Стій, хто йде!

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Оле­ксій ЇЖАК

Ра­дник з пи­тань на­ціо­наль­ної без­пе­ки пре­зи­ден­та США Джон Бол­тон і ке­рів­ник Дер­жде­пар­та­мен­ту Майк Пом­пео ми­ну­ло­го ти­жня на­ма­га­ли­ся пе­ре­ко­на­ти со­ю­зни­ків і пар­тне­рів США на Близь­ко­му Схо­ді в на­дій­но­сті аме­ри­кан­ської по­лі­ти­ки в кон­текс­ті за­яв пре­зи­ден­та США До­наль­да Трам­па про ви­ве­де­н­ня аме­ри­кан­ських військ із Си­рії.

Бол­тон від­ві­дав Ізра­їль і Ту­реч­чи­ну, Пом­пео — дев’ять араб­ських кра­їн. Усі ві­зи­ти бу­ли важ­ки­ми. В Ізра­ї­лю й Ту­реч­чи­ни до­сить спе­ци­фі­чні ви­мо­ги, в ба­га­тьох араб­ських кра­ї­нах (у п’яти з дев’яти, які від­ві­дав Пом­пео) до­сі не при­зна­че­но по­слів че­рез вну­трі­шні про­ти­річ­чя в США.

19 гру­дня Трамп по­ши­рив че­рез Твіт­тер ві­део­ро­лик, у яко­му ого­ло­сив про пе­ре­мо­гу над «Іслам­ською дер­жа­вою» (ІДІЛ) і не­гай­не ви­ве­де­н­ня аме­ри­кан­ських військ із Си­рії. Від­ра­зу пі­сля цьо­го про від­став­ку за­яви­ли мі­ністр обо­ро­ни Джеймс Мет­тіс і спе­ці­аль­ний пред­став­ник США у між­на­ро­дній ко­а­лі­ції з пи­тань бо­роть­би з ІДІЛ Бретт Мак­гурк. Якщо Мак­гур­ка при­зна­чив іще Ба­рак Оба­ма, і він мав по­ки­ну­ти по­са­ду вже цьо­го лю­то­го (як по­зна­чив свою дум­ку Трамп — не­ве­ли­ка втра­та), то Мет­тіс — один із стов­пів адмі­ні­стра­ції, який за­без­пе­чу­вав її ав­то­ри­тет з мо­мен­ту фор­му­ва­н­ня.

Своє рі­ше­н­ня що­до Си­рії Трамп ого­ло­сив пі­сля те­ле­фон­ної роз­мо­ви з пре­зи­ден­том Ту­реч­чи­ни Ре­дже­пом Ер­до­га­ном, який ви­сло­вив го­тов­ність узя­ти на се­бе роль США в Си­рії. По­тім від­бу­ло­ся ще кіль­ка те­ле­фон­них роз­мов Трам­па й Ер­до­га­на, пі­сля яких за­яви аме­ри­кан­сько­го пре­зи­ден­та ста­ва­ли чи­ма­лі менш ка­те­го­ри­чни­ми: так, США ви­йдуть з Си­рії, але не за 30 днів, як пла­ну­ва­ло­ся спо­ча­тку, а за 120, по­тім і зов­сім «не швид­ко й не по­віль­но». Остан­ні да­ні про тер­мі­ни: Трамп не зби­ра­є­ться за­ли­ша­ти­ся в Си­рії ві­чно. Але на­скіль­ки дов­го й на яких умо­вах, ма­ли по­ясни­ти Бол­тон і Пом­пео. За­пи­ти Ту­реч­чи­ни ма­кси­маль­ні: США по­вин­ні не про­сто пі­ти з Си­рії, а й роз­збро­ї­ти ло­яль­ні до них курд­ські фор­му­ва­н­ня, а та­кож на­да­ти Ту­реч­чи­ні ло­гі­сти­ку для вій­сько­во­го кон­тро­лю те­ри­то­рії. США не мо­жуть пі­ти так да­ле­ко (пі­сля роз’яснень що­до цьо­го з бо­ку Бол­то­на Ер­до­ган від­мо­вив­ся від зу­стрі­чі з ним). Ізра­їль за­жа­дав ви­зна­ти ане­ксію Го­лан­ських ви­сот. Мо­жли­во, і це для США за­ба­га­то. По­ки що важ­ко су­ди­ти, на­скіль­ки по­гля­ди Трам­па збі­га­ю­ться з по­гля­да­ми йо­го ра­дни­ка й мі­ні­стра.

На по­лі бою

США кон­тро­лю­ють при­бли­зно чверть те­ри­то­рії Си­рії на пів­ні­чно­му схо­ді. Це схі­дний бе­рег Єв­фра­ту з ро­дю­чи­ми зем­ля­ми й за­па­са­ми ву­гле­во­днів. Са­ме цю те­ри­то­рію Си­рії, що при­ми­кає до Іра­ку, в 2014—2015 рр. за­хо­пи­ла «Іслам­ська дер­жа­ва», те­пер пра­кти­чно роз­гром­ле­на між­на­ро­дною ко­а­лі­ці­єю на чо­лі зі США. Ни­ні схі­дний бе­рег Єв­фра­ту — са­мов­ря­дна пе­ре­ва­жно світ­ська те­ри­то­рія Си­рії, що пе­ре­бу­ває під кон­тро­лем Си­рій­ських де­мо­кра­ти­чних сил, альян­су курд­ських, араб­ських й ас­си­рій­ських груп із вкра­пле­н­ня­ми турк­ме­нів, вір­ме­нів і че­чен­ців. Про­від­ною си­лою цьо­го альян­су є курд­ські За­го­ни на­ро­дної са­мо­обо­ро­ни (YPG), що на­лі­чу­ють май­же 30 ти­сяч бій­ців. За­галь­на чи­сель­ність вій­сько­вих під­роз­ді­лів Си­рій­ських де­мо­кра­ти­чних сил — близь­ко 60 ти­сяч.

Основ­ний тя­гар су­хо­пу­тних опе­ра­цій про­ти «Іслам­ської дер­жа­ви» ви­не­сли на со­бі під­роз­ді­ли Си­рій­ських де­мо­кра­ти­чних сил за аме­ри­кан­ської ор­га­ні­зу­ю­чої ро­лі та по­ту­жної під­трим­ки з по­ві­тря. На пі­ку во­єн­них дій су­хо­пу­тні си­ли США в Си­рії на­лі­чу­ва­ли 2,2 ти­ся­чі — в основ­но­му спец­при­зна­чен­ці, а та­кож ар­ти­ле­рія і вій­сько­ва по­лі­ція. Це зов­сім не­ба­га­то по­рів­ня­но з курд­ською мі­лі­ці­єю, яка об­чи­слю­є­ться де­ся­тка­ми ти­сяч. Аме­ри­кан­ські су­хо­пу­тні си­ли — пе­ред­усім ор­га­ні­зу­ю­ча лан­ка ко­а­лі­ції та га­ран­тія то­го, що Ту­реч­чи­на не ата­ку­ва­ти­ме курд­ських під­роз­ді­лів, які во­на вва­жає та­ки­ми ж те­ро­ри­ста­ми, як «Іслам­ська дер­жа­ва».

Ого­ло­ше­не ви­ве­де­н­ня при­бли­зно двох ти­сяч аме­ри­кан­ських вій­сько­во­слу­жбов­ців ні­як не сто­су­є­ться ще май­же п’яти ти­сяч вій­сько­во­слу­жбов­ців в Іра­ку й двох ти­сяч у Ку­вей­ті, не ра­ху­ю­чи близь­ко се­ми ти­сяч кон­тра­ктни­ків, що ви­ко­ну­ють ті са­мі фун­кції, що й си­рій­ський кон­тин­гент. Слід ро­зу­мі­ти, що не­має окре­мої во­єн­ної опе­ра­ції США в Си­рії, є во­єн­на опе­ра­ція «Не­по­хи­тна рі­шу­чість» (Inherent Resolve) зі шта­бом у Ку­вей­ті, яка про­во­ди­ться з се­ре­ди­ни 2014 р. в Іра­ку й Си­рії про­ти «Іслам­ської дер­жа­ви» та ін­ших те­ро­ри­сти­чних груп. Ця аме­ри­кан­ська опе­ра­ція по­си­ле­на ко­а­лі­цій­ною уча­стю ще 18 кра­їн, вклю­ча­ю­чи Ве­ли­ку Бри­та­нію, Фран­цію, Ав­стра­лію, Йор­да­нію і Са­у­дів­ську Ара­вію.

На «Не­по­хи­тну рі­шу­чість» США ви­тра­ти­ли то­рік близь­ко 13 млрд дол. Ви­тра­ти різ­ко зро­сли з кіль­кох мі­льяр­дів про­тя­гом 2014—2016 рр., але й ре­зуль­тат не за­ба­рив­ся. «Іслам­ську дер­жа­ву» пра­кти­чно роз­гром­ле­но, мо­жли­во не оста­то­чно й не без­по­во­ро­тно, але До­наль­да Трам­па не мо­жна зви­ну­ва­ти­ти в то­му, що гро­ші на Ірак і Си­рію ви­тра­че­но мар­но. У ко­жно­му ра­зі це не­ба­га­то по­рів­ня­но зі 130 млрд на опе­ра­цію в Іра­ку в остан­ній рік Джор­джа Бу­ша-мо­лод­шо­го й тіль­ки кра­пля в кіль­кох триль­йо­нах до­ла­рів, ви­тра­че­них США на во­єн­ні опе­ра­ції на Бли­жньо­му й Се­ре­дньо­му Схо­ді пі­сля те­ра­ктів 11 ве­ре­сня 2001 р.

Скіль­ки зі зга­да­них 13 млрд, аси­гно­ва­них то­рік на «Не­по­хи­тну рі­шу­чість», США ви­тра­ти­ли са­ме на опе­ра­цію в Си­рії, мо­жна су­ди­ти з про­пор­ції су­хо­пу­тних сил із Си­рії й Іра­ку (дві ти­ся­чі про­ти п’яти). Оці­ни­ти ви­тра­ти мо­жна в 3,7 млрд до­ла­рів. Ви­ве­де­н­ня су­хо­пу­тних сил не тор­кне­ться авіа­ції, най­до­рож­чо­го ком­по­нен­та спіль­них опе­ра­цій. Крім то­го, су­хо­пу­тна при­су­тність США збе­ре­же­ться на кор­до­ні з Йор­да­ні­єю для бло­ку­ва­н­ня вій­сько­во­го тра­фі­ку з Іра­ну. В Си­рії аме­ри­кан­ських авіа­баз не­має, уда­рів зав­да­ють з те­ри­то­рії Іра­ку, Ту­реч­чи­ни, Ку­вей­ту, авіа­но­сців у Пер­ській за­то­ці. Згі­дно з да­ни­ми Пен­та­го­ну про роз­по­діл ви­трат на «Не­по­хи­тну рі­шу­чість» за ро­да­ми військ, на су­хо­пу­тні си­ли й си­ли спе­ці­аль­них опе­ра­цій при­па­дає близь­ко чвер­ті фі­нан­су­ва­н­ня. Та­ким чи­ном, ці­на пи­та­н­ня ви­ве­де­н­ня двох ти­сяч аме­ри­кан­ських вій­сько­во­слу­жбов­ців при збе­ре­жен­ні дій авіа­ції — близь­ко 1 млрд дол. на рік. Зов­сім не­ве­ли­ка еко­но­мія, якщо за­ли­ши­ти все як є в Іра­ку. А так і бу­де: аме­ри­кан­ський пре­зи­дент, від­ві­ду­ю­чи на Рі­здво вій­ська в Іра­ку, дав зро­зу­мі­ти, що до сфе­ри їхньої від­по­від­аль­но­сті вхо­ди­ти­ме Си­рія.

Важ­ко змі­ню­ва­ти стра­те­гію, ко­ли во­на є, і фор­му­ва­ти, ко­ли її не­має

Якщо го­во­ри­ти про еко­но­мію на во­єн­них опе­ра­ці­ях, то по­чи­на­ти США вар­то бу­ло б з Аф­га­ні­ста­ну. Там на під­трим­ку кон­тин­ген­ту з при­бли­зно 15 ти­сяч осіб в остан­ні два ро­ки ви­тра­ча­ло­ся по 46 млрд до­ла­рів. На по­ча­тку ро­ку, пі­сля бе­сі­ди з прем’єром Ін­дії, До­нальд Трамп на­тя­кнув на мо­жли­ве ви­ве­де­н­ня сил з Аф­га­ні­ста­ну.

Йо­го по­пе­ре­дник Ба­рак Оба­ма вже ви­во­див звід­ти вій­ська, але пе­ред ви­ве­де­н­ням, то­чні­ше зве­де­н­ням до мі­ні­му­му, йо­му до­ве­ло­ся, нав­па­ки, по­си­ли­ти при­су­тність і фі­нан­су­ва­н­ня для ви­рі­ше­н­ня на­галь­них про­блем без­пе­ки. По­тім за­пу­сти­ли про­е­кти не про­сто пі­сля­во­єн­ної ре­кон­стру­кції, а гео­по­лі­ти­чно­го кон­стру­ю­ва­н­ня. На­ти­сну­ли на Па­ки­стан, який пра­гне до­мі­ну­ва­ти в Аф­га­ні­ста­ні, і за­пу­сти­ли про­ект ін­те­гра­ції Цен­траль­ної Азії че­рез фор­мат 35+1 із пер­спе­кти­вою пе­ре­тво­ри­ти Аф­га­ні­стан на ще один цен­траль­но­а­зій­ський «стан». Цій ме­ті ма­ли слу­гу­ва­ти два ве­ли­кі енер­ге­ти­чні про­е­кти до­став­ки га­зу (TAPI) й еле­ктри­ки (CASA-1000) із Цен­траль­ної Азії в Па­ки­стан та Ін­дію че­рез Аф­га­ні­стан. Не­хай про­е­кти й да­ле­кі від за­вер­ше­н­ня, але стра­те­гія є, і ро­зум­ної аль­тер­на­ти­ви їй не­має, крім спроб Ро­сії за­ля­ка­ти Цен­траль­ну Азію «за­гро­зою з пів­дня» і зму­си­ти її по­го­ди­ти­ся на глиб­ший ро­сій­ський про­те­кто­рат зі збіль­ше­н­ням за­ку­пі­вель ро­сій­ської зброї.

Зре­штою стра­те­гія США в Аф­га­ні­ста­ні пе­ред­ба­чає змен­ше­н­ня вій­сько­вої при­су­тно­сті й ви­трат. У Си­рії стра­те­гія ще не офор­ми­ла­ся, є тіль­ки не­ста­біль­ний ба­ланс сил. «Іслам­ська дер­жа­ва» бу­ла за­гро­зою, яка по­тре­бу­ва­ла аме­ри­кан­сько­го втру­ча­н­ня. Та­кою ж за­гро­зою бу­ло ви­ко­ри­ста­н­ня вла­дою Си­рії хі­мі­чної зброї про­ти опо­зи­цій­них сил. Але в ін­шо­му на Близь­ко­му Схо­ді ара­би-су­ні­ти про­ти­сто­ять пер­сам-ши­ї­там, іслам­ський світ про­ти­сто­їть Ізра­ї­лю, ала­ві­ти в Си­рії на чо­лі з Ба­ша­ром Аса­дом за­пи­са­ні в ши­ї­ти й одер­жу­ють під­трим­ку Іра­ну, Ту­реч­чи­на бо­ре­ться і з курд­ським се­па­ра­ти­змом, і, збе­рі­га­ю­чи світ­ськість при су­ніт­ській куль­ту­рі, під­три­мує дру­жні від­но­си­ни з ши­їт­ським Іра­ном, однак не­при­ми­рен­на до ре­жи­му Ба­ша­ра Аса­да.

У цьо­му про­ти­сто­ян­ні ба­га­тьох із ба­га­тьма дві ти­ся­чі аме­ри­кан­ських вій­сько­во­слу­жбов­ців у Си­рії ві­ді­гра­ють дру­го­ря­дну роль. Во­ни ли­ше га­ран­ту­ють без­пе­ку курд­ським ра­йо­нам Си­рії від ту­ре­цько­го вій­сько­во­го втру­ча­н­ня. На­фта і газ цих ра­йо­нів, усу­пе­реч хи­бній дум­ці 20-рі­чної дав­но­сті, яку все ще мо­жна по­чу­ти, США не по­трі­бні. Во­ни бу­ли по­трі­бні «Іслам­ській дер­жа­ві» за­для вла­сно­го ви­жи­ва­н­ня, то­му й по­тра­пи­ли в зо­ну аме­ри­кан­ської ува­ги. Пі­сля роз­гро­му «Іслам­ської дер­жа­ви» ре­зо­нів для збе­ре­же­н­ня ува­ги по­мен­ша­ло.

Са­мо­до­ста­тність США у ви­до­бу­ван­ні на­фти й га­зу й швид­ке пе­ре­тво­ре­н­ня на справ­ді ве­ли­ку, на від­мі­ну від Ро­сії, енер­ге­ти­чну над­дер­жа­ву, кар­ди­наль­но змі­ни­ли ба­га­то фор­мул між­на­ро­дних від­но­син. США не­має сен­су під­три­му­ва­ти ко­ли­шню при­су­тність на Близь­ко­му Схо­ді. Але пі­ти мо­же бу­ти важ­че, ніж за­ли­ши­ти­ся. Якщо з аме­ри­кан­ськи­ми вій­ська­ми пі­де мир і з’яви­ться ІДІЛ, на це до­во­ди­ться ре­а­гу­ва­ти.

Трамп вва­жає Си­рію зру­чним мі­сцем, з яко­го мо­жна ви­йти, ство­рив­ши про­бле­ми тим, хто їх шу­кає, змен­шив­ши їх для США. Не­що­дав­ні чи­слен­ні тві­ти аме­ри­кан­сько­го пре­зи­ден­та на си­рій­ську те­му не по­збав­ле­ні сен­су. 20 гру­дня Трамп на­пи­сав: «Чи хо­чуть США бу­ти близь­ко­схі­дним по­лі­цей­ським, який не отри­мує ні­чо­го й ли­ше ви­тра­чає до­ро­го­цін­ні жи­т­тя й триль­йо­ни до­ла­рів для за­хи­сту ін­ших, які в біль­шо­сті ви­пад­ків не ці­ну­ють то­го, що ми ро­би­мо? ...Вже на­став час для ін­ших по­во­ю­ва­ти, уре­шті-решт».

У близь­ко­схі­дній по­лі­ти­ці США є кон­стан­та — со­ю­зні від­но­си­ни з Ізра­ї­лем і тро­хи пе­ре­мін­них, до яких на­ле­жать скла­дні, але за­га­лом пар­тнер­ські від­но­си­ни з Ту­реч­чи­ною і Са­у­дів­ською Ара­ві­єю. Кур­ди, як по­ка­зу­ють остан­ні по­дії, мо­жуть по­тра­пи­ти в близь­ко­схі­дне рів­ня­н­ня без­пе­ки. Якщо фор­му­ла скла­де­ться, во­на мо­же ви­яви­ти­ся силь­ні­шою за во­лю Трам­па.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.