Зем­ля і кра­са Іва­на Мар­чу­ка

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНА СТОРІНКА - Ле­ся ІЛЬЄНКО Фо­то Ва­си­ля Ар­тю­шен­ка

З 15 по 31 сі­чня в На­ціо­наль­но­му му­зеї «Ки­їв­ська кар­тин­на га­ле­рея» три­ва­ти­ме ре­тро­спе­ктив­на ви­став­ка пей­за­жів Іва­на Мар­чу­ка «Зем­ля моя — кра­са моя».

Іван Мар­чук — ле­ген­да укра­їн­сько­го ми­сте­цтва. Він по­тра­пив до одно­го з бри­тан­ських рей­тин­гів як один зі 100 ге­ні­їв су­ча­сно­сті. У ньо­го є ба­га­то ти­ту­лів, від­знак, є Шев­чен­ків­ська пре­мія, а та­кож дав­ня мрія про свій му­зей, який ко­лись ні­би­то мав з’яви­ти­ся у ра­йо­ні По­што­вої пло­щі…

Втім, по­до­рож у світ Мар­чу­ка, у світ йо­го пей­за­жів два ти­жні сі­чня бу­де за ін­шою адре­сою: ву­ли­ця Те­ре­щен­ків­ська, 9. Са­ме тут, у му­зеї «Ки­їв­ська кар­тин­на га­ле­рея» і пре­зен­ту­ють близь­ко 50 ро­біт, ви­ко­на­них в ав­тор­ській те­хні­ці «пльон­та­нізм». Над ци­ми тво­ра­ми ми­тець по­чав пра­цю­ва­ти ще з по­ча­тку 70-х ро­ків ХХ сто­лі­т­тя. На ви­став­ці бу­дуть і кла­си­чні ро­бо­ти май­стра, і зов­сім но­ві.

У не­що­дав­ньо­му ін­терв’ю одно­му з тер­но­піль­ських ви­дань ми­тець за­зна­чив: «Якщо ди­ви­тись на моє ми­сте­цтво на­за­гал, із по­зи­цій Ра­фа­е­ля, то, без­пе­ре­чно, є що кри­ти­ку­ва­ти. З по­зи­цій ко­гось ду­же мо­дер­но­го, кон­це­пту­аль­но­го — та­кож є що кри­ти­ку­ва­ти. Але те­пер та­кий світ, що ми­сте­цтво ду­же роз­ма­ї­те, кри­те­рі­їв оцін­ки май­же не­має. Кри­те­рі­єм є пев­ний час і пев­ні опи­ту­ва­н­ня. Ко­жен ху­до­жник за­во­йо­вує лю­дей, і те, скіль­ки він їх за­во­ю­вав, і бу­де кри­те­рі­єм то­го, що сам цей ху­до­жник на по­верх­ні і вар­тий ува­ги спіль­но­ти. Я сам усе ро­блю до­сить важ­ко і дов­го. На­при­клад, пей­заж ма­люю на сто­лі, схи­ле­ний над ним день у день — і це ду­же важ­ко. Те­хно­ло­гію свою я не пе­ре­дам. Адже му­шу бу­ти в одно­му ек­зем­пля­рі. Я му­шу ро­би­ти те, чо­го ви ще не ба­чи­ли. От я ма­люю во­ро­ну — і во­на в ме­не фі­ло­соф. У ме­не є кві­ти — і во­ни ду­ма­ють. І всі лю­ди ду­ма­ють, яких я пе­ре­тво­рюю — вже на ду­ші люд­ські».

Усьо­го до­ро­бок Мар­чу­ка на­лі­чує близь­ко п’яти ти­сяч тво­рів. У ньо­го вже бу­ло по­над 150 пер­со­наль­них і по­над 50 ко­ле­ктив­них ви­ста­вок. Йо­го май­стер­ня як і ра­ні­ше — у цен­трі сто­ли­ці, на ву­ли­ці Пу­шкін­ській. Як ві­до­мо, ще до «пе­ре­бу­до­ви» Спіл­ка ху­до­жни­ків Укра­ї­ни з ве­ли­ким скри­пом ви­зна­ва­ла са­мо­бу­тню твор­чість Мар­чу­ка, хо­ча і на той час у ньо­го вже бу­ло до­сить ба­га­то екс­по­зи­цій. Ли­ше 1988-го йо­го прийня­ли до Спіл­ки ху­до­жни­ків Укра­ї­ни.

Стиль «пльон­та­нізм» (а ро­бо­ти цьо­го на­пря­му і бу­дуть пре­зен­то­ва­ні на но­вій ви­став­ці) ви­га­дав сам Мар­чук. Це був йо­го жарт, йо­го іро­нія, те, що на­ро­джу­ва­ло­ся від слів «пле­сти», або «пльон­та­ти», тоб­то ви­тво­рю­ва­ти кар­ти­ни з див­них ни­ток, на­но­ся­чи фар­би тон­ки­ми ко­льо­ро­ви­ми лі­ні­я­ми, а по­тім пе­ре­плі­та­ю­чи їх під рі­зни­ми ку­та­ми, ство­рю­ю­чи ефект об’єм­но­сті.

Сам ми­тець ка­же, що ра­ні­ше в ньо­го бу­ло дев’ять пе­рі­о­дів твор­чо­сті, зго­дом їх ста­ло 12, і ко­жен чи­мось ди­вує на­сам­пе­ред йо­го са­мо­го.

«Для ме­не ми­сте­цтво — це жи­т­тя й од­кро­ве­н­ня. Ін­шої аль­тер­на­ти­ви я не знаю. І во­дно­час ми­сте­цтво — це ка­тор­га».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.