”Не бу­ло чим го­ду­ва­ти сім’ю, без­ро­бі­т­тя ви­смо­кту­ва­ло всі си­ли”

ЛЕ­О­НІ­ДА БИКОВА ЗМУШУВАЛИ БРАТИ УЧАСТЬ У БЕНКЕТАХ

Gazeta po-ukrainsky - - І СТОРІЯ - Ан­на ОРЕЛ

”Уже май­же рік не зні­ма­ю­ся. Ві­дмо­вив­ся від дев’яти сце­на­рі­їв. Не хо­чу брати участь у бре­хли­вих і ан­ти­ху­до­жніх ре­чах. Зви­чай­но, дов­го не про­три­ма­є­шся, тре­ба ви­ко­ну­ва­ти план сту­дії. Все ча­сті­ше ду­маю, що тре­ба по­вер­та­ти­ся до­до­му”, — пи­ше актор 37-рі­чний Ле­о­нід БИКОВ із Ле­нін­гра­да в ли­сті близь­ко­му дру­го­ві з хар­ків­сько­го те­а­тру Ми­ко­лі Бо­ри­чен­ку 1965-го.

Йо­го за­про­си­ли пра­цю­ва­ти на кі­но­сту­дію ”Лен­фільм” за п’ять ро­ків до то­го. Мав до­свід ро­бо­ти у 10 стрі­чках. Най­ві­до­мі­ша роль — Ма­кси­ма Пе­ре­пе­ли­ці в одно­ймен­но­му філь­мі. В Ле­нін­гра­ді одер­жав квар­ти­ру й ав­то­мо­біль ”Вол­га”.

Отри­мує ро­лі в кіль­кох кар­ти­нах і зні­має ко­ме­дію про жи­т­тя акто­ра ”Зай­чик”. Фільм стає по­пу­ляр­ним. Але че­рез кри­ти­ку ра­дян­ської бю­ро­кра­ти­чної си­сте­ми, йо­го не­гла­сно за­бо­ро­ня­ють. Биков по­чи­нає кон­флі­кту­ва­ти з ке­рів­ни­цтвом сту­дії. Йо­го дра­ту­ють жорс­ткий кон­троль, ли­це­мір­ство, ле­сто­щі та ко­ру­пція.

”Пам’ятаю пре­кра­сний ве­чір у ле­нін­град­ській квар­ти­рі Би­ко­вих, — пи­сав у спо­га­дах сце­на­рист Єв­ген Оно­прі­єн­ко. — З Ле­о­ні­дом Фе­до­ро­ви­чем го­во­ри­ли про ро­ки, які вми­ра­ли з на­ши­ми най­кра­щи­ми за­ду­ма­ми. То­ді він по­від­ав свою дав­ню мрію — ство­ри­ти фільм про льо­тчи­ків. Я пе­ре­дав йо­му за­про­ше­н­ня го­ло­ви то­ді­шньо­го кі­но­ко­мі­те­ту пе­ре­їха­ти в Укра­ї­ну. Не ду­мав то­ді, що атмо­сфе­ра на сту­дії Дов­жен­ка при­зве­де до про­стою та­ко­го ве­ли­ко­го май­стра”.

1966-го разом із дру­жи­ною та ді­тьми Биков при­їжджає до Ки­є­ва. Та вли­ти­ся в ро­бо­ту на мі­сце­вій кі­но­сту­дії не вда­є­ться. Йо­го ідеї кри­ти­кує ке­рів­ни­цтво. Він зав­жди пря­мо го­во­рить те, що йо­го не вла­што­вує. Че­рез це по­стій­но кон­флі­ктує і за­ли­ша­є­ться без ро­бо­ти.

”Ме­ні зда­є­ться, що я се­бе втра­тив, — пи­ше він то­ді в ли­сті. — Ін­шо­го ви­зна­че­н­ня зна­йти не мо­жу. Я в про­стої вже три мі­ся­ці. Ві­дмо­вив­ся від п’яти ро­біт. Усе по­га­но. Хо­джу за зар­пла­тою. Со­ром­но”.

Ре­да­ктор­ка Ки­їв­ської кі­но­сту­дії ім. Оле­ксан­дра Дов­жен­ка Емі­лія Ко­сні­чук пі­зні­ше пи­са­ла у спо­га­дах: ”Пе­ред йо­го при­їздом на сту­дії різ­ко акти­ві­зу­ва­ли­ся ін­три­ги. Всі ор­га­ні­за­ції, твор­чі об’єд­на­н­ня, кла­ни на­ма­га­ли­ся пе­ре­тя­гну­ти но­вень­ко­го на свою сто­ро­ну. Але Биков мав свої пла­ни що­до ро­бо­ти. Про­те з не­зро­зумі­лих мір­ку­вань чи­нов­ни­ки з Держ­кі­но йо­го сце­на­рії при­кри­ли. І на сту­дії одра­зу втра­ти­ли до Бикова ін­те­рес. Лю­ди­на, яка

Там він за­спо­ко­ю­є­ться і за­бу­ває про всі про­бле­ми

пе­ре­їха­ла до Ки­є­ва, за­ли­ши­ла­ся один на один зі сво­ї­ми про­бле­ма­ми — без ро­бо­ти, без квар­ти­ри, без пер­спе­ктив. Жи­ли сім’єю в гур­то­жи­тку”.

”Ви­со­ких дам ми че­ка­ли в хо­лі го­те­лю ”Укра­ї­на”. В остан­ню мить Биков схо­вав­ся за ко­ло­ну, а по­тім і зов­сім зник. Бо­яв­ся не ви­три­ма­ти при­ни­же­н­ня, — зга­дує Єв­ген Оно­прі­єн­ко про при­їзд спе­ці­аль­ної ко­мі­сії з Москви, яка ма­ла за­твер­ди­ти фільм ”Де ви, ли­ца­рі?” — А мо­сков­ські да­ми пря­мо в хо­лі за­пу­сти­ли у ви­ро­бни­цтво йо­го стрі­чку. Ді­знав­шись про це, він ска­зав: ”Ви­хо­дить — жи­ти­ме­мо”. По­тім був вдя­чний ”дів­ча­ткам із бі­ло­кам’яної”. Во­ни з’яви­ли­ся в мить, ко­ли ше­сти­рі­чний про­стій уже до­вів йо­го до від­чаю. Не бу­ло чим го­ду­ва­ти сім’ю, без­ро­бі­т­тя ви­смо­кту­ва­ло остан­ні си­ли і нер­ви”.

Віль­ний час най­ча­сті­ше про­во­дить на бе­ре­зі рі­чки чи озе­ра з вуд­кою.

”Міг від­мо­ви­ти­ся від бен­ке­ту з ва­жли­вою пер­со­ною і пі­ти на ри­бо­лов­лю, — роз­по­від­а­ла донь­ка Мар’яна Бикова. — Це бу­ла йо­го слаб­кість. Щоб хоч якось від­во­лі­кти­ся від ме­ту­шні, він зав­жди брав вуд­ки й ви­ру­шав ри­ба­ли­ти. Го­во­рив, що там він за­спо­ко­ю­є­ться і за­бу­ває про всі про­бле­ми.

Кло­по­ту акто­ро­ві до­дає йо­го син Олесь. Хло­пець мріє слу­жи­ти в по­ві­тря­но-де­сан­тних вій­ськах. Але до­че­кав­шись при­зо­ву, ді­зна­є­ться про при­зна­че­н­ня во­ді­єм до яко­гось ге­не­ра­ла. Ба­тько до­би­ва­є­ться пе­ре­ве­де­н­ня на вій­сько­ву слу­жбу. У ча­сти­ні си­на бе­ру­ться ор­га­ні­зу­ва­ти твор­чу зу­стріч із Би­ко­вим. Пі­сля ви­сту- пу актор від­мов­ля­є­ться пи­ти на бен­ке­ті та їде у спра­вах.

Оле­ся по­чи­на­ють від­прав­ля­ти в по­за­чер­го­ві на­ря­ди. За мі­сяць Ле­о­ні­да Бикова за­про­шу­ють зно­ву, бо має бу­ти де­ле­га­ція зі шта­бу. Той від­мов­ля­є­ться. Си­на б’ють і від­прав­ля­ють до пси­хлі­кар­ні. По­тім ко­мі­су­ють із ді­а­гно­зом ”ши­зо­фре­нія”.

”Мій біль, моя со­вість, моя про­ви­на — Лесь. До­по­мо­жіть йо­му по­ві­ри­ти в лю­дей. На ньо­го зва­ли­ло­ся стіль­ки го­ря, що ви­ста­чи­ло б на ці­лий на­род”, — пи­ше дру­зям Ле­о­нід Биков.

Син не мо­же вла­шту­ва­ти­ся на ро­бо­ту. Якось то­ва­ри­ші про­по­ну­ють йо­му по­ка­та­ти­ся на ба­тько­вій ”Вол­зі”. Про­сять зу­пи­ни­ти­ся бі­ля юве­лір­но­го ма­га­зи­ну. За 5 хв. ви­бі­га­ють і на­ка­зу­ють Оле­сю ті­ка­ти із вкра­де­ни­ми ко­штов­но­стя­ми. Пе­ре­хо­жі за­пам’ято­ву­ють но­мер ма­ши­ни. Бикова з дру­зя­ми за­три­му­ють. Оле­ся від­прав­ля­ють у пси­хлі­кар­ню. У ба­тька ста­є­ться ін­фаркт. Ме­ди­ки ра­дять йо­му ви­тя­га­ти си­на і з сім’єю ви­їжджа­ти за кор­дон.

Ле­о­нід Биков на­ро­див­ся 12 гру­дня 1928-го в се­лі Зна­мен­ське — те­пер у скла­ді се­ли­ща Чер­ка­ське Слов’ян­сько­го ра­йо­ну на До­неч­чи­ні. 1945 ро­ку всту­пив до льо­тно­го учи­ли­ща у Кри­во­му Ро­зі, але йо­го від­ра­ху­ва­ли. То­ді пі­шов до Хар­ків­сько­го те­а­траль­но­го ін­сти­ту­ту. Там по­зна­йо­мив­ся й одру­жив­ся з мо­лод­шою на шість ро­ків актор­кою Та­ма­рою Крав­чен­ко. У них на­ро­ди­ли­ся син Олесь і донь­ка Мар’яна. Пер­шу роль зі­грав у філь­мі ”Пе­ре­мож­ці” 1952-го, але він не ви­йшов на екра­ни. Про­тя­гом 1960–1968 ро­ків пра­цю­вав у Ле­нін­гра­ді. По­тім на Ки­їв­ській кі­но­сту­дії іме­ні Оле­ксан­дра Дов­жен­ка. 11 кві­тня 1979-го за­ги­нув у ава­рії по­бли­зу се­ли­ща Ди­мер на Ки­їв­щи­ні. По­хо­ва­ний на Бай­ко­во­му цвин­та­рі в Ки­є­ві. Дру­жи­на по­мер­ла 2010 ро­ку. Син жи­ве у Ка­на­ді. Пра­цює бу­ді­вель­ни­ком і має чо­ти­рьох ді­тей. Донь­ка — на кі­но­сту­дії в Ки­є­віЯ ба­чи­ла йо­го пе­ре­втом­ле­ний по­гляд, по­сі­рі­ле облич­чя, ви­му­че­не вну­трі­шнім стра­ж­да­н­ням. Над­то ра­ни­мою лю­ди­ною він був для су­ча­сно­го сві­ту. Лю­ди­на­і­де­ал, лю­ди­на май­бу­тньо­го, яку з лю­бов’ю на­зи­ва­ли до­ма­шнім ім’ям Льо­ня Ада Ро­гов­це­ва, 81 рік, актор­ка

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.