”Зі стра­ху за­кля­кли. А то мо­на­шка ви­їха­ла про­гу­ля­тись”

ШТРАФ ЗА ОДНУ КВІТКУ ЧИ ЦИБУЛИНУ — 57 ГРИ­ВЕНЬ

Gazeta po-ukrainsky - - РЕПОРТАЖ - На­та­лія ПЕЧИБОРЩ

— За 18 ро­ків акції ”Збе­ре­жи пер­шо­цвіт” чо­го тіль­ки не бу­ло. Бра­ко­ньє­ри на еко­ло­гів із но­жа­ми ки­да­ли­ся і ”ма­ка­ра­ми” (пі­сто­лет Ма­ка­ро­ва, був на озбро­єн­ні пра­во­охо­рон­ців з 1951 ро­ку. — ГПУ) по­гро­жу­ва­ли, — го­во­рить 31-рі­чна Оль­га ГАЛУШКО, еко­лог та спів­ро­бі­тник фі­лі­а­лу ”Хо­ло­дний Яр” На­ціо­наль­но­го істо­ри­ко-куль­тур­но­го за­по­від­ни­ка ”Чи­ги­рин” на Чер­ка­щи­ні. Зу­стрі­чає на ав­то­бу­сній стан­ції обла­сно­го цен­тру.

Сі­да­є­мо на ав­то­бус ”Чер­ка­си — Кре­се­ле­цьке лі­сни­цтво” о 6:45. За дві го­ди­ни доби­ра­є­мо­ся в се­ло Мель­ни­ки Чи­ги­рин­сько­го ра­йо­ну Чер­ка­ської обла­сті. Не­по­да­лік — ур­очи­ще Хо­ло­дний Яр, де ро­стуть чер­во­но­кни­жні під­сні­жни­ки склад­ча­сті. Ма­ють та­ку на­зву, бо на лис­тку є пов­здов­жня склад­ка.

— Ми­ну­ло­го ти­жня з мі­сце­вим сто­ро­жу­ва­ли. Взя­ли со­бак, — про­дов­жує Оль­га. — Ко­ли об­хо­ди­ли те­ри­то­рію, по­ба­чи­ли чо­ло­ві­ка з те­са­ком, усьо­го в зем­лі. Оче­ви­дно, ко­пав пер­шо­цві­ти. Ще й зро­бив нам за­ува­же­н­ня. Мов­ляв, за­раз у ка­ба­нів іде мо­ло­дняк, то­му з пса­ми до лі­су не мо­жна. На­звав­ся єге­рем із Ми­хай­лів­ки (се­ло не­по­да­лік ур­очи­ща в Кам’ян­сько­му ра­йо­ні Чер­ка­ської обла­сті. — ГПУ).

Оль­га ки­ває на за­не­дба­ну ха­ту за зу­пин­кою. Кіль­ка ро­ків то­му в ній та­бо­ру­ва­ли сту­ден­ти-еко­ло­ги, однак че­рез ава­рій­ний стан до­ве­ло­ся пе­ре­бра­ти­ся в ін­шу. Пра­во­руч — бу­дів­ля Кре­се­ле­цько­го лі­сни­цтва. Ту­ри­сти сю­ди при­їздять ли­ше на ви­хі­дних.

— Зби­ра­н­ня, ви­ко­пу­ва­н­ня, то­пта­н­ня по пер­шо­цві­тах — це по­ру­ше­н­ня за­ко­ну. Штра­фу­ють на 57 гри­вень за одну квіт- ку чи цибулину, — ка­же 42-рі­чний Ва­силь Лін­чев­ський, на­чаль­ник Кре­се­ле­цько­го лі­сни­цтва. — Із кіль­кох бу­ке­ти­ків ви­хо­дить со­лі­дна су­ма. Бра­ко­ньєр­ству­ють за­зви­чай чо­ло­ві­ки — зби­ра­ють кві­ти на 8 бе­ре­зня.

За­гли­блю­є­мо­ся в ліс. Бі­ля га­ля­ви­ни під­сні­жни­ків зу­стрі­ча­є­мо сту­ден­тів-еко­ло­гів. Цьо­го­річ чер­гу­ють три-чо­ти­ри гру­пи по 25 осіб. Слід­ку­ють за пер­шо­цві­та­ми на чо­ти­рьох ді­лян­ках. Хло­пці бі­ля во­гни­ща про­по­ну­ють ви­пи­ти чаю. Ба­га­т­тя що­ро­ку роз­па­лю­ють на одно­му й то­му ж мі­сці, зби­ра­ють для ньо­го су­хе гі­л­ля.

Сту­ден­ти по двоє об­хо­дять те­ри­то­рію, ви­тра­ча­ють на це 10 хви­лин. Най­ча­сті­ше лов­лять бра­ко­ньє­рів на га­ря­чо­му, бо ті хо­дять про­то­пта­ни­ми до­ріж­ка­ми, жар­ту­ють еко­ло­ги.

— Лю­ди сер­дя­ться, що їх не пу­ска­ють по­ле­жа­ти у кві­тах. За­раз ви­дно, які ви­то­пту­ють стеж­ки, ко­ли про­хо­дить стіль­ки лю­дей, як бу­ло вчо­ра і по­за­вчо­ра. До ти­ся­чі від­ві­ду­ва­чів за день, — роз­по­від­ає 45-рі­чний Оле­ксандр Спря­гай­ло, за­ві­ду­вач ка­фе­дри біо­ло­гії та агро­біо­ло­гії Чер­ка­сько­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го. Він — си­во­чо­лий, одя­гне­ний у бі­лу май­ку і ка­му­фля­жні шта­ни. — Сту­ден­ти по­стій­но ко­гось ло­ви­ли. Пам’ятаю, по­ба­чи­ли в лі­сі гру­пу з мі­шка­ми, від­ра­ми й ло­па­та­ми. Пи­та­є­мо, ку­ди? А во­ни ка­жуть: ”По­фо­то­гра­фу­ва­ти­ся”.

Кіль­ка ро­ків то­му на даль­ній ло­ка­ції в гли­би­ні ур­очи­ща на­тра­пи­ли на хло­пців, які вже по­на­рі­за­ли кіль­ка ящи­ків. По­мі­ти­ли нас — і да­вай зби­ра­ти­ся, мов­ляв, то не на­ше. Дів­чи­на з їхньої ком­па­нії ма­ло не би­ла­ся з на­ми. Ма­тю­ка­ми кри­ча­ла, що ми при­йшли їхній бі­знес від­би­ра­ти. Мов­ляв, за­бе­ре­мо кві­ти і са­мі пі­де­мо тор­гу­ва­ти.

Як еко­ло­гі­чні ін­спе­кто­ри ми ма­є­мо пра­во скла­да­ти на бра­ко­ньє­рів акти про по­ру­ше­н­ня і на­прав­ля­ти їх до ор­га­нів дер­жав­ної ін­спе­кції. Однак спер­шу на­ма­га­є­мо­ся по­ясни­ти, чо­му ці ро­сли­ни тре­ба охо­ро­ня­ти. У 2013–2014 ро­ках хо­ті­ли зро­би­ти з Хо­ло­дно­го Яру на­ціо­наль­ний при­ро­дний парк. Це по­с­при­я­ло б роз­ви­тку ту­ри­зму, да­ло но­ві ро­бо­чі мі­сця. Тут не тіль­ки уні­каль­на фло­ра, але ще й на­ша­ру­ва­н­ня всіх куль­тур, які бу­ли на те­ри­то­рії Укра­ї­ни. Однак нав­ко­ли­шні се­ла ви­сту­пи­ли про­ти. Бо­я­ли­ся, що їм за­бо­ро­нять сю­ди хо­ди­ти і зро­блять тут при­ва­тні зем­ле­во­ло­ді­н­ня. Най­біль­ше опи­ра­ли­ся лі­сів­ни­ки. Вва­жа­ли, ста­тус на­ціо­наль­но­го пар­ку зв’яже їм ру­ки.

Із гли­би­ни лі­су до­ли­нає ні­жний кві­тко­вий за­пах. За 18 ро­ків, ко­ли еко­ло­ги охо­ро­ня­ють ді­лян­ки, пер­шо­цві­ти роз­ро­сли­ся, ущіль­ни­ли­ся. Га­ля­ви­ни під­сні­жни­ків з’єд­на­ли­ся між со­бою. Цві­ті­н­ня за­ле­жить від погоди. Якщо ду­же те­пло — кві­ту­ють па­ру ти­жнів, якщо по­мір­но — де­кіль­ка мі­ся­ців.

— Є кіль­ка вер­сій то­го, як під­сні­жни­ки мо­гли з’яви­ти­ся в Хо­ло­дно­му Яру. За пер­шою, їх на­са­ди­ли чен­ці чи ко­за­ки, — про­дов­жує Оле­ксандр Спря­гай­ло. — За дру­гою, ко­ли лі­си від­нов­лю­ва­ли­ся пі­сля остан­ньо­го зле­де­ні­н­ня, ро­сли­ни по­тра­пи­ли з пів­дня на північ. Са­ме тут при­жи­ли­ся.

По­ба­чи­ли чо­ло­ві­ка з те­са­ком, усьо­го в зем­лі. Оче­ви­дно, ко­пав пер­шо­цві­ти

Май­же весь ліс за­ріс чер­во­но­кни­жною ци­бу­лею ве­дме­жою. У по­ві­трі від­чу­тний слаб­кий ча­сни­ко­вий аро­мат.

— Ци­бу­лю ве­дме­жу або ле­вер­ду вно­си­ли до Чер­во­ної кни­ги як рід­кі­сний вид для всі­єї Укра­ї­ни. Але на Чер­ка­щи­ні її ба­га­то, — по­яснює Спря­гай­ло. — То­му до­зво­ля­є­мо мі­сце­вим зби­ра­ти її для са­ла­тів. Во­на й справ­ді ду­же роз­ро­сла­ся.

До­ро­гою на даль­ню ло­ка­цію під­сні­жни­ків ба­чи­мо сві­жу ви­руб­ку. По­зна­че­на зна­ком на де­ре­ві ”Про­хід за­бо­ро­не­но”, нав­про­ти спи­ля­них де­рев — на­мет з по­лі­ети­ле­ну. Не­має жо­дно­го вка­зів­ни­ка, хто про­вів руб­ку. Еко­ло­ги при­пу­ска­ють, що це ліс­госп. Із кле­но­вих пень­ків сті­кає сік. Між ни­ми ро­сте ле­вер­да. На мі­сці її зро­ста­н­ня ви­ру­бу­ва­ти де­ре­ва за­бо­ро­не­но.

Близь­ко 16:00 еко­ло­ги про­во­дять на ав­то­бус. Стеж­ка­ми май­же не йде­мо — сту­ден­ти до­бре зна­ють ліс. До зу­пин­ки до­хо­ди­мо за 1,5 год.

— Пря­мих рей­сів із Ки­є­ва не­має — ні по­тя­гів, ні мар­шру­ток. Якщо їха­ти вла­сним транс­пор­том, влі­тає в ко­пі­є­чку. Хі­ба що гру­па­ми ви­ру­ша­ти, — ка­же 30-рі­чний Пе­тро Тє­стов, ана­лі­тик між­на­ро­дної ор­га­ні­за­ції ”Еко­ло­гія. Пра­во. Лю­ди­на”.

До­ро­гою по­мі­ча­є­мо чер­во­ну ”Ла­ду” за 50 м. Жін­ка в дов­гій тем­ній спі­дни­ці на­ри­ває ве­дме­жу ци­бу­лю. Ба­чить нас, сі­дає в ма­ши­ну і швид­ко їде.

— Учо­ра зі сту­ден­та­ми по­вер­та­ли­ся в ха­ту за­тем­на — так ба­га­то лю­дей бу­ло. Одно­го ра­зу, як ви­хо­ди­ли з яру май­же вно­чі — по­ба­чи­ли в ту­ма­ні тем­ну ви­со­ку по­стать на ко­ні, — роз­по­від­ає Оле­ксандр Спря­гай­ло. — Тут всі зга­да­ли і ко­за­ків, і Ко­лі­їв­щи­ну, і пов­ста­н­ня. Зі стра­ху за­кля­кли, а по­тім ста­ло смі­шно. Ви­яви­ло­ся, що то мо­на­шка з Мо­тро­нин­сько­го мо­на­сти­ря ви­їха­ла про­гу­ля­тись.

Уча­сник акції ”Збе­ре­жи пер­шо­цвіт” за­ві­ду­вач ка­фе­дри біо­ло­гії та агро­біо­ло­гії Чер­ка­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го Оле­ксандр Спря­гай­ло по­ка­зує кві­ти під­сні­жни­ка склад­ча­сто­го на те­ри­то­рії ур­очи­ща Хо­ло­дний Яр Кам’ян­сько­го...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.