Я хо­чу бу­ти ЦІКАВОЮ своє­му чо­ло­віку!

Ус­піх спі­вач­ки Іри­ни Федишин – сво­го ро­ду фе­но­мен українсь­ко­го шоу-біз­не­су. Щой­но з’явив­шись, во­на відра­зу ста­ла по­пу­ляр­ною. У чо­му ж сек­рет її ша­ле­но­го успі­ху і осо­би­сто­го щастя?

Edinstvennay - - ИНТЕРВЬЮ - Ве­роніка Ки­ри­люк

Во­на про­ста та лег­ка у спіл­ку­ван­ні, то­му від­вер­то роз­по­ві­да­ла про се­бе. Зі смі­хом зга­ду­ва­ла ці­каві мо­мен­ти з жит­тя. З Іри­ною Федишин ми по­го­во­ри­ли не тіль­кі про те, як во­на до­сяг­ла успі­ху у твор­чо­сті. Та­кож діз­на­ли­ся про сто­сун­ки цієї кра­си­вої жін­ки з ко­ха­ним чо­ло­віком Віталієм.

Іри­но, ви, на­пев­но, не раз чу­ли про се­бе, що «у спі­вач­ки Федишин є за­мож­ний ко­ха­не­ць, то­му во­на та­ка роз­кру­че­на». А як все у вас на­справ­ді?

Дійс­но, я чу­ла ба­га­то вер­сій. І най­по­пу­ляр­ні­ша – мій бать­ко має ри­нок на Ль­вів­щині. Хо­ча у мене про­сті бать­ки, чо­ло­вік теж із про­стої сім’ї. Не­ма у мене ко­хан­ця. (Смієть­ся.) Я вже 12 ро­ків за­між­ня. Про­сто коли ми з Віталієм одру­жи­ли­ся, я вже спі­ва­ла, але зна­ли мене тіль­ки у Ль­во­ві, не далі. І Віталій ска­зав: «Я бу­ду тобі до­по­ма­га­ти». Зав­дя­ки то­му, що ми ба­га­то пра­ц­ю­ва­ли і дов­го до цьо­го йшли (май­же де­сять ро­ків), нам вда­ло­ся до­сяг­ти зов­сім ін­шо­го рів­ня. І за­раз ми мо­же­мо га­стро­лю­ва­ти всією Украї­ною та зби­ра­ти по­вні за­ли.

Це на­справ­ді бу­ло ду­же нелег­ко. Ад­же по­чи­на­ли ми із зов­сім неве­лич­кої су­ми. У нас бу­ло всьо­го дві ти­сячі до­ларів – це всі гро­ші, які Віталій на­зби­рав до на­шо­го з ним одру­жен­ня. І все, ми біль­ше ні­чо­го не ма­ли. Нам до­ве­ло­ся жи­ти з бать­ка­ми, то­му що у нас не бу­ло влас­но­го жит­ла. Ли­ше че­рез п’ять ро­ків «до­пра­ц­ю­ва­лись» до своєї квар­ти­ри.

А по­тім – до ав­то. Якось так Бог да­вав, що ми пра­ц­ю­ва­ли – і був ре­зуль­тат. І до­ро­би­ли до то­го, що має­мо на да­ний мо­мент.

Пе­ре­жи­ва­ли, що мо­же ні­чо­го не вий­ти?

Ні, то­му що на той час ми бу­ли зов­сім мо­ло­ди­ми, енер­гій­ни­ми ен­тузіаста­ми. І нам бу­ло мо­ре по колі­но! Ми ду­же ба­га­то пра­ц­ю­ва­ли і на­далі це ро­би­мо, але ро­ки бе­руть своє. Час іде, ми не мо­лод­шає­мо. Доб­ре пра­ц­ю­ва­ти, коли ти мо­ло­дий та маєш ба­га­то сил. За­раз це стає склад­ні­шим. То­му не вар­то втра­ча­ти «свій» час. І не вар­то пе­ре­кла­да­ти спра­ви, особ­ли­во важ­ливі, на зав­тра. Як вір­но ка­жуть: «До­ро­га лож­ка до обі­ду».

Па­ри, які ра­зом пра­ц­ю­ють у шоу-біз­несі, ча­сто роз­лу­ча­ють­ся, а як вам вдаєть­ся збе­рег­ти шлюб?

Я вва­жаю, що вар­то збері­га­ти по­чут­тя та лю­бов. Крім то­го, тре­ба ма­ти ве­ли­ке тер­пін­ня. Ро­зу­міти один од­но­го, ста­ви­ти­ся з по­ва­гою. Ми всі ам­бі­цій­ні, у кож­но­го є свої емо­ції, іде­аль­них лю­дей не бу­ває. То­му вар­то пе­ре­че­ка­ти, коли це необ­хід­но. З ро­ка­ми ти ро­зу­мієш, що у кож­но­го є ку­па недоліків. По­тріб­но біль­ше спіл­ку­ва­ти­ся, не за­ми­ка­ти­ся в собі, як­що є якесь непо­ро­зу­мін­ня. Спо­чат­ку вар­то за­спо­коїтись, щоб по­тім на тве­ре­зу го­ло­ву все об­го­во­ри­ти, по­про­си­ти одне в од­но­го про­ба­чен­ня і ру­хати­ся далі, ад­же в жит­ті все непро­сто, не тре­ба йо­го уск­лад­ню­ва­ти до­дат­ко­во. І як­що є лю­бов, то во­на згла­д­жує всі незро­зу­мілі мо­мен­ти і кон­флік­ти. Тре­ба за­вжди ста­ви­ти­ся з тер­пін­ням і ро­зу­мін­ням до своєї по­ло­вин­ки.

Як по­пу­ляр­ність змі­ни­ла ва­ше осо­би­сте жит­тя?

Я га­стро­люю зі своїм чо­ло­віком, то­му моє осо­би­сте жит­тя ду­же пе­ре­пле­те­но з пуб­ліч­нім. На­справ­ді це не так склад­но, то­му що ми всю­ди ра­зом. Єдине, що я ча­сто не бу­ваю вдо­ма че­рез щіль­ний га­строль­ний гра­фік.

І цей мо­мент для мене тро­хи важ­кий, то­му що я рід­ко ба­чу своїх синів. Але коли по­вер­та­ю­ся до­до­му, то я вся

в дітях. Як­що є віль­ний час, ми ра­зом їде­мо від­по­чи­ва­ти, відві­дує­мо іг­ро­ві цен­три, виїж­д­жає­мо на при­ро­ду. І непро­сто це все поєд­на­ти, то­му що коли ти по­вер­таєш­ся до­до­му, все од­но ро­зу­мієш, що і тут на­зби­ра­ло­ся ба­га­то ін­шої ро­бо­ти. Але я на­ма­га­ю­ся знай­ти гар­монію, то­му як­що їду у спра­вах, то бе­ру ма­ле­чу з со­бою на якісь при­мір­ки, у студію, щоб мак­си­маль­но при­ді­ли­ти час дітям. У цьо­му сен­сі по­пу­ляр­ність від­би­ваєть­ся на осо­би­сто­му жит­ті. Але за­га­лом все ду­же ці­ка­во, то­му що я га­стро­люю різ­ни­ми міста­ми, спіл­ку­ю­ся з при­хиль­ни­ка­ми, бі­ля мене ко­ха­на лю­ди­на – це все при­єм­но.

Коли па­ра дов­гий час ра­зом, то іноді з’яв­ляєть­ся ба­жан­ня роз­сла­би­ти­ся: хо­ди­ти в ха­латі, не фар­бу­ва­ти­ся... Як ви вва­жає­те, чо­го все ж та­ки не слід ро­би­ти?

Та­ка по­ведін­ка дійс­но є непра­виль­ною. Я знаю, що непро­сто дба­ти про кра­су і до­гля­нуті жін­ки пра­ц­ю­ють над со­бою. За всім, що тобі дає при­ро­да, ми має­мо до­гля­да­ти. Бе­з­умов­но, бу­ва­ють мо­мен­ти, коли хо­четь­ся роз­сла­би­ти­ся, але кож­на жін­ка по­вин­на ро­зу­міти, що на та­кі лі­но­щі не тре­ба вит­ра­ча­ти ба­га­то ча­су. (Посмі­хаєть­ся.) Во­на має на­ма­га­ти­ся вигля­да­ти кра­си­вою за­вжди. Навіть удо­ма.

У моє­му ви­пад­ку мені бе­з­умов­но клас­но, оскіль­ки я ча­сто га­стро­люю, то­му що­ра­зу тре­ба ро­би­ти уклад­ку, мей­кап і вигля­да­ти кра­си­во. Але навіть коли я вдо­ма, все од­но на­ма­га­ю­ся бу­ти до­гля­ну­тою, бо це дійс­но важ­ли­во. То­му хо­четь­ся ска­за­ти всім жін­кам: «Так, я ро­зу­мію, що це непро­сто, ча­су не ви­ста­чає, але це тре­ба ро­би­ти, то­му що чо­ло­вік має ба­чи­ти дру­жи­ну кра­си­вою. Це та­кож ду­же важ­ли­во в сто­сун­ках, щоб під­т­ри­му­ва­ти при­страсть».

Вам це вдаєть­ся?

Ска­жу чес­но, при чо­ло­ві­ко­ві я не на­но­шу мас­ку на об­лич­чя. (Смієть­ся.) Це та­ка делі­кат­на річ, то­му жін­ка має до­гля­да­ти за со­бою так, щоб її не ба­чив ко­ха­ний. Тіль­кі коли Віталій їде ку­дись у спра­вах, то­ді я це роб­лю.

Чи до­во­дить­ся вам від чо­гось від­мо­в­ля­ти­ся, щоб під­т­ри­му­ва­ти іде­аль­ну фор­му? То­му що ви ду­же гар­но вигля­дає­те.

Дя­кую вам. Мені це ду­же при­єм­но. Але кож­на жін­ка за­вжди знає, що їй тре­ба в собі змі­ни­ти. (Смієть­ся.)

Рані­ше я мог­ла їсти все, що хо­ті­ла, особ­ли­во коли піз­но по­вер­та­ла­ся з кон­цер­тів. За­раз на­ма­га­юсь все ж та­ки біль­ше їсти ово­чів та фрук­тів. Не на­пи­ха­ти­ся ка­нап­ка­ми, хлі­бом, хот-до­га­ми на за­прав­ках. (Смієть­ся.) Тоб­то їсти щось та­ке, що при­не­се ко­ристь: пе­ре­ку­си­ти яб­лу­ком або ба­на­ном. То­му що я ро­зу­мію: за со­бою тре­ба до­гля­да­ти. Я щас­ли­ва, що у мене гар­на ге­не­ти­ка, то­му не страж­даю від зай­вої ва­ги. Але мені б хо­ті­ло­ся біль­ше ча­су про­во-

ди­ти в спорт­за­лі. Дів­ча­та з мо­го шоу-ба­ле­ту зай­ма­ють­ся з фіт­нес-тре­не­ром. І я нещо­дав­но за­про­по­ну­ва­ла: «Оле­но, я маю знай­ти час у турі, щоб обов’яз­ко­во ка­ча­ти прес!» (Смієть­ся.) Во­на від­по­ві­ла мені: «Доб­ре, Іро, ми бу­де­мо ко­жен день ка­ча­ти прес ра­зом». Але ми не мо­же­мо той час знай­ти! Зда­ва­ло­ся б, один кон­церт за день, маєш ку­пу ча­су. Але по­ки при­ї­ха­ли, про­ве­ли ре­пе­ти­цію, вже тре­ба біг­ти ро­би­ти уклад­ку. А піс­ля кон­цер­ту вже не­ма сил той прес ка­ча­ти. (Смієть­ся.) З ким ви мо­же­те поді­ли­ти­ся пе­ре­жи­ван­ня­ми?

З чо­ло­віком і з ма­мою. З най­рід­ні­ши­ми людь­ми. Але іс­нує та­ка дум­ка, що чо­ло­вік не по­ви­нен ба­чи­ти жін­ку слаб­кою і нев­пев­не­ною в собі.

Я вва­жаю, що десь так во­но і є. Кра­ще жаліти­ся ма­мі, а не чо­ло­ві­ко­ві. (Смієть­ся.) Тіль­ки в особ­ли­вих ви­пад­ках ка­за­ти йо­му. То­му що чо­ло­вік, на мій по­гляд, за­вжди хо­че ба­чи­ти жін­ку кра­си­вою та впев­не­ною.

Як ви вва­жає­те, у чо­му ва­ша си­ла?

Якось некра­си­во се­бе хва­ли­ти.

(Смієть­ся.) Але я вва­жаю, що кож­на жін­ка має бу­ти жі­ноч­ною та тен­діт­ною. Чо­ло­вік по­ряд з нею має від­чу­ва­ти, що він ке­рує всім, він го­лов­ний. А жін­ка по­вин­на зна­ти сво­го чо­ло­віка, знай­ти до ньо­го під­хід. То­му вар­то бу­ти муд­рою. На­певне, в цьо­му і є на­ша си­ла. Жін­ка має ство­ри­ти сі­мей­ний за­ти­шок, усе всти­га­ти, кра­си­во вигля­да­ти, вчас­но хва­ли­ти сво­го чо­ло­віка, за­вжди під­т­ри­му­ва­ти йо­го. І то­ді чо­ло­ві­ко­ві за­хо­четь­ся бу­ти по­ряд з та­кою жін­кою. То­ді він за­вжди че­ка­ти­ме мо­мен­ту, щоб по­вер­ну­ти­ся до­до­му і бу­ти по­ряд із нею.

Чо­му, на ваш по­гляд, вас на­зи­ва­ють Оле­гом Вин­ни­ком у спід­ни­ці?

Я вва­жаю, що у пев­ний час Олег по­чав ду­же ак­тив­но га­стро­лю­ва­ти. І я теж по­ча­ла збіль­шу­ва­ти свою га­строль­ну ак­тив­ність. Мож­ли­во, це пов’яза­но са­ме з цим мо­мен­том. Не знаю… Якась та­ка на­род­на лю­бов. Це моя дум­ка, то­му що я по­чи­на­ла не з цен­траль­них ка­налів, а роз­ви­ва­лась са­мо­туж­ки. Як то ка­жуть, з про­сто­го на­ро­ду. Я ви­хо­ди­ла на сце­ну рік за ро­ком, по­чи­на­ю­чи з неве­ли­ких міст. Коли ж кон­цер­тів ста­ло біль­ше, то у всіх ви­ник­ло за­пи­тан­ня: «Хто та­ка Іри­на Федишин?» Її ж ніх­то не ба­чив, ніх­то не чув, а во­на їз­дить і зби­рає по­вні за­ли. Був та­кий мо­мент схо­жо­сті з Оле­гом. Йо­го теж спо­чат­ку ні­де не бу­ло вид­но.

Чо­ло­вік – ваш про­дю­сер і по­всяк­час з ва­ми. Чи не втом­лює­те­ся один від од­но­го?

Ні, навіть не знаю чо­му. (Смієть­ся.) Мож­ли­во, то­му, що на­ша ро­бо­та різ­но­маніт­на. На кон­цер­тах ми – спі­вач­ка та про­дю­сер. У мене є своя ро­бо­та, яку я ро­зу­мію, у чо­ло­віка своя – як у про­дю­се­ра. А вже коли за­кін­чуєть­ся кон­церт і ми по­вер­тає­мось до­до­му, то­ді вже ро­зу­міє­мо, що ми чо­ло­вік і дру­жи­на. (Смієть­ся.) Все од­но є якісь та­кі кон­тра­сти і різ­ні емо­цій­ні пе­ре­па­ди, які не да­ють нам втом­лю­ва­ти­ся, пра­ц­ю­ю­чи ра­зом. Чес­но ка­жу­чи, навіть коли ми ра­зом, у чо­ло­віка так ба­га­то ро­бо­ти, та­ка ку­па пи­тань, які тре­ба ви­рі­шу­ва­ти… Йо­му не­ма коли по­ду­ма­ти, де Іри­на Федишин! (Смієть­ся.)

Що ви мо­же­те по­ба­жа­ти чи­тач­кам на­шо­го жур­на­лу?

Я хо­чу по­ба­жа­ти всім жін­кам за­ли­ша­ти­ся єди­ни­ми і непо­втор­ни­ми. За­вжди шу­ка­ти, чим у цьо­му жит­ті зай­ня­ти­ся. Не до­пус­ка­ти до сво­го сер­ця яки­хось де­пре­сив­них мо­мен­тів, то­му що в жит­ті є мільй­он справ, які мо­жуть вас зай­ня­ти і да­ти від­січ нега­тив­ним дум­кам. Оби­рай­те, що зав­год­но: йо­гу, спорт­зал, при­го­ту­ван­ня смач­ної їжі... За­вжди за­ли­шай­те­ся кра­си­ви­ми, до­гля­ну­ти­ми і по­пре все збері­гай­те свій внут­ріш­ній світ, гар­монію, тоб­то на­пов­нюй­тесь доб­ро­тою, лю­бов’ю та ніж­ністю, то­му що це ос­нов­ні по­чут­тя, які збері­га­ють вас і ва­шу сім’ю та роб­лять щас­ли­ви­ми.

ТРЕ­БА ЗА­ВЖДИ СТА­ВИ­ТИ­СЯ З ТЕР­ПІН­НЯМ І РО­ЗУ­МІН­НЯМ ДО СВОЄЇ ПО­ЛО­ВИН­КИ».

«Зав­дя­ки на­по­лег­ли­во­сті та та­лан­ту ми з чо­ло­віком до­сяг­ли по­пу­ляр­но­сті».

«Кож­на жін­ка має на­ма­га­ти­ся вигля­да­ти кра­си­вою за­вжди. Навіть удо­ма».

«Я ви­хо­ди­ла на сце­ну рік за ро­ком, по­чи­на­ю­чи з неве­ли­ких міст».

Спі­вач­ка Іри­на Федишин з чо­ло­віком Віталієм, си­на­ми Юрою та Оле­гом.

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.