”Не зна­ла, що ка­за­ти ону­ці. Во­на що­дня пи­та­ла, ко­ли по­ба­чить та­та”

ІМЕНА СОТЕНЬ ЗАРУЧНИКІВ І ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ ДО­СІ НЕВІДОМІ

Gazeta po-ukrainsky - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Оль­га ВОЛИНСЬКА

— По­ра­не­но­го си­на 12 го­дин тя­гнув на со­бі по­бра­тим. Це ме­ні роз­по­ві­ли бій­ці, — го­во­рить 53-рі­чна Оле­на СУГАК. — По­тім сам Ру­слан по­про­сив йо­го за­ли­ши­ти. Не­да­ле­ко сто­я­ли на­ші. Спо­ді­вав­ся, швид­ко під­бе­руть. Ко­ли за го­ди­ну по­вер­ну­ли­ся — Ру­сла­на не бу­ло. Схо­пи­ли в по­лон.

Син Оле­ни 29-рі­чний ря­до­вий Ру­слан по­тра­пив у по­лон пі­сля Іло­вай­сько­го ко­тла у сер­пні 2014-го. То­ді бій­ці 40-го ба­таль­йо­ну ”Крив­бас” са­мі про­ри­ва­ли­ся з ото­че­н­ня. Не ма­ли орі­єн­ти­рів. Ру­слан за­че­пив роз­тяж­ку.

Удо­ма на ньо­го че­ка­ють ді­ти 8-рі­чна На­стя та Де­нис, 6 ро­ків. Донь­ка в ли­стах про­сить по­вер­ну­ти ба­тька до­до­му. Звер­та­є­ться до пре­зи­ден­та, по­лі­ти­ків і тих, хто три­має йо­го в по­ло­ні.

— Не зна­ла, що ка­за­ти ону­ці. Що­дня пи­та­ла, ко­ли по­ба­чить та­та. По­ча­ла по­шу­ки, — про­дов­жує Оле­на Сугак. — Але об­ста­ви­ни скла­ли­ся про­ти ме­не. Бу­ла ін­фор­ма­ція, що Ру­сла­на ви­ве­зли в Ро­стов-на-До­ну. По­тім во­лон­те­ри ба­чи­ли йо­го 2015-го — бу­цім­то з ін­ши­ми бій­ця­ми 40-го ба­таль­йо­ну роз­мі­но­ву­вав по­ля на Лу­ган­щи­ні. Іно­ді на­тра­пля­ла на йо­го слід, але втра­ча­ла зно­ву.

Оле­на Сугак з ін­ши­ми ма­те­ря­ми ство­ри­ла гро­мад­ське об’єд­на­н­ня “Бе­ре­ги­ня”.

— Ми під­три­му­ва­ли одна одну. Однак швид­ко зро­зумі­ли — до пе­ре­го­во­рів нас не допу­стять. А актив­ним по­шу­кам пе­ре­шко­джа­ють оку­пан­ти. Ми бу­ли у Фран­ції й Ні­меч­чи­ні, зу­стрі­ча­ли­ся з ди­пло­ма­та­ми в Укра­ї­ні, з пред­став­ни­ка­ми між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій, — про­дов­жує Оле­на Сугак. — Хо­че­мо при­вер­ну­ти ува­гу між­на­ро­дної спіль­но­ти, що на­ших си­нів ні­хто не шу­кає.

У по­ло­ні — що­най­мен­ше 100 лю­дей. Ще 400 зни­кли безвісти

У по­ло­ні — що­най­мен­ше 100 лю­дей, за офі­цій­ни­ми да­ни­ми. Ще 400 вій­сько­вих і ци­віль­них зни­кли безвісти.

— Ця ци­фра істо­тно за­ни­же­на, — ка­же пра­во­за­хи­сник 40-рі­чний Дми­тро Ре­ва. — Офі­цій­ні спи­ски фор­му­ють за за­ява­ми ро­ди­чів. Імена сотень заручників і зниклих безвісти до­сі не вста­нов­ле­ні.

— Пе­ре­мо­ви­ни в Мін­сько­му фор­ма­ті ви­чер­па­ли се­бе, — вва­жає пра­во­за­хи­сник. — На­став час за­лу­ча­ти ор­га­ні­за­ції, що ма­ють успі­шний до­свід по­шу­ків на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях. Ми по­їха­ли до Гру­зії, аби обмі­ня­ти­ся до­сві­дом. Ця кра­ї­на дві­чі сти­кну­ла­ся з гі­бри­дним кон­флі­ктом на сво­їй те­ри­то­рії. Нас ці­ка­ви­ло, як ство­рю­ва­ли між­на­ро­дну по­шу­ко­ву гру­пу.

У Тбі­лі­сі де­ле­га­ція зу­стрі­ла­ся з по­шу­ков­ця­ми, пра­во­за­хи­сни­ка­ми, ом­буд­сме­ном, гро­мад­ськи­ми ді­я­ча­ми. Зокре­ма, Асо­ці­а­ці­єю сі­мей — Фон­дом ”Мо­ло­ді­ні” (Очі­ку­ва­н­ня. — ГПУ). Пер­ші по­ча­ли по­шу­ки зниклих безвісти під час зброй­но­го кон­флі­кту з Аб­ха­зі­єю на по­ча­тку 1990-х.

Бе­лу Зал­да­ста­ні­шві­лі на­зи­ва­ють “ма­тір’ю Гру­зії”. При­єд­на­ла­ся до фон­ду по­над 10 ро­ків то­му. На по­ча­тку бо­їв в Аб­ха­зії втра­ти­ла двох си­нів і двох бра­тів-бли­зню­ків. По­шу­ки не до­по­мо­гли. Ві­сім ро­ків не ви­хо­ди­ла з до­му.

— Ми звер­та­ли­ся до пар­ла­мен­ту й ор­га­нів вла­ди, але дер­жа­ва до­по­мог­ти не мо­гла, — зга­дує Бе­ла Зал­да­ста­ні­шві­лі. — Са­ме то­му об’єд­на­ли­ся. Кіль­ка ра­зів зу­стрі­ча­ли­ся з ма­те­ря­ми з Аб­ха­зії та про­си­ли до­по­мо­ги. Спер­шу ті не йшли на­зу­стріч, але зго­дом зро­зумі­ли, що всі ми стра­жда­є­мо від спіль­но­го бо­лю. Жи­ви­ми на­ших рі­дних зна­хо­ди­ли ли­ше в пер­ші ро­ки кон­флі­кту. До­ки є хо­ча б один зни­клий безвісти — вій­на не за­кін­че­на.

2014-го Бе­ла зна­йшла остан­ки си­нів і бра­тів. Їхні імена вста­но­ви­ла ек­спер­ти­за ДНК. По­хо­ва­ні на брат­сько­му кла­до­ви­щі.

Ма­те­рі по­ча­ли з то­го, що впо­ряд­ку­ва­ли спи­сок зниклих безвісти. Про­йшли вздовж і впо­пе­рек май­же усю Гру­зію. До­по­ма­гав Чер­во­ний Хрест.

— Під час кон­флі­ктів у Гру­зії 2300 осіб зни­кли безвісти. З них 800 — вій­сько­ві, — ка­же Лі­на Міл­нер, ко­ор­ди­на­тор Чер­во­но­го Хре­ста з ро­бо­ти зі зни­кли­ми безвісти та їхні­ми сім’ями. — Ми пра­цю­ва­ли в рі­зних на­прям­ках, вклю­ча­ю­чи су­про­від ро­дин зниклих безвісти. Отри­ма­ли пси­хо­ло­гі­чну й со­ці­аль­ну під­трим­ку.

Зна­йшли й по­вер­ну­ли ро­ди­чам 126 тіл. Пред­став­ни­ки Чер­во­но­го Хре­ста у Тбі­лі­сі го­то­ві ді­ли­ти­ся до­сві­дом із на­ши­ми ко­ле­га­ми.

— Для нас це вкрай ва­жли­во, — ка­же 52-рі­чна Ал­ла Ма­кух, го­ло­ва ор­га­ні­за­ції “Бе­ре­ги­ня”. — По­шу­ки слід про­дов­жу­ва­ти за до­по­мо­гою між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій. У нас є да­ні, що на­ші хло­пці пра­цю­ють на за­во­дах і ”ко­пан­ках”. Але на оку­по­ва­ні те­ри­то­рії ні­ко­го не пу­ска­ють. Пе­ре­ві­ри­ти це не­мо­жли­во. Хо­че­мо ство­ри­ти між­на­ро­дну по­шу­ко­ву гру­пу. До неї увій­дуть не ли­ше пред­став­ни­ки Чер­во­но­го Хре­ста та ін­ших ор­га­ні­за­цій, а й на­ші ма­те­рі. Щоб ця гру­па бу­ла го­то­ва одра­зу по­ча­ти по­шу­ки, ко­ли в Укра­ї­ну вве­дуть ми­ро­твор­чі вій­ська ООН.

Ря­до­вий ба­таль­йо­ну ”Крив­бас” Ру­слан Сугак пі­сля Іло­вай­сько­го ко­тла по­тра­пив у по­лон

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.