«Яхта – це мо­дель сві­ту».

Од­кро­ве­н­ня двох ка­пі­та­нів Оле­ксандр Шкрим­бал, Оле­ксандр Бур­цев

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Бе­сі­ду ве­ли На­та­лія Тлу­ма­цька, Юлія Па­ла­мар­чук, Іри­на Скри­пак, Інес­са Крав­чен­ко

Як ви ста­ли ка­пі­та­на­ми? Оле­ксандр Шкрим­бал: Я дав­но мрі­яв хо­ди­ти на яхті, але не хо­тів бу­ти тіль­ки спо­сте­рі­га­чем – по­трі­бно бу­ло ке­ру­ва­ти! Щоб не бу­ти па­са­жи­ром, я від­ра­зу пі­шов на кур­си шкі­пе­рів, де, до ре­чі, і по­зна­йо­мив­ся і по­то­ва­ри­шу­вав із Са­шком Бур­це­вим. Щой­но отри­мав лі­цен­зію на управ­лі­н­ня яхтою, май­же від­ра­зу дру­зі за­про­по­ну­ва­ли нам від­пра­ви­ти­ся у по­до­рож під ві­три­ла­ми до Хор­ва­тії, але по­трі­бно бу­ло на­бра­ти ко­ман­ду (мі­ні­мум п'яте­ро лю­дей). Спо­ча­тку не ві­ри­ли сво­є­му ща­стю і то­му, що лю­ди на­бе­ру­ться. Однак усе ви­йшло – зі­бра­ло­ся стіль­ки лю­дей, що до­ве­ло­ся бро­ню­ва­ти три яхти! Вже у Хор­ва­тії три ти­жні я тре­ну­вав свої на­ви­чки. Ді­ста­вав­ся мі­сця по­ча­тку по­до­ро­жі на Адрі­а­ти­ці, де сто­я­ла на­ша яхта, на мо­то­ци­клі з одні­єю дум­кою: «Те­пер моє жи­т­тя змі­ни­ло­ся без­по­во­ро­тно». Під час пер­шої по­до­ро­жі бу­ло всі­ля­ке – щось ла­ма­ло­ся, з'яв­ля­ли­ся не­по­лад­ки у двох не­за­ле­жних яхтах, від­мов­ля­ли дви­гу­ни, ми за­хо­ди­ли вно­чі в не­зна­йо­мий порт... Але пі­сля то­го, як усе за­кін­чи­ло­ся, ми зро­зумі­ли, що впо­ра­ли­ся з усі­ма тру­дно­ща­ми, не під­дав­ши ні­ко­го не­без­пе­ці. То­ді і при­йшло усві­дом­ле­н­ня вла­сної спро­мо­жно­сті та то­го, що яхти – це на­зав­жди. Пі­зні­ше бу­ли ін­ші кур­си, пра­кти­ка, но­ві лі­цен­зії на ке­ру­ва­н­ня яхта­ми... І тіль­ки по­тім, зав­дя­ки Са­шко­ві Бур­це­ву, я впер­ше са­мо­стій­но ке­ру­вав яхтою про­тя­гом чо­ти­рьох ти­жнів. Так я став ка­пі­та­ном. Оле­ксандр Бур­цев: Про­тя­гом жи­т­тя ба­га­то лю­дей змі­ню­ють про­фе­сії. Спра­ва в то­му, що ко­ли ви хо­че­те ки­мось ста­ти, ви не зав­жди ба­чи­те по­трі­бний шлях, то­му ба­га­то хто оби­рає на­вча­н­ня, яке мо­же ве­сти в ін­ший бік, у не­по­трі­бно­му лю­ди­ні на­пря­мі. Рі­ше­н­ня ста­ти ка­пі­та­ном бу­ло до­ле­но­сним, та я не одра­зу до цьо­го при­йшов – спер­шу, як і Са­ша Шкрим­бал, пра­цю­вав в Іт-ком­па­нії, жив зви­чай­ним жи­т­тям у ме­га­по­лі­сі.

Але ча­сто є ко­ро­тший шлях до мрії. На­при­клад, на­вча­н­ня на шкі­пе­ра ві­триль­ної яхти три­ває від двох ти­жнів (ін­тен­сив) до трьох мі­ся­ців. Пі­сля цьо­го ще кіль­ка ра­зів по­трі­бно схо­ди­ти на яхті, ба­жа­но з ін­шим ка­пі­та­ном.

А чим яхти від­рі­зня­ю­ться від ін­ших су­ден? О. Б.: Яхта – це єди­ний ко­ра­бель, при­зна­че­ний ви­ня­тко­во для від­по­чин­ку. Мо­жна ска­за­ти, що є дві ка­те­го­рії су­ден: пер­ша – вій­сько­ві, тор­го­вель­ні, транс­порт­ні ко­ра­блі, а дру­га – яхти. Во­ни бу­ва­ють ві­триль­ні або мо­тор­ні. Мо­тор­ний чо­вен мо­же бу­ти зав­довж­ки 100 ме­трів, але він теж вва­жа­є­ться яхтою. О. Ш.: Зна­є­те, в чо­му ще при­на­дність яхти? Ве­ли­кий ко­ра­бель – це «ви­со­тка» на во­ді. Пе­ре­бу­ва­ю­чи на ньо­му, скла­дно по­ба­чи­ти кра­су при­ро­ди, від­чу­ти змі­ну ві­тру на сво­є­му облич­чі, на­со­ло­ди­ти­ся хо­дом су­дна. На яхті ж усе це до­сту­пно що­хви­ли­ни. Ви від­чу- ва­є­те, що змі­нив­ся ві­тер, – і ро­зу­мі­є­те, що те­пер яхта або спо­віль­ни­ться, або при­ско­ри­ться.

Як ви ви­зна­ча­є­те на­прям ві­тру? О. Ш.: Один наш зна­йо­мий ка­пі­тан ка­же, що це «від­чу­т­тя на що­ках». Ко­ли по­чи­на­єш це від­чу­ва­ти, мо­жеш на­віть ви­зна­чи­ти то­чне від­хи­ле­н­ня ві­тру, на­при­клад, що він змі­нив­ся на 20–30 гра­ду­сів.

У яхтин­гу існує ко­декс че­сті? О. Ш.: Так, ко­декс че­сті є, але він не­гла­сний – ні­де не про­пи­са­ний, однак усі яхтсме­ни про ньо­го зна­ють. За­ня­т­тя яхтин­гом з'яви­ло­ся у Бри­та­нії. Це бу­ла роз­ва­га для ари­сто­кра­тів, які зма­га­ли­ся між со­бою. При­чо­му зма­га­н­ня бу­ло спра­вою не тіль­ки те­хні­ки, але і че­сті. На­при­клад, ко­ли уча­сник, оги­на­ю­чи буй, тор­кнув­ся йо­го бор­том, він по­ви­нен був обі­гну­ти цей буй ще раз. Про­кон­тро­лю­ва­ти це ду­же скла­дно, то­му спо­ді­ва­ли­ся ли­ше на че­сне сло­во уча­сни­ків. Одно­го ра­зу ша­нов­ний сер тор­кнув­ся буя, але зне­хту­вав пра­ви­лом, щоб ви­гра­ти час, і по­плив да­лі. Ко­ли він ви­грав ре­га­ту, йо­му вру­чи­ли на­го­ро­ду, але на зма­га­н­ня біль­ше не за­про­шу­ва­ли. На жаль, ба­га­то хто за­бу­ває про ко­декс, а під час на­вча­н­ня ін­стру­кто­ри не зав­жди на­га­ду­ють про йо­го до­три­ма­н­ня. Але нор­маль­на пра­кти­ка – це до­три­му­ва­ти­ся пра­вил. На­при­клад, якщо вам по­трі­бно при­швар­ту­ва­ти­ся або прив'яза­ти­ся до су­сі­дньої яхти, ви мо­же­те це зро­би­ти без до­зво­лу ка­пі­та­на. Про­те ви не ма­є­те пра­ва без йо­го зго­ди зай­ти на борт цьо­го чов­на. Це озна­чає, що ви не змо­же­те прой­ти че­рез па­лу­бу чу­жої яхти, щоб зійти на бе­рег. Вам до­ве­де­ться ски­ну­ти на во­ду на­дув­ний чо­вен і вже на ньо­му доби­ра­ти­ся до су­ші. Та­кож ні­ко­му не мо­жна від­мов­ля­ти у по­ря­тун­ку жи­т­тя. Ві­дмо­ви­ти­ся ря­ту­ва­ти май­но мо­жна, але жи­т­тя – ні­ко­ли! І та­ких пра­вил у ко­де­ксі ба­га­то.

Які най­ва­жли­ві­ші пра­ви­ла по­ве­дін­ки в яхтин­гу? О. Ш.: Яхтинг – як жи­т­тя, та­кий же ба­га­то­гран­ний. У ньо­му все має зна­че­н­ня: від­чу­т­тя змі­ни при­ро­ди, по­го­ди, на­віть рів­ня куль­ту­ри нав­ко­ло... Яхтинг у ци­ві­лі­зо­ва­но­му мі­сці ду­же від­рі­зня­є­ться від яхтин­гу на ди­кій те­ри­то­рії. Крім то­го, по­трі­бно чі­тко від­чу­ва­ти пси­хо­ло­гі­чний клі­мат у ко­ман­ді. Лю­ди­на без спе­ці­аль­ної під­го­тов­ки, ви­ру­ша­ю­чи в мі­ся­чну по­їзд­ку на яхті, вже че­рез пів­дня мо­же «по­зе­ле­ні­ти», а че­рез два дні зій­де на бе­рег і не за­хо­че біль­ше чу­ти про мор­ські по­до­ро­жі. Лю­ди, які впер­ше по­тра­пля­ють до ме­не на чо­вен, не зна­ють мо­го сти­лю управ­лі­н­ня, але зав­да­н­ня шкі­пе­ра – не тіль­ки ке­ру­ва­ти яхтою, а й зро­би­ти так, щоб усім бу­ло ком­фор­тно і всі отри­ма­ли за­до­во­ле­н­ня від по­їзд­ки. Моє зав­да­н­ня – по­сту­по­во по­ка­за­ти но­ва­чкам усі ню­ан­си і сюр­при­зи, які мо­жуть їх очі­ку­ва­ти в мо­рі. На­при­клад, якщо я ба­чу, що на­бли­жа­є­ться шторм, то я по­ви­нен ви­зна­чи­ти, чи го­то­ва ко­ман­да прой­ти це ви­про­бу­ва­н­ня. Якщо не го­то­ва – ми че­ка­є­мо, до­ки мо­ре за­спо­ко­ї­ться. По­трі­бно вмі­ти не під­хо­ди­ти до «ме­жі не­без­пе­ки», то­му ка­пі­тан яхти по­ви­нен бу­ти по­пе­ре­ду не­без­пе­ки на 2–3 кро­ки. Так са­мо, як і в жит­ті, по­трі­бно ду­ма­ти стра­те­гі­чно, на­пе­ред.

Що вам най­біль­ше по­до­ба­є­ться в яхтин­гу? О. Б.: На по­ча­тку бу­ло від­чу­т­тя, що я опи­нив­ся у но­во­му сві­ті. Бу­ло ці­ка­во все – яхта, ке­ру­ва­н­ня нею, пер­ше від­швар­то­ву­ва­н­ня... По­тім я зро­зу­мів, що, одно­го ра­зу пір­нув­ши у чи­сту бу­хту, на зви­чай­ний пляж уже не пі­ду. Окрім то­го, з'яв­ля­є­ться ба­га­то зна­йомств із за­хо­пле­ни­ми сво­єю спра­вою лю­дьми. Тож при­ро­да, лю­ди і від­чу­т­тя скла­да­ють три­ку­тник ві­триль­ної гар­мо­нії. Зав­дя­ки ві­три­лам я ви­вів для се­бе жит­тє­вий прин­цип: мо­жна греб­ти на яхті, а мо­жна один раз до­бре на­ла­шту­ва­ти ві­три­ла і по­бу­ду­ва­ти зба­лан­со­ва­ну си­сте­му, яка бу­де са­ма вас не­сти. Так і в жит­ті: не по­трі­бно ро­би­ти зай­вих кро­ків – не­об­хі­дно ро­би­ти ефе­ктив­ні. Це сто­су­є­ться і ях- то­во­го про­сто­ру, він теж вка­зує на цю ана­ло­гію. Бо яхта на­справ­ді не­ве­ли­ка, зва­жа­ю­чи на кіль­кість лю­дей, які там пе­ре­бу­ва­ють, але ди­зайн яхти на­стіль­ки ор­га­ні­чно ви­ко­на­ний, що ко­жен кла­птик ви­ко­ри­сто­ву­є­ться ефе­ктив­но. Якщо мі­сце є, во­но при­зна­че­не для чо­гось. Ме­ні це ду­же по­до­ба­є­ться і за сен­сом, і за емо­ці­я­ми.

О. Ш.: Яхта – це мо­дель сві­ту: ма­лень­ка, ком­па­ктна. Во­на ду­же че­сна і зба­лан­со­ва­на. Лю­ди­на мо­же зна­хо­ди­ти цей ба­ланс, вчи­ти­ся йо­му. Якщо ви щось ро­би­те на яхті че­рез си­лу, зна­чить, ви ро­би­те це не­пра­виль­но. Тут при­ро­да і ме­ха­ні­зми пра­цю­ють у тан­де­мі. Якщо ви від­чу­ва­є­те пе­ре­на­пру­же­н­ня, ві­ді­йдіть на два кро­ки на­зад

і по­ду­май­те, що мо­жна змі­ни­ти. Но­вий шлях бу­де на­ба­га­то ефе­ктив­ні­шим, про­сті­шим і, най­го­лов­ні­ше, ці­ка­ві­шим. Ось за це я лю­блю яхтинг! Він ду­же че­сний. Яхті і мо­рю бай­ду­же, скіль­ки у вас ав­то­мо­бі­лів або мо­то­ци­клів у га­ра­жі, в яко­му бу­дин­ку ви жи­ве­те, – ві­тер дме для всіх одна­ко­во. Якщо ви ува­жні до при­ро­ди, то ви та­ким за­ли­ши­те­ся і на ве­ли­кій чи ма­лень­кій яхті, і на тор­го­во­му су­дні.

Які дії мо­жуть при­ве­сти до фа­таль­них си­ту­а­цій? О. Ш.: Най­го­лов­ні­ший ін­стру­мент ро­бо­ти шкі­пе­ра – ува­жність. Він по­ви­нен пе­ред­ба­ча­ти си­ту­а­цію за­зда­ле­гідь і бу­ти го­то­вим до най­не­спо­ді­ва­ні­ших си­ту­а­цій. На­при­клад, ві­три­ла мо­жуть по­рва­ти­ся у двох основ­них ви­пад­ках. Пер­ший – це усві­дом­ле­ний ри­зик, ко­ли яхту за­над­то близь­ко під­во­дять до зо­ни не­без­пе­ки. Дру­гий – не­у­сві­дом- ле­ний ри­зик. Це озна­чає, що ка­пі­тан не вра­ху­вав яки­хось фа­кто­рів: не по­ди­вив­ся про­гноз по­го­ди, не пе­ре­ві­рив мі­цність ни­ток ві­трил то­що. О. Б.: Зав­жди за­ли­ша­є­ться мо­мент ви­пад­ко­во­сті. На ві­три­лах мо­жуть ло­пну­ти шви, мо­же ви­ни­кну­ти те­хні­чна про­бле­ма, яку не­мо­жли­во вча­сно усу­ну­ти… Як і в жит­ті. Але зав­жди є до­ста­тньо ва­рі­ан­тів ви­хо­ду із си­ту­а­ції до по­яви ре­аль­ної про­бле­ми. Іно­ді про­сто по­трі­бно ви­гра­ти час, аби по­тім ма­ти йо­го для по­шу­ку при­чи­ни або ви­кли­ку до­по­мо­ги.

Ві­тер не зав­жди дме ту­ди, ку­ди нам тре­ба. Як на­ла­шту­ва­ти ві­три­ла за ві­тром, щоб ді­йти до ме­ти? О. Б.: Якщо ві­тер є, ми мо­же­мо йти під ві­три­ла­ми май­же в будь-яко­му на­прям­ку. Ві­дрі­зня­ти­ме­ться тіль­ки швид­кість ру­ху. Якщо ж по­трі­бно ді­ста­ти­ся до мі­сця швид­ко, вми­ка­є­мо дви­гун.

Який ві­тер най­спри­я­тли­ві­ший? О. Б.: Най­більш спри­я­тли­вий ві­тер – бі­чний. Так ві­три­ла пра­цю­ють. Це ви­гля­дає як ма­гія, але на­справ­ді пра­цю­ють за­ко­ни фі­зи­ки. О. Ш.: Лю­ди, які не ро­зу­мі­ю­ться на мор­ській спра­ві, ба­жа­ють мо­ря­кам по­пу­тно­го ві­тру, а це в ко­ре­ні не­пра­виль­но. По­пу­тний ві­тер ду­же не­зру­чний для яхти. О. Б.: Ві­три­ла пра­цю­ють у двох ре­жи­мах: пер­ший – за прин­ци­пом па­ра­шу­та, дру­гий – як кри­ло лі­та­ка. І ко­ли ві­тер «по­пу­тний», тоб­то ко­ли зза­ду дме, то ві­три­ло на­ду­ва­є­ться і пра­цює, на­че па­ра­шут: во­но ло­вить ві­тер, який ти­сне на ньо­го, а ві­три­ло вже тя­гне увесь ко­ра­бель.

Як по­пу­тний ві­тер впли­ває на швид­кість? О. Б.: На­справ­ді з по­пу­тним ві­тром яхта йде більш по­віль­но, ніж із бі­чним. А от якщо ві­тер бі­чний чи дме на­зу­стріч, то ві­три­ло стає май­же пла­ским і пра­цює, не­мов кри­ла лі­та­ка. То­ді си­ла кри­ла ке­рує швид­кі­стю по­то­ку. О. Ш.: По­пу­тний ві­тер не­зру­чний тим, що йо­го по­га­но від­чу­ва­єш. Пе­ре­бу­ва­ю­чи на яхті, ви йде­те пра­кти­чно зі швид­кі­стю ві­тру, і зда­є­ться, що йо­го вза­га­лі не­має. На­віть якщо ві­тер силь­ний, мо­ря­кам стає жар­ко. Щой­но ві­тер змі­щу­є­ться вбік, з'яв­ля­є­ться від­чу­т­тя прохо­ло­ди, і ви мо­же­те пе­ре­ве­сти си­лу ві­тру в енер­гію ру­ху. Але го­лов­не, щоб ві­тер був. До­свід­че­ний шкі­пер мо­же ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти пра­кти­чно будь-який ві­тер з ко­ри­стю.

Що озна­чає «ста­ти на курс»? О. Ш.: Іти в обра­но­му на­прям­ку, до­три­му­ва­ти­ся то­го мар­шру­ту, який по­трі­бен у цей мо­мент.

Як ді­йти до по­трі­бної ме­ти швид­ко? О. Ш.: Тре­ба від­штов­ху­ва­ти­ся від зав­да­н­ня: вам по­трі­бно ді­йти чи вам по­трі­бно ді­йти швид­ко? Якщо ви хо­че­те отри­ма­ти за­до­во­ле­н­ня від ві­три­ла, то вам бу­де не­ва­жли­во, скіль­ки ча­су ви ви­тра­ти­те на по­до­рож. Адже в по­їзд­ці мо­жна отри­му­ва­ти за­до­во­ле­н­ня не тіль­ки від мо­ря, але і від бе­ре­га. При­мор­ські мі­ста ті­сно пов'яза­ні з мор­ською куль­ту­рою. На­при­клад, у ба­га­тьох мі­стах Гре­ції на остро­вах не бу­ло до­ріг, що з'єд­ну­ють на­се­ле­ні пун­кти, – спо­лу­че­н­ня бу­ло тіль­ки мо­рем.

Як ми мо­же­мо впли­ва­ти на швид­кість, якщо все-та­ки хо­че­мо йти під ві­три­ла­ми й із за­до­во­ле­н­ням? О. Б.: Ми мо­же­мо в пев­них ме­жах оби­ра­ти ві­тер. О. Ш.: Мо­жна під­ла­шту­ва­ти­ся під ві­тер, на­віть якщо для цьо­го до­ве­де­ться тро­хи ско­ри­гу­ва­ти курс. Якнай­кра­ще на­ла­шту­ва­ти кор­пус і ві­три­ла, а по­тім під­ла­што­ву­ва­ти їх під мін­ли­вий ві­тер.

По­трі­бно весь час ло­ви­ти ві­тер у ві­три­ла? О. Ш.: Ві­тер змі­ню­є­ться по­стій­но – і на­пря­мок, і си­ла. Весь час тре­ба під­ла­што­ву­ва­ти чо­вен під ці змі­ни. За­зви­чай це ро­бить ко­ман­да, а шкі­пер кон­тро­лює за­галь­ний про­цес і пра­виль­ність кур­су, ло­вить ко­жний мо­мент, шу­кає ба­ланс між зов­ні­шні­ми і вну­трі­шні­ми фа­кто­ра­ми.

Чо­го по­збав­ле­ні лю­ди, не пов'яза­ні з мо­рем? О. Ш.: Ве­ли­кої ча­сти­ни сві­ту. На­при­клад, взя­ти Лон­дон. Якщо за­їжджа­ти в мі­сто су­шею, то пер­ши­ми ви ба­чи­те не­трі, але якщо за­хо­ди­ти по Тем­зі, то оче­ви­дно ін­ше – най­кра­си­ві­ша ча­сти­на мі­ста зна­хо­ди­ться вздовж рі­чки. При­чи­на в то­му, що ба­га­то сто­літь у Лон­дон не при­їжджа­ли, а при­хо­ди­ли мо­рем. Та­ким чи­ном, мо­жна по­ба­чи­ти ба­га­то міст очи­ма древ­ніх, та­ки­ми, як во­ни бу­ли за­ду­ма­ні в істо­ри­чний пе­рі­од.

Чи скла­дно ста­ти шкі­пе­ром? О. Ш.: Що­би ста­ти шкі­пе­ром, по­трі­бно отри­ма­ти те­о­ре­ти­чні зна­н­ня з 20 рі­зних ди­сци­плін. На­при­клад, на­ві­га­ція, бу­до­ва ди­зель­но­го дви­гу­на, ае­ро­ди­на­мі­ка ві­трил, кон­стру­кція чов­на, ме­ди­ци­на, ме­тео­ро­ло­гія то­що. О. Б.: По­трі­бно до­бре ро­зу­мі­ти­ся на на­ві­га­ції. Крім ба­зо­вих знань, тре­ба

зна­ти буї, фар­ва­те­ри, про­хід у бу­хту то­що. Не­об­хі­дно зва­жа­ти на те, що є ма­ло­ви­вче­ні ра­йо­ни, які не від­обра­же­ні де­таль­но на кар­тах, і всю­ди мо­жуть че­ка­ти не­спо­ді­ван­ки у ви­гля­ді ри­фів, мі­ли­ни то­що. Тож по­трі­бно йти за при­ла­да­ми.

А як же ро­ман­ти­ка, ко­ли мо­ря­ки про­кла­да­ють шлях за зір­ка­ми?! О. Ш.: За­раз у цьо­му не­має не­об­хі­дно­сті, біль­шість ра­йо­нів уже ви­вче­ні і на­не­се­ні на кар­ту. Але на­віть кар­ти не зав­жди по­ка­зу­ють ре­аль­ну кар­ти­ну. Є мі­сця, де мі­ли­ни по­стій­но змі­щу­ю­ться, і ко­жний раз до­во­ди­ться йти нав­по­ма­цки.

Що озна­чає «бу­ти ка­пі­та­ном»? О. Ш.: Ка­пі­тан – лю­ди­на, яка бе­ре від­по­від­аль­ність за чо­вен, се­бе і жи­т­тя всіх чле­нів екі­па­жу. У жит­ті вза­га­лі ва­жли­во бра­ти на се­бе від­по­від­аль­ність, бу­ти ка­пі­та­ном сво­єї до­лі.

Ка­пі­тан мо­же бу­ти без ко­ман­ди? О. Ш.: На чов­ні зав­жди є ко­ман­да, але її склад мо­же бу­ти рі­зним: один ка­пі­тан і два-три но­ва­чки; ка­пі­тан і па­ра до­свід­че­них ма­тро­сів; ка­пі­тан, ма­тро­си і но­ва­чки. Я вва­жаю всіх лю­дей, які пе­ре­бу­ва­ють на чов­ні, ко­ман­дою. Але я не за­пе­ре­чую, якщо хтось від­мо­ви­ться від ви­ко­на­н­ня мо­їх зав­дань. Тіль­ки про це ка­пі­тан по­ви­нен зна­ти до то­го, як яхта від­швар­ту­є­ться від бе­ре­га.

Як ство­ри­ти зла­го­дже­ність ко­ман­ди? О. Ш.: Ви тор­кну­ли­ся ва­жли­во­го пи­та­н­ня. За зла­го­дже­ність ко­ман­ди від­по­від­аль­ність теж не­се ка­пі­тан. Йо­го зав­да­н­ня – роз­по­ді­ля­ти ро­бо­ту на су­дні так, щоб бу­ла ефе­ктив­на до­по­мо­га один одно­му і не ви­ни­ка­ло кон­флі­ктів. Пси­хо­ло­гі­чний клі­мат у ко­ман­ді – теж зав­да­н­ня ка­пі­та­на, і йо­го мо­жна по­рів­ня­ти з пра­виль­но на­ла­што­ва­ни­ми ві­три­ла­ми. Якщо на яхті все на­ла­што­ва­но пра­виль­но, зна­до­би­ться мі­ні­маль­на участь ка­пі­та­на у ру­сі по кур­су. Ко­ли ка­пі­та­ну ві­до­мий акту­аль­ний про­гноз по­го­ди, він знає хви­лю і пра­виль­но на­ла­што­вує пе­ре­дні та за­дні ві­три­ла (во­ни зба­лан­со­ва­ні між со­бою, з кор­пу­сом чов­на, кер­мом, хви­ля­ми і ві­тром), то мо­жна на­віть за штур­вал не бра­ти­ся – яхта са­ма бу­де пли­сти.

Зда­є­ться, що ка­пі­тан ні­чо­го не ро­бить… О. Ш.: Так, він про­сто ди­ви­ться і тон­ко від­чу­ває все, що від­бу­ва­є­ться. Він так пра­цює: про­пу­скає всі да­ні че­рез ті­ло, свої від­чу­т­тя, зна­н­ня, до­свід.

Що ва­жли­ві­ше – зна­н­ня пра­вил чи ін­ту­ї­ція? О. Ш.: У цьо­му по­ви­нен бу­ти ба­ланс. Ні­ко­ли не мо­жна бу­ти впев­не­ним у то­му, що зна­єш все.

О. Б.: Я зго­ден із Са­шком – по­ви­нен бу­ти ба­ланс. Але ін­ту­ї­ція з'яв­ля­є­ться вже пі­сля то­го, як на­бу­ва­ю­ться до­свід і зна­н­ня.

Ви го­во­ри­те про рі­вень про­фе­сіо­на­лі­зму? О. Б.: Це стан, ко­ли ви вже сві­до­мо не ана­лі­зу­є­те, як пли­вуть хма­ри чи хви­лю­є­ться мо­ре. Ви про­сто це по­мі­ча­є­те бі­чним зо­ром і ро­зу­мі­є­те як ці­лі­сну ідею: «На­бли­жа­є­ться ві­тер». І вам вже не по­трі­бно роз­мір­ко­ву­ва­ти, як же ви до цьо­го ді­йшли.

Чи швид­ко ви пе­ре­хо­ди­те від дум­ки до дії? О. Ш.: Мит­тє­во. Всі рі­ше­н­ня на яхті при­йма­ю­ться ду­же швид­ко. При­чо­му не­за­ле­жно від скла­дно­сті рі­ше­н­ня – по­ди­ви­ти­ся, по­спо­сте­рі­га­ти, за­пи­та­ти чи ді­я­ти – во­но при­йма­є­ться зав­жди усві­дом­ле­но.

Як ви під­би­ра­є­те ко­ман­ду? О. Б.: Ми за­да­є­мо на­прям, а він вже ди­ктує спіль­ність ін­те­ре­сів, до якої за­лу­ча­ю­ться ін­ші лю­ди. На­при­клад, якщо ми пла­ну­є­мо по­до­рож до узбе­реж­жя Фран­ції, то збе­ру­ться лю­ди, яким по­до­ба­є­ться ви­но, си­ри, ре­лакс, пля­жі. А якщо пря­му­є­мо до Гре­ції – за­лу­ча­ю­ться ті, для ко­го більш ва­жли­ві ві­три­ла та актив­ність. Про­те, які б ін­те­ре­си не об'єд­на­ли лю­дей, мо­жуть ви­ни­кну­ти кон­флі­кти. Щоб їх по­пе­ре­ди­ти, ми впро­ва­ди­ли одне пра­ви­ло: від са­мо­го по­ча­тку по­до­ро­жі го­во­ри­ти від­кри­то про те, ко­му що по­до­ба­є­ться або дра­тує. По­тім ми шу­ка­є­мо ком­про­мі­сні рі­ше­н­ня, які бу­дуть ком­фор­тни­ми для всіх. О. Ш.: Спіл­ку­ва­н­ня на чов­ні бу­ду­є­ться на прин­ци­пах від­кри­то­сті та по­ва­ги – до ото­че­н­ня, се­бе, яхто­вих тра­ди­цій, чов­на і ка­пі­та­на. Чи є ав­то­ри­тет ка­пі­та­на на чов­ні? О. Ш.: Без­за­пе­ре­чний, і це пи­та­н­ня без­пе­ки. Шкі­пер не­се від­по­від­аль­ність за всіх, у ньо­го не­має пра­ва на по­мил­ку або ігно­ру­ва­н­ня чо­гось. Він по­ви­нен звер­та­ти ува­гу на ко­жну дрі­бни­цю, щоб весь екі­паж був у без­пе­ці. Шкі­пер на­віть мо­же в ней­траль­них во­дах про­ве­сти ве­сіль­ну це­ре­мо­нію чи офор­ми­ти роз­лу­че­н­ня, зро­бив­ши за­пис у бор­то­во­му жур­на­лі. Пі­зні­ше цей за­пис бу­де слу­гу­ва­ти до­ку­мен­том

у РАЦСІ для офі­цій­ної ре­є­стра­ції то­го, що від­бу­ло­ся.

Чи мо­жна ска­за­ти, що яхта змі­нює лю­дей? О. Ш.: Ще й як! Це стає по­мі­тно вже че­рез три- чо­ти­ри дні пі­сля по­ча­тку яхтин­гу. Осо­бли­во ко­ли лю­ди­на до­зво­ляє со­бі ви­па­сти з ін­фор­ма­цій­но­го про­сто­ру ве­ли­ко­го мі­ста – від­клю­чи­ти ін­тер­нет і мо­біль­ний зв' язок. Одно­го ра­зу в ту­рі до­ве­ло­ся по­се­ли­ти в одній ка­ю­ті хло­пця і дів­чи­ну. Пі­сля по­вер­не­н­ня во­ни ста­ли па­рою, а пі­зні­ше одру­жи­ли­ся. Ве­сі­л­ля офі­цій­но зі­гра­ли в Ки­є­ві, а го­лов­ну це­ре­мо­нію про­ве­ли на яхті, в ту­рі на Сар­ди­нію. За­раз у них двоє ді­тей. Ось так яхта мо­же змі­ни­ти жи­т­тя лю­ди­ни ( смі­є­ться). А ще мо­ре всіх ви­рів­нює: лю­ди­на з не­ста­чею ва­ги на­би­рає кі­ло­гра­ми, а той, ко­му по­трі­бно ски­ну­ти зай­ву ва­гу, на­віть не по­мі­чає, як це від­бу­ва­є­ться. Ді­ти ду­же швид­ко до­ро­слі­ша­ють, про­сто на очах...

У чо­му се­крет – лю­ди­на по­чи­нає кра­ще чу­ти се­бе? О. Ш.: Має зна­че­н­ня змі­на об­ста­нов­ки і близь­кість до при­ро­ди. О. Б.: Лю­ди­на роз­сла­бля­є­ться, змі­ню­є­ться її ритм. У мі­сті ми зви­кли ро­би­ти спра­ви ду­же швид­ко, а в мо­рі є час про­сто по­ди­ви­ти­ся на во­ду, за обрій. На­віть ди­ре­кто­ри ве­ли­ких ком­па­ній роз­сла­бля­ю­ться на­стіль­ки, що бі­га­ють пля­жем і «ря­ту­ють» кра­бів, ви­ко­пу­ю­чи їх із пі­ску.

Лю­ди­на стає со­бою? О. Б.: Ма­буть, так. Лю­ди­на стає більш від­кри­тою, від­вер­тою, «лу­шпи­н­ня» зни­кає. О. Ш.: За ці­єю транс­фор­ма­ці­єю ду­же ці­ка­во спо­сте­рі­га­ти. Ке­рів­ник ком­па­нії зі шта­том 2000 чо­ло­вік і ве­ли­че­зни­ми ре­сур­са­ми в управ­лін­ні по­чи­нає по­во­ди­ти­ся так, ні­би по­вер­та­є­ться в ди­тин­ство.

Один із го­лов­них стра­хів на во­ді – за­хи­ту­ва­н­ня. У чо­му при­чи­на цьо­го яви­ща? О. Ш.: За­хи­ту­ва­н­ня від­бу­ва­є­ться, ко­ли ор­га­нізм ро­зу­міє, що не кон­тро­лює си­ту­а­цію: ті­ло хи­тає, а лю­ди­на при цьо­му ні­чо­го не ро­бить.

Це страх втра­ти­ти опо­ру? О. Ш.: На­віть біль­ше – страх втра­ти­ти кон­троль. По­трі­бно вмі­ти від­пу­ска­ти се­бе. Щой­но ви ска­же­те: «За­хи­тує – ну і не­хай!» – від­ра­зу не­при­єм­не від­чу­т­тя зни­кне. Цей страх ду­же пе­ре­оці­не­ний су­спіль­ством. О. Б.: Страх втра­ти кон­тро­лю – це най­біль­ший страх, який ми на­ма­га­є­мо­ся змен­ши­ти, роз­по­від­а­ю­чи про ме­то­ди бо­роть­би із за­хи­ту­ва­н­ням. Є ще один страх – ба­га­то не­зна­йо­мих лю­дей на яхті. Але цей пер­вин­ний стрес за­зви­чай пе­ре­тво­рю­є­ться на при­єм­не спіл­ку­ва­н­ня та но­вих дру­зів.

Як пов'яза­ні яхти і ре­а­лі­за­ція мрії? О. Б.: Якщо ти дій­сно мрі­єш про ві­три­ла, ти мо­жеш їх під­ня­ти в будь-якій то­чці сві­ту. О. Ш.: Яхта і ві­три­ла – це ли­ше один зі спосо­бів вті­ле­н­ня мрії. Існує і ба­га­то ін­ших – мо­ре, го­ри, до­ро­ги... Це все – сти­хії. Лю­ди­на мо­же жи­ти в мі­ській сти­хії і роз­прав­ля­ти ві­три­ла, про­сто во­ни бу­дуть ма­ти ін­шу фор­му. Але свою фун­кцію – на­ди­ха­ти – ві­три­ла ви­ко­на­ють у будь-яко­му ра­зі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.