Сто­рі­те­лінг мрії.

Як на­пи­са­ти но­ву істо­рію жи­т­тя Те­тя­на Спі­рі­на

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - ТЕ­ТЯ­НА СПІ­РІ­НА Ко­уч, тре­нер зі сто­рі­те­лін­гу, ав­тор те­хно­ло­гії Сoach Stories ™, про­е­кту #год­пи­са­те­ля, за­снов­ник Ки­їв­ської шко­ли сто­рі­те­лін­гу Dostories!

У вас є мрія від­кри­ти вла­сний бі­знес або ре­а­лі­зу­ва­ти со­ці­аль­ний про­ект? Вті­ли­ти її та при­вер­ну­ти ува­гу ін­ших лю­дей до­по­мо­же ці­ка­ва істо­рія.

Най­ко­ро­тше

ви­зна­че­н­ня істо­рії мі­стить ли­ше два сло­ва: «факт» і «емо­ція». Факт від­обра­жає по­дію, яку ми пе­ре­жи­ва­є­мо че­рез емо­ції.

Бі­о­хі­мія осо­би­стої істо­рії

Ме­ха­ні­ка впли­ву істо­рії на слу­ха­ча про­ста. Ко­ли істо­рія ви­кли­кає у лю­ди­ни рі­зні емо­ції, во­на по­чи­нає спів­пе­ре­жи­ва­ти ге­рою, в ор­га­ні­змі ви­ро­бля­є­ться гор­мон окси­то­цин. Він спри­яє по­си­лен­ню ем­па­тії і до­ві­ри. Спів­пе­ре­жи­ва­ю­чи ге­рою, лю­ди­на ні­би про­жи­ває з ним йо­го шлях – за­ді­я­ні дзер­каль­ні ней­ро­ни го­лов­но­го моз­ку, а в ор­га­ні­змі ви­ро­бля­є­ться в не­ве­ли­кій кіль­ко­сті гор­мон стре­су – кор­ти­зол, який ро­бить лю­ди­ну більш ще­дрою. Са­ме то­му щи­ра осо­би­ста істо­рія до­по­ма­гає ви­кли­ка­ти до­ві­ру і при­вер­ну­ти ува­гу до ва­шої мрії. Най­актив­ні­ше лю­ди ре­а­гу­ють на шість емо­цій­них ста­нів (фор­му­ла «6 С»: страх, смерть, секс, сміх, сен­са­ція, при­страсть, ро­сій­ською – страсть). Але не вар­то обме­жу­ва­ти­ся тіль­ки цим пе­ре­лі­ком. Крім емо­цій, хо­ро­ша істо­рія по­вин­на бу­ти щи­рою, че­сною, кон­гру­ен­тною і ві­раль­ною. По­трі­бно зро­би­ти так, щоб у ва­ших слу­ха­чів ви­ни­кло ба­жа­н­ня роз­по­від­а­ти її ін­шим.

«У най­ближ­чі ро­ки ри­нок ка­зок очі­кує бум. Той, хто хо­че до­сяг­ти успі­ху на рин­ку май­бу­тньо­го, має на­вчи­ти­ся роз­по­від­а­ти істо­рії». Рольф Йен­сен, «Су­спіль­ство мрії»

Сфор­му­люй­те клю­чо­ву мо­ти­ва­цію – «На­ві­що я ро­блю те, що ро­блю?»

Лю­дям вже не­ці­ка­во про­сто ку­пу­ва­ти то­ва­ри та по­слу­ги, їм ці­ка­ва ва­ша мо­ти­ва­ція. По­я­сніть їм, з якою са­ме по­ді­єю в жит­ті пов'яза­на по­ява ці­єї мрії. Як во­на у вас з'яви­ла­ся? На під­ґрун­ті яко­го до­сві­ду і знань ба­зу­є­ться ва­ша ідея? А мо­жли­во, це но­вий ви­клик для вас, і ви по­чи­на­є­те все з чи­сто­го ар­ку­ша? То­ді роз­ка­жіть про свої осо­би­сті яко­сті та цін­но­сті, на які спи­ра­є­тесь. Го­лов­не, не за­будь­те про клю­чо­ву ни­тку істо­рії. Во­на фор­му­лю­є­ться, ви­хо­дя­чи з від­по­від­ей на пи­та­н­ня: «На­ві­що ви хо­че­те зро­би­ти це? Що це при­не­се вам та ін­шим лю­дям?» Дай­те від­по­відь на них щи­ро – і ви зна­йде­те суть ва­шої мрії.

Пі­дго­туй­те­ся до ство­ре­н­ня істо­рії для ау­ди­то­рії

Дай­те, будь ла­ска, від­по­відь на ці пи­та­н­ня до то­го, як по­чне­те скла­да­ти істо­рію про ва­шу мрію:

На­ві­що ви роз­по­від­а­ти­ме­те са­ме цю істо­рію? Чим во­на ці­ка­ва осо­би­сто вам? Що ви хо­че­те пе­ре­жи­ти, від­чу­ти у ва­шій мрії?

Які ва­ші осо­би­сті цін­но­сті, екс­пер­тний до­свід і ба­че­н­ня при­ве­ли до то­го, що ви роз­по­від­а­є­те цю істо­рію са­ме тут і за­раз?

Хто ва­ша ау­ди­то­рія? Чо­му са­ме во­ни по­вин­ні по­чу­ти цю істо­рію? Одну і ту са­му істо­рію мо­жна по­да­ти для ко­жної ау­ди­то­рії по-рі­зно­му.

Яких ви­снов­ків ді­йдуть слу­ха­чі з ва­шої істо­рії? Чи збі­га­є­ться це з ва­ши­ми ці­ля­ми (див. п. 1)?

Чо­му ця істо­рія ва­жли­ва? Що ви отри­ма­є­те в ре­зуль­та­ті, ко­ли по­ді­ли­те­ся ці­єю істо­рі­єю? Не по­спі­шай­те. Уявіть вла­сну мрію в най­мен­ших по­дро­би­цях і де­та­лях. Щоб ау­ди­то­рія до­лу­чи­ла­ся і пе­ре­йня­ла­ся ва­шою іде­єю, опра­цюй­те на­сту­пний крок і ще раз про­ана­лі­зуй­те пи­та­н­ня, які до­по­мо­жуть ство­ри­ти істо­рію для ау­ди­то­рії.

Звер­ніть осо­бли­ву ува­гу на де­та­лі

Наш мо­зок спри­ймає ре­аль­ність і фан­та­зії одна­ко­во. Чим кра­ще він «по­ба­чить» кар­тин­ку пе­ред со­бою, тим біль­ше ней­рон­них зв'яз­ків для її ре­а­лі­за­ції сфор­мує. Пам'ята­є­те? Уяви­ти – зна­чить по­ві­ри­ти! Щоб ма­кси­маль­но чі­тко опи­са­ти де­та­лі істо­рії, уяви­ти кар­тин­ку са­мо­му та по­ка­за­ти її ін­шим, ви­ко­ри­сто­вуй­те те­хні­ку «КВАК»: кар­тин­ка – ві­зу­аль­ний – ау­ді­аль­ний – кі­н­есте­ти­чний опис. Дай­те від­по­відь на пи­та­н­ня «Як ви­гля­дає ва­ша мрія?» І за­пи­шіть:

Що, ко­го і де ви ба­чи­те? Опи­шіть ко­льо­ри, які вас ото­чу­ють, що роз­та­шо­ва­не в близь­кій і да­ле­кій пер­спе­кти­ві, у що ви одя­гне­ні, хто або що зна­хо­ди­ться по­руч з ва­ми...

Що ви чу­є­те? Це мо­жуть бу­ти зву­ки, шу­ми, ша­ру­ді­н­ня, му­зи­ка, ти­ша, сло­ва.

Що ви від­чу­ва­є­те? Смак, за­пах, від­чу­т­тя в ті­лі... Ви­бе­ріть най­яскра­ві­ші де­та­лі і до­дай­те до істо­рії про свою мрію. І най­ва­жли­ві­ше: вір­те в се­бе і в те, що ви і є го­лов­ним ча­рів­ни­ком у сво­є­му жит­ті! Пи­шіть і роз­по­від­ай­те про свої мрії, вті­люй­те їх у жи­т­тя. Ща­сли­вих вам істо­рій!

Наш мо­зок спри­ймає ре­аль­ність і фан­та­зії одна­ко­во. Чим кра­ще він «по­ба­чить» кар­тин­ку пе­ред со­бою, тим біль­ше ней­рон­них зв'яз­ків для її ре­а­лі­за­ції сфор­мує

«У ме­не є мрія…»

Сло­ва,

яки­ми по­чи­на­ла­ся про­мо­ва Мар­ті­на Лю­те­ра Кін­га 1963 ро­ку, ста­ли кри­ла­ти­ми. «У ме­не є мрія», – ска­за­ла я со­бі пе­ред днем на­ро­дже­н­ня. Ме­ні ви­пов­ню­є­ться 42 ро­ки, а день на­ро­дже­н­ня сво­єї мрії я так і не від­свя­тку­ва­ла. Спи­сок по­да­рун­ків, який я скла­ла, ме­не не на­ди­хнув. Хо­ті­ло­ся чо­гось біль­шо­го, гло­баль­но­го, для всьо­го сві­ту. До­бра і ко­ри­сті. І тут я зга­да­ла, як кіль­ка ра­зів на тре­нін­гах про при­зна­че­н­ня пи­са­ла, чим хо­ті­ла б за­йма­ти­ся в ста­ро­сті. Яскра­во у сві­до­мо­сті сплив­ло сло­во «бла­го­дій­ність». І са­ме цьо­му я хо­чу при­свя­ти­ти свій день на­ро­дже­н­ня. Мої дру­зі, які спів­пра­цю­ють із бла­го­дій­ним фон­дом, на­да­ли спи­сок по­треб, і я ви­бра­ла те, на що від­гу­кну­ло­ся сер­це: зі­бра­ти бю­джет для при­дба­н­ня уста­тку­ва­н­ня в ка­бі­нет ре­а­бі­лі­та­ції ді­тей з ДЦП. Су­ма не­ма­лень­ка – 20 ти­сяч гри­вень. А до­ві­ра лю­дей вза­га­лі без­цін­на! Зда­є­ться, все так про­сто – пе­ре­ра­ху­ва­ти гро­ші, ку­ди по­трі­бно. Ме­не ску­вав мо­то­ро­шний страх. Адже гро­ші по­трі­бно зі­бра­ти. Пу­блі­чно за­яви­ти про це. А ра­птом я по­обі­цяю – і не змо­жу ви­ко­на­ти? А ра­птом ні­хто не від­гу­кне­ться? «До­ро­гі дру­зі і під­пи­сни­ки, у ме­не є мрія», – так я по­ча­ла свій пост. А по­тім по­ді­ли­ла­ся істо­рі­єю лі­ка­ря Іго­ря Пе­тров­сько­го, який до­по­ма­гає ді­тям, про­сто ро­бля­чи свою спра­ву так, як він вва­жає пра­виль­ним. За по­кли­ком сер­ця. У віль­ний від ро­бо­ти лі­ка­ря­ре­а­бі­лі­то­ло­га час він ді­ли­ться сво­ї­ми си­ла­ми і май­стер­ні­стю з ти­ми, хто цьо­го по­тре­бує. Лі­кар мріє обла­дна­ти ка­бі­нет ре­а­бі­лі­та­ції, щоб на­да­ва­ти до­по­мо­гу ді­тям із ДЦП тут і за­раз, а не че­рез пів­ро­ку, ко­ли чер­га пі­ді­йде. Я до­лу­чи­ла про­мін­чик сво­го сер­ця, щоб яскра­ві­ше під­сві­ти­ти істо­рію мрії ін­шої лю­ди­ни і до­по­мог­ти її здій­сни­ти. Про­тя­гом пер­шо­го дня я бо­я­ла­ся за­зи­ра­ти на ра­ху­нок, по­тім від­во­лі­кла­ся на по­то­чні спра­ви. А ко­ли че­рез де­кіль­ка днів пі­сля дня на­ро­дже­н­ня ви­рі­ши­ла по- ди­ви­ти­ся су­му, по­ба­чи­ла... 42 ти­ся­чі гри­вень. Оке­ан вдя­чно­сті до лю­дей роз­лив­ся у мо­є­му сер­ці. 42 ти­ся­чі і 42 ро­ки. Збіг чи знак? У ме­не є мрія за­йма­ти­ся бла­го­дій­ні­стю. І то­му для ме­не це – знак.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.