Кру­глий стіл «У ви­рі змін. Драй­ве­ри ада­пта­ції»: як жи­ти у сві­ті, що швид­ко змі­ню­є­ться

Мо­де­ра­тор «Кру­гло­го сто­ла»: Інес­са Крав­чен­ко

KOLESO ZHITTJA - - Зміст -

Інес­са: У лю­ди­ні є гли­бин­ні ме­ха­ні­зми, які не дозволяють їй пе­ре­ла­шту­ва­ти­ся на но­ві рей­ки, увійти в по­тік змін. Ра­ні­ше плин ча­су був по­віль­ні­шим, і у нас бу­ла мо­жли­вість по­сту­по­вої ада­пта­ції. За­раз си­ту­а­ція ін­ша: ре­а­гу­ва­ти по­трі­бно швид­ко і ду­же то­чно – ти при­ла­што­ву­є­шся до мін­ли­вих умов, ре­а­лі­зу­єш свій ви­со­кий за­дум або опи­ня­є­шся на узбіч­чі. От­же, пи­та­н­ня пер­ше: що до­по­ма­гає лю­ди­ні пе­ре­бу­до­ву­ва­ти­ся, які ін­стру­мен­ти дозволяють пе­ре­тво­ри­ти обме­же­н­ня на можливості, по­єд­ну­ва­ти ста­ре і но­ве? Те­тя­но, ви сти­ка­є­те­ся з цим що­ден­но. Роз­ка­жіть про це.

Су­ча­сна лю­ди­на що­ден­но зму­ше­на при­сто­со­ву­ва­ти­ся до но­вих си­ту­а­цій, що по­стій­но ви­ни­ка­ють. Щоб упо­ра­ти­ся з цим, не­об­хі­дно на­вчи­ти­ся від­чу­ва­ти се­бе, ре­а­гу­ва­ти на ви­клик і робити пра­виль­ний ви­бір. Ек­спер­ти «КЖ» обго­во­ри­ли пи­та­н­ня ада­пта­ції до змін у ро­бо­ті, жит­ті й бі­зне­сі і ви­зна­чи­ли де­кіль­ка пра­кти­чних ін­стру­мен­тів.

Те­тя­на: Я хо­ті­ла б по­ді­ли­ти­ся ін­стру­мен­том, зав­дя­чу­ю­чи яко­му я са­ма ада­пту­ю­ся до змін і до­по­ма­гаю це робити ін­шим. Це cто­рі­тел­лінг – ми­сте­цтво роз­ка­зу­ва­н­ня істо­рій для до­ся­гне­н­ня пев­них ці­лей. У кор­по­ра­тив­но­му се­кто­рі цей фор­мат сьо­го­дні ду­же по­пу­ляр­ний у про­е­ктах, де по­трі­бна швид­ка ада­пта­ція пер­со­на­лу. На­при­клад, на­би­ра­ють пер­со­нал у но­вий су­пер­мар­кет. Їх не про­сто на­вча­ють ви­ко­ну­ва­ти фун­кції, але ще і роз­по­від­а­ють істо­рії успі­ху спів­ро­бі­тни­ків, які змо­гли швид­ко ввійти в ко­ле­ктив і в ро­бо­ту. Так ні­ве­лю­є­ться пер­вин­на на­пру­га, лю­ди швид­ше зна­хо­дять се­бе в но­во­му се­ре­до­ви­щі. Це пер­ше. Дру­ге: сто­рі­тел­лінг при­йшов на за­мі­ну ін­стру­кці­ям. Не зав­жди у фор­маль­но­му до­ку­мен­ті мо­жна про­пи­са­ти всі ситуації. То­му за­мість вка­зі­вок бу­ли скла­де­ні істо­рії вза­є­мо­дії пер­со­на­лу з клі­єн­том, че­рез які до­но­си­лись цін­но­сті ком­па­нії.

А де ще ви­ко­ри­сто­ву­є­ться цей ін­стру­мент? Те­тя­на: Під час так зва­них си­ту­а­тив­них ін­терв'ю з ме­тою по­шу­ку но­вих спів­ро­бі­тни­ків. Але тут не лю­ди­ні роз­по­від­а­ють істо­рію, а, нав­па­ки, про­сять роз­по­ві­сти про се­бе, на­при­клад, про те, як у жит­ті про­яв­ля­ю­ться йо­го ці­ле­спря­мо­ва­ність або від­по­від­аль­ність. У ба­га­тьох випадках у цей мо­мент лю­ди гу­бля­ться і про­ва­лю­ють спів­бе­сі­ду: со­ром'язли­вість, від­су­тність усві­дом­ле­н­ня цін­но­сті сво­го до­сві­ду, нев­мі­н­ня по­да­ти се­бе... Ко­ли лю­ди­на по­чи­нає ми­сли­ти істо­рі­я­ми, роз­ви­ва­ти на­ви­чки роз­по­від­ей про се­бе, во­на мо­же зна­йти вну­трі­шню опо­ру, яка до­по­ма­гає пе­ре­жи­ва­ти змі­ни: окре­мі то­чки жи­т­тя з'єд­ну­ю­ться в лі­нію, і з'яв­ля­є­ться вну­трі­шня мо­ти­ва­ція – ку­ди я йду і на­ві­що. За до­по­мо­гою та­ких ме­то­дик ти зав­жди мо­жеш се­бе під­три­ма­ти, зна­йти го­лос осо­би­сто­го брен­ду. Про­гре­сив­ні, успі­шні ком­па­нії шу­ка­ють лю­дей-брен­дів, які готові не­сти від­по­від­аль­ність за се­бе і за свої рі­ше­н­ня, про­яв­ля­ти про­актив­ность і роз­ви­ва­ти­ся. То­ді й бі­знес ви­грає. З то­чки зо­ру не кор­по­ра­тив­но­го, а осо­би­сті­сно­го роз­ви­тку сто­рі­тел­лінг до­по­ма­гає прийня­ти змі­ни, по­ві­ри­ти в се­бе, пе­ре­ста­ти три­ма­ти­ся за ми­ну­лий до­свід, усві­до­ми­ти свою цін­ність. Уявіть, що лю­ди­на пе­ре­ква­лі­фі­ку­ва­ла­ся з ін­же­не­ра в арт-те­ра­пев­та, про­йшов­ши сер­йо­зне на­вча­н­ня і пра­кти­ку. Але ще три­ва­лий час во­на про­дов­жує на­зи­ва­ти се­бе фа­хів­цем-по­ча­тків­цем. А мо­жна не за­кре­слю­ва­ти своє ми­ну­ле, а ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти йо­го со­бі на бла­го – ін­те­гру­ва­ти осо­би­сту істо­рію роз­ви­тку, під­си­лю­ю­чи ефект за до­по­мо­гою ми­ну­ло­го до­сві­ду. Са­ме в ін­те­гра­ції з'яв­ля­ю­ться но­ві й ці­ка­ві про­ду­кти.

Пе­тре, що ви мо­же­те ска­за­ти з то­чки зо­ру куль­ту­ро­ло­гії? Ми про­хо­ди­мо осо­бли­вий етап істо­рії, чи все за­ко­но­мір­но? Пе­тро: Для то­го, щоб при­йма­ти змі­ни, по­трі­бно ма­ти осно­ву під но­га­ми. З ми­ну­ло­го ва­жли­во за­ли­ша­ти сенс і цін­но­сті, щоб мо­жна бу­ло до них до­тор­кну­ти­ся. Ча­сом за бур­хли­ви­ми змі­на­ми втра­ча­є­ться щось ва­жли­ве в го­ни­тві за «сві­тлим май­бу­тнім». Ми жер­тву­є­мо тим, чим жер­тву­ва­ти не вар­то. У цьо­му сен­сі яскра­вим при­кла­дом є ХХ сто­лі­т­тя – в куль­ту­рі по­сту­по­во втра­чав­ся зв'язок із тра­ди­ці­я­ми, ко­рі­н­ням, пев­ни­ми «спо­кон­ві­чни­ми» цін­но­стя­ми. Во­дно­час нам го­во­рять, що по­трі­бно швид­ше змі­ню­ва­ти­ся і ада­пту­ва­ти­ся, бу­ти ба­дьо­рим, жит­тє­ра­ді­сним, успі­шним і на­тхнен­ним. Але вну­трі­шньо­го ста­ну «гну­чкої стій­ко­сті» ча­сто вже і не­ма. З'яв­ля­є­ться ефект ви­го­ра­н­ня або не­чу­тли­во­сті до жи­т­тя, до тих же змін. Якщо так, то змі­ни – це біг по ко­лу. З ін­шо­го бо­ку, всі го­во­рять про змі­ни, але во­ни не відбуваються – змі­ню­ю­ться лише де­ко­ра­ції і зов­ні­шні фор­ми. Тут ва­жли­во ро­зу­мі­ти, що справ­жні змі­ни най­ча­сті­ше відбуваються в гли­бин­них ша­рах, во­ни не­по­мі­тні, і, як пра­ви­ло, ста­ють по­мі­тни­ми че­рез якийсь час. Хо­ро­ший при­клад – вся ки­тай­ська куль­ту­ра, яка, по суті, і є куль­ту­рою пе­ре­тво­рень. Зга­дай­те Кни­гу «У Цзин», яка опи­сує ці за­ко­но­мір­но­сті. Щоб мі­ня­ти­ся аде­ква­тно, тре­ба звер­та­ти ува­гу на не­ви­ди­ме, най­тон­ше. Тіль­ки то­ді ти мо­жеш по­мі­ти­ти озна­ки май­бу­тніх пе­ре­мін і вча­сно під­го­ту­ва­ти­ся до пе­ре­бу­до­ви. Ко­ли на те­бе мчить ав­то­мо­біль, шан­сів уці­лі­ти ма­ло – мо­жна тіль­ки мит­тє­во зре­а­гу­ва­ти і ви­жи­ти. Са­ме так від­бу­ва­є­ться ба­га­то про­це­сів у на­шій куль­ту­рі – ми схо­жі на ко­ман­ду по­же­жни­ків, яка пе­ре­ки­дає свої ре­сур­си з одні­єї то­чки на дру­гу, тре­тю... І по­стій­но зна­хо­ди­ться в ста­ні го­тов­но­сті зре­а­гу­ва­ти на си­ту­а­цію, що ви­ни­кла. Зно­ву ж та­ки ви­ни­кає про­бле­ма ви­го­ра­н­ня. Ха­ра­ктер­на ри­са на­шої куль­ту­ри: ми дов­го че­ка­є­мо, а по­тім на­ма­га­є­мо­ся ду­же швид­ко щось ви­пра­ви­ти. При цьо­му якість і зміст за­ли­ша­ю­ться не­змін­ни­ми, змі­ню­є­ться тіль­ки фор­ма. Так транс­фор­му­ва­ти фун­да­мен­таль­ні ре­чі не­мо­жли­во. Це ро­би­ться не­ква­пли­во, ґрун­тов­но, на сто­лі­т­тя і за пев­ни­ми ал­го­ри­тма­ми.

Це те, про що го­во­ри­ла Те­тя­на, – ство­ри­ти істо­рію? Пе­тро: В пев­но­му сен­сі так. Але ко­ли ми звер­та­є­мо­ся до істо­рії, до сло­ва, по­трі­бно пам'ята­ти, що це жи­вий ін­стру­мент. Сло­ва тіль­ки від­обра­жа­ють суть, то­му не зав­жди є істи­ною. На­при­клад, сло­во «ефе­ктив­ність». Йо­го на­пов­не­н­ня 20 ро­ків то­му і за­раз аб­со­лю­тно різні, а че­рез 50 з'яви­ться ще ін­ше. Не мо­жна орі­єн­ту­ва­ти­ся на сте­ре­о­ти­пи і з ни­ми ру­ха­ти­ся. Тре­ба чі­тко рефлексувати що­до змі­сту. На­при­клад, у Ки­таї у «час Змін»

ре­ко­мен­ду­ють ви­ко­ну­ва­ти дві дії. Пер­ше – «мі­ня­ти іме­на» – при­во­ди­ти у від­по­від­ність те, що від­бу­ва­є­ться, і мо­ву, якою це опи­су­є­ться. Дру­ге – змі­цню­ва­ти ри­ту­а­ли – це те, що до­зво­ляє нам під­три­му­ва­ти ці­лі­сність у сві­до­мо­сті на ін­ди­ві­ду­аль­но­му та гро­мад­сько­му рів­нях.

Що зна­чить – змі­цни­ти ри­ту­ал? Пе­тро: Сло­во «ри­ту­ал» із сан­скри­ту. Йо­го ко­рінь «рит» («ри­та») озна­чав «ко­смі­чний по­ря­док» або «істин­ний хід ре­чей». Це озна­ча­ло те, що Все­світ і ко­смос ру­ха­ю­ться в єди­но­му ри­тмі, і цей ритм пуль­су­ю­чий, має при­ро­ду хви­лі, йо­го ва­жли­во чу­ти і ре­зо­ну­ва­ти з ним. Ри­ту­ал за сво­єю фун­кціо­наль­ні­стю по­ви­нен спів­на­ла­шту­ва­ти лю­ди­ну або гро­ма­ду з ци­ми ри­тма­ми, що при­зво­дить до ефе­кту ре­зо­нан­су і «сми­рен­но­сті» – лю­ди­на не про­ти­сто­їть сві­ту, ко­смі­чним си­лам, на­ма­га­ю­чись змі­ни­ти час схо­ду і за­хо­ду сон­ця. Ми не в змо­зі над цим па­ну­ва­ти. Лю­ди­на зна­хо­дить своє мі­сце і цим до­ся­гає справ­жньо­го спо­кою.

Як це мо­жна зро­би­ти пра­кти­чно? Пе­тро: Пе­ре­ва­жно ри­ту­а­лі­сти­ка пов'яза­на з ре­лі­гій­ною кар­ти­ною сві­ту. Але, на­при­клад, у ки­тай­ців це по­ня­т­тя існує як за­галь­на осно­ва всі­єї со­ці­аль­но­сті. Во­ни вва­жа­ють, що лю­ди­на жи­ве між не­бом (дух) і зем­лею (ма­те­рія). Зви­чай­но, це пев­ний образ. Але над ним ба­жа­но по­мір­ку­ва­ти і про­сто по­ба­чи­ти у сво­є­му жит­ті. На­скіль­ки ми ма­є­мо зв'язок із зем­лею, на якій жи­ве­мо? На­скіль­ки на­ше жи­т­тя ви­бу­ду­ва­не з ро­зу­мі­н­ням осо­бли­во­стей пір ро­ку? Це ж пев­ний цикл. Ми всі сто­ї­мо на зем­лі, і як би ви­со­ко, ча­сто і да­ле­ко ми не лі­та­ли, ста­біль­ність і здо­ров'я, в то­му чи­слі і пси­хі­чне, йде від зем­лі. А це хар­чу­ва­н­ня, ре­жим пра­ці та від­по­чин­ку то­що.

Іго­рю Юрі­йо­ви­чу, а що ви до­пов­ни­те з то­чки зо­ру бі­знес­активності? Ігор: Бі­знес-актив­ність ба­зу­є­ться на та­ких са­мих ре­ко­мен­да­ці­ях. Про­сто рефлексувати пра­кти­чно ні­ко­ли. Ми по­вин­ні син­хро­ні­зу­ва­ти ді­яль­ність лю­дей з рі­зною істо­рі­єю, по­гля­да­ми, ві­ро­спо­віда­н­ня­ми. Ду­же ва­жли­во по­чу­ти слаб­кий си­гнал, який ви­ко­ри­сто­ву­ють лю­ди, зда­тні ада­пту­ва­ти­ся до змін, і до­по­мог­ти ком­па­нії зро­би­ти те ж са­ме. Але я не ду­же ві­рю в те, що хтось має дар від­рі­зни­ти ре­аль­ний си­гнал від зви­чай­но­го шу­му. Я вва­жаю, що тре­ба роз­ви­ва­ти зда­тність швид­ко ре­а­гу­ва­ти на си­ту­а­цію, по­єд­ну­ю­чи гну­чкість зі швид­кі­стю. Сьо­го­дні це на­зи­ва­є­ться мо­дним сло­вом agile. Бі­знес зав­жди шу­кає спосо­би за­ли­ша­ти­ся в то­ну­сі. І тут є як мі­ні­мум два шля­хи. Пер­ший – тра­ди­цій­не лі­дер­ство. Ком­па­нія до­ся­гає успі­ху зав­дя­ки то­му, що пер­ший ке­рів­ник чі­тко від­чу­ває і зда­тний ба­чи­ти слаб­кі си­гна­ли, які, крім ньо­го, ні­хто не ба­чить. Дру­гий – збіль­ше­н­ня кількості кон­та­ктів із зов­ні­шнім сві­том, зокре­ма з іно­зем­ни­ми ком­па­ні­я­ми. За­хі­дне

су­спіль­ство вже ро­зу­міє ва­жли­вість осо­би­стої іні­ці­а­ти­ви і ство­рює умо­ви, ко­ли ко­жна лю­ди­на, що має ідеї, мо­же їх ре­а­лі­зу­ва­ти – за до­по­мо­гою отри­ма­н­ня піль­го­во­го кре­ди­ту або за­лу­че­н­ня ін­ве­сти­цій. При­чо­му За­хід при­йшов до розуміння пра­ва на по­мил­ку. Ми по­ки цьо­го не вмі­є­мо. На жаль, ба­га­то хто в на­шій кра­ї­ні ба­чить тіль­ки злий по­ми­сел: узяв гро­ші, ви­тра­тив, ні­чо­го не зро­бив, до­ві­ру втра­тив. Але ж лю­ди­на зав­жди має пра­во по­ми­ли­ти­ся – якщо ні­чо­го не робити, по­ми­лок не бу­де, але і ні­чо­го но­во­го не ви­йде. У нас ве­ли­че­зна кіль­кість та­ла­но­ви­тих лю­дей, які про­сто пе­ре­бу­ва­ють в спо­гля­даль­но­му ста­ні.

Як ви за­ли­ша­є­те­ся у ви­рі змін? Ігор: Ко­жен із нас ба­чить цей світ по-сво­є­му, але всі ми йо­го ча­сти­на. Ми йо­го змі­ню­є­мо сво­ї­ми ді­я­ми на­віть то­ді, ко­ли про­сто ви­слов­лю­єм свої дум­ки. У фі­зи­ці є твер­дже­н­ня: спо­сте­рі­гач змі­нює об'єкт спо­сте­ре­же­н­ня. Це не го­во­рить про те, що змі­ню­ю­ться ві­дра­зу гли­бин­ні ре­чі. Але ко­ли відбуваються по­стій­ні не­ве­ли­кі зру­ше­н­ня, на­стає мо­мент на­ко­пи­че­н­ня змін, які під­штов­ху­ють до які­сно­го стриб­ка. Зав­дя­ки цьо­му ми роз­ви­ва­є­мо­ся. Я вва­жаю, що фор­маль­не, ві­дір­ва­не від ре­аль­но­сті звер­не­н­ня до тра­ди­цій – це якась фор­ма по­ря­тун­ку се­бе від змін – вте­ча. Ми вті­ка­є­мо від се­бе справ­жніх. Ні­хто ні­ко­ли не змо­же по­вер­ну­ти­ся в ми­ну­ле. Осо­би­стість, як і су­спіль­ство, пе­ре­жи­ває ета­пи роз­ви­тку. Ди­ти­на пе­ре­жи­ває спо­ча­тку єд­на­н­ня з ма­мою, по­тім зі сво­їм ті­лом, по­тім з ву­ли­цею, кра­ї­ною, етно­сом. І тіль­ки ко­ли ми

ста­є­мо роз­ви­не­ною осо­би­сті­стю, на­бу­ва­є­мо ко­смі­чних мас­шта­бів. Сті­вен Хо­кінг ка­же: «Якщо люд­ство в най­ближ­чі 30 ро­ків не по­чне осво­ю­ва­ти для жи­т­тя ін­ші пла­не­ти – ци­ві­лі­за­ція за­ги­не». Тоб­то ця лю­ди­на, не­зва­жа­ю­чи на свій фі­зи­чний стан, є лю­ди­ною май­бу­тньо­го. Той, хто по­до­лав усі свої прив'яза­но­сті до етні­чних, кла­со­вих груп, хто не по­бо­яв­ся ві­ді­рва­ти­ся від них, про­жи­ве та­ке жи­т­тя, яке зруй­нує ду­же ба­га­то уяв­лень. А той, хто не змі­ню­є­ться, бу­де роз­чав­ле­ний ти­ми, хто на­вчив­ся ада­пту­ва­ти­ся. Зви­чай­но, мо­жли­вий ре­грес, але су­спіль­ство по­вин­не йти впе­ред, іна­кше люд­ство не ви­жи­ве. Осно­ва цьо­го – ба­га­то­ви­мір­ність в уяв­лен­ні сві­ту. Ми по­вин­ні ро­зу­мі­ти, що він ду­же скла­дний. Не тре­ба йо­го робити пло­ским і спро­щу­ва­ти, а по­трі­бно при­йма­ти від­кри­т­тя но­вих ви­мі­рів. Сьо­го­дні існу­ють трен­ди, про які ще кіль­ка ро­ків то­му ми на­віть не за­ми­слю­ва­ли­ся. Ме­ні здається, що вну­трі­шня го­тов­ність лю­ди­ни спри­йма­ти від­кри­т­тя є ба­зи­сом і осо­би­сто­сті, і су­спіль­ства ада­пту­ва­ти­ся, про­гре­су­ва­ти і роз­ви­ва­ти­ся.

Тренд зро­зумі­лий – лю­ди­ні по­трі­бно бу­ти го­то­вим до сприйня­т­тя. А яки­ми ін­стру­мен­та­ми, ме­то­ди­ка­ми ко­ри­сту­ва­ти­ся? Ігор: У бі­зне­сі є кла­сна фра­за: «Кор­по­ра­тив­на куль­ту­ра їсть стра­те­гію на сні­да­нок». Усі спро­би стра­те­гів щось пла­ну­ва­ти най­ча­сті­ше за­кін­чу­ю­ться ні­чим, якщо кор­по­ра­тив­на куль­ту­ра на­ла­што­ва­на аб­со­лю­тно на ін­ше. На­ша по­мил­ка по­ля­гає в то­му, що, при­йма­ю­чи управ­лін­ські рі­ше­н­ня, змі­ню­ю­чи щось у су­спіль­стві та бі­зне­сі, ми на­ма­га­є­мо­ся ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ін­стру­мен­ти з ін­шо­го се­ре­до­ви­ща, де вже сфор­му­ва­ла­ся пев­на куль­ту­ра, уяв­ле­н­ня та си­сте­ма цін­но­стей. А ми на­ма­га­є­мо­ся «всу­ну­ти» ці ін­стру­мен­ти в не­го­то­ву си­сте­му. Тре­ба бу­ти на­ла­што­ва­ним на змі­ни все­ре­ди­ні. Лю­ди, що пра­цю­ють в ком­па­ні­ях, по­вин­ні ро­зу­мі­ти, що їхні ін­но­ва­ції бу­дуть за­охо­чу­ва­ти­ся, що во­ни не бу­дуть по­ка­ра­ні за допу­ще­ні по­мил­ки. Змі­ню­ва­ти­ся мо­жна тіль­ки то­ді, ко­ли від­чу­ва­єш се­бе віль­ним. Та­кий під­хід існує в пе­ре­до­вих ком­па­ні­ях Си­лі­ко­но­вої до­ли­ни. Спів­ро­бі­тни­ки зна­ють, що п'ятни­ця – це день, який во­ни мо­жуть при­свя­ти­ти ре­а­лі­за­ції сво­їх ідей. Най­ча­сті­ше так і ство­рю­ю­ться ше­дев­ри: лю­ди се­бе ре­а­лі­зу­ють, пра­цю­ють за­ра­ди за­до­во­ле­н­ня і про­яв­ля­ють іні­ці­а­ти­ву. То­ді і ви­го­ра­н­ня на ро­бо­ті бу­де на­ба­га­то мен­ше. Це скла­дне зав­да­н­ня, але не­об­хі­дно ство­ри­ти умо­ви і кор­по­ра­тив­ну си­сте­му цін­но­стей в ком­па­нії, яка б за­охо­чу­ва­ла змі­ни, ада­пта­цію і, при­ро­дно, ба­зу­ва­ла­ся на сприйнят­ті змін.

Пе­тро: Це не­ми­ну­ча за­да­ність на­шо­го жи­т­тя. Є розуміння, що все змі­ню­є­ться, крім са­мих змін. Змі­ни – це факт – і в цьо­му їх ста­лість. Во­ни не­ми­ну­чі й не­об­хі­дні в су­спіль­стві, то­му що по­ка­зу­ють нам і на­га­ду­ють, що все від­но­сно: те, що за­раз цін­не, актуальне і на по­ряд­ку ден­но­му, че­рез п'ять ро­ків мо­же ні­ко­го не хви­лю­ва­ти. Ста­ви­ти­ся до цьо­го по­трі­бно від­по­від­аль­но. Звер­ніть ува­гу на вра­жа­ю­чу ди­на­мі­ку еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку де­яких схі­дних кра­їн. Во­ни ада­пту­ва­ли­ся до швид­ких змін су­ча­сно­го гло­баль­но­го сві­ту. Чо­му? То­му що в їхній куль­ту­рі вже був за­кла­де­ний ви­со­кий по­тен­ці­ал ада­птив­но­сті, який ви­ра­жа­є­ться на­віть на рів­ні біо­ло­гії – кон­та­ктність, при­ві­тність і при­ро­дна актив­на ді­яль­ність. За­хі­дний світ ві­ді­рвав­ся від ко­ре­нів і жи­ве ча­сто в на­пів­за­про­гра­мо­ва­но­му ста­ні, в ра­ціо­наль­но­му жит­тє­во­му по­ряд­ку – за та­ких умов ада­пта­ція про­хо­ди­ти­ме на­ба­га­то складніше.

ІГОР ЛУК'ЯНЧУК Ге­не­раль­ний ди­ре­ктор хол­дин­гу «Стан Ком­плект»

ПЕ­ТРО ПОТОПАХІН Екс­перт у га­лу­зі куль­ту­ро­ло­гії, екс­перт з чай­ної тра­ди­ції, ме­то­до­лог, ігро­пра­ктик

ТЕ­ТЯ­НА СПІ­РІ­НА Екс­перт з управ­лі­н­ня пер­со­на­лом, ко­уч, ав­тор двох книг, те­хно­ло­гії Coach Stories, про­е­кту # год­пи­са­те­ля, за­снов­ник і тре­нер Ки­їв­ської шко­ли сто­рі­тел­лін­гу Do Stories! Уча­сник між­на­ро­дної кон­фе­рен­ції The Power of storytelling 2016 в Ру­му­нії

ІНЕС­СА КРАВ­ЧЕН­КО Кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук, ко­уч-тре­нер, екс­перт із те­хні­ки емо­цій­но­го звіль­не­н­ня, за­снов­ник та ідей­ний на­тхнен­ник «Ака­де­мії ре­аль­но­го жи­т­тя», ви­да­вець жур­на­лу «Ко­ле­со Жи­т­тя»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.