«Ака­де­мія Ре­аль­но­го Жи­т­тя» – це:

KOLESO ZHITTJA - - Я cmbproю - Бе­сі­ду ве­ли На­тал­ка Тлу­ма­цька, Юлія Па­ла­мар­чук

про­стір для роз­ви­тку жін­ки та її вну­трі­шньо­го по­тен­ці­а­лу; про­сті та ді­є­ві ін­стру­мен­ти для роз­кри­т­тя жі­но­чо­го сприйня­т­тя сві­ту, ро­зу­мі­н­ня сво­го вну­трі­шньо­го устрою і мо­жли­во­стей;

пра­кти­чні на­ви­чки управ­лі­н­ня які­стю сво­го жи­т­тя.

Зав­да­н­ня Ака­де­мії – у то­му, щоб до­по­мог­ти:

по­вер­ну­ти при­ро­дну жі­но­чу му­дрість; від­но­ви­ти чу­тли­вість; усві­до­ми­ти, очи­сти­ти і транс­фор­му­ва­ти не­у­сві­дом­ле­ний і не­про­жи­тий до­свід; звіль­ни­ти вну­трі­шні ре­сур­си; роз­кри­ти твор­чий по­тен­ці­ал; усві­до­ми­ти за­ко­ни і пра­ви­ла вза­є­мо­дії зі сві­том, у то­му чи­слі чо­ло­ві­чі та жі­но­чі сто­сун­ки; узго­ди­ти до­свід осо­би­сто­сті із зав­да­н­ня­ми ду­ші; по­лі­пши­ти якість жи­т­тя за­га­лом, у всіх йо­го сфе­рах.

Основ­на про­гра­ма на­вча­н­ня – це ба­зо­вий тре­нінг «При­ро­да жін­ки»

і 5 схо­ди­нок «Абе­тки Жі­но­чої Си­ли»: Жін­ка-на­со­ло­да, Жін­ка­Лю­бов, Жін­ка-на­тхне­н­ня, Жін­ка-май­стри­ня, Жін­ка-му­дрість.

До нас при­хо­дять жін­ки, які усві­до­ми­ли, що:

хо­чуть жи­ти в лю­бо­ві; у жит­ті є щось іще; цін­ність – у тво­рен­ні, збе­ре­жен­ні і роз­ви­тку від­но­син у па­рі; для них ва­жли­ві мо­ло­дість, кра­са, се­ксу­аль­ність, за­до­во­ле­н­ня, ін­те­рес чо­ло­ві­ка;

вто­ми­ли­ся від чу­жих по­рад і хо­чуть ре­аль­них змін у сво­є­му жит­ті;

не мо­жуть упо­ра­ти­ся із тру­дно­ща­ми, що ви­ни­ка­ють.

Ба­зо­вий ав­тор­ський тре­нінг «При­ро­да жін­ки» до­по­ма­гає:

роз­ши­ри­ти вну­трі­шні кор­до­ни; під­ви­щи­ти по­чу­т­тя впев­не­но­сті і вну­трі­шньої си­ли; енер­ге­ти­чно на­пов­ни­ти­ся; від­чу­ти лег­кість і сво­бо­ду; під­ви­щи­ти чут­тє­вість і чу­тли­вість, у то­му чи­слі до се­бе; по­лі­пши­ти сто­сун­ки в осо­би­сто­му жит­ті; під­ви­щи­ти ін­те­рес із бо­ку ото­че­н­ня; зна­йти лег­кість у ви­рі­шен­ні жит­тє­вих зав­дань.

В Ака­де­мії про­хо­дять май­стер-кла­си, тре­нін­ги, ін­ди­ві­ду­аль­ні кон­суль­та­ції, клу­бні зу­стрі­чі і твор­чі май­стер­ні. Роз­клад за­нять мо­жна ді­зна­ти­ся на сай­ті: Realife-academy.com

Сми­рен­ність у то­му, що ко­ли жін­ка до­хо­дить до Бо­га все­ре­ди­ні се­бе і з'єд­ну­є­ться зі сві­тлом, то во­на ро­зу­міє, що її стан і вмі­н­ня йо­го ви­бу­до­ву­ва­ти – це осно­ва в жит­ті. У неї не­має про­блем із тим, щоб пе­ре­тво­ри­ти свої стра­хи, обра­зи, по­чу­т­тя про­ви­ни, на­пру­гу, в то­му чи­слі і в по­ле чо­ло­ві­ка теж. Во­на зав­жди мо­же да­ти йо­му ясність че­рез свій стан. Ясність, у якій він ба­чить на­сту­пний крок. У цьо­му тан­ці ду­же чі­тко ви­зна­че­ні кро­ки чо­ло­ві­ка і жін­ки. Пер­ший крок – чо­ло­ві­чий. Чо­ло­вік – це дія, він стра­тег, який бу­дує своє жи­т­тя на ма­пі со­ці­аль­ної ре­аль­но­сті і дає ідею. Він за­пи­тує у жін­ки: «Як то­бі?» І тут уже мі­сце си­ли для жін­ки. Во­на слу­хає се­бе і ка­же «так» – во­на ви­зна­чає, чи бу­де ця ідея жи­ти, йде на неї енер­гія чи ні. Ко­ли во­на го­во­рить «так» і від­чу­ває «так» – енер­гія по­чи­нає ру­ха­ти­ся. Ко­ли во­на го­во­рить «ні» або го­во­рить «так», а все­ре­ди­ні від­чу­ває «ні» – енер­гії не бу­де, і ні­чо­го з ці­єї ідеї не ви­йде. По­чув­ши від жін­ки «так», чо­ло­вік по­чи­нає ви­бу­до­ву­ва­ти ко­му­ні­ка­ції, ство­рю­ва­ти стру­кту­ру, роз­ши­рю­ва­ти ідею. А жін­ка за­пов­нює цю стру­кту­ру, во­на пра­цює з по­лем – ви­зна­чає пе­ре­шко­ди і на­пру­гу – і пе­ре­тво­рює йо­го. Це ко­ло­саль­на ро­бо­та – весь час під­три­му­ва­ти на­пов­не­ність, вза­є­мо­дію з чо­ло­ві­ком, щоб він був си­тий, взу­тий, одя­гне­ний, в то­ну­сі, щоб у ньо­го зав­жди бу­ло на­тхне­н­ня і ба­жа­н­ня пра­цю­ва­ти. Це її твор­чість. Але ко­ли чо­ло­вік ка­же: «Все, ми за­вер­ши­ли, я ви­рі­шив за­кін­чи­ти», в цей мо­мент ва­жли­во, щоб жін­ка не по­бі­гла да­лі. Ска­за­ла стру­кту­ра «стоп» – зу­пи­ни­ли­ся і пра­цю­є­мо зі «стоп». По­дя­ку­ва­ли всьо­му, на­со­ло­ди­ли­ся тим, що зро­би­ли, опра­цю­ва­ли і за­вер­ши­ли кін­це­ву то­чку. А да­лі по­чи­на­є­ться за­ро­дже­н­ня но­во­го. І це теж мі­сце си­ли жін­ки, то­му що во­на зчи­тує тон­ки­ми фі­бра­ми, чо­го ж іще хо­че­ться. У неї весь час уві­мкну­ті вну­трі­шні ло­ка­то­ри, і во­на ска­нує: що ж да­лі? А да­лі від­бу­ва­є­ться мо­мент зли­т­тя, ко­ли двоє з'єд­ну­ю­ться. Так, я го­во­рю без­по­се­ре­дньо про секс, про ор­газм, то­му що це мо­мент най­біль­шо­го про­ни­кне­н­ня в істи­ну і суть одне одно­го. Жі­но­че і чо­ло­ві­че з'єд­ну­ю­ться в єди­не, ство­рю­ю­чи не­ви­ди­мий по­тік сві­тла. Там усі спо­ді­ва­н­ня, ба­жа­н­ня, по­тре­би, мо­же, ще й не усві­дом­лю­ва­ні. Че­рез якийсь час чо­ло­вік озву­чує ідею, і жін­ка зно­ву го­во­рить «так» або «ні». Так три­ває та­нець чо­ло­ві­ка і жін­ки.

Як пе­ре­жи­ти зра­ду у від­но­си­нах? Ко­ли чо­ло­вік зра­див, жін­ка від­чу­ває се­бе по­ки­ну­тою, зне­ці­не­ною. Яка во­на в цьо­му ста­ні? Ско­рі­ше за все, ні­яка – як ви­ки­ну­та на узбіч­чя не­по­трі­бна річ, об яку ви­ти­ра­ють но­ги. Що ж во­на від- чу­ває, ле­жа­чи на узбіч­чі? Цей пе­ре­лік пи­тань мо­жна про­дов­жу­ва­ти дов­го, і для ко­жної лю­ди­ни він бу­де ко­ри­гу­ва­ти­ся за­ле­жно від то­го, що при­хо­ва­но все­ре­ди­ні. Але най­ча­сті­ше край­ня то­чка у всіх одна: «Ме­не зра­ди­ли, от­же, я як жін­ка – ні­хто». То­ді по­трі­бно че­сно се­бе за­пи­та­ти: «А я знаю се­бе як жін­ку? Яка я жін­ка?» При­йміть ту якість, до якої ви при­йде­те, – при­йміть се­бе ні­якою і ні­кчем­ною. Це пер­ший і най­стра­шні­ший крок. Але він дає то­чку опо­ри. По­тім опра­цьо­ву­ю­ться обра­зи. І ко­ли вже не­має образ, а є ро­зу­мі­н­ня, на­ві­що цей чо­ло­вік був да­ний у жит­ті, з яким уро­ком він при­йшов, і є до ньо­го по­чу­т­тя вдя­чно­сті, то­ді мо­жна пе­ре­хо­ди­ти до пи­та­н­ня: «А як я хо­чу, щоб бу­ло?» Від­по­від­а­ю­чи на це пи­та­н­ня, про­ясню­є­мо все­ре­ди­ні й обду­му­є­мо, чо­ло­вік якої яко­сті нам по­трі­бен. Це дру­гий крок. А тре­тій крок – прийня­ти зво­ро­тний зв'язок. Прий­дуть та­кі «дзер­ка­ла», які бу­дуть пе­ре­ві­ря­ти жін­ку, чи то­чно во­на прийня­ла цю якість у чо­ло­ві­ко­ві. Че­сно ска­жу, я са­ме так со­бі за­га­да­ла чо­ло­ві­ка – і він з'явив­ся бу­кваль­но че­рез мі­сяць. Я на­віть уяви­ти не мо­гла, скіль­ки всьо­го ме­ні до­ве­де­ться в со­бі усві­до­ми­ти, пе­ре­тво­ри­ти. Одна спра­ва за­га­да­ти, а ін­ша – від­по­від­а­ти. По­ки жін­ка не зна­йде все­ре­ди­ні ясність, в її жит­ті бу­дуть від­но­си­ни, пов'яза­ні зі зра­дою, не­ви­зна­че­ні­стю, слаб­кі­стю. По­трі­бно чі­тко ви­зна­чи­ти, чо­го ви хо­че­те. Ясність одра­зу по­чне про­яв­ля­ти­ся! Однак бу­ває, що жін­ка до неї не го­то­ва. На­при­клад, з'явив­ся та­кий чо­ло­вік і ви­ни­кла за­ко­ха­ність. Це ж чу­до­во! Але якщо жін­ка не про­пра­цю­ва­ла всі свої «обме­же­н­ня», то ду­же ско­ро чо­ло­вік по­чне їй це по­ка­зу­ва­ти. Жін­ка по­вин­на бу­ти го­то­ва прийня­ти дзер­каль­ні від­обра­же­н­ня і ро­зі­бра­ти­ся з ни­ми. Для цьо­го по­трі­бна смі­ли­вість і ве­ли­че­зна кіль­кість енер­гії. Що­ра­зу – ви­рів­ню­ва­н­ня по­ля і по­дя­ка. Це кайф, гар­мо­нія: від­чу­ва­ти се­бе в цен­трі сво­го жи­т­тя, що­ра­зу від­кри­ва­ю­чи віль­ну, від­кри­ту, лю­бля­чу, ні­жну ча­сти­ну се­бе. Бу­ває, що при­хо­дять чо­ло­ві­ки тіль­ки для то­го, щоб по­ка­за­ти жін­ці одну з її гра­ней. Але ці чо­ло­ві­ки – біль­ше для зна­йом­ства і дру­жби, ніж для від­но­син у па­рі. Про­цес пі­зна­н­ня, прийня­т­тя, роз­ши­ре­н­ня се­бе – не­скін­чен­ний і ви­кли­кає хо­ро­шу за­ле­жність, то­му що до вну­трі­шньої ясно­сті і чу­де­сних змін у жит­ті швид­ко зви­ка­єш. Але це і є до­ро­сла від­по­від­аль­ність за своє жи­т­тя. Зро­ста­н­ня у сво­їй бо­же­ствен­ній іпо­ста­сі тво­ри­ти.

По­чув­ши від жін­ки «так», чо­ло­вік по­чи­нає ви­бу­до­ву­ва­ти ко­му­ні­ка­ції, ство­рю­ва­ти стру­кту­ру, роз­ши­рю­ва­ти ідею

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.