В аф­ган­сько­му се­лі зна­йшли по­ло­не­но­го 30 ро­ків то­му укра­їн­ця

В АФ­ГАН­СЬКО­МУ СЕ­ЛІ ЗНА­ЙШЛИ ПО­ЛО­НЕ­НО­ГО 30 РО­КІВ ТО­МУ УКРА­ЇН­ЦЯ

Gazeta po-ukrainsky - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Ві­кто­рія ТОПАЛА

— На­ша ко­ман­да об­сте­жу­ва­ла пу­сте­лю в про­він­ції Балх, де жи­вуть турк­ме­ни. Ма­ють про­бле­ми з во­дою. Там до­сі тра­пля­ю­ться зі­ткне­н­ня між пле­ме­на­ми, те­ра­кти. То­му нам да­ли охо­ро­ну. Ва­та­жок ска­зав, що се­ред них є чо­ло­вік з Укра­ї­ни. Ві­две­ли до ньо­го, — роз­по­від­ає гео­фі­зик 55-рі­чний Ан­дрій КАДУН із Ки­є­ва. За­пев­няє, що в лю­то­му під час екс­пе­ди­ції з по­шу­ку во­ди в Аф­га­ні­ста­ні йо­го ко­ман­да ба­чи­ла­ся з укра­їн­цем 54-рі­чним Іго­рем БІЛОКУРОВИМ. Йо­го 30 ро­ків вва­жа­ли зни­клим.

Ігор Бі­ло­ку­ров на­ро­див­ся у се­лі Ве­ли­ка Глу­ша Лю­бе­шів­сько­го ра­йо­ну на Во­ли­ні. Зник 9 кві­тня 1988-го під час слу­жби в аф­ган­ській про­він­ції Кан­да­гар. Там по­тра­пив у по­лон.

— Ні ро­сій­ською, ні укра­їн­ською не го­во­рив, — про­дов­жує Ан­дрій Кадун. — На­звав­ся Ам­рід­ді­ном. Спіл­ку­ва­ли­ся з ним че­рез пе­ре­кла­да­ча. Ви­яви­ло­ся, по­га­но пам’ятає, що бу­ло, бо мав кон­ту­зію. Ко­ман­дир на­шої охо­ро­ни роз­по­вів, як йо­го лю­ди ви­ку­пи­ли Ам­рід­ді­на у бан­ди, що взя­ла йо­го в по­лон. По­тім дов­го лі­ку­ва­ли.

Ві­део і фо­то зі зна­йде­ним укра­їн­цем Ан­дрій Кадун роз­мі­стив у ме­ре­жі. Одно­сель­ча­ни йо­го впі­зна­ли.

— Усьо­го ві­до­мо про трьох зни­клих в Аф­га­ні­ста­ні во­лин­ських сол­да­тів, — го­во­рить 52-рі­чний Гри­го­рій Па­вло­вич, го­ло­ва Во­лин­ської обла­сної ор­га­ні­за­ції спіл­ки ве­те­ра­нів-аф­ган­ців. — Спіл­ку­ва­ли­ся з кри­мі­на­лі­ста­ми. По­ка­за­ли ста­рі фо­то­гра­фії Бі­ло­ку­ро­ва й при­ве­зе­ні гео­фі­зи­ка­ми. Да­ють 90-від­со­тко­ву га­ран­тію, що це — одна лю­ди­на.

За 10 мі­ся­ців пі­сля зни­кне­н­ня Іго­ря Бі­ло­ку­ро­ва ра­дян­ська ар­мія по­ча­ла ви­во­ди­ти вій­сько­вих з Аф­га­ні­ста­ну.

— Отри­ма­ла по­ві­дом­ле­н­ня, що си­на ви­зна­ли зни­клим без­ві­сти. Про­пла­ка­ла ці­лий день. Пі­зно вно­чі схи­ли­ла­ся над йо­го ли­ста­ми та фо­то­гра­фі­я­ми й за­сти­гла. Але не ві­ри­ла, що за­ги­нув, — зга­дує ма­ти 78-рі­чна Ан­то­ні­на Ва­си­лів­на. — Ігор був хо­ро­шим хло­пцем. Став­ним, сер­йо­зним, не пив, не ку­рив. Пі­шов в ар­мію, бо вва­жав, що це йо­го обов’язок.

У Іго­ря за­ли­ши­ли­ся ма­ти й мо­лод­ший брат Ві­ктор. Він жи­ве з сім’єю у Бі­ло­ру­сі. Ба­тько по­мер.

— 25 ро­ків Ан­то­ні­на Ва­си­лів­на їзди­ла по спіл­ках ве­те­ра­нів-аф­ган­ців. Шу­ка­ла си­на, — роз­по­від­ає одно­сель­чан­ка Ал­ла. Прі­зви­ще не на­зи­ває. Нав­ча­ла­ся на клас мо­лод­ше Іго­ря Бі­ло­ку­ро­ва. — Шість ро­ків то­му пе­ред по­ми­наль­ною не­ді­лею во­на ска­за­ла: ”Всі йдуть до по­мер­лих ро­ди­чів, а ме­ні не­ма до чо­го при­ту­ли­ти­ся, де ви­пла­ка­ти­ся”. Свя­ще­ни­ки від­мов­ля­ли, але во­на та­ки по­ста­ви­ла пам’ятник із фо­то­гра­фі­єю си­на. Під­да­ла­ся сво­є­му го­рю.

Ко­ли зні­мок чо­ло­ві­ка з Аф­га­ні­ста­ну по­ка­за­ли Ан­то­ні­ні Ва­си­лів­ні, во­на за­сум­ні­ва­ла­ся, чи це її син. А я ж знаю всю рі­дню Іго­ря. Ска­за­ла: ”Ось ця ри- жин­ка при­та­ман­на ва­шо­му ро­ду. У Іго­ря ру­дою ста­ла бо­ро­да”.

Чо­ло­вік, яко­го на­зи­ва­ють Іго­рем Білокуровим, жи­ве в не­ве­ли­ко­му по­се­лен­ні турк­ме­нів по­бли­зу мі­ста Ма­за­рі-Ша­риф. Ро­ди­ни не має.

— Мі­сце­ві ви­ро­щу­ють зер­но­ві, роз­во­дять овець. Зброю но­сить із со­бою май­же все на­се­ле­н­ня, — го­во­рить Ан­дрій Кадун. — Один на один зо­ста­ти­ся з Іго­рем не бу­ло мо­жли­во­сті, охо­рон­ці по- стій­но бу­ли по­ряд. Пі­сля на­шої зу­стрі­чі пе­ре­кла­дач ска­зав — мо­жли­во, Ігор і пам’ятає укра­їн­ську, але не го­во­рив нею за­для вла­сної без­пе­ки.

Ігор — ху­дий. Мі­сце­ві їдять рис, хлі­бні кор­жі, за­пи­ва­ють ча­єм. Ви­гля­дав, як усі — в гу­мо­вих чо­бо­тах, ха­ла­ті, чал­мі, з ав­то­ма­том. Прийняв іслам. По­ло­не­них при­му­шу­ють це ро­би­ти під стра­хом смер­ті.

Ігор — не раб. Але на­ле­жить сво­є­му бо­йо­во­му ко­ман­ди­ру. Той ви­рі­шує все. Ко­ман­дир ска­зав, що мо­же­мо за­би­ра­ти Іго­ря в Укра­ї­ну. Він цьо­го хо­че. Однак те­пер по­трі­бно ви­рі­ши­ти про­бле­му з до­ку­мен­та­ми. Він не має жо­дних.

Їдять рис, хлі­бні кор­жі, за­пи­ва­ють ча­єм

Чо­ло­вік, яко­го на­зи­ва­ють Іго­рем Бі­ло­ку­ро­вим, сто­їть у одя­зі аф­ган­ських та­джи­ків зі збро­єю. Йо­го ви­ку­пив із по­ло­ну мі­сце­вий чо­ло­вік

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.