Еко­но­мі­чна і юри­ди­чна по­ту­жність двох сто­рін, не ка­жу­чи вже про ло­бізм і вплив на цен­траль­ні й мі­сце­ві ор­га­ні вла­ди, не­по­рів­нян­на.

Сут­тє­во ні­ве­лює зе­мель­ну вла­сність се­лян-па­йо­ви­ків і те, що зро­ста­н­ня орен­дної пла­ти за ко­ри­сту­ва­н­ня їхні­ми ді­лян­ка­ми зна­чно ви­пе­ре­джає тен­ден­ція збіль­ше­н­ня стро­ків орен­ди зем­лі, що від­бу­ва­є­ться під зро­слим ти­ском зем­ле­ко­ри­сту­ва­чів, які пра­гнуть зу­стрі­ти за­пуск віль­но­го рин­ку зем­лі з но­ви­ми на­ді­ла­ми. Та тіль­ки від та­ко­го обі­гу зе­мель орен­до­дав­ці, не­зва­жа­ю­чи на по­сту­по­ве зро­ста­н­ня орен­дної пла­ти, за­зна­ють де­да­лі біль­ших втрат. Адже пе­ре­да­ча зем­лі в ко­ри­сту­ва­н­ня на 49 ро­ків за сво­ї­ми ре­аль­ни­ми ре­зуль­та­та­ми біль­ше на­га­дує вже не орен­ду, а ку­пів­лю-про­даж ді­лян­ки. І се­ля­ни, які ри­зи­ку­ють про­во­ди­ти та­ко­го ро­ду опе­ра­ції, став­лять під удар не тіль­ки се­бе, а й до­бро­бут ді­тей та ону­ків.

Ро­зрив між де­да­лі біль­ши­ми роз­мі­ра­ми зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня і зе­мель­ною вла­сні­стю, що за­ли­ша­є­ться кри­ти­чно ма­лою, при­зво­дить до та­ко­го не­без­пе­чно­го й га­не­бно­го для агро­се­кто­ра кра­ї­ни яви­ща, як «від­у­мер­ла спад­щи­на». Адже за­ли­ше­на без спад­ко­єм­ців сіль­го­сп­зем­ля, крім то­го що спри­яє роз­ми­ван­ню й по­сла­блен­ню ін­сти­ту­ту вла­сно­сті на основ­ний ре­сурс, свід­чить про не­га­тив­ну ре­а­кцію на те, що цей ре­сурс ви­ко­ри­сто­ву­є­ться не в ін­те­ре­сах дрі­бних вла­сни­ків і дер­жа­ви, а чи­нов­ни­ків і ве­ли­ких зем­ле­ко­ри­сту­ва­чів. При цьо­му про­бле­ма, що три­во­жить су­спіль­ство, і да­лі за­го­стрю­є­ться. Згі­дно з мо­ні­то­рин­гом зе­мель­них від­но­син, тіль­ки за 2016–2017 рр. кіль­кість ді­ля­нок від­у­мер­лої спад­щи­ни зро­сла на 13% або на 6,5 тис. па­їв. Най­біль­ше та­ких ні­чий­них ді­ля­нок за­фі­ксо­ва­но в Сум­ській, Чер­ка­ській і Пол­тав­ській обла­стях. А за пло­ща­ми «від­у­мер­лі на­ді­ли» ви­яви­ли­ся най­біль­ши­ми в Кі­ро­во­град­ській і Хер­сон­ській обла­стях. Окрім то­го, ні­чий­ни­ми вна­слі­док їх не­ви­тре­бу­ва­но­сті по­тен­цій­ни­ми вла­сни­ка­ми за­ли­ша­ю­ться 121,5 тис. па­їв за­галь­ною пло­щею 390 тис. га. При цьо­му ста­ти­сти­ка не­ви­тре­бу­ва­ної зе­мель­ної вла­сно­сті за­ли­ша­є­ться не­пов­ною. І во­на на­справ­ді три­во­жні­ша, ніж від­обра­же­но в мо­ні­то­рин­гу. З рі­зних при­чин, у т.ч. і то­му, що по­ря­док і пра­ви­ла ви­зна­че­н­ня й фі­кса­ції та­ких ді­ля­нок, офі­цій­на пе­ре­да­ча їх у роз­по­ря­дже­н­ня або у вла­сність об’єд­на­ним мі­сце­вим гро­ма­дам до­сить скла­дна й три­ва­ла. Да­ле­ко не всі чи­нов­ни­ки хо­чуть бра­ти на се­бе до­да­тко­вий тя­гар, щоб че­рез звер­не­н­ня до су­ду ле­га­лі­зу­ва­ти ді­лян­ки зем­лі, тим біль­ше що є мо­жли­вість без осо­бли­вих на­слід­ків і да­лі до­пу­ска­ти ви­ко­ри­ста­н­ня цих ді­ля­нок «по­трі­бни­ми лю­дьми» без від­по­від­ної орен­дної пла­ти й ін­ших ви­трат. На­ве­сти лад із вла­сні­стю й ви­ко­ри­ста­н­ням сіль­го­сп­зе­мель, упо­ряд­ку­ва­ти стя­гне­н­ня по­да­тків для ба­га­тьох ві­домств і чи­нов­ни­ків за­ли­ша­є­ться не­по­силь­ним зав­да­н­ням. А от за­пу­сти­ти віль­ний ри­нок без осо­бли­вих обме­жень во­ни го­то­ві хоч зав­тра. І це при то­му, що, як свід­чать ре­зуль­та­ти про­ве­де­но­го мо­ні­то­рин­гу, з роз­роб­кою зе­мель­но­го ка­да­стру є про­бле­ми, а 27% дер­жав­них зе­мель уза­га­лі не ін­вен­та­ри­зо­ва­ні. Та й з не­за­тре­бу­ва­ни­ми па­я­ми тре­ба б ро­зі­бра­ти­ся. Не­за­ле­жно від про­дов­же­н­ня/ска­су­ва­н­ня мо­ра­то­рію. Тим біль­ше що біль­шість екс­пер­тів вва­жа­ють, що за­пі­зні­ла й не­то­чна ін­фор­ма­ція з місць спо­тво­рює си­ту­а­цію, а об­ся­ги не­ле­галь­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ної зем­лі не тіль­ки не ско­ро­чу­ю­ться, а на­віть зро­ста­ють у низ­ці ре­гіо­нів.

Мо­жна не сум­ні­ва­ти­ся, що на­ве­де­ні да­ні у ви­пу­ще­но­му за спри­я­н­ня Сві­то­во­го бан­ку «Мо­ні­то­рин­гу зе­мель­них від­но­син в Укра­ї­ні за 2016–2017 рр.» про­о­лі­гар­хі­чні си­ли спро­бу­ють тра­кту­ва­ти (що вже від­бу­ва­є­ться) як ще один до­каз не­об­хі­дно­сті якнай­швид­шо­го ска­су­ва­н­ня мо­ра­то­рію. Та на­справ­ді до­ку­мент, де зі­бра­ні й по­рів­ню­ю­ться да­ні рі­зних ві­домств, дає до­да­тко­ві ар­гу­мен­ти на ко­ристь то­го, що агро­по­лі­ти­ка кра­ї­ни на фі­ні­ші зе­мель­ної ре­фор­ми по­тре­бує більш істо­тних і зва­же­них ко­ре­ктив. Та й гу­чні де­кла­ра­ції, у т.ч. й у ВР, про прі­о­ри­тет фер­мер­ської мо­де­лі го­спо­да­рю­ва­н­ня, ма­ють бу­ти під­крі­пле­ні ціл­ком кон­кре­тни­ми і ре­аль­ни­ми ді­я­ми. Окрім то­го, не обі­йти­ся без ско­ро­че­н­ня роз­ри­ву між не­о­бме­же­ни­ми об­ся­га­ми зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня й чі­тко фі­ксо­ва­ни­ми роз­мі­ра­ми ді­ля­нок дрі­бних зе­мель­них вла­сни­ків, у яких до то­го ж ледь не си­лою за­би­ра­ють в орен­ду на­ді­ли, але при цьо­му роз­ши­ри­ти свої во­ни не ма­ють мо­жли­во­сті. Не­об­хі­дно вста­но­ви­ти пра­ви­ла, які спри­я­ли б ство­рен­ню опти­маль­ної си­сте­ми зем­ле­во­ло­ді­н­ня й зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня. Щоб об­ся­ги зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня бу­ли за­ко­но­дав­чо обме­же­ні, а дрі­бним зем­ле­вла­сни­кам ство­ре­ні умо­ви для їх роз­ши­ре­н­ня до рів­ня фер­мер­ських го­спо­дарств се­ре­дньої ру­ки.

Пе­ре­роз­по­ді­лу в зем­ле­ко­ри­сту­ван­ні мо­жна до­сяг­ти пом’якше­н­ням існу­ю­чо­го мо­ра­то­рію, до­зво­лив­ши ку­пів­лю­про­даж сіль­го­сп­зе­мель між се­ля­на­ми-па­йо­ви­ка­ми. Ясна річ, ку­пу­ва­ти-про­да­ва­ти зем­лю не ма­си­ва­ми, а па­я­ми — осо­би­сти­ми або сі­мей­ни­ми. Та­ким чи­ном спо­ча­тку мо­жна за­без­пе­чи­ти ви­жи­ва­н­ня дрі­бних тру­до­вих го­спо­дарств, а по­тім і їх роз­ви­ток. До­кла­дні­ше про це йде­ться в на­ших ста­т­тях «М’який мо­ра­то­рій», «Якщо ри­нок, то обме­же­ний, се­лян­ський», «Як отри­ма­ти дав­но обі­ця­ний зе­мель­ний пай» (DT.UA від­по­від­но від 15.10.2018 р., 24.11.2017 р., і 27.01.2018 р.).

До­мі­ну­ва­н­ня ве­ли­ких агро­ком­па­ній, не­о­бме­же­не зро­ста­н­ня їхніх зе­мель­них бан­ків за ра­ху­нок по­гли­на­н­ня дрі­бні­ших, але при цьо­му ефе­ктив­них сіль­госп­під­при­ємств, тре­ба б не за­охо­чу­ва­ти, а обме­жу­ва­ти. Ва­же­лі держ­під­трим­ки агро­се­кто­ра ма­ють пра­цю­ва­ти в ін­шо­му на­прям­ку. За­мість «під­го­до­ву­ва­ти» си­ро­вин­ні ла­ти­фун­дії, що не має еко­но­мі­чно­го сен­су, дер­ждо­по­мо­гу тре­ба спря­мо­ву­ва­ти пе­ре­ва­жно на роз­ви­ток ма­ло­го й се­ре­дньо­го агро­бі­зне­су та об­слу­го­ву­ю­чих їх ко­опе­ра­ти­вів, що зда­тні як ви­ро­бля­ти більш мар­жи­наль­ну про­ду­кцію, так і роз­ви­ва­ти сіль­ські те­ри­то­рії.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.