”Ма­ма рев­ну­ва­ла ба­тька до тру­би, хо­ва­ла її в стрі­ху”

АНА­ТО­ЛІЙ ГНАТЮК МИВ ПО­СУД У РЕ­СТО­РА­НІ

Gazeta po-ukrainsky - - ЛЮДИ - Ві­кто­рія ТОПАЛА

— У ди­тин­стві мрі­яв ста­ти ко­смо­нав­том, вій­сько­вим, му­зи­кан­том. У шко­лі гра­ли ви­ста­ву ”Фа­ра­о­ни” Оле­ксія Ко­ло­мій­ця. На сце­ні сіль­сько­го клу­бу від­чув сла­ву. Зро­зу­мів, що хо­чу бу­ти ар­ти­стом, — роз­по­від­ає актор та спів­ак 54-рі­чний Ана­то­лій ГНАТЮК. Грає в сто­ли­чно­му те­а­трі іме­ні Іва­на Фран­ка, на те­ле­ба­чен­ні 15 ро­ків ве­де про­гра­му ”Ло­то-За­ба­ва”.

З Ана­то­лі­єм Ва­си­льо­ви­чем зу­стрі­ча­є­мось у те­а­трі ”Су­зір’я” по­бли­зу Зо­ло­тих во­ріт. Тут іде ви­ста­ва ”Ка­фе ”Ре­спу­блі­ка” йо­го си­на Бо­г­да­на, в якій грає. Сі­да­є­мо на об­би­ті зе­ле­ним вель­ве­том стіль­ці бі­ля сце­ни.

— Із си­ном важ­ко пра­цю­ва­ти, бо як ба­тько за ньо­го пе­ре­жи­ваю. Він ви­явив­ся при­скі­пли­вим і прин­ци­по­вим ре­жи­се­ром. Хо­ча вчив­ся на со­ціо­ло­га, — Гнатюк зні­має з шиї бла­ки­тний шарф.

Ви на­ма­га­ли­ся впли­ну­ти на си­на у ви­бо­рі про­фе­сії?

— За­да­тки акто­ра в ньо­го по­мі­тив одра­зу. А він ка­зав: ”Ба­чу по то­бі, яка це важ­ка про­фе­сія”. Однак на дру­го­му кур­сі по­чав пи­са­ти ро­ма­ни, опо­віда­н­ня, п’єси.

Ва­ші ба­тьки під­три­му­ва­ли за­хо­пле­н­ня те­а­тром?

— Ма­ма гар­но спів­а­ла. Ба­тько був агро­но­мом, але твор­чою на­ту­рою. Грав на тру­бі й спів­ав. Був гар­ний ко­зак, ку­че­ря­вий. Грав на ве­сі­л­лях. Ко­ли же­нив­ся, ма­ма йо­го рев­ну­ва­ла до тру­би. Хо­ва­ла її в стрі­ху. При­їжджа­ють за ним му­зи­кан­ти, а тру­би не­ма.

Ба­тько роз­по­від­ав, як у пер­шо­му кла­сі ви­вчив вірш ”На­ше бу­дів­ни­цтво” Пав­ла Ти­чи­ни. Пе­ре- ля­кав­ся на сце­ні, не зміг до­чи­та­ти. За­па­мо­ро­чи­ло­ся в го­ло­ві, упав. Я та­кож у пер­шо­му кла­сі ви­сту­пав. У сіль­сько­му клу­бі спів­ав ”Ой чий то кінь сто­їть”. За­був сло­ва, по­чав ім­про­ві­зу­ва­ти. Всі апло­ду­ва­ли.

У вас бу­ла пе­ре­р­ва в актор­стві. Чим то­ді за­йма­ли­ся?

— Це бу­ли 1990-ті. По­їхав у Ні­меч­чи­ну за­ро­би­ти тро­хи гро­шей для сім’ї. Мав дру­жи­ну, ма­лень­ко­го си­на. У те­а­трі взяв від­пус­тку. Де я тіль­ки не пра­цю­вав. На бу­дів­ни­цтві, во­ді­єм, скла­дав бу­ке­ти у кві­тни­кар­ні. У ту­ре­цько­му ре­сто­ра­ні мив по­суд, під­ло­гу і ту­а­ле­ти. Їздив по про­ду­кти. Ін­ко­ли до­по­ма­гав шеф-ку­ха­рю на ку­хні. Якось йо­го ви­гна­ли за п’ян­ку. Ме­не по­ста­ви­ли за­мість ньо­го. Ме­ню бу­ло не­ве­ли­ке. Швид­ко все опа­ну­вав. Тур­ки при­хо­ди­ли ди­ви­тись, як я ту­ре­цьку пі­цу пе­чу. На смак не гір­ша за іта­лій­ську, але має ви­гляд чов­ни­ка. Жар­тую, що ко­за­цькі чай­ки на­ві­я­ли та­кий образ. Із ча­сом на­віть ні­ме­цькою го­во­рив із ту­ре­цьким акцен­том.

Як жи­ве ваш брат-спів­ак Ми­ко­ла?

— Від 2014-го він ме­шкає в Ні­меч­чи­ні. Взяв твор­чу па­у­зу, не ви­сту­пає. За­хо­пив­ся ві­рою. Спіл­ку­є­мо­ся з ним по ін­тер­не­ту.

Най­біль­ше ви­гра­вав 237 гри­вень

До за­лу за­хо­дить ре­жи­сер Катерина Сте­пан­ко­ва — донь­ка Ади Ро­гов­це­вої. Про­сить нас пе­ре­йти — бу­де ре­пе­ти­ру­ва­ти сце­ну з актор­кою.

Які ма­є­те про­фе­сій­ні за­бо­бо­ни?

— Ко­ли па­дає сце­на­рій, обов’яз­ко­во на ньо­го сі­даю, бо не вда­сться роль, — ка­же Ана­то­лій Ва­си­льо­вич. — Мо­жу пря­мо на під­ло­гу, щоб не пропу­сти­ти жо­дно­го ар­ку­ша. На те­ле­ба­чен­ні про цей ри­ту­ал не зна­ють. То я бе­ру сце­на­рій і при­кла­даю до по­трі­бно­го мі­сця.

Чо­му 2003-го пі­шли ве­сти про­гра­му ”Ло­то-За­ба­ва”?

— На по­ча­тку те­а­траль­ної кар’єри ви­па­да­ло ма­ло яскра­вих ро­лей. Пі­шов на те­ле­ба­че­н­ня ве­ду­чим у про­гра­му ”Му­зи­чна по­шта”. Пра­цю­вав без­пла­тно. Га­дав, так змо­жу про­би­ти­ся на сце­ну як спів­ак.

Від­то­ді як по­чав ве­сти ло­те­рею, час від ча­су сам бе­ру в ній участь. Най­біль­ше ви­гра­вав 237 гри­вень. 2013 ро­ку пе­ру­кар­ка, яка ме­не стри­гла, по­про­си­ла за­ли­ши­ти ав­то­граф на бі­ле­ті. Роз­пи­сав­ся на тиль­ній сто­ро­ні, щоб був дій­сним. Че­рез кіль­ка днів пе­ре­дзво­ни­ла ме­ні. Ви­гра­ла 250 ти­сяч гри­вень. За пів­ро­ку, ко­ли отри­ма­ла гро­ші, по­да­ру­ва­ла ме­ні до­ро­гу ру­чку ”Пар­кер”. Зно­ву по­про­си­ла під­пи­са­ти де­ся­ток бі­ле­тів. Однак пі­сля то­го не те­ле­фо­ну­ва­ла. Зна­чить не по­ща­сти­ло.

Ана­то­лій Гнатюк сто­їть бі­ля сто­ли­чно­го те­а­тру ”Су­зір’я” не­по­да­лік Зо­ло­тих во­ріт. Тут грає у ви­ста­ві си­на Бо­г­да­на

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.