Ана­ста­сія По­ту­па­ло по­ві­си­ла­ся пі­сля ре­ві­зії на ро­бо­ті

АНА­СТА­СІЯ ПО­ТУ­ПА­ЛО ПО­ВІ­СИ­ЛА­СЯ ПІ­СЛЯ РЕ­ВІ­ЗІЇ НА РО­БО­ТІ

Gazeta po-ukrainsky - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Ан­на БОВА

— За­гна­ли на той світ єди­ну вну­чку. Не ві­рю, що біль­ше не по­ба­чу свою кро­ви­но­чку. Во­на ні­ко­ли не взя­ла б чу­жо­го. Скром­на, хо­ро­ша, жи­знє­ра­до­сна. Це ж як до­клю­ва­ли ди­ти­ну, що з пе­ре­ля­ку та­ке зро­би­ла, — ка­же 57-рі­чна Ра­ї­са ПАЛАМАРЕНК­О з Туль­чи­на на Він­нич­чи­ні.

Її ону­ку 22-рі­чну Ана­ста­сію По­ту­па­ло зна­йшла по­ві­ше­ною в орен­до­ва­ній квар­ти­рі вран­ці 25 ве­ре­сня. Пе­ред­смер­тної за­пи­ски не ли­ши­ла, ті­ле­сних по­шко­джень на ній не ви­яви­ли. Слід­чі спо­ча­тку від­кри­ли спра

Зір­ва­ла з вух зо­ло­ті се­реж­ки, ві­ді­бра­ла па­спорт

ву за стат­тею ”уми­сне вбив­ство” з по­зна­чкою про са­мо­губ­ство. 7 жов­тня спра­ву пе­ре­ква­лі­фі­ку­ва­ли в ”до­ве­де­н­ня до са­мо­губ­ства”.

Ана­ста­сія два мі­ся­ці то­му вла­шту­ва­ла­ся на ро­бо­ту в тор­го­вель­ний центр ”Єв­ро­пей­ський”. Про­да­ва­ла жі­но­чий одяг. На­пе­ре­до­дні тра­ге­дії скар­жи­ла­ся, що вла­сни­ця ма­га­зи­ну хо­че спи­са­ти на неї брак ко­штів. Рі­дні пе­ре­ко­на­ні, са­ме во­на вин­на у тра­ге­дії.

— Я вран­ці 24 ве­ре­сня го­во­ри­ла з На­стю­шкою. Пи­таю, при­не­сти то­бі їсти? А во­на та­ка сум­на, що ледь го­во­рить. Ка­за­ла, в неї про­бле­ми на ро­бо­ті, ха­зяй­ка пре­сує. Якусь не­до­ста­чу на неї ві­шає. А во­на ні­чо­го про ті гро­ші не знає, — про­дов­жує Ра­ї­са Іва­нів­на. — Я її за­спо­ко­ю­ва­ла, аби ні­чо­го не бо­я­ла­ся. Во­на там без оформ­ле­н­ня пра­цю­ва­ла. То на яких пра­вах із неї мо­жуть щось ви­ма­га­ти?

— Се­ред но­чі до ме­не на­ві­да­ла­ся та вла­сни­ця, — до­дає Ра­ї­са Паламаренк­о. — По­ча­ла у ві­кна гу­па­ти, фо­на­ря­ми сві­ти­ти. Обзи­ва­ла, кри­ча­ла, що брат На­стін за­брав 7200 гри­вень. Із су­мою плу­та­ла­ся. Пі­зні­ше на­зи­ва­ла вже 4800. Я одра­зу взя­ла­ся ону­чці дзво­ни­ти. Во­на не від­по­від­а­ла, а по­тім ви­мкнув­ся те­ле­фон.

Уран­ці Ра­ї­са Іва­нів­на з мо­лод­шим бра­том Ана­ста­сії 19-рі­чним Еду­ар­дом по­їха­ла до квар­ти­ри, де во­на жи­ла. Ні­хто не від­чи­няв.

— Квар­ти­ра на пер­шо­му по­вер­сі. Я за­гля­нув у ві­кно, а На­стя ви­сить на тру­бі. За­ліз че­рез бал­кон, ви­бив скло. Але се­стри­чка вже бу­ла мер­тва, — роз­по­від­ає Еду­ард. — На­пе­ре­до­дні з нею ба­чи­ли­ся, про­во­див до­до­му. Во­на ні­чо­го не роз­ка­зу­ва­ла. Бу­ла в нор­маль­но­му на­строї. Ка­за­ла, хо­че від­по­чи­ти. Із за­шмор­гу дів­чи­ну ді­ста­вав брат. — Го­ло­сив з усі­єї си­ли. Про­сив: від­крий очі, по­ди­ви­ся на ме­не, — ка­же Ра­ї­са Іва­нів­на. — Су­сі­ди нам роз­ка­зу­ва­ли, що то­го ве­чо­ра ха­зяй­ка та­ки при­їжджа­ла до На­сті. Кри­ча­ла. Зір­ва­ла в неї з вух зо­ло­ті се­реж­ки, ві­ді­бра­ла па­спорт. Ди­тин­ка моя від пла­чу за­спо­ко­ї­ти­ся не мо­гла, лю­ди го­во­ри­ли.

Ко­ли ми зна­йшли На­стю по­ві­ше­ною, ви­зва­ли по­лі­цію, — про­дов­жує. — Але во­ни ні­ко­го не опи­та­ли й ні­чо­го не ро­би­ли. Хо­ті­ли за­кри­ти спра­ву як са­мо­губ­ство. Якусь роз­пи­ску на 4800 гри­вень по­ка­зу­ва­ли з чу­жим під­пи­сом. А те­пер во­на вже ку­дись ді­ла­ся. Ана­ста­сію із 3-рі­чно­го ві­ку ви­хо­ву­ва­ли ба­ба з ді­дом. По­тім опі­ку офор­ми­ли і над її бра­том.

Дід був пе­ді­а­тром, пра­цю­вав го­лов­ним лі­ка­рем. Ба­ба — мед­пра­ців­ни­ком у са­на­то­рії та мі­сце­во­му учи­ли­щі куль­ту­ри ім. Ми­ко­ли Ле­он­то­ви­ча. Йо­го пі­сля 11-го кла­су за­кін­чи­ла Ана­ста­сія, отри­ма­ла фах ді­ло­во­да. Пра­кти­ку про­хо­ди­ла в мі­ській ра­ді, про­те по­стій­но­го мі­сця ро­бо­ти там не зна­йшло­ся. Пі­шла в тор­гів­лю. Пі­сля учи­ли­ща ви­йшла за­між. Спо­ча­тку жи­ли гар­но, за сло­ва­ми рі­дних. Зго­дом чо­ло­вік по­чав ви­пи­ва­ти, під­ні­ма­ти ру­ку. Пів­то­ра ро­ку то­му во­ни роз­лу­чи­ли­ся.

Ко­ле­ги із тор­го­вель­но­го цен­тру не ві­рять, що мо­гла взя­ти гро­ші. За­пев­ня­ють, Ана­ста­сія жи­ла скром­но. На зай­ве не ви­тра­ча­ла­ся.

— На­стя ці­ни­ла ко­жну ко­пій­ку. На­віть якщо й са­мій не ви­ста­ча­ло — зав­жди го­то­ва бу­ла до­по­мог­ти ко­мусь, остан­нє від­да­ти, — роз­по­від­ає ко­ле­га Пав­ло Світ. — Ще пі­сля пер­шо­го мі­ся­ця ро­бо­ти хо­ті­ла звіль­ни­ти­ся. Але ви­рі­ши­ла до­пра­цю­ва­ти дру­гий, щоб по­ра­ху­ва­ти все і пі­ти по-люд­ськи. Та­кої ж дум­ки про Ана­ста­сію су­сі­ди та вчи­те­лі. — Ба­ба з ді­дом гар­но ону­ків ви­хо­ва­ли, — го­во­рить їхня су­сід­ка 45-рі­чна Оле­на Ра­пто­ва. — Шко­да На­стю. Бу­ла сві­тла й до­бра дів­чин­ка. Ні­чо­го дур­но­го за нею не по­мі­ча­ли. Спо­ді­ва­ю­ся, вин­них у її смер­ті по­ка­ра­ють.

Вла­сни­ця бу­ти­ка Те­тя­на Пе­рен­чук свою про­ви­ну від­ки­дає. Ка­же, ма­ла з Ана­ста­сі­єю гар­ні сто­сун­ки. Але гро­ші з ка­си все ж зни­кли.

— Зро­би­ли з ме­не не­і­звє­сно ко­го. Я ні в чо­му не ви­ну­ва­та, — ка­же Пе­рен­чук. — У ка­сі не ви­ста­ча­ло 7200. На­стя ме­не ма­ни­ла днів п’ять, при­ду­му­ва­ла рі­зні вер­сії: то брат за­брав, то ще щось. Жал­ко її, пі­шла ні за що.

Ана­ста­сію По­ту­па­ло по­хо­ва­ли бі­ля ро­ди­чів у Бор­тни­ках Туль­чин­сько­го ра­йо­ну 26 ве­ре­сня.

До­су­до­ве слід­ство у спра­ві три­ває. Опи­ту­ють свід­ків, ка­же слід­чий Вла­ди­слав Пру­сик із Туль­чин­сько­го від­ді­ле­н­ня по­лі­ції. Якщо вста­нов­лять, що Ана­ста­сію до­ве­ли до са­мо­губ­ства — вин­но­го мо­жуть ув’язни­ти на п’ять ро­ків.

Ана­ста­сія По­ту­па­ло із Туль­чи­на на Він­нич­чи­ні пі­сля шко­ли ви­вчи­ла­ся на ді­ло­во­да. Ро­бо­ти за фа­хом у мі­сті не зна­йшла. Пі­шла пра­цю­ва­ти в тор­гів­лю

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.