Інес­са Крав­чен­ко – про са­краль­ний та­нок чо­ло­ві­чо­го і жі­но­чо­го

Жін­ка за­кла­дає фун­да­мент від­но­син, на яко­му чо­ло­вік по­бу­дує для них «дім». Але якщо в осно­ву цьо­го со­ю­зу не за­кла­де­на вну­трі­шня ці­лі­сність жін­ки, бу­дів­ля не ви­три­має і по­ди­ху ві­тер­ця. Ви­да­вець жур­на­лу «Ко­ле­со Жи­т­тя» роз­по­ві­ла про те, як по­бу­ду­ва­ти бу­ди­нок

KOLESO ZHITTJA - - Зміст -

Як від­пу­сти­ти ілю­зію «у ме­не все пре­кра­сно, все до­бре» і жи­ти ре­аль­ним жи­т­тям? Бу­ти че­сним із со­бою. Чо­му лю­ди­на не хо­че ре­аль­но ди­ви­ти­ся на си­ту­а­цію? То­му що ін­фан­тиль­на і не го­то­ва бра­ти від­по­від­аль­ність за своє жи­т­тя. Че­сний по­гляд пе­ред­ба­чає від­су­тність ви­прав­дань, зви­ну­ва­чень, опо­ру – ви ба­чи­те жи­т­тя та­ким, яким во­но є. Ба­чи­те і хо­ро­ші від­но­си­ни, і кон­флі­кти, і тру­дно­щі... Ко­ли лю­ди­на при­ймає се­бе і всі си­ту­а­ції, яки­ми б во­ни не бу­ли, то­ді во­на бе­ре від­по­від­аль­ність за своє жи­т­тя і по­чи­нає роз­би­ра­ти­ся з тим, що по­трі­бно змі­ни­ти. І на­сам­пе­ред по­трі­бно зро­зу­мі­ти, що ви від­чу­ва­є­те в усіх сфе­рах жи­т­тя – сто­сов­но фі­нан­сів, яко­їсь лю­ди­ни, осо­би­сто­го жи­т­тя... Прийня­т­тя – це ко­ло­саль­на си­ла. Сво­бо­да по­чи­на­є­ться то­ді, ко­ли ми з лег­кі­стю при­йма­є­мо своє нев­мі­н­ня, не­зна­н­ня, ду­рість. «У цій си­ту­а­ції я бу­ла ду­ре­пою? Ну і до­бре». При­слу­хай­те­ся до се­бе. Як ви ре­а­гу­є­те на те, що ви мо­же­те бу­ти ду­ре­пою? Чи є дис­ком­форт усе­ре­ди­ні? То­ді по­трі­бно роз­би­ра­ти­ся, звід­ки він з'явив­ся. Ро­зу­мі­є­те, якщо ви мо­же­те прийня­ти се­бе ду­ре­пою – от­же, ви та­кою не є в прин­ци­пі. Та й що по­га­но­го в то­му, що іно­ді ми по­во­ди­мо­ся не­ро­зум­но?!

Як прийня­ти сво­го пар­тне­ра в па­рі «чо­ло­вік – жін­ка»? Най­ча­сті­ше зу­стрі­ча­ю­ться чо­ло­вік і жін­ка, які від­по­від­а­ють одне одно­му. Вну­трі­шньо­му чо­ло­ві­ко­ві ці­єї жін­ки від­по­від­ає її ре­аль­ний пар­тнер-чо­ло­вік, і нав­па­ки, вну­трі­шній жін­ці цьо­го чо­ло­ві­ка від­по­від­ає ре­аль­на жін­ка. Вну­трі­шній чо­ло­вік – це не­сві­до­ма чо­ло­ві­ча ча­сти­на жін­ки, яка від­по­від­ає за кон­кре­тність, ясність, від­по­від­аль­ність, чі­ткість, ви­зна­че­ність. Вну­трі­шня жін­ка в чо­ло­ві­ко­ві від­по­від­ає за по­чу­т­тя, емо­ції, пе­ре­жи­ва­н­ня. Кон­флікт у то­му, що ми не хо­че­мо по­мі­ча­ти, що у нас усе­ре­ди­ні, то­му в жит­ті нам зу­стрі­ча­є­ться пар­тнер, який мо­же по­ка­за­ти це більш яв­но. Але він нам, зві­сно, не по­до­ба­є­ться. Ми не хо­че­мо при­йма­ти свою без­від­по­від­аль­ність, слаб­кість, ігно­ру­ва­н­ня. У жін­ці це про­яв­ля­є­ться тим, що во­на не хо­че бра­ти від­по­від­аль­ність за свої по­чу­т­тя, ви­би­ра­ю­чи єди­ний шлях – зов­ні­шню со­ці­аль­ну ре­а­лі­за­цію. Дії, дії, дії – за­мість то­го, щоб кон­кре­тно ро­зі­бра­ти­ся зі сво­ї­ми по­чу­т­тя­ми. Дійти до вну­трі­шньої ясно­сті – це основ­не жі­но­че зав­да­н­ня. Ча­сто жін­ки го­во­рять: «Чо­ло­вік весь час на ме­не ти­сне». Що во­на при цьо­му

від­чу­ває? При­ни­же­н­ня, стан жер­тви. От­же, у неї є страх бу­ти при­ни­же­ною. По­трі­бно прийня­ти цей страх, по­ди­ви­ти­ся на цю свою грань і прийня­ти се­бе, при­ни­же­ну й обра­же­ну, ці­лі­сною. То­ді і чо­ло­вік змі­ни­ться – у ньо­го зни­кне не­об­хі­дність ти­сну­ти на «кно­пку при­ни­же­н­ня» жін­ки і з'яв­ля­ться ін­ші ба­жа­н­ня що­до неї. Мо­же бу­ти й ін­ша си­ту­а­ція: чо­ло­вік пі­де, то­му що з ці­єю жін­кою він був тіль­ки за­ра­ди «кно­пки при­ни­же­н­ня». Але з'яви­ться ін­ший, який бу­де від­по­від­а­ти но­во­му рів­ню жін­ки.

Як жін­ка мо­же впли­ну­ти на змі­ну від­но­син у па­рі? Жін­ка для чо­ло­ві­ка – це енер­гія. Якої яко­сті у неї енер­гія, та­кий при­плив сил чо­ло­вік від­чу­ває для ре­а­лі­за­ції. Якщо у жін­ки все про­ся­кну­те не­до­ста­тні­стю, жер­тов­ні­стю – він ци­ми рей­ка­ми і ру­ха­є­ться. Ко­ли жін­ка по­чи­нає пе­ре­тво­рю­ва­ти все­ре­ди­ні брак у до­ста­тність і до­ста­ток, на­пру­гу – в лег­кість, по­рож- не­чу – в на­пов­не­ність, роз­ши­рю­ва­ти­ся вну­трі­шньо, то­ді і чо­ло­вік це по­чи­нає від­чу­ва­ти. Жін­ка – як сти­хія: бру­дно – вми­ка­є­мо грім, бли­скав­ку, дощ – і все чи­сто, до­бре, сві­жо. Іно­ді – силь­ний дощ, силь­ний грім, бли­скав­ка, а по­тім все спо­кій­но і ні­жно. Жін­ка вза­є­мо­діє зі вну­трі­шньою жін­кою чо­ло­ві­ка че­рез по­ле, і він теж це від­чу­ває. Чо­ло­вік ду­же ці­нує цю жі­но­чу не­ясність. Він і по­ясни­ти до ла­ду не мо­же, що від­бу­ва­є­ться, але по­чи­нає обе­рі­га­ти, бе­ре на се­бе від­по­від­аль­ність, дбай­ли­во ста­ви­ться до неї. А ко­ли він бу­де дбай­ли­во ста­ви­ти­ся? Ко­ли жін­ка дасть йо­му мо­жли­вість це ро­би­ти. Тут ми по­тра­пля­є­мо у за­мкне­не ко­ло. Хто по­ви­нен по­ча­ти гру? Во­на ка­же: «Я все ро­блю, а він ні­чо­го не ро­бить». Так не бу­ває! Жін­ці да­ний тон­кий, чуй­ний ме­ха­нізм від при­ро­ди для то­го, щоб во­на по-ха­зяй­ськи на­во­ди­ла лад у вну­трі­шньо­му бу­дин­ку, у про­сто­рі сво­го жи­т­тя. Якщо во­на при­йшла до вну­трі­шньо­го сві­ту, до вну­трі­шньо­го стри­жня, до з'єд­на­н­ня з Бо­же­ствен­ним усе­ре­ди­ні, то у неї зав­жди є опо­ра, і во­на мо­же по­ка­за­ти ясність сво­є­му чо­ло­ві­ко­ві. Якщо чо­ло­вік не знає, що ро­би­ти, він вхо­дить у сту­пор. А ко­ли по­руч із ним жін­ка­і­сте­ри­чка, яка весь час хви­лю­є­ться і нер­вує, йо­му стає ще важ­че. Ко­ли жін­ка зда­тна ви­бу­ду­ва­ти­ся все­ре­ди­ні і да­ти вну­трі­шню ясність, то чо­ло­вік, див­ля­чись на неї, від­ра­зу ба­чить ви­рі­ше­н­ня. Він стає силь­ним! То­му в хри­сти­ян­ській тра­ди­ції на­ро­ди­ти бо­же­ствен­ну ди­ти­ну в со­бі – це основ­не зав­да­н­ня. Від­по­від­аль­ність за ство­ре­н­ня від­но­син ле­жить на жін­ці – це її мі­сце си­ли. І жін­ка спо­ча­тку біль­ша за чо­ло­ві­ка, об­ся­жні­ша. Так са­мо, як при­ро­да і со­ці­аль­ний світ. Що мо­же бу­ти біль­шим?

При­ро­да. При­ро­да. Не всі жін­ки зна­ють, що при­ро­да біль­ша. І жін­ка – теж при­ро­да, біль­шою мі­рою, ніж со­ці­аль­на істо­та. Все­ре­ди­ні у неї ді­ють за­ко­ни при­ро­ди.

Со­ці­аль­ний світ пе­ре­тво­рює при­ро­ду? Так. Він бе­ре з при­ро­ди ре­сур­си і ви­бу­до­вує со­бі ком­фор­тне мі­сце, де все про­ду­ма­но. Якщо став­ле­н­ня до при­ро­ди не­дбай­ли­ве, то ре­сур­си ви­сна­жу­ю­ться. Так са­мо і жін­ка. Чо­ло­вік бе­ре з неї ре­сур­си і ви­бу­до­вує цей світ. Якщо жін­ка знає, як на­пов­ню­ва­ти­ся, пе­ре­тво­рю­ва­ти, бу­ти у ста­ні ці­лі­сно­сті, то­ді все в гар­мо­нії. Але якщо во­на не знає, якщо теж до­лу­ча­є­ться до пе­ре­го­нів за до­ся­гне­н­ня­ми і кар'єрою, то­ді ре­сур­си ви­сна­жу­ю­ться. Ні­звід­ки їх бра­ти. То­ді з'яв­ля­є­ться вну­трі­шня не­за­до­во­ле­ність – не­має сма­ку жи­т­тя. Жін­ка більш на­пов­не­на, ніж чо­ло­вік. Кон­флікт жін­ки в то­му, що во­на весь час шу­кає чо­ло­ві­ка, рів­но­го со­бі, і не мо­же зна­йти. Чо­му? То­му що во­на не зна­йшла ці­лі­сно­сті у со­бі. І у нас кри­за чо­ло­ві­ків, то­му що жін­ка ні­як не мо­же увійти у свою при­ро­дну пов­но­ту. Ми зна­є­мо при­каз­ку: щоб бу­ти дру­жи­ною ге­не­ра­ла, по­трі­бно ви­йти за­між за лей­те­нан­та. І му­дра жін­ка ро­зу­міє, що чо­ло­вік від при­ро­ди слаб­кі­ший, то­му що він се­бе ви­бу­до­вує, він се­бе ство­рює у про­це­сі жи­т­тя. Що му­дра жін­ка ро­бить – во­на не ви­ли­ває на ньо­го весь свій по­тен­ці­ал. Зви­чай­но, во­на все знає про жи­т­тя, у неї все все­ре­ди­ні є. Во­на під­ла­што­ву­є­ться під об­сяг чо­ло­ві­ка і по­сту­по­во дає йо­му мо­жли­вість роз­ши­рю­ва­ти свої ме­жі, під­три­мує, на­ди­хає, до­по­ма­гає ба­чи­ти рі­ше­н­ня. При цьо­му да­ю­чи йо­му паль­му пер­шо­сті, то­му що жін­ка – це во­да. Що та­ке во­да, якщо у неї не­має бе­ре­гів? Ко­му по­трі­бна во­да без бе­ре­гів? А бе­ре­ги без во­ди? Яка з них ко­ристь? Жін­ка, по­го­джу­ю­чись на про­по­зи­цію чо­ло­ві­ка ви­йти за­між, по су­ті, ви­би­рає для се­бе, в який світ бу­де вли­ва­ти­ся. Во­на вли­ва­є­ться у світ чо­ло­ві­ка. Зро­зумі­ло, що зміст ба­га­то ви­рі­шує. За ко­жним ве­ли­ким чо­ло­ві­ком сто­їть ве­ли­ка жін­ка. Але для цьо­го по­трі­бно жін­ці прийня­ти, що «він ве­ду­чий, а я – за ним, не­зва­жа­ю­чи на те, що у ме­не вся пов­но­та сві­ту все­ре­ди­ні є». Але цю пов­но­ту ще від­кри­ти для се­бе тре­ба, ді­зна­ти­ся, по­ча­ти ро­зу­мі­ти се­бе зсе­ре­ди­ни. Це ду­же ва­жли­вий мо­мент.

Це вну­трі­шня сми­рен­ність? Так, мо­жна ска­за­ти, сми­рен­ність. Але во­на на­ро­джу­є­ться не від зби­тко­во­сті.

Сво­бо­да по­чи­на­є­ться то­ді, ко­ли ми з лег­кі­стю при­йма­є­мо своє нев­мі­н­ня, не­зна­н­ня, ду­рість

ІНЕС­СА КРАВ­ЧЕН­КО Кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук, ко­уч-тре­нер, екс­перт із те­хні­ки емо­цій­но­го звіль­не­н­ня, тво­рець та ідей­ний на­тхнен­ник «Ака­де­мії Ре­аль­но­го Жи­т­тя», ви­да­вець жур­на­лу «Ко­ле­со Жи­т­тя»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.