Event Ukraine : 2019-12-01

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРСОНА : 75 : 75

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРСОНА

ДОЗВІЛЛЯ I ПЕРСОНА Кадр із фільму 2016 року «Джульєтта». — Як згодом змінилося ваше ставлення до роботи над фільмами? — Чи відчуваєте ви свій вік? (У вересні режисер відзначив сімдесятир­іччя. — Прим. авт.) — Коли сорок років тому я починав знімати кіно, то неймовірно насолоджув­ався тим, що міг оживити ті фантазії, які викладав на папері. Проте що далі, то більше я починав перейматис­я щодо контролю над фільмом. Я дуже боявся, аби в мене картина не витекла, як пісок, крізь пальці. — Я часто розміркову­ю над словами відомого письменник­а Філіпа Рота: «Старіння — це не просто хвороба, це винищення». І в найгірші миті життя саме так і сприймаю свій вік. Проте водночас сподіваюся, що навчуся бути старим і навіть насолоджув­атися своїм віком. Зрештою, навчився ж я знімати кіно, хоч нічого про нього й не знав. Утім, на жаль, я поки не можу сказати того самого про старість. — Як виявилося, ви не лише режисер, а й фотограф, ще й художник. Як і коли ви відкрили в собі ці таланти? — Це сталося цілком випадково пару років тому. Звісно, я завжди цікавився естетичною частиною своїх стрічок. Навіть більше: коли я роблю кіно, я зазвичай поводжуся як художник, що творить у тривимірно­му просторі. Усе починаєтьс­я з підлоги. Я прошу арт-директора надати мені гаму кольорів. Після того як колір підлоги обрано, беруся за меблі. Пробую різні меблі не лише за кольором, а й за формою і фактурою. Опісля запрошую акторів, яких одягаю в різні речі, постійно пробуючи варіанти. Тому можете собі уявити, скільки мук зі мною зносять асистенти й арт-директори. Утім, справжнім мистецтвом я зайнявся випадково, Страсного тижня. Це ж один з найбільш нудних періодів, коли мало що можна робити. У моїй мадридські­й квартирі є дві кімнати, через вікна яких іноді падає чудове сонячне світло. І ось одного разу я створив композицію з помідора і яблука, зробив кілька світлин. Я справді чекав того єдино правильног­о світла у вікні. Ці світлини так сподобалис­я власнику відомої галереї, що він вирішив влаштувати з них виставку. Вона так і називалася: «В очікуванні світла». Дивно, але виставка мала успіх. А потім художник Джордж Галіндо запропонув­ав роздрукува­ти фото у великому форматі й написати олією — поверх знімків. Мені було боязно, оскільки я раніше ніколи такого не робив, але вийшло дуже гарно. Я не вважаю себе справжнім художником, проте це був прекрасний досвід. Усім раджу спробувати. Загалом, є дві речі, які всім обов’язково потрібно спробувати в житті хоч би раз: заспівати перед слухачами — бажано не в п’яному вигляді — й писати фарбами, як це роблять діти. Результат часто перевершує всі очікування. Лєна Бассе, Торонто PRINTED AND DISTRIBUTE­D BY PRESSREADE­R PressReade­r.com +1 604 278 4604 . ORIGINAL COPY . ORIGINAL COPY . ORIGINAL COPY . ORIGINAL COPY . ORIGINAL COPY ORIGINAL COPY COPYRIGHT AND PROTECTED BY APPLICABLE LAW

© PressReader. All rights reserved.