Від «се­па­ра­ти­зму» до со­бор­но­сті

Кри­хі­тна ре­спу­блі­ка за­кар­пат­ських укра­їн­ців у 1918–1919 ро­ках

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Яро­слав БУЯК

(Тер­но­піль)

Сто ро­ків то­му ре­а­лії Єв­ро­пи бу­ли на­си­че­ні по­ді­я­ми, які кар­ди­наль­но змі­ни­ли її облич­чя. Пер­ша Сві­то­ва вій­на, її пе­ре­біг і за­вер­ше­н­ня по­ро­ди­ли без­ліч змін у жит­ті на­ро­дів.

По­во­ро­тним той час був і для укра­їн­ців. 1 ли­сто­па­да 1918 ро­ку про­го­ло­ше­но За­хі­дно­укра­їн­ську На­ро­дну Ре­спу­блі­ку (ЗУНР), а вже ти­ждень по то­му від­бу­ло­ся на­ро­дже­н­ня ще одно­го фе­но­ме­ну, про який до­сі ду­же ма­ло ві­до­мо, — Гу­цуль­ської ре­спу­блі­ки. Тим, що зна­є­мо, зав­дя­чу­є­мо без­по­се­ре­днім на­щад­кам уча­сни­ків тих по­дій, жи­те­лям сто­ли­ці ре­спу­блі­ки — ма­льов­ни­чо­го се­ли­ща Ясі­ня на Ра­хів­щи­ні.

Се­ли­щний го­ло­ва Еду­ард Зе­лін­ський упро­довж ба­га­тьох ро­ків ро­бить усе мо­жли­ве для то­го, щоб про неї ста­ло ві­до­мо яко­мо­га біль­шо­му за­га­лу. А цьо­го ро­ку, як ка­жуть, і сам Бог ве­лів — від­зна­ча­є­мо юві­лей­ну да­ту від дня її про­го­ло­ше­н­ня. Ста­ло­ся це на ві­чі 8 ли­сто­па­да 1918 ро­ку. То­ді близь­ко трьох ти­сяч лю­дей, ви­рі­шив­ши не під­ко­ря­ти­ся жо­дній іно­зем­ній вла­ді, ство­ри­ли На­ро­дну обо­ро­ну, пе­ре­ва­жно з вій­сько­вих, що по­вер­ну­ли­ся з Пер­шої Сві­то­вої. Її очо­лив де­мо­бі­лі­зо­ва­ний офі­цер ав­стро-угор­ської ар­мії Сте­пан Кло­чу­рак, яко­го й обра­ли пер­шим і єди­ним пре­зи­ден­том Гу­цуль­ської ре­спу­блі­ки. То­ді ж бу­ло ство­ре­но й Гу­цуль­ську на­ро­дну ра­ду до якої вві­йшли 38 укра­їн­ців та кіль­ка нім­ців і єв­ре­їв.

Го­лов­ною ме­тою ство­ре­н­ня дер­жав­но­го утво­ре­н­ня бу­ла не її окре­мі­шність, не се­па­ра­тизм, а пра­гне­н­ня при­єд­на­ти­ся до ЗУНР, яка на­ма­га­ла­ся ста­ти на но­ги в су­сі­дній Га­ли­чи­ні. Цьо­му за­ва­жав гео­гра­фі­чний фа­ктор — гря­да Кар­пат ускла­дню­ва­ла вза­є­мо­дію. А ще ЗУНР у той час во­ю­ва­ла з Поль­щею, що по­збав­ля­ло її мо­жли­во­сті вій­сько­вою си­лою під­три­ма­ти гу­цу­лів. На пе­ре­го­во­рах із де­ле­га­ці­єю Гу­цуль­ської ре­спу­блі­ки прем’єр-мі­ністр ЗУНР Си­дір Го­лу­бо­вич за­явив, що очо­лю­ва­ний ним уряд не мо­же на­да­ти вій­сько­ву під­трим­ку за­кар­пат­ським укра­їн­цям, що во­ни му­сять роз­ра­хо­ву­ва­ти на вла­сні си­ли.

Спо­ча­тку кри­хі­тна укра­їн­ська дер­жа­ва да­ва­ла со­бі ра­ду са­ма. Її очіль­ни­ки на­ла­го­джу­ва­ли адмі­ні­стра­тив­ну вер­ти­каль вла­ди, у шко­лах ви­кла­да­ли укра­їн­ською мо­вою, ді­я­ли куль­тур­но-про­сві­тни­цькі за­кла­ди і ко­ле­кти­ви — На­ро­дний дім, укра­їн­ський хор. Вста­но­ви­ли­ся тор­го­во-еко­но­мі­чні зв’яз­ки із ЗУНР: су­сі­дам по­ста­ча­ли де­ре­ви­ну, від них отри­му­ва­ли хар­чо­ві про­ду­кти.

У гру­дні то­го ж ро­ку пред­став­ни­ки ре­спу­блі­ки взя­ли участь у ро­бо­ті двох скли­ка­них уря­дом Угор­щи­ни кон­гре­сів — Бу­да­пешт­сько­го і Си­гіт­сько­го, на яких ішло­ся про май­бу­тній ста­тус За­кар­пат­сько­го краю. Ор­га­ні­за­то­рів над­зви­чай­но обу­ри­ла без­ком­про­мі­сна по­зи­ція ма­лень­ко­го дер­жав­но­го утво­ре­н­ня, яке ка­те­го­ри­чно від­мо­ви­ло­ся вхо­ди­ти до скла­ду Угор­щи­ни. Уряд у Бу­да­пе­шті по­слав до Ясі­ні ка­раль­ний за­гін із 600 во­я­ків і жан­дар­мів. Ясі­нян­цям вда­ло­ся роз­збро­ї­ти їх і від­пра­ви­ти на­зад.

Про­те Гу­цуль­ська ре­спу­блі­ка про­існу­ва­ла мен­ше ніж рік. У сі­чні 1919-го її вій­сько, під­си­ле­не швид­ше мо­раль­но не­ве­ли­ким за­го­ном Укра­їн­ської Га­ли­цької ар­мії, роз­по­ча­ло ви­зволь­ний по­хід Ма­ра­мо­ро­щи­ною (край на те­ри­то­рії су­ча­сної Ру­му­нії, за­се­ле­ний етні­чни­ми укра­їн­ця­ми) у на­прям­ку до Си­гі­ту. За кіль­ка днів бу­ло ви­зво­ле­но всю те­ри­то­рію ни­ні­шньої Ра­хів­щи­ни та укра­їн­ські се­ла на лі­во­му бе­ре­зі Ти­си, які сьо­го­дні на­ле­жать Ру­му­нії. На ви­зво­ле­них те­ри­то­рі­ях утвер­джу­ва­ли й за­без­пе­чу­ва­ли та­кий са­мий адмі­ні­стра­тив­ний і куль­тур­ний лад, як і в са­мій Ясі­ні, дба­ли про укра­їн­ську мо­ву і про­до­воль­че за­без­пе­че­н­ня на­се­ле­н­ня.

16 сі­чня бу­ло взя­то мі­сто Си­гіт, що ни­ні на те­ри­то­рії Ру­му­нії. Про­те вже на­сту­пно­го дня, в ре­зуль­та­ті бо­їв з пе­ре­ва­жа­ю­чи­ми ру­мун­ськи­ми ча­сти­на­ми, до­ве­ло­ся за­ли­ши­ти мі­сто й від­сту­пи­ти. За­ги­ну­ло близь­ко двох де­ся­тків укра­їн­ців, удві­чі біль­ше бу­ло по­ра­не­но, чи­ма­ло по­тра­пи­ло в по­лон.

На цьо­го­рі­чній на­у­ко­вій кон­фе­рен­ції в Ясі­ні про­мов­ці не­о­дно­ра­зо­во зга­ду­ва­ли про те, що остан­ки за­ги­блих у Си­гіт­ській би­тві до­сі не роз­шу­ка­ні і що вже дав­но на­став час звер­ну­ти­ся до ру­мун­ської сто­ро­ни з пе­ти­ці­єю про їх пе­ре­по­хо­ва­н­ня.

По­раз­ка при­зве­ла до лан­цю­го­вої ре­а­кції в ді­ях ін­ших то­ді­шніх не­дру­гів укра­їн­ців — угор­ців. 19 сі­чня в Ра­хо­ві вби­ли ста­ро­сту і за­хо­пи­ли центр мі­ста. І хо­ча бунт вда­ло­ся при­ду­ши­ти, мі­сто та­ки не­вдов­зі до­ве­ло­ся за­ли­ши­ти оку­пан­там і від­сту­пи­ти в го­ри. На пев­ний час під­хо­ди до Ра­хо­ва ста­ли кор­до­ном між Угор­щи­ною і Гу­цуль­ською ре­спу­блі­кою, між яки­ми за­па­ну­ва­ло тим­ча­со­ве пе­ре­мир’я. На­ла­го­ди­ло­ся ци­віль­не жи­т­тя. Про­дов­жи­ли­ся еко­но­мі­чні ві­дно­си­ни із ЗУНР і УНР, за­лі­зни­чне спо­лу­че­н­ня з Ко­ло­ми­єю і Ста­ні­сла­вом на­бу­ло ре­гу­ляр­но­го ха­ра­кте­ру.

Існу­ва­н­ня не­ве­ли­ко­го укра­їн­сько­го дер­жав­но­го утво­ре­н­ня бу­ло мо­жли­вим ли­ше за під­трим­ки зі схо­ду — від ЗУНР і УНР. Ко­ли ж по­ля­ки за­хо­пи­ли те­ре­ни При­кар­па­т­тя, ру­му­ни, зна­ю­чи, що Гу­цуль­ська ре­спу­блі­ка не ма­ти­ме під­трим­ки зі схо­ду, ви­рі­ши­ли при­бра­ти до рук її те­ри­то­рію. На­ро­дна ра­да, щоб уни­кну­ти не­ми­ну­чо­го для укра­їн­ців кри­ва­во­го за­вер­ше­н­ня бо­йо­вих дій, ви­рі­ши­ла ева­ку­ю­ва­ти­ся. Так вда­ло­ся уни­кну­ти не­ви­прав­да­них жертв і збе­рег­ти жи­т­тя лю­дей.

По­дії, що роз­гор­та­ли­ся в Укра­ї­ні на схід від Кар­пат­сько­го хреб­та, уне­мо­жлив­лю­ва­ли ті­сні кон­та­кти За­кар­па­т­тя з нею, не ка­жу­чи вже про омрі­я­не возз’єд­на­н­ня. То­му Гу­цуль­ська ра­да звер­ну­ла­ся до Ру­ської ра­ди в Ужго­ро­ді з про­ха­н­ням при­єд­на­ти гу­цуль­ські зем­лі до Че­хо­сло­вач­чи­ни, одні­єї з най­більш де­мо­кра­ти­чних дер­жав між­во­єн­ної Єв­ро­пи. 10 ве­ре­сня 1919 ро­ку те­ри­то­рія ре­спу­блі­ки за Сен-жер­мен­ським мир­ним до­го­во­ром уві­йшла до скла­ду Че­хо­сло­вач­чи­ни.

Про­те до­свід ре­спу­блі­ки не ми­нув без­слі­дно, він від­ро­див­ся в жит­ті Кар­пат­ської Укра­ї­ни. Чи­ма­ло ді­я­чів, які тво­ри­ли укра­їн­ську дер­жав­ність у Ясі­ні, че­рез два де­ся­ти­лі­т­тя ста­ло бі­ля кер­ма но­вої дер­жав­ної фор­ма­ції укра­їн­ців. На­при­клад, пре­зи­дент Гу­цуль­ської ре­спу­блі­ки Сте­пан Кло­чу­рак у дру­го­му уря­ді Кар­пат­ської Укра­ї­ни став се­кре­та­рем прем’єр-мі­ні­стра Ав­гу­сти­на Во­ло­ши­на, а в тре­тьо­му й че­твер­то­му уря­дах — мі­ні­стром еко­но­мі­ки, Ва­силь Клим­пуш, який очо­лю­вав вій­сько­ву се­кцію (мі­ні­стер­ство) в уря­ді Гу­цуль­ської ре­спу­блі­ки, — одним із за­снов­ни­ків зброй­них сил Кар­пат­ської Укра­ї­ни — Кар­пат­ської сі­чі, а йо­го брат Дми­тро Клим­пуш був го­лов­но­ко­ман­ду­ва­чем Кар­пат­ської сі­чі…

Са­ме про ці й до­ти­чні фа­кти йшло­ся на не­що­дав­ній між­на­ро­дній на­у­ко­вій кон­фе­рен­ції в се­ли­щі Ясі­ня: «Гу­цуль­ська ре­спу­блі­ка — фе­но­мен тво­ре­н­ня укра­їн­ської дер­жав­но­сті». Вла­сне, де­таль­но ці істо­ри­чні по­дії бу­де опи­са­но у збір­ни­ку на­у­ко­вих ста­тей уча­сни­ків кон­фе­рен­ції, який не­за­ба­ром по­ба­чить світ, а са­мі про­мов­ці пе­ре­ва­жно на­ма­га­ли­ся не до­три­му­ва­ти­ся за­го­тов­ле­них тез, а пе­ре­тво­ри­ти за­хід на жи­вий діа­лог. Са­ме те, що за­хід від­бу­вав­ся не у ви­ші, не в обла­сно­му і на­віть не в ра­йон­но­му цен­трі, а в сто­ли­ці Гу­цуль­ської ре­спу­блі­ки — се­ли­щі Ясі­ня, у зви­чай­ній за­галь­но­осві­тній шко­лі, до­да­ло йо­му осо­бли­вої при­на­ди, про­сто­ти й ду­шев­но­сті.

По­че­сним го­стем кон­фе­рен­ції став ча­стий гість в Укра­ї­ні, який, вла­сне, й не гість, а ціл­ком, як то ка­жуть, до ко­ре­нів во­лос­ся свій, — Ми­ко­ла Му­шин­ка. До­ктор фі­ло­ло­гі­чних на­ук, про­фе­сор, го­ло­ва Асо­ці­а­ції укра­ї­ні­стів Сло­вач­чи­ни, іно­зем­ний член НАН Укра­ї­ни з Пря­ше­ва, що в Сло­вач­чи­ні, зна­ний до­слі­дник лем­ків­ської куль­ту­ри. Не­о­дно­ра­зо­во роз­мо­ва під час кон­фе­рен­ції пе­ре­хо­ди­ла до ре­а­лій сьо­го­де­н­ня, про­во­ди­ли­ся па­ра­ле­лі з дав­ні­ми по­ді­я­ми. Не мо­гли уча­сни­ки оми­ну­ти ува­гою спроб шо­ві­ні­сти­чних су­сі­дів роз­хи­та­ти си­ту­а­цію на За­кар­пат­ті, го­во­ри­ли й про вну­трі­шні про­бле­ми.

А ще, ви­яв­ля­є­ться, по­дії сто­лі­тньої дав­ни­ни зна­йшли своє ху­до­жнє вті­ле­н­ня. Ро­ман ви­да­тно­го укра­їн­сько­го пи­сьмен­ни­ка Ула­са Сам­чу­ка «Го­ри го­во­рять!», ви­яв­ля­є­ться, при­свя­че­ний по­ді­ям ча­сів не Кар­пат­ської Укра­ї­ни, як вва­жа­ли ра­ні­ше, а са­ме Гу­цуль­ської ре­спу­блі­ки. В ар­хі­вах зна­йде­но й йо­го про­дов­же­н­ня. Книж­ка — се­ред про­е­ктів ужго­род­сько­го ви­дав­ни­цтва «¥ра­жда».

Як по­дії в істо­рії Укра­ї­ни, так і на­строї уча­сни­ків юві­лей­но­го за­хо­ду пе­ре­ко­ну­ва­ли, що гу­цул у бар­ви­сто­му одно­строї з то­пір­цем у ру­ках зав­жди був і за­ли­ши­ться на­дій­ним охо­рон­цем укра­їн­ства й дер­жав­но­сті. Йо­му при­та­ман­ні всі ри­си го­рян у ці­ло­му сві­ті: гор­дість, ви­три­ва­лість, не­за­ле­жність. А ще — му­дрість і кмі­тли­вість, які до­по­ма­га­ли впро­довж ві­ків ви­жи­ва­ти і збе­рі­га­ти на­ціо­наль­ну та етні­чну іден­ти­чність.

Гу­цуль­ська на­ро­дна ра­да, 1918 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.