При­тча про Лю­бов і Ро­злу­ку

При­тча

KOLESO ZHITTJA - - Зміст -

На

краю по­ля сто­я­ли Лю­бов і Ро­злу­ка, ми­лу­ю­чись мо­ло­дою па­рою. «За­кла­да­ю­ся, що я їх роз­лу­чу!» – го­во­рить Ро­злу­ка до Лю­бо­ві. Лю­бов від­по­від­ає: «До­зволь, я пі­ді­йду до них лише раз. А ти по­тім мо­жеш під­хо­ди­ти стіль­ки, скіль­ки за­ба­жа­єш. То­ді по­ба­чи­мо, чи змо­жеш ти їх роз­лу­чи­ти». Ро­злу­ка по­го­ди­ла­ся. Лю­бов пі­ді­йшла до мо­ло­дої па­ри, тор­кну­ла­ся їх, за­зир­ну­ла в очі й по­ба­чи­ла, як між ни­ми ви­ник спа­лах. Лю­бов від­сту­пи­ла й ка­же: «Те­пер твоя чер­га». Ро­злу­ка від­по­ві­ла: «Ні, по­ки я ні­чо­го не мо­жу зро­би­ти – за­раз їхні сер­ця на­пов­не­ні лю­бов'ю. Я при­йду пі­зні­ше». Ми­нув час. Ро­злу­ка за­ві­та­ла в дім і по­ба­чи­ла мо­ло­ду ма­тір з не­мов­лям, а по­руч ба­тька. Во­на ду­же спо­ді­ва­ла­ся, що лю­бов між ци­ми лю­дьми вже за­кін­чи­ла­ся, і з на­ді­єю сту­пи­ла че­рез по­ріг. Але в їхніх очах ся­я­ла Вдя­чність. Зно­ву Ро­злу­ка пі­шла ні з чим. «Я при­йду пі­зні­ше», – ви­рі­ши­ла во­на. Ми­ну­ли ро­ки. Ро­злу­ка зно­ву за­ві­та­ла до па­ри – в домі бі­га­ли ді­ти, з ро­бо­ти при­йшов втом­ле­ний чо­ло­вік, ма­ти дба­ла про сім'ю. «Те­пер я вже то­чно змо­жу їх роз­лу­чи­ти. Лю­бов і Вдя­чність вже по­вин­ні бу­ли по­ки­ну­ти їхні сер­ця», – під­ба­дьо­рю­ва­ла се­бе Ро­злу­ка. Але очі чо­ло­ві­ка і жін­ки бу­ли на­пов­не­ні По­ва­гою і Ро­зу­мі­н­ням. «До­ве­де­ться за­зир­ну­ти пі­зні­ше», – і зно­ву Ро­злу­ка не змо­гла ні­чо­го вді­я­ти. Ко­ли во­на при­йшла ще раз, в домі бу­ли до­ро­слі ді­ти, яким си­вий ба­тько щось за­ці­кав­ле­но по­ясню­вав, а ма­ма го­ту­ва­ла ча­сту­ва­н­ня на ку­хні. В очах і ду­шах цих лю­дей осе­ли­ла­ся До­ві­ра. Ро­злу­ка від­кла­ла свій під­сту­пний за­дум до на­сту­пно­го ра­зу. Ми­ну­ло ба­га­то ро­ків від пер­шої зу­стрі­чі мо­ло­дих лю­дей, але Ро­злу­ка не за­ли­ша­ла сво­їх спроб. Ось уже й ону­ки бі­га­ють по до­му, а бі­ля ка­мі­на си­дить сум­на ста­рень­ка жін­ка. «На­ре­шті на­став мій час», – ви­рі­ши­ла Ро­злу­ка і спро­бу­ва­ла за­зир­ну­ти в очі жін­ці. Але та під­ве­ла­ся з крі­сла й ви­йшла на ву­ли­цю. Ро­злу­ка йшла за нею слі­дом до кла­до­ви­ща. Ко­ли жін­ка схи­ли­ла­ся бі­ля мо­ги­ли чо­ло­ві­ка, Ро­злу­ці вда­ло­ся за­зир­ну­ти в її очі. В них ся­я­ли Пам'ять про Лю­бов, Вдя­чність, По­ва­гу, Розуміння і До­ві­ру.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.