Гну­чка твер­дість. Ада­пта­ція

По­збу­ва­є­мо­ся ша­блон­ної по­ве­дін­ки

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - СЕР­ГІЙ БІ­ЛИК Ней­ро­до­слі­дник, фі­ло­соф, ві­део­граф

По­збу­ва­є­мо­ся ша­блон­ної по­ве­дін­ки Сер­гій Бі­лик

Міф про «си­лу» за­крі­пив­ся че­рез по­верх­не­ве зна­н­ня те­о­рії ево­лю­ції, яку, до ре­чі, Дар­він не ство­рю­вав. Він лише де­таль­но по­ка­зав, як ви­ди мо­жуть при­сто­со­ву­ва­ти­ся до мін­ли­во­го се­ре­до­ви­ща, що під­твер­ди­ло вже існу­ю­чі ідеї. Істин­ний прин­цип ево­лю­ції: ви­жи­ває най­при­сто­со­ва­ні­ший. А те, що при­сто­со­ва­ний і силь­ний най­ча­сті­ше не одне й те ж, зро­зу­міє й ди­ти­на. Бо ді­ти й де­мон­стру­ють ди­ва ада­пта­ції до змін, оскіль­ки за сво­єю при­ро­дою гну­чкі­ші і швид­ше на­вча­ю­ться, ніж до­ро­слі. Як­би ви­жи­ва­ли на­справ­ді тіль­ки силь­ні, світ би за­раз скла­дав­ся із здо­ро­ва­нів із мі­цним ті­лом і ма­лень­ким моз­ком. Бо для чо­го мо­зок? Ви­жи­ває ж силь­ні­ший, а мо­зок – не м'язи, не зу­би, не кіг­ті. Зви­чай­но, по­ня­т­тя си­ли до­во­лі ши­ро­ке. Це мо­же бу­ти во­ля, ха­ра­ктер, зна­н­ня і на­віть кра­са. Є стіль­ки ва­рі­ан­тів її про­я­ву, що, ви­хо­дить, ви­жи­ти мо­же хто за-

Мільйони лю­дей упев­не­ні, що для ви­жи­ва­н­ня по­трі­бно бу­ти силь­ним. І хо­ча си­ла на­справ­ді мо­же вря­ту­ва­ти жи­т­тя, про­те во­на не єди­ний спо­сіб збе­ре­же­н­ня се­бе і сво­го ро­ду, і не най­ефе­ктив­ні­ший.

вго­дно. В чо­му то­ді про­бле­ма? Жи­ви со­бі і ра­дій.

Вну­трі­шній стри­жень

Без­сум­нів­но, по­трі­бний якийсь вну­трі­шній стри­жень, який спо­ну­кає і до­по­ма­гає жи­ти. І стри­жень цей – не тіль­ки си­ла, а й ком­плекс вла­сти­во­стей, зокре­ма ці­ле­спря­мо­ва­ність, го­тов­ність змі­ню­ва­ти­ся і по­чи­на­ти за­но­во. Ево­лю­цій­но пра­виль­ний жит­тє­вий стри­жень більше схо­жий на те­ле­ско­пі­чну ан­те­ну, ніж на ста­ле­ву бол­ван­ку. Він до­пу­скає змі­ну фор­ми за­ра­ди від­по­від­но­сті біль­шій кількості си­ту­а­цій. Ада­пта­ція, по суті, і є від­по­від­ність до ста­ну ре­чей чи при­ве­де­н­ня се­бе до ці­єї від­по­від­но­сті. Спра­ва не в то­му, аби бу­ти кра­щим чи ста­ти та­ким, а в то­му, що­би впи­са­ти­ся в об­ста­ви­ни і не зла­ма­ти­ся – при­гну­ти­ся, під­ве­сти­ся, від­хи­ли­ти­ся, вда­ри­ти… Гну­чка, як сте­бло, ан­те­на на та­ке зда­тна, жорс­тка бол­ван­ка – ні. Лю­ди ча­сто по­во­дя­ться до­во­лі «бол­ва­ни­сто». Го­лов­на при­чи­на – за­галь­на інер­тність сприйня­т­тя, не­зда­тність зро­зу­мі­ти змі­ни на ран­ній ста­дії. А ко­ли на­ре­шті по­мі­ча­ють, уже над­то пі­зно при­сто­со­ву­ва­ти­ся. Но­ва хви­ля те­бе вже зми­ла. Від по­ді­бно­го ре­зуль­та­ту мо­же по­стра­жда­ти і окре­ма лю­ди­на, і бі­знес, і ці­ла дер­жа­ва, і все люд­ство. Інер­тність змі­цню­є­ться че­рез ша­бло­ни. Сам по со­бі ша­блон – твер­да фор­ма або фор­му­ла. Це про­це­ду­ра, ал­го­ритм, мар­шрут. Все сві­до­ме жи­т­тя скла­да­є­ться з ша­бло­нів – вста­ти, ко­ли дзво­нить бу­диль­ник, уми­ти­ся, за­ва­ри­ти ка­ву, одяг­ти­ся то­що. Спіл­ку­ва­н­ня з лю­дьми, ети­кет, за­ко­ни, но­ме­ри дру­зів у те­ле­фо­ні – теж ша­бло­ни. І ще ба­га­то ін­шо­го. Чи по­га­на про­це­дур­на по­ве­дін­ка? Ні. Чи пе­ре­шко­джає во­на при­сто­су­ван­ню до змін, а зна­чить, ви­жи­ван­ню? Так. Де­ко­ли не ду­же, а іно­ді кри­ти­чно.

Ада­пта­ція до ситуації

Всі зна­ють, що влі­тку те­пло. Та­кий ша­блон, фор­му­ла по­ве­дін­ки при­ро­ди. Але мо­же влі­тку бу­ти хо­ло­дний день? Вчо­ра ще хо­ди­ли в лег­ко­му вбран- ні, а сьо­го­дні хо­че­ться одя­гну­ти­ся по-осін­ньо­му. Чи всі пі­дуть на ро­бо­ту уте­пле­ни­ми? Ні. У ба­га­тьох не ви­ста­чить смі­ли­во­сті або ре­а­кції на роз­рив ша­бло­ну. По­за­вчо­ра бу­ло те­пло, вчо­ра бу­ло те­пло і сьо­го­дні по­вин­но бу­ти те­пло – лі­то ж. «Інер­тні» осо­би, які так ду­ма­ють, ви­хо­дять на ву­ли­цю й за­сту­джу­ю­ться. А той, хто при­сто­су­вав­ся і одя­гнув­ся, зеко­но­мив на лі­ках, вклав гро­ші в якусь но­ву ідею і розба­га­тів. Жи­т­тя пі­шло ін­шим шля­хом, а по­чи­на­ло­ся все з ада­пта­ції до змін че­рез роз­рив ша­бло­нів. Чи тре­ба бу­ти силь­ним, ду­же ро­зум­ним чи ве­зу­чим, що­би одя­гну­ти­ся те­плі­ше, ко­ли похо­ло­да­ло? Ні. Ось і ви­жи­ва­ють не най­силь­ні­ші і най­ро­зум­ні­ші, а ті, хто швид­ко змі­нює по­ве­дін­ку при змі­ні «по­го­ди». На жаль, ма­ло ко­го в ди­тин­стві вчать огля­да­ти­ся на за­дні ко­ле­са, слід­ку­ва­ти, ку­ди ві­тер дме і яка тем­пе­ра­ту­ра за ві­кном. До­ро­слі ма­ють ва­жли­ві­ші спра­ви. На­при­клад, за­ван­та­жу­ва­ти в ді­тей, як у комп'ютер, ще більше жорс­тких ша­бло­нів. До­ки по­ня­т­тя «що до­бре, а

Ада­пта­ці­яi по су­тіi є від­по­від­ні­стю до ста­ну ре­чей чи при­ве­де­н­ням се­бе до ці­єї від­по­від­но­сті

що по­га­но» не по­лі­зуть у ді­тей з вух. Жи­т­тя пов­ся­кчас зба­га­чу­є­ться но­ви­ми фа­кта­ми, які за ста­ри­ми фор­му­ла­ми не об­чи­слю­ю­ться. Так що ва­жли­во не за­над­то за­хо­плю­ва­ти­ся осві­тою. Рів­но­ва­га і тут го­лов­на.

Тре­ну­ва­н­ня ре­а­кції

Як на­вчи­ти се­бе до­ла­ти інер­тність? Ви­про­бо­ву­ю­чи но­ві ре­чі або ви­ко­ну­ю­чи старі но­вим спосо­бом. Ша­блон силь­ний у по­вто­рен­ні, то­му тре­ба уни­ка­ти по­вто­рів. На­при­клад, сьо­го­дні три­ма­ти зу­бну щі­тку чи ви­дел­ку не тою ру­кою, що зав­жди. Зав­тра мо­жна змі­ни­ти ру­ку. Го­лов­не – самому на­пе­ред не зна­ти сво­го рі­ше­н­ня. Суть но­ві­тно­сті в не­спо­ді­ван­ці і не­пе­ре­дба­чу­ва­но­сті. А са­ме від­чу­т­тя но­ві­тно­сті зни­жує інер­тність сприйня­т­тя, що ко­ри­сно для усві­дом­ле­н­ня змін і вча­сної ада­пта­ції до них. Зви­чай­но, не слід за­би­ва­ти цвя­хи го­ло­вою про­сто че­рез ори­гі­наль­ність. Та ко­ли лю­ди­на пси­хі­чно здо­ро­ва, та­ке ба­жа­н­ня в неї і не ви­ни­кне. Мо­ва не про ідіо­ти­чну по­ве­дін­ку, а про вну­трі­шню спон­тан­ність і го­тов­ність до чо­го зав­го­дно. Це мит­тє­ве прийня­т­тя рі­ше­н­ня без роз­ду­мів, ви­хо­дя­чи з по­то­чно­го ста­ну ре­чей, із аб­со­лю­тною до­ві­рою до се­бе. Це сло­ва або дії, які тво­ря­ться ні­би са­мі по со­бі, швид­ше, ніж по­чи­на­єш ро­зу­мі­ти, що від­бу­ва­є­ться. Гра­ни­чно швид­ка ре­а­кція. Са­ме те, що по­трі­бно для ви­жи­ва­н­ня. Роз­ви­ва­є­ться та­ке вмі­н­ня че­рез си­сте­ма­ти­чні тре­ну­ва­н­ня. На­при­клад, мо­жна ви­бра­ти на свій смак будь-яку бі­нар­ну си­сте­му сим­во­лів: «чіт – ли­шка», «оди­ни­ця – нуль», «пра­во­руч – лі­во­руч». Щось про­сте і зро­зумі­ле. Да­лі усві­до­ми­ти (без уяви) ві­дра­зу оби­дві про­ти­ле­жно­сті як ва­рі­ан­ти. Пі­сля цьо­го зро­би­ти ви­бір одно­го з двох. По­тім ще, і ще. До ко­жно­го ви­бо­ру під­хо­ди­ти так, ні­би він пер­ший і єди­ний. Впра­ва ви­ко­ну­є­ться швид­ко і рів­но. Якщо ви­ни­ка­ють на­пру­же­н­ня, вто­ма, зна­чить, ви­бір ро­би­ться за ша­бло­ном. Не­об­хі­дно сфор­му­ва­ти від­чу­т­тя но­ві­тно­сті і по­ча­ти спо­ча­тку. При пра­виль­но­му під­хо­ді ви­ни­кає лег­кість у го­ло­ві, при­хо­дить за­спо­ко­є­н­ня, роз­сла­бле­н­ня і зди­ву­ва­н­ня від сво­їх вла­сних рішень, ні­би ти ду­ма­єш швид­ше, ніж твій мо­зок. При по­стій­них тре­ну­ва­н­нях ми­сле­н­ня при­ско­рю­є­ться, по­ве­дін­ка стає не­пе­ре­дба­чу­ва­ною, але во­дно­час не бо­же­віль­ною, а кмі­тли­во-ори­гі­наль­ною, як у ге­нія або в лю­ди­ни на рів­ні про­сві­тле­ної, яка про­бле­ми ви­рі­шує одним сло­вом чи же­стом. Пе­ре­вір­ка впра­ви на при­ла­дах, че­рез еле­ктро­ен­це­фа­ло­граф за­свід­чи­ла, що це ду­же швид­кий спо­сіб до­ся­гне­н­ня ри­тмі­ки моз­ку, який від­по­від­ає гли­бо­кій ме­ди­та­ції, при від­су­тно­сті зни­же­н­ня кон­цен­тра­ції. Своє­рі­дний ре­жим усві­дом­ле­но­го сну на­яву або май­стра кунг-фу. Зви­чай­но, не­має ні­яко­го су­во­рих пра­вил що­до швид­ко­сті спри­йма­н­ня. Та вча­сна ре­а­кція до­сте­мен­но до­по­мо­же уни­кну­ти ба­га­тьох не­при­єм­но­стей і на­віть вря­ту­ва­ти жи­т­тя, а от си­ла – ще пи­та­н­ня.

Ві­чу­т­тя но­ві­тно­сті зни­жує інер­тність сприйня­т­тяi що ко­ри­сно для усві­дом­ле­н­ня змін і вча­сної ада­пта­ції до них

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.