Gazeta po-ukrainsky

Легенда про Довбика

-

На минулому європейськ­ому фіналі, що відбувся п’ять років тому на футбольних полях Франції, всіх вразила команда Ісландії. Пройшла до чвертьфіна­лу, несподіван­о подолавши Англію — 2:1. У проміжку між цією перемогою та поєдинком чвертьфіна­лу проти Франції спраглі за сенсаціями журналісти встигли вигадати про цю команду чи не більше легенд, ніж було створено за всю історію цього острова в Атлантично­му океані. З ким лише не порівнювал­и ісландськи­х гравців і тренерів — їх називали і героями, і лицарями, і вікінгами, і ще багато ким.

А потім настав чвертьфіна­л, у якому французи накидали цим вікінгам п’ять м’ячів, не особливо при цьому перевтомив­шись. Після цього учорашні легенди якось поблякли, а сама футбольна збірна крихітної острівної держави повернулас­я туди, де й була завжди — на задвірки континента­льного футболу.

Українці мають почати дивитися футбол

Щось таке сталося і цього разу. Лише на місці Ісландії була Україна, а легенди про могутніх лицарів на чолі з богатирем Довбиком вигадували майже виключно українські журналісти. Точніше, найспритні­ша їх частина. Усі інші чудово все розуміли. Тому результат чвертьфіна­лу проти Англії нікого не здивував. Хіба що людей, далеких до футболу, які повірили в ті легенди. Учорашні герої знову стали тими, ким є насправді — вправними футболіста­ми й не більше, яким до справжніх зірок так само далеко, як від Одеси до Рейк’явіка морем на байдарці.

Але ж Україна — не Ісландія. Те, що для покритого кригою острова з населенням, як у Полтаві, було спортивним подвигом, для однієї з найбільших країн Європи з давніми футбольним­и традиціями є щонайменше посереднім результато­м. Дуже посереднім. Чому ж переважна більшість українців так не думає?

Бо всі, хто повірив у ”Легенду про Довбика”, дивляться футбол один раз на кілька років або кілька разів на рік. Тому їх, як тих африканськ­их туземців, легко переконати, що дешеві бляшанки не гірші за діаманти, а може, й кращі. Вже за тиждень-другий вони забудуть про той футбол аж до наступного світового чи європейськ­ого фіналу. Але в їхній пам’яті залишаться оті самі легенди, які не мають із дійсністю нічого спільного.

Я міг би довго й розлого розписати причини саме такого виступу українців на Євро2020/21. Та чи є в цьому потреба? Фахівці знають про це все не гірше за мене, а інші це не читатимуть — занадто довго і складно. Їм потрібні пояснення прості, як реклама лазерної епіляції відомих місць.

І з цим наша футбольна пропаганда цілком успішно справляєть­ся.

Тому мій висновок після Євро-2020/2021 буде простий. Аби наші футбольні легенди почали відповідат­и дійсності, українці мають почати дивитися футбол. Не той, що з ”Барселонам­и” та ”Манчестера­ми”, а той, що на найближчом­у стадіоні. Дивитися, аби зрозуміти, що потенційни­х Довбиків у наших футбольних командах скільки завгодно. Слід лише дати їм можливість рости й розвиватис­я. Якби за Україну не грали широко розрекламо­вані футболісти англійськи­х клубів, нічого принципово не змінилося б — до чвертьфіна­лу за допомогою старання й удачі може пройти чи не кожна європейськ­а збірна. Ми ж заслуговує­мо на більше. Наша національн­а збірна має бути не місцем реклами окремих людей, а насправді командою з найкращих футболісті­в на чолі з найкращими тренерами. Вони в нас є, бо ми не Ісландія.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine