”Ро­би­ли ре­монт, уже йо­го не ви­дно — сті­ни по­обди­ра­ли, ме­блі по­дря­па­ли”

АН­ДРІЙ І РУ­СЛА­НА ГЕРВАЗЮКИ ЛІКУЮТЬ ДІ­ТЕЙ ЄНОТАМИ

Gazeta po-ukrainsky - - ЛЮДИ - Іри­на ЛЕВИЦЬКА

— П’ять єно­тів ку­пи­ли за всі ве­сіль­ні гро­ші. За ко­жно­го пла­ти­ли 500 до­ла­рів,— роз­по­від­ає Ру­сла­на ГЕРВАЗЮК, 34 ро­ки. Із чо­ло­ві­ком 37-рі­чним Ан­дрі­єм за­сну­ва­ли ”Дім Єно­та” у Льво­ві. У во­льєр до тва­рин за­про­шу­ють усіх охо­чих.

Ан­дрій зу­стрі­чає на по­ро­зі одно­по­вер­хо­во­го бу­дин­ку на око­ли­ці Льво­ва. Він — у джин­сах, све­трі й ша­пці. З де­рев’яної бу­ди гав­кає вів­чар­ка. У кім­на­ті че­кає Ру­сла­на. Має дов­ге ру­ся­ве во­лос­ся. Во­на ро­дом із Він­нич­чи­ни. Там пра­цю­ва­ла бух­гал­те­ром у лі­кар­ні. Те­пер ма­лює кар­ти­ни. Три ро­ки то­му зна­йшла львів’яни­на Ан­дрія на сай­ті зна­йомств. Він ра­ні­ше був зу­бним те­хні­ком.

— Зу­стрі­ча­ли­ся три ро­ки на від­ста­ні. Ро­бо­та в обох за­би­ра­ла ба­га­то ча­су, ви­рі­ши­ли звіль­ни­ти­ся,— ка­же Ру­сла­на.— По­їха­ли в Ін­дію на пів­то­ра мі­ся­ця. По­тім — у Ве­не­цію. Там Ан­дрій ме­ні освід­чив­ся. Одру­жи­ли­ся у ли­сто­па­ді 2016-го. Від­то­ді си­ди­мо вдо­ма і за­йма­є­мо­ся єнотами. Ли­ше раз улі­тку їха­ли до мо­їх ба­тьків на Він­нич­чи­ну і не ма­ли на ко­го тва­рин ли­ши­ти. Ве­зли всіх у трьох клі­тках. Узя­ли ці­ле край­нє ку­пе у по­тя­зі, щоб ні­ко­му не за­ва­жа­ти.

Ру­сла­на від­су­ває з краю під­ві­ко­н­ня ва­зо­ни, за­би­рає ста­ту­е­тки з ни­жніх по­лиць ша­фи. Ан­дрій за­пу­скає до кім­на­ти двох єно­тів.

— Це Сір­ко і Сте­па­шка,— по­яснює чо­ло­вік.— Ми­шка і Ли­си­чка ду­же шу­стрі. Не мо­же­мо їх пу­сти­ти, бо все роз­не­суть. Ляль­ка — ва­гі­тна. Її кра­ще не три­во­жи­ти, бо стає агре­сив­на. Жи­ве­мо з ба­тька­ми. У цій кім­на­ті ро­би­ли ре­монт. Уже йо­го не ви­дно. Сті­ни по­обди­ра­ли, ме­блі по­дря­па­ли, по­гри­зли.

Один з єно­тів по­чи­нає ліз­ти по дра­би­ні на го­ри­ще. Ла­па­ми від­чи­няє две­рі. Йо­го пе­ре­га­няє ру­дий кіт.

— Усім тва­ри­нам — по 10 мі­ся­ців. Бра­ли пів­то­ра­мі­ся­чни­ми у Ки­є­ві в роз­плі­дни­ку. Пів­ро­ку че­ка­ли в чер­зі,— го­во­рить Ан­дрій.— Взя­ли двох по­рід — по­ло­ску­ни і ра­ко­ї­ди. Во­ни сво­бо­до­лю­бні. Зна­ють, як їх зва­ти. Ро­зу­мі­ють сло­во ”не мо­жна”, але не зав­жди слу­ха­ю­ться.

До Гер­ва­зю­ків ба­тьки при­во­дять на єно­то­те­ра­пію ді­тей із пси­хо­ло­гі­чни­ми про­бле­ма­ми і з ДЦП.

— Спіл­ку­ва­н­ня з тва­ри­на­ми до­по­ма­гає у ре­а­бі­лі­та­ції. Ча­сто при­хо­дять мо­ло­ді па­ри. Один хло­пець освід­чив­ся тут дів­чи­ні. Хо­тів, щоб єнот про­стя­гнув ко­ха­ній пер­стень,— до­дає Ру­сла­на.— Лю­ди при­но­сять фру­кти, го­рі­хи, да­ють до­бро­віль­ні по­жер­тви на утри­ма­н­ня єно­тів. Роз­по­від­а­є­мо, як за ни­ми до­гля­да­ти. Бу­ває, ку­пу­ють тва­рин­ку ма­лень­кою. А ко­ли їй ви­пов­ню­є­ться ві­сім мі­ся­ців, про­да­ють, бо не да­ють ра­ди. Єнот стає не­слу­хня­ний, ко­ли в ньо­го по­чи­на­є­ться шлю­бний пе­рі­од.

Го­ду­ва­ти до­ро­слих єно­тів слід дві­чі на до­бу. Їдять яло­ви­чи­ну, ку­ря­ти­ну, си­ру не­жир­ну ри­бу. Та­кож їм не­об­хі­дні фру­кти, ово­чі, го­рі­хи. Ма­лень­ки­ми лю­би­ли ба­на­ни. Те­пер про­сять сли­ви й ви­но­град. Умі­ють ста­ва­ти на за­дні ла­пки і з рук бра­ти їжу. Ба­чи­ли ві­део, де до­ро­слі єно­ти їзди­ли на са­мо­ка­ті, ве­ло­си­пе­ді й ми­ли по­суд. Але для цьо­го з ни­ми тре­ба за­йма­ти­ся з мі­ся­чно­го ві­ку.

Ру­сла­на роз­си­пає на пар­ке­ті жме­ню го­рі­хів. Єно­ти під­ні­ма­ють їх і роз­ко­лю­ють зу­ба­ми. Ви­хо­ди­мо на­двір. — Хо­че­мо обла­шту­ва­ти по­двір’я — за­бе­то­ну­ва­ти, ді­лян­ку тра­ви­чкою за­сі­я­ти, біль­ші во­льє­ри зро­би­ти,— Ан­дрій по­ка­зує ква­дра­тний во­льєр, обго­ро­дже­ний сі­ткою.— При­ве­зли 2 тон­ни пли­тки і бал­ки. Єно­ти всю зи­му бу­ли на ву­ли­ці. Ми їх уку­ту­ва­ли. Але во­ни роз­кри­ва­ли­ся, бо не пе­ре­но­сять спе­ки. По­хо­дять з пів­но­чі Ка­на­ди. В Єв­ро­пу їх за­ве­зли у 1930-х. По­де­ку­ди жи­вуть на пів­но­чі Ро­сії. У при­ро­ді на зи­му за­ля­га­ють у спля­чку. Але в нас про­ки­да­ли­ся раз на день.

Ро­зу­мі­ють сло­во ”не мо­жна”, але не зав­жди слу­ха­ю­ться

Ан­дрій і Ру­сла­на Гервазюки тримають єно­тів. Усьо­го їх ма­ють п’яте­ро. Жи­вуть тва­ри­ни у во­льє­рі

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.