Ми­сте­цтво дру­жи­ти.

Ди­на­мі­ка від­но­син від ан­ти­чно­сті до на­ших днів

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Бе­сі­ду ве­ли Юлія Па­ла­мар­чук, Іри­на Скри­пак

Ди­на­мі­ка від­но­син від ан­ти­чно­сті до на­ших днів Олег Мі­сяк

Ари­сто­тель ви­ді­ляв три ви­ди дру­жніх зв’яз­ків, які пе­ред­ба­ча­ють до­бро­віль­ний обмін та об’єд­ну­ю­чі мо­ти­ви. Однак у су­ча­сно­му су­спіль­стві са­мо­тність стає нор­мою, і зна­йти справ­жніх дру­зів стає все скла­дні­ше. Про ва­жли­вість і зав­да­н­ня дру­жби від ан­ти­чно­сті до на­ших днів «КЖ» роз­мов­ляв із ви­кла­да­чем фі­ло­со­фії.

Що у ва­шо­му ро­зу­мін­ні дру­жба? Це одна з тих гра­ней на­шо­го жи­т­тя, яка не вкла­да­є­ться в будь-яке ви­зна­че­н­ня. Дру­жба схо­жа на лю­бов, на ми­сте­цтво... Це ва­жли­вий тип люд­ських вза­є­мин.

На­ві­що лю­ди­ні дру­жи­ти? Ари­сто­тель пи­сав, що дру­жба є аб­со­лю­тно не­об­хі­дною умо­вою ща­сли­во­го жи­т­тя. Ме­не де­що зди­ву­ва­ла йо­го ка­те­го­ри­чність, адже в прин­ци­пі мо­жна про­жи­ти й одно­му, і на­віть з во­ро­га­ми. Але, ци­ту­ю­чи Ари­сто­те­ля, «дру­зі – це не­об­хі­дна ча­сти­на ща­сли­во­го жи­т­тя». Що ж нам дає дру­жба? Я ду­маю, що дру­жні від­но­си­ни до­по­ма­га­ють нам пі­зна­ти са­мих се­бе: з ко­жним дру­гом ми мо­же­мо від­кри­ти но­ву грань сво­єї осо­би­сто­сті. Друг – це спів­ро­змов­ник, спіл­ку­ю­чись з яким, ми мо­же­мо про­го­во­ри­ти свої дум­ки, по­чу­ти їх і по­ба­чи­ти се­бе очи­ма ін­шої лю­ди­ни. І тут ва­жли­во, щоб лю­ди бу­ли близь­ки­ми одне одно­му, іна­кше від­кри­ти­ся не ви­йде.

Які існу­ють ти­пи дру­зів? Ари­сто­тель ви­ді­ляє три ка­те­го­рії дру­жби. Пер­ша ка­те­го­рія – дру­жба за­ра­ди за­до­во­ле­н­ня, ко­ли лю­дей об'єд­нує спіль­не за­хо­пле­н­ня, на­при­клад, фут­бо­лом, ма­ши­на­ми, ко­сме­ти­кою, чи­мось іще. Зав­жди при­єм­но обго­во­ри­ти те­му з лю­ди­ною, яка так са­мо нею за­хо­пле­на. Дру­зі цьо­го ти­пу – лю­ди, що по­кра­щу­ють на­стрій.

Дру­жба – це про­цес, який не за­кін­чу­є­ться, якщо він дій­сно є

Дру­га ка­те­го­рія – це дру­жба за­ра­ди ви­го­ди. Ми мо­же­мо дру­жи­ти з пар­тне­ра­ми по бі­зне­су, ко­ле­га­ми і клі­єн­та­ми, зі зна­ме­ни­то­стя­ми. У цьо­му ра­зі змі­шу­є­ться ви­го­да і за­до­во­ле­н­ня. Спіл­ку­ва­н­ня за­зви­чай обер­та­є­ться нав­ко­ло спіль­ної спра­ви і рід­ко пе­ре­хо­дить на ін­ші те­ми. Тре­тя ка­те­го­рія – бла­га дру­жба. Цей тип дру­жби ін­ши­ми сло­ва­ми мо­жна на­зва­ти « до­бра дру­жба » або « дру­жба у ви­со­ко­му сен­сі сло­ва » . Це від­но­си­ни, у яких за­хо­пле­н­ня та ви­го­да від­хо­дять на за­дній план – нам ці­ка­ва лю­ди­на. І в цьо­му ра­зі двоє лю­дей ство­рю­ють кра­щу фор­му жи­т­тя, ніж во­ни мо­гли би ство­ри­ти окре­мо. Мо­же зда­ти­ся, що в пер­шій і дру­гій ка­те­го­рії ба­га­то его­ї­зму, але це не так – про­сто це ти­пи дру­жби, які швид­ко по­чи­на­ю­ться і за­кін­чу­ю­ться. Але в обох ви­пад­ках зав­жди по­ви­нен бу­ти при­су­тнім вза­є­мо­об­мін, іна­кше від­но­си­ни в прин­ци­пі не скла­ду­ться. У бла­гій дру­жбі лю­дей об'єд­нує щось біль­ше, ніж про­сто осо­би­стий ін­те­рес, мо­жли­во, во­ни пов'яза­ні на яко­мусь ви­що­му рів­ні. Та­кі від­но­си­ни стій­кі до криз, від­ста­ні та ча­су.

До­бра дру­жба пе­ред­ба­чає обме­же­ну кіль­кість дру­зів? Дру­жбі по­трі­бно при­ді­ля­ти час і ува­гу, до­кла­да­ти зу­си­л­ля. Дру­жба ж пе­ред­ба­чає ба­жа­н­ня не тіль­ки отри­му­ва­ти, а й від­да­ва­ти, то­му лю­ди­на на­вряд чи мо­же дру­жи­ти з ве­ли­кою кіль­кі­стю лю­дей. Спіл­ку­ва­ти­ся мо­же, а дру­жи- ти – ні. Хо­ча, якщо до­ста­тньо енер­гії, щоб від­да­ва­ти, і ду­же ши­ро­ка ду­ша, якою мо­жна охо­пи­ти ба­га­тьох, на­пев­но, і ба­га­то дру­зів мо­же бу­ти.

Чим біль­ше у лю­ди­ни дру­зів, тим біль­ше у неї су­б­осо­би­сто­стей, в яких во­на по­рі­зно­му се­бе про­яв­ляє? Чу­до­ве за­пи­та­н­ня, яке до­по­ма­гає роз­кри­ти най­го­лов­ні­ше – на­ві­що ж нам дру­зі. Одна з ра­до­щів у дру­жбі – те, що по­руч із дру­зя­ми ми мо­же­мо пі­зна­ти се­бе і з ко­жним на­шим дру­гом про­я­ви­ти но­ву грань осо­би­сто­сті. І з цьо­го по­гля­ду, чим біль­ше дру­зів, тим біль­шим до­сві­дом ми зба­га­чу­є­мо­ся і тим біль­ше від­кри­ва­є­мо­ся са­мі. Ми роз­кри­ва­є­мо­ся як лю­ди, а не як ро­лі, які гра­є­мо у пов­сяк­ден­но­му жит­ті, – лі­ка­ря, по­же­жни­ка, ба­тька, ди­ти­ни, вче­но­го, ке­рів­ни­ка, чо­ло­ві­ка, дру­жи­ни... У до­брої дру­жби не­має очі­ку­вань, але є сво­бо­да. Ми не мо­же­мо ви­бра­ти ба­тьків або ко­лег (тіль­ки ро­бо­ту), а дру­зів мо­же­мо. І у цьо­му про­яв­ля­є­ться на­ша вну­трі­шня сво­бо­да – з дру­зя­ми ми мо­же­мо бу­ти та­ки­ми, яки­ми є на­справ­ді.

У пси­хо­ло­гії є тер­мін «без­пе­чні від­но­си­ни», тоб­то від­но­си­ни з

лю­ди­ною, яка ні­ко­ли не за­су­дить і зав­жди під­три­має. Це і є дру­жба? Ви ма­є­те ра­цію, дру­жба пе­ред­ба­чає під­трим­ку. Як­би у нас не бу­ло до­сві­ду дру­жби, люд­ська ети­ка бу­ла б жорс­ткою і без­ком­про­мі­сною. До дру­зів ми мо­же­мо ста­ви­ти­ся, як до се­бе. Ми ж да­є­мо со­бі пра­во на по­мил­ку? Так. А ін­ших ча­сто за та­ку са­му по­мил­ку за­су­джу­є­мо. Ін­ших, але не дру­га. На­віть зро­бив­ши по­мил­ку, друг за­ли­ша­є­ться дру­гом. Зав­дя­ки цьо­му фор­му­є­ться ети­чна мо­дель по­ве­дін­ки лю­дей. Біль­шість із нас ще не до­ся­гли рів­ня лю­бо­ві до всьо­го жи­во­го, але ко­жен мо­же лю­би­ти хо­ча б одну лю­ди­ну. Ма­ю­чи до­свід дру­жби і ро­зу­мі­н­ня ін­шої лю­ди­ни як цін­но­сті, в іде­а­лі ми мо­же­мо пе­ре­но­си­ти цей до­свід і на ін­ших, по­сту­по­во від­кри­ва­ю­чи вну­трі­шні гли­би­ни ду­ші, роз­ши­рю­ю­чи своє сер­це.

Дру­жба мо­же пе­ре­ро­сти в лю­бов? На цю те­му є ці­ка­ва ста­т­тя укра­їн­сько­го фі­ло­со­фа Ві­кто­ра Аро­но­ви­ча Ма­ла­хо­ва «Дру­жба як рід лю­бо­ві». Він го­во­рить про пев­ний іде­ал дру­жніх від­но­син, на­зи­ва­ю­чи дру­жбу одним із рі­зно­ви­дів лю­бо­ві. Гре­ки ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли для цьо­го по­ня­т­тя сло­во «фі­лія» (дру­жня лю­бов). А за­ня­т­тя в ко­лі дру­зів – це «фі­ло-со­фія». Тоб­то фі­ло­со­фи – це не окре­мі ми­сли­те­лі, а гру­па лю­дей, близь­ких по ду­ху. Вла­сне, фі­ло­со­фія і роз­ви­ва­ла­ся се­ред одно­дум­ців. І то­му дру­жба є одним із ви­дів лю­бо­ві.

Чи мо­жли­ва дру­жба між чо­ло­ві­ком і жін­кою? В іде­а­лі, зви­чай­но, мо­жли­ва, але ко­ли ми го­во­ри­мо про чо­ло­ві­ка і жін­ку, крім ду­хов­ної при­ро­ди при­су­тня ще і біо­ло­гі­чна. Ча­сто лю­ди плу­та­ють вплив цих при­род. Хо­ча я пе­ре­ко­на­ний, що іде­аль­ні лю­бов­ні від­но­си­ни ма­ють на ува­зі дру­жбу. Якщо ми го­во­ри­мо не тіль­ки про при­страсть, а про гли­бо­кий зв'язок, то у чо­ло­ві­ка і жін­ки по­вин­на бу­ти зв'яз­ка не тіль­ки на фі­зи­чно­му рів­ні (сім'я, ді­ти, спіль­ний дім, ро­ки спіль­но­го жи­т­тя). Щоб від­но­си­ни бу­ли дов­ги­ми і ра­ді­сни­ми, по­ви­нен бу­ти ще і вну­трі­шній, ду­хов­ний зв'язок, яким і є дру­жба.

Друг кра­ще пі­зна­є­ться в бі­ді чи в успі­ху? І те й ін­ше пе­ре­ві­ряє дру­жбу на справ­жність. Один єв­ро­пей­ський фі­ло­соф ска­зав: «Я не знаю, чи бу­ла в ме­не до­бра дру­жба. Але я знаю, що ці від­но­си­ни зро­би­ли ме­не кра­щим, то­му що я на­ма­гав­ся бу­ти для ін­ших лю­дей

У бла­гій дру­жбі лю­дей об’єд­нує щось біль­ше, ніж про­сто осо­би­стий ін­те­рес

тим, ким во­ни бу­ли для ме­не». Щоб ма­ти до­бру дру­жбу, по­трі­бно бу­ти та­кою са­мою лю­ди­ною. Але у бу­дья­ко­му ра­зі ми не мо­же­мо одно­зна­чно ска­за­ти, є у нас та­ка дру­жба чи її не­має, про­те мо­же­мо ствер­джу­ва­ти, що ці від­но­си­ни до­по­ма­га­ють нам ста­ва­ти кра­щи­ми. Дру­жба – про­цес, який не за­кін­чу­є­ться, якщо він дій­сно є.

Сьо­го­дні все біль­ше по­ши­рю­є­ться фор­ма від­но­син, яка ан­глій­ською на­зи­ва­є­ться friends with benefits – не­об­тя­жли­ве спіл­ку­ва­н­ня. Це тен­ден­ція ча­су? Я це ро­зу­мію як від­но­си­ни без зо­бов'язань. Але з дру­жбою во­ни не ма­ють ні­чо­го спіль­но­го. На­пев­но, це дій­сно тен­ден­ція на­шо­го ча­су, ко­ли ми хо­че­мо ба­га­то отри­му­ва­ти, ні­чо­го не від­да­ю­чи. Ми вва­жа­є­мо це яко­юсь сво­бо­дою. Але па­ра­докс у то­му, що ре­аль­на сво­бо­да, яку дає дру­жба, пе­ред­ба­чає зо­бов'яза­н­ня і від­по­від­аль­ність. Тіль­ки так ми мо­же­мо бу­ти ща­сли­ві і вну­трі­шньо зро­ста­ти.

Ця тен­ден­ція бу­де і да­лі роз­ви­ва­ти­ся? Так, про­бле­ма за­го­стрю­є­ться. Чим біль­ше лю­дей жи­ве в мі­стах, тим мен­ше ре­аль­них зв'яз­ків і тим біль­ше са­мо­тніх лю­дей. Ця про­бле­ма ускла­дню­є­ться ще й пе­ре­хо­дом основ­но­го об­ся­гу спіл­ку­ва­н­ня у ци­фро­вий світ. З одно­го бо­ку, ін­тер­нет дає мо­жли­во­сті, з ін­шо­го – роз'єд­нує лю­дей. Але лю­ди­на мо­же це змі­ни­ти, адже ні­хто не при­му­шує нас ро­би­ти так, як усі. Ви­зна­чте, що ва­ми ру­хає: да­ни­на мо­ді чи вла­сне ба­жа­н­ня. Якщо пер­ше, то у ва­ших си­лах усе змі­ни­ти.

Чи мо­жна роз­ви­ну­ти в со­бі дру­жні яко­сті? На­сам­пе­ред по­трі­бно з'ясу­ва­ти ва­жли­вий мо­мент. Лю­ди хо­чуть ма­ти хо­ро­ших дру­зів, але чи ми са­мі від­по­від­а­є­мо по­ня­т­тю «хо­ро­ший друг»? Чи за­ми­слю­є­мо­ся ми про те, на­ві­що ін­шій лю­ди­ні дру­жи­ти з на­ми? Дру­жба – це рів­не став­ле­н­ня, в ній не­має ро­лей, не­має іє­рар­хії. Дру­зі зу­стрі­ча­ю­ться як аб­со­лю­тно рів­ні лю­ди. На­віть у ду­же ре­гла­мен­то­ва­них то­ва­ри­ствах, на­при­клад у древ­ньо­му Ки­таї або афри­кан­ських пле­ме­нах, де іє­рар­хія бу­ла по­всю­дною, єди­ним ти­пом від­но­син, який не пе­ред­ба­чав не­рів­но­сті, бу­ла дру­жба. Дру­жи­ти мо­жуть лю­ди з рі­зних кла­сів су­спіль­ства, з рі­зним до­ста­тком і рі­зним рів­нем осві­ти... Ми про­сто спіл­ку­є­мо­ся з лю­ди­ною і ро­зу­мі­є­мо, що по­трі­бно змі­ни­ти в со­бі, що – роз­ви­ну­ти. Ін­ший ва­жли­вий мо­мент – це час, який сьо­го­дні є най­більш де­фі­ци­тним ре­сур­сом. І чим да­лі, тим біль­ше бу­де за­го­стрю­ва­ти­ся йо­го де­фі­цит. Щоб під­три­му­ва­ти дру­жбу, на неї по­трі­бно ви­ді­ля­ти час. Мо­жли­во, ство­ри­ти якісь ри­ту­а­ли, на­при­клад, ко­жен остан­ній че­твер мі­ся­ця ра­зом обі­да­ти. Це по­вин­но ста­ти зви­чкою, то­ді скла­де­ться тра­ди­ція і час зна­йде­ться.

А як зна­йти дру­зів? Одно­зна­чної від­по­віді на це пи­та­н­ня не дасть ні­хто. Є ва­рі­ан­ти по­шу­ку се­ред ко­лег або лю­дей, з яки­ми ви спіл­ку­є­те­ся на тре­ну­ва­н­нях або ін­ших за­хо­дах. Але ва­жли­во, на мій по­гляд, не «де», а «як». Пе­ре­стань­те ко­ри­сту­ва­ти­ся СМС або ча­та­ми. По­трі­бно по­спіл­ку­ва­ти­ся з лю­ди­ною? За­те­ле­фо­нуй­те або за­про­сіть на ка­ву. Одна роз­мо­ва по те­ле­фо­ну мо­же за­мі­ни­ти ти­ся­чу по­ві­дом­лень. Але нам усе скла­дні­ше пси­хо­ло­гі­чно дзво­ни­ти, про­сті­ше на­пи­са­ти – за на­пи­са­ним текс­том про­сті­ше за­хо­ва­ти своє справ­жнє. Ме­ні ду­же по­до­ба­є­ться по­рів­ня­н­ня дру­жби з ба­га­т­тям. Щоб во­гонь роз­го­рів­ся, по­трі­бно скла­сти хмиз, ма­лень­кі дро­ва, до­да­ти ве­ли­кі по­лі­на. Ва­жли­во, щоб дро­ва бу­ли су­хи­ми. Так ось, дро­ва – це зов­ні­шнє, але, щоб бу­ло ба­га­т­тя, по­трі­бна ще іскра – на­ші по­чу­т­тя, над яки­ми ми не вла­дні. Ми не мо­же­мо зму­си­ти ін­шу лю­ди­ну по­дру­жи­ти­ся з на­ми, по­лю­би­ти нас. Але якщо іскра ви­ни­кає і дро­ва су­хі, то ви­ни­кає во­гонь дру­жби. Зви­чай­но, для йо­го ви­ни­кне­н­ня ва­жли­ве та­кож пра­виль­не по­єд­на­н­ня на­шо­го ста­ну, ча­су й об­ста­вин. Це своє­рі­дне ми­сте­цтво жи­т­тя. Ця те­ма без­ме­жна й ін­ди­ві­ду­аль­на, то­му що дру­жба для одно­го мо­же не бу­ти дру­жбою для ін­шо­го. Са­ме то­му дру­жба – це від­но­си­ни мі­ні­мум двох лю­дей.

Чи існує ети­ка дру­жби? Я би ска­зав, що дру­жба – це і є ети­ка став­ле­н­ня до ін­шої лю­ди­ни.

Умі­н­ня бу­ти хо­ро­шим дру­гом пов’яза­не з умі­н­ням бу­ти хо­ро­шою лю­ди­ною? Пря­мо пов'яза­не. Не мо­жна бу­ти хо­ро­шим дру­гом і при цьо­му не бу­ти хо­ро­шою лю­ди­ною. Щоб ма­ти дру­зів, тре­ба бу­ти від­кри­тим, умі­ти до­ві­ря­ти лю­дям. Дру­жба мі­стить у со­бі всі че­сно­ти, які мо­жуть бу­ти у лю­ди­ни. Якщо лю­ди­ні чо­гось не ви­ста­чає все­ре­ди­ні, во­на мо­же на­віть не по­мі­ти­ти дру­жніх про­я­вів з бо­ку лю­дей – бу­де ба­чи­ти ви­го­ду, під­ступ, але тіль­ки не дру­жбу. Пра­ви­ло дру­жби про­сте: щоб бу­ти хо­ро­шим дру­гом, по­трі­бно бу­ти хо­ро­шою лю­ди­ною.

Чим біль­ше дру­зів, тим біль­шим до­сві­дом ми зба­га­чу­є­мо­ся і тим біль­ше від­кри­ва­є­мо­ся са­мі

ОЛЕГ МІ­СЯК Фі­ло­соф, ви­кла­дач фі­ло­соф­ської шко­ли «Но­вий Акро­поль», ор­га­ні­за­тор і ку­ра­тор осві­тніх про­е­ктів

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.