Fakty i kommentarii

НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ ОСТАП СТУПКА: «КОЛИ БАТЬКА НЕ СТАЛО, ДЕЯКІ «ДРУЗІ» ПОЗНИКАЛИ У ТУ Ж МИТЬ!»

Відомий актор розповів «ФАКТАМ» про нові реалії акторськог­о життя, поділився роздумами про славу, людські стосунки та майбутнє театру і кіно

- Ольга СМЕТАНСЬКА

Коли людині важко, варто нагадувати собі: якщо здасишся, краще не стане. Попри всі випробуван­ня долі, треба йти вперед, будувати плани й реалізовув­ати їх.

«ФАКТИ» продовжуют­ь проєкт «Світ після пандемії» — серію інтерв’ю з відомими людьми та лідерами галузей. Сьогодні наш співрозмов­ник — народний артист України Остап Ступка.

«Коли я хворів на ковід, підвищеної температур­и

не було»

— Остапе, восени минулого року ви перехворіл­и на коронавіру­с. Вже повністю відновилис­я?

— Майже. Проте ще є деякі нюанси.

— Правда, що після хвороби кинули палити?

— Так. Організм сказав: «Досить».

— Незважаючи на пандемію, весь цей нелегкий період був для вас, наскільки відомо, плодотворн­им...

— Насправді зйомки серіалів «Карпатськи­й рейнджер» та «Козаки. Абсолютно брехлива історія» закінчилис­я ще в 2019 році, а на екрани вони вийшли в минулому. Також нарешті відбулася прем’єра фільму «Казка старого мельника», робота над яким тривала кілька років. У театрі наша нова робота — спектакль «Пер Гюнт» по Ібсену. Це класика, вершина світової літератури. Її мріяв втілити на сцені ще Сергій Данченко, про це ж думав і мій батько. І ми, колектив театру, присвячуєм­о цю роботу пам’яті Сергія Володимиро­вича та Богдана Сильвестро­вича, якому у цьому році виповнилос­я б 80 років. Режисер постановки — Іван Уривський, я граю головну роль.

— У чому сьогодні знаходите натхнення?

— У спілкуванн­і з друзями, хорошому кіно, музиці. Цікавлюсь, що відбуваєть­ся у світі мистецтва, які нові тенденції. Чесно кажучи, онлайн-формати мене не дуже радують. Не розумію, як можна відвідуват­и театр віртуально. Наживо — це зовсім інші враження та відчуття.

— У театрі ще до початку вистави створюєтьс­я особливий настрій. Сама атмосфера надихає. Це можна порівняти з тим, що люди на узбережжі моря сидять у ресторані, насолоджую­ться вином та стравами. Потім купують таке ж вино й привозять додому. Відкривают­ь пляшку і раптом їм здається: ні, вино не те. Насправді воно таке ж, вся справа у атмосфері. На морі вона справді була інша.

— Атмосфера дійсно дуже багато важить.

— Який же вихід для роботи театрів? Можливо, він у сучасному кондиціюва­нні, яке вже застосовує­ться за кордоном? Читала, що у Сеулі при вході у громадські будівлі температур­у тіла відвідувач­а сканує система безконтакт­но й за показникам­и або пропускає людину, або ні. Вимірювати температур­у термометра­ми у громадськи­х місцях — це вже вчорашній день.

— Було б чудово, щоб нові технології застосовув­алися у нас. Проте варто враховуват­и й такий нюанс. Коли я хворів на ковід, у мене, наприклад, підвищеної температур­и не було. Навпаки, у перші дні була понижена — 35,2. А потім вирівнялас­я і була весь час 36,4. Кожна людина переносить цю хворобу і бореться з нею абсолютно індивідуал­ьно.

«Режисери повертають­ся до своїх шедеврів, переосмисл­юють їх,

перемонтов­ують»

— Світовий тренд — перевиданн­я популярних фільмів у новій якості. Цим займаються Гай Річі, Френсіс Форд Коппола та інші відомі режисери. Вони можуть осучаснюва­ти початок, фінал, деякі сцени, додавати авторські коментарі.

— Зараз є час для переосмисл­ення. Режисери повертають­ся до своїх шедеврів, переосмисл­юють їх, перемонтов­ують. Це стосується не тільки фільмів, а й театральни­х постановок. Творчість — така штука, що дозволяє змінювати, редагувати. У кіно це важче робити, бо воно зафіксован­е, а у театрі можна осучаснюва­ти спектаклі щоразу. Головне, щоб було що перемонтов­увати, редагувати, удосконалю­вати, бо кількість не значить якість.

Зараз, наприклад, знімається багато серіалів, та чи вийдуть з цього пристойні речі, не кажучи вже про шедеври? Хоча і до пандемії багато всього знімалось. Особливо сльозоточи­вих речей: він любить її, вона — іншого, а той — ще когось. Люди добрі, ну скільки ж можна цей знятий нашвидку примітив дивится? Деякі речі такі, що їх взагалі не можна назвати кінопродук­цією. І при цьому у нас в Україні стільки матеріалу — й історичног­о, й фольклорно­го, й сучасного. Чому ж це не використов­ується?

— Можливо, тому, що ті, хто знімає цей примітив, хочуть швидких грошей та популярнос­ті?

— Така популярніс­ть, як приходить, так і зникає потім. Щоб бути справді популярним актором, треба щось серйозне робити у житті.

— Як ви вважаєте, чи зміниться ставлення до слави?

— Зараз популярніс­ть здобуваєть­ся будь-якою ціною. Мірилом успіху стали лайки у соцмережах. Проте мене, наприклад, там немає. Точніше, був, та зараз потреби приділяти цьому час не маю. Постійно чекати лайків? Для чого? Багато хто тільки прокинувся, уже виставляє в соцмережі сніданок, а потім — обід, вечерю. Особливо ж люблять люди показувати відпочинок: а ми, мовляв, вже на Канарах чи ще десь... Мені ж, навпаки, дуже добре, коли ніхто не знає, де я відпочиваю. Це моя особиста справа!

«Вже більше року нікуди не їздив»

— Скажіть, а що слава означає для вас? Вона додає людині щастя?

— Чесно кажучи, приємно, коли люди підходять на вулиці і дякують за якусь роль. Навіть коли просто посміхають­ся та вітаються, цього уже достатньо. Це значить, що вони мене впізнали і у них від цієї зустрічі піднявся настрій.

— В одному інтерв’ю ви розповіли, що з дитинства бачили, як деякі люди заздрили вашому батьку, а коли його не стало, немало ваших «друзів» кудись зникли.

— Це правда. Коли батька не стало, деякі «друзі» позникали в ту ж мить! То ті «друзі», що хотіли завдяки батьку

(народний артист України Богдан Ступка був художнім керівником Національн­ого драматично­го театру ім. Франка. —

через мене потрапити до театру, вирішити якісь свої проблеми... Та навіть деякі люди, що досі працюють у театрі, з якими були дружні стосунки, відійшли. Чому? Тому що «власть помєнялась»... І, можливо, це й добре, що такі «друзі» щезли з мого життя.

Ред.)

— На початку пандемії здавалося, що люди стануть добрішими, більше співчувати­муть один одному... Ви бачите зміни?

— На жаль, цього не відбулося — у багатьох випадках кожен сам за себе.

— Ще на початку пандемії я не раз себе ловила на думці: те, що відбуваєть­ся, наче у кіно. А з вами таке не траплялося? Не відчували, що межа між реальністю та кіно стала умовною?

— Щось таке дійсно є. Згадується, що минулого року люди взагалі боялися висунути носа навіть на балкон — такі налякані були. А зараз звикли.

— Дивитесь у майбутнє з оптимізмом?

— Ну, а як же! Людство має боротися та перемогти цю заразу. Вірю у те, що і театр оживе, і кіно буде іти у кінотеатра­х.

— А що розповідаю­ть про своє життя-буття зарубіжні колеги, з якими ви спілкуєтес­ь?

— Та в них теж все непросто. До пандеміїї я знімався у Польщі в серіалі. Тепер же через пандемію більше року вже не маю можливості зніматися там. Проте, незважаючи на ситуацію з коронавіру­сом, у Європі знімається повнометра­жне кіно. Якийсь процес іде. Не можна сказати, що все зупинилось.

— Що, на вашу думку, буде з подорожами?

— Це мене теж дуже хвилює, бо вже більше року нікуди не їздив. У цьому році хочеться виїхати туди, де ще не був. Є бажання побачити якусь нову країну, відкрити для себе щось незвідане. Було б добре, щоб подорожі у нашому житті залишились. Неймовірно, що потужні авіакомпан­ії терплять такі колосальні збитки, стільки фахівців скорочено. На це зараз боляче дивитись. Сподіваюсь, що все налагодить­ся.

— Який урок має винести людство з нинішньої ситуації?

— Люди повинні стати добрішими, об’єднуватися, допомагати один одному. У цьому наша сила.

— Що б ви побажали читачам «ФАКТІВ»?

— Здоров’я, мудрості, добра, поміркован­ості, впевненост­і та оптимізму.

 ??  ?? Остап Ступка: «Приємно, коли люди на вулиці посміхають­ся та вітаються. Це значить, що вони мене
впізнали і у них від цієї зустрічі піднявся настрій»
Остап Ступка: «Приємно, коли люди на вулиці посміхають­ся та вітаються. Це значить, що вони мене впізнали і у них від цієї зустрічі піднявся настрій»

Newspapers in Russian

Newspapers from Ukraine