Сві­то­вий пе­ре­хід

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Дми­тро КУЛЕБА*

1814 ро­ку роз­по­чав­ся і менш ніж за рік за­вер­шив­ся Ві­ден­ський кон­грес. Він ство­рив но­вий єв­ро­пей­ський по­ря­док.

Оскіль­ки Єв­ро­па то­ді па­ну­ва­ла у сві­ті, то був ство­ре­ний і но­вий сві­то­вий по­ря­док. Ро­сія, Бри­та­нія, Ав­стрія, Прус­сія і Фран­ція «роз­ру­ли­ли» світ так, як то­го ба­жа­ли.

За­сно­ва­ний у Ві­дні свя­щен­ний со­юз Ве­ли­ких дер­жав про­три­мав­ся трид­цять ві­сім ро­ків. Йо­го під­ко­си­ла Крим­ська вій­на. Те­пер Лон­дон і Па­риж во­ю­ва­ли про­ти Санкт-пе­тер­бур­га. Бер­лін і Ві­день усу­ну­ли­ся, фа­кти­чно пі­ді­гра­ю­чи сво­їм за­хі­дним су­сі­дам.

Ще че­рез три­над­цять ро­ків Прус­сія во­ю­ва­ла з Ав­стрі­єю. Ро­сія й Бри­та­нія ма­нев­ру­ва­ли, на­ма­га­ю­чись утри­ма­ти ба­ланс сил у Єв­ро­пі. Чо­ти­ри ро­ки по то­му ви­бу­хну­ла вій­на Прус­сії з Фран­ці­єю. У ті ча­си, за­кін­чив­ши во­ю­ва­ти між со­бою в одно­му мі­сці, ті са­мі дер­жа­ви по­чи­на­ли спів­пра­цю­ва­ти в ін­ших мі­сцях.

Рів­но че­рез сто ро­ків пі­сля по­ча­тку Ві­ден­сько­го кон­гре­су роз­по­ча­ла­ся Пер­ша сві­то­ва вій­на. Те­пер Ні­меч­чи­на й Ав­стрія бу­ли про­ти всіх ко­ли­шніх со­ю­зни­ків. Не за­ба­ри­ла­ся й Дру­га сві­то­ва вій­на — по су­ті, дру­гий акт Пер­шої.

1945 ро­ку істо­ри­чний пе­ре­хід за­вер­шив­ся. На ру­ї­нах сві­ту по­ста­ла но­ва сві­то­ва си­сте­ма. Уро­чи­сті обі­цян­ки «ні­ко­ли зно­ву». Чер­го­вий свя­щен­ний со­юз но­вих Ве­ли­ких, оформ­ле­ний у Ра­ду Без­пе­ки ООН. Да­лі — ма­нев­ри, кон­флі­кти, вклю­чно з епі­чною хо­ло­дною вій­ною, на­ко­пи­чу­ва­н­ня образ, розв’язу­ва­н­ня одних про­блем і ство­ре­н­ня ін­ших.

Рів­но че­рез дві­сті ро­ків пі­сля кон­гре­су у Ві­дні Ро­сія під­ко­си­ла цю си­сте­му не­за­кон­ною оку­па­ці­єю Кри­му. Вій­ни — від­кри­ті й при­хо­ва­ні — бу­ли й до цьо­го. Але взя­ти і вкра­сти шма­ток зем­лі в ін­шої дер­жа­ви — та­ко­го пі­сля 1945 ро­ку не бу­ло.

Зно­ву в Кри­му по­хи­тну­ли сві­то­вий по­ря­док. Істо­рія за­йшла на чер­го­вий ві­раж. З ті­єї ве­сни 2014 ро­ку жо­дна тен­ден­ція у сві­ті не змі­ни­ла­ся на кра­ще. Якісь окре­мі зу­си­л­ля змі­ни­ти хід істо­рії є. Але са­мих змін не­має.

Во­се­ни 2018 ро­ку пре­зи­дент Фран­ції і для ба­га­тьох на­дія Єв­ро­пи Ем­ма­ну­ель Ма­крон за­пи­сав те­ле­звер­не­н­ня про­ти на­ціо­на­лі­зму. У ньо­му він ка­же, що є ті, хто вдає, що не ба­чить на­сту­пу на­ціо­на­лі­зму, і що та­кі лю­ди ви­рі­ши­ли бу­ти les somnambules — ти­ми, хто хо­дить уві сні.

За не­див­ним збі­гом об­ста­вин са­ме так на­зи­ва­є­ться одна з най­ві­до­мі­ших книг про те, як Єв­ро­па ді­йшла до Пер­шої сві­то­вої. За кіль­ка днів пі­сля те­ле­звер­не­н­ня від­бу­ли­ся уро­чи­сті за­хо­ди, при­свя­че­ні сто­лі­т­тю за­вер­ше­н­ня ці­єї вій­ни, що ма­ла «по­кла­сти край усім вій­нам». Важ­ко не оці­ни­ти ви­тон­че­но­сті фран­цузь­кої ко­му­ні­ка­ції.

Світ на­ро­джу­є­ться і по­ми­рає по­віль­но, ча­сто не­по­мі­тно, але зав­жди в му­ках і сум­ні­вах тих, ко­му з во­лі істо­рії до­во­ди­ться опи­ни­ти­ся в цен­трі цих істо­ри­чних про­це­сів. 2019-й не бу­де ані по­ча­тком чо­гось но­во­го, ані кін­цем уже ві­до­мо­го. Він бу­де про­дов­же­н­ням.

Три фа­кто­ри бу­дуть ва­жли­ви­ми для під­штов­ху­ва­н­ня істо­рії впе­ред — ін­фля­ція без­пе­ки, під­рив­ні те­хно­ло­гії та ма­ні­пу­ля­ція сприйня­т­тям ре­аль­но­сті. Ін­фля­ція без­пе­ки — це зне­ці­не­н­ня норм, пра­вил гри, що га­ран­ту­ють без­пе­ку сто­рін. В умо­вах ін­фля­ції по­ру­шу­ва­ти пра­ви­ла стає лег­ше. При цьо­му ін­фля­ція не мо­же на­би­ра­ти обер­тів в одно­му се­кто­рі без­пе­ки і не да­ва­ти­ся взна­ки в ін­шо­му. Ко­ли ма­хо­вик за­пу­ще­но, то, зре­штою, на­кри­ває всіх.

Ін­фля­ція від­бу­ва­є­ться, ко­ли одні клю­чо­ві грав­ці втра­ча­ють ін­те­рес до за­хи­сту чин­них норм і по­чи­на­ють рі­шу­че ді­я­ти, щоб змі­ни­ти їх на свою ко­ристь. А ін­ші грав­ці при цьо­му з низ­ки при­чин не мо­жуть або не хо­чуть за­хи­сти­ти цін­ність чин­них норм.

Для та­ко­го за­хи­сту в них є два основ­ні ін­стру­мен­ти: або збіль­ши­ти ці­ну за по­ру­ше­н­ня до та­ко­го рів­ня, ко­ли по­ру­шни­ко­ві бу­де не­ви­гі­дно зне­ці­ню­ва­ти нор­ми (сан­кції та ін­ші фор­ми ти­ску), або від­во­лі­ка­ти йо­го ува­гу на ін­ші прі­о­ри­те­ти.

Оче­ви­дна ста­гна­ція Ра­ди Без­пе­ки ООН та її пе­ре­тво­ре­н­ня з ор­га­ну ухва­ле­н­ня рі­шень на те­ле­шоу — це ли­ше вер­хів­ка ін­фля­цій­но­го айс­бер­га. Ниж­че ва­тер­лі­нії є без­ліч норм, що стрім­ко втра­ча­ють свою вар­тість під ти­ском си­ли — по­лі­ти­чної, вій­сько­вої, фі­нан­со­вої, те­хно­ло­гі­чної та ко­му­ні­ка­тив­ної.

Зне­ці­не­н­ня пра­вил є ха­ра­ктер­ною озна­кою руй­ну­ва­н­ня си­сте­ми. Подаль­ша гра пра­ви­ла­ми є річ­чю не­без­пе­чною, але не­ми­ну­чою. При­чо­му не­ком­фор­тно стає всім: і агре­со­рам, і жер­твам. Пер­ші від­чу­ва­ють, що нор­ми стри­му­ють їхні мо­жли­во­сті на­па­да­ти, а дру­гі — за­хи­ща­ти­ся. Ін­фля­ція роз­га­ня­є­ться зві­ду­сіль.

При цьо­му для жер­тви без­пе­ка, за­хи­ще­на нор­ма­ми між­на­ро­дно­го пра­ва і по­лі­ти­ки, за­ли­ша­є­ться ва­жли­ві­шою, ніж для на­па­дни­ка. Їй про­сто осо­бли­во біль­ше й не­має до чо­го апе­лю­ва­ти. І за мо­жли­вість та­кої апе­ля­ції та фі­кса­ції фа­ктів по­ру­ше­н­ня з пер­спе­кти­вою при­тя­гне­н­ня вин­них до від­по­від­аль­но­сті ми ма­є­мо зав­дя­чу­ва­ти між­на­ро­дно­му пра­ву.

У се­кто­рі без­пе­ки світ за­ну­рив­ся в дві пов’яза­ні тен­ден­ції: збіль­ше­н­ня ви­да­тків на ар­мії су­про­во­джу­є­ться змен­ше­н­ням по­ва­ги до норм, що га­ран­ту­ють без­пе­ку. Умов­но ка­жу­чи, юри­ди­чні га­ран­тії без­пе­ки — це до­бре, але світ бен­те­жний, то­му ядер­на зброя — ще кра­ще.

По­пу­ляр­ний в окре­мих укра­їн­ських ко­лах Бу­да­пешт­ський ме­мо­ран­дум є гар­ною ілю­стра­ці­єю ін­фля­ції. До­ку­мент є, фор­маль­но від ньо­го ні­хто не від­мов­ля­є­ться, під­пи­сан­ти ви­зна­ють, що Ро­сія йо­го по­ру­ши­ла. Але по су­ті він є мі­шком гро­шей, за які не­мо­жли­во ку­пи­ти на­віть лі­тра во­ди, щоб при­га­си­ти по­лум’я вій­ни.

Мо­жна на­пха­ти в ньо­го ще біль­ше гро­шей, мо­жна пе­ре­ко­на­ти се­бе, що мі­шок усе ж та­ки має пев­ну вар­тість. Але ре­аль­на цін­ність мі­шка за­ли­ши­ться не­змін­ною.

На на­ціо­наль­но­му рів­ні кар­ти­на та са­ма: збіль­ше­н­ня ви­да­тків на вну­трі­шню без­пе­ку і обо­ро­ну су­про­во­джу­є­ться змен­ше­н­ням по­ва­ги до прав лю­ди­ни та ста­гна­ці­єю лі­бе­ра­лі­зму під ти­ском «силь­них рук» з пра­во­го і лі­во­го по­лі­ти­чних флан­гів.

За­гро­зи, з яки­ми сти­ка­ю­ться на­ціо­наль­ні уря­ди або які во­ни са­мі со­бі ви­га­ду­ють, де­да­лі зне­ці­ню­ва­ти­муть пра­ви­ла — від тих, що га­ран­ту­ють ядер­не роз­збро­є­н­ня і не­роз­по­всю­дже­н­ня (жорс­тка без­пе­ка), до тих, що га­ран­ту­ють де­мо­кра­тію, вер­хо­вен­ство пра­ва, пра­ва лю­ди­ни і сво­бо­ду сло­ва (м’яка, або де­мо­кра­ти­чна, без­пе­ка). У цьо­му ж пе­ре­лі­ку пе­ре­бу­ва­ти­муть і пра­ви­ла сві­то­вої тор­гів­лі.

Ба­лан­су­ва­н­ня між від­да­ні­стю нор­мам та по­тре­бою ви­рі­шу­ва­ти на­галь­ні без­пе­ко­ві зав­да­н­ня (роз­ви­ток ар­мії, озбро­єнь, роз­від­ка, ство­ре­н­ня альян­сів, про­ве­де­н­ня то­чко­вих бо­йо­вих опе­ра­цій то­що) за­ли­ша­ти­ме­ться акту­аль­ним зав­да­н­ням на­сту­пно­го ро­ку.

Під час ска­же­ної ін­фля­ції не­має більш нев­дя­чної спра­ви, ніж за­хи­ща­ти «цін­но­сті й прин­ци­пи». Ця спра­ва не мар­на, але аж ні­як не га­ран­тує без­пе­ки, якщо во­на не під­крі­пле­на по­лі­ти­чною, еко­но­мі­чною та вій­сько­вою спро­мо­жні­стю дер­жа­ви до шир­шо­го ма­нев­ру у сві­то­вій по­лі­ти­ці.

Ро­сія — За­хід (вклю­чно з Укра­ї­ною), США — Ки­тай, Цен­траль­на Єв­ро­па — За­хі­дна і Пів­ні­чна Єв­ро­па — це не­ви­чер­пний пе­ре­лік дже­рел ін­фля­ції жорс­ткої і м’якої без­пе­ки. Світ іще не вві­йшов у ста­дію бо­роть­би з ці­єю ін­фля­ці­єю. Він, рад­ше, по­віль­но ада­пту­є­ться до неї.

Ро­зум­ні го­ло­си ствер­джу­ють, що спов­за­н­ня в світ все­ося­жної не­без­пе­ки ще мо­жна зу­пи­ни­ти. Та біль­ше ски­да­є­ться на те, що цей про­цес не­зво­ро­тній. Зброй­ні, тор­го­вель­ні та ін­ші кон­флі­кти рі­зно­го сту­пе­ня ін­тен­сив­но­сті й мас­шта­бу не­ми­ну­чі. Му­дро­сті мо­же ви­ста­чи­ти ли­ше на те, щоб мі­ні­мі­зу­ва­ти мас­штаб дра­ми пе­ре­за­ван­та­же­н­ня сві­то­вої си­сте­ми без­пе­ки, а не уни­кну­ти її. У кла­си­чній су­пе­ре­чці фі­зи­ків і лі­ри­ків пер­ші вир­ва­ли­ся впе­ред. Світ спра­гло жи­ве те­хно­ло­гі­я­ми. Про­гра­міст став пре­сти­жні­шим за юри­ста. Ме­діа й по­ва­жні на­у­ко­ві жур­на­ли спов­не­ні спроб зро­зу­мі­ти, як но­ві під­рив­ні те­хно­ло­гії змі­нять еко­но­мі­ку, со­ці­аль­ні стру­кту­ри та до­бро­бут лю­дей.

Те­хно­ло­гії ге­не­ру­ють дві тен­ден­ції, що за­ли­ша­ти­му­ться акту­аль­ни­ми: за­го­стре­н­ня бо­роть­би між дер­жа­ва­ми і ком­па­ні­я­ми за те­хно­ло­гі­чне до­мі­ну­ва­н­ня; страх і не­впев­не­ність лю­дей у сво­є­му май­бу­тньо­му. Пер­ша тен­ден­ція ство­рює тиск на між­на­ро­дну, дру­га — на на­ціо­наль­ну по­лі­ти­ку.

Най­більш мі­фо­ло­гі­зо­ва­на те­хно­ло­гія на­шо­го ча­су — шту­чний ін­те­лект. Йо­го ін­те­гра­ція в еко­но­мі­ку й вій­сько­ву спра­ву про­дов­жи­ться у ви­со­ко­му тем­пі, але до ви­хо­ду на рі­вень люд­сько­го моз­ку та ство­ре­н­ня «на­длю­ди­ни» йо­му бу­де ще да­ле­ко.

До­слі­дже­н­ня про стан роз­роб­ки шту­чно­го ін­те­ле­кту в сві­ті 2018 ро­ку по­ка­за­ло, що США, Ки­тай і Єв­ро­па три­ма­ють лі­дер­ство в цій сфе­рі. При цьо­му до­слі­дже­н­ня в Ки­таї в основ­но­му зо­се­ре­дже­ні на за­сто­су­ван­ні ці­єї те­хно­ло­гії в сіль­сько­му го­спо­дар­стві, ін­же­не­рії та те­хно­ло­гі­ях. У Єв­ро­пі й Пів­ні­чній Аме­ри­ці фо­кус на­сам­пе­ред на гу­ма­ні­тар­них і ме­ди­чних на­у­ках.

Вій­сько­ві роз­роб­ки в до­слі­джен­ні не вра­хо­ва­ні, оскіль­ки є за­кри­ти­ми. Але за­га­лом прі­о­ри­те­ти оче­ви­дні: Ки­тай пе­ред­усім ін­ве­стує в еко­но­мі­чний роз­ви­ток, Єв­ро­па й Пів­ні­чна Аме­ри­ка — в со­ці­аль­ний роз­ви­ток. По­лі­ти­ко-со­ці­аль­ні мо­де­лі дер­жав без­по­се­ре­дньо впли­ва­ють на на­прям роз­ви­тку те­хно­ло­гій.

Про­те справ­жня би­тва за світ роз­гор­не­ться між США і Ки­та­єм. За­ну­ре­на в ста­бі­лі­за­цію се­бе са­мої Єв­ро­па (не ЄС, а са­ме Єв­ро­па) за­ли­шає сві­то­ву аре­ну як екс­пан­сив­ний гло­баль­ний гра­вець. Оста­то­чно спи­су­ва­ти Єв­ро­пу зі сві­то­во­го ра­хун­ка за­ра­но. Але й ви­став­ля­ти їй но­ві ра­хун­ки сен­су вже ма­ло.

Вій­на за те­хно­ло­гі­чне до­мі­ну­ва­н­ня на­би­ра­ти­ме обер­тів. Пре­зи­дент Ро­сії Вла­ді­мір Пу­тін уже якось про­хо­пив­ся, що той, хто ста­не лі­де­ром у сфе­рі шту­чно­го ін­те­ле­кту, бу­де во­ло­да­рем сві­ту. Ілон Маск одра­зу від­ре­а­гу­вав на йо­го сло­ва пе­ред­ба­че­н­ням, що кон­ку­рен­ція між кра­ї­на­ми у сфе­рі шту­чно­го ін­те­ле­кту мо­же ста­ти при­чи­ною тре­тьої сві­то­вої вій­ни.

Шту­чний ін­те­лект ство­рю­ва­ти­ме без­пре­це­ден­тні мо­жли­во­сті для еко­но­мі­чно­го й вій­сько­во­го до­мі­ну­ва­н­ня. Це в бу­кваль­но­му ро­зу­мін­ні ядер­на зброя ХХІ сто­лі­т­тя. Лег­ко уяви­ти си­ту­а­цію, ко­ли при­ро­дно­го ін­те­ле­кту по­лі­ти­ків і бі­зне­сме­нів ви­ста­чає ли­ше на те, щоб по­бряз­ка­ти шту­чним ін­те­ле­ктом і пу­сти­ти йо­го в хід як зброю. Уже цьо­го бу­де до­ста­тньо, щоб зав­да­ти люд­ству не­чу­ва­ної шко­ди.

На по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя світ, як і ни­ні, пе­ре­жи­вав без­пре­це­ден­тний те­хно­ло­гі­чний бум. Це не за­ва­ди­ло йо­му зі­сков­зну­ти в Пер­шу сві­то­ву вій­ну. Мо­жли­во, спро­во­ко­ва­ну шту­чним ін­те­ле­ктом тре­тю сві­то­ву важ­ко со­бі уяви­ти. А от зло­чин або пов­ста­н­ня, на які лю­ди­ну під­бу­рять за до­по­мо­гою ма­шин, — лег­ко.

Оче­ви­дно одне: те­хно­ло­гії при­би­ра­ти­муть одні ро­бо­чі мі­сця, але ство­рю­ва­ти­муть ін­ші. Лю­ди ви­ма­га­ти­муть від дер­жав розв’язу­ва­ти про­бле­ми їх про­фе­сій­ної кон­вер­сії. Цей чин­ник піджив­лю­ва­ти­ме ін­ші со­ці­аль­ні обра­зи на «елі­ти», які ви­яв­ля­ться в усьо­му вин­ни­ми.

Пер­ша хви­ля не­що­дав­ніх по­лі­ти­чних змін у Єв­ро­пі бу­ла спри­чи­не­на про­бле­ма­ми мі­гра­ції. Дру­га бу­де більш со­ці­аль­ною і, зре­штою, зво­ди­ти­ме­ться до про­бле­ми гро­шей та со­ці­аль­них га­ран­тій. Ви­я­ви­ться, що і в ба­га­тих кра­ї­нах є бі­дні, і їх до­ста­тньо, щоб ор­га­ні­зу­ва­ти тиск на вла­ду.

«Жов­ті жи­ле­ти» у Фран­ції та Бель­гії є пе­ре­дві­сни­ка­ми цих змін. І тут про­бле­ма жертв під­рив­них те­хно­ло­гій, які ви­ма­га­ти­муть са­ти­сфа­кції, за­сяє на­пов­ну. Со­ці­аль­на на­пру­га й вну­трі­шні пе­ре­тво­ре­н­ня впли­ва­ти­муть на зов­ні­шню по­лі­ти­ку дер­жав.

Вже 2019 ро­ку тер­мін «по­пу­ліст» ціл­ком мо­же ви­па­сти з пе­ре­лі­ку лай­ли­вих слів. Обра­же­ний гро­ма­дя­нин до­че­ка­є­ться мо­мен­ту сво­го пе­ре­тво­ре­н­ня на ви­бор­ця і при­ве­де до вла­ди тих, хто про­по­ну­ва­ти­ме про­сті від­по­віді на скла­дні за­пи­та­н­ня. А зро­би­ти «пра­виль­ний» ви­бір йо­му обов’яз­ко­во до­по­мо­жуть. «Лю­ди­на — це сен­ти­мен­таль­на, але про­гра­мо­ва­на ма­ши­на» — ці сло­ва при­пи­су­ють ге­нію ре­во­лю­ції та про­па­ган­ди Льву Тро­цько­му. Ідея в то­му, що лю­ди­ну мо­жна лег­ко на­фар­ши­ру­ва­ти по­трі­бною ін­фор­ма­ці­єю і на­ла­шту­ва­ти на ті чи ін­ші дії, але во­на є істо­тою емо­цій­ною, і емо­ція, яка ви­йде з-під кон­тро­лю про­гра­мі­ста, зда­тна обну­ли­ти на­ла­шту­ва­н­ня.

Ми жи­ве­мо в сві­ті, де мо­жли­во­сті ма­ні­пу­лю­ва­ти пе­ре­ко­на­н­ня­ми, емо­ці­я­ми та ви­бо­ром лю­ди­ни до­ся­гли сво­єї вер­ши­ни. Але це не ме­жа, і да­лі бу­де. Ні­чо­го но­во­го в ма­ні­пу­ля­ці­ях не­має. Во­ни бу­ли зав­жди. Про­те ни­ні ма­ні­пу­ля­ції ста­ли чі­тко адре­сни­ми (до­сту­ка­ти­ся мо­жна бу­кваль­но до ко­жно­го) і транскор­дон­ни­ми (до­сту­ка­ти­ся мо­жна будь-де у сві­ті). На змі­ну ма­со­вим ко­му­ні­ка­ці­ям при­йшли ма­со­ві пер­со­на­лі­зо­ва­ні ко­му­ні­ка­ції.

Ми вже ба­чи­мо, що ал­го­ри­тми та­ких пла­тформ як гугл, фейс­бук, ютуб до­зво­ля­ють впли­ва­ти на су­дже­н­ня лю­дей у не­ймо­вір­них мас­шта­бах. Бо­ти ко­ре­гу­ють ре­аль­ність або фор­му­ють аль­тер­на­тив­ні ре­аль­но­сті в Ін­тер­не­ті. На­дмо­жли­во­сті ал­го­ри­тмів від­кри­ва­ють но­ві обрії для мас­шта­бу­ва­н­ня ін­стру­мен­тів впли­ву на лю­ди­ну.

Ста­ло лег­ко змі­ню­ва­ти уяв­ле­н­ня лю­ди­ни про те, що пра­виль­но, а що ні, що прав­да, а що фейк, що ре­аль­не, а що ви­га­да­не, що є до­бром, а що злом. Де­зо­рі­єн­та­ція лю­ди­ни та її ра­ди­ка­лі­за­ція ін­стру­мен­та­ми ко­му­ні­ка­ції під­ва­жу­ють де­мо­кра­тію і під­си­лю­ють по­ін­фор­мо­ва­ний ав­то­ри­та­ризм.

Ці змі­ни роз­гой­ду­ва­ти­муть су­спіль­ства. Втру­ча­н­ня в чу­жо­зем­ні ви­бо­ри че­рез со­ці­аль­ні ме­ре­жі, ко­му­ні­ка­тив­ні й кі­бер ата­ки на си­сте­ми — най­яскра­ві­ший при­клад то­го, що ма­ти­ме вплив на роз­ви­ток сві­ту.

Ви­бо­ри до Єв­ро­пар­ла­мен­ту 2019 ро­ку, пі­сля яких змі­ни­ться і склад Єв­ро­пей­ської Ко­мі­сії, а та­кож де­ся­тки рі­зних ви­бор­чих про­це­сів у кра­ї­нах-чле­нах ЄС, ма­ти­муть ви­зна­чаль­не зна­че­н­ня для подаль­шої ди­на­мі­ки Єв­ро­со­ю­зу. Ви­бо­ри в Укра­ї­ні, як спо­ді­ва­ю­ться в Ро­сії, ма­ти­муть та­ке са­ме зна­че­н­ня для на­шої спро­мо­жно­сті чи­ни­ти опір ро­сій­ській агре­сії і про­дов­жу­ва­ти рух на За­хід. В обох ви­бор­чих про­це­сах ко­му­ні­ка­тив­ні ма­ні­пу­ля­ції ви­бор­ця­ми бу­дуть одни­ми з ви­зна­чаль­них фа­кто­рів.

Не­дар­ма са­ме на­пе­ре­до­дні ви­бо­рів Єв­ро­со­юз та­ки до­зрів до ухва­ле­н­ня Пла­ну дій для бо­роть­би з де­з­ін­фор­ма­ці­єю. До­свід Укра­ї­ни, ата­ко­ва­ної ро­сій­ською де­з­ін­фор­ма­ці­єю, спо­ну­кав ЄС зро­би­ти пер­ші не­пев­ні кро­ки в цій сфе­рі. Пер­спе­кти­ви бу­ти і са­ми­ми ата­ко­ва­ни­ми Ро­сі­єю в ко­му­ні­ка­тив­но­му про­сто­рі різ­ко при­швид­ши­ли усві­дом­ле­н­ня ре­аль­но­сті кра­ї­на­ми Єв­ро­со­ю­зу та єв­ро­чи­нов­ни­ка­ми.

Мо­жли­во­сті про­гра­му­ва­н­ня лю­дей на­стіль­ки вра­жа­ють, що іно­ді зда­ва­ти­ме­ться, що остан­ньою на­ді­єю на пе­ре­мо­гу здо­ро­во­го глу­зду бу­де та са­ма сен­ти­мен­таль­ність лю­ди­ни. Про­те справ­жній за­хи­сний па­роль в ін­шо­му — у си­стем­ній ро­бо­ті дер­жав, ком­па­ній, до­слі­дни­ків, гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій і са­мих гро­ма­дян над зву­же­н­ням про­сто­ру для ма­ні­пу­ля­цій. Лег­ше ска­за­ти, ніж зро­би­ти, але ро­би­ти по­трі­бно.

Світ де­да­лі біль­ше на­га­дує Ін­тер­нет — без­ме­жний ха­ос сай­тів і про­то­ко­лів, який кіль­ка клю­чо­вих грав­ців від бі­зне­су й дер­жав на­ма­га­ю­ться стру­кту­ру­ва­ти у вла­сних ін­те­ре­сах, щоб га­ран­ту­ва­ти свою без­пе­ку сто­сов­но ін­ших і ви­ка­ча­ти з ха­о­су ма­кси­маль­ну кіль­кість гро­шей для змі­цне­н­ня се­бе.

Ста­рий світ від­хо­дить у не­бу­т­тя. Но­вий іде йо­му на змі­ну. Ми на­ба­га­то ближ­чі, ніж нам мо­же зда­ва­ти­ся, до ло­гі­ки по­дій, яка на­слі­ду­ва­ла Ві­ден­ський кон­грес. Мо­мент пе­ре­хо­ду від одні­єї си­сте­ми до ін­шої, що йо­го люд­ство вко­тре пе­ре­жи­ває, не бу­де м’яким. Пе­ре­хід ша­ле­но під­ви­щує ри­зи­ки, але й ство­рює ша­ле­ні мо­жли­во­сті.

Жи­ву­чи пря­мо все­ре­ди­ні цьо­го ве­ли­чно­го дви­гу­на істо­рії, го­лов­не — мі­ні­мі­зу­ва­ти ри­зи­ки, ско­ри­ста­ти­ся з мо­жли­во­стей і ви­жи­ти з якнай­мен­ши­ми втра­та­ми для се­бе. Це ціл­ком мо­жли­во. Але для цьо­го по­трі­бно чі­тко усві­дом­лю­ва­ти ре­аль­ність і актив­но пра­цю­ва­ти не ли­ше го­ло­вою, а й лі­ктя­ми.

*По­гля­ди, ви­слов­ле­ні в стат­ті, на­ле­aeать ав­то­ро­ві й не­о­бов’яз­ко­во від­по­від­а­ють по­зи­ції Мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ Укра­ї­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.