Змі­ни­ти жи­т­тя в 40+.

Як по­до­ла­ти стра­хи та ре­а­лі­зу­ва­ти своє по­кли­ка­н­ня

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Бе­сі­ду ве­ла Юлія Па­ла­мар­чук

До­ла­є­мо стра­хи та ре­а­лі­зу­є­мо по­кли­ка­н­ня Аля Ку­хар­чук

Що вас спо­ну­ка­ло до кар­ди­наль­ної змі­ни про­фе­сії? Ме­не зму­си­ло жи­т­тя, осо­би­ста дра­ма – хво­рі­ла моя донь­ка. Всі лі­ка­рі ка­за­ли, що во­на весь час при­йма­ти­ме пре­па­ра­ти. Я на свій страх і ри­зик ви­рі­ши­ла лі­ку­ва­ти її на­ро­дни­ми за­со­ба­ми, тра­ва­ми. Дов­го до­слі­джу­ва­ла це пи­та­н­ня і за­ці­ка­ви­ла­ся. Крім то­го, донь­ка по­тре­бу­ва­ла зна­чної ува­ги, і ви­ко­ну­ва­ти основ­ну ро­бо­ту я не ма­ла змо­ги. Так я ви­тя­гла ди­ти­ну з ду­же важ­ко­го ста­ну та змі­ни­ла своє жи­т­тя. За­раз донь­ка здо­ро­ва, і все сла­ва Бо­гу.

Яку спра­ву вам до­ве­ло­ся за­ли­ши­ти? Я пра­цю­ва­ла в еко­но­мі­чній жур­на­лі­сти­ці, маю до­свід ро­бо­ти на те­ле­ба­чен- ні та в PR. Але пі­сля то­го жит­тє­во­го уро­ку зро­зумі­ла, що в лю­ди­ни є сфе­ри, про які во­на на­віть не за­ми­слю­є­ться, а во­ни все одно від­кри­ва­ю­ться тим чи ін­шим чи­ном. Зі мною це ста­ло­ся че­рез страх, біль, важ­кі ви­про­бу­ва­н­ня. Але вре­шті-решт ре­зуль­тат ви­явив­ся по­зи­тив­ним.

Ви колись мрі­я­ли про про­фе­сію лі­ка­ря? Так. Але у кон­текс­ті ви­бо­ру: вчи­ти­ся або на лі­ка­ря, або на вчи­те­ля, або на ди­зай­не­ра. Я бу­ла на роз­до­ріж­жі та обра­ла пре­стиж – жур­на­лі­сти­ку. Вступ до ви­шу для ме­не став до­ся­гне­н­ням – дів­чин­ка без зв' яз­ків і під­трим­ки всту­пи­ла до го­лов­но­го

Ко­ли ми вже до­ся­гли успі­ху в кар’єрі і отри­му­є­мо за­до­во­ле­н­ня від то­го, що ро­би­мо, то ду­мок про змі­ни не ви­ни­кає. Та ча­сом жи­т­тя зму­шує по­ча­ти транс­фор­ма­цію. Як то­ді по­бо­ро­ти свої стра­хи та слі­ду­ва­ти за по­кли­ка­н­ням? Сво­їм до­сві­дом змін із «КЖ» по­ді­ли­ла­ся не­зви­чай­на жін­ка: у ми­ну­ло­му – успі­шний жур­на­ліст, а ни­ні – май­бу­тній кар­діо­лог-ре­а­ні­ма­то­лог. Лі­кар – це …бі­ла кіс­тка»i ін­те­лі­ген­тi який має ши­ро­кий сві­то­гляд та во­ло­діє ба­га­тьма про­фе­сі­я­ми

уні­вер­си­те­ту кра­ї­ни на по­пу­ляр­ний фа­куль­тет. Я вдя­чна то­му рі­шен­ню і то­му пе­рі­о­ду мо­го жи­т­тя. Без ньо­го я б сьо­го­дні не ста­ла лі­ка­рем, який по- ін­шо­му ди­ви­ться на ме­ди­ци­ну. Той до­свід, вмі­н­ня спіл­ку­ва­ти­ся, ін­те­лект, еру­ди­ція – це все за­раз стає в на­го­ді. Сьо­го­дні з лі­ка­рів на­ма­га­ю­ться зро­би­ти ре­мі­сни­ків, які пра­цю­ють тіль­ки по про­то­ко­лах. На­справ­ді лі­кар – це « бі­ла кіс­тка » , ін­те­лі­гент, який має ши­ро­кий сві­то­гляд та во­ло­діє ба­га­тьма про­фе­сі­я­ми.

Із чо­го ви по­чи­на­ли? Бу­ли мо­мен­ти сум­ні­ву? Два ро­ки я ва­га­ла­ся, пе­ре­бу­ва­ла в по­шу­ку об­хі­дних шля­хів для здо­бу­т­тя ме­ди­чних знань без на­вча­н­ня у ви­ші. Ви­яви­ло­ся, що бі­лий ха­лат я мо­жу вдяг­ти лише пі­сля ше­сти ро­ків на­вча­н­ня плюс ще двох ро­ків ін­тер­на­ту­ри. Але я не га­я­ла ча­су, роз­ви­ва­лась: здо­бу­ла осві­ту в між­на­ро­дній шко­лі астро­ло­гії, на кур­сах фі­то­те­ра­пії та аюр­ве­ди. Зго­дом по­ча­ла кон­суль­ту­ва­ти за ци­ми на­прям­ка­ми та за те­мою здо­ро­во­го хар­чу­ва­н­ня. Про­во­ди­ла ле­кції, зби­ра­ла май­стер­кла­си і одно­ча­сно пра­гну­ла до глиб­ших знань. Але пи­та­н­ня ві­ку ме­не ля­ка­ло. Ме­ди­ци­на – не гу­ма­ні­тар­на на­у­ка, за­кін­чи­ти за­о­чне від­ді­ле­н­ня і ста­ти силь­ним спе­ці­а­лі­стом у цій сфе­рі не­мо­жли­во. Якось я про­во­ди­ла те­ле­фон­ну кон­суль­та­цію з фі­то­те­ра­пії. Мій чо­ло­вік у той мо­мент був не в гу­мо­рі і пі­сля за­кін­че­н­ня роз­мо­ви жорс­тко ска­зав:

У XSIII-XIX сто­річ­чях лі­ка­рі на­вча­ли­ся май­же по 20 ро­ків і по­чи­на­ли пра­кти­ку­ва­ти у ві­ці за 50. Сьо­го­дні ме­ди­чна осві­та скла­дає …всьо­го» 8-V ро­ків

«Яке ти пра­во ма­єш кон­суль­ту­ва­ти? У те­бе не­має осві­ти, ти не лі­кар». Ця фра­за, ма­буть, для ме­не ста­ла по­ча­тком транс­фор­ма­ції. Я впо­ра­ла­ся зі страхом «бу­ти не­фор­ма­тним за ві­ком сту­ден­том» та на­сту­пно­го ж дня пі­шла до ін­сти­ту­ту. В де­кіль­кох на­вчаль­них за­кла­дах ме­ні від­мо­ви­ли, оскіль­ки на­бір уже бу­ло за­кін­че­но. Зда­ва­ло­ся б, на­став час опу­сти­ти ру­ки. Але ме­ні по­ща­сти­ло: я зна­йшла те­ле­фон ре­кто­ра Ака­де­мії еко­ло­гії та ме­ди­ци­ни, по­дзво­ни­ла йо­му, і він дав зго­ду на зу­стріч. Бе­сі­да ви­йшла ці­ка­вою та про­ду­ктив­ною – я скла­ла іспи­ти і вдру­ге в жит­ті, в 40 ро­ків, ста­ла сту­ден­ткою. Від­то­ді пе­ре­бу­ваю в ста­ні ей­фо­рії, ме­ні ці­ка­во все. І за­раз на­вча­юсь з на­ба­га­то біль­шою від­да­чею та ін­те­ре­сом, ніж у 17.

Ви вже по­ча­ли пра­кти­ку­ва­ти, чи є па­ці­єн­ти? В Ака­де­мії ми по­вин­ні про­хо­ди­ти лі­кар­ську пра­кти­ку, але для ме­не цьо­го не­до­ста­тньо. Я на­ма­га­юсь зна­йти до­да­тко­ві можливості пра­кти­ку­ва­ти­ся, на­при­клад, у ре­а­ні­ма­ції або ін­ших від­ді­ле­н­нях. На жаль, по­ки не­має ча­су для пов­но­цін­ної ро­бо­ти в лі­кар­ні, то­му що на­вча­н­ня по­тре­бує ба­га­то ува­ги та сил. Але я зав­жди на­ма­га­ла­ся бу­ти са­мо­стій­ною оди­ни­цею, то­му за­по­ча­тку­ва­ла вла­сні про­е­кти зі сху­дне­н­ня, аюр­ве­ди та здо­ро­во­го хар­чу­ва­н­ня. Та­кож ми­ну­ло­го ро­ку скла­ла іспит на так зва­ний Крок-1 і маю пра­во пра­цю­ва­ти як фельд­шер або ме­ди­чна се­стра.

Яку спе­ці­а­лі­за­цію ви обра­ли? По­шу­ки сво­го при­зна­че­н­ня в ме­ди­ци­ні бу­ли дов­ги­ми. З одно­го бо­ку, я впев­не­на в то­му, що тра­ви, мі­не­ра­ли і здо­ро­ве хар­чу­ва­н­ня лі­ку­ють 90% хво­роб, тож мо­жна оби­ра­ти те­ра­пев­ти­чний на­пря­мок. Але те­ра­певт – це спе­ці­а­ліст, який ви­дає до­від­ки. До ін­сти­ту­ції сі­мей­но­го лі­ка­ря нам ще да­ле­ко. То­му я ви­рі­ши­ла ви­вча­ти ін­тен­сив­ні та ме­жо­ві ста­ни і обра­ла спе­ці­а­лі­за­цію ін­тен­си­ві­ста- кар­діо­ло­га або ре­а­ні­ма­то­ло­га.

Чи під­три­ма­ли рі­дні ва­ше рі­ше­н­ня? Го­лов­на під­трим­ка для ме­не – мій чо­ло­вік. Він лю­ди­на не­ба­га­то­слів­на, від­дає пе­ре­ва­гу ді­ям. Йо­го ма­те­рі­аль­не спри­я­н­ня, по­ва­га до мо­їх успі­хів та за­ува­же­н­ня ду­же на­ди­ха­ють до роз­ви­тку в про­фе­сії. Чо­ло­вік для ме­не як мі­ри­ло: якщо він до­слу­ха­є­ться, зна­чить, у ме­не є хист і я мо­жу пра­цю­ва­ти з лю­дьми. На­віть до­чка ви­рі­ши­ла ста­ти хі­рур­гом, і, ме­ні здається, що во­на до­ся­гне ме­ти. Ма­ма та­кож ме­не ду­же під­три­мує. Мо­жна ска­за­ти, що у нас фор­му­є­ться ме­ди­чна ди­на­стія. Мій ді­дусь був вій­сько­вим хі­рур­гом, ба­тько мав до цьо­го хист, але, на жаль, не ре­а­лі­зу­вав се­бе в цій сфе­рі. Я вдя­чна сво­їй сім'ї за ве­ли­че­зну під­трим­ку і тер­пі­н­ня. Для ме­не ду­же ва­жли­во від­чу­ва­ти їхню ві­ру в ме­не і мій успіх.

Як ви ада­пту­є­те­ся до но­вих умов жи­т­тя? Зви­чай­но, ко­ли спіл­ку­є­шся з мо­лод­дю, змі­ню­є­ться і твій по­гляд на ре­аль­ність. Я по­ча­ла по-ін­шо­му вдя­га­ти­ся, пи­ти без­ал­ко­голь­ні мо­ло­ді­жні ко­ктей­лі, на­віть ін­ко­ли ро­блю сел­фі. Ме­ні не­скла­дно ада­пту­ва­ти­ся до будь- яких умов, я не мо­жу зна­хо­ди­ти­ся по­стій­но в ру­ти­ні та одна­ко­во­сті. Ма­буть, са­ме то­му обра­ла на­пря­мок ін­тен­сив­ної те­ра­пії: кри­ти­чні ста­ни – ду­же актив­на і емо­цій­на сфе­ра ме­ди­ци­ни. Во­на для та­ких лю­дей, як я.

Ви зна­є­те ко­гось, хто отри­мує ме­ди­чну осві­ту пі­сля 40 ро­ків? Та­ких лю­дей ду­же ба­га­то. У ме­ди­чно­му уні­вер­си­те­ті ім. Бо­го­моль­ця є спе­ці­аль­ні гру­пи для стар­шо­го по­ко­лі­н­ня сту­ден­тів. Там на­вча­ю­ться лю­ди, яким уже не 40, а 50, 60 і на­віть 70 ро­ків. За­га­лом, на ко­мер­цій­ній осно­ві всі ви­ші при­йма­ють сту­ден­тів у будь- яко­му ві­ці, тож я не уні­каль­на.

Справ­жній лі­кар – це тіль­ки той, хто усві­дом­ле­но при­йшов до фа­ху? Ви аб­со­лю­тно пра­ві. Ба­га­то мо­ло­ді всту­па­ють до ме­ди­чних ви­шів, не ро­зу­мі­ю­чи, на­ві­що во­ни це ро­блять. На­пев­но, в 18 я теж не все ро­би­ла сві­до­мо. В XVIII– XIX сто­річ­чях лі­ка­рі на­вча­ли­ся май­же по 20 ро­ків і при­хо­ди­ли до пра­кти­ки у ві­ці за 50. Сьо­го­дні ме­ди­чна осві­та скла­дає 8– 9 ро­ків. Я спо­ді­ва­ю­ся, що за цей час ко­жен сту­дент зро­зу­міє, до чо­го пра­гне і яким лі­ка­рем хо­че ста­ти. Про­йшов­ши до­сить скла­дний шлях, мо­жу ска­за­ти, що у ко­жно­го своя істо­рія. Є ба­га­то лю­дей, які і за­раз ме­не не ро­зу­мі­ють. У «ми­ну­ло­му» жит­ті я успі­шно пра­цю­ва­ла жур­на­лі­стом, ме­ні по­до­ба­ла­ся ця робота. Але я зро­би­ла крок у не­ві­до­мість і ще жо­дно­го ра­зу не по­шко­ду­ва­ла. Стра­шні­ше за­стряг­ти в ру­тин­но­му бо­ло­ті і нав'яза­них ме­жах. На­ба­га­то ці­ка­ві­ше жи­ти по­за сте­ре­о­ти­па­ми й стра­ха­ми. Ска­жу ба­наль­но: не бій­те­ся змі­ню­ва­ти жи­т­тя, це ці­ка­во.

Ко­ли спіл­ку­є­шся з мо­лод­дюi змі­ню­є­ться по­гляд на жи­т­тя

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.