ЗВЄРЯКОВ М. І. – Те­о­ре­ти­чна па­ра­ди­гма ста­ло­го роз­ви­тку та укра­їн­ські ре­а­лії

Economy of Ukraine (Ukrainian) - - Contents - Ста­т­тя на­ді­йшла до ре­да­кції 4 ли­пня 2018 р. The article was received by the Editorial staff on July 4, 2018.

М. І. З В Є Р Я К О В, про­фе­сор, до­ктор еко­но­мі­чних на­ук, член$ко­ре­спон­дент НАН Укра­ї­ни, ре­ктор Оде­сько­го на­ціо­наль­но­го еко­но­мі­чно­го уні­вер­си­те­ту, вул. Пре­о­бра­жен­ська, 8, 65082, Оде­са, Укра­ї­на M Y K H A I L O Z V E R Y A K O V, Professor, Doctor of Econ. Sci., Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Rector, Odesa National Economic University, 8, Preobrazhenska St., Odesa, 65082, Ukraine По­ка­за­но, що не­ста­ле еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня є ха­ра­ктер­ною ри­сою укра­їн­ської мо­де­лі роз­ви­тку. До­слі­дже­но при­ро­ду спа­дів і під­не­сень у рі­зних еко­но­мі­чних мо­де­лях. Роз­кри\ то при­чи­ни, че­рез які не за­пу­ще­но ме­ха­нізм ма­со­во­го онов­ле­н­ня ви­ро­бни­цтва. Ви­яв­ле\ но, що гли­бин­ні при­чи­ни не­ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня кри­ю­ться у си­сте­мі від­тво\ ре­н­ня про­ми­сло­во­го ка­пі­та­лу, яка скла­лась. Об­грун­то­ва­но не­об­хі­дність роз­роб­ки ком\ пле­ксно­го пла­ну онов­ле­н­ня ма­те­рі­аль­но\те­хно­ло­гі­чної стру­кту­ри на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки. Клю­чо­ві сло­ва: ста­ле зро­ста­н­ня; транс­фор­ма­цій­ний спад; від­тво­ре­н­ня про­ми­сло­во\ го ка­пі­та­лу; но­ва мо­дель ста­ло­го роз­ви­тку; про­грам­но\ці­льо­вий ме­тод пла­ну­ва­н­ня. Бібл. 7; табл. 1.

Про­бле­ма ста­ло­го роз­ви­тку

Не­ста­лий роз­ви­ток Укра­ї­ни уже ба­га­то ро­ків про­дов­жує три­ма­ти у на­пру| жен­ні все су­спіль­ство і за­ли­ша­є­ться у цен­трі ува­ги як по­лі­ти­ків, так і вче­них. За| хо­ди, що вжи­ва­ю­ться уря­дом, спря­мо­ву­ю­ться, го­лов­ним чи­ном, на за­без­пе­че­н­ня ма­кро­еко­но­мі­чної ста­біль­но­сті, зня­т­тя со­ці­аль­ної на­пру­же­но­сті, ви­кли­ка­ної зни| же­н­ням рів­ня жи­т­тя основ­них верств су­спіль­ства. В під­сум­ку по­до­ла­н­ня ре­це­сії, що змі­ню­є­ться не­зна­чним зро­ста­н­ням ВВП і про­ми­сло­во­го ви­ро­бни­цтва, пов’я| зу­є­ться і в на­у­ко­во­му спів­то­ва­ри­стві, і в ор­га­нах дер­жав­но­го управ­лі­н­ня та бі­зне­сі з від­нов­ле­н­ням ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня як ба­зи­су для розв’яза­н­ня на­ко| пи­че­них про­блем. То­му в на­у­ко­вій лі­те­ра­ту­рі, в пе­рі­о­ди­чній пре­сі та на пра­кти­ці зро­стає ін­те­рес до те­ми ста­ло­го еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку [1]. Але в по­ня­т­тя ста­ло­сті не­рід­ко вкла­да­є­ться рі­зний зміст, що не див­но, оскіль­ки сам цей тер­мін дій­сно є ба| га­то­ви­мір­ним. З огля­ду на це, по­трі­бна чі­ткість у ви­зна­чен­ні са­мо­го по­ня­т­тя “ста| лий роз­ви­ток” як не­о­дмін­ної умо­ви на­у­ко­во­го ана­лі­зу. Пер­ше, що не­об­хі­дно, – вста­нов­ле­н­ня зв’яз­ку ан­ти­кри­зо­вої по­лі­ти­ки що­до за­без­пе­че­н­ня ста­ло­сті еко| но­мі­ки з по­ня­т­тям “ста­лий роз­ви­ток”, яке з пев­но­го ча­су ши­ро­ко уві­йшло в на| уко­вий обо­рот і в нор­ма­тив­ні до­ку­мен­ти.

На­га­да­є­мо, що тер­мін “ста­лий роз­ви­ток” бу­ло за­про­по­но­ва­но вче­ни­ми і по­лі­ти­ка­ми на­при­кін­ці ХХ ст. у зв’яз­ку з на­галь­ною не­об­хі­дні­стю за­по­біг­ти не­га| тив­но­му впли­ву го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті на сві­то­ву еко­си­сте­му. Тер­мін “ста­лий роз­ви­ток” уві­йшов у ши­ро­кий на­у­ко­вий обо­рот пі­сля пу­блі­ка­ції до­по­віді “На­ше спіль­не май­бу­тнє”, під­го­тов­ле­ної в 1987 р. Все­сві­тньою ко­мі­сі­єю ООН з нав­ко| ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща і роз­ви­тку. Пі­зні­ше по­ня­т­тя “ста­лий роз­ви­ток” ді­ста­ло офі­цій­не за­крі­пле­н­ня в ме­мо­ран­ду­мі “По­ря­док ден­ний ХХІ сто­лі­т­тя” Все­сві­тньо| го са­мі­ту 1992 р. у Бра­зи­лії.

Но­ва ситуація у сві­ті на по­ча­тку ХХІ ст. про­я­ви­лась у ви­гля­ді дис­ба­лан­сів не тіль­ки між ре­аль­но на­ро­ста­ю­чим і допу­сти­мим на­ван­та­же­н­ня­ми на біо­сфе­ру, але й у сві­то­вій еко­но­мі­ці, які при­зве­ли до гло­баль­ної кри­зи 2007–2009 рр. Знову акту­а­лі­зу­ва­ла­ся про­бле­ма ста­ло­го роз­ви­тку, з огля­ду на що са­ме по­ня­т­тя “ста­лий роз­ви­ток” по­ча­ло вжи­ва­ти­ся та­кож при ана­лі­зі стра­те­гі­чних рі­шень, пов’яза­них з по­до­ла­н­ням ці­єї кри­зи. Іна­кше ка­жу­чи, кон­це­пція ста­ло­го роз­ви­тку на­би­ра­ла но­во­го, шир­шо­го зна­че­н­ня для вста­нов­ле­н­ня но­вої стра­те­гії со­ці­аль­но|еко| но­мі­чно­го роз­ви­тку в умо­вах, ви­кли­ка­них кри­зо­ви­ми про­це­са­ми як у сві­то­вій, так і в на­ціо­наль­ній еко­но­мі­ках. Мо­жна ска­за­ти, що в на­у­ко­вій лі­те­ра­ту­рі спо| сте­рі­га­є­ться не­збіг ви­зна­чень по­ня­т­тя “ста­лий роз­ви­ток”. Якщо у нас, як і в ін­ших кра­ї­нах з рин­ко­вою еко­но­мі­кою, що роз­ви­ва­є­ться, цей тер­мін ви­ко­ри­сто­ву­ють при ви­ро­блен­ні про­грам ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, то у сві­ті в ці­ло­му під ста­лим роз­ви­тком ро­зу­мі­є­ться на­ба­га­то фун­да­мен­таль­ні ший, зба­лан­со­ва­ний роз| ви­ток еко­но­мі­чних, со­ці­аль­них та еко­ло­гі­чних ком­по­нент [2, с. 59|60]. Саме та­ке ро­зу­мі­н­ня за­крі­пле­но в до­ку­мен­тах між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій і у стра­те­гі­ях роз­вит| ку всіх кра­їн пі­сля кон­фе­рен­ції ООН 1992 р. і прийня­т­тя на ній до­ку­мен­та для люд­ства “По­ря­док ден­ний на XXI сто­лі­т­тя”, в яко­му ви­зна­но не­мо­жли­вість ста­ло| го роз­ви­тку тіль­ки за ра­ху­нок еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня *.

Во­дно­час рі­вень жи­т­тя у кра­ї­нах рі­зних ча­стин пла­не­ти над­то силь­но роз­різ| ня­є­ться, у зв’яз­ку з чим для по­до­ла­н­ня на­дмір­но­го від­ста­ва­н­ня сла­бо­ро­з­ви­ну­тих кра­їн від се­ре­дніх жит­тє­вих стан­дар­тів і те­пер, і в май­бу­тньо­му не обі­йти­ся без * По­вес­тка дня на ХХІ век. – ООН, 1993. – 300 с.

сти­му­лю­ва­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. То­му вкрай ускла­дню­є­ться по­шук від­по| ві­ді на за­пи­та­н­ня про опти­маль­ні тем­пи зро­ста­н­ня в рі­зних кра­ї­нах з то­чки зо­ру ста­ло­го роз­ви­тку. Сьо­го­дні знову акту­а­лі­зу­ва­ли­ся по­шу­ки від­по­від­ей на та­кі за­пи| та­н­ня, як, на­при­клад: які тем­пи еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня ба­жа­ні для від­нов­ле­н­ня ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня у пос­ткри­зо­во­му сві­ті? чи мо­жуть бу­ти сфор­мо| ва­ні ре­ко­мен­да­ції від­но­сно тем­пів еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня для кра­їн з еко­но­мі| кою, що роз­ви­ва­є­ться? У ря­ді пу­блі­ка­цій на­во­дя­ться до­сить ка­те­го­ри­чні ви­слов| лю­ва­н­ня з при­во­ду стри­му­ва­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня у кра­ї­нах з пе­ре­хі­дною еко­но­мі­кою і у кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, які ви­кли­ка­ють не­зго­ду цих кра­їн, оскіль­ки, як пра­ви­ло, ба­зу­ю­ться ви­клю­чно на до­сві­ді не­ве­ли­кої гру­пи кра­їн ви­со| ко­ро­з­ви­ну­то­го ка­пі­та­лі­зму. Та­кий до­свід об’єктив­но не мо­же бу­ти ма­со­во від­тво| ре­ний в умо­вах обме­же­но­сті ре­сур­сної ба­зи пла­не­ти.

Ві­до­мо, що в остан­ні ро­ки тем­пи еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня у кра­ї­нах, що роз| ви­ва­ю­ться, бу­ли істо­тно ви­щи­ми, ніж у про­ми­сло­во роз­ви­ну­тих кра­ї­нах, що по­яс| ню­є­ться ве­ли­че­зним стар­то­вим роз­ри­вом між ни­ми. Ці ви­со­кі тем­пи зро­ста­н­ня ВВП у кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться, не ви­кли­кали три­во­ги у сві­то­во­му екс­пер­тно­му се­ре­до­ви­щі до­ти, до­ки не з’ясу­ва­ло­ся, що основ­ною при­чи­ною та­ких тем­пів слу| гує ба­жа­н­ня кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться, ско­ро­ти­ти роз­рив у стан­дар­тах спо­жи­ва­н­ня благ, до­ся­гну­тих роз­ви­ну­ти­ми кра­ї­на­ми. Усві­дом­ле­н­ня да­но­го фа­кту акту­а­лі­зу­ва| ло обго­во­ре­н­ня про­блем роз­ви­тку в умо­вах обме­же­но­сті ре­сур­сів. То­му на кон­фе| рен­ції ООН із ста­ло­го роз­ви­тку 2015 р. бу­ло ви­зна­че­но кіль­кі­сні ін­ди­ка­то­ри ста­ло| го роз­ви­тку на 2016–2030 рр. *.

У прийня­тих між­на­ро­дних до­ку­мен­тах го­во­ри­ться про не­об­хі­дність роз­ви­ва­ти Про­гра­му ООН з нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща, але пе­ред­ба­ча­є­ться, що ко­жна краї| на са­ма по­вин­на ви­рі­шу­ва­ти, як во­на до­ся­га­ти­ме від­по­від­них ці­лей. То­му між­на| ро­дні еко­ло­гі­чні ор­га­ні­за­ції на­зи­ва­ють та­кий до­ку­мент ли­ше “на­бо­ром по­ба­жань” і го­во­рять “про похо­рон за­хи­сту нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща на сві­то­во­му рів­ні”.

Укра­ї­ні та­кож не­об­хі­дно ма­ти стра­те­гію ста­ло­го роз­ви­тку, яка б ба­зу­ва­ла­ся на зба­лан­со­ва­но­сті еко­но­мі­чних, со­ці­аль­них і еко­ло­гі­чних ком­по­нен­тів. У да­ний час та­ко­го стра­те­гі­чно­го до­ку­мен­та роз­ви­тку у на­шої кра­ї­ни не­має. На наш по­гляд, в умо­вах фун­кціо­ну­ва­н­ня си­ро­вин­ної мо­де­лі роз­ви­тку без пе­ре­хо­ду до но­вої йо­го мо­де­лі, яка б грун­ту­ва­ла­ся на но­вих енер­го| і при­ро­до­збе­рі­га­ю­чих те­хно­ло­гі­ях, зба­лан­су­ва­ти еко­но­мі­чні, со­ці­аль­ні та еко­ло­гі­чні ком­по­нен­ти не­мо­жли­во. Для Укра­ї­ни вкрай ва­жли­ви­ми ста­ють від­нов­ле­н­ня і за­без­пе­че­н­ня ста­ло­го еко­но­мі­чно| го зро­ста­н­ня на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки шля­хом за­ді­я­н­ня, на­сам­пе­ред, вну­трі­шніх фа­кто­рів. Про­те на сьо­го­дні це тіль­ки стра­те­гі­чне зав­да­н­ня, ви­ко­на­н­ня яко­го по| вин­не вра­хо­ву­ва­ти ряд об­ста­вин, вкрай ва­жли­вих для на­ціо­наль­но­го роз­ви­тку.

Ме­та стат­ті – з’ясу­ва­ти при­чи­ни не­ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, одна з яких по­ля­гає в існу­ю­чій мо­де­лі го­спо­да­рю­ва­н­ня, ви­зна­чи­ти кон­ту­ри но­вої мо­де­лі, зда­тної за­без­пе­чи­ти ста­лий роз­ви­ток у май­бу­тньо­му.

Не­ста­ле еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня – істо­тна озна­ка на­ціо­наль­ної мо­де­лі

Про­цес ста­нов­ле­н­ня ка­пі­та­лі­зму в Укра­ї­ні, як і в ін­ших дер­жа­вах пост­со­ці­а­ліс| ти­чної еко­но­мі­ки, су­про­во­джу­вав­ся ве­ли­че­зним еко­но­мі­чним спа­дом. Уни­кну­ти йо­го не вда­ло­ся жо­дній з цих кра­їн, хо­ча в ко­жній з них мас­шта­би спа­ду ви­ро­бниц| тва і йо­го три­ва­лість ви­яви­ли­ся рі­зни­ми. Так, у 1999 р. за­галь­не па­ді­н­ня ВВП у * При­ня­тие Па­риж­ско­го со­гла­ше­ния Сто­рон. Двад­цать пер­вая сес­сия. – Па­риж, 30 но­я­бря – 11 де­ка­бря 2015 г. [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : ЕССС/СР/2015/L.9/KOV./1.OOH.2015.

від­но­шен­ні до 1990 р., ро­ку най­ви­щої то­чки кри­зи, ста­но­ви­ло в Укра­ї­ні 62%. Це один з най­зна­чні­ших спа­дів у ко­ли­шніх ра­дян­ських ре­спу­блі­ках. Біль­шим спад ви| явив­ся тіль­ки в Азер­бай­джа­ні (63%), Та­джи­ки­ста­ні (64,2%) і Гру­зії (76%), тоб­то у кра­ї­нах, за­лу­че­них у гро­ма­дян­ські кон­флі­кти на стар­ті рин­ко­вих ре­форм [3, с. 118].

На по­ча­тку рин­ко­вої транс­фор­ма­ції, тоб­то у 1990|ті ро­ки, Укра­ї­на не за­зна­ва| ла від­кри­тих гро­ма­дян­ських кон­флі­ктів. У на­ціо­наль­ній еко­но­мі­ці по­сту­по­во ви| ни­ка­ли ін­сти­ту­ти рин­ку, по­ча­ли про­во­ди­тись ан­ти­ін­фля­цій­на, фі­скаль­на і мо­не| тар­на по­лі­ти­ки, що спри­я­ли зни­жен­ню тем­пів ін­фля­ції. Спри­я­тли­вою ви­яви­лась і зов­ні­шня кон’юн­кту­ра. По­пит на укра­їн­ські ме­та­ли, хі­мі­чні до­бри­ва, ву­гі­л­ля, зер­но і т. п. різ­ко зріс.

Усе це, ра­зом узя­те, слу­гу­ва­ло по­штов­хом до зро­ста­н­ня укра­їн­ської еко­но­мі­ки у 2000|ні ро­ки, яке від­бу­ва­ло­ся на ба­зі ко­ли­шньої ра­дян­ської про­ми­сло­во­сті. В еко­но­мі­чній лі­те­ра­ту­рі та­ке зро­ста­н­ня бу­ло на­зва­но “від­нов­лю­валь­ним” і аж до осе­ні 2008 р. ста­но­ви­ло 7% при­ро­сту ВВП. За тем­па­ми зро­ста­н­ня ВВП на­ціо­наль| на еко­но­мі­ка вхо­ди­ла до скла­ду лі­де­рів се­ред ве­ли­ких еко­но­мік пост­ра­дян­сько­го про­сто­ру. Ра­зом з тим до кін­ця 2008 р. ВВП Укра­ї­ни ста­но­вив ли­ше близь­ко 70% у від­но­шен­ні до 1990 р. Як­би та­кі тем­пи зро­ста­н­ня збе­ре­гли­ся, то при­бли­зно до се| ре­ди­ни 2010|х ро­ків до­кри­зо­вий рі­вень міг бу­ти до­ся­гну­тий. Про­те, з огля­ду на со­ці­аль­но|еко­но­мі­чну кри­зу 2008–2009 рр., по­лі­ти­чну кри­зу кін­ця 2013 – по­ча­тку 2014 р. і на­сту­пні зов­ні­шні шо­ки у ви­гля­ді цін на газ і на екс­порт­ні си­ро­вин­ні то| ва­ри, у кра­ї­ні від­но­вив­ся транс­фор­ма­цій­ний спад. Укра­ї­на по­тра­пи­ла у сму­гу не| ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, ко­ли не­зна­чне зро­ста­н­ня ВВП змі­ню­є­ться йо­го па­ді­н­ням, про що свід­чать да­ні та­бли­ці.

До­ся­гну­ті на­шою кра­ї­ною по­ка­зни­ки ВВП кін­ця 2008 р. бу­ло знову втра­че­но. Те­пер, за да­ни­ми Сві­то­во­го бан­ку, ВВП Укра­ї­ни ста­но­вить тіль­ки 65% по­ка­зни­ка 1990 р.

Сві­то­вий банк, оці­ню­ю­чи під­сум­ки роз­ви­тку укра­їн­ської еко­но­мі­ки на по­чат| ку 2000|х ро­ків, за­зна­чав: “Не­що­дав­нє еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня в Укра­ї­ні ба­зу­ва­ло| ся на не­ди­вер­си­фі­ко­ва­но­му, але силь­но­му зро­стан­ні екс­пор­ту в се­кто­рах еко| но­мі­ки, кон­тро­льо­ва­них фі­нан­со­во|про­ми­сло­ви­ми гру­па­ми, які опе­ру­ють за до|

по­мо­гою не­фор­маль­них від­но­син і спе­ці­аль­них при­ві­ле­їв” *. Во­дно­час до­хо­ди ФПГ, які до­мі­ну­ють в еко­но­мі­ці, не ін­ве­сту­ва­лись у на­ціо­наль­ну еко­но­мі­ку, а ви| во­ди­ли­ся в офшо­ри так зва­ною “офшор­ною ари­сто­кра­ті­єю”. Стру­кту­ра цих до| хо­дів вклю­ча­ла в се­бе не тіль­ки зна­чну ча­сти­ну при­бу­тку (в то­му чи­слі і при­ро­дну рен­ту), але й ча­сти­ну не­об­хі­дно­го про­ду­кту че­рез за­ни­же­н­ня опла­ти пра­ці, а та­кож амор­ти­за­цій­ні від­ра­ху­ва­н­ня че­рез від­су­тність не­об­хі­дних норм ре­гу­лю­ва­н­ня від­тво­ре­н­ня основ­но­го ка­пі­та­лу.

У під­сум­ку про­тя­гом май­же 30 ро­ків ре­форм кра­ї­на втра­ти­ла ре­зуль­та­ти пра­ці ці­ло­го по­ко­лі­н­ня. За да­ни­ми Сві­то­во­го бан­ку, Укра­ї­на є сві­то­вим лі­де­ром за па­дін| ням ВВП за 1991–2015 рр. За цей пе­рі­од по­ка­зник ВВП кра­ї­ни ско­ро­тив­ся на 35%. Та­ко­го па­ді­н­ня не­має у жо­дній кра­ї­ні сві­ту. На­сту­пні мі­сця за рів­нем па­ді­н­ня ВВП за цей са­мий пе­рі­од роз­по­ді­ли­ли­ся так: Мол­до­ва (–29%), Гру­зія (–14%), Зім­ба­бве (–2,3%), ПАР (–0,94%). У 2017 р. за по­ка­зни­ком ВВП на ду­шу на­се­ле­н­ня (2190 дол.) Укра­ї­на бу­ла на рів­ні Гон­ду­ра­су (2200 дол.), або на 20% ниж­чо­му, ніж у 1990 р., і ста­ла най­бі­дні­шою кра­ї­ною в Єв­ро­пі. Якщо екс­тра­по­лю­ва­ти се­ре­дні тем­пи при| ро­сту по­ду­шо­во­го ВВП Укра­ї­ни і су­сі­дніх кра­їн (Поль­щі, Ру­му­нії, Ту­реч­чи­ни) за 2015–2017 рр. до 2030 р., то кар­ти­на за­ли­ша­є­ться ко­ли­шньою, тоб­то має мі­сце, як мі­ні­мум, дво­ра­зо­ве від­ста­ва­н­ня на­шої дер­жа­ви за да­ним по­ка­зни­ком. Щоб на­здо| гна­ти най­ближ­чих су­сі­дів, Укра­ї­ні не­об­хі­дні тем­пи при­ро­сту ВВП, як у Ки­таї, тоб| то в се­ре­дньо­му на рів­ні 7% на рік про­тя­гом усьо­го пе­рі­о­ду до 2030 р. В існу­ю­чих умо­вах на­ціо­наль­но­го роз­ви­тку та­кий сце­на­рій є, на на­шу дум­ку, не­здій­снен­ним, про що свід­чать про­гно­зи екс­пер­тів **. Тем­пи еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, осо­бли­во за ра­ху­нок про­ми­сло­во­го се­кто­ру, за­ли­ша­ю­ться не­зна­чни­ми для по­до­ла­н­ня від| ста­ва­н­ня від су­сі­дніх кра­їн, яке ви­ни­кло.

Ще один па­ра­метр, який ха­ра­кте­ри­зує мас­шта­би три­ва­лої на­ціо­наль­ної кри| зи, – це де­по­пу­ля­ція і мі­гра­ція на­се­ле­н­ня як пря­мий на­слі­док ско­ро­че­н­ня еко| но­мі­ки, яка не спро­мо­жна за­без­пе­чи­ти лю­дей ро­бо­тою і за­ро­бі­тка­ми.

Під­ви­ще­н­ня тем­пів зро­ста­н­ня ВВП у 2016 і 2017 рр., від­по­від­но, до 2,4% і до 2,5% пі­сля 17|про­цен­тно­го спа­ду у 2014–2015 рр. по­ро­ди­ло ілю­зію по­до­ла­н­ня кри­зи. Сфор­му­ва­ла­ся точка зо­ру, згі­дно з якою на­ша кра­ї­на по­до­ла­ла кри­зу і пе| ре­йшла у фа­зу еко­но­мі­чно­го під­не­се­н­ня [1]. Про­те, на наш по­гляд, це по­жвав­лен| ня не мо­жна вва­жа­ти пов­но­цін­ним еко­но­мі­чним зро­ста­н­ням з ці­ло­го ря­ду об­ста| вин. Зу­пи­ни­мо­ся на них де­таль­ні­ше.

По|пер­ше, як по­ка­зує по­то­чна еко­но­мі­чна ди­на­мі­ка, тем­пи зро­ста­н­ня є до­стат| ньо во­ла­тиль­ни­ми, су­про­во­джу­ю­ться упо­віль­не­н­ням, при­зу­пи­не­н­ня­ми, а іно­ді і мі­кро­спа­да­ми (осо­бли­во що­до про­ми­сло­во­го ви­ро­бни­цтва), що не є ха­ра­ктер­ним для ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Так, у 2015 р. па­ді­н­ня про­ми­сло­во­го ви­роб| ни­цтва бу­ло на рів­ні 13%, у 2016 р. йо­го об­ся­ги ви­ро­сли на 2,8%, але у 2017 р. їх зро­ста­н­ня ста­но­ви­ло ли­ше 0,4% ***.

По|дру­ге, три­ває зни­же­н­ня ре­аль­них до­хо­дів на­се­ле­н­ня че­рез по­стій­не зро| ста­н­ня цін і та­ри­фів: за екс­пер­тни­ми оцін­ка­ми, за остан­ні чо­ти­ри ро­ки во­ни ско| ро­ти­ли­ся більш як на 30%.

По|тре­тє, у про­ми­сло­во­сті збе­рі­га­ю­ться ста­ре уста­тку­ва­н­ня і за­ста­рі­лі те­хно| ло­гії. Сту­пінь зно­су основ­них фон­дів на де­яких під­при­єм­ствах до­ся­гає 65–75%.

* Country Assistance Progress Report for Ukraine // The World Bank Report. – № 032250|UA. – 2005. – Max. – 46 p. – Р. 20.

** Вен­ский ин­сти­тут срав­ни­тель­ных эко­но­ми­че­ских ис­сле­до­ва­ний [Еле­ктрон­ний ре| сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http://wiiw.ac.at/ukraine|overview|cе|14.html.

*** Там же.

Ко­жне тре­тє під­при­єм­ство зби­тко­ве. Час­тка про­стро­че­них кре­ди­тів на під­при| єм­ствах до­ся­гла 50%. То­му кре­ди­тна під­трим­ка під­при­ємств є не­зна­чною.

По|че­твер­те, су­ча­сна бю­дже­тна по­лі­ти­ка уря­ду є ін­ди­фе­рен­тною до зав­дань акти­ві­за­ції еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Обме­же­н­ня де­фі­ци­ту і ви­да­тків бю­дже­ту по| сла­блю­ють про­від­ну роль дер­жав­них фі­нан­сів у під­три­ман­ні еко­но­мі­чно­го зро| ста­н­ня. Та­ка бю­дже­тна по­лі­ти­ка ве­де до зни­же­н­ня до­хо­дів бю­дже­тної сфе­ри та її пра­ців­ни­ків, а та­кож не­за­хи­ще­них верств на­се­ле­н­ня.

По|п’яте, ін­фля­ція, що до­ся­гла у 2015 р. 48,7%, у 2016 р. зни­зи­ла­ся до 13,9%, а у 2017 р. знову зро­сла до 14,4%. Бо­роть­бу з ін­фля­ці­єю НБУ здій­снює шля­хом при­ду­ше­н­ня по­пи­ту, за­ви­щу­ю­чи кре­ди­тні став­ки. Так, у сі­чні 2018 р. НБУ збіль­шив став­ку ре­фі­нан­су­ва­н­ня на 1,5% – до 16%, де­мон­стру­ю­чи тим са­мим своє став­ле­н­ня до різ­ко­го збіль­ше­н­ня со­ці­аль­них ви­плат, при­зна­че­них уря­дом.

По|шо­сте, різ­ке па­ді­н­ня до­хо­дів на­се­ле­н­ня при­зве­ло до від­пли­ву пра­це­здат| них гро­ма­дян за кор­дон. При­ско­ре­но­му ви­їзду з ме­тою по­шу­ку ро­бо­ти спри­я­ло за­про­ва­дже­н­ня без­ві­зо­во­го ре­жи­му з ЄС. По­над 50% “ро­бо­чих” віз укра­їн­цям ви| да­ла Поль­ща. Як на­слі­док, у на­ціо­наль­ній еко­но­мі­ці у сі­чні – ве­ре­сні 2017 р. кіль­кість ро­бо­чих місць зни­зи­ла­ся на 0,5%. Ско­ро­че­н­ня про­по­зи­ції ро­бо­чої си­ли, а та­кож під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної опла­ти пра­ці спри­чи­ни­ли зро­ста­н­ня се­ре­дньої за­ро­бі­тної пла­ти на 35%. Во­дно­час рі­вень без­ро­бі­т­тя вва­жа­є­ться ви­со­ким – близь| ко 9,5–10%.

По|сьо­ме, одним з істо­тних обме­жень у роз­ви­тку укра­їн­ської еко­но­мі­ки ста­ло ви­со­ке бор­го­ве на­ван­та­же­н­ня. Ди­на­мі­ка зов­ні­шньої за­бор­го­ва­но­сті слу­гує своє| рі­дним ін­ди­ка­то­ром роз­ви­тку кра­ї­ни для зов­ні­шніх кре­ди­тів, у то­му чи­слі і для МВФ при прийнят­ті рі­шень про її май­бу­тнє кре­ди­ту­ва­н­ня. Зда­тність еко­но­мі­ки зни­зи­ти зро­ста­н­ня бор­гу, на­сам­пе­ред, за ра­ху­нок ста­лих тем­пів еко­но­мі­чно­го зро| ста­н­ня і по­сла­бле­н­ня бор­го­во­го за­шмор­гу є під­ста­вою для ви­да­чі чер­го­во­го тран| шу. Для Укра­ї­ни на да­ний мо­мент бор­го­вий тя­гар стає тіль­ки важ­чим. Зов­ні­шній борг дав­но вже пе­ре­ви­щує по­ро­го­ві по­ка­зни­ки, по­зна­че­ні МВФ на рів­ні 60% ВВП, і до­ся­гає, від­по­від­но, 80%. Не­га­тив­на ди­на­мі­ка дер­жав­но­го бор­гу, яку де­да­лі скла­дні­ше пе­ре­ло­ми­ти, не збіль­шу­ю­чи тем­пи еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, по­си­лю| ється зна­чни­ми бор­го­ви­ми зо­бов’яза­н­ня­ми, що ста­нов­лять 8–12 млрд. дол. на рік. Мо­жна ска­за­ти, що на­ціо­наль­на еко­но­мі­ка на­бра­ла не­га­тив­ної ди­на­мі­ки у на­ро| щу­ван­ні дер­жав­но­го бор­гу, з якої не­мо­жли­во ви­йти, не пе­ре­йшов­ши до ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня *.

Та­ким чи­ном, еко­но­мі­ка Укра­ї­ни всту­пи­ла у фа­зу не­ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня у зв’яз­ку з ви­чер­па­н­ням по­тен­ці­а­лу від­нов­лю­валь­но­го зро­ста­н­ня, ско| ро­че­н­ням при­пли­ву екс­порт­ної ви­ру­чки та іно­зем­но­го ка­пі­та­лу, а та­кож збіль­шен| ням іно­зем­них кре­ди­тів.

За­гро­за роз­ви­тку укра­їн­ської еко­но­мі­ки в па­ра­ме­трах ста­гна­ції та не­ве­ли­ко­го зро­ста­н­ня ВВП за­ли­ша­є­ться, що по­ясню­є­ться не тіль­ки ви­чер­па­н­ням по­тен­ці­а­лу від­нов­лю­валь­но­го зро­ста­н­ня, але й збе­ре­же­н­ням існу­ю­чої мо­де­лі роз­ви­тку. То­му, на наш по­гляд, яки­хось ре­аль­них змін у 2018 р., а та­кож у 2019–2020 рр. очі­ку­ва­ти не до­во­ди­ться. Збе­ре­же­н­ня мля­во­го зро­ста­н­ня з на­ро­ста­н­ням ри­зи­ків па­ді­н­ня за| ли­ша­є­ться че­рез збе­ре­же­н­ня си­ро­вин­ної мо­де­лі, в осно­ві якої ле­жать: за­ста­рі­лі основ­ні фон­ди, 2/3 яких уже від­пра­цю­ва­ли свій строк; по­твор­на стру­кту­ра еко­но­мі| ки та екс­пор­ту з до­мі­ну­ва­н­ням си­ро­вин­них га­лу­зей; зна­чне ско­ро­че­н­ня ви­да­тків

держ­бю­дже­ту на 2018–2020 рр.; вкрай низь­ка час­тка ін­ве­сти­цій в основ­ний ка­пі| тал (у се­ре­дньо­му за 2014–2017 рр. 14,2% ВВП що­ро­ку, а за екс­пер­тни­ми оцін­ка| ми – 9,3%) і у сфе­ру “еко­но­мі­ки знань” – на­у­ку (0,65%), які не за­без­пе­чу­ють про­сто­го від­тво­ре­н­ня в еко­но­мі­ці; високий рі­вень ін­фля­ції та ста­вок по кре­ди­тах, а та­кож ста­гну­ю­чі ка­пі­тал і акти­ви ві­тчи­зня­них бан­ків; по­стій­не ско­ро­че­н­ня тру| до­вих ре­сур­сів че­рез де­мо­гра­фі­чні зру­ше­н­ня і тру­до­ву мі­гра­цію; низь­кі зайня­тість і про­ду­ктив­ність пра­ці; роз­ви­ток па­тер­на­лі­зму та утри­ман­ства. Усе це ви­ма­гає змін, для чо­го не­об­хі­дно йти на сер­йо­зні та мас­шта­бні ре­фор­ми, на пе­ре­гляд уко­рі­не­них уяв­лень про наш ми­ну­лий і май­бу­тній роз­ви­ток.

Для ба­га­тьох до­слі­дни­ків існу­ю­ча еко­но­мі­чна мо­дель Укра­ї­ни на­га­дує ла­ти­но| аме­ри­кан­ську мо­дель 1980|х ро­ків. Ві­до­мо, що цій мо­де­лі при­та­ман­ні та­кі озна­ки: пе­рі­о­ди­чні де­фол­ти, не­пла­те­жі, високий рі­вень ін­фля­ції, зро­ста­н­ня зов­ні­шньо­го бор­гу і без­ро­бі­т­тя, до­мі­ну­ва­н­ня кла­но­во|олі­гар­хі­чних груп і т. п. Во­на та­кож ха| ра­кте­ри­зу­є­ться по­стій­ним по­вто­ре­н­ням лі­бе­раль­них ма­кро­еко­но­мі­чних шо­ків. То­му для укра­їн­ської еко­но­мі­чної мо­де­лі ре­це­пти ви­хо­ду із за­мкне­но­го ко­ла на­ро| ста­н­ня зов­ні­шньо­го бор­гу і низь­ких тем­пів зро­ста­н­ня шу­ка­ють в успі­шно­му до­сві­ді окре­мих кра­їн Ла­тин­ської Аме­ри­ки (на­при­клад, Чи­лі). Але тут ви­ни­кає за| пи­та­н­ня, на яке не­об­хі­дно зна­йти від­по­відь: чи дій­сно укра­їн­ська еко­но­мі­ка за сво­єю при­ро­дою яв­ляє собою рі­зно­вид ла­ти­но­а­ме­ри­кан­ської мо­де­лі? На пер­ший по­гляд, укра­їн­ську еко­но­мі­чну мо­дель спо­рі­днює з ла­ти­но­а­ме­ри­кан­ською збіг ба| га­тьох зов­ні­шніх ознак. Але чи слу­гує це під­ста­вою для від­не­се­н­ня їх до одно­го ти| пу? Ві­до­мо, що ла­ти­но­а­ме­ри­кан­ська мо­дель є рі­зно­ви­дом мо­де­лі “пе­ри­фе­рій­но­го ка­пі­та­лі­зму”, де ді­ють за­ко­ни ка­пі­та­лі­зму, мо­ди­фі­ко­ва­ні ар­ха­ї­чною на­ціо­наль­ною спе­ци­фі­кою. Чи ха­ра­ктер­но це для укра­їн­ської го­спо­дар­ської мо­де­лі? Спро­бу­є­мо ро­зі­бра­ти­ся в цьо­му, вра­хо­ву­ю­чи всю по­пе­ре­дню історію укра­їн­ської го­спо| дар­ської си­сте­ми.

Про при­ро­ду спа­дів і під­не­сень у рі­зних мо­де­лях еко­но­мі­ки

Оскіль­ки по­то­чна еко­но­мі­чна ди­на­мі­ка є до­сить не­ста­лою і ха­ра­кте­ри­зу­є­ться спа­да­ми та не­зна­чни­ми під­не­се­н­ня­ми, то ви­ни­кає за­пи­та­н­ня про при­ро­ду са­мих спа­дів і під­не­сень. Са­мі спа­ди і під­не­се­н­ня в еко­но­мі­ці мо­жуть ма­ти рі­зні при­чи| ни: на­при­клад, слід роз­рі­зня­ти спад, зу­мов­ле­ний пе­ре­хо­дом від одні­єї си­сте­ми го­спо­да­рю­ва­н­ня до ін­шої, і вну­трі­си­стем­ний спад, іме­но­ва­ний “кри­зою”. Зу­пи| ни­мо­ся на цьо­му де­таль­ні­ше.

Укра­їн­ська еко­но­мі­ка у сво­є­му роз­ви­тку не ви­йшла на рі­вень 1990 р., то­му мо­жна го­во­ри­ти, що во­на все ще пе­ре­бу­ває в ме­жах транс­фор­ма­цій­но­го спа­ду. Про­бле­му транс­фор­ма­цій­но­го спа­ду впер­ше бу­ло до­слі­дже­но Я. Кор­наї та Є. Крас| ні­ко­вою [5; 6, с. 179–212]. У су­ча­сній еко­но­мі­чній лі­те­ра­ту­рі транс­фор­ма­цій­ний спад не­рід­ко ото­то­жню­є­ться з еко­но­мі­чною кри­зою як фа­зою про­ми­сло­во­го цик| лу, при­та­ман­но­го роз­ви­ну­тій рин­ко­вій еко­но­мі­ці. Під­ста­вою для та­ко­го ото­тож| не­н­ня слу­гує схо­жість зов­ні­шніх форм їх про­я­ву: це, на­сам­пе­ред, зни­же­н­ня ВВП, ско­ро­че­н­ня об­ся­гів про­ми­сло­во­го ви­ро­бни­цтва, зро­ста­н­ня без­ро­бі­т­тя, під­ви­ще­н­ня рів­ня ін­фля­ції, па­ді­н­ня до­хо­дів на­се­ле­н­ня, по­си­ле­н­ня со­ці­аль­ної на­пру­же­но­сті і т. ін. Схо­жість зов­ні­шніх форм про­я­ву транс­фор­ма­цій­но­го спа­ду та еко­но­мі­чної кри­зи зов­сім не ви­пад­ко­ва. Та­ка спіль­ність зов­ні­шніх форм зу­мов­ле­на єд­ні­стю ті­єї ро­лі, яку ви­ко­ну­ють транс­фор­ма­цій­ний спад і еко­но­мі­чна кри­за. Ця роль по­ля­гає у розв’язан­ні со­ці­аль­но|еко­но­мі­чних су­пе­ре­чно­стей, на­ко­пи­че­них у по­пе­ре­дній пе­рі­од роз­ви­тку і ма­те­рі­а­лі­зо­ва­них у ма­те­рі­аль­но|ре­чо­вій стру­кту­рі еко­но­мі­ки.

Розв’яза­н­ня та­ких су­пе­ре­чно­стей не­ми­ну­че спри­чи­няє час­тко­ве руй­ну­ва­н­ня або змі­ну існу­ю­чої ма­те­рі­аль­но|те­хно­ло­гі­чної стру­кту­ри, ви­віль­ню­ю­чи тим са­мим про­стір для ста­нов­ле­н­ня но­вої ма­кро­еко­но­мі­чної стру­кту­ри, від­по­від­ної но­во­му те­хно­ло­гі­чно­му укла­ду (якщо йде­ться про еко­но­мі­чну кри­зу) або но­вій со­ці­аль­но| еко­но­мі­чній си­сте­мі (ко­ли від­бу­ва­є­ться транс­фор­ма­цій­ний спад).

Оскіль­ки на­ко­пи­че­ні со­ці­аль­но|еко­но­мі­чні су­пе­ре­чно­сті ді­ста­ють своє вті­ле­н­ня в існу­ю­чій ма­те­рі­аль­но|те­хно­ло­гі­чній стру­кту­рі, остіль­ки та­кі змі­ни зу­мов­лю­ють за­го­стре­н­ня со­ці­аль­но|еко­но­мі­чних су­пе­ре­чно­стей як у су­ча­сній рин| ко­вій еко­но­мі­ці, так і в пе­ре­хі­дній, до якої мо­жна від­не­сти укра­їн­ську. Про­те суть у то­му, що при зов­ні­шній схо­жо­сті форм про­я­ву еко­но­мі­чної кри­зи і транс­фор| ма­цій­но­го спа­ду во­ни ма­ють рі­зну со­ці­аль­но|еко­но­мі­чну при­ро­ду, а то­му ви­ко­ну| ють свої ро­лі по|рі­зно­му і у прин­ци­по­во рі­зних кон­кре­тно|істо­ри­чних умо­вах. То| му і спосо­би їх по­до­ла­н­ня не мо­жуть бу­ти одна­ко­ви­ми: хо­ча і еко­но­мі­чна кри­за, і транс­фор­ма­цій­ний спад ви­ко­ну­ють роль ме­ха­ні­зму розв’яза­н­ня су­пе­ре­чно­стей, на­ко­пи­че­них за по­пе­ре­дні пе­рі­о­ди роз­ви­тку, все ж і са­мі ці пе­рі­о­ди ви­яв­ля­ю­ться рі­зни­ми за сво­ї­ми со­ці­аль­но|еко­но­мі­чним змі­стом і три­ва­лі­стю.

Як ві­до­мо, у зрі­лій рин­ко­вій еко­но­мі­ці пе­рі­од спа­ду ви­мі­рю­є­ться три­ва­лі­стю про­ми­сло­во­го ци­клу, який за­вер­шу­є­ться кри­зою, що свід­чить про ви­чер­па­н­ня по| тен­ці­а­лу роз­ви­тку на ма­те­рі­аль­ній осно­ві існу­ю­чо­го по­ко­лі­н­ня те­хні­ки і те­хно| ло­гії. За до­по­мо­гою на­яв­но­го те­хно­ло­гі­чно­го спосо­бу ви­ро­бни­цтва від­бу­ва­є­ться на­си­че­н­ня існу­ю­чо­го су­ку­пно­го по­пи­ту, а по­тре­би, що знову ви­ни­ка­ють і роз­ши| рю­ю­ться, мо­жуть бу­ти за­до­во­ле­ні шля­хом ма­со­во­го онов­ле­н­ня ви­ро­бни­цтва.

Як по­ка­зує до­свід, у рин­ко­вій еко­но­мі­ці пе­рі­о­ди­чно від­бу­ва­є­ться змі­на те­хно| ло­гі­чних укла­дів, яка при­зво­дить до ускла­дне­н­ня стру­кту­ри ви­ро­бни­цтва і еко| но­мі­ки в ці­ло­му. В та­кі пе­рі­о­ди змі­ни те­хно­ло­гі­чних укла­дів еко­но­мі­чна кри­за ви| яв­ля­є­ться глиб­шою і три­ва­лі­шою. Осо­бли­во скла­дно від­бу­ва­є­ться кри­за на по­ни| жу­валь­ній хви­лі дов­го­го те­хно­ло­гі­чно­го ци­клу кон’юн­кту­ри.

Змі­на те­хно­ло­гі­чних укла­дів не тіль­ки зні­має обме­же­н­ня зро­ста­н­ня ефе­ктив| но­сті рин­ко­вої еко­но­мі­ки, але й на час усу­ває су­пе­ре­чно­сті між ви­ро­бни­цтвом і спо­жи­ва­н­ням, які ма­ють рі­зні со­ці­аль­но|еко­но­мі­чні фор­ми про­я­ву. Но­ва те­хні­ко| те­хно­ло­гі­чна осно­ва ви­ро­бни­цтва від­кри­ває пер­спе­кти­ви для еко­но­мі­чно­го зро| ста­н­ня у ме­жах чер­го­во­го ді­ло­во­го ци­клу. На ма­кро­рів­ні вста­нов­лю­є­ться ма­кро­еко| но­мі­чна рів­но­ва­га на осно­ві фун­кціо­ну­ва­н­ня онов­ле­но­го ре­аль­но­го се­кто­ру, який за­до­воль­няє на більш ви­со­ко­му рів­ні су­спіль­ні по­тре­би – як тра­ди­цій­ні, так і но­ві. На мі­кро­рів­ні під­при­єм­ці здій­сню­ють те­хні­ко|те­хно­ло­гі­чне онов­ле­н­ня ви­роб| ни­цтва, що спри­яє від­тво­рен­ню ін­ди­ві­ду­аль­но­го ка­пі­та­лу, який всту­пає в но­вий про­ми­сло­вий цикл. Ци­клі­чний ха­ра­ктер роз­ви­тку рин­ко­вої еко­но­мі­ки ста­вить пе| ред на­у­кою і пра­кти­кою пи­та­н­ня про ан­ти­ци­клі­чне ре­гу­лю­ва­н­ня.

У за­хі­дній еко­но­мі­чній на­у­ці та го­спо­дар­ській пра­кти­ці про­бле­ма ан­ти­кри­зо| во­го ре­гу­лю­ва­н­ня пе­ре­бу­ває в цен­трі ува­ги як вче­них, так і управ­лін­ців. Зав­да­н­ня ви­рів­ню­ва­н­ня еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку в усіх фа­зах ци­клу з ме­тою за­по­бі­га­н­ня кри| зо­вим спа­дам розв’язу­є­ться ме­то­да­ми про­гно­зу­ва­н­ня го­спо­дар­ської кон’юн­кту­ри, яке охо­плює три­ва­лість ци­клу в ці­ло­му. Це до­зво­ляє пом’якши­ти йо­го руй­нів­ні на­слід­ки. При цьо­му, як по­ка­зує до­свід, у за­хі­дній еко­но­мі­чній лі­те­ра­ту­рі спосо­би ан­ти­ци­клі­чно­го ре­гу­лю­ва­н­ня тра­кту­ю­ться рі­зни­ми еко­но­мі­чни­ми шко­ла­ми по| рі­зно­му. Та­ке рі­зне ба­че­н­ня ре­гу­лю­ва­н­ня еко­но­мі­чних ци­клів пе­ред­ба­чає на| яв­ність рі­зних прі­о­ри­те­тів в еко­но­мі­чній по­лі­ти­ці. Пра­кти­ка ан­ти­кри­зо­во­го ре­гу| лю­ва­н­ня, що існу­ва­ла про­тя­гом ба­га­тьох де­ся­ти­річ, свід­чить, що ефе­ктив­ни­ми

ме­то­да­ми ре­гу­лю­ва­н­ня мо­жуть ста­ти ре­ко­мен­да­ції рі­зних шкіл. Це мо­жуть бу­ти і кейн­сі­ан­ство, і мо­не­та­ризм, і ін­сти­ту­ціо­на­лізм, але тіль­ки за пев­них кон­кре­тно| істо­ри­чних об­ста­вин, а та­кож у то­му чи ін­шо­му по­єд­нан­ні са­мих ре­це­птів. У під­сум­ку успіх за­ле­жить від аде­ква­тно­сті вжи­ва­них ан­ти­кри­зо­вих за­хо­дів умо| вам го­спо­да­рю­ва­н­ня, що скла­лись у ко­жно­му кон­кре­тно­му ви­пад­ку.

Та­ким чи­ном, існу­ю­ча пра­кти­ка ан­ти­кри­зо­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня свід­чить, що, до­ла­ю­чи чер­го­вий кри­зо­вий спад, си­сте­ма еко­но­мі­чних від­но­син не тіль­ки збе­рі| га­є­ться, але й по­сту­паль­но роз­ви­ва­є­ться на осно­ві змі­ни про­ми­сло­вих ци­клів як пев­них ета­пів у ре­а­лі­за­ції ін­но­ва­цій­но|ін­ве­сти­цій­ної ді­яль­но­сті го­спо­да­рю­ю­чих суб’єктів. За до­по­мо­гою ан­ти­кри­зо­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня від­бу­ва­ю­ться ви­рів­ню­ва­н­ня еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку в усіх фа­зах ци­клу, а та­кож ко­ре­кція ма­кро­еко­но­мі­чної стру­кту­ри в її га­лу­зе­во­му, те­ри­то­рі­аль­но­му, се­кто­раль­но­му та ін­ших аспе­ктах, як і її опти­мі­за­ція.

Кар­ди­наль­но ін­шу роль ви­ко­нує транс­фор­ма­цій­ний спад у кра­ї­нах, де від­бу| ва­є­ться ста­нов­ле­н­ня ка­пі­та­лі­зму. Цей спад розв’язує су­пе­ре­чно­сті, на­ко­пи­че­ні по| пе­ре­дньою еко­но­мі­чною си­сте­мою про­тя­гом де­кіль­кох де­ся­ти­річ, які ви­мі­рю­ють її істо­ри­чний час. Як по­ка­зує до­свід ста­нов­ле­н­ня ка­пі­та­лі­зму в пост­со­ці­а­лі­стич| них кра­ї­нах (у то­му чи­слі і в Укра­ї­ні), на­ко­пи­че­ні су­пе­ре­чно­сті розв’язу­ю­ться шля­хом час­тко­во­го руй­ну­ва­н­ня ма­те­рі­аль­но|ре­чо­вої стру­кту­ри, що сфор­мо­ва­на про­тя­гом ба­га­тьох де­ся­ти­річ і ста­ла ма­те­рі­а­лі­за­ці­єю ко­ли­шньої еко­но­мі­чної си| сте­ми під впли­вом вну­трі­шніх і зов­ні­шніх (сві­то­вих) рин­ко­вих сил. Як ві­до­мо, по| сту­по­ве за­ту­ха­н­ня тем­пів еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня в ра­дян­ській еко­но­мі­ці ста­ло про­яв­ля­ти­ся ще на по­ча­тку 1960|х ро­ків і три­ва­ло в 1970–1980|х ро­ках, що свід­чи| ло про те, що існу­ю­ча то­ді ма­кро­еко­но­мі­чна стру­кту­ра пов­ні­стю се­бе ви­чер­па­ла і не мо­гла біль­ше збе­рі­га­ти ви­со­кі тем­пи еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. На­ко­пи­че­ні су| пе­ре­чно­сті ви­рі­ше­но бу­ло по­до­ла­ти шля­хом впро­ва­дже­н­ня рин­ко­вих від­но­син у ра­дян­ську си­сте­му го­спо­да­рю­ва­н­ня (так зва­ної “пе­ре­бу­до­ви”, що роз­по­ча­лась у ІІ по­ло­ви­ні 1980|х ро­ків).

Але по­до­ла­ти ви­ни­клі су­пе­ре­чно­сті не вда­ло­ся з огля­ду на не­аде­ква­тність вжи­тих за­хо­дів існу­ю­чій си­ту­а­ції. Змі­на ме­ха­ні­зму го­спо­да­рю­ва­н­ня ви­яви­лась об’єктив­но не­ми­ну­чою в умо­вах, ко­ли еко­но­мі­чна си­сте­ма ви­чер­па­ла свій по| тен­ці­ал зро­ста­н­ня, а у зв’яз­ку із втра­тою ке­ро­ва­но­сті уві­йшла у стан роз­па­ду. По| до­ла­н­ня на­ко­пи­че­них су­пе­ре­чно­стей ви­яви­ло­ся мо­жли­вим ли­ше шля­хом пе­ре­хо| ду до ін­шої еко­но­мі­чної си­сте­ми, за­сно­ва­ної на рин­ко­во­му ме­ха­ні­змі го­спо­да­рю| ва­н­ня і рин­ко­вих кри­те­рі­ях ефе­ктив­но­сті усіх ви­дів ви­ро­бни­цтва. Аль­тер­на­ти­ви рин­ко­во­му ме­ха­ні­зму го­спо­да­рю­ва­н­ня не бу­ло. З огля­ду на це, транс­фор­ма­цій­ний спад пов’яза­ний з не­ми­ну­чим пе­ре­тво­ре­н­ням ма­кро­еко­но­мі­чної стру­кту­ри, по­бу| до­ва­ної на пла­но­вих ме­то­дах управ­лі­н­ня, на рин­ко­ві спосо­би го­спо­дар­ської ко­ор| ди­на­ції.

Сам тер­мін “транс­фор­ма­цій­ний спад” у на­у­ко­вий обо­рот увів Я. Кор­наї, який по­яснив йо­го ви­ни­кне­н­ня та­ки­ми при­чи­на­ми: пе­ре­хід від рин­ку про­дав­ця до рин| ку по­ку­пця; гло­баль­на стру­ктур­на пе­ре­бу­до­ва еко­но­мі­ки; по­ру­ше­н­ня еко­но­мі­чної ко­ор­ди­на­ції у зв’яз­ку із за­мі­ною ко­ман­дно­го ко­ор­ди­на­цій­но­го ме­ха­ні­зму на рин| ко­вий; по­си­ле­н­ня бю­дже­тних обме­жень для під­при­ємств; не­ро­з­ви­ну­тість фі­нан| со­во­го се­кто­ру еко­но­мі­ки [5].

Усі на­зва­ні при­чи­ни зу­мов­ле­ні про­це­сом пе­ре­тво­ре­н­ня пла­но­вої го­спо| дар­ської си­сте­ми на рин­ко­ву. Гли­би­на і три­ва­лість транс­фор­ма­цій­но­го спа­ду в пост­со­ці­а­лі­сти­чних кра­ї­нах зу­мов­ле­ні гли­би­ною на­ко­пи­че­них со­ці­аль­но|еко|

но­мі­чних су­пе­ре­чно­стей, а от­же, і сту­пе­нем де­фор­ма­ції ма­те­рі­аль­но ре­чо­вої та со­ці­аль­но еко­но­мі­чної стру­ктур.

З при­во­ду ха­ра­кте­ри­сти­ки транс­фор­ма­цій­но­го спа­ду в лі­те­ра­ту­рі зу­стрі­ча­є­ться чи­ма­ло су­джень. Так, за­слу­го­вує на ува­гу ха­ра­кте­ри­сти­ка транс­фор­ма­цій­но­го спа ду як одні­єї з фаз транс­фор­ма­цій­но­го ци­клу, що вклю­чає в се­бе дві фа­зи: по­ни­жу валь­ну з від’єм­ни­ми тем­па­ми зро­ста­н­ня, яка є вла­сне транс­фор­ма­цій­ним спа­дом, і під­ви­щу­валь­ну, що ха­ра­кте­ри­зу­є­ться до­да­тни­ми тем­па­ми зро­ста­н­ня [6, с. 182–186]. Са­ме транс­фор­ма­цій­ний цикл, який вклю­чає ці дві фа­зи, і ви­зна­чає ме­жі пе ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду. Кри­те­рі­єм за­вер­ше­но­сті пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду є та точка еко но­мі­чно­го під­не­се­н­ня, ко­ли еко­но­мі­чна си­сте­ма до­лає рі­вень роз­ви­тку, що спо сте­рі­гав­ся до її всту­пу у фа­зу транс­фор­ма­цій­но­го спа­ду. Про­те це ли­ше кіль­кі­сна ха­ра­кте­ри­сти­ка за­вер­ше­н­ня пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду. Ва­жли­во, щоб за­без­пе­чу­ва­ло­ся ста­ле еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня на осно­ві осво­є­н­ня про­ми­сло­вим ка­пі­та­лом ре­аль­но го се­кто­ру еко­но­мі­ки шля­хом на­ро­щу­ва­н­ня ін­ве­сти­цій­ної ді­яль­но­сті.

От­же, транс­фор­ма­цій­ний спад став спе­ци­фі­чним фе­но­ме­ном рин­ко­во­го пе ре­тво­ре­н­ня пост­со­ці­а­лі­сти­чної еко­но­мі­ки. Йо­го роль по­ля­га­ла у знят­ті су­пе­реч но­стей ра­дян­ської го­спо­дар­ської си­сте­ми, ма­те­рі­аль­ним но­сі­єм якої бу­ла успад ко­ва­на ма­кро­еко­но­мі­чна стру­кту­ра еко­но­мі­ки. Та­ке зня­т­тя від­бу­ва­ло­ся шля­хом її час­тко­во­го руй­ну­ва­н­ня з огля­ду на на­дли­шко­вість на осно­ві рин­ко­вих кри­те­рі­їв за­до­во­ле­н­ня су­ку­пно­го по­пи­ту на про­ду­кцію окре­мих під­при­ємств і га­лу­зей. Тим са­мим усу­ва­ли­ся най­глиб­ші стру­ктур­ні та те­хно­ло­гі­чні дис­ба­лан­си, успад­ко­ва­ні від ста­рої пла­но­вої си­сте­ми, і ство­рю­ва­ли­ся пе­ред­умо­ви для ста­нов­ле­н­ня но­вої ма­кро­стру­кту­ри на осно­ві кри­те­рі­їв ка­пі­та­лі­сти­чної си­сте­ми го­спо­да­рю­ва­н­ня. За вер­ше­н­ня транс­фор­ма­цій­но­го спа­ду і пе­ре­хід еко­но­мі­ки у ста­дію ста­ло­го зро­стан ня мо­жуть бу­ти по­ча­тком фор­му­ва­н­ня ка­пі­та­лі­сти­чно­го від­тво­рю­валь­но­го про­мис

ло­во­го ци­клу. Але та­ке зня­т­тя на­ко­пи­че­них су­пе­ре­чно­стей від­бу­ва­є­ться в ме­жах те­хні­ки ста­ро­го по­ко­лі­н­ня і но­вої еко­но­мі­чної си­сте­ми, що ба­зу­є­ться на ній, зав дя­ки ді­яль­но­сті но­вих еко­но­мі­чних суб’єктів.

Та­ким чи­ном, мо­жна ствер­джу­ва­ти, що три­ва­лість транс­фор­ма­цій­но­го ци­клу ви­зна­ча­є­ться пе­рі­о­дом “вми­ра­н­ня” ста­рої еко­но­мі­чної си­сте­ми і ста­нов­ле­н­ня но вої си­сте­ми від­но­син. Са­ме цей ча­со­вий ін­тер­вал “вми­ра­н­ня” одні­єї си­сте­ми і ста нов­ле­н­ня ін­шої утво­рює пе­ре­хі­дний пе­рі­од, за­вер­ше­н­ня яко­го по­зна­ча­є­ться від нов­ле­н­ням еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, де­тер­мі­но­ва­но­го но­вою си­сте­мою еко­но­міч них від­но­син.

Але про­бле­ма транс­фор­ма­цій­но­го спа­ду не мо­же бу­ти по­ясне­на тіль­ки ви­чер па­ні­стю по­тен­ці­а­лу роз­ви­тку по­пе­ре­дньої еко­но­мі­чної си­сте­ми. В ме­жах са­мо­го пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду ви­ни­кає ці­лий ряд об­ста­вин, які спри­я­ють роз­гор­тан­ню транс­фор­ма­цій­но­го спа­ду. Ві­дзна­чи­мо найісто­тні­ші з них.

По пер­ше, з ви­ни­кне­н­ням но­вої си­сте­ми від­но­син, де кри­те­рі­єм існу­ва­н­ня тих чи ін­ших еле­мен­тів го­спо­дар­ської си­сте­ми стає за­до­во­ле­н­ня кін­це­во­го по­пи­ту спо­жи­ва­чів, еко­но­мі­чний спад став су­про­во­джу­ва­ти­ся де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ці­єю на­у­ко­во­го і ви­ро­бни­чо­го по­тен­ці­а­лів. Від­су­тність рин­ко­во­го по­пи­ту на про­ду­кцію ці­ло­го ря­ду га­лу­зей (на­сам­пе­ред, обро­бної, вій­сько­во­го ком­пле­ксу, лег­кої про ми­сло­во­сті) в умо­вах зов­ні­шньо­еко­но­мі­чної лі­бе­ра­лі­за­ції під­да­ло їх ще біль­шо­му руй­ну­ван­ню. Змі­на кри­те­рію ма­кро­еко­но­мі­чної зба­лан­со­ва­но­сті з пла­но­во­го на рин­ко­вий по­ста­ви­ла пе­ред ор­га­на­ми дер­жав­но­го управ­лі­н­ня про­бле­му на­ціо­наль ної ре­стру­кту­ри­за­ції, яка б спри­я­ла ста­нов­лен­ню прин­ци­по­во ін­шої стру­кту­ри на ро­дно­го го­спо­дар­ства, орі­єн­то­ва­ної на кін­це­вий по­пит. У хо­ді си­стем­них пе­ре­тво

рень від­но­син вла­сно­сті з дер­жав­ної на при­ва­тну ви­ни­кла кри­за си­сте­ми ін­сти ту­тів дер­жав­но­го управ­лі­н­ня. За де­яки­ми екс­пер­тни­ми оцін­ка­ми, де­зін­те­гра­цій­ні про­це­си, що ви­ни­кли при роз­па­ді ко­лись єди­но­го на­ро­дно­го­спо­дар­сько­го ком пле­ксу, по­си­ли­ли спад еко­но­мі­ки при­бли­зно на одну тре­ти­ну.

По дру­ге, по­гли­блен­ню еко­но­мі­чно­го спа­ду спри­яв спе­ци­фі­чний ха­ра­ктер пер­ві­сно­го на­гро­ма­дже­н­ня ка­пі­та­лу та фор­му­ва­н­ня кла­су вла­сни­ків. По­за­від­тво рю­валь­на при­ро­да пер­ві­сно­го на­гро­ма­дже­н­ня ка­пі­та­лу, де­фі­цит гро­шо­во­го ка­пі та­лу по­дов­жу­ва­ли утво­ре­н­ня про­ми­сло­во­го ка­пі­та­лу та обме­жу­ва­ли роз­гор­та­н­ня ін­ве­сти­цій­ної ді­яль­но­сті вже при­ва­ти­зо­ва­них під­при­ємств. Но­вий клас вла­сни­ків, сфор­мо­ва­ний у сво­їй пе­ре­ва­жній біль­шо­сті з учо­ра­шніх ке­рів­ни­ків дер­жав­них під­при­ємств, по­чи­нав з ма­ло­го, вво­дя­чи в дію не­за­ван­та­же­ні ви­ро­бни­чі по­туж но­сті, при­вла­сне­ні у хо­ді при­ва­ти­за­ції, з ме­тою якнай­швид­шо­го отри­ма­н­ня при бу­тку. Так по­чи­на­ло­ся “від­нов­лю­валь­не зро­ста­н­ня”, яке мо­жна від­не­сти до фа­зи транс­фор­ма­цій­но­го під­не­се­н­ня. Про­те якщо вла­сни­ки не здій­сню­ють ре­стру­кту ри­за­цію під­при­ємств і не пе­ре­про­фі­лю­ють їх на ви­пуск про­ду­кції, яка ко­рис ту­є­ться по­пи­том (що ду­же не­про­сто в екс­тре­маль­них умо­вах еко­но­мі­чно­го спа­ду), то, як під­твер­ди­ла пра­кти­ка, та­ке зро­ста­н­ня ви­яви­ться не­ста­лим і мо­же при­зу­пи ни­ти­ся. Для но­во­го вла­сни­ка ду­же про­бле­ма­ти­чним є роз­гор­та­н­ня під­при­єм­ниць кої ді­яль­но­сті в га­лу­зях, які не при­но­сять ви­со­ких до­хо­дів, але не­об­хі­дні для оп ти­мі­за­ції ма­кро­еко­но­мі­чної стру­кту­ри від­по­від­но до рин­ко­вих кри­те­рі­їв.

У та­ких ви­пад­ках на до­по­мо­гу но­вим вла­сни­кам по­вин­на при­йти дер­жа­ва у фор­мі про­ми­сло­вої по­лі­ти­ки, суть якої по­ля­гає у спри­ян­ні стру­ктур­но те­хно­ло­гіч ним пе­ре­тво­ре­н­ням шля­хом фор­му­ва­н­ня про­ми­сло­во­го ка­пі­та­лу як го­лов­но­го еле мен­та від­тво­рю­валь­но­го про­це­су. Ця по­лі­ти­ка ма­ла по­сла­би­ти со­ці­аль­ні по­тря­сін ня, ви­кли­ка­ні ла­ма­н­ням існу­ю­чих ра­ні­ше стру­кту­ри еко­но­мі­ки і стру­кту­ри зайня то­сті. Та­кі стру­ктур­но те­хно­ло­гі­чні пе­ре­тво­ре­н­ня тра­ди­цій­но су­про­во­джу­ю­ться зро­ста­н­ням без­ро­бі­т­тя, яке ско­ро­чу­є­ться не про­сто по­шу­ка­ми но­во­го мі­сця ро­бо­ти, а пе­ре­ква­лі­фі­ка­ці­єю ро­бо­чої си­ли від­по­від­но до мін­ли­вих по­треб еко­но­мі­ки.

По тре­тє, не­об­хі­дною пе­ред­умо­вою для еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня є ви­ни­кне­н­ня кри­ти­чної ма­си істин­них вла­сни­ків, зда­тних пе­ре­йти від пер­ві­сно­го (тоб­то по за­від­тво­рю­валь­но­го) на­гро­ма­дже­н­ня ка­пі­та­лу до від­тво­рю­валь­но­го (тоб­то ка­пі­та­лі за­ції одер­жа­но­го при­бу­тку), а та­кож до ви­ко­ри­ста­н­ня амор­ти­за­цій­них ре­сур­сів і по зи­ко­вих ко­штів для онов­ле­н­ня про­ми­сло­во­го ка­пі­та­лу. Це, у свою чер­гу, пе­ред­ба­чає фор­му­ва­н­ня спри­я­тли­вих умов для ін­ве­сти­цій­но­го про­це­су, сти­му­лю­ва­н­ня від тво­рю­валь­но­го на­гро­ма­дже­н­ня шля­хом вста­нов­ле­н­ня кон­тро­лю за екс­пор­том ві­тчи­зня­но­го ка­пі­та­лу і на­ро­щу­ва­н­ня ПІІ у ре­аль­ний се­ктор еко­но­мі­ки то­що.

Та­ким чи­ном, транс­фор­ма­цій­ний спад став спе­ци­фі­чним ре­зуль­та­том рин­ко во­го пе­ре­тво­ре­н­ня пост­со­ці­а­лі­сти­чної еко­но­мі­ки. Йо­го основ­на роль по­ля­га­ла у знят­ті су­пе­ре­чно­стей по­пе­ре­дньої го­спо­дар­ської си­сте­ми, ма­те­рі­аль­ним но­сі­єм яких ви­сту­па­ла ма­те­рі­аль­но ре­чо­ва стру­кту­ра ви­ро­бни­цтва, що ді­ста­лась у спа­док. Це зня­т­тя від­бу­ва­ло­ся шля­хом її час­тко­во­го руй­ну­ва­н­ня, і осо­бли­во тих на­длиш ко­вих по­ту­жно­стей, по­пит на про­ду­кцію яких був від­су­тнім. Тим са­мим усу­ва­ли­ся най­глиб­ші стру­ктур­ні та те­хно­ло­гі­чні дис­ба­лан­си і фор­му­ва­ли­ся но­ві еко­но­міч ний та те­хно­ло­гі­чний про­сто­ри для ви­ни­кне­н­ня но­вої ма­кро­еко­но­мі­чної стру­кту ри за кри­те­рі­я­ми рин­ко­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня.

Мо­жна кон­ста­ту­ва­ти, що свою роль з роз­чи­ще­н­ня еко­но­мі­чно­го про­сто­ру і ма­кро­стру­ктур­них дис­ба­лан­сів в укра­їн­ській еко­но­мі­ці транс­фор­ма­цій­ний спад ви­ко­нав. Цей спад мав по­кла­сти по­ча­ток фор­му­ван­ню тра­ди­цій­но­го для ка­пі­та­ліс

ти­чно­го від­тво­ре­н­ня про­ми­сло­во­го ци­клу, пе­ре­р­ва­но­го пра­кти­кою ра­дян­ської ін­ду­стрі­а­лі­за­ції. Від­су­тність ци­клі­чної фор­ми ру­ху про­ми­сло­во­го ка­пі­та­лу в ра дян­ській еко­но­мі­ці зня­ла про­бле­му за­ко­но­мір­но­стей йо­го ру­ху на весь пе­рі­од її існу­ва­н­ня. Се­ред цих за­ко­но­мір­но­стей – вну­трі­шній вза­є­мозв’язок екс­тен­сив­но­го та ін­тен­сив­но­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, фі­зи­чний знос і мо­раль­не ста­рі­н­ня, пе рі­о­ди­чне ма­со­ве онов­ле­н­ня ма­те­рі­аль­ної осно­ви ви­ро­бни­цтва. На­силь­ни­цьке усу не­н­ня ци­клі­чної фор­ми ру­ху про­ми­сло­во­го ка­пі­та­лу при­ре­кло ра­дян­ську си­сте­му го­спо­да­рю­ва­н­ня на те­хні­ко те­хно­ло­гі­чне від­ста­ва­н­ня та екс­тен­сив­ний роз­ви­ток.

Оскіль­ки транс­фор­ма­цій­ний спад став спе­ци­фі­чною фор­мою пе­ре­тво­ре­н­ня пост­ра­дян­ської еко­но­мі­ки, а не рі­зно­ви­дом еко­но­мі­чної кри­зи в ме­жах про­ми­сло во­го ци­клу, то він не су­про­во­джу­вав­ся ма­со­вим те­хні­чним онов­ле­н­ням ви­ро­бниц тва, а ли­ше роз­чи­стив еко­но­мі­чний про­стір для ста­нов­ле­н­ня про­ми­сло­во­го ци­клу. Про­те в пе­ре­хі­дний пе­рі­од но­ві вла­сни­ки не во­ло­ді­ли до­ста­тні­ми гро­шо­ви­ми ка­пі­та­ла­ми для ін­но­ва­цій­но­го ін­ве­сту­ва­н­ня. Не спри­я­ла цьо­му і дер­жа­ва у ви­гля­ді ви­ро­бле­н­ня про­ми­сло­вої по­лі­ти­ки, спря­мо­ва­ної на від­ро­дже­н­ня ци­клі­чної фор­ми ру­ху від­тво­рю­валь­но­го про­це­су.

Ві­до­мо, що про­ми­сло­вий цикл є іма­нен­тною фор­мою осво­є­н­ня но­вих те­хні­ки і те­хно­ло­гії у ка­пі­та­лі­сти­чній еко­но­мі­ці. Три­ва­лість се­ре­дньо­стро­ко­во­го ді­ло­во­го ци­клу ви­зна­ча­є­ться ча­сом ви­ко­ри­ста­н­ня ді­ю­чо­го у ви­ро­бни­цтві по­ко­лі­н­ня те­хні­ки і те­хно­ло­гії на осно­ві рин­ко­вих кри­те­рі­їв ефе­ктив­но­сті. Ці кри­те­рії вра­хо ву­ють стро­ки фі­зи­чно­го зно­су і мо­раль­но­го ста­рі­н­ня фун­кціо­ну­ю­чих те­хні­ки та те­хно­ло­гії, а та­кож ви­зна­ча­ють три­ва­лість про­ми­сло­во­го ци­клу. Про­тя­гом ци­клу ви­ро­бля­ю­ться то­ва­ри, що від­по­від­а­ють основ­ній ча­сти­ні по­пи­ту по­ку­пців і по­ро джу­ють ви­ни­кне­н­ня но­вих по­треб, за­до­во­ле­н­ня яких ви­ма­гає онов­ле­н­ня фун­кціо­ну­ю­чих те­хні­ки і те­хно­ло­гії та спри­яє за­ро­джен­ню но­во­го про­ми­сло­во­го ци­клу. Су­пе­ре­чність, яка ви­ни­кла і на­би­рає си­ли в ме­жах ци­клу, між об­ся­гом і стру­кту­рою ви­ро­бни­цтва, з одно­го бо­ку, і спо­жи­ва­н­ня, з ін­шо­го, на­бу­ває фор­ми про­я­ву су­пе­ре­чно­сті між по­пи­том і про­по­зи­ці­єю. Це, у свою чер­гу, ви­ма­гає пе­ре хо­ду до но­во­го про­ми­сло­во­го ци­клу в ме­жах існу­ю­чо­го те­хно­ло­гі­чно­го укла­ду шля­хом ма­со­во­го онов­ле­н­ня ді­ю­чо­го ви­ро­бни­чо­го по­тен­ці­а­лу. Осо­бли­во мас шта­бні змі­ни від­бу­ва­ю­ться в ма­кро­еко­но­мі­чній стру­кту­рі, що скла­лась у ме­жах ци­клу при змі­ні те­хно­ло­гі­чно­го укла­ду (як, на­при­клад, те­пер при пе­ре­хо­ді від V те­хно­ло­гі­чно­го укла­ду до VI).

Осо­бли­во­сті про­ми­сло­во­го ци­клу за­ле­жать від ти­пу мо­де­лі рин­ко­вої еко но­мі­ки. На від­мі­ну від мо­де­лі ка­пі­та­лі­зму, де па­нує ме­ха­нізм віль­ної кон­ку­рен­ції, а рух ци­клу не про­гно­зу­є­ться і не ре­гу­лю­є­ться, у змі­ша­ній мо­де­лі рин­ко­вої еко но­мі­ки, де дер­жа­ва про­во­дить по­лі­ти­ку ан­ти­кри­зо­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня, змі­на про ми­сло­во­го ци­клу не спри­чи­няє важ­ких руй­нів­них на­слід­ків. Про­те, чим скла­дні шою є ма­кро­еко­но­мі­чна стру­кту­ра еко­но­мі­ки, тим важ­че про­гно­зу­ва­ти роз­ви­ток го­спо­дар­ських про­це­сів і про­во­ди­ти ан­ти­ци­клі­чну по­лі­ти­ку.

Су­ча­сна ви­со­ко­ро­з­ви­ну­та рин­ко­ва еко­но­мі­ка має скла­дні­шу си­сте­му еко но­мі­чних від­но­син, яка охо­плює рі­зні сфе­ри бі­зне­су і фор­ми вла­сно­сті. Го­лов­ни ми суб’єкта­ми та­кої еко­но­мі­ки ви­сту­па­ють ве­ли­кі транс­на­ціо­наль­ні кор­по­ра­ції, в осно­ві яких ле­жить акціо­нер­на фор­ма вла­сно­сті. У рин­ко­вій еко­но­мі­ці акціо­нер ний ка­пі­тал пред­став­ле­ний у сво­є­му на­ту­раль­но ре­чо­во­му і вар­ті­сно­му бут­ті. В ре аль­но­му се­кто­рі еко­но­мі­ки пред­став­ле­ні ма­те­рі­аль­ні акти­ви, а на фі­нан­со­вих рин ках – їх вар­ті­сне бу­т­тя – акції. Та­ке роз­дво­є­н­ня акціо­нер­но­го ка­пі­та­лу на­дає са­мо стій­но­сті вар­ті­сно­му бу­т­тю ка­пі­та­лу і спри­чи­няє роз­рив між ре­аль­но існу­ю­чи­ми

акти­ва­ми та їх вар­ті­сною оцін­кою на фі­нан­со­вих рин­ках. Цей роз­рив є тим біль­шим, чим ефе­ктив­ні­шим є фун­кціо­ну­ва­н­ня ка­пі­та­лу у сфе­рі ма­те­рі­аль­но­го ви­ро­бни­цтва. Але, до­ся­гнув­ши кри­ти­чної то­чки, та­кий роз­рив по­ро­джує кри­зу у фі­нан­со­вій сфе­рі, а по­тім і в ре­аль­но­му се­кто­рі.

Як по­ка­за­ла кри­за 2007–2009 рр., в умо­вах гло­ба­лі­за­ції фі­нан­со­ві кри­зи на­би ра­ють ха­ра­кте­ру сві­то­вих. Гло­ба­лі­за­ція по­си­лює сти­хій­ний ха­ра­ктер кри­зо­вих про­це­сів, оскіль­ки у фі­нан­со­вій сфе­рі сві­то­вих ан­ти­кри­зо­вих ін­сти­ту­тів ре­гу­лю ва­н­ня не ство­ре­но. У да­ний час по­си­ле­н­ня сти­хій­но­го ха­ра­кте­ру роз­ви­тку сві­то­вої еко­но­мі­ки зу­мов­ле­не та­кож змі­ною те­хно­ло­гі­чно­го укла­ду у зв’яз­ку з пе­ре­хо­дом від V те­хно­ло­гі­чно­го укла­ду до VI. Сві­то­ва еко­но­мі­ка пе­ре­бу­ває у ме­жах по­ни­жу валь­ної хви­лі ве­ли­ко­го ци­клу кон’юн­кту­ри. Це за­го­стрює су­пе­ре­чно­сті у сфе­рі ве ли­ко­го акціо­нер­но­го ка­пі­та­лу, який на­брав ін­тер­на­ціо­наль­них мас­шта­бів ви­роб ни­цтва, по­си­лю­ю­чи тим са­мим сти­хій­ні про­це­си, оскіль­ки та­кі мас­шта­би фун­кціо­ну­ва­н­ня транс­на­ціо­наль­них кор­по­ра­цій не під­да­ю­ться ре­гу­лю­ван­ню у зв’яз­ку з від­су­тні­стю від­по­від­них між­на­ро­дних ін­сти­ту­тів.

Не­га­тив­ний фон гло­баль­них про­це­сів по­зна­чив­ся і на транс­фор­ма­цій­но­му спа­ді на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки. За ми­ну­лі де­ся­ти­річ­чя рин­ко­вої транс­фор­ма­ції в ній на­ко­пи­чи­ло­ся над­то ба­га­то су­пе­ре­чно­стей, які не розв’яза­ні до­сі і се­ред яких най­більш зна­чу­щи­ми, на наш по­гляд, є та­кі.

По пер­ше, за час ре­форм так і не бу­ло про­ве­де­но ре­стру­кту­ри­за­цію еко­но мі­ки в обро­бній про­ми­сло­во­сті, а та­кож не бу­ло за­ді­я­но рин­ко­вий ме­ха­нізм ма­со во­го те­хно­ло­гі­чно­го онов­ле­н­ня ви­ро­бни­цтва в цих га­лу­зях.

По дру­ге, дер­жа­ва не зумі­ла пе­ре­орі­єн­ту­ва­ти ви­ни­клий при­ва­тний ка­пі­тал на ін­ве­сти­цій­ний роз­ви­ток за до­по­мо­гою всі­ля­ко­го роз­ви­тку під­при­єм­ни­цтва. Дер жа­вою не бу­ло за­ді­я­но на­пра­цьо­ва­ні сві­то­вою пра­кти­кою рі­зно­ма­ні­тні ефе­ктив­ні ін­стру­мен­ти та­ко­го впли­ву. Не­аде­ква­тну по­ве­дін­ку но­вих вла­сни­ків у від­но­шен­ні до но­во­при­дба­но­го май­на не бу­ло обме­же­но. Не­стрим­не на­ро­щу­ва­н­ня осо­би­сто го, а не ви­ро­бни­чо­го спо­жи­ва­н­ня, ви­ве­зе­н­ня ві­тчи­зня­но­го ка­пі­та­лу за кор­дон (за екс­пер­тни­ми оцін­ка­ми, в об­ся­гу 150–200 млрд. дол.) в умо­вах ве­ли­че­зної по­тре­би в ін­ве­сти­ці­ях все­ре­ди­ні кра­ї­ни при­зве­ли до втра­ти вла­сно­го ін­ве­сти­цій­но­го по тен­ці­а­лу укра­їн­ської еко­но­мі­ки.

По тре­тє, не бу­ло чі­тко роз­ме­жо­ва­но сфе­ри дер­жав­но­го і при­ва­тно­го під при­єм­ни­цтва. Дер­жав­ні під­при­єм­ства апрі­о­рі роз­гля­да­лись як не­ефе­ктив­ні за ви зна­че­н­ням, хо­ча сві­то­вий до­свід, на­ко­пи­че­ний ін­ши­ми кра­ї­на­ми, і на­сам­пе­ред Ки­та­єм, за­слу­го­вує на ува­гу з ура­ху­ва­н­ням на­ціо­наль­них осо­бли­во­стей.

По че­твер­те, дер­жа­вою не бу­ли ство­ре­ні ін­сти­ту­ти під­трим­ки ре­аль­но­го сек то­ру, і на­сам­пе­ред – бан­ки роз­ви­тку, ін­ве­сти­цій­ні фон­ди то­що. При ве­ли­ко­му по пи­ті на по­зи­ко­вий ка­пі­тал не бу­ли за­без­пе­че­ні умо­ви для роз­ви­тку бан­ків­ської си сте­ми, орі­єн­то­ва­ної на під­трим­ку сфе­ри ма­те­рі­аль­но­го ви­ро­бни­цтва ін­стру­мен­та ми гро­шо­во кре­ди­тної по­лі­ти­ки.

По п’яте, дер­жа­вою не усві­дом­ле­но ви­ни­кне­н­ня і за­го­стре­н­ня про­бле­ми над мір­ної май­но­вої ди­фе­рен­ці­а­ції. Від­су­тність ди­фе­рен­ці­йо­ва­ної шка­ли опо­да­тку ва­н­ня по­ча­тко­вих до­хо­дів не до­зво­ляє розв’яза­ти про­бле­му бі­дно­сті, яка жи­вить де­гра­да­цію зна­чної ча­сти­ни на­се­ле­н­ня, яка, у свою чер­гу, не до­зво­ляє сфор­му­ва­ти се­ре­дній клас і при­зу­пи­ни­ти не­га­тив­ну де­мо­гра­фі­чну ди­на­мі­ку.

Усі за­зна­че­ні об­ста­ви­ни не є ви­чер­пни­ми, але ціл­ком до­ста­тні, щоб не був за пу­ще­ний рин­ко­вий ме­ха­нізм ма­со­во­го те­хні­чно­го онов­ле­н­ня ви­ро­бни­цтва під кон­тро­лем дер­жа­ви. Еко­но­мі­чна кри­за 2007–2009 рр., а та­кож дра­ма­ти­чні со­ці

аль­но по­лі­ти­чні по­дії ли­сто­па­да 2013 – лю­то­го 2014 р. і під­пи­са­на у 2014 р. Уго­да про асо­ці­а­цію між Укра­ї­ною та ЄС (яка на­бра­ла чин­но­сті з 1 ве­ре­сня 2017 р.) під­штов­хну­ли еко­но­мі­чних суб’єктів до ада­пта­ції сво­го бі­зне­су до но­вих ви­кли­ків. Про­те без актив­ної про­ми­сло­вої по­лі­ти­ки дер­жа­ви зро­би­ти це вкрай скла­дно. Са­мі по со­бі рин­ко­ві си­ли не змо­жуть при­му­си­ти еко­но­мі­чних суб’єктів ожи­ви­ти на ін­ве­сти­цій­ній осно­ві га­лу­зі обро­бної про­ми­сло­во­сті, по­до­ла­ти те­хні­чну від­ста­лість ре­аль­но­го се­кто­ру еко­но­мі­ки, в ма­со­во­му по­ряд­ку по­зба­ви­ти­ся фі­зич но зно­ше­но­го і мо­раль­но за­ста­рі­ло­го основ­но­го ка­пі­та­лу.

Усі скла­дні зав­да­н­ня по­вин­ні розв’язу­ва­ти­ся в умо­вах не­за­вер­ше­них про­це­сів, ха­ра­ктер­них для пе­рі­о­ду пе­ре­хо­ду до рин­ку. Це три­ва­ю­чі пе­ре­тво­ре­н­ня при­ро­дних мо­но­по­лій та со­ці­аль­ної сфе­ри, ство­ре­н­ня ефе­ктив­но­го за­хи­сту прав вла­сно­сті, роз­ме­жу­ва­н­ня сфер ді­яль­но­сті дер­жав­но­го і при­ва­тно­го під­при­єм­ни­цтва то­що. За­пуск рин­ко­во­го ме­ха­ні­зму еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня по­ви­нен вра­хо­ву­ва­ти спе ци­фі­чні осо­бли­во­сті існу­ю­чої си­сте­ми го­спо­да­рю­ва­н­ня. Де­я­кі з них ста­ли істот ною ха­ра­кте­ри­сти­кою на­ціо­наль­ної го­спо­дар­ської мо­де­лі.

Осо­бли­во­сті існу­ю­чої мо­де­лі ка­пі­та­лі­зму в Укра­ї­ні

Ста­нов­ле­н­ня ка­пі­та­лі­сти­чної си­сте­ми го­спо­да­рю­ва­н­ня в укра­їн­ських ре­а­лі­ях зу­мов­ле­не ря­дом об­ста­вин, які на­да­ють йо­му спе­ци­фі­чно істо­ри­чно­го ви­гля­ду, за­ву­а­льо­ва­но­го на­ціо­наль­ни­ми осо­бли­во­стя­ми ста­нов­ле­н­ня но­вої дер­жа­ви.

По пер­ше, її істо­ри­чним по­пе­ре­дни­ком був не лад, за­сно­ва­ний на ін­ди­ві­ду аль­ній при­ва­тній вла­сно­сті з еле­мен­та­ми рин­ко­вих від­но­син, під­по­ряд­ко­ва­них во­льо­вим від­но­си­нам вла­сни­ків, а ра­дян­ська го­спо­дар­ська си­сте­ма, де був від­су­тній ре­аль­ний при­ва­тний вла­сник, на­ці­ле­ний на збіль­ше­н­ня сво­єї вла­сно­сті за ра­ху­нок при­мно­же­н­ня до­хо­дів.

По дру­ге, на­при­кін­ці 1980 х і на по­ча­тку 1990 х ро­ків до ка­пі­та­лі­зму пе­ре­хо ди­ла не го­спо­дар­ська си­сте­ма, де пе­ре­ва­жа­ли ру­чне ви­ро­бни­цтво і дрі­бна ін­ди­ві ду­аль­на при­ва­тна вла­сність, а ін­ду­стрі­аль­но роз­ви­ну­та кра­ї­на з ви­со­ко­мо­но­по­лі зо­ва­ною ве­ли­кою про­ми­сло­ві­стю. Це ство­ри­ло ілю­зію то­то­жно­сті укра­їн­ської еко­но­мі­ки мо­де­лям рин­ко­вої еко­но­мі­ки, які сфор­му­ва­лись у ви­со­ко­ро­з­ви­ну­тих кра­ї­нах на­при­кін­ці ХХ ст. На той час у цих кра­ї­нах уже скла­ли­ся мо­де­лі змі­ша­ної еко­но­мі­ки, в ко­жній з яких, по­ряд з тра­ди­цій­ни­ми рин­ко­ви­ми ме­ха­ні­зма­ми кон­ку­рен­ції, при­су­тні рі­зно­ма­ні­тні ін­сти­ту­ти ре­гу­лю­ва­н­ня рин­ку, а та­кож ме­ха ні­зми дер­жав­но­го управ­лі­н­ня.

Істо­ри­чним по­пе­ре­дни­ком укра­їн­ська мо­дель ка­пі­та­лі­зму ма­ла ра­дян­ську пла­но­ву си­сте­му го­спо­да­рю­ва­н­ня, що на­кла­ла свій від­би­ток на но­ву го­спо­дар­ську си­сте­му, яка ви­ни­кла. На­сам­пе­ред, це успад­ко­ва­ний від ко­ли­шньої си­сте­ми від­но син ви­со­ко­мо­но­по­лі­зо­ва­ний ін­ду­стрі­аль­ний ба­зис, на­ці­ле­ний на за­до­во­ле­н­ня по треб пла­но­вої си­сте­ми го­спо­да­рю­ва­н­ня. То­му істо­ри­чною мі­сі­єю ви­ни­кло­го в Укра­ї­ні ка­пі­та­лі­зму стає про­дов­же­н­ня за­вер­ше­н­ня про­це­сів ін­ду­стрі­а­лі­за­ції, але вже з ура­ху­ва­н­ням рин­ко­вих кри­те­рі­їв ма­кро­еко­но­мі­чно­го ре­гу­лю­ва­н­ня, що, у свою чер­гу, пе­ред­ба­чає розв’яза­н­ня ці­ло­го ком­пле­ксу про­блем, се­ред яких го лов­ною є за­пуск від­тво­рю­валь­но­го ме­ха­ні­зму ін­ду­стрі­аль­но­го роз­ви­тку на ба­зі но­вих те­хно­ло­гі­чних укла­дів усіх сфер еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті.

По тре­тє, від­нов­ле­н­ня ка­пі­та­лі­зму, який пе­ре­рвав свій при­ро­дний істо­рич ний роз­ви­ток на по­ча­тку ХХ ст., від­бу­ва­є­ться у ви­со­ко­мо­но­по­лі­зо­ва­ній ін­ду­стрі аль­ній еко­но­мі­ці, для якої іма­нен­тною є не ін­ди­ві­ду­аль­на при­ва­тна вла­сність, а акціо­нер­на. Але, з огля­ду на ці­лий ряд об­ста­вин (від­су­тність гро­шо­во­го ка­пі­та­лу

на­пе­ре­до­дні при­ва­ти­за­ції, не­до­ско­на­лий ме­ха­нізм при­ва­ти­за­ції, втра­ту тра­ди­цій во­ло­ді­н­ня і управ­лі­н­ня акціо­нер­ною вла­сні­стю то­що), скла­ло­ся так, що ве­ли­ки­ми вла­сни­ка­ми – дер­жа­те­ля­ми кон­троль­них па­ке­тів акцій ста­ли окре­мі осо­би, так зва­ні “олі­гар­хи”, які збе­ре­гли близь­кість до вла­дних стру­ктур, як і осо­би­стий до­свід пе­ре­бу­ва­н­ня при вла­ді.

От­же, існу­ю­ча в Укра­ї­ні еко­но­мі­чна мо­дель мі­стить ряд спе­ци­фі­чних осо­бли во­стей, в яких па­ра­до­ксаль­ним чи­ном по­єд­ну­ю­ться не­до­лі­ки ра­дян­сько­го ми­ну ло­го та існу­ю­чо­го ка­пі­та­лі­зму. Звід­си та­кі її фун­да­мен­таль­ні озна­ки, як па­ну­ва­н­ня бю­ро­кра­тії в со­ю­зі з олі­гар­ха­ми; кла­но­вість і ко­ру­пцій­ність, які про­ни­за­ли всі рів­ні управ­лі­н­ня; від­су­тність га­ран­тій при­ва­тної вла­сно­сті; ігно­ру­ва­н­ня на­ціо наль­них еко­но­мі­чних ін­те­ре­сів; ан­ти­со­ці­аль­на спря­мо­ва­ність, яка про­яв­ля­є­ться в до­мі­ну­ван­ні при­ва­тних ін­те­ре­сів і не­прийня­тно­му со­ці­аль­но­му роз­ша­ру­ван­ні су­спіль­ства, то­що.

Усі ці озна­ки свід­чать про пе­ри­фе­рій­ну мо­дель, яка скла­лась у си­сте­мі гло баль­но­го ка­пі­та­лі­зму, де па­ну­ють кла­но­во олі­гар­хі­чні гру­пи, спи­ра­ю­чись на нео лі­бе­раль­ну іде­о­ло­гію *. Са­ме ці со­ці­аль­но еко­но­мі­чні си­ли ви­йшли на аван­сце­ну со­ці­аль­но еко­но­мі­чних пе­ре­тво­рень у кра­ї­ні.

Але та­ка опо­ра на олі­гар­хі­чну елі­ту є не­на­дій­ною че­рез са­му при­ро­ду олі­гар­хії, якій при­та­ман­ні кон­ку­рен­тна по­ве­дін­ка і бо­роть­ба із су­пер­ни­ка­ми за одер­жа­н­ня до­да­тко­вих до­хо­дів у ви­гля­ді “адмі­ні­стра­тив­ної рен­ти”. До то­го ж не­на­дій­ни­ми є й ін­ші під­ста­ви ни­ні­шньої по­лі­ти­ко еко­но­мі­чної си­сте­ми – та­кі, зокре­ма, як від­су­тність твор­чої кон­ку­рен­ції, а в під­сум­ку і сфор­мо­ва­но­го ме­ха­ні­зму від­тво­рен ня про­ми­сло­во­го ка­пі­та­лу. Зу­пи­ни­мо­ся на цьо­му де­таль­ні­ше.

Основ­ні умо­ви фор­му­ва­н­ня но­вої мо­де­лі ста­ло­го зро­ста­н­ня

Ві­до­мо, що у кра­ї­нах з дав­но існу­ю­чою рин­ко­вою еко­но­мі­кою від­тво­рю­валь ний про­цес, аси­мі­лю­ю­чи до­ся­гне­н­ня на­у­ки, по­стій­но змі­нює го­спо­дар­ські мо де­лі, під­ви­щу­ю­чи їх ефе­ктив­ність. У рин­ко­вих еко­но­мі­ках, які фор­му­ю­ться і до яких на­ле­жить і Укра­ї­на, та­ко­го ефе­ктив­но­го ме­ха­ні­зму ста­ло­го роз­ви­тку на осно­ві від­тво­ре­н­ня про­ми­сло­во­го ка­пі­та­лу ще не ство­ре­но. То­му, на наш по­гляд, гли­бин­ні при­чи­ни кри­зи укра­їн­ської мо­де­лі за­кла­де­но в си­сте­мі су­спіль­но­го від­тво­ре­н­ня про­ми­сло­во­го ка­пі­та­лу, яка в умо­вах дії рин­ко­вих кри­те­рі­їв ефе­ктив но­сті під­при­ємств при­зве­ла до різ­ко­го ско­ро­че­н­ня обро­бних га­лу­зей і роз­ши­рен ня си­ро­вин­но­го се­кто­ру. Під­при­єм­ства обро­бних га­лу­зей не бу­ли го­то­ви­ми до уча­сті в кон­ку­рен­тній бо­роть­бі ні все­ре­ди­ні кра­ї­ни, ні на сві­то­вих рин­ках.

Укра­їн­ська дер­жа­ва під­три­ма­ла тіль­ки під­при­єм­ства си­ро­вин­них се­кто­рів (ме­та­лур­гій­но­го, хі­мі­чно­го та аграр­но­го), оскіль­ки са­ме во­ни за­без­пе­чу­ва­ли основ­ні над­хо­дже­н­ня до бю­дже­ту. Тим ча­сом під­трим­ки по­тре­бу­ва­ли під­при­єм­ства обро­бних га­лу­зей, роз­ви­ток яких пов’яза­ний з без­пе­рерв­ним онов­ле­н­ням ви­роб ни­цтва від­по­від­но до вну­трі­шньо­го і сві­то­во­го по­пи­ту. Вна­слі­док не­да­ле­ко­гля­дної еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки ви­ро­бни­чий по­тен­ці­ал на­шої кра­ї­ни де­гра­ду­вав під впли вом сти­хій­них рин­ко­вих сил. Існу­ю­ча мо­дель роз­ви­тку зда­ва­лась успі­шною до­ти, до­ки си­ро­вин­ний ком­плекс за­без­пе­чу­вав зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки. Але пі­сля ви­чер

* Та­ка мо­дель дій­сно зов­ні­шньо має ба­га­то схо­жих рис з ла­ти­но­а­ме­ри­кан­ською мо­де­л­лю “пе­ри­фе­рій­но­го ка­пі­та­лі­зму”. Про­те на­шій мо­де­лі при­та­ман­ні ри­си, які успад­ко­ва­ні від ра дян­ської еко­но­мі­ки і не­суть з собою не­по­втор­ний спе­ци­фі­чно істо­ри­чний ви­гляд. Це ще збе ре­же­н­ня у стру­кту­рі укра­їн­ської еко­но­мі­ки на­яв­но­сті ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чно­го се­кто­ру (авіа , ра­ке­то і су­дно­бу­ду­ва­н­ня, атом­не і за­галь­не ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня то­що), роз­ви­ну­тої на­у­ки і люд­сько­го ка­пі­та­лу, які мо­жуть ста­ти драй­ве­ра­ми еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня.

па­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня у зв’яз­ку з па­ді­н­ням сві­то­вих цін на укра­їн­ські си ро­вин­ні то­ва­ри ви­ни­кла об’єктив­на не­об­хі­дність змі­ни­ти мо­дель роз­ви­тку за ра ху­нок від­ро­дже­н­ня обро­бної про­ми­сло­во­сті. Са­ме ця га­лузь ма­ла ста­ти ло­ко­мо­ти вом зро­ста­н­ня на осно­ві по­стій­но­го впро­ва­дже­н­ня на­у­ко­во те­хні­чних до­ся­гнень.

Та­ка стра­те­гія онов­ле­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня від­по­від­а­ла б обра­зу ба­жа но­го май­бу­тньо­го Укра­ї­ни. Во­на ма­ла б ви­зна­ча­ти ідей­ну спря­мо­ва­ність на­ступ но­го роз­ви­тку, оскіль­ки в укра­їн­сько­му су­спіль­стві сфор­му­ва­ла­ся дум­ка, згі­дно з якою ви­бір між тим, за­ли­ша­тись одні­єю з мо­де­лей “пе­ри­фе­рій­но­го ка­пі­та­лі­зму” з втра­че­ним ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чним по­тен­ці­а­лом, де ба­га­ті ста­ють ще ба­га­тши­ми, або ста­ти кра­ї­ною з мо­де­л­лю, в якій ви­зна­є­ться клю­чо­ва роль ін­но­ва­цій­но­го по тен­ці­а­лу в її роз­ви­тку і ді­ють со­ці­аль­ні ре­гу­ля­то­ри, без­за­пе­ре­чно ро­би­ться на ко ристь дру­го­го ва­рі­ан­та.

От­же, ви­хід з ни­ні­шніх тру­дно­щів і пе­ре­хід на тра­є­кто­рію ста­ло­го роз­ви­тку мо­жли­ві на осно­ві но­вої со­ці­аль­но еко­но­мі­чної мо­де­лі, де роз­ши­ре­не від­тво­рен ня мо­жли­ве на під­при­єм­ствах ре­аль­но­го се­кто­ру еко­но­мі­ки. Ко­жне під­при­єм­ство по­вин­не ма­ти ре­сур­си, до­ста­тні для по­стій­но­го роз­ши­ре­н­ня і онов­ле­н­ня ви­роб ни­цтва. Та­ки­ми ре­сур­са­ми, як ві­до­мо, є, по пер­ше, амор­ти­за­цій­ні фон­ди, що за без­пе­чу­ють не тіль­ки по­пов­не­н­ня зно­су основ­но­го ка­пі­та­лу, але й по­стій­не під­ви ще­н­ня йо­го те­хні­чно­го рів­ня; по дру­ге, бан­ків­ські кре­ди­ти, не­об­хі­дні для роз­ши ре­н­ня ви­ро­бни­цтва; по тре­тє, при­бу­ток під­при­ємств, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ний на роз ши­ре­н­ня мас­шта­бів бі­зне­су.

Як уже за­зна­ча­лось ав­то­ром ра­ні­ше, у кра­ї­нах з ви­со­ко­ро­з­ви­ну­тим по тен­ці­а­лом амор­ти­за­цій­ні від­ра­ху­ва­н­ня ста­нов­лять до 70% ін­ве­сти­цій, і тіль­ки 30% при­па­дає на кре­ди­ти і при­бу­ток під­при­ємств [7, с. 8]. Амор­ти­за­ція – най­більш ста­біль­не дже­ре­ло ін­ве­сти­цій. Во­на най­мен­ше за­знає ко­ли­вань цін, по­да­тко­вих і кре­ди­тних ста­вок, спа­дів ви­ро­бни­цтва. Са­ме зав­дя­ки ви­со­кій час­тці амор­ти­за­ції в ін­ве­сти­ці­ях США у 2001–2008 рр., яка у при­ва­тно­му се­кто­рі до­ся­га­ла в се­ре­дньо му 77%, їх ка­пі­та­ло­вкла­де­н­ня змен­ши­лись у кри­зо­во­му 2008 р. усьо­го на 4,4%, хо ча чи­сті при­ва­тні ін­ве­сти­ції ско­ро­ти­ли­ся по­рів­ня­но з 2006 р. май­же у 2 ра­зи. У свою чер­гу, амор­ти­за­ція в цей пе­рі­од ви­ро­сла на 11,2%, а в кор­по­ра­тив­но­му сек то­рі – ще біль­ше – на 31% [7, с. 8–9]. У ви­со­ко­ро­з­ви­ну­тих кра­ї­нах успі­шно за­сто со­ву­є­ться ме­ха­нізм при­ско­ре­ної амор­ти­за­ції, який сти­му­лює бі­знес онов­лю­ва­ти основ­ний ка­пі­тал за ра­ху­нок вла­сних ре­сур­сів. Са­ме з ви­со­ких амор­ти­за­цій­них від­ра­ху­вань фі­нан­су­є­ться пе­ре­озбро­є­н­ня ви­ро­бни­цтва. В та­ко­му ви­пад­ку за ра­ху нок ско­ро­че­н­ня по­да­тко­вих від­ра­ху­вань з при­бу­тку онов­лю­є­ться основ­ний ка­пі­тал. Але при не­ці­льо­во­му ви­ко­ри­стан­ні амор­ти­за­ції во­на об­кла­да­є­ться ви­со ки­ми по­да­тка­ми на при­бу­ток.

Та­ким чи­ном, у ви­со­ко­ро­з­ви­ну­тих кра­ї­нах склав­ся ме­ха­нізм фі­нан­су­ва­н­ня еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, який є скла­до­вим еле­мен­том про­ми­сло­во­го ци­клу. В укра їн­ській еко­но­мі­ці та­ко­го ме­ха­ні­зму від­тво­ре­н­ня основ­но­го ка­пі­та­лу не ство­ре­но. То­му не­об­хі­дно по­сту­по­во фор­му­ва­ти но­ву від­тво­рю­валь­ну мо­дель. Слід, як у ви­со­ко­ро­з­ви­ну­тих кра­ї­нах, крок за кро­ком пе­ре­тво­рю­ва­ти амор­ти­за­цій­ні від­ра­ху ва­н­ня на го­лов­не дже­ре­ло онов­ле­н­ня основ­но­го ка­пі­та­лу. Для цьо­го не­об­хі­дно не тіль­ки ско­ро­ти­ти стро­ки онов­ле­н­ня остан­ньо­го, але й про­во­ди­ти йо­го пе­рі­о­ди­чну пе­ре­оцін­ку, вра­хо­ву­ю­чи не тіль­ки фі­зи­чний знос, але й мо­раль­не ста­рі­н­ня, а амор ти­за­цію на­ра­хо­ву­ва­ти за від­нов­ле­ною вар­ті­стю. Тре­ба та­кож здій­сню­ва­ти фі­нан со­вий кон­троль за ці­льо­вим ви­ко­ри­ста­н­ням амор­ти­за­цій­но­го фон­ду і опо­да­тко­ву ва­ти су­ми, не ви­ко­ри­ста­ні за при­зна­че­н­ням. Во­дно­час у на­ціо­наль­ній еко­но­мі­ці

на під­при­єм­ствах скла­ла­ся та­ка ха­ра­ктер­на фор­ма онов­ле­н­ня основ­но­го ка­пі­та­лу, ко­ли во­но здій­сню­є­ться пе­ре­ва­жно не за ра­ху­нок фі­зи­чної за­мі­ни, а шля­хом пе­ре оцін­ки вар­то­сті. В та­ких ви­пад­ках пе­ре­оцін­ка то­го чи ін­шо­го ви­ду основ­но­го ка­пі­та­лу, як і по­ка­зник сту­пе­ня зно­су уста­тку­ва­н­ня, ха­ра­кте­ри­зу­ють йо­го вар­тіс ний, а не фі­зи­чний стан. Сту­пінь фі­зи­чно­го зно­су і мо­раль­но­го ста­рі­н­ня основ­но го ка­пі­та­лу, який ви­зна­чає від­по­від­ність йо­го те­хні­ко еко­но­мі­чних по­ка­зни­ків ви мо­гам на­у­ко­во те­хні­чно­го про­гре­су та ін­те­ре­сам су­спіль­ства, при пе­ре­оцін­ці не вра­хо­ву­є­ться. У ви­ро­бни­чій сфе­рі по­ка­зник сту­пе­ня зно­су основ­но­го ка­пі­та­лу є ре­зуль­та­том не стіль­ки йо­го онов­ле­н­ня шля­хом вве­де­н­ня в екс­плу­а­та­цію но­вих ви­ро­бництв і те­хні­чно­го пе­ре­озбро­є­н­ня ді­ю­чих, скіль­ки ді­яль­но­сті са­мих фірм, за­ін­те­ре­со­ва­них у пе­ре­оцін­ці май­на під­при­ємств. Від­по­від­но до по­ряд­ку про­ве де­н­ня пе­ре­оцін­ки основ­них за­со­бів, під­при­єм­ства Укра­ї­ни мо­жуть са­мі іні­ці­ю­ва ти її у ви­пад­ку сво­єї за­ін­те­ре­со­ва­но­сті у збіль­шен­ні вар­то­сті вла­сних акти­вів. Та­ка пе­ре­оцін­ка не­об­хі­дна під­при­єм­ству, на­при­клад, для об­грун­ту­ва­н­ня своїх дій із збіль­ше­н­ня цін або та­ри­фів на вла­сну про­ду­кцію, для під­ви­ще­н­ня вар­то­сті акцій, а та­кож для за­без­пе­че­н­ня до­рож­чої за­ста­ви при одер­жан­ні бан­ків­сько­го кре­ди­ту то­що. Так, за на­ши­ми роз­ра­хун­ка­ми, вар­тість основ­них за­со­бів в Укра­ї­ні в ре­зуль та­ті їх пе­рі­о­ди­чної пе­ре­оцін­ки збіль­ши­ла­ся за 1996–2017 рр. у 9,7 ра­за *. Але та­ка “па­пе­ро­ва” пе­ре­оцін­ка вар­то­сті основ­но­го ка­пі­та­лу не від­обра­жає ре­аль­но­го фі­зи­чно­го зно­су і мо­раль­но­го ста­рі­н­ня те­хні­ки і галь­мує її за­мі­ну.

Як по­ка­зує за­ру­бі­жний до­свід, ін­тен­сив­ний роз­ви­ток ін­но­ва­цій у II по­ло­ви­ні ХХ – на по­ча­тку XXI ст. су­про­во­джу­є­ться при­ско­ре­н­ням по­яви но­вої те­хні­ки, яке ро­бить не­ви­гі­дною екс­плу­а­та­цію ді­ю­чої, але ще не зно­ше­ної те­хні­ки з огля­ду на її мо­раль­не ста­рі­н­ня. Сьо­го­дні у роз­ви­ну­тих кра­ї­нах ледь не ви­рі­шаль­ною ста­ла орі­єн­та­ція на мо­раль­не ста­рі­н­ня, яке істо­тно ско­ро­чує час, за який те­хні­ка має бу ти амор­ти­зо­ва­на, не до­ся­гнув­ши пов­но­го фі­зи­чно­го зно­су. Як по­ка­зує ре­аль­на го­спо­дар­ська пра­кти­ка, у кра­ї­нах з роз­ви­ну­тою еко­но­мі­кою час пов­но­го ви­ко­ри ста­н­ня те­хно­ло­гі­чно­го уста­тку­ва­н­ня в се­ре­дньо­му оці­ню­є­ться стро­ка­ми, не біль­ши­ми від 8–10 ро­ків. З II по­ло­ви­ни ХХ ст. у ви­со­ко­ро­з­ви­ну­тих кра­ї­нах з ме тою онов­ле­н­ня те­хні­ки ре­гу­ляр­но про­во­дя­ться ве­ли­кі амор­ти­за­цій­ні ре­фор­ми (при­бли­зно раз на 10 ро­ків). Во­ни до­зво­ля­ють ско­ро­ти­ти амор­ти­за­цій­ні стро­ки онов­ле­н­ня основ­но­го ка­пі­та­лу. В ре­зуль­та­ті та­ких ре­форм за 1950–2013 рр. час­тка амор­ти­за­цій­них від­ра­ху­вань у за­галь­них ін­ве­сти­ці­ях у США збіль­ши­ла­ся з 18% до 70%. Та­кі ре­гу­ляр­ні амор­ти­за­цій­ні ре­фор­ми да­ли цій дер­жа­ві мо­жли­вість зайня­ти пе­ре­до­ві по­зи­ції у сві­ті за про­ду­ктив­ні­стю пра­ці та те­хні­чною мо­дер­ні­за­ці­єю еко но­мі­ки. Остан­ню амор­ти­за­цій­ну ре­фор­му у США здій­сне­но з ме­тою по­до­ла­н­ня еко­но­мі­чної та фі­нан­со­вої криз 2008–2009 рр. Бу­ло прийня­то за­кон під на­звою “Аме­ри­кан­ський акт від­нов­ле­н­ня і ре­ін­ве­сти­цій 2009”, під який Кон­гре­сом США ви­ді­ля­ло­ся 787 млрд. дол. Згі­дно з цим за­ко­ном, у пер­ший рік пі­сля при­дба­н­ня май­на до­зво­ля­лось одно­ра­зо­во спи­су­ва­ти у ви­гля­ді амор­ти­за­цій­них від­ра­ху­вань по кор­по­ра­тив­но­му се­кто­ру 50% ці­ни йо­го при­дба­н­ня, а по ма­ло­му й се­ре­дньо­му бі­зне­су – усі 100%. У ре­зуль­та­ті сьо­го­дні в цій кра­ї­ні об­сяг ін­ве­сти­цій в основ­ні фон­ди 95% ве­ли­ких ком­па­ній при­бли­зно до­рів­нює об­ся­гу на­ра­хо­ва­ної амор­ти за­ції [7, с. 9]. Та­ким чи­ном, по­рів­ня­н­ня фа­кти­чних і нор­ма­тив­них стро­ків ви­ко­ри ста­н­ня основ­но­го ка­пі­та­лу дає ре­аль­ну ін­фор­ма­цію про сту­пінь йо­го фі­зи­чно­го зно­су і мо­раль­но­го ста­рі­н­ня.

Во­дно­час в укра­їн­ській еко­но­мі­ці, не­зва­жа­ю­чи на пер­ма­нен­тні іні­ці­а­тив­ні пе­ре­оцін­ки основ­них фон­дів під­при­ємств, їх ка­пі­таль­на вар­тість є в де­ся­тки ра­зів ниж­чою, ніж у про­ми­сло­во роз­ви­ну­тих кра­ї­нах, що озна­чає не про­сто мо­раль­не ста­рі­н­ня, а на­ле­жність до по­пе­ре­дніх те­хно­ло­гі­чних укла­дів з їх при­мі­тив­ни­ми те­хні­кою і те­хно­ло­гі­я­ми. От­же, від­тво­рю­валь­ний по­тен­ці­ал на­шої еко­но­мі­ки не має пов­но­цін­ної під­трим­ки за ра­ху­нок амор­ти­за­ції не тіль­ки вна­слі­док зна­чно­го зно­су основ­но­го ка­пі­та­лу, але й у зв’яз­ку з йо­го від­но­сно ма­лою вар­ті­стю. Амор­ти за­ція як дже­ре­ло ін­ве­сти­цій не справ­ляє істо­тно­го впли­ву на від­тво­ре­н­ня основ но­го ка­пі­та­лу, як це від­бу­ва­є­ться у роз­ви­ну­тих кра­ї­нах. На­при­клад, пі­сля пе­ре оцін­ки основ­них за­со­бів на ПАТ “Оде­са­о­бл­енер­го” їх вар­тість зро­сла з 1172 млн. грн. у 2009 р. до 5947 млн. грн. у 2017 р., тоб­то більш як у 5 ра­зів, а знос основ­них за­со­бів змен­шив­ся на 1% (із 49% у 2009 р. до 48% у 2017 р.) *.

Фор­му­ван­ню но­вої від­тво­рю­валь­ної мо­де­лі основ­но­го ка­пі­та­лу пе­ре­шко­джає високий рі­вень ін­фля­ції, що не до­зво­ляє на­ко­пи­чу­ва­ти віль­ні ко­шти під­при­ємств на йо­го онов­ле­н­ня. Оскіль­ки здій­сню­ва­на пе­ре­оцін­ка основ­но­го ка­пі­та­лу збіль­шує йо­го вар­тість і амор­ти­за­цій­ні від­ра­ху­ва­н­ня, не за­чі­па­ю­чи йо­го фі­зи­чний і мо­раль­ний стан, то про­ду­ктив­ність цьо­го ка­пі­та­лу за­ли­ша­є­ться ко­ли­шньою. У під­сум­ку ви­тра­ти на під­при­єм­ствах зро­ста­ють, а при­бу­ток при ко­ли­шніх ці­нах змен­шу­є­ться. Зро­ста­н­ня со­бі­вар­то­сті про­ду­кції та па­ді­н­ня при­бу­тку під­при­єм­ства пра­гнуть ком­пен­су­ва­ти збіль­ше­н­ням цін. На­слід­ка­ми та­ких дій є зро­ста­н­ня цін або ін­фля­ція. Але під­ви­ще­н­ня цін не ви­гі­дне для спо­жи­ва­чів про­ду­кції. В роз­ви ну­тій рин­ко­вій еко­но­мі­ці пе­ре­шко­дою для зро­ста­н­ня цін слу­гу­ють за­ко­ни кон­ку рен­ції. Якщо у окре­мих то­ва­ро­ви­ро­бни­ків про­ду­кція стає до­рож­чою, ніж у ін­ших, то во­ни ро­зо­ря­ю­ться. Тим ча­сом в укра­їн­ській еко­но­мі­ці ви­ро­бник, розв’язу­ю­чи про­бле­му ви­жи­ва­н­ня сво­го ви­ро­бни­цтва, під­ви­щує ці­ну, пе­ре­кла­да­ю­чи від­по­від­не зро­ста­н­ня ви­трат на кін­це­во­го спо­жи­ва­ча.

Та­ким чи­ном, бо­роть­ба за зро­ста­н­ня цін стає спільною по­тре­бою то­ва­ро­ви ро­бни­ків, і во­но вклю­чає не тіль­ки зро­ста­ю­чу вар­тість ре­сур­сів для ви­пу­ску оди ни­ці про­ду­кції, але й рен­ту вла­сни­ків акти­вів під­при­ємств. Її спе­ци­фі­чна при­ро­да зу­мов­ле­на осо­бли­ви­ми “пра­ва­ми вла­сно­сті” ін­сай­де­рів. Не­ста­біль­ність ста­но­ви ща ве­ли­ких вла­сни­ків по­ро­джує ко­ро­тко­ча­сний ін­тер­вал їх управ­лін­ських стра те­гій. Са­ме ця об­ста­ви­на ви­рі­шаль­ною мі­рою ви­зна­чає па­нів­ний тип до­хо­ду, що до­мі­нує в укра­їн­сько­му бі­зне­сі.

У лі­те­ра­ту­рі йо­го ви­зна­ча­ють як “ін­сай­дер­ську рен­ту”, тоб­то до­хід до­мі­ну­ю­чої на під­при­єм­ствах гру­пи, який при­вла­сню­є­ться за ра­ху­нок кон­тро­лю над йо­го фі­нан­со­ви­ми по­то­ка­ми. Її тре­ба від­рі­зня­ти від під­при­єм­ни­цько­го при­бу­тку, що ви­зна­ча­є­ться рі­зни­цею між су­ку­пни­ми ви­тра­та­ми і ви­ру­чкою. Та­ка ін­сай­дер­ська рен­та, що ма­ску­є­ться під зро­слі ви­тра­ти під­при­ємств, змен­шує при­бу­ток і ско­ро чує бю­дже­тні над­хо­дже­н­ня. Основ­ни­ми дже­ре­ла­ми ін­сай­дер­ської рен­ти слу­гу­ють ча­сти­на ін­ве­сти­цій­них ре­сур­сів “при­бу­тку та амор­ти­за­ції”, а та­кож ча­сти­на зар пла­ти, не ви­пла­че­ної пра­ців­ни­кам, та ін. Та­ка мо­дель існу­ю­чо­го ме­ха­ні­зму ін­ди­ві­ду­аль­но­го від­тво­ре­н­ня ка­пі­та­лу на ве­ли­ких під­при­єм­ствах ге­не­рує ін­фля­цію, зро­ста­н­ня чи­сель­но­сті бі­дних, “про­їда­н­ня” на­ко­пи­чень на роз­ви­ток, а в пер­спе­кти­ві – їх бан­крут­ство. Ста­ло оче­ви­дним, що про­сте спо­ді­ва­н­ня на “не об­хі­дну са­мо­ор­га­ні­за­цію рин­ко­вих сил” не по­до­лає си­стем­ної кри­зи від­тво­ре­н­ня.

Якщо ви­клю­чи­ти ва­рі­ант ра­ди­каль­но­го зла­му існу­ю­чо­го го­спо­дар­сько­го ла­ду, не зда­тно­го пе­ре­ло­ми­ти не­спри­я­тли­ві тен­ден­ції та на­слід­ки від дій мо­де­лі, що скла­ла­ся, то це озна­чає, що не­об­хі­дно ство­ри­ти та­ку но­ву мо­дель, яка змо­же по­єд­на­ти до­сто­їн­ства дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня з пе­ре­ва­га­ми кон­ку­рен­тно­го рин ко­во­го ка­пі­та­лі­зму. У пер­спе­кти­ві та­ка мо­дель мо­же від­рі­зня­ти­ся зна­чною рух ли­ві­стю та мін­ли­ві­стю в тих чи ін­ших істо­ри­чних умо­вах. Єдність кон­ку­рен­тно рин­ко­вих і ре­гу­льо­ва­них дер­жа­вою за­сад на­дає цій мо­де­лі ха­ра­ктер­них рис пе ре­хі­дної фор­ми.

Успі­шність та­кої мо­де­лі ді­ста­ла своє під­твер­дже­н­ня в ди­на­мі­чно­му роз­ви­тку єв­ро­пей­ських кра­їн у пі­сля­во­єн­ний час, ко­ли по­мі­тна ува­га при­ді­ля­ла­ся дер­жав но­му ре­гу­лю­ван­ню і за­без­пе­чен­ню со­ці­аль­них прі­о­ри­те­тів у роз­ви­тку. Ва­жли­вим ар­гу­мен­том на ко­ристь під­твер­дже­н­ня пра­виль­но­сті гі­по­те­зи про ви­ко­ри­ста­н­ня змі­ша­ної мо­де­лі еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку ви­сту­па­ють пла­чев­ні під­сум­ки ре­фор­му­ван ня Укра­ї­ни про­тя­гом усіх ро­ків її не­за­ле­жно­сті. Здій­сне­на спро­ба за до­по­мо­гою рин­ко­вих ме­ха­ні­змів у фор­со­ва­но­му ре­жи­мі пе­ре­стри­бну­ти з ра­дян­ської си­сте­ми у роз­ви­ну­тий ка­пі­та­лізм, ми­на­ю­чи осо­бли­вий етап дер­жав­но­го ре­гу­лю­ва­н­ня кон ку­рен­тно рин­ко­вих від­но­син, тоб­то етап змі­ша­ної мо­де­лі, ціл­ком за­ко­но­мір­но обер­ну­ла­ся сум­ни­ми на­слід­ка­ми.

За­ле­жно від форм по­єд­на­н­ня цих двох за­сад у змі­ша­ній мо­де­лі ка­пі­та­лі­зму мо­жли­ви­ми є рі­зні ком­бі­на­ції по­єд­на­н­ня рин­ку й дер­жа­ви, форм вла­сно­сті, кон ку­рен­ції та ре­гу­лю­ва­н­ня. Все це пе­ре­тво­рює змі­ша­ну мо­дель на та­ку, що по­стій­но змі­ню­є­ться, ада­пту­є­ться до кон­кре­тно істо­ри­чних об­ста­вин і мо­же ви­ко­ри­сто­ву ва­ти­ся не тіль­ки при ста­нов­лен­ні рин­ко­вих форм го­спо­да­рю­ва­н­ня, але й у три­ва ло­му на­сту­пно­му пе­рі­о­ді. Са­ме ці­єю об­ста­ви­ною по­ясню­є­ться рі­зно­ма­ні­т­тя істо ри­чних форм змі­ша­ної мо­де­лі за­ле­жно від ви­хі­дних умов роз­ви­тку рі­зних кра­їн і розв’язу­ва­них ни­ми зав­дань. Тим са­мим рі­зне по­єд­на­н­ня рин­ку (при­ва­тної влас но­сті та кон­ку­рен­ції) та дер­жа­ви (дер­жав­но­го се­кто­ру і ре­гу­лю­ва­н­ня) ви­зна­чає істо­ри­чні осо­бли­во­сті та­кої мо­де­лі. Ці спе­ци­фі­чні рі­зно­ви­ди за­ле­жно від по­єд­нан ня рин­ко­вих і ре­гу­льо­ва­них за­сад на­да­ють ци­клі­чно­го ха­ра­кте­ру змі­ні хвиль лі­бе ра­лі­за­ції та со­ці­а­лі­за­ції еко­но­мі­ки сві­то­во­го ка­пі­та­лі­зму. Одні­єю з пе­ре­шкод, яка не до­зво­ляє ви­ко­ри­ста­н­ня по­тен­ці­а­лу змі­ша­ної мо­де­лі ка­пі­та­лі­зму, слу­гує на­по ле­гли­ва і, на на­шу дум­ку, не­без­ко­ри­сли­ва при­хиль­ність зна­чної ча­сти­ни прав­ля­чої елі­ти прин­ци­пам нео­лі­бе­раль­ної іде­о­ло­гії.

Не­об­хі­дність ви­ко­ри­ста­н­ня на су­ча­сно­му ета­пі роз­ви­тку на­шої кра­ї­ни змі­ша ної мо­де­лі го­спо­да­рю­ва­н­ня ви­зна­ча­є­ться, як мі­ні­мум, дво­ма ва­жли­ви­ми об­ста­ви на­ми.

По пер­ше, по­си­ле­н­ня акцен­ту на кон­ку­рен­тних ме­ха­ні­змах не ви­клю­чає ви ко­ри­ста­н­ня про­грам­но ці­льо­вих ме­то­дів управ­лі­н­ня. В існу­ю­чих со­ці­аль­но еко но­мі­чних умо­вах укра­їн­ській еко­но­мі­ці по­трі­бна ді­йо­ва по­лі­ти­чна во­ля дер­жав них еліт не у при­вла­снен­ні вла­сно­сті, не у кла­но­вій кон­ку­рен­ції за до­ступ до дер жав­них ре­сур­сів, а у ви­ро­блен­ні ком­пле­ксно­го пла­ну со­ці­аль­но еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Клю­чо­вим по­ка­зни­ком, на який має бу­ти на­ці­ле­ний ком­пле­ксний план, є еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня, тоб­то при­ріст ВВП. З ньо­го чер­па­ю­ться і ко­шти для спо­жи­ва­н­ня на­се­ле­н­ням, і ін­ве­сти­цій­ні за­со­би, і всі ін­ші ре­сур­си, яки­ми во­ло­діє су­спіль­ство. Якщо при­пу­сти­ти, що на­при­кін­ці 2018 р. ком­пле­ксний план бу­де прийня­тий і з 2019 р. по­чне здій­сню­ва­ти­ся, то при збіль­шен­ні ін­ве­сти­цій в основ ний ка­пі­тал і в “еко­но­мі­ку знань” (тоб­то в люд­ський ка­пі­тал) на 8–10% на рік ми змо­же­мо пе­ре­йти до ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня у 2019–2020 рр. А у

2021–2022 рр. це зро­ста­н­ня мо­же ста­но­ви­ти 3–3,5%, тоб­то бу­де не ниж­чим від сві­то­вих по­ка­зни­ків і в 1,5–2 ра­зи ви­щим від се­ре­дньо­го при­ро­сту ВВП у роз­ви ну­тих кра­ї­нах сві­ту. Якщо про­дов­жи­ти лі­нію на­ро­щу­ва­н­ня час­тки ін­ве­сти­цій в основ­ний ка­пі­тал, у ВВП і в “еко­но­мі­ку знань”, то до 2025–2030 рр. се­ре­дньо­рі­чні тем­пи зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки змо­жуть під­ня­ти­ся при­бли­зно до 4–5%, тоб­то до рів ня кра­їн, що роз­ви­ва­ю­ться. Та­ке зро­ста­н­ня по­вин­не від­бу­ва­ти­ся при зна­чно­му зни­жен­ні энер­го і ма­те­рі­а­ло­міс­тко­сті, під­ви­щен­ні про­ду­ктив­но­сті пра­ці та яко­сті про­ду­кції, збіль­шен­ні у скла­ді ВВП час­тки ви­со­ко­те­хно­ло­гі­чної про­ду­кції.

По дру­ге, но­ва те­хно­ло­гі­чна ре­во­лю­ція, яка спри­чи­нить до­ко­рін­ні змі­ни в ха ра­кте­рі та скла­ді май­бу­тніх про­ду­ктив­них сил, акту­а­лі­зу­ва­ла про­бле­му ви­бо­ру дов­го­стро­ко­вих ці­лей в ін­но­ва­цій­ній сфе­рі, успі­шне до­ся­гне­н­ня яких, як по­ка­зує сві­то­вий до­свід, без актив­ної уча­сті дер­жа­ви пра­кти­чно не мо­жли­ве. Са­мі по со­бі кон­ку­рен­тно рин­ко­ві ме­ха­ні­зми орі­єн­то­ва­но на по­то­чні ре­зуль­та­ти і одер­жа­н­ня при­бу­тку, а розв’язу­ва­ти та­кі мас­шта­бні та дов­го­стро­ко­ві зав­да­н­ня во­ни не зда­тні. Те­хно­ло­гі­чна ре­во­лю­ція, що від­бу­ва­є­ться у сві­ті на на­ших очах і пе­ре­тво­рює всю си­сте­му про­ду­ктив­них сил, ді­ста­ла на­зву “ци­фро­ва еко­но­мі­ка”, яка ста­ла по­пу­ляр­ною. Во­на по­вин­на пе­ре­тво­рю­ва­ти сфе­ри ви­ро­бни­цтва і управ­лі­н­ня, що свід­чи­ти­ме про вступ у но­вий етап роз­ви­тку про­ду­ктив­них сил. Це но­ві ви­кли­ки для укра­їн­ської еко­но­мі­ки, оскіль­ки сьо­го­дні на­ше на­ціо­наль­не го­спо­дар­ство має ду­же по­твор­ну стру­кту­ру. В Укра­ї­ні близь­ко 80% при­па­дає на тра­ди­цій­ні про­дук ти з від­но­сно низь­кою до­да­ною вар­ті­стю. На­дмір­но ви­со­кою є час­тка си­ро­вин­них про­ду­ктів, а та­кож на­пів­фа­бри­ка­тів і тра­ди­цій­них ма­те­рі­а­лів. Во­дно­час ду­же низь кою є час­тка су­ча­сних ма­те­рі­а­лів, ма­шин, уста­тку­ва­н­ня, при­ла­дів, ре­зуль­та­тів гли бо­кої пе­ре­роб­ки си­ро­ви­ни. Їх час­тку мо­жна під­ня­ти, як мі­ні­мум, удві­чі, у то­му чи­слі і в екс­пор­ті. Для цьо­го не­об­хі­дна ці­льо­ва орі­єн­та­ція ком­пле­ксно­го пла­ну, яка мо­же ма­ти рі­зну гли­би­ну за­ле­жно від то­го, на­скіль­ки рі­зні еле­мен­ти всі­єї гос по­дар­ської си­сте­ми під­по­ряд­ко­ва­ні ці­льо­вим по­ка­зни­кам. Та­ку ці­льо­ву орі­єн­та цію в роз­ви­тку всі­єї го­спо­дар­ської си­сте­ми пе­ред­ба­чає про­грам­но ці­льо­вий ме­тод

пла­ну­ва­н­ня. У да­но­му ви­пад­ку ме­та (на­при­клад, при­ріст ВВП) об­грун­то­ву­є­ться кон­кре­тною си­сте­мою за­хо­дів, ви­бу­до­ва­них за прі­о­ри­те­тні­стю в до­ся­гнен­ні ці­єї ме­ти. Пра­кти­чна ре­а­лі­за­ція про­грам­но ці­льо­во­го ме­то­ду пла­ну­ва­н­ня пе­ред­ба­чає на яв­ність ці­льо­во­го управ­лі­н­ня і фі­нан­су­ва­н­ня. Та­кий про­грам­но ці­льо­вий ме­тод осо­бли­во ва­жли­вий у тих ви­пад­ках, ко­ли спо­сте­рі­га­є­ться ка­та­стро­фі­чне від­ста ва­н­ня і ви­ни­кла не­об­хі­дність здій­сни­ти про­рив в еко­но­мі­чно­му роз­ви­тку, а не про­сто по­лі­пши­ти окре­мі по­ка­зни­ки. Ва­жли­вим скла­до­вим еле­мен­том ком­пле­ксно­го пла­ну має бу­ти фі­нан­со­во кре

ди­тний план, на­ці­ле­ний на до­ся­гне­н­ня вста­нов­ле­них ре­зуль­та­тів. Го­лов­ною скла до­вою фі­нан­со­во кре­ди­тно­го пла­ну по­вин­на ста­ти про­гра­ма вкла­день у те­хно ло­гі­чне онов­ле­н­ня ді­ю­чо­го ви­ро­бни­цтва, а та­кож в “еко­но­мі­ку знань”. У цій про гра­мі ва­жли­во ви­зна­чи­ти дже­ре­ла ін­ве­сти­цій для кор­по­ра­цій, кон­тро­льо­ва­них дер­жа­вою, і ко­шти при­ва­тних під­при­ємств, які за про­гно­за­ми бу­дуть на­прав­ле­ні на ін­ве­сту­ва­н­ня в основ­ний ка­пі­тал і у сфе­ру знань.

Як по­ка­зує до­свід фі­нан­со­во кре­ди­тної під­трим­ки онов­ле­н­ня основ­но­го ка пі­та­лу в роз­ви­ну­тих кра­ї­нах, ви­ді­ле­н­ня ко­штів шля­хом ці­льо­во­го ін­ве­сти­цій­но­го

кре­ди­ту­ва­н­ня є най­кра­щим спосо­бом до­ся­гне­н­ня кін­це­во­го ре­зуль­та­ту. Та­кий ін­ве­сти­цій­ний кре­дит ви­ді­ля­є­ться бан­ка­ми або спе­ці­аль­ни­ми уста­но­ва­ми, ін­вес ти­цій­ни­ми фон­да­ми, ство­ре­ни­ми для цьо­го, пі­сля роз­гля­ду і за­твер­дже­н­ня бі­знес про­е­кту. Цей кре­дит має по­во­ро­тний ха­ра­ктер, пе­ред­ба­чає оку­пність від­по­від­них

ко­штів, а їх ви­ко­ри­ста­н­ня – жорс­ткий кон­троль з бо­ку бан­ків. Ко­шта­ми для ін­вес ти­цій­но­го кре­ди­ту­ва­н­ня мо­жуть ста­ти не тіль­ки акти­ви са­мої бан­ків­ської си­сте ми, але й за­лу­че­ні ко­шти від при­ва­ти­за­ції, фі­нан­со­ві ре­сур­си у ви­гля­ді бор­го­вих зо­бов’язань, які мо­же за­лу­чи­ти дер­жа­ва. На наш по­гляд, за 10 ро­ків час­тка ін­вес ти­цій­но­го кре­ди­ту­ва­н­ня мо­гла б зро­сти в ра­зи.

Ва­жли­вим дже­ре­лом со­ці­аль­но еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня стає люд­ський ка­пі тал. Це мо­жли­во тіль­ки в то­му ви­пад­ку, ко­ли сфе­ра “еко­но­мі­ки знань” на­бу­де прі­о­ри­те­тно­го роз­ви­тку, ре­зуль­та­та­ми яко­го бу­дуть під­не­се­н­ня до­бро­бу­ту на­се ле­н­ня, ма­со­ве фор­му­ва­н­ня се­ре­дньо­го кла­су, при­зу­пи­не­н­ня збі­дні­н­ня лю­дей.

При та­ко­му під­хо­ді фі­нан­со­во кре­ди­тний план бу­де на­ці­ле­но на ре­а­лі­за­цію ін­ве­сти­цій­ної про­гра­ми онов­ле­н­ня ви­ро­бни­цтва, а вре­шті решт – на одер­жа­н­ня кін­це­вих ре­зуль­та­тів ста­ло­го со­ці­аль­но еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку кра­ї­ни.

Ви­снов­ки

Та­ким чи­ном, існу­ю­ча в Укра­ї­ні мо­дель еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку де­мон­струє не­ста­ле еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня, що свід­чить про не­до­ско­на­лість її основ­них еле мен­тів. Щоб сфор­му­ва­ти мо­дель ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, не­об­хі­дно зро зу­мі­ти рі­зну при­ро­ду спа­дів і під­не­сень в еко­но­мі­ці пе­ре­хо­ду до рин­ку і в са­мій рин­ко­вій го­спо­дар­ській си­сте­мі. Без та­ко­го ро­зу­мі­н­ня не­мо­жли­во за­пу­сти­ти ме ха­ні­зми від­тво­ре­н­ня про­ми­сло­во­го ка­пі­та­лу, а от­же – і йо­го онов­ле­н­ня. Існу­ю­ча мо­дель ка­пі­та­лі­зму в Укра­ї­ні яв­ляє собою рі­зно­вид “пе­ри­фе­рій­но­го ка­пі­та­лі­зму”, який не має вну­трі­шніх ме­ха­ні­змів ста­ло­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Ви­хід із сьо го­дні­шньо­го не­без­пе­чно­го для кра­ї­ни на­пря­му не­ста­ло­го роз­ви­тку є мо­жли­вим на осно­ві но­вої мо­де­лі, що по­єд­нує в со­бі рин­ко­ві та ре­гу­льо­ва­ні дер­жа­вою за­са­ди. Го­лов­ною скла­до­вою та­кої мо­де­лі має бу­ти ком­пле­ксний план онов­ле­н­ня ма те­рі­аль­но те­хно­ло­гі­чної стру­кту­ри на­ціо­наль­ної еко­но­мі­ки.

Спи­сок ви­ко­ри­ста­ної лі­те­ра­ту­ри

1. Ку­зьмин В. Пол­зу­чий рост эко­но­ми­ки // Зер­ка­ло не­де­ли. – 2018. – № 29. 2. Ми­на­ко­ва Н.В. Устой­чи­вый рост в усло­ви­ях открытой эко­но­ми­ки // США и Ка­на­да: эко­но­ми­ка, по­ли­ти­ка, куль­ту­ра. – 2018. – № 1. – C. 59–72.

3. Ослунд А. Миф о кол­ла­псе прои­звод­ства по­сле кру­ше­ния ком­му­ни­зма // Во­про­сы эко­но­ми­ки. – 2001. – № 7. – С. 116–125.

4. Дын­кин А. Ми­ро­вые эко­но­ми­че­ские трен­ды // Воль­ная эко­но­ми­ка. – 2018. – № 5. – С. 23–27.

5. Кор­наи Я. Тран­сфор­ма­ци­он­ный спад // Во­про­сы эко­но­ми­ки. – 1994. – № 3. – С. 4–10.

6. Кра­сни­ко­ва Е.В. Осо­бен­но­сти ста­нов­ле­ния пост­со­ци­а­ли­сти­че­ско­го ка­пи­та ли­зма. – М. : ТЕИС, 2005. – 264 с.

7. Звєряков М.І. Гло­ба­лі­за­ція і де­ін­ду­стрі­а­лі­за­ція: зміст, су­пе­ре­чно­сті та спо­со би їх розв’яза­н­ня // Еко­но­мі­ка Укра­ї­ни. – 2017. – № 12. – С. 3–12.

References

1. Kuz’min V. Polzuchii rost ekonomiki [Creeping economic growth]. Zerkalo nedeli – Week’s Mirror, 2018, No. 29 [in Russian].

2. Minakova N.V. Ustoichivyi rost v usloviyakh otkrytoi ekonomiki [Sustainable growth in an open economy]. SSHA i Kanada: ekonomika, politika, kul’tura – USA and Canada: economy, politics, culture, 2018, No. 1, pp. 59–72 [in Russian].

3. Aslund A. Mif o kollapse proizvodstva posle krusheniya kommunizma [The myth of output collapse after communism]. Voprosy ekonomiki – Issues of economy, 2001, No. 7, pp. 116–125 [in Russian].

4. Dynkin A. Mirovye ekonomicheskie trendy [World economic trends]. Vol’naya ekonomika – Free economy, 2018, No. 5, pp. 23–27 [in Russian].

5. Kornai J. Transformatsionnyi spad [Transformational recession]. Voprosy ekono miki – Issues of economy, 1994, No. 3, pp. 4–10 [in Russian].

6. Krasnikova Е.V. Osobennosti Stanovleniya Postsotsialisticheskogo Kapitalizma [Features of the Formation of Post Socialist Capitalism]. Moscow, TEIS, 2005 [in Rus sian].

7. Zveryakov M.I. Globalizatsiya i deindustrializatsiya: zmist, superechnosti ta sposoby ikh rozv”yazannya [Globalization and deindustrialization: content, contradictions and ways to solve them]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, 2017, No. 12, pp. 3–12 [in Ukrainian].

УДК 330.34:338.1(477)

* Ро­зра­хо­ва­но за да­ни­ми Сві­то­во­го бан­ку (SDP growth (annual %) [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : https://data.worldbank.org/indicator/ny.sop.mktp.kd.zg), Ві­ден­сько­го ін­сти­ту­ту по­рів­няль­них еко­но­мі­чних до­слі­джень [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту­пу : http://wiiw.ac.at/ukraine|overview|cе| 14.html, а та­кож [4. c. 24].

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.