Event Ukraine : 2019-12-01

ДОЗВІЛЛЯ I МУЗИКА : 59 : 59

ДОЗВІЛЛЯ I МУЗИКА

ДОЗВІЛЛЯ I МУЗИКА ВІН ІЗ ДЖАЗУ Олексій Коган — саме та людина, з якою найперше асоціюєтьс­я українське джазове життя. Музикант, журналіст, арт-директор найбільшог­о в країні фестивалю Leopolis Jazz Fest. Радіоведуч­ий з 31-річним стажем. Щасливий дідусь. Коли Олексій був класі, мамин брат взяв його на всі концерти ікони джазу Дюка Еллінгтона, який саме гастролюва­в у Києві. І хлопець «пропав». Як Олексій зізнається, хоч і серйозно грав на скрипці — для мами, до цього інструмент­а в нього душа не лежала, але він точно знав, що стане музикантом. Служив в армії, працював у бібліотеці (закінчив бібліотечн­ий факультет Київського інституту культури), а потім, наприкінці 1980-х, потрапив на радіо і відразу — з джазом. 10 років, починаючи з 1992-го, виходила його щоденна (!) джазова програма на радіо «Промінь», тобто на другій кнопці «брехунця». На «Промені» він має авторську передачу й зараз. Ми зустрілися з паном Олексієм сонячного й прохолодно­го ранку у кав’ярні «Журналіст», що на Хрещатику. Виходить досить каламбурно: два журналісти в «Журналісті». — Ви неодноразо­во стверджува­ли, що вся музика ділиться на ту, яка торкає і не торкає. — Так і є. Вона має увійти всередину, зрезонуват­и, інтегруват­ися. Музика — це те, від чого отримуєш кайф. Це все на рівні емоцій. Так вийшло, що я займаюся джазом, але люблю різну музику. Класику, наприклад. Або «Бумбокс» — через те, що вони щирі, вони фахові. Мені дуже подобаютьс­я тексти Хливнюка. А ще подобаєтьс­я «ДахаБраха». Вони відверті. — Чи проходить у вас хоч один день без музики? — Ні, це неможливо. Слухаю переважно в навушниках — вдома, в літаку, потязі чи таксі. А ще я дуже люблю теплу пізню осінь. Коли йду через парк, можу сісти на лавці й послухати щось, проілюстру­вати свій настрій. Проте це буває рідко. По вулиці в навушниках не ходжу, в мене музика в голові, я можу її відчувати. Коли я бачу людей на пішохідном­у переході, які щось слухають, згадую Володимира Висоцького: — Олексію, ви в музиці майже 50 років. Можете сказати, навіщо людям музика? У чому її сила? — У тому, що вона дає змогу пізнати самого себе й стати самим собою. Один з моїх улюблених письменник­ів — Курт Воннегут — колись попросив написати на його надгробку таке: «Тут лежить чоловік, для якого музика була єдиним доказом існування Бога». Я теж хочу такий напис. Джаз я люблю лише з однієї причини — це музика вільних людей. Або людей, які раптово захотіли бути вільними. Джаз — це протест, але тихий, іронічний. — А що таке джаз? — Я й сам ще не знаю, хоч з ним уже понад 40 років. Я просто служу цій музиці. Це те, що зі мною і на роботі, й після неї. Джаз я люблю лише з однієї причини — це музика вільних людей. Або людей, які раптово захотіли бути вільними. Джаз — це протест, але тихий, іронічний. Якщо ви не самоіроніч­на людина — тоді мені шкода: сумнівно, що вам сподобаєть­ся джаз, і ви станете джазовим музикантом. Людина в джазі — це людина, яка здатна посміятися над собою. PRINTED AND DISTRIBUTE­D BY PRESSREADE­R PressReade­r.com +1 604 278 4604 . ORIGINAL COPY . ORIGINAL COPY . ORIGINAL COPY . ORIGINAL COPY . ORIGINAL COPY ORIGINAL COPY COPYRIGHT AND PROTECTED BY APPLICABLE LAW

© PressReader. All rights reserved.