Щоб мрії збу­ли­ся, а пла­ни здій­сни­ли­ся

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ан­то­ні­на ЮРЧЕНКО

Жи­т­тя су­ча­сної лю­ди­ни не­мо­жли­во уяви­ти без пла­нів, зав­дань і ці­лей.

Ми пла­ну­є­мо на­шу кар’єру, на­вча­н­ня, від­по­чи­нок і на­віть осо­би­сте жи­т­тя. Пла­ни бу­ва­ють дов­го­стро­ко­ві, ро­ків на п’ять упе­ред, і зов­сім ко­ро­ткі, на ти­ждень або день. Але раз на рік лю­ди­на сі­дає і під­би­ває під­сум­ки ми­ну­ло­го ро­ку. Ча­сто ви­яв­ля­є­ться, що ба­га­то пун­ктів то­рі­шньо­го пла­ну так і за­ли­ши­ли­ся ряд­ка­ми в ти­жне­ви­ку або ж не­здій­сне­ни­ми ба­жа­н­ня­ми й мрі­я­ми. У цьо­му не­має ні­чо­го стра­шно­го, якщо не ви­ни­кає від­чу­т­тя, що ще один рік ми­нув да­рем­но й у жит­ті ні­чо­го не змі­ни­ло­ся. За­зви­чай оце від­чу­т­тя «з на­ми ні­чо­го не від­бу­ва­є­ться, і на­вряд чи щось ста­не­ться», яке важ­ко опи­са­ти, з’яв­ля­є­ться то­ді, ко­ли ми не ро­би­мо чо­гось по-справ­жньо­му ва­жли­во­го й по­трі­бно­го са­ме для нас. Це ва­жли­ве й по­трі­бне мо­же ко­чу­ва­ти з ро­ку в рік у без­лі­чі ін­ших за­ду­мів, а ми ні­як не зна­йде­мо для ньо­го ча­су й мо­жли­во­стей.

На­вряд чи є та­кі пла­ни, які вті­лю­ю­ться в жи­т­тя на сто від­со­тків. Ми не вла­дні над ви­пад­ка­ми й не­пе­ре­дба­чу­ва­ни­ми по­ді­я­ми. Про­те пла­ну­ва­ти й до­дер­жу­ва­ти­ся пла­нів для нас ва­жли­во. Мо­жли­вість кон­тро­лю­ва­ти пев­ні дії, про­це­си до­дає нам від­чу­т­тя опо­ри й упев­не­но­сті в мін­ли­во­му і ду­же швид­ко­плин­но­му сві­ті. Пе­ре­тво­ре­н­ня ха­о­су на по­ря­док, мо­жли­вість по­мі­ча­ти змі­ни в про­су­ван­ні до ме­ти, щось змі­ню­ва­ти під час ру­ху, щоб отри­ма­ти ба­жа­ний ре­зуль­тат у за­пла­но­ва­ний тер­мін, да­ру­ють нам у ре­зуль­та­ті від­чу­т­тя за­до­во­ле­н­ня со­бою, гор­дість, ра­дість, зре­штою вті­ху від то­го, що в нас ви­йшло! І нав­па­ки, ко­ли за­ба­га­то ви­пад­ко­во­го, на­мі­че­не чо­мусь не від­бу­ва­є­ться так, як за­ду­ма­ли, з’яв­ля­є­ться від­чу­т­тя, що ми вза­га­лі не впли­ва­є­мо на пе­ре­біг по­дій. Отут лег­ко мо­жна за­сму­ти­ти­ся, збен­те­жи­ти­ся і від­чу­ва­ти се­бе нев­да­хою. Як же ви­три­ма­ти ба­ланс між по­ряд­ком і спон­тан­ні­стю, при цьо­му вра­ху­ва­ти ва­жли­ві аспе­кти на­шо­го жи­т­тя й на­при­кін­ці ро­ку впев­не­но при­швар­ту­ва­ти свій чо­вен до при­ча­лу «ре­зуль­тат — 99,9%»?

Мо­жна спро­бу­ва­ти про­ана­лі­зу­ва­ти то­рі­шні пла­ни, по­ди­ви­ти­ся, що й ко­ли пі­шло не так, і, все зва­жив­ши, про­ду­ма­ти свої дії на на­сту­пний рік. Оскіль­ки за­раз іде­ться не про ро­бо­чі пла­ни, а про осо­би­сті — тоб­то про те, що за­ле­жить в основ­но­му від вас, до ана­лі­зу ми­ну­лих по­ми­лок мо­жна за­лу­чи­ти ко­гось із близь­ких або ж фа­хів­ця-ко­у­ча. По­гляд збо­ку зав­жди на­дає об’єм­но­сті роз­гля­ду про­бле­ми.

Та­кий під­хід мо­жна й тре­ба ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти та­кож і до ін­ших пла­нів, на­віть у бі­зне­сі. Але якщо ви на­йма­ний пра­ців­ник, ва­ші ро­бо­чі пла­ни ве­ли­кою мі­рою скла­де­ні не тіль­ки ва­ми і за­ле­жать во­ни від ба­га­тьох не під­кон­троль­них вам чин­ни­ків. То­му тут про них не йти­ме­ться.

До­свід по­ка­зує, що най­го­лов­ні­ша при­чи­на не­ви­ко­на­н­ня чу­до­во­го осо­би­сто­го рі­чно­го пла­ну — це йо­го не­ре­а­лі­сти­чність. Як ка­жуть, гла­день­ко бу­ло на па­пе­рі, та за­бу­ли про яри. На пер­ший по­гляд, за­ду­ми пре­кра­сні, ні до чо­го не при­че­пи­шся, однак по­став­ле­ні зав­да­н­ня не­мо­жли­во або ду­же скла­дно ви­ко­на­ти з на­яв­ни­ми ре­сур­са­ми в на­мі­че­ний тер­мін і з пев­ним ре­зуль­та­том.

На­при­клад, ви­йти за­між або оже­ни­ти­ся цьо­го ро­ку. Пре­кра­сне ба­жа­н­ня, та тіль­ки йо­го ви­ко­на­н­ня за­ле­жить і від ін­шої лю­ди­ни. Ще скла­дні­ше, якщо та­кої лю­ди­ни по­ки що в жит­ті не­має, і чи зу­стрі­не­ться во­на, не­ві­до­мо. Або ду­же по­пу­ляр­ний план — сху­дну­ти до лі­та. Ось уже цьо­го ро­ку то­чно-пре­то­чно! Тіль­ки чо­мусь ви­ко­на­ти йо­го ні­як не вда­є­ться, що, втім, не за­ва­жає на­ма­га­ти­ся зно­ву й зно­ву. Тим біль­ше якщо є в ото­чен­ні лю­ди, в яких це ви­йшло, в та­ко­му ра­зі мо­же ви­йти й у ме­не, га­дає лю­ди­на.

Не­ре­а­лі­сти­чність сху­дне­н­ня до лі­та по­ля­гає, по-пер­ше, в то­му, що лю­ди­на ду­має, ні­би змо­же управ­ля­ти не­під­кон­троль­ни­ми во­льо­вим зу­си­л­лям про­це­са­ми: швид­кі­стю обмі­ну ре­чо­вин в ор­га­ні­змі, тем­пом і об­ся­га­ми на­ро­щу­ва­н­ня м’язо­вої ма­си, ін­ди­ві­ду­аль­ни­ми й не­пе­ре­дба­чу­ва­ни­ми ре­а­кці­я­ми ор­га­ні­зму на різ­ке ско­ро­че­н­ня кіль­ко­сті ка­ло­рій і збіль­ше­н­ня фі­зи­чно­го на­ван­та­же­н­ня.

Ін­ши­ми сло­ва­ми, це мо­жна на­зва­ти ві­рою у вла­сну все­мо­гу­тність. Але при­пу­сти­мо, що ви не зда­є­те­ся. Адже ви­хо­дить у спортс­ме­нів, а во­ни теж лю­ди, не ро­бо­ти. І на­стає «по-дру­ге»: якщо зро­би­ти ро­бо­ту над сво­ї­ми фі­зи­чни­ми па­ра­ме­тра­ми го­лов­ним прі­о­ри­те­том по­то­чно­го ро­ку (до лі­та), то­ді тре­ба ви­ді­ли­ти для неї до­ста­тньо ча­су й ре­сур­сів. Тоб­то дві-три го­ди­ни що­ден­них тре­ну­вань, пра­виль­ний сон, здо­ро­ве хар­чу­ва­н­ня. У вас то­чно є стіль­ки ре­сур­сів? Якщо так, то впе­ред! А якщо ні? Якщо є ба­га­то ін­ших обов’яз­ко­вих пов­сяк­ден­них справ, на­при­клад ро­бо­та, по­бут, до­зві­л­ля з рі­дни­ми й близь­ки­ми? У цьо­му ра­зі за­йма­ти­ся фіз­куль­ту­рою мо­жли­во дві­чі, ма­кси­мум три­чі на ти­ждень, і то по го­ди­ні-пів­то­ри. Це ціл­ком нор­маль­ний гра­фік для то­го, щоб м’язи бу­ли в то­ну­сі, а ор­га­нізм не стра­ждав від гі­по­ди­на­мії. А от якось не­ймо­вір­но сху­дну­ти або ста­ти зір­кою бо­ді­біл­дин­гу, на жаль, не ви­йде. При­найм­ні до лі­та то­чно.

І тре­тя, ма­буть, най­ва­жли­ві­ша при­чи­на, чо­му за­ду­ма­не мо­же не ви­йти: у вас не­має ва­шої гли­бин­ної вну­трі­шньої по­тре­би сху­дну­ти. Якщо щось за­ду­ма­но не то­му, що ду­же хо­че­ться або жит­тє­во по­трі­бно, а ли­ше ви­хо­дя­чи з мо­дних тен­ден­цій, ви­ни­кне ба­га­то пе­ре­шкод, і во­ни ви­яв­ля­ться не­пе­ре­бор­ни­ми.

От­же, на­сту­пна при­чи­на не­здій­сне­н­ня на­ших осо­би­стих пла­нів — те, що ми за­пла­ну­ва­ли, не є на­ши­ми дій­сни­ми ба­жа­н­ня­ми й по­тре­ба­ми. Па­ра­до­ксаль­но, але факт: в епо­ху, ко­ли з усіх бо­ків лу­на­ють за­кли­ки до сво­бо­ди, осо­би­сто­го ви­бо­ру, ми як ні­ко­ли за­ле­жим від впли­ву, на­віть ти­ску су­спіль­ства й рі­зних мо­дних трен­дів. Якщо ро­ків 50 то­му до­сить бу­ло до­дер­жу­ва­ти­ся мо­ди в одя­зі, то ни­ні в про­зо­ро­му ци­фро­во­му су­спіль­стві є мо­да на спо­сіб жи­т­тя, за­ня­т­тя, на­віть жит­тє­ву фі­ло­со­фію. Для по­зна­че­н­ня сво­єї на­ле­жно­сті до яко­гось спів­то­ва­ри­ства лю­дей ста­ло май­же не­об­хі­дним ви­ко­ну­ва­ти пев­ні дії. На­при­клад, якщо ви про­су­ну­тий ін­те­ле­кту­ал, то ма­є­те про­чи­та­ти сто кни­жок за рік, по­ди­ви­ти­ся топ-25 най­лі­пших філь­мів ро­ку то­що. А та­кож пі­ти на йо­гу, від­ві­да­ти всі мо­дні ви­став­ки, ви­вчи­ти ще одну іно­зем­ну мо­ву то­що.

Ні­чо­го по­га­но­го у всьо­му пе­ре­ра­хо­ва­но­му, зро­зумі­ло, не­має. Всі ці за­ня­т­тя справ­ді роз­ви­ва­ють наш ін­те­лект, ми ста­є­мо ба­га­тши­ми й глиб­ши­ми як осо­би­стість. Однак ва­жли­во се­бе за­пи­та­ти: я зби­ра­ю­ся це ро­би­ти то­му, що ме­ні й справ­ді цьо­го ду­же хо­че­ться, ме­ні це по­трі­бно, чи то­му, що моє ото­че­н­ня так жи­ве, і я хо­чу від­по­від­а­ти йо­го стан­дар­там? Якщо та­ке за­пи­та­н­ня за­ли­ша­є­ться без від­по­віді, то й пун­кту пла­ну, ско­ріш за все, не бу­де ви­ко­на­но.

Ді­яль­ність, у якій не­має на­шо­го щи­ро­го ін­те­ре­су або по­тре­би, ми не­сві­до­мо са­бо­ту­є­мо. Це від­бу­ва­є­ться то­му, що на­ші ре­сур­си — енер­гія і час — обме­же­ні, і ми не­сві­до­мо не до­пу­ска­є­мо їх не­по­трі­бно­го і без­глу­здо­го ви­тра­ча­н­ня. Під­кре­слю, що по­тре­бу й сенс будь-якої ді­яль­но­сті лю­ди­на ви­зна­чає са­ма. Якщо ви не ви­вча­є­те ан­глій­ської, хо­ча з ро­ку в рік зби­ра­є­те­ся, то са­ме для вас не­має сен­су в цьо­му, а для ко­гось ін­шо­го бу­де іна­кше.

Лю­ди­на та­кож опи­ра­ти­ме­ться не сво­їм ба­жа­н­ням і пла­нам, ко­ли від неї чо­гось очі­ку­ють близь­кі лю­ди, але во­на са­ма цьо­го ро­би­ти не хо­че. На­при­клад, ма­ма очі­кує, що син на­пи­ше ди­сер­та­цію; дру­жи­на — що чо­ло­вік по­са­дить кар­то­плю на да­чі; чо­ло­вік хо­че, щоб дру­жи­на біль­ше ча­су при­ді­ля­ла до­ма­шньо­му го­спо­дар­ству то­що.

На жаль, бу­ває й так, що в на­шо­му рі­чно­му пла­ні є на­ші за­по­ві­тні мрії і пла­ни, най­справ­жні­ші й най­ба­жа­ні­ші, які ми пле­ка­є­мо з ро­ку в рік і... не здій­сню­є­мо. Це на­ші най­більш сум­ні й бо­лі­сні нев­да­чі. Ігно­ру­ва­ти те, що для нас по­справ­жньо­му ці­ка­ве й ва­жли­ве, по су­ті, ви­кре­слю­ва­ти з на­шо­го жи­т­тя са­мих се­бе на до­го­ду рі­дним і близь­ким, ро­бо­ті, гро­мад­ським очі­ку­ва­н­ням ро­бить жи­т­тя прі­сним і без­барв­ним. Лю­ди­на мо­же бу­ти не­ймо­вір­но ефе­ктив­ною, за­ро­би­ти ба­га­то гро­шей, зру­ши­ти го­ри, а ра­до­сті в жит­ті бу­де ма­ло.

Зви­чай­но, жи­т­тя до­ро­слої лю­ди­ни скла­да­є­ться не тіль­ки з то­го, що хо­че­ться й при­єм­но ро­би­ти. У нас та­кож є спра­ви, яких ро­би­ти не хо­че­ться, а мо­же, на­віть не­при­єм­но, але тре­ба. Для то­го щоб по­чу­ва­ти­ся ща­сли­вим, по­трі­бно ви­три­му­ва­ти ба­ланс між «тре­ба» і «хо­чу». Якщо «тре­ба» в на­шо­му жит­ті на­ба­га­то біль­ше, ніж «хо­чу», то бу­де по­стій­не від­чу­т­тя, що жи­т­тя не­мов про­хо­дить сто­ро­ною, не­має в ньо­му бо­же­ства, на­тхне­н­ня, сліз і лю­бо­ві, як пи­сав кла­сик. Ми­нає час, ми ста­рі­є­мо, в нас з’яв­ля­є­ться чим­да­лі біль­ше обме­жень. А ми так і не стан­цю­ва­ли тан­го, не зі­йшли на Го­вер­лу, не на­пи­са­ли книж­ки або кар­ти­ни...

Щоб ві­три­ла на­шо­го жи­т­тя зав­жди бу­ли на­пов­не­ні сві­жим ві­тром ра­до­сті й ба­жа­них змін, пла­нуй­мо пра­виль­но!

На­пи­шіть спи­сок усьо­го, що вам хо­че­ться зро­би­ти на­сту­пно­го ро­ку. Від­кла­діть йо­го, за кіль­ка днів пе­ре­чи­тай­те спо­кій­но. Не роз­ду­му­ю­чи ви­кре­слюй­те пун­кти, які не ви­кли­ка­ють жо­дних емо­цій, не зда­ю­ться ва­жли­ви­ми й по­трі­бни­ми. На цьо­му ета­пі та­кож мо­жна до­да­ва­ти те, що спа­ло на дум­ку про­сто за­раз. Від­кла­діть спи­сок.

Зно­ву пе­ре­чи­тай­те на­пи­са­не. Чи­тай­те по­віль­но, вдум­ли­во, на ко­жно­му ряд­ку пла­ну пи­та­ю­чи се­бе: «Чо­му я це ро­би­ти­му?» При­слу­хай­те­ся до се­бе, від­чуй­те, що на­ро­джу­є­ться у від­по­відь. Ін­те­рес? Ці­ка­вість? Збу­дже­н­ня? А мо­же, від­ра­за чи не­хіть? Чи вза­га­лі ні­чо­го не на­ро­джу­є­ться, тіль­ки бай­ду­жість? Якщо ба­жа­н­ня, за­пи­са­не на па­пе­рі, не ви­кли­кає у вас ні азар­ту, ні ін­те­ре­су, ні ці­ка­во­сті, ні збу­дже­н­ня, ско­ріш за все, це не ва­ше ба­жа­н­ня, або ж во­но не акту­аль­не для вас ни­ні, або ж по­ки що не­до­ста­тньо ре­сур­сів для йо­го ре­а­лі­за­ції. А мо­же, во­но в прин­ци­пі не­мо­жли­ве. Ви­кре­сліть усі пун­кти пла­ну, які пі­ді­йшли під цей опис, — ви не бу­де­те їх ви­ко­ну­ва­ти.

Із ре­шти ви­бе­ріть най­ва­жли­ві­ше й най­ці­ка­ві­ше. Не­хай во­но ста­не прі­о­ри­те­том, яко­му ви від­да­ва­ти­ме ма­кси­мум зу­силь, ча­су, гро­шей, якщо по­трі­бно. Ін­ші ба­жа­н­ня — по низ­хі­дній. Якщо на цьо­му ета­пі щось за­хо­че­ться ви­кре­сли­ти, ро­біть це смі­ли­во, адже у вас уже є прі­о­ри­тет. Тут ва­жли­во ре­а­лі­сти­чно оці­ни­ти свої ре­сур­си й мо­жли­во­сті. Ча­сто бу­ває, що лю­ди­на не­пра­виль­но оці­нює свої мо­жли­во­сті, а по­тім, ко­ли не мо­же ося­гну­ти не­ося­жне, ро­бить хи­бний ви­сно­вок про свою не­спро­мо­жність. Та­кі дум­ки не до­по­ма­га­ють ру­ха­ти­ся до ба­жа­них ці­лей.

Сві­жий план по­рів­няй­те з то­рі­шнім. Якщо ви зна­йшли збі­ги в тих пун­ктах, які за­ли­ши­ли­ся не­ви­ко­на­ни­ми в ми­ну­ло­му, про­ана­лі­зуй­те, що то­го ра­зу пі­шло не так, щоб уни­кну­ти по­вто­ре­н­ня по­ми­лок.

Хо­ро­ший при­йом — ви­до­змі­на зав­да­н­ня так, щоб суть за­ли­ши­ла­ся ті­єю ж, а фор­ма ста­ла ін­шою. Ось пункт «сху­дну­ти до лі­та»: ви­кре­слю­є­мо «сху­дну­ти» і до «лі­та». Це не­ре­а­лі­сти­чне зав­да­н­ня, бо ми не управ­ля­є­мо на­шим ме­та­бо­лі­змом. І пи­ше­те: «У будь-яку по­го­ду, за будь-яких об­ста­вин не мен­ше ніж дві­чі на ти­ждень хо­джу до спорт­за­лу або ба­сей­на». Те­пер у фо­ку­сі ува­ги не сху­дне­н­ня, а ре­гу­ляр­ні за­ня­т­тя фіз­куль­ту­рою. Це те, над чим ми вла­дні, от­же, ви­ко­на­н­ня та­ко­го пла­ну мо­же бу­ти успі­шним. Зви­чай­но, якщо ре­гу­ляр­но за­йма­ти­ся фіз­куль­ту­рою, то ті­ло не­ми­ну­че ста­не здо­ро­ві­шим і більш під­тя­гну­тим. По­ду­май­те, як ви змо­же­те се­бе під­три­ма­ти в ті мо­мен­ти, ко­ли за­хо­че­ться все це ки­ну­ти, — но­ва зви­чка не ви­ро­бля­є­ться мит­тє­во, до­ве­де­ться пе­ре­жи­ти пе­рі­од опо­ру.

Так мо­жна пе­ре­фор­ма­ту­ва­ти будь-який пункт пла­ну, щоб на­бли­зи­ти мрію до дії. Пам’ятай­те, що но­ва спра­ва, на­віть якщо во­на най­ба­жа­ні­ша й най­ці­ка­ві­ша, спо­ча­тку мо­же не ви­хо­ди­ти, і то­ді го­лов­не — не зда­ва­ти­ся. А якщо, по­при всі зу­си­л­ля, одна­ко­во не ви­хо­дить, то­ді мо­жна пе­ре­гля­ну­ти все зав­да­н­ня за­га­лом. Ні­хто не за­стра­хо­ва­ний від по­ми­лок.

Якщо ви бе­ре­те­ся за щось но­ве, не по­рів­нюй­те се­бе з ти­ми, хто вже до­сяг пев­них ре­зуль­та­тів у цьо­му ж. Успі­шні при­кла­ди хо­ро­ші як орі­єн­тир, але по­рів­ню­ва­н­ня се­бе з ін­ши­ми мо­же зі­гра­ти не на ва­шу ко­ристь. На­при­клад, у су­сі­да ви­йшло швид­ко, від­ра­зу й до­бре, а в ме­не ви­хо­дить по­віль­но, не від­ра­зу й не ду­же до­бре. Це не озна­чає, що су­сід мо­ло­дець, а я ні. Це ли­ше озна­чає, що ви рі­зні лю­ди, у вас рі­зні мо­жли­во­сті, то­му по­рів­ню­ва­ти не­ко­ре­ктно. По­рів­нюй­те се­бе ни­ні­шньо­го із со­бою вчо­ра­шнім, це най­кра­ще по­рів­ня­н­ня.

І остан­нє — не пе­ре­ван­та­жуй­те план і се­бе. Одно­го-двох ве­ли­ких зав­дань ціл­ком до­ста­тньо в но­во­му ро­ці. Адже крім но­вих справ, у вас є ще й ста­рі, і для них по­трі­бні си­ли й час. А та­кож пам’ятай­те, що в будь-яко­му пла­ні й роз­кла­ді обов’яз­ко­во має бу­ти мо­жли­вість для бай­ди­ку­ва­н­ня, лі­но­щів, спон­тан­них вчин­ків, адже чі­тко за схе­мою пра­цю­ють тіль­ки ме­ха­ні­зми, але й во­ни час від ча­су ви­хо­дять з ла­ду. Жи­вій лю­ди­ні по­трі­бен про­стір для ви­тон­че­них ма­нев­рів, чу­дес і кар­ко­лом­них ви­ті­вок, іна­кше жи­т­тя пе­ре­тво­рю­є­ться на сум­не існу­ва­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.