”Зя­тя ля­ка­ли, що ма­ши­ну від­бе­руть”

ПРАЦІВНИК СОБЕЗУ ЗАЗИРАВ У ХОЛОДИЛЬНИК

Gazeta po-ukrainsky - - ГРОШІ - Юлія ЛІПІЧ Ва­лен­ти­на МУРАХОВСЬКА

— Жи­ве­мо в дво­по­вер­хо­во­му бу­дин­ку. На пер­шо­му — ми з чо­ло­ві­ком. На дру­го­му — донь­ка із сім’єю. Два ро­ки отри­му­є­мо суб­си­дію, — роз­по­від­ає 55-рі­чна Іван­на МИХАЙЛИШИН зі Льво­ва.

— Дім збу­ду­ва­ли 10 ро­ків то­му. До то­го ві­сім ро­ків із чо­ло­ві­ком га­ру­ва­ли на за­ро­бі­тках в Іспа­нії. Пе­тру 62 ро­ки, на пен­сії. Я до­гля­даю двох ону­ків. Донь­ка Ана­ста­сія із зя­тем пе­рі­о­ди­чно їздять на за­ро­бі­тки до Поль­щі.

Узим­ку, ко­ли ще не отри­му­ва­ла суб­си­дії, за газ пла­ти­ли 1500–2000 гри­вень. З еле­ктро­енер­гі­єю, во­дою, ви­во­зом смі­т­тя — ви­хо­ди­ло до трьох ти­сяч. Це біль­ше пен­сії чо­ло­ві­ка. Він — ко­ли­шній вій­сько­во­слу­жбо­вець. Ви­рі­ши­ли по­да­ва­ти до­ку­мен­ти на суб­си­дію. Від су­сі­дів чу­ли ба­га­то стра­ши­лок. Мов­ляв, хто у ве­ли­кій ха­ті жи­ве й суб­си­дію про­сить, бу­де штраф пла­ти­ти. Зя­тя ля­ка­ли, що ма­ши­ну від­бе­руть. Ви­рі­ши­ли ри­зи­кну­ти. Працівник управ­лі­н­ня соц­за­хи­сту да­ла за­пов­ни­ти ан­ке­ту про май­но. На­пи­са­ла, що зе­мель­ної ді­лян­ки не маю. Во­на на донь­ку оформ­ле­на. Про ма­ши­ну теж про­мов­ча­ла. Ме­не, донь­ку й зя­тя за­пи­са­ли як без­ро­бі­тних. На ко­жно­го по­ра­ху­ва­ли по мі­ні­маль­ній зар­пла­ті. Працівник соц­за­хи­сту по­пе­ре­ди­ла: всю ін­фор­ма­цію пе­ре­ві­рять. Я ж зна­ла, що пе­ре­вір­ка­ми ча­сто ля­ка­ють. Зна­йо­мі ма­ють бі­знес за кор­до­ном. В управ­лін­ні соц­за­хи­сту про­хо­дять як без­ро­бі­тні, отри­ма­ли піль­ги. Су­ку­пний до­хід на­шої ро­ди­ни ви­йшов смі­шний. Ще й на двох не­пов­но­лі­тніх по­ді­ли­ли. Суб­си­дію на­ра­ху­ва­ли ве­ли­ку. Що­мі­ся­ця за ко­му­нал­ку пла­ти­мо тіль­ки 200–300 гри­вень. Пів­ро­ку то­му зро­би­ли в бу­дин­ку до­ро­гий ре­монт. Бо­я­ли­ся, аби піль­ги не ска­су­ва­ли. Та сі­мей, які отри­му­ють суб­си­дії, — ба­га­то. А пра­ців­ни­ків соц­за­хи­сту — ма­ло. Го­во­рять, цьо­го ро­ку спе­ці­аль­ні ін­спе­кто­ри пе­ре­ві­ря­ти­муть, на­скіль­ки ро­ди­на за­мо­жна. Уже з ро­ди­чкою жар­ту­ва­ли. Ка­жу: ”То­бі про­сті­ше, у квар­ти­рі жи­веш. Мо­жна й две­рей не від­чи­ни­ти. У ме­не ж осо­бняк — усе як на до­ло­ні”.

— Мы пе­ре­жи­ли не­сколь­ко про­ве­рок по суб­си­ди­ям, — ка­же пе­ре­се­лен­ка з До­не­цька 40-рі­чна На­дія РИБАЧУК. Тре­тій рік жи­ве в Ки­є­ві. Ви­на­ймає квар­ти­ру.

— Вла­сни­ця жи­тла офор­ми­ла суб­си­дію. Жи­ву з си­ном, він ін­ва­лід по зо­ру. Маю не­ве­ли­кий бі­знес — роз­ма­льо­вую су­ве­ні­ри і про­даю на Ан­дрі­їв­сько­му узво­зі. До­хід за сто­ли­чни­ми мір­ка­ми мі­зер­ний — 5–6 ти­сяч гри­вень. Без пільг ко­му­нал­ка ви­хо­ди­ла біль­ше двох ти­сяч гри­вень. Із суб­си­ді­єю пла­ти­мо 250. Ко­ли по­ча­ли її оформ­ля­ти, при­йшла пе­ре­вір­ка з же­ку. По­ди­ви­ла­ся як жи­ве­мо, по­ці­ка­ви­ли­ся до­хо­да­ми. В си­на пи­та­ли, що я йо­му ку­пую, чи ча­сто їсть шо­ко­лад­ки й ков­ба­су. По­тім при­йшов працівник собезу. Був агре­сив­но на­ла­што­ва­ний. По­ба­чив ко­роб­ку з но­вим зи­мо­вим взу­т­тям, по­чав до­рі­ка­ти. То­ді до но­во­го те­ле­ві­зо­ра при­че­пив­ся. До­ку­мен­ти, що те­хні­ка взя­та у кре­дит, йо­го не пе­ре­ко­на­ли. Зазирав у ша­фи, холодильник. Пе­ре­вір­ка бу­ла пі­сля дня на­ро­дже­н­ня си­на. Ли­шив­ся торт, ков­ба­са, тро­хи чер­во­ної ри­би. Пе­ре­ві­ряль­ник ска­зав, що суб­си­дії мо­жу й не отри­ма­ти. Бо ма­є­мо гро­ші до­бре хар­чу­ва­ти- ся. То­му й на ко­му­наль­ні ви­ста­чить. Я вийня­ла 500 гри­вень із га­ман­ця і по­кла­ла йо­му в ки­ше­ню. На про­ща­н­ня обі­цяв, що на­пи­ше хо­ро­шу ре­ко­мен­да­цію. Піль­ги нам при­зна­чи­ли. То­рік зно­ву при­хо­ди­ли пе­ре­ві­ря­ти. Але я вже під­го­ту­ва­ла­ся. Те­ле­ві­зор, до­ро­гі ре­чі, при­кра­си за­не­сла до су­сід­ки. Да­ла їй 100 гри­вень. Ви­йшло де­шев­ше, ніж ін­спе­кто­ру.

У си­на пи­та­ли, чи ча­сто їсть шо­ко­лад­ки й ков­ба­су

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.