MOLDAVAN LYUBOV

Economy of Ukraine (Ukrainian) - - Contents - Ста­т­тя на­ді­йшла до ре­да­кції 26 черв­ня 2018 р. The article was received by the Editorial staff on June 26, 2018.

– Theoretical foundations of agroeconomics: retrospective and modernity

Formation of theoretical foundations of the world agroeconomics based on recognition of specificity of socio&economic relations in the agricultural sector is studied. The specificity in this area is caused by interweaving the natural and economic principles of reproduction, peculiarities of the use of material, technical, labor and land resources, influence of the rent factor, low elasticity of demand for the main types of agricultural products and foodstuffs and significancy of social and ecological functions of agriculture for the development of society.

Keywords: founders of classical agroeconomics; peculiarities of agriculture; limitations of the laws of classical political economy; concept of multifunctionality of agriculture. References 17.

Су­ча­сна ві­тчи­зня­на агро­еко­но­мі­чна на­у­ка ха­ра­кте­ри­зу­є­ться чи­слен­ни­ми на уко­ви­ми те­чі­я­ми, які фор­му­ю­ться під впли­вом як об’єктив­них, так і суб’єктив­них еко­но­мі­чних про­це­сів, зокре­ма, по­лі­ти­чних чин­ни­ків: ча­стих змін стра­те­гій в аг рар­ній по­лі­ти­ці дер­жа­ви, по­зи­цій рі­зних на­у­ко­вих ко­ле­кти­вів, по­лі­ти­чних пар­тій, гро­мад­ських ру­хів то­що. Най­більш про­ти­ле­жни­ми на­у­ко­ві по­зи­ції є від­но­сно рин ко­во­го обі­гу зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня, форм ор­га­ні­за­ції ви ро­бни­цтва в аграр­но­му се­кто­рі, йо­го кон­цен­тра­ції та спе­ці­а­лі­за­ції, опти­мі­за­ції го­спо­дар­ських стру­ктур, роз­ви­тку фер­мер­сько­го ти­пу го­спо­да­рю­ва­н­ня як осно­ви фор­му­ва­н­ня се­ре­дньо­го кла­су на се­лі, ро­лі дер­жа­ви в ор­га­ні­за­ції аграр­но­го рин­ку і ви­рів­ню­ван­ні умов від­тво­ре­н­ня в сіль­сько­му го­спо­дар­стві, зокре­ма, шля­хом впли­ву на ці­но­утво­ре­н­ня, зба­лан­су­ва­н­ня по­пи­ту і про­по­зи­ції, за­хи­сту вну­тріш ньо­го рин­ку та ін­ших ва­жли­вих скла­до­вих аграр­ної по­лі­ти­ки.

Рі­зно­ве­ктор­ність те­чій на­у­ко­вої агро­еко­но­мі­чної дум­ки і, від­по­від­но, аграр ної по­лі­ти­ки що­до ви­рі­ше­н­ня пра­гма­ти­чних зав­дань сільського го­спо­дар­ства – одна з основ­них при­чин про­ра­хун­ків, допу­ще­них при здій­снен­ні зе­мель­ної та аг рар­ної реформ. Їх слаб­ка кон­це­пту­аль­на роз­роб­ка і без­си­стем­ність здій­сне­н­ня спри­чи­ни­ли ряд не­га­тив­них на­слід­ків, які не­рід­ко зво­дять на­ні­вець усі про­гно­зні по­зи­тив­ні очі­ку­ва­н­ня від транс­фор­ма­цій­них пе­ре­тво­рень в аграр­но­му се­кто­рі.

Те­о­ре­ти­чний кар­кас кла­си­чної агроекономіки з ура­ху­ва­н­ням спе­ци­фі­ки сільського го­спо­дар­ства сфор­мо­ва­но у пра­цях А. Те­є­ра, Й. Тю­не­на, Е. Да­ви­да, Т. Голь­ца, Е. Ла­у­ра, В. Дан­ца, П. Грос­са. Ва­го­мий вне­сок у подаль­ший роз­ви­ток кла­си­чної агро­еко­но­мі­чної на­у­ки зро­би­ли О. Ча­я­нов, О. Че­лин­цев, С. Бул­га­ков, Р. Кр­ци­мов­ський, М. Ма­ка­ров. На кон­це­пції ба­га­то­фун­кціо­наль­но­сті сільського го­спо­дар­ства, яка є ре­зуль­та­том на­у­ко­вих до­слі­джень і пра­кти­чних ви­про­бу­вань в умо­вах гло­ба­лі­за­цій­них про­це­сів, ба­зу­ю­ться су­ча­сна за­хі­дно­єв­ро­пей­ська агро еко­но­мі­чна на­у­ка і Спіль­на аграр­на по­лі­ти­ка ЄС. Се­ред до­слі­джень су­ча­сних на­у­ков­ців у цьо­му кон­текс­ті слід на­зва­ти пра­ці О. Пе­три­ко­ва, І. Бу­зда­ло­ва, О. Сєр­ко­ва. Осно­ви до­мі­ну­ю­чих у роз­ви­ну­тих кра­ї­нах агро­еко­но­мі­чних те­чій по­гли­блю­ють у сво­їх ро­бо­тах О. Бо­ро­ді­на, І. Про­ко­па, О. По­по­ва та ін­ші су­ча­сні ві­тчи­зня­ні на­у­ков­ці.

От­же, ме­та стат­ті – уза­галь­ни­ти по­зи­ції агро­еко­но­мі­чних шкіл і окре­мих уче них, ви­яви­ти ті з них, що до­мі­ну­ють при роз­роб­ці та ре­а­лі­за­ції аграр­них по­лі­тик у сві­то­вій пра­кти­ці. Та­ка оцін­ка має пев­не ме­то­до­ло­гі­чне та пра­кти­чне зна­че­н­ня для подаль­шо­го роз­ро­бле­н­ня кон­це­пту­аль­них і нор­ма­тив­но пра­во­вих за­сад стра те­гій роз­ви­тку ві­тчи­зня­но­го аграр­но­го се­кто­ру.

У те­о­рії аграр­ної економіки і на пра­кти­ці істо­ри­чно ве­дуть бо­роть­бу між со­бою шко­ли двох ді­а­ме­траль­но про­ти­ле­жних на­пря­мів. Пер­ша вва­жає, що сіль­ське гос по­дар­ство під­по­ряд­ко­ву­є­ться за­галь­ним еко­но­мі­чним за­ко­нам, як і всі ін­ші га­лу­зі, а дру­га – що га­лу­зі при­та­ман­ні осо­бли­во­сті, які обме­жу­ють це під­по­ряд­ку­ва­н­ня. Пер­ший на­прям фор­му­вав­ся під впли­вом від­кри­тих А. Смі­том, Д. Рі­кар­до і К. Мар­ксом за­ко­нів ка­пі­та­лі­сти­чної си­сте­ми го­спо­да­рю­ва­н­ня. Йо­го пред­став­ни­ки вва­жа­ли аграр­ну еко­но­мі­ку ор­га­ні­чною скла­до­вою за­галь­ної ка­пі­та­лі­сти­чної си сте­ми, сіль­сько­го­спо­дар­ське під­при­єм­ство – ка­пі­та­лі­сти­чно ор­га­ні­зо­ва­ною струк ту­рою, фер­ме­ра – ле­же­бо­кою, який має бу­ти за­мі­не­ний про­ми­слов­цем, сіль­сько

го­спо­дар­ським ка­пі­та­лі­стом [1, c. 106]. Про­гно­зу­ва­ло­ся, що під ти­ском рин­ку і кон­ку­рен­ції ви­ми­ра­н­ня фер­мер­ських го­спо­дарств і по­ява на їх мі­сці бур­жу­а­зії та сільського про­ле­та­рі­а­ту є не­ми­ну­чи­ми: “У сфе­рі зем­ле­роб­ства... про­ми­сло­вість... зни­щує... “се­ля­ни­на” і ви­су­ває на йо­го мі­сце на­йма­но­го ро­бі­тни­ка” [2, c. 475].

Во­дно­час у пра­цях К. Мар­кса ми зна­хо­ди­мо ви­зна­че­н­ня де­яких осо­бли­во­стей ор­га­ні­за­ції се­лян­сько­го го­спо­да­рю­ва­н­ня. Він вва­жав се­лян то­ва­ро­ви­ро­бни­ка­ми, “ви ро­бни­цтво яких не під­по­ряд­ко­ва­но ка­пі­та­лі­сти­чно­му спосо­бу ви­ро­бни­цтва” [3, с. 56]. Сво­є­рі­дність ста­но­ви­ща не­за­ле­жно­го се­ля­ни­на, за К. Мар­ксом, по­ля­гає в то­му, що як вла­сник за­со­бів ви­ро­бни­цтва він є ка­пі­та­лі­стом, а як пра­ців­ник – сво­їм влас ним на­йма­ним ро­бі­тни­ком. Це зу­мов­лює йо­го пе­ре­ва­ги в кон­ку­рен­тній бо­роть­бі з ве­ли­ким ка­пі­та­лі­сти­чно ор­га­ні­зо­ва­ним сіль­сько­го­спо­дар­ським під­при­єм­ством. Якщо рин­ко­ва ці­на про­ду­кції остан­ньо­го по­вин­на вклю­ча­ти се­ре­дню нор­му при бу­тку ка­пі­та­лі­ста, рен­ту зем­ле­вла­сни­ка і зар­пла­ту на­йма­них пра­ців­ни­ків, то влас ник се­лян­сько­го го­спо­дар­ства мо­же про­да­ва­ти свій то­вар де­шев­ше, від­мов­ля­ю­чись від ча­сти­ни при­бу­тку і рен­ти і змен­шу­ю­чи своє вла­сне спо­жи­ва­н­ня. “Аб­со­лю­тною ме­жею для ньо­го як для дрі­бно­го ка­пі­та­лі­ста є ли­ше за­ро­бі­тна пла­та, яку він, пі­сля ви­ра­ху­ва­н­ня вла­сне ви­трат, спла­чує сам со­бі. По­ки ці­на про­ду­кту по­кри­ває за ро­бі­тну пла­ту для ньо­го, він обро­бля­ти­ме свою зем­лю” [4, с. 341]. Ав­тор “Ка­пі­та лу” вка­зує на те, що “в кра­ї­нах з пе­ре­ва­жа­ю­чою пар­це­ляр­ною вла­сні­стю ці­на на хліб сто­їть ниж­че, ніж у кра­ї­нах з ка­пі­та­лі­сти­чним спосо­бом ви­ро­бни­цтва” [4, с. 341]. Осо­бли­во­сті се­лян­ських го­спо­дарств та­кож за­без­пе­чу­ють їм біль­шу гну­чкість у при­сто­су­ван­ні до змін­них при­ро­дних умов і ви­кли­ків рин­ку по­рів­ня­но з ве­ли­ки ми ка­пі­та­лі­сти­чни­ми під­при­єм­ства­ми. Як ві­до­мо, К. Маркс не до­вів свої до­слі­дже­н­ня в сіль­сько­му го­спо­дар­стві до обгрунтування те­о­ре­ти­чних основ се лян­сько­го го­спо­дар­ства як не­ка­пі­та­лі­сти­чно­го.

У мі­ру то­го, як з роз­ви­тком ка­пі­та­лі­зму де­да­лі оче­ви­дні­шою ста­ва­ла спе­ци­фі­ка про­я­ву ка­пі­та­лі­сти­чних еко­но­мі­чних від­но­син у сіль­сько­му го­спо­дар­стві, а пра­кти ка всу­пе­реч кла­си­чній еко­но­мі­чній те­о­рії до­во­ди­ла жит­тє­зда­тність і ефе­ктив­ність фер­мер­сько­го ти­пу го­спо­да­рю­ва­н­ня, сфор­му­ва­ли­ся шко­ли дру­го­го на­пря­му, що до­мі­ну­ють ни­ні в за­хі­дно­єв­ро­пей­ській аграр­ній еко­но­мі­ці. Су­тність цих шкіл у то му, що во­ни роз­гля­да­ють сіль­ське го­спо­дар­ство як одну із сфер економіки, яка ли­ше пев­ною мі­рою “від­дзер­ка­лює” за­галь­ну ка­пі­та­лі­сти­чну по­літ­еко­но­мі­чну си сте­му. У ці­ло­му ж їй при­та­ман­на ав­то­но­мія, а стру­кту­ри аграр­ної економіки від рі­зня­ю­ться від го­лов­ної си­сте­ми, її за­галь­ної ди­на­мі­ки і ло­гі­ки [5, с. 111–113].

Ви­зна­н­ня окре­мих аспе­ктів спе­ци­фі­ки сільського го­спо­дар­ства бе­ре свій по ча­ток від фі­зіо­кра­тів. Во­ни пер­ші звер­ну­ли ува­гу на осо­бли­вий ха­ра­ктер ви­ро­бни чих від­но­син у сіль­сько­му го­спо­дар­стві і на­да­ли ви­ня­тко­во­го зна­че­н­ня, зокре­ма, від­тво­рю­валь­ним фун­кці­ям сільського го­спо­дар­ства, що ви­хо­дить із са­мої при­ро ди про­ду­ктів хар­чу­ва­н­ня, які не­об­хі­дні лю­ди­ні про­тя­гом усьо­го жи­т­тя і ні­чим не за­мін­ні.

Фі­зі­о­кра­ти та­кож вка­зу­ва­ли на те, що сіль­ське го­спо­дар­ство є са­мо­до­стат ньою га­луз­зю. Роль сон­ця, по­ві­тря, опа­дів, вну­трі­шніх ре­сур­сів – зем­лі, про­дук тив­них ро­слин, тва­рин і, на­ре­шті, са­мих се­лян – в умо­вах на­у­ко­во те­хні­чно­го про­гре­су пе­ре­вер­шує роль мі­не­раль­них до­брив, пе­сти­ци­дів та ін­ших зов­ні­шніх дже­рел еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня. Під впли­вом остан­ніх рі­вень ав­то­ном­но­сті сільського го­спо­дар­ства зни­жу­є­ться, про­те зна­чна ча­сти­на ре­сур­сно­го по­тен­ці­а­лу від­тво­рю­є­ться са­мим го­спо­дар­ством. Це зу­мов­лює не­об­хі­дність від­но­сно біль­шої, ніж в ін­ших га­лу­зях, ав­то­ном­но­сті суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня з усі­ма на­слід­ка­ми.

Основ­ний вне­сок у фор­му­ва­н­ня шко­ли дру­го­го на­пря­му зро­би­ли ні­ме­цькі кла си­ки аграр­ної економіки А. Те­єр і Й. Тю­нен. А. Те­єр (1752–1828 рр.) – агро­ном, грун­то­зна­вець, еко­но­мі­чний ана­лі­тик, ав­тор гу­му­сної те­о­рії жив­ле­н­ня ро­слин, яка по­яснює не­об­хі­дність пло­до­змін­них сі­во­змін та на­яв­ність по­сі­вів ба­га­то­рі­чних бо бо­вих трав. Він здій­снив одну з пер­ших кла­си­фі­ка­цій грун­тів За­хі­дної Єв­ро­пи за ме ха­ні­чним скла­дом, вмі­стом гу­му­су і ва­пна, а та­кож по­рів­няль­ну оцін­ку по­жив­но­сті кор­мів (“сін­ні екві­ва­лен­ти”) й ряд ін­ших роз­ро­бок. Він звер­нув ува­гу на те, що вну­трі­шнє впо­ряд­ку­ва­н­ня агро­си­сте­ми, спря­мо­ва­не на фор­му­ва­н­ня вза­є­мо­дії та вза­є­мозв’яз­ку між еле­мен­та­ми агро­си­сте­ми (а це лю­ди, зем­ля, ро­сли­ни, тва­ри­ни, те­хні­чні та ін­ші за­со­би), за­без­пе­чу­є­ться ор­га­ні­за­ці­єю ви­ро­бни­цтва і пов’яза­ним з нею управ­лі­н­ням, які від­рі­зня­ю­ться від ін­ших сфер економіки, зокре­ма:

– при ор­га­ні­за­ції сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва (на від­мі­ну від про ми­сло­во­го) всі по­зи­тив­ні правила і ре­ко­мен­да­ції мо­жуть бу­ти при­да­тни­ми ли­ше в окре­мих ви­пад­ках, при цьо­му ко­жний ви­па­док ви­ма­гає осо­бли­во­го правила;

– ра­ціо­наль­ний роз­по­діл ро­бо­чо­го ча­су в га­лу­зі є на­ба­га­то скла­дні­шим, ніж на фа­бри­ках і за­во­дах, оскіль­ки для ко­жно­го сіль­сько­го­спо­дар­сько­го про­ду­кту, як пра­ви­ло, по­трі­бна пра­ця на ко­ро­ткий час, а по­тім во­на за­ли­ша­є­ться у спо­кої і пов­ні­стю за­ле­жить від при­ро­ди [6];

– у сіль­сько­му го­спо­дар­стві не­мо­жли­во по­о­пе­ра­цій­но і по­го­дин­но роз­по­ді­ля ти те­хно­ло­гі­чні фун­кції, як це має мі­сце на фа­бри­ках і за­во­дах, де та­кий під­хід ско­ро­чує ви­тра­ти ча­су і під­ви­щує про­ду­ктив­ність пра­ці та про­фе­сій­ні на­ви­чки пра­ців­ни­ків;

– у сіль­сько­му го­спо­дар­стві че­рез йо­го спе­ци­фі­ку не­га­тив­ні на­слід­ки оренд них від­но­син є зна­чно біль­ши­ми, ніж у про­ми­сло­во­сті [6].

Й. Тю­нен (1783–1850 рр.) – агро­те­хнік і еко­но­міст аграр­ник – по­ді­ляв ідеї А. Те­є­ра що­до осо­бли­во­стей дії за­галь­но­еко­но­мі­чних за­ко­нів у сіль­сько­му го­спо дар­стві та йо­го зна­чу­що­сті для су­спіль­ства. У сво­їх пра­цях уче­ний упер­ше обгрун ту­вав осо­бли­ву роль сільського го­спо­дар­ства у ста­нов­лен­ні дер­жа­ви і роз­мі­щен­ні про­ду­ктив­них сил, сфор­му­лю­вав прин­ци­пи ви­зна­че­н­ня зе­мель­ної рен­ти та роз­ра хун­ку опти­маль­но­го пе­рі­о­ду сі­во­змі­ни.

На від­мі­ну від по­слі­дов­ни­ків кла­си­ків те­о­рії ка­пі­та­лі­сти­чно­го го­спо­дар­ства, еко­но­мі­сти аграр­ни­ки, до­слі­джу­ю­чи пра­кти­ку, до­во­ди­ли, що сіль­сько­го­спо­дар­ське під­при­єм­ство не мо­жна роз­гля­да­ти ли­ше як су­то ко­мер­цій­ну стру­кту­ру, ме­тою якої є одер­жа­н­ня ма­кси­маль­но мо­жли­во­го і по­стій­но­го при­бу­тку. Ма­кси­мі­за­ція при­бут ку не мо­же бу­ти єди­ним кри­те­рі­єм ефе­ктив­но­сті сіль­сько­го­спо­дар­сько­го під­при єм­ства хо­ча б то­му, що в аграр­но­му про­це­сі в ро­бо­ті лю­ди­ни бе­ре участь при­ро­да, за ко­ни якої, на дум­ку С. Бул­га­ко­ва, є “чу­жи­ми” для люд­ських еко­но­мі­чних ін­те­ре­сів. “Там, де па­нує при­ро­да, від­су­тня ра­ціо­наль­на (у ро­зу­мін­ні най­біль­шої еко­но­мії ко­штів і про­ду­ктив­но­сті ре­зуль­та­тів) ор­га­ні­за­ція ви­ро­бни­цтва” [7, с. 21].

Т. Брин­кман у сво­їх до­слі­дже­н­нях до­во­див, що в сіль­сько­го­спо­дар­ській ді­яль но­сті, яка має на ме­ті ли­ше ко­мер­цій­ний ін­те­рес, не­мо­жли­во до­три­му­ва­ти­ся ви мог те­о­рії Ю. Лі­бі­ха що­до без­умов­но­сті по­вер­не­н­ня ви­не­се­них з уро­жа­єм ро­слин по­жив­них ре­чо­вин [8, с. 30]. Зро­ста­н­ня ви­трат на до­бри­ва і обро­бі­ток грун­ту на пев­но­му ета­пі не оку­по­ву­є­ться рів­но­зна­чним при­бу­тком. Звід­си одна з основ­них су­пе­ре­чно­стей сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті – су­пе­ре­чність між еко­но­мі­кою і еко­ло­гі­єю. Го­ни­тва за ма­кси­мі­за­ці­єю при­бу­тку, при­та­ман­на ка­пі­та­лі­сти­чно­му під­при­єм­ству, зав­жди спри­чи­няє втра­ти ро­дю­чо­сті грун­ту і де­гра­да­цію сільського спо­дар­ських угідь.

На фор­му­ва­н­ня ме­ти сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті та­кож впли­ває за­кон мі­ні­му­му, від­по­від­но до яко­го існує опти­мум спів­від­но­ше­н­ня дії всіх фа­кто­рів, які бе­руть участь у сіль­сько­го­спо­дар­сько­му ви­ро­бни­цтві. За від­су­тно­сті та­ко­го опти му­му ре­зуль­та­ти го­спо­да­рю­ва­н­ня за­ле­жать від то­го фа­кто­ра, який у мі­ні­му­мі. З на ро­щу­ва­н­ням ви­ро­бни­цтва в умо­вах мін­ли­вих клі­ма­ти­чних умов обме­жу­валь­ни­ми фа­кто­ра­ми де­да­лі біль­ше ста­ють при­ро­дні си­ли, що зу­мов­лює не­об­хі­дність до­по вне­н­ня їх дій люд­ською пра­цею. Ви­ро­бни­чі ви­тра­ти на на­ро­щу­ва­н­ня цьо­го фак то­ра спо­ча­тку да­дуть від­но­сно біль­ше зро­ста­н­ня до­хо­дів, але по­сту­по­во во­но упо­віль­ню­є­ться. На пра­кти­ці ми це ба­чи­мо, на­при­клад, якщо не­ста­чу грун­то­вої во­ло­ги за­мі­щу­є­мо ор­га­ні­за­ці­єю зро­шу­ва­но­го зем­ле­роб­ства. У цьо­му зв’яз­ку Т. Брин­кман під­кре­слює, що ме­тою сільського го­спо­дар­ства є не отри­ма­н­ня якнай­біль­шо­го при­бу­тку, “а отри­ма­н­ня та­ко­го чи­сто­го до­хо­ду, при яко­му остан­ні оди­ни­ці ви­трат ще да­ють при­ріст чи­сто­го до­хо­ду, який від­по­від­ає нор­маль­но­му про­цен­ту на ці ви­тра­ти” [8, с. 31].

Уче­ні еко­но­мі­сти шкіл дру­го­го на­пря­му в кін­це­во­му під­сум­ку до­хо­ди­ли вис нов­ку, що ті­сне пе­ре­пле­ті­н­ня в сіль­сько­му го­спо­дар­стві еко­но­мі­чної ді­яль­но­сті лю­ди­ни з не­пі­д­вла­дни­ми їй за­ко­на­ми при­ро­ди фор­мує ха­ра­ктер­ні осо­бли­во­сті сіль­сько­го­спо­дар­ської пра­ці, з яких мо­жна ви­окре­ми­ти та­кі: – ро­бо­чий пе­рі­од і пе­рі­од ви­ро­бни­цтва в зем­ле­роб­стві не збі­га­ю­ться; – сіль­сько­го­спо­дар­ське ви­ро­бни­цтво має се­зон­ний ха­ра­ктер, вна­слі­док чо­го по­тре­ба в ро­бо­чій си­лі про­тя­гом ро­ку є не­рів­но­мір­ною, і за­без­пе­че­н­ня ста­біль­но го мі­ся­чно­го за­ро­бі­тку на­йма­но­му пра­ців­ни­ку є не­мо­жли­вим;

– сіль­сько­го­спо­дар­ська пра­ця те­ри­то­рі­аль­но роз­о­се­ре­дже­на, що, зокре­ма, збіль­шує ви­тра­ти ча­су на пе­ре­мі­ще­н­ня те­хні­ки і пра­цю­ю­чих, а та­кож уне­мо­жлив лює кон­троль за які­стю те­хно­ло­гі­чних про­це­сів на ве­ли­ких пло­щах; – за­зна­че­ні осо­бли­во­сті бло­ку­ють по­о­пе­ра­цій­ний по­діл пра­ці та її нор­му­ва­н­ня; – кон­троль за ді­яль­ні­стю ви­ко­нав­ців те­хно­ло­гі­чних опе­ра­цій є пра­кти­чно не здій­снен­ним че­рез від­су­тність спосо­бів ви­мі­рю­ва­н­ня їх впли­ву на стан ро­слин або тва­рин у мо­мент про­ве­де­н­ня ро­біт, а та­кож не­мо­жли­вість ви­зна­че­н­ня ре­аль­ної кіль ко­сті та яко­сті пра­ці ко­жно­го пра­ців­ни­ка в кін­це­во­му ра­хун­ку, оскіль­ки між ре­зуль­та та­ми про­мі­жних ро­біт у біо­си­сте­мі та їх пов­ним ви­ко­на­н­ням – ве­ли­кий роз­рив у ча­сі.

Ди­скре­тність і не­рів­но­мір­ність тру­до­вих ви­трат, обме­же­на мо­жли­вість роз по­ді­лу скла­дних те­хно­ло­гі­чних про­це­сів на про­сті лан­ки че­рез їх пе­ре­пле­ті­н­ня з біо­ло­гі­чни­ми про­це­са­ми, не­об­хі­дність по­слі­дов­но­сті про­ве­де­н­ня ви­ро­бни­чих опе ра­цій і, від­по­від­но, їх су­мі­ще­н­ня, а та­кож ін­ші осо­бли­во­сті сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті, на від­мі­ну від про­ми­сло­во­сті, обме­жу­ють “ма­кси­мі­за­цію” ін­ду­стрі­а­лі за­ції сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва і тру­до­вих опе­ра­цій. Як під­кре­слю­вав С. Бул­га­ков, спе­ци­фі­чні ви­го­ди по­ді­лу і по­єд­на­н­ня пра­ці, роз­кри­ті, зокре­ма, К. Мар­ксом, “не при­та­ман­ні або ма­ло при­та­ман­ні зем­ле­роб­ству” [7, с. 24].

Е. Да­від у сво­їй фун­да­мен­таль­ній мо­но­гра­фії “Со­ці­а­лізм і сіль­ське го­спо­дар ство”, під­да­ю­чи кри­ти­ці роз­ро­бни­ків кла­си­чної те­о­рії ка­пі­та­лі­сти­чно­го го­спо­да рю­ва­н­ня за не­до­оцін­ку або ігно­ру­ва­н­ня осо­бли­во­стей сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті, на­го­ло­шує на не­об­хі­дно­сті пря­мо­го зв’яз­ку її ре­зуль­та­тів з ін­те­ре­са­ми лю­ди­ни. Якщо в ор­га­ні­зо­ва­но­му на по­ді­лі пра­ці ін­ду­стрі­аль­но­му ви­ро­бни­цтві ро бо­та одно­го уча­сни­ка кон­тро­лює ро­бо­ту ін­шо­го, то в сіль­сько­му го­спо­дар­стві цей вну­трі­шній кон­троль пра­кти­чно від­су­тній. То­му тут існує біль­ша “по­тре­ба в на­яв но­сті осо­би­сто­го ін­те­ре­су пра­ців­ни­ка до ре­зуль­та­тів ви­ро­бни­цтва” [9, с. 49]. І да­лі: ін­ду­стрі­аль­не ви­ро­бни­цтво є ме­ха­нізм мер­твих при­сто­су­вань, се­ред яких лю­ди­на

фун­кціо­нує ли­ше як ро­зу­мо­вий і му­ску­ли­стий суб’єкт; ін­ди­ві­ду­аль­не спо­жи­ва­н­ня здій­сню­є­ться по­за про­це­сом ви­ро­бни­цтва. Сіль­сько­го­спо­дар­ське ви­ро­бни­цтво – ко­смос жи­вих істот, в яко­му по­ко­ї­ться і суб­стан­ціо­наль­не жи­т­тя лю­ди­ни [9].

Ще одна осо­бли­вість, яку за­зна­чає Е. Да­від, по­ля­гає в то­му, що в про­ми­сло во­му ін­ду­стрі­а­лі­зо­ва­но­му ви­ро­бни­цтві ма­ши­ни ві­ді­гра­ють го­лов­ну роль, а їх удо ско­на­ле­н­ня – суть про­гре­су, то­ді як сіль­ське го­спо­дар­ство ре­во­лю­ціо­ні­зу­ють не стіль­ки те­хні­чні ви­на­хо­ди, скіль­ки на­у­ко­ві від­кри­т­тя в ін­ших сфе­рах – се­ле­кції, ге­не­ти­ці, грун­то­знав­стві.

Те­хні­чні за­со­би ма­ють при­сто­со­ву­ва­ти­ся до при­ро­дних фа­кто­рів. Т. Гольц, на при­клад, під­кре­слю­вав: “Якщо сіль­ське го­спо­дар­ство хо­че уни­кну­ти шкі­дли­вих і не­по­прав­них на­слід­ків, то ні­ко­ли не по­вин­но ви­пу­ска­ти з ува­ги... від­мін­но­стей між сіль­ським го­спо­дар­ством і про­ми­сло­ві­стю. Всі ці від­мін­но­сті у су­ку­пно­сті зво дя­ться до то­го, що основ­ним еле­мен­том сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва є зем­ля” [10, с. 42–43]. Грунт – сфе­ра жит­тє­ді­яль­но­сті жи­вих ор­га­ні­змів, скла­дний ди­на­мі­чний і ра­зом з тим ці­лі­сний ор­га­нізм, який жи­ве за сво­ї­ми вну­трі­шні­ми біо­ло­гі­чни­ми за­ко­на­ми. За­ле­жно від зна­н­ня і до­три­ма­н­ня ви­мог цих за­ко­нів сіль­сько­го­спо­дар­ська ді­яль­ність мо­же як під­три­му­ва­ти, так і при­гні­чу­ва­ти йо­го жит­тє­ді­яль­ність і про­ду­ктив­ну си­лу.

Обгрунтування А. Те­є­ром та йо­го по­слі­дов­ни­ка­ми обов’яз­ко­во­сті сі­во­змін ви хо­ди­ло з то­го, що стан грун­тів (ме­ха­ні­чний, по­ві­тря­ний, рі­вень во­ло­го­сті) та їх ро дю­чість за­ле­жать зна­чною мі­рою від осо­бли­во­стей сіль­сько­го­спо­дар­ських куль тур, одні з яких ви­сна­жу­ють, а ін­ші збе­рі­га­ють або зба­га­чу­ють грун­ти ор­га­ні­чни­ми ре­чо­ви­на­ми. Куль­тур­ні ро­сли­ни по рі­зно­му впли­ва­ють та­кож на во­ло­гість грун­тів, на­ко­пи­че­н­ня в них збу­дни­ків хво­роб і шкі­дни­ків. Ви­ро­щу­ва­н­ня одних куль­тур ви ма­гає біль­шо­го, ін­ших – мен­шо­го ме­ха­ні­зо­ва­но­го обро­бі­тку, що зу­мов­лює не­од на­ко­ве те­хно­ген­не на­ван­та­же­н­ня на грун­ти. Ре­а­кці­єю пра­кти­ки на ці осо­бли­во­сті ста­ло впро­ва­дже­н­ня чер­го­во­сті ви­ро­щу­ва­н­ня куль­тур на одно­му і то­му са­мо­му мі­сці, а на­у­кою сфор­му­льо­ва­но за­кон пло­до­змі­ни, до­три­ма­н­ня яко­го є одні­єю з умов збе­ре­же­н­ня ро­дю­чо­сті грун­ту і дов­го­ві­чно­сті ефе­ктив­но­го го­спо­да­рю­ва­н­ня. “Рі­зні си­сте­ми сільського го­спо­дар­ства рі­зних кра­їн і обла­стей, рі­зні сі­во­змі­ни... не є чи­мось ви­пад­ко­вим чи ло­гі­чно скон­стру­йо­ва­ним, – за­ува­жив ав­тор ба­га­тьох на­у­ко­вих праць з ана­лі­зо­ва­ної проблеми Р. Кр­ци­мов­ський, – а істо­ри­чно зу­мов­ле ною ча­сти­ною при­ро­ди” [11, с. 25].

А. Те­єр під­кре­слю­вав, що ба­га­то­аспе­ктна спе­ци­фі­ка і ком­пле­ксність дії фак то­рів у сіль­сько­му го­спо­дар­стві, зна­чна за­ле­жність га­лу­зі від швид­ко­змін­них і не спо­ді­ва­них при­ро­дно клі­ма­ти­чних умов ви­су­ва­ють ін­ші, по­рів­ня­но з про­мис ло­ві­стю, ви­мо­ги до ро­лі лю­ди­ни в ор­га­ні­за­ції ви­ро­бни­цтва. Їй не­об­хі­дні не тіль­ки зна­н­ня з хі­мії, бо­та­ні­ки, ве­те­ри­на­рії, те­хні­чних ди­сци­плін, але й пев­ні со­ці­аль­ні та пси­хо­ло­гі­чні яко­сті. Для за­нять сіль­ським го­спо­дар­ством по­трі­бно ма­ти за­галь­ний по­гляд на ці­ле і про­яв­ля­ти над­зви­чай­ну ува­гу до де­та­лей, вмі­ти оці­ню­ва­ти те, що най­більш по­трі­бно і ко­ри­сно ви­ко­на­ти в кон­кре­тний мо­мент, ро­зум­но роз­ра­хо­ву­ва ти си­ли і час і вмі­ло ни­ми роз­по­ря­джа­ти­ся. То­му успі­шно го­спо­да­рю­ва­ти на зем­лі, як пра­ви­ло, мо­жуть сіль­ські лю­ди, які жи­вуть у гар­мо­нії з при­ро­дою. Для мі­ських лю­дей ха­ра­ктер ви­ро­бни­цтва і сільського жи­т­тя не є при­ва­бли­вим [6, с. 11, 15–16].

По­зи­ції А. Те­є­ра по­ді­ляє й О. Ен­гель­гард, ви­зна­ю­чи, що від лю­ди­ни “... за­ле жить вся система го­спо­дар­ства”, і якщо система є не­ефе­ктив­ною, то “ні­які ма­ши ни не до­по­мо­жуть, ... го­спо­дар­ство – не фа­бри­ка, де лю­ди ма­ють дру­го­ря­дне зна че­н­ня; ... в го­спо­дар­стві лю­ди­на – на­сам­пе­ред, по­тім ... ма­ши­ни і зна­ря­д­дя. Але ні

ма­ши­ни, ні си­мен­таль­ська ху­до­ба, ні пра­ців­ни­ки не мо­жуть по­кра­щи­ти на­ші гос по­дар­ства”. По­кра­щи­ти їх “мо­жуть ли­ше го­спо­да­рі” [12, с. 166–167]. “Я впев­не ний, що нам най­біль­ше по­трі­бні ін­те­лі­ген­тні се­ля­ни, се­ла з ін­те­лі­ген­тни­ми людь ми, що від цьо­го за­ле­жить на­ше майбутнє” [12, с. 448].

Осно­ви те­о­рії се­лян­сько­го го­спо­дар­ства, за­кла­де­ні за­хі­дни­ми вче­ни­ми, роз ви­ну­ли у сво­їх пра­цях пред­став­ни­ки ор­га­ні­за­цій­но ви­ро­бни­чої агро­еко­но­мі­чної на­у­ки О. Ча­я­нов, М. Ма­ка­ров, О. Че­лин­цев, на­у­ко­ві роз­роб­ки яких ста­ли ва­жли вим вне­ском у те­о­рію не­ка­пі­та­лі­сти­чних форм го­спо­да­рю­ва­н­ня. До­слі­джу­ю­чи се­лян­ські го­спо­дар­ства, О. Ча­я­нов роз­ши­рив ро­зу­мі­н­ня їх су­тно­сті. Се­ля­нин, са мо­стій­но обро­бля­ю­чи зем­лю, пра­гне не до ма­кси­мі­за­ції чи­сто­го при­бу­тку, а до збіль­ше­н­ня ва­ло­во­го до­хо­ду, до рів­но­ва­ги ви­ро­бни­чих фа­кто­рів, рів­но­мір­но­го роз­по­ді­лу тру­до­во­го на­ван­та­же­н­ня і до­хо­дів чле­нів сім’ї про­тя­гом сіль­сько­го­спо дар­сько­го ро­ку [13, с. 24]. Чле­ни се­лян­сько­го тру­до­во­го го­спо­дар­ства по­стій­но по­рів­ню­ють свої тру­до­ві зу­си­л­ля з одер­жа­ни­ми ви­ро­бни­чи­ми ре­зуль­та­та­ми і мо жуть по­го­ди­ти­ся з їх мі­ні­мі­за­ці­єю, зни­жу­ю­чи рі­вень сво­го спо­жи­ва­н­ня, що не при­та­ман­не ка­пі­та­лі­сти­чно ор­га­ні­зо­ва­но­му під­при­єм­ству.

На осно­ві ана­лі­зу осо­бли­во­стей сільського го­спо­дар­ства О. Ча­я­нов до­во­дить, що у цій га­лу­зі ве­ли­кі го­спо­дар­ства не ма­ють та­ких пе­ре­ваг над ма­ли­ми, як у про ми­сло­во­сті: “Лю­ди­на не мо­же со­ня­чні про­ме­ні, що па­да­ють на 100 де­ся­тин, зі­бра ти в одну” [14, с. 12]. Кон­цен­тра­ція то­вар­но­го ви­ро­бни­цтва в аграр­ній га­лу­зі до­ся га­є­ться че­рез вер­ти­каль­ну ко­о­пе­ра­цію се­лян­ських го­спо­дарств, а не шля­хом кон цен­тра­ції зе­мель­них угідь в одних ру­ках.

Ро­зви­ва­ю­чи ви­снов­ки О. Ен­гель­гар­да, О. Ча­я­нов на­го­ло­шу­вав на ва­жли­во­сті про­фе­сій­но­го не­ша­блон­но­го під­хо­ду до за­сто­су­ва­н­ня те­хно­ло­гій з ура­ху­ва­н­ням осо­бли­во­стей ко­жно­го по­ля, що мо­же за­без­пе­чи­ти ли­ше го­спо­дар, який дов­гі ро ки пра­цює у сво­є­му го­спо­дар­стві. Се­ля­нин, бу­ду­чи одно­ча­сно і вла­сни­ком, і най ма­ним пра­ців­ни­ком, по­єд­нує в со­бі фун­кції управ­лін­ця, те­хно­ло­га і ви­ко­нав­ця. То­му зем­ля, на якій він пра­цює, має бу­ти йо­го вла­сні­стю. При обго­во­рен­ні зе мель­ної ре­фор­ми у 1917 р. вче­ний на­по­ля­гав на то­му, щоб “… усі зем­лі, що пе­ре бу­ва­ють за­раз у ко­ри­сту­ван­ні по­мі­щи­цько­го го­спо­дар­ства, бу­ли пе­ре­да­ні в ру­ки тру­до­во­го се­лян­сько­го го­спо­дар­ства” [15, с. 19]. Во­дно­час се­лян­ству ва­жли­во пе ре­да­ти су­ча­сне на­у­ко­ве сві­то­ба­че­н­ня “без зла­му йо­го ві­ко­во­го епо­су” [14, с. 47].

О. Ча­я­нов зна­чно роз­ши­рив ці­льо­ві фун­кції сільського го­спо­дар­ства і се­лян ства. Він роз­гля­дав се­лян­ське го­спо­дар­ство як фор­му не тіль­ки еко­но­мі­чної ді­яль но­сті, але й ор­га­ні­за­ції се­лян­сько­го жи­т­тя. Ви­ро­бни­ча ді­яль­ність се­лян­сько­го гос по­дар­ства є не­від’єм­ною від йо­го со­ці­аль­но де­мо­гра­фі­чних фун­кцій і ду­же мі­цно пов’яза­на з жи­т­тям усьо­го сільського со­ці­у­му. О. Ча­я­нов вка­зує на фун­да­мен­таль­не зна­че­н­ня сільського го­спо­дар­ства (от­же, і суб’єктів сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви ро­бни­цтва) для всьо­го су­спіль­ства. Про­ду­кція га­лу­зі є ма­те­рі­аль­ною осно­вою люд­сько­го жи­т­тя. Се­лян­ське го­спо­дар­ство че­рез ви­ро­бни­цтво пов’яза­не з від­тво ре­н­ням лю­ди­ни, а в са­мо­му го­спо­дар­стві по­єд­ну­ю­ться еко­но­мі­чні та де­мо­гра­фі­чні про­це­си, ви­хо­ву­є­ться по­ва­га до сіль­сько­го­спо­дар­ської пра­ці, за­без­пе­чу­є­ться пра­во на­сту­пни­цтво по­ко­лінь хлі­бо­ро­бів. Ха­ра­ктер­ною є осо­бли­вість се­лян­сько­го го­спо дар­ства у сим­біо­зі економіки, де­мо­гра­фії та зем­ле­роб­ської куль­ту­ри.

Осо­бли­ву роль лю­ди­ни у ве­ден­ні сільського го­спо­дар­ства ви­зна­ва­ли вче­ні рі­зних сфер агро­на­у­ки. К. Ті­мі­ря­зєв до­во­див, що в жо­дній ін­шій ді­яль­но­сті не тре ба зва­жу­ва­ти стіль­ки умов успі­ху, ні­де не по­трі­бно та­ких рі­зно­бі­чних ін­фор­ма­цій, ні­де за­хо­пле­н­ня одно­сто­рон­ньою то­чкою зо­ру не мо­же при­зве­сти до та­кої ве­ли­кої

нев­да­чі, як у зем­ле­роб­стві [16, с. 67–68]. Вра­хо­ву­ва­ти ці фа­кто­ри у про­це­сі ви­роб ни­цтва мо­же тіль­ки зна­ю­ча лю­ди­на, яка пра­цює на кон­кре­тній ді­лян­ці зем­лі. То му зем­ля по­вин­на ма­ти пра­ців­ни­ка го­спо­да­ря, який би до­ско­наль­но знав вла­сти во­сті ко­жної її ді­лян­ки і пер­со­наль­но від­по­від­ав за її ра­ціо­наль­не ви­ко­ри­ста­н­ня.

По­гля­дів на спе­ци­фі­ку сільського го­спо­дар­ства і се­лян­ства О. Ча­я­но­ва і за­хі­дних уче­них не по­ді­ля­ли ра­дян­ські на­у­ков­ці й пред­став­ни­ки офі­цій­ної вла­ди, які до­три­му­ва­ли­ся по­зи­цій мар­ксист­ської шко­ли. У до­по­віді на Пер­шій все­со юзній кон­фе­рен­ції аграр­ни­ків мар­кси­стів (1929 р.) бу­ло за­яв­ле­но, що “... мар­кси ста­ми не за­пе­ре­чу­ва­ло­ся, що роз­ви­ток сільського го­спо­дар­ства має свої осо­бли во­сті, свої вла­сні ри­си, але основ­ний роз­ви­ток сільського го­спо­дар­ства йде тим са­мим шля­хом, яким йде про­ми­сло­вість, і за­ко­ни ка­пі­та­лі­зму, за­ко­ни ка­пі­та­ліс ти­чно­го роз­ви­тку у се­лі в основ­но­му ті са­мі, що і в мі­сті” *. На цій осно­ві ба­зу­ва ла­ся дер­жав­на по­лі­ти­ка що­до се­лян­ства, пов’яза­на з на­ціо­на­лі­за­ці­єю сіль­сько­гос по­дар­ських угідь, усу­спіль­не­н­ням сіль­сько­го­спо­дар­ської пра­ці та по­сту­по­вим пе ре­тво­ре­н­ням її в рі­зно­вид ін­ду­стрі­аль­ної. Про­те се­лян­ське го­спо­дар­ство, хо­ча і об ме­же­не до під­со­бно­го, ви­яви­ло­ся жит­тє­зда­тним про­тя­гом усьо­го ра­дян­сько­го пе­рі­о­ду, слу­гу­ва­ло се­ля­нам на­дій­ним до­да­тко­вим дже­ре­лом сі­мей­но­го бю­дже­ту, зна­чною мі­рою за­до­воль­ня­ло по­тре­би в про­до­воль­чих про­ду­ктах не тіль­ки се лян­ських сі­мей, але й мі­ських жи­те­лів. Це під­твер­ди­ли ві­тчи­зня­ні осо­би­сті се­лян­ські го­спо­дар­ства, які у про­це­сі транс­фор­ма­цій­них пе­ре­тво­рень, пов’яза­них з пе­ре­хо­дом до рин­ко­вої економіки, на 70% і біль­ше за­без­пе­чи­ли на­ше су­спіль­ство основ­ни­ми ви­да­ми сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції.

У сві­то­вій пра­кти­ці про­гно­зи К. Мар­кса та йо­го по­слі­дов­ни­ків що­до роз­па­ду се­лян­ських го­спо­дарств на бур­жу­а­зію та про­ле­та­рі­ат і йо­го зни­кне­н­ня з істо­рич ної аре­ни че­рез про­ни­кне­н­ня у се­ло ка­пі­та­лі­сти­чних від­но­син і фор­му­ва­н­ня рин ку не здій­сни­ли­ся. У роз­ви­ну­тих ка­пі­та­лі­сти­чних і біль­шо­сті кра­їн, що роз­ви­ва ються, про­ле­та­ри­за­ція се­лян­ства не від­бу­ла­ся, сі­мей­ний тип го­спо­да­рю­ва­н­ня збе­ріг­ся, а від­мін­ні від про­ми­сло­во­сті мо­ти­ва­цію і по­діл сіль­сько­го­спо­дар­ської пра­ці, вза­є­мо­дію між вла­сни­ком і за­со­ба­ми ви­ро­бни­цтва та ін­ші еко­но­мі­чні й со­ці­аль­ні осо­бли­во­сті сільського го­спо­дар­ства ви­зна­но фун­да­мен­том агро­еко но­мі­чної на­у­ки.

Ви­со­кий рі­вень ін­ду­стрі­а­лі­за­ції сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва не при вів до від­чу­же­н­ня вла­сни­ка фер­ми від пра­ці на зем­лі, при­ро­дно­го чин­ни­ка, не прив­ніс у сіль­ське го­спо­дар­ство “фа­бри­чних” прин­ци­пів і форм ор­га­ні­за­ції ви ро­бни­цтва і пра­ці. На­у­ко­во те­хні­чний про­грес, по­си­ле­н­ня кон­ку­рен­ції, гло­ба­лі за­цій­ні про­це­си впли­ну­ли на ор­га­ні­за­цію сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті ферм. Не­об­хі­дність збіль­ше­н­ня зе­мель­них ді­ля­нок і по­лів сі­во­змін для ви­ко­ри­ста­н­ня но­вих те­хні­ки і те­хно­ло­гій, змен­ше­н­ня ін­ди­ві­ду­аль­них ви­трат на ство­ре­н­ня ма те­рі­аль­но те­хні­чної ба­зи з ме­тою змі­цне­н­ня еко­но­мі­чно­го ста­ну і за­без­пе­че­н­ня кон­ку­рен­то­спро­мо­жно­сті ви­ро­бни­цтва спо­ну­ка­ла фер­ме­рів до об’єд­нань у кор­по ра­тив­ні ор­га­ні­за­цій­но пра­во­ві фор­ми, які б, з одно­го бо­ку, ма­кси­маль­но збе­рі­га ли фер­мер­ський тип го­спо­да­рю­ва­н­ня (чле­ни об’єд­нань за­ли­ша­ю­ться вла­сни­ка­ми зем­лі, ви­ро­бле­ної про­ду­кції та одер­жа­но­го від її ре­а­лі­за­ції при­бу­тку, а та­кож управ­лін­ця­ми і пра­ців­ни­ка­ми), а з ін­шо­го – ре­а­лі­зо­ву­ва­ли пе­ре­ва­ги ве­ли­ко­го го­спо дар­ства. Сьо­го­дні та­ки­ми стру­кту­ра­ми ви­сту­па­ють фер­мер­ські пар­тнер­ства і сі­мей­ні кор­по­ра­ції у США, GAEC (сіль­сько­го­спо­дар­ські об’єд­на­н­ня із спіль­но­го

го­спо­да­рю­ва­н­ня) і EARL (не­ко­мер­цій­ні то­ва­ри­ства з обме­же­ною від­по­від­аль ні­стю) у Фран­ції, про­сті то­ва­ри­ства в Ні­меч­чи­ні, ви­ро­бни­чі ко­опе­ра­ти­ви в Іта­лії, assentamento (ви­ро­бни­чі ко­опе­ра­ти­ви) у Чи­лі то­що.

Ви­ро­бни­чі об’єд­на­н­ня до­по­ма­га­ють не­ве­ли­ким го­спо­дар­ствам за ра­ху­нок об’єд­на­н­ня зе­мель­них ді­ля­нок і спіль­них вкла­день ка­пі­та­лу і пра­ці ви­йти на то вар­ний рі­вень ве­ли­ких фер­мер­ських го­спо­дарств і успі­шно фун­кціо­ну­ва­ти в агре сив­но­му кон­ку­рен­тно­му се­ре­до­ви­щі.

По­гли­бле­н­ня по­ді­лу і ко­о­пе­ра­ції пра­ці про­я­ви­ло­ся че­рез від­га­лу­же­н­ня фер ме­ра­ми від сво­їх го­спо­дарств і пе­ре­да­н­ня сво­їм об­слу­го­ву­ю­чим ко­опе­ра­ти­вам тих фун­кцій, ви­ко­на­н­ня яких є не­по­силь­ним або не­ви­гі­дним і не ви­ма­гає без­по­се­ред ньо­го кон­та­кту з жи­ви­ми еле­мен­та­ми агро­си­сте­ми (транс­пор­ту­ва­н­ня, скла­ду­ван ня, збе­рі­га­н­ня, збут про­ду­кції, її пе­ре­роб­ка, за­ку­пів­ля за­со­бів ви­ро­бни­цтва то­що). Сіль­сько­го­спо­дар­ські ко­опе­ра­ти­ви та їх об’єд­на­н­ня в умо­вах гло­ба­лі­за­цій­них про це­сів ста­ють основ­ним фа­кто­ром збе­рі­га­н­ня фер­мер­сько­го ти­пу го­спо­да­рю­ва­н­ня з йо­го еко­но­мі­чни­ми, со­ці­аль­ни­ми й еко­ло­гі­чни­ми пе­ре­ва­га­ми, які за­без­пе­чу­ють ба­га­то­фун­кціо­наль­ний роз­ви­ток аграр­ної га­лу­зі та сіль­ських те­ри­то­рій.

Вза­є­мозв’язок і вза­є­мо­за­ле­жність со­ці­аль­ної та еко­но­мі­чної фун­кцій у пра­во во­му по­лі ря­ду єв­ро­пей­ських кра­їн, зокре­ма, Ве­ли­ко­бри­та­нії та Фран­ції, бу­ли на пев­но­му ета­пі унор­мо­ва­ні по­ня­т­тям “ба­га­то­гран­ність сільського го­спо­дар­ства”, від­по­від­но до яко­го га­лузь ви­ко­ну­ва­ла не тіль­ки тор­го­вель­ні аспе­кти ді­яль­но­сті агра­рі­їв, її роз­ви­ток пов’язу­вав­ся та­кож з сім’єю, вла­сні­стю, осо­би­стою тру­до­вою ді­яль­ні­стю в аграр­но­му се­кто­рі, що, по су­ті, ви­сту­па­ло ви­зна­н­ням її со­ці­аль­ної фун­кції. З огля­ду на те, що сіль­ське го­спо­дар­ство є основ­ною ста­біль­ною сфе­рою зайня­то­сті в сіль­ській мі­сце­во­сті, за­ко­но­дав­ство за­крі­плю­ва­ло пра­во за­йма­ти­ся сіль­сько­го­спо­дар­ською ді­яль­ні­стю з на­бу­т­тям у вла­сність (орен­ду) зе­мель сіль­сько го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня за осо­ба­ми, які жи­вуть у до­сту­пних до зе­мель­них ді­ля­нок ме­жах, пра­цю­ють без­по­се­ре­дньо в го­спо­дар­стві та ма­ють пев­ні про­фе­сій­ні на­ви­чки. Під­ста­вою для вста­нов­ле­н­ня та­ких обме­жень слу­гу­ва­ло ви­зна­н­ня сі­мей но­го та ін­ди­ві­ду­аль­но­го фер­мер­сько­го го­спо­дарств ор­га­ні­за­цій­но пра­во­ви­ми фор­ма­ми, які біль­ше за ін­ших від­по­від­а­ють осо­бли­во­стям сільського го­спо­дар­ства. Для упе­ре­дже­н­ня на­дмір­ної кон­цен­тра­ції угідь бу­ло за­про­ва­дже­но кон­троль за стру­кту­ра­ми і опти­мі­за­ці­єю го­спо­дарств. Та­кі норми, які за­хи­сти­ли єв­ро­пей­ське сіль­ське го­спо­дар­ство від про­ни­кне­н­ня в ньо­го ве­ли­ких ка­пі­та­лі­сти­чних ком­па­ній шля­хом роз­оре­н­ня і по­гли­на­н­ня ферм, убе­ре­гли чле­нів фер­мер­ських го­спо­дарств від про­ле­та­ри­за­ції та мі­гра­ції, чим спри­я­ли збе­ре­жен­ню по­се­лень і ко­ло­ні­за­ції сіль­ських те­ри­то­рій. Сьо­го­дні та­кий під­хід є нор­мою в біль­шо­сті кра­їн сві­ту.

Роз­ви­ток про­тя­гом ХХ ст. на­у­ко­во те­хні­чно­го про­гре­су, на­ро­щу­ва­н­ня хі­мі­чних і но­вих біо­ло­гі­чних за­со­бів ви­ро­бни­цтва не зву­зи­ли, а нав­па­ки, роз­ши ри­ли со­ці­аль­но еко­но­мі­чну су­тність сільського го­спо­дар­ства і від­по­від­них їй форм та ме­то­дів го­спо­да­рю­ва­н­ня в га­лу­зі за ра­ху­нок еко­ло­гі­чних аспе­ктів сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті. З 1970 х ро­ків по­ча­ли про­яв­ля­ти­ся на­слід­ки за сто­су­ва­н­ня нав’яза­них про­ми­сло­ви­ми ком­па­ні­я­ми важ­ких ма­шин, то­кси­чних хі­мі­чних за­со­бів за­хи­сту ро­слин, ан­ти­біо­ти­ків, гор­мо­нів то­що. Те­хно­ген­не руй­ну ва­н­ня стру­кту­ри грун­ту і се­ре­до­ви­ща жит­тє­ді­яль­но­сті мі­кро­ор­га­ні­змів, зни­же­н­ня вмі­сту гу­му­су, хі­мі­чне за­бру­дне­н­ня грун­ту, во­дних ре­сур­сів, по­ві­тря – всі ці яви­ща зму­си­ли еко­но­мі­стів роз­ши­ри­ти еко­но­мі­чну те­о­рію сільського го­спо­дар­ства. З ви­зна­н­ням, що га­лузь є одно­ча­сно про­це­сом ви­ро­бни­цтва сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції та від­тво­ре­н­ня пло­до­но­сної зда­тно­сті агро­біо­це­но­зів (су­ку­пно­сті мі­кро

ор­га­ні­змів у грун­то­во­му се­ре­до­ви­щі, що яв­ля­ють со­бою при­ро­дну осно­ву ор га­ні­за­ції сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва), при­йшло ви­зна­н­ня, що про­дук том сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті ви­сту­па­ють не тіль­ки про­до­воль­чі то­ва­ри і си­ро­ви­на для про­ми­сло­во­сті, але й еко­ло­гі­чні ре­зуль­та­ти, що ви­мі­рю­ю­ться рів­нем впли­ву (по­зи­тив­но­го чи не­га­тив­но­го) сільського го­спо­дар­ства на йо­го при­ро­дні за­со­би ви­ро­бни­цтва (зе­мель­ні та ін­ші ре­сур­си). От­же, не­об­хі­дні ін­ші під­хо­ди до оці­ню­ва­н­ня ефе­ктив­но­сті сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті.

Існує дум­ка, що су­ку­пний ефект сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва тре­ба оці­ню­ва­ти не тіль­ки спе­ці­аль­ни­ми (еко­но­мі­чни­ми), але й со­ці­аль­ни­ми по­ка­зни ка­ми. Пер­ші з них ха­ра­кте­ри­зу­ють ви­ро­бни­цтво про­ду­кції, дру­гі – вплив на еко ло­гі­чне се­ре­до­ви­ще. Еко­но­мі­чний ефект ви­зна­ча­є­ться рин­ком і під­ля­гає оці­ню ван­ню, то­ді як для оцін­ки еко­ло­гі­чно­го ефе­кту рин­ко­во­го ви­мі­ру не­має, тут не об­хі­дни­ми є по­за­рин­ко­ві ме­ха­ні­зми облі­ку.

У сіль­сько­му го­спо­дар­стві еко­но­мі­чні ре­зуль­та­ти по­вин­ні бу­ти по­рів­нян­ни­ми з еко­ло­гі­чним ба­лан­сом для одер­жа­н­ня дій­сно все­о­хо­плю­ю­чо­го ін­стру­мен­ту для оцін­ки сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті.

По­чи­на­ю­чи з 1980 х ро­ків, се­ред со­ці­аль­них фун­кцій сільського го­спо­дар­ства де­да­лі біль­шої зна­чу­що­сті на­бу­ває за­без­пе­че­н­ня на­ціо­наль­ної про­до­воль­чої безпеки і про­до­воль­чої не­за­ле­жно­сті. До цьо­го пе­рі­о­ду се­ред уче­них і по­лі­ти­ків до­мі­ну­ва­ла дум­ка, що на­у­ко­во те­хні­чний про­грес у сіль­сько­му го­спо­дар­стві та роз­ви­ток між­на ро­дної торгівлі про­до­воль­ством ви­рі­шу­ва­ти­муть гло­баль­ну про­до­воль­чу про­бле­му, одно­ча­сно за­без­пе­чу­ю­чи про­до­воль­чу без­пе­ку на на­ціо­наль­но­му рів­ні ко­жної кра­ї­ни. Про­те від­кри­т­тя кор­до­нів для віль­но­го пе­ре­мі­ще­н­ня про­до­воль­чих то­ва­рів, обме­же­н­ня форм дер­жав­ної під­трим­ки сільського го­спо­дар­ства під впли­вом ви­мог Уру­гвай­сько­го ра­ун­ду, по­си­ле­них ви­мо­га­ми СОТ, кон­цен­тра­ція між­на­ро­дно­го ка­пі­та­лу, фор­му­ва­н­ня транс­кон­ти­нен­таль­них ком­па­ній у су­мі­жних із сіль­ським гос по­дар­ством га­лу­зях, мо­но­по­лі­за­ція ни­ми ка­на­лів про­су­ва­н­ня про­ду­кції на сві­то­ві про­до­воль­чі рин­ки і, на­ре­шті, са­мих рин­ків спро­во­ку­ва­ли про­ти­ле­жні про­це­си.

По­си­ле­н­ня кон­ку­рен­ції в бо­роть­бі за па­ну­ва­н­ня на сві­то­вих агро­рин­ках, орі­єн­та­ція в пер­шу чер­гу на їх по­тре­би зу­мо­ви­ли згор­та­н­ня не­ви­гі­дних (ви­трат них) для тор­го­вель­но­го ка­пі­та­лу, але не­об­хі­дних для здо­ров’я і від­тво­ре­н­ня лю­ди ни, ці­ло­го ря­ду жит­тє­во ва­жли­вих про­ду­ктів, змен­ше­н­ня на­ціо­наль­них ре­зерв­них фон­дів, не­ста­біль­ність вну­трі­шніх рин­ків, осо­бли­во у кра­ї­нах з пе­ре­хі­дни­ми еко но­мі­ка­ми і кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться. Го­ни­тва за ма­кси­маль­ни­ми при­бу­тка­ми тор­го­вель­но­го ка­пі­та­лу на гло­баль­но­му про­до­воль­чо­му рин­ку вві­йшла в су­пе ре­чність із со­ці­аль­ною при­ро­дою на­ціо­наль­ної про­до­воль­чої безпеки і про­до­воль чої не­за­ле­жно­сті, що пе­ред­ба­чає за­без­пе­че­н­ня об­ся­гів ви­ро­бни­цтва ра­ціо­наль­ної (або фі­зіо­ло­гі­чно не­об­хі­дної) стру­кту­ри які­сних і без­пе­чних для здо­ров’я про­до воль­чих то­ва­рів, до­сту­пних для всіх со­ці­аль­них груп на­се­ле­н­ня за ра­ху­нок пе­ре ва­жно вла­сно­го ви­ро­бни­цтва.

Агро­еко­но­мі­чна на­у­ка, роз­ши­рив­ши су­тність со­ці­аль­них і еко­ло­гі­чних фун­кцій сільського го­спо­дар­ства, до­ве­ла їх рів­но­зна­чність еко­но­мі­чним фун­кці­ям га­лу­зі. На між­на­ро­дно­му рів­ні кон­це­пція ба­га­то­фун­кціо­наль­но­сті в кон­текс­ті вза­є­мозв’яз­ку і зба­лан­со­ва­но­сті еко­но­мі­чних, со­ці­аль­них і еко­ло­гі­чних фун­кцій га лу­зі ста­ла пре­дме­том дис­ку­сій та істо­ри­чно­го ви­зна­н­ня до­ку­мен­та­ми Кон­фе­рен­ції ООН з торгівлі і роз­ви­ту (ЮНКТАД) у 1992 р., Уру­гвай­сько­го ра­ун­ду у 1994 р., Сві­то­во­го про­до­воль­чо­го са­мі­ту у 1996 р., Кон­фе­рен­ції ФАО у 1999 р. Пре­дме­том дис­ку­сій ви­сту­па­ли:

– су­тність фун­да­мен­таль­но­го зв’яз­ку між сіль­сько­го­спо­дар­ським ви­ро­бниц твом, нав­ко­ли­шнім се­ре­до­ви­щем і сіль­ським роз­ви­тком;

– зна­чу­щість сільського го­спо­дар­ства у розв’язан­ні проблеми на­ціо­наль­ної про­до­воль­чої безпеки і про­до­воль­чої не­за­ле­жно­сті;

– осо­бли­во­сті між­на­ро­дної торгівлі в кон­текс­ті ба­га­то­фун­кціо­наль­но­го спря му­ва­н­ня сільського го­спо­дар­ства. Го­лов­ні ви­снов­ки про­ве­де­них дис­ку­сій: – ба­га­то­фун­кціо­наль­не сіль­ське го­спо­дар­ство, ви­рі­шу­ю­чи еко­но­мі­чні, со­ці­аль­ні та те­ри­то­рі­аль­ні аспе­кти роз­ви­тку, за­без­пе­чує гар­мо­ній­не і по­ва­жне став­ле­н­ня до нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща, що впи­су­є­ться в ло­гі­ку дов­го­стро­ко­во го роз­ви­тку. То­му кон­це­пція ба­га­то­фун­кціо­наль­но­сті ви­зна­ча­є­ться ін­стру­мен­том ана­лі­зу і ме­то­ди­кою роз­роб­ки по­лі­ти­ки ста­ло­го роз­ви­тку аграр­но­го се­кто­ру;

– не­рин­ко­ві со­ці­аль­ні (про­до­воль­ча без­пе­ка, зайня­тість, ви­рі­ше­н­ня де­мо гра­фі­чних про­блем сільського на­се­ле­н­ня то­що) та еко­ло­гі­чні (збе­ре­же­н­ня ро­дю чо­сті грун­ту, охо­ро­на во­дних дже­рел, фор­му­ва­н­ня ра­ціо­наль­них агро­ланд­ша­фтів) фун­кції по­трі­бно кла­си­фі­ку­ва­ти як не­об­хі­дні су­спіль­ні бла­га, що ма­ють за­без­пе чу­ва­ти­ся се­ля­на­ми за під­трим­ки дер­жа­ви не­за­ле­жно від еко­но­мі­чної ви­го­ди;

– ви­зна­н­ня кон­це­пції ба­га­то­фун­кціо­наль­но­сті сільського го­спо­дар­ства є ви зна­н­ням обме­же­но­сті дії за­ко­нів лі­бе­ра­лі­за­ції між­на­ро­дної торгівлі на про­до­воль чих рин­ках, що вра­хо­ву­є­ться кра­ї­на­ми при роз­ро­блен­ні на­ціо­наль­них аграр­них по­лі­тик що­до за­без­пе­че­н­ня про­до­воль­чої безпеки і про­до­воль­чої не­за­ле­жно­сті та ін­ших со­ці­аль­них фун­кцій.

Те­о­ре­ти­чні роз­роб­ки агро­еко­но­мі­чної на­у­ки та пра­кти­чні ви­снов­ки між­на ро­дних дис­ку­сій кін­ця ХХ ст. під­твер­ди­ли від­мін­ність еко­но­мі­чних за­ко­нів роз ви­тку сільського го­спо­дар­ства від уні­вер­саль­них еко­но­мі­чних за­ко­нів. У ЄС роз роб­ка аграр­ної по­лі­ти­ки дов­го­стро­ко­во­го роз­ви­тку на за­са­дах ба­га­то­фун­кціо­наль но­сті сільського го­спо­дар­ства ді­ста­ла від­обра­же­н­ня в Ам­стер­дам­сько­му до­го­во­рі (1999 р.) та в Уго­ді що­до Пла­ну дій 2000 (Agenda 2000). У пре­ам­бу­лі до За­ко­ну Фран­ції про орі­єн­та­цію сільського го­спо­дар­ства, прийня­то­го на ви­ко­на­н­ня за­зна че­них угод, за­фі­ксо­ва­но: “По­лі­ти­ка є ви­прав­да­ною, якщо во­на під­три­мує дов­го стро­ко­вий і зба­лан­со­ва­ний еко­но­мі­чний роз­ви­ток, за­хи­щає дов­го­ві­чність фер мер­ських го­спо­дарств, спри­яє ви­рі­шен­ню проблеми зайня­то­сті, ство­рює но­ві мі­сця мо­ло­дим агра­рі­ям, по­си­лює роль сіль­сько­го­спо­дар­ських зайня­тих як ви­роб ни­ків по­слуг, так і від­тво­рю­ва­чів агро­ланд­ша­фтів” *.

Ре­а­лі­за­ція ба­га­то­фун­кціо­наль­ної спе­ци­фі­ки сільського го­спо­дар­ства в прак ти­чній ді­яль­но­сті єв­ро­пей­ських ферм оці­ню­є­ться по­ка­зни­ка­ми, що вра­хо­ву­ють уже за­зна­че­ні аспе­кти го­спо­да­рю­ва­н­ня. Ро­зро­бле­ний і впро­ва­дже­ний, на­при­клад, у Фран­ції ме­тод IDEA вклю­чає 41 ін­ди­ка­тор оці­ню­ва­н­ня економіки фер­ми (стру­кту­ра по­сі­вів, ви­ро­бни­цтво, при­бу­ток, фі­нан­со­ва ав­то­но­мія, ка­пі­тал), еко ло­гі­чно­го ста­ну го­спо­дар­ства (біо­рі­зно­ма­ні­т­тя, сі­во­змі­на, під­три­ма­н­ня вмі­сту гу му­су, рі­вень хі­мі­за­ції, за­бру­дне­н­ня грун­ту і во­дних дже­рел, за­са­дже­н­ня схи­лів) та ви­ко­на­н­ня со­ці­аль­них фун­кцій (ви­ро­бни­цтво які­сної та без­пе­чної про­ду­кції, орі­єн­то­ва­ної на по­тре­би су­спіль­ства, збе­ре­же­н­ня ро­бо­чих місць, участь у гро мад­ських об’єд­на­н­нях то­що) **.

* Code rural, 2002. – Paris, Р. 1350–1351. ** Indicator and Assessment Systems / International Forum on Assessing Sustainability in Agriculture From common principles to common practice [Еле­ктрон­ний ре­сурс]. – Ре­жим до­сту пу : http://www.idea.portea.fr.

Укра­ї­на з пе­ре­хо­дом до рин­ко­вої економіки не взя­ла за осно­ву транс­фор ма­цій­них пе­ре­тво­рень в аграр­но­му се­кто­рі на­у­ко­ві на­дба­н­ня і пра­кти­чні ре­зуль­та ти шкіл дру­го­го на­пря­му, що ба­зу­ю­ться на ви­знан­ні осо­бли­во­стей сіль­сько­го­спо дар­сько­го ви­ро­бни­цтва. Ба­га­то­фун­кціо­наль­ність сільського го­спо­дар­ства є за­ко но­дав­чо не­у­нор­мо­ва­ною, во­на не ста­ла ба­зо­вою ме­то­ди­кою роз­роб­ки стра­те­гії аграр­ної по­лі­ти­ки, ці­льо­ві орі­єн­ти­ри якої по­ля­га­ють у до­ся­гнен­ні еко­но­мі­чних ці­лей у вза­є­мозв’яз­ку із збе­ре­же­н­ням еко­ло­гі­чних і со­ці­аль­них фун­кцій га­лу­зі. Рі­зно­ве­ктор­ність агро­еко­но­мі­чної на­у­ки та аграр­ної по­лі­ти­ки, не­ви­зна­че­ність сіль­сько­го­спо­дар­сько­го устрою, про що йшло­ся на по­ча­тку стат­ті, “від­чи­ни­ли две рі” для вхо­дже­н­ня ве­ли­ко­го не­сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ка­пі­та­лу до аграр­но­го сек то­ру і фор­му­ва­н­ня в ньо­му олі­гар­хі­чно ла­ти­фун­дист­сько­го ти­пу го­спо­да­рю­ва­н­ня, при­та­ман­но­го ча­сти­ні ла­ти­но­а­ме­ри­кан­ських, афри­кан­ських і де­яких ін­ших кра­їн.

Ви­снов­ки

Бі­о­ло­гі­чні за­ко­ни роз­ви­тку жи­вих ор­га­ні­змів, ви­мо­гам яких під­по­ряд­ко ву­є­ться ор­га­ні­за­ція сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­ро­бни­цтва, пев­ною мі­рою ви­зна­ча ють па­ра­ме­три йо­го кон­цен­тра­ції та гли­би­ну спе­ці­а­лі­за­ції, ха­ра­ктер по­ді­лу пра­ці та ко­о­пе­ра­ції, ритм ро­бо­ти та рі­вень зв’яз­ку з кін­це­вим ре­зуль­та­том, опти­маль ність ор­га­ні­за­цій­них стру­ктур, фор­ми і ме­то­ди го­спо­да­рю­ва­н­ня та мі­сце лю­ди­ни у цих про­це­сах.

Ті­сне пе­ре­пле­ті­н­ня в сіль­сько­му го­спо­дар­стві еко­но­мі­чних і при­ро­дних від тво­рю­валь­них про­це­сів об’єктив­но зу­мов­лює зо­се­ре­дже­н­ня ви­ро­бни­чих і управ лін­ських фун­кцій, здій­сню­ва­них для за­без­пе­че­н­ня ефе­ктив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня зем­лі, в ру­ках її вла­сни­ка, який одно­ча­сно є ви­ро­бни­ком сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції та вла­сни­ком одер­жа­них від її ре­а­лі­за­ції до­хо­дів.

Ви­зна­н­ня цьо­го зв’яз­ку як об’єктив­но­го і за­ко­но­мір­но­го спри­чи­няє на­яв­ність зу­мов­ле­но­го при­ро­дним фа­кто­ром і від­мін­но­го від ін­ших га­лу­зей ти­пу ор­га­ні­за­ції сіль­сько­го­спо­дар­сько­го під­при­єм­ства і ви­ро­бни­чих від­но­син в аграр­но­му се­кто­рі. Істо­ри­чно до­ве­де­но, що та­ки­ми є під­при­єм­ства фер­мер­сько­го ти­пу го­спо­да­рю­ван ня, ор­га­ні­за­цій­ну стру­кту­ру яко­го фор­му­ють сі­мей­ні го­спо­дар­ства та рі­зні фор­ми їх об’єд­нань, ви­зна­ні най­ефе­ктив­ні­ши­ми з по­зи­цій ре­а­лі­за­ції у вза­є­мозв’яз­ку еко но­мі­чних, со­ці­аль­них і еко­ло­гі­чних фун­кцій сільського го­спо­дар­ства.

Еко­но­мі­чні ви­го­ди ді­а­ме­траль­но про­ти­ле­жно­го ти­пу го­спо­да­рю­ва­н­ня, який ба­зу­є­ться на ве­ли­ких ка­пі­та­лі­сти­чних кор­по­ра­ці­ях, за ви­снов­ка­ми на­у­ков­ців США, не є по­рів­нян­ни­ми з втра­та­ми від обез­зе­ме­ле­н­ня сільського на­се­ле­н­ня, ви ни­ще­н­ня се­лян­ства, екс­плу­а­та­ції на­йма­них пра­ців­ни­ків (не­рід­ко їхній ста­тус мо­жна при­рів­ня­ти до ра­бів), зни­же­н­ня се­ред них на­ро­джу­ва­но­сті, мі­гра­ції сільського на­се­ле­н­ня та обе­злю­дне­н­ня сіль­ських те­ри­то­рій, ви­сна­жли­во­го зем­ле ко­ри­сту­ва­н­ня і за­бру­дне­н­ня нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща [17]. Усі ці не­га­тив­ні про­це­си зму­си­ли ла­ти­но­а­ме­ри­кан­ські кра­ї­ни до­кла­да­ти ве­ли­ких зу­силь, аж до на­ціо­на­лі­за­ції зем­лі, для пе­ре­хо­ду до фор­му­ва­н­ня фер­мер­сько­го ти­пу го­спо­да­рю ва­н­ня. Вка­за­ні ви­ще озна­ки вже про­яв­ля­ю­ться у ві­тчи­зня­но­му аграр­но­му се­кто­рі, що ви­ма­гає пе­ре­гля­ду ря­ду на­у­ко­вих кон­це­пцій і пра­кти­чних рі­шень з ура­ху­ван ням те­о­ре­ти­чних і пра­кти­чних до­ся­гнень сві­то­вої агроекономіки.

Спи­сок ви­ко­ри­ста­ної лі­те­ра­ту­ри

1. Маркс К., Ен­гельс Ф. Тво­ри. – Т. 26. – Ч. ІІ. – 663 с. 2. Маркс К., Ен­гельс Ф. Тво­ри. – Т. 23. – 847 с.

3. Маркс К., Ен­гельс Ф. Тво­ри. – Т. 48. – 633 с. 4. Маркс К., Ен­гельс Ф. Тво­ри. – Т. 25. – Ч. ІІ. – 511 с. 5. Ша­нин Т. Фор­мы хо­зяй­ства вне си­сте­мы // Во­про­сы фи­ло­со­фии. – 1990. – № 8. – C. 109–115.

6. Тэер А. Осно­ва­ния ра­ци­о­наль­но­го сель­ско­го хо­зяй­ства ; [пер. С.А. Ма­сло ва]. – М., 1830. – 35 с.

7. Бул­га­ков С. Ка­пи­та­лизм и зем­ле­де­лие. – СПБ. : Ти­по­гра­фия и ли­то­гра­фия В. А. Ти­ха­но­ва. – 1900. – Т. 1. – 457 с.

8. Брин­кман Т. Эко­но­ми­че­ские осно­вы ор­га­ни­за­ции сель­ско­хо­зяй­ствен­ных пред­при­я­тий. – М. : Эко­но­ми­че­ская жизнь, 1926. – 275 с.

9. Да­вид Э. Со­ци­а­лизм и сель­ское хо­зяй­ство ; [под ред. Г.А. Грос­сма­на]. – СПБ. : ти­по­гра­фия т ва “Об­ще­ствен­ная Поль­за”, 1908. – 550 с.

10. фон дер Гольц Т. Аграр­ный во­прос и аграр­ная по­ли­ти­ка ; [пер. с нем. Д. Фле­ксо­ра]. – СПБ. : Эле­ктро ти­по­гра­фия Н.Я. Стой­ко­вой, 1902. – 342 с.

11. Кр­ци­мов­ский Р. Ра­зви­тие основ­ных прин­ци­пов на­у­ки о сель­ском хо­зяй­стве в За­па­дной Ев­ро­пе ; [пер. с нем. Л.К. Сол­да­то­ва] ; [c доп. cт. А.В. Ча­я­но­ва]. – М. : Но­вый агро­ном, 1927. – 239 с. 12. Эн­гель­гард А.Н. Пи­сьма из де­рев­ни. – М. : Мысль, 1987. – 1987 с. 13. Ча­я­нов А. Очер­ки по те­о­рии тру­до­во­го хо­зяй­ства. – М. : Изд во Им­пе­ра тор­ско­го Мо­сков­ско­го об­ще­ства сель­ско­го хо­зяй­ства, 1912–1913. – Вып. 1. – 91 с.

14. Ча­я­нов А. Основ­ные идеи и ме­то­ды ра­бо­ты об­ще­ствен­ной агро­но­мии. – М. : Но­вая де­рев­ня, 1924. – 111 с.

15. Ча­я­нов А. Что та­кое аграр­ный во­прос? – М. : Уни­вер­саль­ная би­бли­о­те­ка, 1917. – 64 с. 16. Ти­ми­ря­зев К.А. Из­бран­ные прои­зве­де­ния. – М. : Сель­хо­згиз, 1948. – Т. 2. – 424 c. 17. Alain de Janvrу. The Agrarian Question and Reformism in Latin Ameriсa. – Baltimore : Jо­hns Hopkins University Press, 1981. – 352 p.

References

1. Marx K., Engels F. Tvory. T. 26, ch. II [Works, Vol. 26, Part II] [in Ukrainian]. 2. Marx K., Engels F. Tvory.t. 23 [Works, Vol. 23] [in Ukrainian]. 3. Marx K., Engels F. Tvory.t. 48 [Works, Vol. 48] [in Ukrainian]. 4. Marx K., Engels F. Tvory. T. 25, ch. II [Works, Vol. 25, Part II] [in Ukrainian]. 5. Shanin T. Formy khozyaistva vne sistemy [Forms of farming outside the system]. Voprosy filosofii – Issues of Philosophy, 1990, No. 8, pp. 109–115 [in Russian].

.. 6. Thaer A.D. Osnovaniya Ratsional’nogo Sel’skogo Khozyaistva [Grundsа­tze der rationellen landwirtschaft]. Moscow, 1830 [in Russian].

7. Bulgakov S. Kapitalizm i Zemledelie [Capitalism and Agriculture]. St. Petersburg, V.A. Tikhanov typography and lithography, 1900 [in Russian].

8. Brinkmann T. Ekonomicheskie Osnovy Organizatsii Sel’skokhozyaistvennykh Predpriyatii [Economics of the Farm Business]. Moscow, Ekonomicheskaya zhizn’, 1926 [in Russian].

9. David E. Sotsializm i Sel’skoe Khozyaistvo [Socialism and Agriculture]. G.A. Grossman (Ed.). St. Petersburg, PH of the Public Benefit partnership, 1908 [in Russian].

10. von der Goltz T. Agrarnyi Vopros i Agrarnaya Politika [Agrarwesen und Agrarpolitik]. St.petersburg, N.YA. Stoikova Electro printing house,1902 [in Russian].

11. Krtsimovskii R. Razvitie Osnovnykh Printsipov Nauki o Sel’skom Khozyaistve v Zapadnoi Evrope [Development of the Basic Principles of the Science of Agriculture in Western Europe]. Moscow, Novyi agronom, 1927 [in Russian].

12. Engelgardt A.N. Pis’ma iz Derevni [Letters from the Village]. Мoscow, Mysl’, 1987 [in Russian].

13. Chayanov A. Ocherki po Teorii Trudovogo Khozyaistva [Essays on the Theory of a Labor Based Farm]. Мoscow, Publishing House of the Imperial Moscow Society of Agriculture, 1912–1913, Iss. 1 [in Russian].

14. Chayanov A. Osnovnye Idei i Metody Raboty Obshchestvennoi Agronomii [Basic Ideas and Methods of Work of Public Agronomy]. Moscow, Novaya derevnya, 1924 [in Russian].

15. Chayanov A. Chto Takoe Agrarnyi Vopros? [What is the Agrarian Question?]. Moscow, Universal library, 1917 [in Russian].

16. Timiryazev K.A. Izbrannye Proizvedeniya [Selected Works]. Moscow, Sel’khozgiz, 1948, Vol. 2 [in Russian].

17. Alain de Janvrу. The Agrarian Question and Reformism in Latin Ameriсa. Baltimore, Jо­hns Hopkins University Press, 1981.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.