Вам тіль­ки зда­є­ться, що ”гір­ше не бу­де”

Gazeta po-ukrainsky - - ПОГЛЯД - Пав­ло КАЗАРІН, жур­на­ліст

Про­ра­дян­ська лю­ди­на по­рів­нює укра­їн­ську ре­аль­ність із но­сталь­гі­єю про СРСР. Пам’ять під­со­вує їй спо­га­ди про мо­ло­дість, де­ше­ві про­ду­кти, ”по­ря­док” і ”без­пе­ку”. І дбай­ли­во ви­кре­слює не­га­тив про чер­ги і при­ни­же­н­ня, за­бо­ро­ни й обме­же­н­ня, за­лі­зну за­ві­су й то­таль­ний кон­троль.

Про­ра­дян­ська лю­ди­на по­рів­нює Укра­ї­ну зі сво­ї­ми уяв­ле­н­ня­ми про ”нор­му” і до­хо­дить ви­снов­ку, що та­ка дер­жа­ва їй непотрібна. Во­на го­то­ва від­да­ти пе­ре­ва­гу Ро­сії. Яка зда­є­ться ба­га­тшою.

В Укра­ї­ні та­кож чи­ма­ло тих, хто по­рів­нює на­шу дер­жа­ву зі Швей­ца­рі­єю і Ні­меч­чи­ною. Ко­ли ба­чить кон­траст — го­то­вий ма­хну­ти ру­кою: ”мі­сце про­кля­те”.

Во­ни ске­пти­чно хми­ка­ють при сло­ві ”по­да­тки”. Зга­ду­ють ли­ше про вла­сні пра­ва і за­бу­ва­ють про обов’яз­ки. Лю­блять ки­ва­ти на єв­ро­пей­ську якість жи­т­тя і за­хі­дні зар­пла­ти. Вва­жа­ють, що кра­ї­на їм вин­на — і ви­ма­га­ють по- вер­не­н­ня бор­гів. Бра­ти го­то­ві де­ше­вою ко­му­нал­кою, не­до­ро­гим роз­ми­тне­н­ням або пра­вом не по­вер­та­ти бан­кам кре­ди­ти.

Фор­маль­но, це два рі­зні та­бо­ри. Одні хо­чуть Ро­сію. Дру­гі — Єв­ро­пу. Але оби­два та­бо­ри пра­гнуть бла­го­по­луч­чя і без­від­по­від­аль­но­сті. Про­сто пер­ші ма­рять при­ду­ма­ним ра­дян­ським до­бро­бу­том. А ін­ші ві­рять у без­тур­бо­тний єв­ро­пей­ський рай. Як­би на один день здій­сни­ти їхню мрію — во­ни від­чу­ли б се­бе обду­ре­ни­ми.

Та­бо­ри рі­днить ще одне. Укра­їн­ська дій­сність для них — на­бір по­бу­то­вих не­га­ра­здів. Се­бе во­ни спри­йма­ють як ра­бів ці­єї ре­аль­но­сті, яким ні­чо­го втра­ча­ти, крім лан­цю­гів. Упев­не­ні, що будь-які їхні дії мо­жуть при­зве­сти ли­ше до по­лі­пше­н­ня по­бу­ту. Бо ”ку­ди вже гір­ше”.

Укра­ї­ну справ­ді по­трі­бно змі­ню­ва­ти. Ско­ро­чу­ва­ти ко­ру­пцію. Під­ви­щу­ва­ти ефе­ктив­ність. Впро­ва­джу­ва­ти ци­ві­лі­зо­ва­ні пра­ви­ла гри. Але ре­зуль­тат бу­де не тіль­ки у пра­виль­но­го лі­ку­ва­н­ня, а і в лі­кар­ської по­мил­ки.

Укра­їн­ська ре­аль­ність мо­же змі­ни­ти­ся на кра­ще. А мо­же — на гір­ше. Про­сто дру­гу пер­спе­кти­ву ске­пти­ки від­чай­ду­шно не хо­чуть бра­ти в роз­ра­ху­нок. Але мо­жна по­ди­ви­ти­ся на До­нецьк або Лу­ганськ, щоб зро­зу­мі­ти, як ви­гля­да­ють те­ри­то­рії, з яких іде Укра­ї­на.

Мо­жна по­ди­ви­ти­ся й на Ве­не­су­е­лу. Ді­зна­ти­ся, як ви­гля­да­ють гі­пе­рін­фля­ція і де­фі­цит ту­а­ле­тно­го па­пе­ру. По­чи­та­ти, чим за­гро­жу­ють роз­кур­ку­ле­н­ня і кла­со­ва бо­роть­ба.

Мо­жна в під­ру­чни­ках істо­рії ви­вчи­ти по­дії сто­лі­тньої дав­но­сті. По­рів­ня­ти з ти­ми спо­ра­ми, яки­ми ря­сніє ни­ні­шня Укра­ї­на. Спро­бу­ва­ти зна­йти від­мін­но­сті.

Кра­ще спе­ре­ча­ти­ся про ці­ну ко­му­нал­ки, ніж спи­лю­ва­ти ба­та­реї на брухт. Кра­ще кри­ти­ку­ва­ти ко­ру­пцію, ніж си­ді­ти в під­ва­лі і зби­ра­ти ви­куп.

Укра­їн­ську дер­жа­ву мо­жна ба­га­то за що не лю­би­ти. Але це не при­від нею не до­ро­жи­ти. ХХ сто­лі­т­тя без­жаль­но про­де­мон­стру­ва­ло, як ви­гля­дає до­ля на­ро­дів, які свою дер­жа­ву не втри­ма­ли.

Во­ло­ди­мир Пу­тін не ді­я­ти­ме, якщо на 100 від­со­тків не пе­вен у ре­зуль­та­ті сво­їх дій. Не ”йти­ме на обгін”, якщо не пе­ре­ко­на­ний, що на зу­стрі­чній сму­зі ні­ко­го не­ма. 2014-го він був на 100 від­со­тків пе­вен. У нас не бу­ло ні вла­ди, ні ар­мії. Що силь­ні­ші ми ста­ва­ли, то мен­ша бу­ла йо­го го­тов­ність ”йти на обгін”. Вар­то пам’ята­ти про цю пси­хо­ло­гі­чну де­таль зав­жди, ко­ли ви­рі­шу­є­мо, за ко­го го­ло­су­ва­ти чи як ста­ви­ти­ся до во­єн­но­го ста­ну. Пу­тін ро­би­ти­ме спро­би йти да­лі, бо йо­го рей­тинг па­дає. Най­вра­зли­ві­ші ми бу­де­мо, якщо ви­ни­кне пе­ред­ви­бор­ний чи по­стви­бор­ний ха­ос. Пу­тін не ата­кує силь­них. Йо­му є що втра­ча­ти. То­му, аби за­хи­сти­ти­ся, ми не ма­є­мо бу­ти слаб­кі, роз­ча­ро­ва­ні й роз­ді­ле­ні Во­ло­ди­мир Єр­мо­лен­ко, фі­ло­соф

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.