Пу­стель­на «Гі­лея»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Фо­то Ва­си­ля Ар­тю­шен­ка Ігор ТИМОЩУК, Ігор ШЕЙГАС,

3-й на­слі­док За­ко­ну Мер­фі На­при­клад, ін­сти­ту­цій­ний ау­дит — він бу­де або ду­же до­ро­гий, або фі­ктив­ний. Ви­мо­га та­ко­го ау­ди­ту обме­жує мо­жли­во­сті на­у­ко­вих лі­це­їв по­за на­у­ко­ви­ми цен­тра­ми. Сти­пен­дія для учнів — теж чу­до­во, але від­су­тність ко­штів на сти­пен­дії мо­же при­зве­сти до пе­ре­тво­ре­н­ня на­у­ко­во­го лі­цею на зви­чай­ну шко­лу.

Аде­ква­тне по­ло­же­н­ня про на­у­ко­ві лі­цеї має вра­хо­ву­ва­ти ре­а­лії на­яв­них які­сних шкіл (ви­мо­гам ма­ють від­по­від­а­ти, зокре­ма, ки­їв­ські шко­ли №145, 208, Ру­са­нів­ський лі­цей та УФМЛ, пе­ре­лік мо­жна про­дов­жи­ти) і на­да­ва­ти їм ма­кси­маль­ну ав­то­но­мію в роз­ви­тку, в за­про­ва­джен­ні рі­зно­ма­ні­тних ме­то­ди­чних, роз­ви­ва­ю­чих осві­тніх екс­пе­ри­мен­тів.

Але ви­мо­ги та стан­дар­ти не по­вин­ні орі­єн­ту­ва­ти­ся на ре­а­лії ни­ні­шніх пре­сти­жних шкіл із впли­во­ви­ми ди­ре­кто­ра­ми, які за­хо­чуть ма­ти ли­ше мо­жли­вість від­би­ра­ти учнів. Не­об­хі­дно уни­ка­ти ство­ре­н­ня на­у­ко­вих лі­це­їв на ба­зі «про­сто пре­сти­жних гу­ма­ні­тар­них шкіл», — це при­зве­де до ви­трат бю­дже­тних ре­сур­сів на елі­тні уста­но­ви для ді­тей впли­во­вих ба­тьків, які лег­ко ви­ко­на­ють усі псев­до-ви­мо­ги.

І го­лов­не — жо­дні ви­мо­ги не ма­ють вклю­ча­ти де­мон­стра­цію за­вер­ше­них ре­зуль­та­тів на­у­ко­вої ді­яль­но­сті: та­кі ви­мо­ги га­ран­то­ва­но при­зве­дуть до імі­та­ції. Фор­ми й ме­то­ди до­слі­дни­цької ді­яль­но­сті має ви­би­ра­ти ви­клю­чно сам лі­цей, без яки­хось мо­но­по­лій окре­мих кон­кур­сів чи олім­пі­ад із-зов­ні.

На­у­ко­ві лі­цеї тре­ба роз­гля­да­ти в шир­шо­му кон­текс­ті за­без­пе­че­н­ня умов для роз­ви­тку мо­ти­во­ва­них на­вча­ти­ся і зді­бних ді­тей, по­пу­ля­ри­за­ції на­у­ки й на­у­ко­вих знань, су­ча­сних те­хно­ло­гій та ін­но­ва­цій у су­спіль­стві, під­го­тов­ки ква­лі­фі­ко­ва­них ка­дрів як для на­у­ки, так і для ви­со­те­хно­ло­гі­чних га­лу­зей, на­да­н­ня мо­жли­во­стей усім ді­тям здо­бу­ва­ти біль­ше знань, ніж мо­же да­ти рі­вень «стан­дарт» і вчи­тель, ко­трий ко­лись ле­две на­брав про­хі­дний бал на ЗНО.

В Укра­ї­ні вже є до­свід ма­со­во­го при­му­су до «на­у­ко­вої» ро­бо­ти, — це ви­мо­ги до всіх сту­ден­тів і ви­кла­да­чів щось пи­са­ти й пу­блі­ку­ва­ти, не­за­ле­жно від про­ве­де­н­ня до­слі­джень, ре­сур­сів, ча­су. Що при­зво­дить ли­ше до зба­га­че­н­ня ви­дав­ців пла­тних жур­на­лів без на­ле­жно­го ре­цен­зу­ва­н­ня, ва­лу ста­тей, у кра­що­му ра­зі — ні про що, в гір­шо­му — про рі­зні кван­то­ві куль­ту­ро­ло­гії, лі­ку­ва­н­ня іко­на­ми, ви­ко­ри­ста­н­ня те­о­рії чор­них дір у ме­не­джмен­ті, ме­тео­ри­ти, які при­йма­ють рі­ше­н­ня впа­сти на зем­лю, та схо­жі віль­ні фан­та­зії, що ви­да­ю­ться за на­у­ку, — і чем­піо­на­ми з ці­єї без­глу­здої ді­яль­но­сті ста­ють ви­ро­бни­ки біль­шої кіль­ко­сті ста­тей. Ну яка ко­ристь із то­го, що один про­фе­сор одно­го пе­ду­ні­вер­си­те­ту опу­блі­ку­вав 17 мо­но­гра­фій на рік, по­над п’ять ти­сяч сто­рі­нок віль­них пе­ре­ка­зів ро­сій­ських псев­до­на­у­ко­вих текс­тів, а ще один ви­кла­дач фіз­куль­ту­ри ін­шо­го уні­вер­си­те­ту має за рік 30 пу­блі­ка­цій у пла­тних не ду­же ре­цен­зо­ва­них жур­на­лах, які ін­де­ксу­ю­ться у Scopus? Ака­де­мі­чно ж до­бро­че­сних ви­кла­да­чів, які не ба­жа­ють імі­ту­ва­ти на­у­ку, мар­ну­ва­ти час та ре­сур­си, що зна­до­бля­ться на справ­жні до­слі­дже­н­ня, кри­ти­ку­ють і звіль­ня­ють. Чи мі­сі­єю на­у­ко­вих лі­це­їв МОН ба­чить ви­хо­ва­н­ня зі шко­ля­рів вправ­них імі­та­то­рів на­у­ки та ге­не­ра­то­рів текс­тів про що зав­го­дно?

Хо­че­мо про­ци­ту­ва­ти за­са­дни­чі прин­ци­пи одні­єї з най­ста­рі­ших шкіл у Нью-йор­ку, яка ви­ко­ри­сто­вує до­слі­дни­цькі ме­то­ди на­вча­н­ня вже по­над сто ро­ків: «На­ша мі­сія по­ля­гає в то­му, щоб про­дов­жу­ва­ти і вдо­ско­на­лю­ва­ти ство­ре­н­ня се­ре­до­ви­ща, яке пле­ка­ти­ме й роз­ви­ва­ти­ме спе­ці­аль­ні ака­де­мі­чні та­лан­ти учнів, прийня­тих до шко­ли Стай­ві­сент. Осві­тня спад­щи­на шко­ли Стай­ві­сент гли­бо­ко вко­рі­не­на у ви­вче­н­ня при­ро­дни­чих на­ук, ма­те­ма­ти­ки та те­хно­ло­гії. Це бу­ло осно­вою на­шо­го успі­ху й має за­ли­ша­ти­ся на­рі­жним ка­ме­нем на­шої осві­тньої про­гра­ми. В цьо­му кон­текс­ті, ме­тою на­шої уста­но­ви є ви­хо­ва­н­ня ін­те­ле­кту­аль­них, мо­раль­них та гу­ма­ні­сти­чних цін­но­стей, які не­об­хі­дні для то­го, щоб до­по­мог­ти ко­жній ди­ти­ні у ма­кси­маль­ній ре­а­лі­за­ції її по­тен­ці­а­лу як учня і як дбай­ли­во­го гро­ма­дя­ни­на сві­ту».

В умо­вах Укра­ї­ни вар­то сфор­му­лю­ва­ти схо­жу мі­сію шкіл. Про­те го­во­ри­ти тре­ба не тіль­ки про окре­мі елі­тні шко­ли, а про за­галь­ну стра­те­гію се­ре­дньої осві­ти, де по­ки що за­плю­щу­ю­ться очі на ре­аль­ні ма­со­ві про­бле­ми. Не­чи­слен­ні на­у­ко­ві лі­цеї не мо­жуть бу­ти єди­ною осві­тньою тра­є­кто­рі­єю в рам­ках дер­жав­ної си­сте­ми осві­ти для мо­ти­во­ва­ної на­вча­ти­ся ди­ти­ни (яка мо­же не ма­ти жо­дних спе­ці­аль­них на­у­ко­вих та­лан­тів, але зда­тна й хо­че про­сто ви­вчи­ти про­гра­му се­ре­дньої шко­ли з ма­те­ма­ти­ки), — цим ді­тям теж тре­ба да­ти мо­жли­вість учи­ти­ся на по­гли­бле­но­му, по­рів­ня­но зі зви­чай­ною шко­лою, рів­ні, без при­му­су до імі­та­ції на­у­ко­вої ро­бо­ти. ( На­скіль­ки нам ві­до­мо, та­кий при­мус діє вже на­віть у те­хні­ку­мах і ПТУ). за­сту­пник ди­ре­кто­ра; стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник (ДП «Сте­по­вий фі­лі­ал УКРНДІЛГА»)

До­ля та шля­хи збе­ре­же­н­ня ма­си­вів шту­чних лі­со­вих на­са­джень Хер­сон­щи­ни, як зе­ле­ної оа­зи пів­дня Укра­ї­ни, ці­ка­ви­ли й ці­кав­лять не ли­ше її жи­те­лів.

Де­ле­га­ції з усьо­го на­у­ко­во­го і лі­сів­ни­чо­го сві­ту при­їзди­ли вчи­ти­ся «пу­стель­но­го» лі­сів­ни­цтва в не­ве­ли­чке мі­сто Цю­ру­пинськ на Ни­жньо­дні­пров­ську стан­цію за­лі­сне­н­ня пі­сків та ви­но­гра­дар­ства на пі­сках, або й про­сто по­ба­чи­ти це ру­ко­твор­не лі­со­ве ди­во. Пред­став­ни­ки рі­зних кон­ти­нен­тів не ві­ри­ли, що в умо­вах ве­ли­че­зно­го роз­жа­ре­но­го влі­тку ма­си­ву агре­сив­них ру­хо­мих квар­цо­вих пі­сків, які утво­ри­ли­ся за ба­га­то­ві­ко­вий пе­рі­од «блу­кань» си­во­го Дні­пра на шля­ху до мо­ря, лю­ди­на мо­же від­тво­ри­ти Гі­лею, оспі­ва­ну Ге­ро­до­том. Бу­ли ві­до­мі успі­шні спро­би ство­ре­н­ня шту­чних на­са­джень в ана­ло­гі­чних пу­стель­них умо­вах на не­ве­ли­ких пло­щах. А тут — 80 ти­сяч га! Ко­му як не лі­сів­ни­кам та лі­со­вій на­у­ці, са­мо­від­да­ні пред­став­ни­ки якої вкла­ли ду­шу і жи­т­тя у ство­ре­н­ня ру­ко­твор­ної «Гі­леї» в умо­вах на­пів­пу­стель­них пі­сків, зна­ти ці­ну й істо­рію цьо­го ди­ва. І це не про­сто сло­ва, — квар­цо­вий пі­сок, на­че на­ждак, то­чив і то­чить ле­ге­ні лі­сни­ків, тра­кто­ри­стів та лі­со­куль­тур­ниць. Він сто­лі­т­тя­ми стає на за­ва­ді лю­ди­ні, яка хо­ті­ла жи­ти у, зда­ва­ло­ся б, рай­ських умо­вах ла­гі­дно­го пів­ден­но­го со­не­чка між дво­ма те­пли­ми мо­ря­ми. Але... Ко­сто­гри­зо­ве, Ка­ра­баї, Чал­ба­си, — люд­ським го­рем та бо­лем від­да­ють ці ста­ро­вин­ні на­зви укра­їн­ських по­се­лень, зне­си­ле­ні ко­лись пи­ло­ви­ми бу­ря­ми, бра­ком во­ди та жор­сто­ки­ми на­бі­га­ми ко­чів­ни­ків. До­сі щіль­ність на­се­ле­н­ня Хер­сон­щи­ни одна з най­ниж­чих в Укра­ї­ні.

Де­які ви­пу­скни­ки сто­ли­чно­го лі­со­го­спо­дар­сько­го фа­куль­те­ту ли­ше з ча­сом змо­гли зро­зу­мі­ти сло­ва зна­ме­ни­то­го про­фе­со­ра-лі­сів­ни­ка Д. Лав­ри­нен­ка, 105-річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня яко­го від­зна­ча­ють ни­ні­шньо­го ро­ку, що справ­жні лі­сів­ни­ки пра­цю­ють у сте­пу. Не на По­ліс­сі, де ту ж «не­ба­жа­ну — са­ма ро­сте» бе­ре­зу важ­ко ви­лу­чи­ти з куль­тур, а в сте­пу, де ще тре­ба зу­мі­ти її ви­ро­сти­ти і збе­рег­ти. Яких ли­ше по­рід де­рев та ча­гар­ни­ків, ва­рі­ан­тів, схем, ме­то­дів по­сад­ки й за­хи­сту де­рев­них ро­слин за 200 ро­ків не ви­про­бу­ва­ли (і до­сі ви­про­бо­ву­ють) мі­сце­ві лі­сів­ни­ки! Ро­зу­мі­ю­чи без­ви­хідь, про­кля­ту­ща цар­ська дер­жа­ва ви­ді­ля­ла зо­ло­ті чер­він­ці на ство­ре­н­ня та ро­бо­ту пер­шо­го лі­сни­цтва у сте­пу, щоб яки­мось чи­ном зу­пи­ни­ти пі­ща­ні бу­рі, які за лі­че­ні дні за­си­па­ли до да­хів ха­ти мі­сце­вих се­лян. Зго­дом — без­жа­лі­сна ра­дян­ська вла­да по­ка­за­ла близь­ким і да­ле­ким су­сі­дам, як тре­ба ство­рю­ва­ти в пу­сте­лі ве­ли­че­зні ма­си­ви ру­ко­твор­них лі­сів. А су­ча­сна, рі­дна, укра­їн­ська дер­жа­ва вчи­ни­ла до смі­шно­го про­сто й ра­ціо­наль­но: від­мо­ви­ла­ся фі­нан­су­ва­ти за­хо­ди збе­ре­же­н­ня лі­со­во­го го­спо­дар­ства Пів­дня. А на­ві­що ж йо­му до­по­ма­га­ти: ліс якось ро­сте, ще не весь зго­рів, мо­жна і в за­тін­ку від­по­чи­ти, і гри­бо­чків по­зби­ра­ти, по­по­лю­ва­ти, та й де­ре­ви­на вже до­зрі­ла — не ли­ше дро­ва, а й ді­ло­ва.

10 гру­дня 2018 ро­ку, як по­ві­дом­ляє прес-слу­жба Хер­сон­ської обла­сної ра­ди, від­бу­ло­ся зна­ко­ве (на її по­гляд) для лі­со­во­го го­спо­дар­ства обла­сті за­сі­да­н­ня пре­зи­дії на­у­ко­вої ра­ди при обл­ра­ді (ми й не чу­ли про та­ких ко­лег), те­мою яко­го ви­зна­чи­ли про­бле­му зни­ще­н­ня хер­сон­ських лі­сів та шля­хи ви­рі­ше­н­ня еко­ло­гі­чної ка­та­стро­фи, що на­су­ва­є­ться. За­зна­че­но, що для збе­ре­же­н­ня хер­сон­ських лі­сів ке­рів­ни­цтво обла­сті, з іні­ці­а­ти­ви го­ло­ви обла­сної ра­ди Вла­ди­сла­ва Ман­ге­ра, зро­би­ло вже все, від ньо­го за­ле­жне. У сво­їй пе­ред­мо­ві В.ман­гер по­ді­лив­ся тим, у чо­му зі­зна­ло­ся на­пе­ре­до­дні ке­рів­ни­цтво лі­со­вих го­спо­дарств Хер­сон­щи­ни. «Лі­сни­ки спо­ча­тку нам жа­лі­ли­ся на те, що їх не фі­нан­сує дер­жа­ва з 2015 ро­ку, — і це прав­да… Пла­ну ви­руб­ки лі­сів не­має. То­чні­ше, він, те­о­ре­ти­чно, є, але за­ли­шив­ся в Укра­їн­сько­му дер­жав­но­му прое­кт­но­му лі­со­впо­ря­дно­му ви­ро­бни­чо­му об’єд­нан­ні «Укр­дер­жлі­с­про­ект» (м. Ір­пінь)…на­ра­зі до­ку­мен­тів область не має. Ми за­про­по­ну­ва­ли ліс­го­спам: да­вай­те ми ви­ку­пи­мо цей про­ект. Та ні, лі­сни­ки від­мо­ви­ли­ся. Зна­є­те, чо­му? То­му, що на тих до­ку­мен­тах, де по­зна­че­ний наш ліс, йо­го вже дав­но не­має! А хто йо­го ви­ру­бує та про­дає на свою ко­ристь? Са­мі лі­сни­ки…» Без ко­мен­та­рів, бо ча­сти­на дер­жав­них лі­со­вих під­при­ємств має основ­ну прое­кт­ну до­ку­мен­та­цію, що за­без­пе­чує ор­га­ні­за­цію та роз­ви­ток вла­сних уста­нов.

«Най­ва­жли­ві­шою ча­сти­ною» цьо­го «зі­бра­н­ня» став ви­ступ до­кто­ра біо­ло­гі­чних на­ук, про­фе­со­ра, за­слу­же­но­го пра­ців­ни­ка осві­ти Укра­ї­ни Оле­ксан­дра Хо­до­сов­це­ва, який «про­вів ко­ло­саль­ну ро­бо­ту», перш ніж за­про­по­ну­ва­ти ро­бо­чій гру­пі під егі­дою В.ман­ге­ра ство­ри­ти на Хер­сон­щи­ні ре­гіо­наль­ний ланд­ша­фтний парк (РЛП) «Гі­лея», який одно­зна­чно до­по­мо­же збе­рег­ти на­ші лі­си. За­слу­же­ний пра­ців­ник осві­ти за­явив (ци­ту­є­мо по­ві­дом­ле­н­ня прес-слу­жби), що «шту­чні лі­со­ві на­са­дже­н­ня, які ство­рю­ва­ли­ся про­тя­гом май­же 200 ро­ків, і за­ли­шки при­ро­дної лі­со­вої ро­слин­но­сті, яку Ге­ро­дот ще у IV ст. до н.е. на­звав Гі­ле­єю, сьо­го­дні мо­жуть зни­кну­ти на­зав­жди. На­слід­ком цьо­го без­пре­це­ден­тно­го не­га­тив­но­го впли­ву бу­дуть: 1) по­си­ле­н­ня де­фля­цій­них про­це­сів; 2) від­нов­ле­н­ня пи­ло­вих бур; 3) істо­тне змен­ше­н­ня біо­рі­зно­ма­ні­т­тя; 4) збіль­ше­н­ня площ низь­ко­про­ду­ктив­них зе­мель; 5) за­гро­за існу­ван­ню ме­ре­жі на­се­ле­них пун­ктів, жи­т­тю і здо­ров’ю лю­дей, на­дій­но­му фун­кціо­ну­ван­ню транс­порт­ної ін­фра­стру­кту­ри». Крім на­у­ко­во­го об´рун­ту­ва­н­ня, О.хо­до­сов­цев за­про­по­ну­вав уча­сни­кам на­у­ко­вої ра­ди ре­аль­ні кро­ки (!), які при­ве­дуть на­шу область до ство­ре­н­ня та­ко­го по­трі­бно­го нам (ко­му — «нам»?) РЛП. На­у­ков­ців Сте­по­во­го фі­лі­а­лу УКРНДІЛГА на це «зі­бра­н­ня» не за­про­си­ли, то­му ми тіль­ки чу­ли, що в май­бу­тній РЛП пла­ну­є­ться пе­ре­да­ча всіх арен­них на­са­джень лі­со­вих го­спо­дарств обла­сті, сво­єю чер­гою, парк до­зво­лить лю­дям «пе­ре­су­ва­ти­ся лі­сом» і за­бо­ро­нить по­лю­ва­н­ня «на те­ре­нах «Гі­леї». Не­зро­зумі­ло ли­шень, як за­бо­ро­на по­лю­ва­н­ня, тоб­то ве­де­н­ня на­у­ко­во об­грун­то­ва­но­го ми­слив­сько­го го­спо­дар­ства, що, згі­дно із за­ко­но­дав­ством Укра­ї­ни, всіх кра­їн Єв­ро­пи й на ін­ших кон­ти­нен­тах, вва­жа­є­ться сер­йо­зною га­луз­зю су­спіль­но­го ви­ро­бни­цтва з ви­ко­ри­ста­н­ня при­ро­дно­го ре­сур­су за­галь­но­дер­жав­но­го зна­че­н­ня, за­по­бі­га­ти­ме по­си­лен­ню де­фля­цій­них про­це­сів чи від­нов­лен­ню пи­ло­вих бур? І ще та­ке пи­та­н­ня: хто кон­тро­лю­ва­ти­ме чи­сель­ність вов­ків, які те­ро­ри­зу­ють ре­гіон?

Лі­сів­ни­ки Хер­сон­щи­ни вва­жа­ють, що про­бле­ма збе­ре­же­н­ня ма­си­вів шту­чних лі­со­вих на­са­джень, ство­ре­них на Ни­жньо­му Дні­прі, на­ба­га­то скла­дні­ша, ніж її ба­чать ав­то­ри рі­ше­н­ня про ство­ре­н­ня РЛП. Ідея за­по­віда­н­ня вза­га­лі як спо­сіб, то­чні­ше — оста­н­ня мо­жли­вість збе­ре­же­н­ня за­ли­шків ди­кої при­ро­ди, не но­ва, але ду­же при­ва­бли­ва. Осо­бли­во в ча­си стра­шно­го те­хно­ген­но­го ти­ску ви­ро­бни­цтва на на­ші лі­си, во­ди, на­дра. Осо­бли­во на Пів­дні Укра­ї­ни. Ав­то­ри ідеї роз­ши­ре­н­ня за­по­від­ної ме­ре­жі плу­та­ють ідею існу­ва­н­ня при­ро­дної еко­ло­гі­чної ме­ре­жі, тоб­то су­ку­пно­сті всіх при­ва­бли­вих мі­сце­во­стей при­ро­ди: во­дойм, бо­літ, лі­со­вих на­са­джень, кра­є­ви­дів, ку­ди вхо­дить та­кож ме­ре­жа ПЗФ (при­ро­дно-за­по­від­но­го фон­ду), з іде­єю роз­ши­ре­н­ня за­по­від­ної ме­ре­жі. По­пу­ляр­не вче­н­ня про аб­со­лю­тну за­по­від­ність пе­ред­ба­чає аб­со­лю­тну не­до­тор­кан­ність збе­ре­же­н­ня при­ро­дних ком­пле­ксів. Ба­га­то­лі­тній до­свід фор­му­ва­н­ня ме­ре­жі ПЗФ, зокре­ма — НПП (на­ціо­наль­них при­ро­дних пар­ків), а та­кож РЛП в Укра­ї­ні свід­чить про су­ча­сні тен­ден­ції пе­ре­не­се­н­ня ці­єї кра­си­вої ідеї на всі об’єкти ПЗФ Укра­ї­ни.

Який по­зи­тив у подаль­шу про­фе­сій­ну та на­у­ко­ву охо­ро­ну шту­чно ство­ре­них лі­со­вих еко­си­стем Ни­жньо­го Дні­пра вне­се ство­ре­н­ня РЛП «Гі­лея»? З’яви­ться окре­мий штат РЛП, що отри­му­ва­ти­ме ко­шти з мі­сце­во­го чи за­галь­но­го бю­дже­ту. На­скіль­ки про­фе­сій­ною й до­ціль­ною бу­де ця окре­ма, да­ле­ка від лі­сів­ни­цтва й су­ча­сних лі­со­вих про­блем, «ко­ман­да»? Що вхо­ди­ти­ме до її фун­кцій, а які фун­кції за­ли­ша­ться за лі­сів­ни­ка­ми та лі­со­вою на­у­кою? Ма­буть, фун­кцію «ши­ро­кої про­сві­тни­цької ро­бо­ти» в се­ре­до­ви­щі са­мих се­бе і отри­ма­н­ня зар­пла­тні ма­ти­ме штат РЛП. А фун­кцію охо­ро­ни, за­хи­сту, ви­ро­щу­ва­н­ня і збе­ре­же­н­ня лі­су за­ли­шать за «зло­дій­ку­ва­ти­ми», «не­на­ви­сни­ми» й «про­кля­ту­щи­ми» лі­сни­ка­ми, які вмі­ють ли­ше ліс па­ли­ти та кра­сти. На­ві­що зна­до­би­ла­ся обла­сті ця но­ва «на­дбу­до­ва», ко­ли ко­шти, ви­тра­че­ні на її ство­ре­н­ня й існу­ва­н­ня, мо­жна з ко­ри­стю ви­тра­ти­ти на про­фе­сій­ну, пе­ре­ві­ре­ну де­ся­ти­лі­т­тя­ми га­лузь дер­жав­но­го го­спо­да­рю­ва­н­ня. Мо­жли­во, те­пе­рі­шній вла­ді обла­сті це не по­трі­бно? На­при­клад, Хер­сон­ська обла­сна ра­да сво­їм рі­ше­н­ням за­твер­ди­ла обла­сну про­гра­му «Лі­си Хер­сон­щи­ни» на пе­рі­од 2017—2020 рр. За­галь­ний об­сяг фі­нан­су­ва­н­ня про­гра­ми —146,16 млн грн, у то­му чи­слі з обла­сно­го бю­дже­ту — 47,05 млн грн. Але жо­ден ліс­госп не отри­мав із за­пла­но­ва­них ко­штів ані ко­пій­ки. То­ді як на­віть у ре­сур­сних обла­стях (Львів­ська) за Про­гра­мою роз­ви­тку лі­со­во­го го­спо­дар­ства бу­ло ви­ді­ле­но чи­ма­лі ко­шти на під­трим­ку лі­со­вої га­лу­зі.

Тож… на­ба­га­то лег­ше за­бу­ти про зу­пи­не­ні лі­сів­ни­ка­ми пі­ски і па­фо­сно го­во­ри­ти про «май­бу­тню Гі­лею», яка ста­не «скла­до­вою еко­ло­гі­чної без­пе­ки пів­дня Укра­ї­ни». Мо­жли­во, до­ціль­ні­ше бу­ло б до­по­мог­ти про­фе­сій­ним ко­ле­кти­вам лі­сів­ни­ків пів­ден­них го­спо­дарств про­дов­жи­ти спра­ву, яку во­ни вмі­ють ро­би­ти, пло­да­ми якої пи­ша­ла­ся ко­лись дер­жа­ва, а ви­ко­ри­сто­ву­є­мо які за­раз ми всі гур­том?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.