На за­хист не­за­ле­жно­сті цен­тро­бан­ків

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Бо­г­дан ДАНИЛИШИН,

ака­де­мік НАН Укра­ї­ни

У жов­тні 2016 р. на що­рі­чній кон­фе­рен­ції бри­тан­ських кон­сер­ва­то­рів прем’єр­мі­ністр Ве­ли­кої Бри­та­нії Т.мей роз­кри­ти­ку­ва­ла по­лі­ти­ку Бан­ку Ан­глії з ку­пів­лі дер­жо­блі­га­цій за те, що во­на при­зво­дить до зро­ста­н­ня не­рів­но­сті в до­хо­дах.

Че­рез кіль­ка днів пі­сля кон­фе­рен­ції го­ло­ва Бан­ку Ан­глії М.кар­ні за­явив, що ера не­за­ле­жно­сті цен­тро­бан­ків, схо­же, по­чи­нає за­кін­чу­ва­ти­ся. Чи та­ка вже ва­жли­ва не­за­ле­жність цен­траль­них бан­ків?

Для по­ча­тку не­ве­ли­кий ре­тро­спе­ктив­ний від­ступ. У 1951 р. Фе­де­раль­на ре­зерв­на си­сте­ма пов­ста­ла про­ти ди­кта­ту Держ­ка­зна­чей­ства й від­мо­ви­ла­ся фі­нан­су­ва­ти де­фі­цит бю­дже­ту США (щоб зро­зу­мі­ти гли­би­ну про­бле­ми, на­га­даю, що то­ді ді­яв зо­ло­тий стан­дарт). Річ у тім, що пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни Фе­дре­зерв під впли­вом уря­ду втри­му­вав дов­го­стро­ко­ві про­цен­тні став­ки на низь­ко­му рів­ні, щоб уряд США мав мо­жли­вість за­лу­ча­ти де­ше­ві кре­ди­ти. До 1951 р. ін­фля­ція вна­слі­док цьо­го зро­сла май­же до 10%. Не мо­жна ска­за­ти, що той де­марш ФРС увін­чав­ся без­за­сте­ре­жною пе­ре­мо­гою, але Держ­ка­зна­чей­ству до­ве­ло­ся не­аби­як стри­ма­ти апе­ти­ти. У ре­зуль­та­ті 1951-го під­пи­са­ли уго­ду, від­по­від­но до якої Фе­дре­зерв і Держ­ка­зна­чей­ство до­мо­ви­ли­ся від­но­ви­ти не­за­ле­жність ФРС від фе­де­раль­но­го уря­ду. Са­ме від­то­ді у сві­ті по­ча­ли при­вер­та­ти ува­гу до не­за­ле­жно­сті цен­траль­них бан­ків.

Тиск на цен­тро­бан­ки з бо­ку ке­рів­ни­ків дер­жав не рід­кість. На­при­клад, пре­зи­дент США Р.ні­ксон на по­ча­тку 1970-х ти­снув на гла­ву ФРС А.берн­са, на­ма­га­ю­чись схи­ли­ти йо­го до здій­сне­н­ня сти­му­лю­ю­чої мо­не­тар­ної по­лі­ти­ки, яка спри­я­ла б еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню в Шта­тах, ре­зуль­та­том чо­го ма­ло ста­ти пе­ре­о­бра­н­ня Ні­ксо­на на но­вий тер­мін. Ана­ло­гі­чно в 1960-х ро­ках пре­зи­дент США Л.джон­сон на­ма­гав­ся впли­ва­ти на гла­ву Фе­дре­зер­ву В.мар­ті­на. Пе­рі­од еска­ла­ції во­єн­них дій у В’єтна­мі та пре­зи­дент­ська еко­но­мі­чна про­гра­ма «Ве­ли­ке су­спіль­ство» при­зве­ли то­ді до різ­ко­го зро­ста­н­ня ви­трат фе­де­раль­но­го уря­ду США, що ма­ло як ре­зуль­тат не ли­ше по­зи­тив­ну еко­но­мі­чну ди­на­мі­ку, а й ін­фля­цію. Щоб не допу­сти­ти зни­же­н­ня кур­су до­ла­ра, Мар­тін кіль­ка ра­зів під­ви­щу­вав клю­чо­ву про­цен­тну став­ку. Але Джон­сон ви­сту­пав про­ти, бо це не да­ва­ло мо­жли­во­сті ви­ко­ну­ва­ти йо­го про­гра­му «Ве­ли­ке су­спіль­ство».

Пі­сля еко­но­мі­чної кри­зи 1998 р. ба­га­то кра­їн по­ча­ли ухва­лю­ва­ти за­ко­ни про цен­тро­бан­ки. За остан­ні 20 ро­ків цен­тро­бан­ки пра­кти­чно всіх кра­їн ОЕСР, а та­кож най­біль­ших кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, одер­жа­ли не­за­ле­жність від вла­ди (за ви­ня­тком Ки­таю). На за­ко­но­дав­чо­му рів­ні бу­ло обме­же­но мо­жли­вість фі­нан­су­ва­н­ня цен­тро­бан­ком зо­бов’язань уря­ду. Та­кож бу­ло вста­нов­ле­но но­ві по­ряд­ки ви­бо­рів го­ло­ви цен­тро­бан­ку, який став не­пі­дзві­тним по­лі­ти­кам, ко­трих оби­ра­ють. При цьо­му ЦБ, як і ра­ні­ше, по­ви­нен по­ясню­ва­ти вла­ді й су­спіль­ству, які йо­го ці­лі ві­дно­сно ін­фля­ції, і про­во­ди­ти кон­суль­та­ції з уря­дом з цьо­го при­во­ду. Зви­чай­но, цен­тро­банк мо­же віль­но ви­би­ра­ти ін­стру­мен­ти для до­ся­гне­н­ня по­став­ле­них ці­лей.

Та в де­яких кра­ї­нах до спроб обме­жи­ти не­за­ле­жність ЦБ по­ча­ли вда­ва­ти­ся не­вдов­зі пі­сля за­ко­но­дав­чо­го її за­крі­пле­н­ня. На­при­клад, у 2000 р. на­ма­га­ли­ся за­ко­но­дав­чо гар­мо­ні­зу­ва­ти ро­бо­ту На­ро­дно­го бан­ку Поль­щі й ЄЦБ, — поль­ський ЦБ зо­бов’яза­ли кон­суль­ту­ва­ти­ся з уря­дом при ви­зна­чен­ні ці­лей по ін­фля­ції та ва­лю­тній по­лі­ти­ці. Все бу­ло б нор­маль­но, однак при цьо­му вне­сли змі­ни до про­це­ду­ри ви­бо­ру го­ло­ви бан­ку, які по­ста­ви­ли цей про­цес у за­ле­жність від во­лі по­лі­ти­ків. Але у 2001 р. ці змі­ни ска­су­вав Кон­сти­ту­цій­ний суд Поль­щі.

Під час ви­хо­ду з кри­зи 2008 р. по­лі­ти­чний тиск на цен­тро­бан­ки зріс. Так, в Ар­ген­ти­ні у 2010 р. роз­го­рі­ла­ся вій­на між пре­зи­ден­том К.кір­шнер і го­ло­вою цен­тро­бан­ку М.ре­дра­до. Пре­зи­дент хо­ті­ла ви­ко­ри­ста­ти 6,6 млрд дол. з між­на­ро­дних ре­зер­вів Ар­ген­ти­ни, щоб спла­ти­ти бор­ги уря­ду. Ре­дра­до був про­ти, у ре­зуль­та­ті йо­го від­пра­ви­ли у від­став­ку. Не­о­дно­ра­зо­во вда­ва­ли­ся до спроб по­ста­ви­ти цен­тро­банк під кон­троль уря­ду в Угор­щи­ні, про­ти чо­го актив­но за­пе­ре­чу­вав Єв­ро­со­юз. А япон­ський прем’єр­мі­ністр С.абе у 2013 р. до­міг­ся змі­ни ман­да­та цен­тро­бан­ку, щоб той ще агре­сив­ні­ше сти­му­лю­вав еко­но­мі­ку.

Усе це ви­кли­ка­ло по­бо­ю­ва­н­ня, що цен­тро­бан­ки втра­ча­ють не­за­ле­жність, що мо­же при­зве­сти до не­кон­тро­льо­ва­но­го стриб­ка ін­фля­ції. Вла­сне ка­жу­чи, та­кий сце­на­рій ми ба­чи­ли в Ту­реч­чи­ні. В 2016–2018 р. на ту­ре­цький цен­тро­банк чи­ни­ли зна­чний по­лі­ти­чний тиск, ви­кли­ка­ний ба­жа­н­ням по­лі­ти­чної вла­ди за­без­пе­чи­ти по­ту­жне кре­ди­тне сти­му­лю­ва­н­ня еко­но­мі­ки на­пе­ре­до­дні ви­бо­рів. Зокре­ма, за існу­ва­н­ня яв­них ознак то­го, при­ско­ре­н­ня ін­фля­ції на­бли­жа­є­ться, ЦБ Ту­реч­чи­ни мав на­мір під­ви­щи­ти клю­чо­ву став­ку, але сти­кнув­ся з жорс­ткою про­ти­ді­єю пре­зи­ден­та кра­ї­ни, ко­трий ствер­джу­вав, що став­ку, нав­па­ки, тре­ба зни­жу­ва­ти — для на­ро­щу­ва­н­ня кре­ди­ту­ва­н­ня. Ре­зуль­тат ві­до­мий: де­валь­ва­ція ту­ре­цької лі­ри та дво­зна­чна ін­фля­ція (при­мі­ром, у жов­тні ін­фля­ція в рі­чно­му об­чи­слен­ні ста­но­ви­ла 25,24%).

Ар­гу­мен­ти на ко­ристь не­за­ле­жно­сті цен­тро­бан­ків

Мо­жна на­ве­сти чи­ма­ло ар­гу­мен­тів на ко­ристь по­лі­ти­чної не­за­ле­жно­сті цен­траль­них бан­ків. Ме­ні, ма­буть, най­біль­ше по­до­ба­є­ться та­кий: оскіль­ки по­лі­ти­ки за­ле­жать від еле­кто­ра­ту, во­ни, на від­мі­ну від цен­тро­бан­ків, не змо­жуть про­во­ди­ти в жи­т­тя зва­же­ні мо­не­тар­ні рі­ше­н­ня, спря­мо­ва­ні на стри­му­ва­н­ня зро­ста­н­ня цін і під­трим­ку ста­біль­но­сті фі­нан­со­вої си­сте­ми дер­жа­ви.

Під­трим­ка ідеї не­за­ле­жно­сті цен­траль­но­го бан­ку ´рун­ту­є­ться на двох при­пу­ще­н­нях: основ­ною ме­тою гро­шо­во-кре­ди­тної по­лі­ти­ки має бу­ти ста­біль­ність цін, і зу­си­л­ля на цій ни­ві ма­ють бу­ти ізо­льо­ва­ні від по­лі­ти­чно­го ти­ску, з яким сти­ка­ю­ться уря­ди, що пра­гнуть до­ся­гну­ти ін­ших ці­лей. Рі­ше­н­ня про мо­не­тар­ну по­лі­ти­ку, здій­сню­ва­ну цен­тро­бан­ком, при­ймає не одна лю­ди­на, а йо­го прав­лі­н­ня (або ра­да ке­ру­ю­чих, як, на­при­клад, у ви­пад­ку з ФРС США). Чле­ни прав­лі­н­ня ЦБ на­ла­што­ва­ні більш кон­се­рва­тив­но, ніж по­лі­ти­ки й ви­бор­ці, і не го­то­ві за­сто­со­ву­ва­ти мо­не­тар­не сти­му­лю­ва­н­ня без справ­ді сут­тє­вих для цьо­го при­чин.

Утім, за­ра­ди спра­ве­дли­во­сті за­зна­чу: ре­зуль­та­том мо­же бу­ти й те, що цен­траль­ні бан­ки біль­шою мі­рою від­по­від­а­ють пе­ред фі­нан­со­ви­ми рин­ка­ми, ніж пе­ред уря­да­ми, які, сво­єю чер­гою, не­суть від­по­від­аль­ність пе­ред су­спіль­ством.

Не­має за­галь­но­прийня­то­го ви­зна­че­н­ня не­за­ле­жно­сті цен­траль­но­го бан­ку. Я звер­нув би ува­гу на та­кі кри­те­рії, які мо­жуть ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся для ви­зна­че­н­ня сту­пе­ня не­за­ле­жно­сті ЦБ:

— на­яв­ність від­кри­то ого­ло­ше­ної ме­ти кре­ди­тно-гро­шо­вої по­лі­ти­ки;

— фор­ма­лі­зо­ва­ний по­ря­док ви­зна­че­н­ня ці­лей по ін­фля­ції, до­ся­гне­н­ня яких пра­гне ЦБ;

— на­яв­ність спе­ці­аль­но­го за­ко­ну як дже­ре­ла пра­во­вих норм, на під­ста­ві яких фун­кціо­нує цен­траль­ний банк;

— не­втру­ча­н­ня з бо­ку уря­ду або ін­ших ор­га­нів вла­ди в про­цес прийня­т­тя рі­шень цен­траль­ним бан­ком;

— по­ря­док при­зна­че­н­ня по­са­до­вих осіб у цен­траль­но­му бан­ку, що пе­ред­ба­чає мі­ні­мум впли­ву по­лі­ти­чних чин­ни­ків.

Не­за­ле­жність цен­траль­но­го бан­ку ті­єї чи ін­шої кра­ї­ни за­зви­чай мо­же бу­ти або за­ко­но­дав­чо вста­нов­ле­ною, або істо­ри­чно сфор­мо­ва­ною. Во­на дає мо­жли­вість ЦБ бу­ти віль­ним від втру­ча­н­ня по­лі­ти­чної кон’юн­кту­ри. Зви­чай­но, го­лов­ним ре­зо­ном на ко­ристь по­тре­би за­без­пе­чи­ти не­за­ле­жність цен­тро­бан­ку є на­да­н­ня йо­му мо­жли­во­сті про­ти­сто­я­ти ба­жан­ню уря­ду або по­кри­ва­ти де­фі­цит держ­бю­дже­ту за ра­ху­нок емі­сії, або спри­я­ти еко­но­мі­чно­му зро­стан­ню з до­по­мо­гою роз­го­ну ін­фля­ції (бу­ває, що уря­ди ма­ють на­мі­ри до­ма­га­ти­ся й то­го й ін­шо­го одно­ча­сно). Ін­ди­ві­ду­аль­ні ці­лі ді­яль­но­сті ЦБ та уря­ду ча­сом роз­хо­дя­ться. Втім, не зав­жди ін­фля­цій­не тар­ге­ту­ва­н­ня є без­умов­но ко­ри­сним для еко­но­мі­ки, адже здій­сне­н­ня ре­стри­кцій­ної кре­ди­тно-гро­шо­вої по­лі­ти­ки, спря­мо­ва­ної на не­о­дмін­не до­ся­гне­н­ня тар­ге­ту по ін­фля­ції, мо­же при­зве­сти й до не­ба­жа­них со­ці­аль­но-еко­но­мі­чних на­слід­ків у ви­гля­ді на­дмір­но­го при­ду­ше­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня та під­ви­ще­н­ня рів­ня без­ро­бі­т­тя.

Ці­ка­во, що не зав­жди цен­тро­бан­ки кри­ти­ку­ють, як це остан­нім ча­сом від­бу­ва­є­ться ві­дно­сно НБУ, за жорс­тку кре­ди­тно-гро­шо­ву по­лі­ти­ку. Зокре­ма, пре­зи­ден­та Єв­ро­пей­сько­го цен­тро­бан­ку М.дра­гі не­до­лю­блю­ва­ли за над­то м’яку мо­не­тар­ну по­лі­ти­ку — за ну­льо­ву став­ку ЄЦБ, за те, що Дра­гі сво­го ча­су схва­лю­вав по­лі­ти­ку іта­лій­сько­го прем’єра М.рен­ці що­до під­трим­ки за ра­ху­нок держ­бю­дже­ту про­блем­них іта­лій­ських бан­ків. Ба біль­ше, сво­го ча­су мі­ністр фі­нан­сів Ні­меч­чи­ни В.шой­бле зви­ну­ва­чу­вав ЄЦБ у то­му, що той ви­ну­ва­тий у зро­стан­ні при­бли­зно по­ло­ви­ни по­пу­ляр­но­сті вкрай пра­вої на­ціо­на­лі­сти­чної пар­тії «Аль­тер­на­ти­ва для Ні­меч­чи­ни», ко­тра до­мо­гла­ся чи­ма­лих успі­хів на кіль­кох ре­гіо­наль­них ви­бо­рах.

То­чка зо­ру МВФ

На­при­кін­ці 2013 р. МВФ про­вів до­слі­дже­н­ня, в яко­му зі­ста­вив кра­ї­ни з рі­зним рів­нем не­за­ле­жно­сті цен­траль­них бан­ків. Ви­я­ви­ло­ся, що в не­за­ле­жних цен­тро­бан­ків за­зви­чай ці­лі по ін­фля­ції су­во­рі­ші, ніж у за­ле­жних від уря­ду: се­ре­днє зна­че­н­ня для ці­лі по ін­фля­ції в та­ких цен­тро­бан­ків ста­но­вить 2,5%, а для ЦБ, що кон­суль­ту­ва­ли­ся з уря­дом, цей по­ка­зник до­рів­ню­вав 2,9%. А в дер­жав, для цен­тро­бан­ків яких уряд при­зна­чає ці­лі по ін­фля­ції, — 3,5%.

При цьо­му в Япо­нії й Ве­ли­кій Бри­та­нії уряд ста­вив ці­лі пе­ред цен­тро­бан­ка­ми, у США ці­лі вста­нов­лю­ю­ться пе­ре­го­во­ра­ми між ФРС та уря­дом, а ЄЦБ пов­ні­стю не­за­ле­жний. У кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, ця за­ле­жність силь­ні­ша, — у дер­жа­вах, де ін­де­кси вер­хо­вен­ства за­ко­ну ниж­чі, як пра­ви­ло, цен­тро­бан­ки більш за­ле­жні від вла­ди.

Най­ча­сті­ше не справ­ля­ю­ться з ці­ля­ми по ін­фля­ції цен­тро­бан­ки, яким бра­кує не­за­ле­жно­сті. Се­ре­днє від­хи­ле­н­ня від ці­лі для цен­тро­бан­ків, за­ле­жних від уря­ду, ста­но­вить 2,4% про­ти 1,1% у тих, хто ли­ше кон­суль­ту­є­ться з уря­дом. А в пов­ні­стю не­за­ле­жних ЦБ від­хи­ле­н­ня ста­но­вить тіль­ки 0,1%. Так, ФРС й ЄЦБ за­зви­чай ви­ко­ну­ють свої ці­лі.

Що більш не­за­ле­жний цен­тро­банк, то ча­сті­ше він ви­ко­нує свої ці­лі. І нав­па­ки, якщо уряд ста­вить ці­лі пе­ред ЦБ, то ре­гу­ля­то­ру зна­чно рід­ше вда­є­ться їх до­сяг­ти.

Цен­тро­бан­ки, за­ле­жні від уря­ду, здій­сню­ють більш м’яку по­лі­ти­ку при ін­фля­цій­но­му шо­ку, ніж не­за­ле­жні ЦБ. За­ле­жні цен­тро­бан­ки біль­ше ува­ги при­ді­ля­ють ко­ли­ва­н­ням об­ся­гів ви­ро­бни­цтва в кра­ї­ні, а не ін­фля­ції. Са­ме то­му ча­сто во­ни не справ­ля­ю­ться зі сво­ї­ми ці­ля­ми по ін­фля­ції.

Чи впли­ва­ють ЦБ на уря­ди?

Бу­ва­ють ви­пад­ки, ко­ли цен­траль­ні бан­ки три­ма­ють уряд на ко­ро­тко­му по­від­ку, по­си­лю­ю­чи кре­ди­тно-гро­шо­ву по­лі­ти­ку істо­тні­ше, ніж мо­гло би зна­до­би­ти­ся за ін­ших об­ста­вин, тим са­мим зму­шу­ю­чи уряд актив­но здій­сню­ва­ти ре­фор­ми. Але якщо цен­тро­бан­ки ви­ко­ри­сто­ву­ють свої ін­стру­мен­ти не тіль­ки для до­ся­гне­н­ня ці­но­вої ста­біль­но­сті, а й для впли­ву на уря­ди, то во­ни під­ри­ва­ють осно­ви вла­сної ж не­за­ле­жно­сті, — адже ця не­за­ле­жність ба­зу­є­ться на при­пу­щен­ні, що ЦБ за­йма­ю­ться ви­ня­тко­во сво­ї­ми зав­да­н­ня­ми, і в них не­має пов­но­ва­жень впли­ва­ти (пря­мо або по­бі­чно) на рі­ше­н­ня уря­ду.

На­при­клад, спро­би ви­ко­ри­ста­ти мо­не­тар­ну по­лі­ти­ку для під­штов­ху­ва­н­ня уря­дів до ре­а­лі­за­ції фі­скаль­ної кон­со­лі­да­ції та стру­ктур­них ре­форм не до­зво­ли­ли до­мог­ти­ся ба­жа­них ре­зуль­та­тів у єв­ро­зо­ні (в 2009–2011 р.).

Та й не оче­ви­дно, що більш жорс­тка мо­не­тар­на по­лі­ти­ка, ніж по­трі­бно в сфор­мо­ва­них еко­но­мі­чних умо­вах, спо­ну­кає по­лі­ти­ків до ре­а­лі­за­ції ре­форм. Ре­а­кція зна­чною мі­рою за­ле­жить від за­галь­ної еко­но­мі­чної си­ту­а­ції в кра­ї­ні та від то­го, чи є в уря­ду про­стір для ма­нев­ру. Те­о­рія й пра­кти­ка по­ка­зу­ють, що фі­скаль­ні ско­ро­че­н­ня успі­шні в то­му ра­зі, якщо во­ни ре­а­лі­зу­ю­ться в під­хо­дя­щих мо­не­тар­них умо­вах, зокре­ма, ко­ли но­мі­наль­на про­цен­тна став­ка ниж­ча за но­мі­наль­ні тем­пи зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки.

Дум­ки про май­бу­тнє

М.фрі­дман у пра­ці «Лист про гро­шо­во­кре­ди­тну по­лі­ти­ку» ствер­джу­вав: «Єди­ним ви­прав­да­н­ням не­за­ле­жно­сті цен­траль­но­го бан­ку є йо­го пра­во вжи­ва­ти ро­зум­них за­хо­дів у дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві, на­віть якщо во­ни не­по­пу­ляр­ні в ко­ро­тко­стро­ко­во­му пе­рі­о­ді». Ско­ріш за все, осно­во­по­ло­жник мо­не­та­ри­зму під ро­зум­ни­ми за­хо­да­ми мав на ува­зі стри­му­ва­н­ня ін­фля­ції. Ба­га­то фа­хів­ців під­три­му­ють цен­тро­бан­ки в то­му, що во­ни са­мі по­вин­ні ви­зна­ча­ти ці­лі по ін­фля­ції, щоб у по­лі­ти­ків не ви­ни­ка­ло спо­ку­си зде­шев­лю­ва­ти кре­ди­ти на­пе­ре­до­дні ви­бо­рів або на­да­ва­ти пре­фе­рен­ції на­бли­же­ним до них бі­зне­сме­нам пі­сля пе­ре­мо­ги на ви­бо­рах.

Gmt-ін­декс, що ви­зна­чає по­лі­ти­чну не­за­ле­жність цен­тро­бан­ків, ´рун­ту­є­ться на та­ких кри­те­рі­ях:

— го­ло­ва ЦБ при­зна­ча­є­ться без втру­ча­н­ня уря­ду;

— го­ло­ва ЦБ при­зна­ча­є­ться на тер­мін не менш як п’ять ро­ків;

— ра­да ди­ре­кто­рів (прав­лі­н­ня) ЦБ при­зна­ча­є­ться без уча­сті уря­ду;

— ра­да ди­ре­кто­рів (прав­лі­н­ня) ЦБ ке­рує бан­ком не менш як п’ять ро­ків;

— не­має по­тре­би в обов’яз­ко­вій при­су­тно­сті пред­став­ни­ків уря­ду в ра­ді ди­ре­кто­рів (прав­лін­ні) цен­траль­но­го бан­ку;

— від­су­тність по­тре­би в схва­лен­ні уря­дом рі­шень у сфе­рі гро­шо­во-кре­ди­тної по­лі­ти­ки;

— цен­траль­ний банк за за­ко­ном зо­бов’яза­ний пра­гну­ти ста­біль­но­сті цін як одні­єї з прі­о­ри­те­тних ці­лей;

— є за­ко­но­дав­чі нор­ми, що по­си­лю­ють по­зи­ції цен­траль­но­го бан­ку у ра­зі кон­флі­кту з уря­дом.

Біль­шо­сті цих ознак від­по­від­ає ни­ні­шня си­ту­а­ція з На­ціо­наль­ним бан­ком Укра­ї­ни. Спо­ді­ва­ю­ся, сту­пінь по­лі­ти­чної не­за­ле­жно­сті НБУ як мі­ні­мум збе­ре­же­ться на­да­лі.

До чо­го при­зво­дить тиск на цен­тро­банк із бо­ку вла­ди? Про це ще у 1991 р. гар­но на­пи­сав К.уол­лер: «Би­т­тя ФРС» мо­же бу­ти ви­гі­дним для адмі­ні­стра­ції, якщо пре­зи­дент США впев­не­ний у сво­їй пра­во­ті або якщо шля­хом «би­т­тя» ор­га­ну на кшталт ФРС мо­жна по­да­ти при­клад ін­шим дер­жав­ним ор­га­нам. Однак «би­т­тя ФРС» по­лі­ти­чно силь­ною адмі­ні­стра­ці­єю по­тен­цій­но мо­же при­зве­сти до то­го, що ФРС ви­гля­да­ти­ме ігра­шкою в ру­ках пре­зи­ден­та, зна­чно змен­шив­ши тим са­мим кре­дит до­ві­ри до ФРС. От­же, у той час як силь­ний пре­зи­дент мо­же бу­ти хо­ро­шим для дер­жа­ви з рі­зних то­чок зо­ру, він, якщо на­ма­га­є­ться при­му­си­ти до чо­гось ФРС, то на­справ­ді по­гір­шує со­ці­аль­ну об­ста­нов­ку та ство­рює умо­ви для зро­ста­н­ня ін­фля­ції».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.