TARASEVYCH VIKTOR – Problematique of the truth in the world economic science

Economy of Ukraine (Ukrainian) - - Contents -

The actual problematique of the truth, its content and types in the context of the evolution of classical, non#classical and post#non#classical science are considered. The concept of holistic truth is proposed. Emphasis is placed on its universumic character, complex organization and structure. Keywords: classical, non#classical and post#non#classical science; correspondent, pragmatic, coherent, conventional, consensus and holistic truth. References 26.

Су­ча­сна по­стне­кла­си­чна на­у­ка ра­зю­че від­рі­зня­є­ться від своїх “пред­ків” – дав­ньо­схі­дної, ан­ти­чної, се­ре­дньо­ві­чної, кла­си­чної та не­кла­си­чної * – над­склад

© Тарасевич Ві­ктор Ми­ко­ла­йо­вич (Tarasevych Viktor), 2018; e mail: [email protected]

* Оскіль­ки еко­но­мі­чна на­у­ка на­ро­джу­є­ться у кла­си­чну на­у­ко­ву епо­ху, то у стат­ті акцен­ту ється ува­га на від­по­від­них аспе­ктах істи­ни у кла­си­чній, не­кла­си­чній та по­стне­кла­си­чній на­у­ці.

ні­стю об’єкта і суб’єкта, гло­баль­ним і уні­вер­сум­ним ха­ра­кте­ром, під­кре­сле­ною со­ці­аль­ні­стю і ко­ле­ктив­ні­стю, гли­би­ною ди­фе­рен­ці­а­ції та про­су­ну­тою між , муль ти і транс­ди­сци­плі­нар­ні­стю, ме­ре­же­ви­ми вза­є­мо­ді­я­ми, яскра­во ви­ра­же­ни­ми кон­стру­кти­ві­змом, те­хно­ло­гі­змом, пра­гма­ти­змом аж до вузь­ко­го пра­кти­ци­зму. Ви­пе­ре­джаль­ний роз­ви­ток і яв­не до­мі­ну­ва­н­ня при­кла­дних на­у­ко­вих роз­ро­бок над фун­да­мен­таль­ни­ми до­слі­дже­н­ня­ми да­ють під­ста­ву окре­мим вче­ним кон­ста­ту­ва­ти роз­гор­та­н­ня син­та­гма­ти­чної ре­во­лю­ції, у хо­ді якої го­лов­ни­ми ді­ю­чи­ми “осо­ба­ми” на­у­ки ста­ють син­та­гми (з грець. – “по­бу­до­ва­не ра­зом”) – си­сте­ми на­у­ко­вих знань, що то­чно орі­єн­то­ва­ні на ви­рі­ше­н­ня пра­гма­ти­чних зав­дань, а то­му зо бов’яза­ні не­у­хиль­но до­три­му­ва­тись умов кон­стру­ктив­но­сті, те­хно­ло­гі­чно­сті, кон ку­рен­то­спро­мо­жно­сті, еко­но­мі­чної до­ціль­но­сті та ко­ри­сно­сті. Та­ким чи­ном, не аб­стра­ктна істин­ність но­вих знань, а ко­ри­сність, ефе­ктив­ність і рен­та­бель­ність ста­ють клю­чо­ви­ми кри­те­рі­я­ми оцін­ки аде­ква­тно­сті та цін­но­сті про­ве­де­но­го на уко­во­го до­слі­дже­н­ня [1, с. 100, 107]. Не менш зна­ко­вим є “но­вий еко­но­мі­чний ім­пе­рі­а­лізм”, який про­гре­сує, – актив­на екс­пан­сія еко­но­мі­чної на­у­ки не тіль­ки у пре­дме­тні сфе­ри ін­ших на­ук, але і в по­за­на­у­ко­вий про­стір, ор­га­ні­чна аси­мі­ля­ція нею окре­мих по­за­на­у­ко­вих ідей і пра­ктик, у яких про­бле­ма­ти­ка істи­ни є пра­ктич но не акту­а­лі­зо­ва­ною.

У цьо­му зв’яз­ку ціл­ком до­ре­чни­ми є, при­найм­ні, та­кі за­пи­та­н­ня: “На­скіль­ки зна­чу­щою є роль істи­ни у су­ча­сній на­у­ці?”, “Оскіль­ки по­шук істи­ни за­ра­ди неї са мої є одним з не­ба­га­тьох ро­до­вих ін­ва­рі­ан­тів на­у­ки, то чи не озна­чає від­хід істи­ни в “не­бу­т­тя” одно­ча­сну транс­фор­ма­цію на­у­ки в якесь ін­ше, по­ки що без­імен­не утво­ре­н­ня?”. За­до­віль­ної від­по­віді на ці та по­ді­бні за­пи­та­н­ня не існує без но­вої іден ти­фі­ка­ції са­мої істи­ни, яка не мо­же за­ли­ша­ти­ся не­змін­ною в умо­вах ускла­дне­н­ня та уні­вер­су­мі­за­ції на­у­ки та її об’єкта. Не ви­клю­че­но, що прин­ци­по­во ва­жли­вим є онов­ле­не ро­зу­мі­н­ня істи­ни, по­шу­кам якої при­свя­чу­ють усе своє жи­т­тя вче­ні та ми­сли­те­лі.

З ура­ху­ва­н­ням цьо­го ме­та стат­ті – кри­ти­чно осми­сли­ти да­ну акту­аль­ну проб ле­ма­ти­ку.

Про на­у­ко­ву істи­ну

Кла­си­чна на­у­ка – ре­зуль­тат і пе­ред­умо­ва усві­дом­ле­но­го і рі­шу­чо­го ви­окрем­лен ня лю­ди­ною се­бе з цар­ства при­ро­ди, на­ді­ле­н­ня се­бе ста­ту­сом суб’єкта під%ле­гло­го, тоб­то суб­стан­ціо­наль­но­го і про­від­но­го, про­ти­став­ле­н­ня се­бе при­ро­ді як без­ду­шно му об’єкту ви­вче­н­ня і впли­ву, за­со­бу за­до­во­ле­н­ня чи­слен­них по­треб. У пов­ній зго­ді з ці­єю ма­кси­мою вче­ний до­слі­дник ди­стан­ці­ю­є­ться від при­ро­ди, щоб з по­зи­цій по­за­зна­хо­дже­н­ня від­кри­ва­ти її та­єм­ни­ці, а істин­ним ви­зна­є­ться тіль­ки на­у­ко­ве

зна­н­ня, яке від­по­від­ає до­слі­джу­ва­но­му об’єкту. Та­кий ко­ре­спон­дент­ський (у тер­мі­нах су­ча­сної фі­ло­со­фії) під­хід до істи­ни як до від­по­від­но­сті зна­н­ня * об’єкту ** зда­вав ся тим більш пе­ре­кон­ли­вим, що фа­кти­чно схо­див до ан­ти­чно­сті *** та успад­ко

* Тут і да­лі ма­є­ться на ува­зі зна­н­ня суб’єкта, тоб­то зна­н­ня, при­та­ман­не суб’єкту. ** “Силь­на” вер­сія за­зна­че­но­го під­хо­ду схо­дить до Г. Лей­бні­ца і пе­ред­ба­чає ви­мо­гу об грун­ту­ва­н­ня істин­но­сті всіх по­си­лок (або за­снов­ни­ків) істин­но­го ви­снов­ку. Пе­ре­ко­на­н­ня в по­мил­ко­во­му твер­джен­ні не мо­же бу­ти об­грун­то­ва­ним. У су­ча­сній те­о­рії пі­зна­н­ня цю тра ди­цію успад­ко­вує ін­фал­лі­бі­лізм (від infallibility – не­по­грі­шність) [2, с. 120].

*** Го­лов­ний зміст по­ня­т­тя істи­ни в ан­ти­чній фі­ло­со­фії – іде­ал не роз­мір­ко­ву­ва­н­ня, а чут­тє­вих не­до­ско­на­лих ре­чей, яко­му на ді­лі пра­гнуть від­по­від­а­ти у сво­їй ро­бо­ті ре­мі­сник, по­лі­тик і ху­до­жник. Са­ме в цьо­му кон­текс­ті слід ро­зу­мі­ти кла­си­чне ви­зна­че­н­ня істи­ни Ф. Аквін­ським: “veritas estadaequatio rei et intellectus” – “істи­на є то­то­жність ре­чі (пре­дме­та,

ву­вав уста­ле­не у хри­сти­ян­стві ви­зна­н­ня істин­ним тіль­ки та­ко­го зна­н­ня, яке від­по­від­а­ло Бо­же­ствен­но­му тво­рін­ню і Свя­щен­но­му пи­сан­ню. Ха­ра­ктер­не для про­сві­ти­те­лів про­ти­став­ле­н­ня на­у­ки і ре­лі­гії не ви­клю­чи­ло ві­до­му ме­то­до­ло­гі­чну спад­ко­єм­ність – ре­лі­гій­ний по­сту­лат від­по­від­но­сті був узя­тий на озбро­є­н­ня при ро­до­знав­ством. Не див­но, що но­во­на­ро­дже­на еко­но­мі­чна на­у­ка сприйня­ла як на ле­жне іде­а­ли і нор­ми на­у­ко­во­сті, які утвер­ди­ли­ся до її ви­ни­кне­н­ня, у то­му чи­слі й під­хід до істи­ни.

На від­мі­ну від фі­ло­со­фів, вче­ні спо­ча­тку не пов­ною мі­рою усві­до­ми­ли важ ли­вість кан­ті­ан­ської гно­се­о­ло­гі­чної ре­во­лю­ції. У до­слі­джен­ні Кан­том за­ле­жно­сті знань від апрі­ор­них форм чут­тє­во­сті та ро­зу­му, в го­ре­зві­сній “ре­чі у со­бі” во­ни по ба­чи­ли ли­ше від­мо­ву від по­шу­ку істи­ни. Тим ча­сом, у вчен­ні Кан­та за­кла­де­но на ба­га­то глиб­ший зміст: у по­шу­ку істи­ни слід бра­ти до ува­ги і зго­ду ми­сле­н­ня із са мим собою, і від­но­ше­н­ня зна­н­ня не тіль­ки до об’єкта ви­вче­н­ня (на чо­му скон­цен тру­ва­ла­ся кла­си­чна на­у­ка), апрі­ор­них форм чут­тє­во­сті та ро­зу­му, але й до ін­ших фе­но­ме­нів бу­т­тя і ми­сле­н­ня [4, с. 78–79]. Про­від­ні вче­ні еко­но­мі­сти, з одно­го бо ку, про­дов­жу­ва­ли на­слі­ду­ва­ти ко­ре­спон­дент­ський під­хід до істи­ни, про що свід­чать фун­да­мен­таль­ні вче­н­ня А. Смі­та і Д. Рі­кар­до, а з ін­шо­го – у ві­до­мій “су пе­ре­чці про ме­тод” про­де­мон­стру­ва­ли мо­жли­во­сті ви­хо­ду за йо­го ме­жі. За спра ве­дли­вим за­ува­же­н­ням О. Ана­ньї­на, у цен­трі су­пе­ре­чки пе­ре­бу­ва­ли пи­та­н­ня вза­є­мо­від­но­син не стіль­ки ін­ду­кції та де­ду­кції, скіль­ки те­о­рії та пра­кти­ки; ха­рак те­ру вза­є­мо­від­но­син рі­зних ви­дів зна­н­ня, їх зна­че­н­ня для пра­кти­ки [5, с. 13–14]. У су­пе­ре­чці бу­ло окре­сле­но, хоч і не в яв­но­му ви­гля­ді, при­найм­ні дві вель­ми зна чу­щі для май­бу­тньо­го еко­но­мі­чної на­у­ки про­бле­ми: 1) про рі­зні ви­ди істин­но­го еко­но­мі­чно­го зна­н­ня або про істи­ну рі­зних ви­дів еко­но­мі­чно­го зна­н­ня; 2) про від­но­ше­н­ня зна­н­ня до ре­зуль­та­тів йо­го пра­кти­чно­го за­сто­су­ва­н­ня. Зго­дом роз роб­ка дру­гої про­бле­ми при­ве­ла до сприйня­т­тя еко­но­мі­чною на­у­кою ма­кси­ми Джам­ба­ті­сти Ві­ко: “verum et factum convertuntur” (“істин­не і зро­бле­не збі­га­ють ся”) [6] та пра­гма­ти­чної кон­це­пції істи­ни *.

З кін­ця XIX ст. менш як за пів­сто­лі­т­тя ре­во­лю­цій­ні змі­ни охо­плю­ють усі ос нов­ні сфе­ри при­ро­до­знав­ства. Ре­ля­ти­віст­ська і кван­то­ва фі­зи­ка, кван­то­ва хі­мія, ге­не­ти­ка, кі­бер­не­ти­ка і те­о­рія си­стем зна­ме­ну­ють уста­нов­ле­н­ня не­кла­си­чної на­у­ки, її іде­а­лів і норм. Жорс­тко де­тер­мі­ніст­ські за­ко­ни по­сту­па­ю­ться прі­о­ри­те­та­ми ста ти­сти­чним за­ко­но­мір­но­стям, роз­ви­ва­ю­ться ймо­вір­ні­сні уяв­ле­н­ня про об’єкти пі­зна­н­ня. У ре­зуль­та­ті від­мо­ви від пря­мо­лі­ній­но­го он­то­ло­гі­зму утвер­джу­є­ться ро зу­мі­н­ня від­но­сної істин­но­сті те­о­рій і кар­ти­ни при­ро­ди, ви­ро­бле­ної на то­му чи ін­шо­му ета­пі роз­ви­тку при­ро­до­знав­ства. На про­ти­ва­гу іде­а­лу єди­но істин­ної те­о­рії, яка “фо­то­гра­фує” до­слі­джу­ва­ні об’єкти, до­пу­ска­є­ться істин­ність де­кіль­кох від­мін них один від одно­го кон­кре­тних те­о­ре­ти­чних опи­сів одні­єї й ті­єї са­мої ре­аль­но­сті, оскіль­ки в ко­жно­му з них мо­же мі­сти­ти­ся мо­мент об’єктив­но істин­но­го зна­н­ня. Ім­пе­ра­тив­ним стає вра­ху­ва­н­ня вза­є­мозв’яз­ків знань про об’єкт і ха­ра­кте­ру за­со­бів та опе­ра­цій пі­зна­н­ня, які впли­ва­ють на об’єкт і не­рід­ко змі­ню­ють йо­го [8, с. 8]. сві­ту, при­ро­ди, су­тно­сті, фа­кту, змі­сту, при­чи­ни) та уяв­ле­н­ня (сприйня­т­тя, по­ня­т­тя, ро­зу­му, зна­че­н­ня, сен­су). Тут іде­ться про істи­ну як фор­му все­ося­жної гар­мо­нії (узго­дже­но­сті, від­по­від но­сті) – най­ва­жли­ві­шу озна­ку до­ско­на­ло­сті як ре­аль­но­сті, так і зна­н­ня про неї [3, с. 169–170].

* За­зна­че­на кон­це­пція є близь­кою су­ча­сно­му фал­лі­бі­лі­зму – тра­ди­ції, що йде від Ч. Пір­са, згі­дно з якою істин­не зна­н­ня не обов’яз­ко­во має бу­ти об­грун­то­ва­ним. Ціл­ком об­грун­то­ва­ним мо­же бу­ти і по­мил­ко­ве зна­н­ня. Фал­лі­бі­лізм за­тре­бу­ва­ний у те­о­рії пі­зна­н­ня на­стіль­ки, на­скіль ки во­на пра­гне бу­ти аде­ква­тною фа­ктам епі­сте­мі­чної пра­кти­ки [2, с. 120–121]. “От­же, на­ші те­о­рії пра­кти­чно пра­цю­ють, і це їх ви­прав­до­вує” [7, с. 11].

Остан­нє озна­чає, що в не­кла­си­чно­му при­ро­до­знав­стві лю­ди­на, як і ра­ні­ше, про­ти­сто­їть при­ро­ді, але те­пер не тіль­ки від­обра­жає, але й осво­ює, змі­нює ре­аль ність у про­це­сі її пі­зна­н­ня. Для вче­них еко­но­мі­стів, які ви­вча­ють шту­чну, “ру­ко твор­ну”, при­ро­ду, за­зна­че­ний зсув не став но­вин­кою, а то­му й аси­мі­ля­ція від­по­від них йо­му при­ро­дни­чих норм в еко­но­мі­чну на­у­ку не ви­ма­га­ла б осо­бли­вих зу­силь, як­би в еко­но­мі­ко ме­то­до­ло­гі­чних до­слі­дже­н­нях, що пе­ре­бу­ва­ли в за­род­ко­во­му ста­ні, ре­фле­ксія над від­но­ше­н­ням зна­н­ня не тіль­ки до пі­зна­ва­но­го об’єкта, але й до ін­ших явищ і про­це­сів від­по­від­а­ла швид­ко­сті змін. У на­у­ко­во­му еко­но­мі­чно­му спів­то­ва­ри­стві не без під­став вва­жа­ло­ся, що по­мі­тно ускла­дне­на до се­ре­ди­ни XX ст. еко­но­мі­ка як об’єкт пі­зна­н­ня суб’єктом, який опе­рує пе­ре­ва­жно кла­си­чним на­у­ко­вим ін­стру­мен­та­рі­єм, стає для цьо­го суб’єкта де­да­лі більш не­ви­зна­че­ною і не­пе­ре­дба­чу­ва­ною. У на­у­ко­во­му знан­ні про неї зро­стає час­тка ймо­вір­ні­сної скла до­вої, а від­но­сність йо­го істин­но­сті стає оче­ви­дною. Ви­ко­ри­ста­н­ня ста­ро­го ін­стру мен­та­рію в до­слі­джен­ні скла­дно­го об’єкта не до­зво­ля­ло ви­су­ну­ти та­ку “ве­ли­ку” те­о­рію, яка б за­без­пе­чи­ла істи­ну кла­си­чно­го ти­пу, і при­рі­ка­ло вче­них на про­ду­ку ва­н­ня хай і на­ле­жних до одні­єї па­ра­ди­гми, але все ж ло­каль­них еко­но­мі­чних те орій та від­по­від­них їм фра­гмен­тів зга­да­ної істи­ни.

У по­шу­ках більш скла­дно­го до­слі­дно­го ін­стру­мен­та­рію, аде­ква­тно­го рів­ню скла­дно­сті об’єкта пі­зна­н­ня, вче­ні еко­но­мі­сти за при­кла­дом ко­лег на­ту­ра­лі­стів ак ти­ві­зу­ють ре­фле­ксію над від­но­ше­н­ням зна­н­ня до за­со­бів і опе­ра­цій на­у­ко­вої ді­яль­но­сті. Ко­ре­спон­дент­ська кон­це­пція істи­ни пе­ре­мі­щу­є­ться зі сце­ни за ку­лі­си, а на са­мій сце­ні у про­ме­нях не­о­по­зи­ти­віст­сько­го про­же­кто­ра ста­ють оче­ви­дни­ми не тіль­ки та­кі рі­зні ком­по­нен­ти еко­но­мі­чно­го зна­н­ня, як чи­ста те­о­рія і при­кла­дна еко­но­мі­ка (ми­сте­цтво еко­но­мі­ки), але й рі­зні кри­те­рії їх на­у­ко­во­сті [9, с. 137]. Су­дя­чи з тем­пів і ха­ра­кте­ру екс­пан­сії ма­те­ма­ти­ки в чи­сту нео­кла­си­чну те­о­рію, важ­ко по­збу­ти­ся дум ки, що го­стро­та ін­те­ре­су до отри­ма­н­ня істин­но­го зна­н­ня за до­по­мо­гою ма­те­ма­тич них ме­то­дів обер­не­но про­пор­цій­на го­стро­ті вра­жень від за­па­мо­ро­чли­вих еко­но­мі ко ма­те­ма­ти­чних кон­стру­кцій, що ма­ють ма­ло спіль­но­го з ре­аль­ні­стю.

При­кла­дній еко­но­мі­ці вза­га­лі від­мов­ля­ють у пра­ві усві­дом­ле­н­ня су­ті об’єкта. Її го лов­на мі­сія вба­ча­є­ться у за­сто­су­ван­ні на­у­ко­вих еко­но­мі­чних знань для ви­рі­ше­н­ня пра­кти­чних зав­дань. Те­о­рія спри­йма­є­ться не іна­кше як ін­стру­мент. За М. Фрі­дме ном, во­на по­трі­бна не для то­го, щоб отри­ма­ти “фо­то­гра­фі­чне від­тво­ре­н­ня” сві­ту, а для то­го, щоб “ана­лі­зу­ва­ти” йо­го за до­по­мо­гою “фун­да­мен­таль­ної та від­но­сно про стої стру­кту­ри” [10, с. 56] *. Еко­но­мі­сти не­о­по­зи­ти­ві­сти не від­ки­да­ють фал­лі­бі лізм, пра­гма­ти­чну кон­це­пцію істи­ни, і ре­фле­ксу­ють над від­но­ше­н­ням зна­н­ня до прак%

ти­ки. У цьо­му аспе­кті во­ни на­бли­жа­ю­ться до мар­кси­стів. Однак, якщо пер­ших у дис­по­зи­ції “зна­н­ня – пра­кти­ка” ці­ка­вить, го­лов­ним чи­ном, пра­кти­чний ре­зуль%

тат, то дру­гі, не за­пе­ре­чу­ю­чи са­мо­стій­ної гно­се­о­ло­гі­чної зна­чу­що­сті те­о­рії, кри те­рі­єм її істин­но­сті ви­зна­ють пра­кти­чну ді­яль­ність у ши­ро­ко­му сен­сі. Якщо для пер­ших істин­не зна­н­ня не мо­же не від­по­від­а­ти ем­пі­ри­чним фа­ктам, то для дру­гих во­но є аде­ква­тним та­кож су­тні­сним де­тер­мі­нан­там цих фа­ктів, а не тіль­ки по­вер­хо вим фор­мам їх ви­ра­же­н­ня, при­чо­му де­я­кі з остан­ніх мо­жуть бу­ти пе­ре­тво­ре­ни­ми.

По­ді­бним чи­ном і су­ча­сний кри­ти­чний (транс­цен­ден­таль­ний) ре­а­лізм ба­чить зав­да­н­ня на­у­ки, у то­му чи­слі еко­но­мі­чної, у ви­яв­лен­ні та до­слі­джен­ні стру­ктур і

* За­ра­ди спра­ве­дли­во­сті по­трі­бно за­зна­чи­ти, що М. Фрі­дмен фа­кти­чно со­лі­да­ри­зу­є­ться з ко­ре­спон­дент­ською кон­це­пці­єю істи­ни, ко­ли на при­кла­ді за­ко­ну па­ді­н­ня твер­дих тіл по­ка­зує, що за пев­них при­пу­щень у де­яких ме­жах до­слі­дже­н­ня екс­пе­ри­мент мо­же під­твер­ди­ти істин ність те­о­рії як аде­ква­тної ін­тер­пре­та­ції пев­но­го кла­су явищ [7, с. 60–61].

ме­ха­ні­змів, що ле­жать в осно­ві по­дій до­сві­ду, за до­по­мо­гою ін­стру­мен­та­рію абдук ції [11, с. 86–88]. Оскіль­ки об’єктив­ну ре­аль­ність пред­став­ле­но іє­рар­хі­єю трьох рів­нів – ре­аль­но­го, дій­сно­го та ем­пі­ри­чно­го, – то збіг те­о­ре­ти­чних і ем­пі­ри­чних да­них мо­же ли­ше свід­чи­ти про ко­ре­ля­цію між спо­сте­ре­жу­ва­ни­ми ем­пі­ри­чни­ми да ни­ми, а не роз­кри­ва­ти дій­сні при­чи­ни еко­но­мі­чних явищ. От­же, те­сту­ва­н­ня те­о­рії на пре­дмет її істин­но­сті ли­ше на під­ста­ві за­зна­че­ної ко­ре­ля­ції мо­же бу­ти не­а­дек ва­тним [12, с. 105]. Ін­ши­ми сло­ва­ми, по­трі­бна істи­на по­стає не одно , а ба­га%

то­рів­не­вою, не одно , а ба­га­то­еле­мен­тною, не еле­мен­тар­ною, а си­стем­ною. Не за­вер­шив­ши пов­но­кров­не кри­ти­чне осво­є­н­ня не­кла­си­чної спад­щи­ни, еко­но­мі­чна на­у­ка на зла­мі II і III ти­ся­чо­літь сти­ка­є­ться з но­ви­ми, по­стне­кла­сич%

ни­ми ви­кли­ка­ми при­ро­до­знав­ства, яке про­дов­жує ви­зна­ча­ти клю­чо­ві на­пря­ми ево­лю­ції на­у­ко­вої ра­ціо­наль­но­сті. На фо­ні по­сту­ла­тів не­рів­но­ва­жної не­лі­ній­ної тер­мо­ди­на­мі­ки і си­нер­ге­ти­ки, те­о­рії не­ста­ціо­нар­но­го Все­сві­ту, гі­по­тез про “тем ну” ма­те­рію та енер­гію, кон­це­пцій Ве­ли­кої істо­рії та гло­баль­но­го ево­лю­ціо­ні­зму, а та­кож ін­фор­ма­цій­но ко­му­ні­ка­цій­ної ре­во­лю­ції та “зльо­ту” ци­фро­вих і NBICS те­хно­ло­гій зве­де­на ра­ні­ше бу­дів­ля на­у­ки ви­гля­дає тро­хи за­ста­рі­лою, а не­су­чі кон стру­кції істи­ни – не зов­сім на­дій­ни­ми. Зро­зумі­ло, вче­ні еко­но­мі­сти зайня­ті на­ба га­то більш “зем­ни­ми” про­бле­ма­ми, але во­ни не впра­ві ігно­ру­ва­ти та­кі клю­чо­ві гно­се­о­ло­гі­чні орі­єн­ти­ри по­стне­кла­си­ки, як лю­ди­но­ро­змір­на си­сте­ма, за­галь­но­на уко­ва кар­ти­на сві­ту, кар­ти­на еко­но­мі­чної ре­аль­но­сті, си­нер­ге­ти­ка, про­блем­но орі­єн­то­ва­на між­ди­сци­плі­нар­ність, еле­ва­ціо­нізм, істо­ри­чна ре­кон­стру­кція то­що.

На дум­ку В. Стьо­пі­на, при ви­вчен­ні лю­ди­но­ро­змір­них об’єктів по­шук істи­ни пов’яза­ний з їх пе­ре­тво­ре­н­ням, що без­по­се­ре­дньо за­чі­пає гу­ма­ні­сти­чні цін­но­сті. Осо­бли­ву роль по­чи­нає ві­ді­гра­ва­ти зна­н­ня за­бо­рон на де­я­кі стра­те­гії вза­є­мо­дії, які по­тен­ці­аль­но мі­стять у со­бі ка­та­стро­фі­чні на­слід­ки. Істин­не по­ясне­н­ня та­ких об’єктів пе­ред­ба­чає вклю­че­н­ня до їх скла­ду аксі­о­ло­гі­чних чин­ни­ків, по­за­на­у­ко­вих цін­но­стей за­галь­но­со­ці­аль­но­го ха­ра­кте­ру *. На­у­ко­ве пі­зна­н­ня по­чи­нає роз­гля­да тись як осо­бли­ва ча­сти­на жи­т­тя су­спіль­ства, що де­тер­мі­ну­є­ться за­галь­ним ста­ном куль­ту­ри да­ної істо­ри­чної епо­хи, її цін­ні­сни­ми орі­єн­та­ці­я­ми і сві­то­гля­дни­ми на ста­но­ва­ми. Від­по­від­но, зба­га­чу­є­ться зміст зви­чних ка­те­го­рій – “те­о­рія”, “ме­тод”, “істи­на” то­що [8, с. 9–11]. Не­спо­ді­ва­но для ба­га­тьох на­у­ко­ва істи­на з не­ве­ли­ко­го “озе­ра” від­по­від­но­сті зна­н­ня об’єкту по­тра­пляє в бур­хли­вий “оке­ан” спів­від­не­сен%

ня зна­н­ня з жит­тє­ді­яль­ні­стю (уні­вер­су­мом) та її (йо­го) окре­ми­ми скла­до­ви­ми. По­стне­кла­си­чна на­у­ка – ро­ве­сни­ця куль­тур­но­го по­стмо­дер­ні­зму та йо­го after вер­сій, а то­му не є віль­ною від їх су­пе­ре­чли­во­го впли­ву. Так, су­ча­сні ре­ля­ти­ві­сти, аб­со­лю­ти­зу­ю­чи ві­до­му лі­нію мір­ку­вань Пла­то­на (“Яким що яв­ля­є­ться ме­ні, та­ким

* Для схі­дно­го ми­сле­н­ня та­ка по­ста­нов­ка зав­да­н­ня не є но­вою. На­при­клад, в еко­е­ти­ці Т. Іма­мі­чі істи­на ро­зу­мі­є­ться як ма­ко­то (“ма” – до­ско­на­лий, за­вер­ше­ний; “ко­то” – факт) – рух до до­ско­на­ло­сті чи за­вер­ше­н­ня фа­кту, що на­ле­жить до да­но­го пи­та­н­ня. Гли­бин­на спе ци­фі­ка “ко­то” пов’яза­на не з ви­слов­лю­ва­н­ням, а з від­кри­тим актом лю­ди­ни, що до­во­дить факт до за­вер­ше­н­ня. При­кла­дом істи­ни як ма­ко­то є по­зи­ція спо­сте­рі­га­ча, який ба­чить ма лень­ку ди­ти­ну в без­по­се­ре­дній не­без­пе­ці по­то­ну­ти в рі­чці. Це – клю­чо­вий при­клад мо­раль­ної та ети­чної си­ту­а­ції, оскіль­ки спо­ну­кає спо­сте­рі­га­ча зро­зу­мі­ти, що ця ситуація зна­чним чи­ном вклю­чає в се­бе зо­бов’язаль­ні та аксі­о­ло­гі­чні еле­мен­ти: мо­раль­ні еле­мен­ти, які акту­а­лі­зу­ють те, що він має ро­би­ти, і етичні еле­мен­ти, які акту­а­лі­зу­ють ті са­мі іде­а­ли, яки­ми най­біль­ше ви­зна ча­ю­ться йо­го ма­кси­маль­но ви­ва­же­ні дії як люд­ської істо­ти [13, с. 77, 87].

На цьо­му фо­ні стає оче­ви­дним, що ви­зна­н­ня пе­ре­хо­ду від еко­но­мі­ки як украй скла­дної “про­стої си­сте­ми” до еко­но­мі­ки як украй скла­дної “скла­дної си­сте­ми” пе­ред­ба­чає на­ба­га­то глиб­ші змі­ни в еко­но­мі­чній на­у­ці, ніж “ви­вче­н­ня обме­же­но ра­ціо­наль­них аген­тів в умо­вах не ста­чі ін­фор­ма­ції” [14, с. 86–88].

во­но для ме­не і є, а яким то­бі – та­ким є для те­бе”) та Арі­сто­те­ля (“Що ко­жно­му зда­є­ться, те і є до­сто­вір­ним”), у те­зі П. Фейє­ра­бен­да “anything goes” – “все зго ди­ться” [4, с. 74] пра­кти­чно від­мов­ля­ю­ться від об’єктив­но­сті істи­ни. У най­кра що­му ви­пад­ку, якщо слі­ду­ва­ти ко­ге­рен­тній і кон­вен­ціо­на­лі­сти­чній кон­це­пці­ям істи%

ни *, істин­не зна­н­ня стає ре­зуль­та­том вну­трі­шньої від­по­від­но­сті еле­мен­тів зна­н­ня один одно­му в ме­жах пев­ної кон­це­пту­аль­ної си­сте­ми [3, с. 170] і ра­ціо­наль­ної до%

мов­ле­но­сті біль­шо­сті чле­нів на­у­ко­во­го спів­то­ва­ри­ства. У най­гір­шо­му ви­пад­ку істи­на ого­ло­шу­є­ться “ви­на­хо­дом бре­ху­на” за Х. фон Фер­сте­ром [7, с. 7–8].

В ево­лю­цій­ній епі­сте­мо­ло­гії на роль клю­чо­во­го кри­те­рію істин­но­сті зна­н­ня пре тен­дує йо­го цін­ність для ви­жи­ва­н­ня та ада­пта­ції, що ціл­ком спів­зву­чно з ор­то­до ксаль­ни­ми умо­ва­ми віль­ної кон­ку­рен­ції, в яких “істин­ним” ви­зна­є­ться ли­ше знан ня, що за­без­пе­чує пе­ре­мо­гу над кон­ку­рен­том, не­за­ле­жно від сту­пе­ня йо­го (зна­н­ня) від­по­від­но­сті об’єкту. Ра­ди­каль­ні кон­стру­кти­ві­сти пе­ре­ко­на­ні в то­му, що на­у­ко­ве зна­н­ня – зов­сім не ре­пре­зен­та­ція об’єктив­ної ре­аль­но­сті, а суб’єктив­на ре­кон%

стру­кція; сим­во­лі­чний про­ект, си­му­лякр. Пі­зна­н­ня ви­ко­нує зав­да­н­ня впо­ряд­ку ва­н­ня вну­трі­шньо­го сві­ту суб’єкта. Не тіль­ки лю­ди­на ство­рює свій образ ре­аль но­сті, але й її уяв­ле­н­ня та зна­н­ня фор­му­ють йо­го за обра­зом і по­до­бою сво­єю. В оцін­ці та­ко­го зна­н­ня го­лов­ни­ми кри­те­рі­я­ми ста­ють ко­ри­сність, до­ре­чність, прий ня­тність, при­да­тність то­що [7, с. 35]. Кла­си­чне по­ня­т­тя істи­ни в цьо­му ви­пад­ку ви гля­дає, що­най­мен­ше, не­до­ре­чним і в кра­що­му ви­пад­ку за­мі­ню­є­ться по­ня­т­тям при да­тно­сті. На­ма­га­ю­чись вер­ши­ти до­лі ство­рю­ва­них ним вір­ту­аль­них сві­тів, суб’єкт не по­мі­чає са­мо­пе­ре­тво­ре­н­ня на об’єкт ма­ні­пу­лю­ва­н­ня з бо­ку вір­ту­аль­них ме­реж, їх мо­де­ра­то­рів і ав­то­рів. Утім, за на­стіль­ки ори­гі­наль­ни­ми по­стмо­дер­ніст­ськи­ми по­бу до­ва­ми ва­жли­во не про­га­ви­ти зна­чу­щу для ро­зу­мі­н­ня ево­лю­ції істи­ни як ка­те­го­рії об­ста­ви­ну: ре­аль­ним є спів­від­не­се­н­ня зна­н­ня не з об’єктом, а із са­мим суб’єктом,а та­кож між­суб’єктни­ми вза­є­мо­ді­я­ми. Так, у си­стем­но ко­му­ні­ка­тив­ній те­о­рії на­у­ки Н. Лу­ма­на істи­на по­стає як про­гра­ма ле­гі­ти­ма­ції спе­ци­фі­чно­го і са­мо­го по со­бі не ймо­вір­но­го спіл­ку­ва­н­ня, своє­рі­дний ме­ді­ум, ін­стру­мент або сим­во­лі­чний по­се­ред ник ко­му­ні­ка­ції, зда­тний як ін­фля­ціо­ну­ва­ти, так і де­фля­ціо­ну­ва­ти, спи­ра­ти­ся на рі­зні фун­кціо­наль­ні екві­ва­лен­ти, на­при­клад на на­у­ко­ву ре­пу­та­цію [6].

Еко­но­мі­чна на­у­ка не за­ли­ши­ла­ся бай­ду­жою до по­стне­кла­си­чних ви­кли ків [16, с. 113–117]. Під­да­ва­ла­ся во­на й ата­кам по­стмо­дер­ні­зму. Їх вплив на проб ле­ма­ти­ку істи­ни ви­явив­ся до­ста­тньо не­о­дно­зна­чним. З одно­го бо­ку, у Д. Мак кло­скі та А. Кла­ме­ра еко­но­мі­чна на­у­ка – на­сам­пе­ред ри­то­ри­ка, ми­сте­цтво пе­ре ко­ну­ва­ти ко­ри­сту­ва­ча в істин­но­сті та при­да­тно­сті для ньо­го ті­єї чи ін­шої на­у­ко­вої ідеї. На віль­но­му рин­ку ідей вче­ні зма­га­ю­ться в умін­ні про­да­ти свій “то­вар”. Та ким чи­ном, до­ла­ю­ться то­та­лі­тар­ні ме­то­до­ло­гі­чні стан­дар­ти, що до­зво­ля­ють узур пу­ва­ти істи­ну [9, с. 139; 15, с. 65–66]. З ін­шо­го бо­ку, ри­то­ри­чний, мов­ний і ме­то­до ло­гі­чний “філь­три” [5, с. 32–39] до­зво­ля­ють в тій чи ін­шій фор­мі спів­від­но­си­ти від­но­ше­н­ня зна­н­ня до об’єкта і від­но­ше­н­ня зна­н­ня до ко­ри­сту­ва­ча, а та­кож до

мо­ви на­у­ко­во­го спіл­ку­ва­н­ня. З одно­го бо­ку, у по­стмо­дер­ніст­сько­му сприйнят­ті еко но­мі­чна на­у­ка по­стає до­ста­тньо скла­дним со­ці­аль­ним ор­га­ні­змом, у яко­му го­лов­ни ми пер­со­на­жа­ми є не тіль­ки вче­ні, але й ре­да­кто­ри, ре­цен­зен­ти, ака­де­мі­чні бо­си, гран­то­дав­ці, а то­му і без­ко­ри­сли­ве слу­жі­н­ня аб­стра­ктній істи­ні ви­яв­ля­є­ться аж ні­як не єди­ним і не го­лов­ним прі­о­ри­те­том на­у­ко­вої ді­яль­но­сті [9, с. 142; 17, с. 65]. З ін­шо%

* До них апе­лює Р. Хо­кс­бер­ген, роз­мір­ко­ву­ю­чи про гер­ме­нев­ти­чний під­хід до еко­но­міч них до­слі­джень як най­більш ефе­ктив­ний і за­кли­ка­ю­чи не уни­ка­ти діа­ло­гу між рі­зни­ми на­у­ко ви­ми тра­ди­ці­я­ми, а та­кож цін­ні­сних су­джень і “ме­та­фі­зи­ки” [15, с. 68].

го бо­ку, ана­ліз стру­кту­ри та осо­бли­во­стей фун­кціо­ну­ва­н­ня цьо­го ор­га­ні­зму, умов ство­ре­н­ня і по­ши­ре­н­ня на­у­ко­вих знань, спосо­бів їх існу­ва­н­ня [15, с. 73] сти­му­лює осми­сле­н­ня со­ці­аль­ної “ана­то­мії” істи­ни, від­но­ше­н­ня зна­н­ня до со­ці­аль­них ме­реж.

У цьо­му зв’яз­ку до­ста­тньо сим­пто­ма­ти­чною є по­ява кон­сен­су­сної кон­це­пції на уко­вої істи­ни, згі­дно з якою істи­ну ви­би­ра­ють з де­кіль­кох мо­жли­вих ва­рі­ан­тів на осно­ві не кон­вен­цій – сві­до­мих, ра­ціо­наль­но кон­тро­льо­ва­них і до­го­вір­них дій вче­них, а кон­сен­су­су – ре­зуль­та­ту три­ва­лих дис­ку­сій, обго­во­рень, су­пе­ре­чок, зі­ткне­н­ня по­зи­цій і ду­мок, вза­єм­ної кри­ти­ки та са­мо­кри­ти­ки, ме­то­до­ло­гі­чної ре фле­ксії у про­це­сі ба­га­то в чо­му сти­хій­них і со­ці­аль­них за змі­стом на­у­ко­вих до­слі­джень. На дум­ку С. Ле­бе­дє­ва, за­зна­че­на кон­це­пція до­зво­ляє по­до­ла­ти пар­ти ку­ляр­ність і одно­бі­чність ін­ших кон­це­пцій і під­хо­дів до істи­ни, аси­мі­лю­ва­ти їх по зи­тив­ні мо­мен­ти, по­єд­на­ти та­кі про­ти­ле­жні ха­ра­кте­ри­сти­ки на­у­ко­во­го пі­зна­н­ня, як об’єктність і суб’єктність, на­сту­пність і істо­ризм, де­тер­мі­нізм і твор­чий ха­рак тер, со­ці­аль­ність та ін­ди­ві­ду­аль­ність суб’єкта, об’єктив­ність і від­но­сність на­у­ко­во го зна­н­ня [18]. Утім, кон­сен­су­сна кон­це­пція істи­ни, як і ін­ші кон­це­пції, на­вряд чи мо­же пре­тен­ду­ва­ти на уні­вер­саль­ність. До то­го ж во­на не зда­тна га­ран­ту­ва­ти без по­мил­ко­вість кон­сен­су­су. Як ві­до­мо, сво­го ча­су пе­ре­мо­га гео­цен­три­чної си­сте­ми ста­ла ре­зуль­та­том кон­сен­су­су біль­шо­сті астро­но­мів, і зна­до­би­ло­ся ба­га­то сто­літь, перш ніж бу­ло до­ся­гну­то кон­сен­су­су, аде­ква­тно­го ре­а­лі­ям ге­ліо­цен­три­зму. Так са мо в нео­кла­си­чній ор­то­до­ксії, як і ра­ні­ше, па­нує кон­сен­сус, що сто­су­є­ться ста­тич но­го ха­ра­кте­ру за­галь­ної рин­ко­вої рів­но­ва­ги, хо­ча від­по­від­ні ди­на­мі­чні мо­де­лі до­мі­ну­ють не тіль­ки в те­о­рії, але й у пра­кти­чній еко­но­мі­чній по­лі­ти­ці.

До кон­це­пції за­галь­ної (ці­лі­сної) істи­ни

От­же, істо­ри­чна ре­тро­спе­кти­ва ре­фле­ксії над істи­ною пе­ре­ко­нує не стіль­ки в до­мі­ну­ван­ні край­ніх по­зи­цій – при­хиль­но­сті до ор­то­до­ксаль­ної істи­ни і за­пе­ре че­н­ня істин­но­го зна­н­ня в ці­ло­му, скіль­ки в “се­ре­дній” лі­нії, що по­си­лю­є­ться. Йде­ться про ро­зу­мі­н­ня істи­ни як від­по­від­но­сті зна­н­ня об’єкту, “вбу­до­ва­но­му” в уні­вер­сум­ний кон­текст, що ускла­дню­є­ться. Скла­до­ви­ми остан­ньо­го по­слі­дов­но па­ра­лель­но ста­ють від­но­ше­н­ня зна­н­ня до: ре­зуль­та­тів йо­го пра­кти­чно­го за­сто­су­ван ня; за­со­бів, ін­стру­мен­тів і ре­зуль­та­тів пі­зна­валь­ної ді­яль­но­сті; пра­кти­ки; по­за­на уко­вих цін­но­стей за­галь­но­со­ці­аль­но­го ха­ра­кте­ру; сві­то­гля­дних на­ста­нов; са­мо­го суб’єкта; між­суб’єктних вза­є­мо­дій; ко­ри­сту­ва­ча; мо­ви на­у­ко­во­го спіл­ку­ва­н­ня; со­ці­аль­них ме­реж то­що *. Від­по­від­но ба­га­то­фа­ктор­ний ана­ліз істи­ни [4, с. 78–79] стає кра­щим за одно­фа­ктор­ний, хо­ча і він на­вряд чи ціл­ком аде­ква­тний склад но­сті про­бле­ми. Йо­го стан­дар­тна вер­сія не пе­ред­ба­чає скіль­ки не­будь скла­дної вза­є­мо­за­ле­жно­сті фа­кто­рів, то­ді як са­ме спів­від­не­се­н­ня від­но­ше­н­ня зна­н­ня до об’єкта та ін­ших від­но­шень “зна­н­ня до...” має прин­ци­по­ве зна­че­н­ня для усві­дом ле­н­ня при­ро­ди істи­ни.

Спра­ва ускла­дню­є­ться тим, що над­скла­дні лю­ди­но­ро­змір­ні об’єкти на­у­ко­во го пі­зна­н­ня є ще і об’єкта­ми уні­вер­сум­но­го ося­гне­н­ня. У ко­жно­му з ви­дів по­за% на­у­ко­во­го зна­н­ня про ці об’єкти та їх “ото­че­н­ня” (суб’єкт, умо­ви, ре­зуль­та­ти фун­кціо­ну­ва­н­ня то­що) є осо­бли­вий стан­дарт до­сто­вір­но­сті, прав­ди та ін­ших “ана­ло­гів” істи­ни **. Жо­дний з ви­дів зна­н­ня не во­ло­діє мо­но­по­лі­єю на істи­ну в

* У ка­те­го­рі­ях те­о­рії пі­зна­н­ня пе­ре­ра­хо­ва­не свід­чить про вклю­че­н­ня в на­у­ко­ву ре­фле­ксію над істи­ною ра­зом з ін­фал­лі­бі­лі­змом і фал­лі­бі­лі­змом ін­тер­на­лі­зму, екс­тер­на­лі­зму та ре­лай абі­лі­зму [2, с. 124–126].

** К. Ле­ві Стросс: “Мо­жли­во, в один пре­кра­сний день ми зро­зу­мі­є­мо, що в мі­фо­ло­гі­чно му ми­слен­ні пра­цює та са­ма ло­гі­ка, що й у на­у­ко­во­му” [19, с. 33].

то­му сен­сі, що в пев­но­му ін­тер­ва­лі [20, с. 101–105], за кон­кре­тних умов і пе­ред умов один вид зна­н­ня мо­же бу­ти більш істин­ним, ніж будь який ін­ший. На­при клад, не се­крет, що за пев­ної еко­но­мі­чної си­ту­а­ції до­три­ма­н­ня стан­дар­тів про­сві­че­но­го здо­ро­во­го глу­зду та ін­ту­ї­ції біль­ше від­по­від­ає рів­ню її скла­дно­сті, ніж спе­ці­аль­ні на­у­ко­ві до­слі­дже­н­ня. По­трі­бно вра­хо­ву­ва­ти і “сайєн­ти­за­цію” по­за на­у­ко­во­го зна­н­ня, що по­си­лю­є­ться. На­при­клад, су­ча­сні дис­ку­сії вче­них і тео­ло­гів свід­чать про актив­ний роз­ви­ток ві­до­мої з ча­сів Акві­на­та до­ктри­ни “по­двій­ної істи%

ни”, вмі­ле вбу­до­ву­ва­н­ня в тео­ло­гію ін­стру­мен­та­рію, ка­те­го­рі­аль­но­го апа­ра­ту і ре зуль­та­тів на­у­ко­вих до­слі­джень [21, с. 78–90; 22, с. 66–77]. Де­да­лі більш по­ва­жні ре­ве­ран­си ро­блять на­у­ці ху­до­жня твор­чість, гер­ме­тизм, ме­ди­та­ція *. Чи є плі­дним вза­є­мо­ви­лу­че­н­ня рі­зних ви­дів зна­н­ня про один і той са­мий об’єкт тіль­ки на тій під­ста­ві, що ці зна­н­ня на­ро­ди­ли­ся в ін­шо­му “це­ху”? Ри­то­ри­чне за­пи­та­н­ня.

Та­ким чи­ном, у су­ча­сних вза­є­мо­ді­ях і вза­є­мо­про­ни­кнен­ні рі­зних ви­дів на­у­ко во­го і по­за­на­у­ко­во­го зна­н­ня, у то­му чи­слі еко­но­мі­чно­го, істи­на зов­сім не вми­рає, а до­ро­слі­шає та ускла­дню­є­ться, по­стає як “віль­ний син­тез”, по­кли­ка­ний “роз­кри ти все­о­хо­плю­ю­чий сенс бу­т­тя в істи­ні” (К. Ясперс) у кон­текс­ті вза­єм­но­го по­рів­ня­н­ня і діа­ло­гу рі­зних ідей, те­о­рій та форм зна­н­ня, пов’яза­них з ни­ми прак тик і со­ці­аль­них ре­аль­но­стей [3, с. 172]. Вель­ми акту­аль­ною стає про­ро­ча дум­ка П. Со­ро­кі­на: “У три­ви­мір­но­му про­сто­рі ві­ри, ро­зу­му і по­чут­тів за­галь­на істи­на є ближ­чою до аб­со­лю­тної, ніж істи­на, на­ро­дже­на одні­єю з цих форм” [24, с. 478] (кур­сив мій. – В.М.Т.). N ви­мір­но­му над­скла­дно­му еко­но­мі­чно­му лю­ди­но роз­мір­но­му тем­по­раль­но­му про­сто­ру аде­ква­тною є не го­мо­фо­нія, а по­лі , ге­те­ро та сим­фо­нія рі­зних ви­дів ося­гне­н­ня, не одно­мір­на, а n ви­мір­на ці­лі­сна (за­галь­на)

істи­на, до вер­шин якої ве­дуть ба­га­то сте­жок. Ці­лі­сна істи­на по­стає як n%ви­мір­на від­по­від­ність еко­но­мі­ко%уні­вер­сум­но­го зна­н­ня вка­за­но­му тем­по­раль­но­му про­сто­ру (об’єкту) в її (від­по­від­но­сті) спів­від­не­се­но­сті з люд­ською жит­тє­ді­яль­ні­стю, її сфе% ра­ми та еле­мен­та­ми. “Вну­трі­шній світ”, бу­до­ва ці­лі­сної істи­ни, яка са­ме та­ким чи­ном ро­зу­мі­є­ться, у пер­шо­му на­бли­жен­ні мо­жуть бу­ти пред­став­ле­ні трьо­ма вза­є­мозв’яза­ни­ми скла­до­ви­ми: на­у­ко­вою, по­за­на­у­ко­вою та син­те­ти­чною.

На­у­ко­ва скла­до­ва ці­лі­сної істи­ни є скла­дною си­сте­мою спів­від­не­се­но­стей, з одно­го бо­ку, від­но­ше­н­ня на­у­ко­во­го еко­но­мі­чно­го зна­н­ня до об’єкта, і з ін­шо­го – від­но­шень зна­н­ня до суб’єкта, умов, про­це­су, ре­зуль­та­ту то­що на­у­ко­вої та прак ти­чної еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті, а та­кож від­но­шень еко­но­мі­чно­го зна­н­ня до са­мо го се­бе **. На­при­клад, еко­но­мі­ко ма­те­ма­ти­чна мо­дель є зна­чу­щою в то­му ви­пад ку, якщо є осо­бли­вим зна­н­ням про пев­ний еко­но­мі­чний об’єкт. Мі­ра її від­по­від­но­сті остан­ньо­му за­ле­жить від са­мо­го ав­то­ра до­слі­дни­ка, йо­го про фе­сіо­на­лі­зму, ці­лей, ста­ту­су в на­у­ко­во­му спів­то­ва­ри­стві то­що, умов, про­це­су, ін­стру­мен­та­рію мо­де­лю­ва­н­ня, при­зна­че­н­ня мо­де­лі та ба­га­тьох ін­ших фа­кто­рів. Так, не­до­ско­на­лість ма­те­ма­ти­чно­го ін­стру­мен­та­рію не до­зво­ляє аде­ква­тно мо­де лю­ва­ти до­ста­тньо скла­дні еко­но­мі­чні об’єкти (що, до ре­чі, спри­яє фра­гмен­та­ції еко­но­мі­чно­го зна­н­ня). Сту­пінь від­по­від­но­сті мо­де­лі об’єкту є про­пор­цій­ною рів­ню від­по­від­но­сті її ін­стру­мен­та­рію йо­го скла­дно­сті. Не­рід­ко за­зна­че­ні фа­кто­ри вра­хо­ву­ю­ться в аспе­кті пе­ре­ва­жної іє­рар­хі­чної під­по­ряд­ко­ва­но­сті одно­му двом

* Ймо­вір­но, цьо­му спри­яє і ві­до­ма близь­кість ря­ду по­зи­цій де­яких шкіл буд­ди­зму до су ча­сно­го кон­стру­кти­ві­зму [23, с. 92–93].

** Спів­від­не­се­н­ня рі­зних від­но­шень зна­н­ня до са­мо­го се­бе ста­но­вить про­бле­ма­ти­ку істо рії еко­но­мі­чних вчень, еко­но­мі­чної ме­то­до­ло­гії, фі­ло­со­фії та ме­то­до­ло­гії еко­но­мі­чної на­у­ки, а та­кож на­у­ки про еко­но­мі­чну на­у­ку.

дру­го­ря­дним чин­ни­кам (на­при­клад, ви­мо­гам до пу­блі­ка­ції у пре­сти­жно­му жур на­лі та/або до отри­ма­н­ня гран­ту), а не на­у­ко­во ім­пе­ра­тив­ної ме­ре­же­вої спів­від­не се­но­сті між собою.

У скла­дній си­сте­мі по­зна­че­них спів­від­но­се­но­стей ва­жли­во ви­зна­чи­ти ті скла до­ві (аспе­кти) на­у­ко­вої і/або ці­лі­сної істи­ни, які є аде­ква­тни­ми рі­зним сфе­рам на­у­ко­во­го зна­н­ня (на­у­ко­вим ди­сци­плі­нам), йо­го (зна­н­ня) рів­ням (ем­пі­ри­чно­му, те­о­ре­ти­чно­му, при­кла­дно­му) і ви­дам (ана­лі­ти­чно­му і син­те­ти­чно­му знан­ню, пе ред­по­сил­ко­во­му і ви­ві­дно­му, ін­ту­ї­тив­но­му і ди­скур­сив­но­му, апрі­ор­но­му та апос те­рі­ор­но­му, атри­бу­тив­но­му і модаль­но­му, яв­но­му і не­яв­но­му, ас­сер­то­ри­чно­му (опи­со­во­му), но­мо­те­ти­чно­му (знан­ню про не­об­хі­дне) і де­он­ти­чно­му (знан­ню про на­ле­жне)). У цьо­му кон­текс­ті, на­при­клад, кла­си­чна ко­ре­спон­дент­ська істи­на є аде­ква­тною ли­ше син­те­ти­чно­му (пе­ре­ва­жно ем­пі­ри­чно­му) знан­ню; апрі­ор­не зна­н­ня ви­зна­є­ться істин­ним на осно­ві або кон­вен­ції, або кон­сен­су­су; над­склад ною про­бле­мою є до­каз істин­но­сті но­мо­те­ти­чно­го і де­он­ти­чно­го зна­н­ня [25]. Еле­мен­та­ми по­за­на­у­ко­вої скла­до­вої ці­лі­сної істи­ни мо­жуть бу­ти спів­від­не­се%

но­сті від­но­син: 1) по­за­на­у­ко­вих еко­но­мі­чних знань до рі­зних фе­но­ме­нів від­по­від но­го ви­ду ося­гне­н­ня та від­обра­же­ної ним ре­аль­но­сті в уні­вер­сум­но­му кон­текс­ті; 2) по­за­на­у­ко­во­го зна­н­ня до са­мо­го се­бе і до знань – ре­зуль­та­тів ін­ших ви­дів пі­зна­н­ня. Так, прав­ди­вість зо­бра­же­н­ня еко­но­мі­чних ре­а­лій у ху­до­жньо­му тво­рі в основ­но­му ви­зна­ча­є­ться осо­бли­во­стя­ми са­мо­ви­ра­же­н­ня ав­то­ра, йо­го осо­би­стим до­сві­дом еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті, пра­кти­чні­стю, здо­ро­вим глу­здом, ві­ро­спо­відан ням, со­ці­аль­ним ста­но­ви­щем та ін­ши­ми фа­кто­ра­ми. Чи до­ста­тньо вра­хо­ву­ю­ться по­ді­бні фа­кто­ри в по­шу­ках істи­ни? Зро­зумі­ло, ні.

Син­те­ти­чна скла­до­ва ці­лі­сної істи­ни яв­ляє собою по­єд­на­н­ня і си­нер­гію на­у­ко­вої та по­за­на­у­ко­вої скла­до­вих. Кіль­кість та­ких ком­бі­на­цій не під­да­є­ться ко­ро­тко­му опи­со­ві, оскіль­ки по­вин­ні бу­ти спів­від­не­се­ні рі­зні від­но­ше­н­ня ба­га тьох ви­дів ося­гне­н­ня та пі­зна­н­ня як між собою *, так і з їх від­но­ше­н­ня­ми до чи­слен них фе­но­ме­нів люд­ської жит­тє­ді­яль­но­сті. Один з мо­жли­вих ва­рі­ан­тів та­ко­го по­єд­на­н­ня мо­же бу­ти ви­вче­ний з ви­ко­ри­ста­н­ням за­про­по­но­ва­но­го О. Ана­ньї­ним еше­ло­ну­ва­н­ня еко­но­мі­чно­го зна­н­ня за кри­те­рі­я­ми сту­пе­ня аб­стра­ктно­сті та ме ха­ні­змів фун­кціо­ну­ва­н­ня. Йде­ться про еше­ло­ни (рів­ні): 1) аб­стра­ктної те­о­рії; 2) ба­зо­во­го ти­по­ло­гі­чно­го зна­н­ня; 3) си­стем­ної еко­но­мі­чної ком­па­ра­ти­ві­сти­ки; 4) при­кла­дно­го стра­те­гі­чно­го зна­н­ня; 5) при­кла­дно­го опе­ра­тив­но­го зна­н­ня або еко­но­мі­чної ін­же­не­рії. На ко­жно­му з та­ких рів­нів, у мі­ру зро­ста­н­ня кон­кре­тно­сті еко­но­мі­чно­го зна­н­ня і на­бли­же­н­ня йо­го до сфе­ри пра­кти­чно­го ви­ко­ри­ста­н­ня, во но всту­пає у де­да­лі шир­ше ко­ло со­ці­аль­них вза­є­мо­дій, без ура­ху­ва­н­ня яких во­но втра­чає сенс [5, с. 250–253].

З по­зи­цій ко­ре­спон­дент­ської кон­це­пції на­у­ко­вої істи­ни пре­тен­зії на остан­ню в трьох верх­ніх еше­ло­нах еко­но­мі­чно­го зна­н­ня ба­га­то в чо­му зні­ма­ю­ться, бо на­у­ко ве зна­н­ня тут по­тра­пляє у вир по­за­на­у­ко­во­го і втра­чає не­об­хі­дну ча­сти­ну сво­єї іден­ти­чно­сті. З по­зи­цій кон­це­пції ці­лі­сної (за­галь­ної) істи­ни са­ме на цих рів­нях від­бу­ва­ю­ться зі­ткне­н­ня і вза­є­мо­дія ви­ди­мих, по­вер­хо­вих форм на­у­ко­вих і по­за­на уко­вих еле­мен­тів ці­лі­сної істи­ни. Але щоб ця ви­ди­ма, “на­дво­дна” ча­сти­на “айс­бер­га” остан­ньої бу­ла аде­ква­тно іден­ти­фі­ко­ва­на, не­об­хі­дна n сто­ро­н­ня ді­аг но­сти­ка її не­ви­ди­мої, “під­во­дної” ча­сти­ни. Еле­мен­ти на­у­ко­вої істи­ни, що здо­бу

* Якщо в еко­но­мі­чній ме­то­до­ло­гії спів­від­не­се­н­ня від­но­шень на­у­ко­во­го і по­за­на­у­ко­во­го зна­н­ня ли­ше на­мі­ча­є­ться, то у фі­ло­со­фії та ме­то­до­ло­гії еко­но­мі­чної на­у­ки, а та­кож в еку­ні­ці во­но стає го­лов­ною про­бле­мою.

* Зокре­ма, при­мно­же­н­ня еко­но­мі­ко уні­вер­сум­но­го зна­н­ня зба­га­чує “вче­не не­зна­н­ня” (М. Ку­зан­ський) або зна­ю­че не­зна­н­ня, яке і є ви­щим мо­ду­сом істи­ни, до­сту­пним люд­ській істо­ті [26, с. 38].

ва­є­ться на двох ни­жніх рів­нях еко­но­мі­чно­го зна­н­ня, по­вин­ні бу­ти син­те­зо­ва­ні з від­по­від­ни­ми еле­мен­та­ми істин­но­сті по­за­на­у­ко­во­го зна­н­ня. Біль­ше то­го, над­склад на лю­ди­но­ро­змір­на си­сте­ма не мо­же бу­ти на одно­му рів­ні тіль­ки еко­но­мі­чною, а на ін­шо­му – тіль­ки со­ці­аль­ною або по­лі­ти­чною. Вза­є­мо­дія еко­но­мі­чної, еко ло­гі­чної, со­ці­аль­ної, ду­хов­ної та по­лі­ти­чної іпо­ста­сей фор­мує її на всіх рів­нях точ но так са­мо, як не­сві­до­ме, сві­до­ме і під­сві­до­ме ста­нов­лять не­від’єм­не се­ре­до­ви­ще всіх рів­нів на­у­ко­во­го пі­зна­н­ня. От­же, до­ста­тньо ймо­вір­ним є на­яв­ність по­за­на­у­ко вих і на­у­ко­вих еле­мен­тів ці­лі­сної істи­ни на всіх рів­нях еко­но­мі­чно­го зна­н­ня, і са­ма во­на в та­ко­му ви­пад­ку є ре­зуль­та­том і си­нер­гі­єю син­те­зу за­зна­че­них еле­мен­тів. От же, у вче­них не­має ви­бо­ру: їх по­кли­ка­н­ня – по­шук ці­лі­сної істи­ни.

Ви­снов­ки

Та­ким чи­ном, у су­ча­сній на­у­ці по­ряд з ускла­дне­н­ням на­у­ко­вої істи­ни і про­це су її на­бу­т­тя зріє ро­зу­мі­н­ня не­мо­жли­во­сті остан­ньо­го по­за звер­не­н­ням до ці­лі­сної істи­ни та її ово­ло­ді­н­ням. Зро­зумі­ло, по­ді­бні ам­бі­ції не без під­став мо­жуть бу­ти ви­зна­ні уто­пі­чни­ми. У цьо­му не­має ні­чо­го див­но­го, оскіль­ки до­ся­гну­тий рі­вень роз­ви­тку еко­но­мі­чної на­у­ки та еко­но­мі­ко уні­вер­сум­но­го зна­н­ня і йо­го са­мо­реф ле­ксії не до­зво­ляє до­сяг­ти ці­лі­сної істи­ни. Однак на­віть прин­ци­по­ва не­пе­ре бор­ність ці­єї уто­пі­чно­сті й не­мо­жли­во­сті аж ні­як не є під­ста­вою для за­бу­т­тя са­мої ідеї еко­но­мі­ко уні­вер­сум­но­го зна­н­ня та йо­го істин­но­сті *. Адже не­мо­жли­вість аб со­лю­тної істи­ни в на­у­ці не охо­ло­джує за­пал вче­них, які шу­ка­ють від­но­сну на­у­ко%

ву істи­ну. Чо­му ж скла­дність зав­дань по­вин­на зу­пи­ня­ти шу­ка­чів ці­лі­сної істи­ни? Їм вар­то ско­ри­ста­ти­ся до­сві­дом на­у­ки і на­вчи­ти­ся ви­зна­ча­ти мі­ру і від­но­сність ці­лі­сної

істи­ни, жорс­ткі умо­ви, пе­ред­умо­ви і ме­жі, в яких еко­но­мі­ко уні­вер­сум­не зна­н­ня від­по­від­ає тій чи ін­шій сфе­рі над­скла­дно­го лю­ди­но­ро­змір­но­го об’єкта. “Якщо істи­ну мо­жна шу­ка­ти, от­же, во­на є” (П. Фло­рен­ський).

Спи­сок ви­ко­ри­ста­ної лі­те­ра­ту­ри

1. Ра­ки­тов А.И. Син­та­гма­ти­че­ская ре­во­лю­ция (50 лет спу­стя) // Во­про­сы фи ло­со­фии. – 2012. – № 7. – С. 100–109.

2. Ле­бе­дев М. Пер­спе­кти­вы сов­ре­мен­ных кон­це­пций на­де­жно­сти зна­ния // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2007. – № 11. – С. 119–132.

3. Но­вая фи­ло­со­фская эн­ци­кло­пе­дия. – В 4 т. ; [под ред. В.С. Сте­пи­на]. – Т. 2. – М. : Мысль, 2010. – 638 с.

4. Ле­вин Г. Сов­ре­мен­ный ре­ля­ти­визм // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2008. – № 8. – С. 73–82.

5. Эко­но­ми­ка как искус­ство: ме­то­до­ло­ги­че­ские во­про­сы при­ме­не­ния эко­но ми­че­ской те­о­рии в при­кла­дных со­ци­аль­но эко­но­ми­че­ских ис­сле­до­ва­ни­ях ; [отв. ред. О.И. Ана­ньин]. – М. : На­у­ка, 2008. – 255 с.

6. Ан­то­нов­ский А.Ю. На­у­ка как об­ще­ствен­ная под­си­сте­ма. Ни­клас Лу­ман о ме­ха­ни­змах со­ци­аль­ной эво­лю­ции зна­ния и исти­ны // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2017. – № 7. – С. 154–167.

7. Кон­стру­кти­визм в эпи­сте­мо­ло­гии и на­у­ках о че­ло­ве­ке (ма­те­ри­а­лы “кру­гло го сто­ла”) // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2008. – № 3. – С. 3–37.

8. Сте­пин В. У исто­ков сов­ре­мен­ной фи­ло­со­фии на­у­ки // Во­про­сы фи­ло­со фии. – 2004. – № 1. – С. 5–13.

9. Ана­ньин О. Эко­но­ми­че­ская на­у­ка в зер­ка­ле ме­то­до­ло­гии // Во­про­сы фи­ло со­фии. – 1999. – № 10. – C. 135–151.

10. Шлис­сер Э. Эко­но­ми­че­ская те­о­рия и эк­спе­ри­мент: Иса­ак Нью­тон, Мил тон Фри­дмен и Вер­нон Смит // Во­про­сы эко­но­ми­ки. – 2007. – № 3. – C. 55–70.

11. Ло­усон Т. Сов­ре­мен­ная “эко­но­ми­че­ская те­о­рия” в све­те ре­а­ли­зма // Во про­сы эко­но­ми­ки. – 2006. – № 2. – C. 75–98.

12. Кюн­тцель С. Эво­лю­ци­он­ное мо­де­ли­ро­ва­ние и кри­ти­че­ский ре­а­лизм // Во про­сы эко­но­ми­ки. – 2009. – № 1. – C. 101–118.

13. Мак­кор­мик П. Те­хно­ло­ги­че­ская ко­нъюн­кту­ра, эти­че­ская ин­но­ва­ция и спо со­бность ви­деть исти­ну в “Эко эти­ке” // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2011. – № 10. – C. 76–91.

14. Ко­лан­дер Д. Ре­во­лю­ци­он­ное зна­че­ние те­о­рии сло­жно­сти и бу­ду­щее эко­но ми­че­ской на­у­ки // Во­про­сы эко­но­ми­ки. – 2009. – № 1. – C. 84–100.

15. Бол­дырев И. Эко­но­ми­че­ская ме­то­до­ло­гия и по­стмо­дер­низм // Во­про­сы эко­но­ми­ки. – 2006. – № 11. – С. 59–78.

16. Тарасевич В.Н. По­стне­клас­си­че­ский вызов фун­да­мен­таль­ной эко­но­ми­че ской на­у­ке // Во­про­сы эко­но­ми­ки. – 2004. – № 4. – С. 107–117.

17. Бла­уг М. Тре­во­жные про­цес­сы в сов­ре­мен­ной эко­но­ми­че­ской те­о­рии / К во­про­су о так на­зыва­е­мом “кри­зи­се” эко­но­ми­че­ской на­у­ки : ма­тер. те­о­ре­ти­че ско­го се­ми­на­ра ИМЭМО. – М. : ИМЭМО РАН, 2002. – С. 5–63.

18. Ле­бе­дев С.А. Пе­рес­бор­ка эпи­сте­мо­ло­ги­че­ско­го // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2015. – № 6. – С. 53–64.

19. Каз М. По­че­му в эко­но­ми­че­ских ис­сле­до­ва­ни­ях не­об­хо­дим ко­гни­тив­ный под­ход? // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2009. – № 4. – C. 29–40.

20. Ла­за­рев Ф., Ле­бе­дев С. Про­бле­ма исти­ны в со­ци­аль­но гу­ма­ни­тар­ных на уках: ин­тер­валь­ный под­ход // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2005. – № 10. – 95–115.

21. Ле­вин Г. Ме­то­до­ло­ги­че­ские прин­ци­пы ди­а­ло­га ма­те­ри­а­ли­стов с ве­ру­ю­щи ми // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2008. – № 10. – С. 78–90.

22. Ша­хов М. Ре­а­лизм как об­щая осно­ва ре­ли­ги­о­зно­го и на­учно­го зна­ния // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2008. – № 10. – С. 66–77.

23. Пе­трен­ко В., Ку­че­рен­ко В. Ме­ди­та­ция как фор­ма не­по­сред­ствен­но­го по зна­ния // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2008. – № 8. – C. 83–101. 24. Со­ро­кин П.А. Че­ло­век. Ци­ви­ли­за­ция. Об­ще­ство. – М. : По­ли­ти­здат, 1992. – 543 c. 25. Ле­бе­дев С.А. Стру­кту­ра на­учной ра­ци­о­наль­но­сти // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 2017. – № 5. – С. 66–79.

26. Дал­майр Ф. Ни­ко­лай Ку­зан­ский о ве­ре, зна­нии и уче­ном не­зна­нии // Во про­сы фи­ло­со­фии. – 2007. – № 2. – С. 35–41.

References

1. Rakitov A.I. Sintagmaticheskaya revolyutsiya (50 let spustya) [Syntagmatic revolu tion (50 years later)]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2012, No. 7, рр. 100–109 [in Russian].

2. Lebedev M. Perspektivy sovremennykh kontseptsii nadezhnosti znaniya [Prospects of modern concepts of reliability of knowledge]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2007, No. 11, pp. 119–132 [in Russian]. 3. Novaya Filosofskaya Entsiklopediya, v 4 t. T.2 [New Encyclopedia of Philosophy, in 4 vol. Vol. 2]. V.S. Stepin (Ed.). Moscow, Mysl’, 2010 [in Russian].

4. Levin G. Sovremennyi relyativizm [Modern relativism]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2008, No. 8, pp. 73–82 [in Russian].

5. Ekonomika kak Iskusstvo: Metodologicheskie Voprosy Primeneniya Ekonomicheskoi Teorii v Prikladnykh Sotsial’no Ekonomicheskikh Issledovaniyakh [Economics as an Art: Methodological Issues of the Application of Economic Theory in Applied Social and Economic Research]. O.I. Anan’in (Ed.). Moscow, Nauka, 2008 [in Russian].

6. Antonovskii A.YU. Nauka kak obschestvennaya podsistema. Niklas Luman o mekha nizmakh social’noi evolyutsii znaniya i istiny [Science as a social subsystem. Niklas Luhmann on the mechanisms of social evolution of knowledge and truth]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2017, No. 7, pp. 154–167 [in Russian].

7. Konstruktivizm v epistemologii i naukakh o cheloveke (materialy “kruglogo stola”) [Constructivism in epistemology and sciences of man (proceedings of the round table)]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2008, No. 3, pp. 3–37 [in Russian].

8. Stepin V. U istokov sovremennoi filosofii nauki [At the beginnings of the modern philosophy of the science]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2004, No. 1, pp. 5–13 [in Russian].

9. Anan’in O. Ekonomicheskaya nauka v zerkale metodologii [The economics at the mirror of the methodology]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 1999, No. 10, pp. 135–151 [in Russian].

10. Schliesser E. Ekonomicheskaya teoriya i eksperiment: Isaak N’yuton, Milton Fridmen i Vernon Smit [The economics and experiment: Isaac Newton, Milton Friedman and Vernon Smith]. Voprosy ekonomiki – Issues of the Economy, 2007, No. 3, pp. 55–70 [in Russian].

11. Lowson T. Sovremennaya “ekonomicheskaya teoriya” v svete realizma [A realist respective on contemporary “economic theory”]. Voprosy ekonomiki – Issues of the Economy, 2006, No. 2, pp. 75–98 [in Russian].

12. Kuntzel S. Evolyutsionnoe modelirovanie i kriticheskii realism [Evolutionary mod eling and critical realism]. Voprosy ekonomiki – Issues of the Economy, 2009, No. 1, pp. 101–118 [in Russian].

13. Mccormick P. Tehnologicheskaya kon”yunktura, eticheskaya innovatsiya i sposob nost’ videt’ istinu v “Eko etike” [Technological conjuncture, ethical innovation and abili ty to see truth in “Eco ethics”]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2011, No. 10, pp. 76–91 [in Russian].

14. Colander D. Revolyutsionnoe znachenie teorii slozhnosti i budushchee ekonomi cheskoi nauki [The revolutionary importance of the complication’s theory and future of economics]. Voprosy ekonomiki – Issues of the Economy, 2009, No. 1, pp. 84–100 [in Russian].

15. Boldyrev I. Eronomicheskaya metodologiya i postmodernism [Economic method ology and postmodernism]. Voprosy ekonomiki – Issues of the Economy, 2006, No. 11, pp. 59–78 [in Russian].

16. Tarasevich V.N. Postneklassicheskii vyzov fundamental’noi ekonomicheskoi nauke [Postnonclassical challenge to fundamental economic science]. Voprosy ekonomiki – Issues of the Economy, 2004, No. 4, pp. 107–117 [in Russian].

17. Blaug M. Trevozhnye protsessy v sovremennoi ekonomicheskoi teorii [The anxious processes in modern economic theory]. Proceedings from: K voprosu o tak nazyvaemom “krizise” ekonomicheskoi nauki. Teoreticheskii seminar IMEMO [To the question about socalled “crisis” of the economic science. IIEIR theoretical seminar]. Moscow, IIEIR of the RAS, 2002, pp. 5–63 [in Russian].

18. Lebedev S.A. Peresborka epistemologicheskogo [Re assembly of the episemologi cal]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2015, No. 6, pp. 53–64 [in Russian].

19. Kaz M. Pochemu v ekonomicheskikh issledovaniyakh neobkhodim kognitivnyi podkhod? [Why in economic researches the cognitive approach is necessary?]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2009, No. 4, pp. 29–40 [in Russian].

20. Lasarev F., Lebedev S. Problema istiny v sotsial’no gumanitarnykh naukakh: interval’nyi podkhod [Truth problem in social and humanitarian sciences: interval approach]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2005, No. 10, pp. 95–115 [in Russian].

21. Levin G. Metodologicheskie printsipy dialoga materialistov s veruyushchimi [Methodological principles of dialogue of materialists with believers]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2008, No. 10, pp. 78–90 [in Russian].

22. Shakhov M. Realizm kak obshchaya osnova religioznogo i nauchnogo znaniya [Realism as the general basis of religious and scientific knowledge]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2008, No. 10, pp. 66–77 [in Russian].

23. Petrenko V., Kucherenko V. Meditatsiya kak forma neposredstvennogo poznaniya [Meditation as a form of immediate knowledge]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2008, No. 8, pp. 83–101 [in Russian].

24. Sorokin P.A. Chelovek. Tsivilizatsiya. Obshchestvo [Person. Civilization. Society]. Moscow, Politizdat, 1992 [in Russian].

25. Lebedev S.A. Structura nauchnoi ratsional’nosti [The structure of scientific rationality]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2017, No. 5, pp. 66–79 [in Russian].

26. Dalmair F. Nikolai Kuzanskii o vere, znanii i uchenom neznanii [Nikolay Kuzansky about faith, knowledge and scientific nescience]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 2007, No. 2, pp. 35–41 [in Russian].

Ста­т­тя на­ді­йшла до ре­да­кції 11 черв­ня 2018 р. The article was received by the Editorial staff on June 11, 2018.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.