Кі­не­зі­о­ло­гія: че­сний ви­бір.

Як ра­ді­ти ті­лу і не з’їха­ти з ґлу­зду

KOLESO ZHITTJA - - Зміст -

Як ра­ді­ти ті­лу і не з’їха­ти з ґлу­зду Ві­кто­рія Вой­тко

На­ше ті­ло знає біль­ше, ніж ми мо­же­мо со­бі уяви­ти. Всі на­ші емо­ції, ін­стин­кти і по­чу­т­тя збе­рі­га­ю­ться в ньо­му, як у скринь­ці з се­кре­том. І тіль­ки ми са­мі ви­би­ра­є­мо, бу­ти го­спо­да­рем сво­єї скринь­ки чи її в’язнем. Як усві­дом­ле­но «чи­та­ти» по­сла­н­ня сво­го ті­ла і ро­би­ти ви­бір у зла­го­ді з ним, із «КЖ» по­ді­ли­ла­ся лі­кар і кі­не­зі­о­лог.

Ка­жуть, «у здо­ро­во­му ті­лі – здо­ро­вий дух». Як вза­є­мо­пов’яза­ні ті­ло і пси­хі­ка? Здо­ров'я – це ком­пле­ксне по­ня­т­тя, до яко­го на­ле­жить здо­ров'я ті­ла, ду­ху і пси­хі­ки. Це фі­зи­чні, мен­таль­ні та ду­хов­ні аспе­кти, що до­пов­ню­ю­ться со­ці­аль­ним се­ре­до­ви­щем, у яко­му лю­ди­на пе­ре­бу­ває. Ще Па­ра­цельс ка­зав, що всі хво­ро­би – від на­дла­мів ду­ху. Зви­чай­но, сю­ди не на­ле­жать трав­ми, оскіль­ки це ін­ша ка­те­го­рія. Трав­ми мо­жуть бу­ти на­слід­ком по­ка­ра­н­ня се­бе за щось або пе­ре­шкод на шля­ху лю­ди­ни. Будь-які змі­ни у пси­хі­ці мо­жуть спри­чи­ни­ти змі­ни в ті­лі, адже ті­ло зав­жди ре­а­гує на емо­цій­ний стан. Ви ж по­мі­ча­ли, що по­га­ний на­стрій від­ра­зу по­зна­ча­є­ться на ті­лі – немає сил, ні­чо- го не хо­че­ться ро­би­ти, а гар­ний на­стрій вже до­дає енер­гії. Про­пра­цю­вав­ши у тра­ди­цій­ній ме­ди­ци­ні пі­сля за­кін­че­н­ня На­ціо­наль­но­го ме­ди­чно­го уні­вер­си­те­ту ім. О. О. Бо­го­моль­ця, я по­ча­ла ці­ка­ви­ти­ся пер­шо­при­чи­ною за­хво­рю­вань. Спо­ча­тку ви­вчи­ла пи­та­н­ня, пов'яза­ні із пси­хо­со­ма­ти­кою, і по­ба­чи­ла в па­ці­єн­тах під­твер­дже­н­ня зв'яз­ку хво­ро­би, ду­мок і ста­ну. Я зро­зумі­ла, що хво­ро­би до­по­ма­га­ють ма­ні­пу­лю­ва­ти си­ту­а­ці­я­ми, лю­дьми. Лю­ди­на мо­же хо­ва­ти­ся від прийня­т­тя рі­шень, від­по­від­аль­но­сті за хво­ро­бою. За до­по­мо­гою хво­ро­би во­на мо­же уни­кну­ти від­по­від­аль­но­сті, вте­кти від про­блем

та і про­сто від­по­чи­ти, не­нав­ми­сно за­хво­рів­ши.

Чим кі­не­зі­о­ло­гія від­рі­зня­є­ться від ма­ну­аль­ної, ті­ле­сно-орі­єн­то­ва­ної або будь-якої ін­шої те­ра­пії, пов’яза­ної з ті­лом і ру­хом? Будь-яка трав­ма в ті­лі – це не­за­вер­ше­ний рух. Рух, який по­чав­ся і в якийсь мо­мент при­пи­нив­ся, то­му ви­ник дис­ком­форт. Ба­га­то з ті­ле­сних пра­ктик спря­мо­ва­ні на те, щоб за­вер­ши­ти цей рух, до­ве­сти йо­го до ло­гі­чно­го за­вер­ше­н­ня. Ко­ли сим­птом ми­нає, по­лі­пшу­є­ться і стан. Кі­не­зі­о­ло­гія – до­сить мо­ло­да на­у­ка, яка дає змо­гу «ді­ста­ти» з ті­ла пси­хо­трав­му­ю­чий до­свід, отри­ма­ний вна­слі­док стре­су, і від­ко­ри­гу­ва­ти йо­го. На­при­клад, нам за­ва­жає ра­ді­ти жи­т­тю і від­чу­ва­ти йо­го смак вну­трі­шня три­во­жність. У пси­хо­ло­гії є та­кий тер­мін «не­зро­зумі­ла три­во­жність»: на­чеб­то все до­бре – си­тий і за­без­пе­че­ний, ро­бо­та є і сім'я хо­ро­ша, а ра­до­сті у жит­ті немає. Ко­рінь про­бле­ми мо­жна шу­ка­ти в ни­ні­шніх си­ту­а­ці­ях, але ча­сті­ше за все при­чи­на кри­є­ться глиб­ше, в ро­до­вих істо­рі­ях. На­при­клад, хтось у ро­ду за­бо­ро­нив со­бі від­чу­ва­ти ща­стя, то­му що це мо­гло спри­чи­ни­ти по­ка­ра­н­ня, по­чу­т­тя про­ви­ни, втра­ту. Ця про­гра­ма пе­ре­да­ла­ся як якесь за­сте­ре­же­н­ня на­сту­пним по­ко­лі­н­ням: ми по­ві­ри­ли і втра­ти­ли, а ти пе­ре­вір, ще раз пе­ре­глянь – ця три­во­жність і є та­ким со­бі си­гна­лом. Як чер­во­на кно­пка, що бли­має у ра­зі три­во­ги. Кі­не­зі­о­ло­гія дає змо­гу «ді­ста­ти» і транс­фор­му­ва­ти цю про­гра­му, пе­ре­ве­сти її з не­га­ти­ву в по­зи­тив.

Як мо­жна «ді­ста­ти» ро­до­ву про­гра­му? У кі­не­зі­о­ло­гії прийня­то ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ме­тод м'язо­во­го те­сту­ва­н­ня, де ін­ди­ка­то­ром є дель­то­ви­дний м'яз ру­ки. Спе­ці­а­ліст ста­вить пи­та­н­ня і м'яко на­ти­скає на ру­ку. За сту­пе­нем осла­бле­н­ня або по­си­ле­н­ня від­гу­ку від м'яза-ін­ди­ка­то­ра мо­жна оці­ни­ти від­по­відь. Весь се­анс ко­ре­кції – це гли­бо­ка роз­мо­ва з ті­лом клі­єн­та. На­ше ті­ло ду­же му­дре, во­но зав­жди по­ка­зує не­по­лад­ки – лю­ди­на не мо­же кон­тро­лю­ва­ти ре­а­кції ті­ла. Іно­ді ви мо­гли по­мі­ча­ти в со­бі стан, за яко­го мо­зок по­яснює все пра­виль­но і ло­гі­чно, але все­ре­ди­ні є на­сто­ро­же­ність. Ви по­чи­на­є­те при­див­ля­ти­ся, при­ню­ху­ва­ти­ся на ін­стин­ктив­но­му рів­ні, щоб зро­зу­мі­ти, що ж від­бу­ва­є­ться з ті­лом, чо­му во­но так ре­а­гує. На­при­клад, бо­лі в спи­ні й пле­чах, якщо немає фі­зіо­ло­гі­чних змін, го­во­рять про те, що ви взя­ли на се­бе за­над­то ба­га­то обов'яз­ків або не­се­те чу­жу но­шу. По­про­сіть ви­ба­че­н­ня у ті­ла за зай­ве на­ван­та­же­н­ня, ска­жіть, що лю­би­те йо­го, й енер­гі­єю, не­мов пле­дом, укрий­те йо­го – і біль ущу­хне.

Ви ре­ко­мен­ду­є­те сво­їм па­ці­єн­там «говорити» з ті­лом? Я пе­ре­д­усім лі­кар. То­му, ко­ли до ме­не звер­та­ю­ться клі­єн­ти з бо­лем, я на­прав­ляю їх до вузь­ко­про­філь­но­го фа­хів­ця – на ана­лі­зи, МРТ чи кон­суль­та­цію ней­ро­хі­рур­га. Одне лі­ку­ва­н­ня не ви­клю­чає ін­шо­го. Не вар­то ігно­ру­ва­ти тра­ди­цій­ну ме­ди­ци­ну, ко­ри­сту­ю­чись тіль­ки до­по­мо­гою зна­ха­рів і ці­ли­те- лів. Я ре­ко­мен­дую пра­цю­ва­ти тіль­ки па­ра­лель­но.

Чи є фі­зіо­ло­гі­чне по­ясне­н­ня то­го, чо­му са­ме дель­то­по­ді­бний м’яз ви­сту­пає ін­ди­ка­то­ром? Пра­цю­ва­ти мо­жна і зі сте­гно­вим м'язом, і з м'яза­ми пе­ре­д­пліч­чя, і з лі­ктем. Дель­то­по­ді­бний зру­чні­ший і до­сту­пні­ший, якщо па­ці­єнт сто­їть під час ко­ре­кції. Але для лю­дей із по­ру­ше­н­ням м'язо­во­го то­ну­су рук мо­жна ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти сте­гно­вий м'яз.

Че­рез пси­хі­ку ми впли­ва­є­мо на ті­ло, а мо­же бу­ти зво­ро­тний вплив? Пси­хо­те­ра­пія так чи іна­кше сти­ка­є­ться з ті­лом. Якщо ми по­чи­на­є­мо пра­цю­ва­ти че­рез ті­ло, то ра­но чи пі­зно ми при­йде­мо до яко­їсь про­бле­ми у пси­хі­ці – все вза­є­мо­пов'яза­не і пра­цює в обох на­пря­мах. Іно­ді лю­ди на­ма­га­ю­ться за до­по­мо­гою ті­ла ком­пен­су­ва­ти свої пси­хі­чні ста­ни.

Під час фі­зи­чних тре­ну­вань лег­ко пе­ре­ста­ра­ти­ся в го­ни­тві за ре­зуль­та­том. Але це при­зво­дить до втра­ти до­ві­ри до ті­ла і зв’яз­ку з ним. Як уни­кну­ти пе­ре­ван­та­жень? Пер­ший ін­ди­ка­тор – біль. Від­чу­ва­є­те біль – зу­пи­ні­ться. Будь-яке пе­ре­на­пру­же­н­ня пов'яза­не з бо­лем, і во­но си­гна­лі­зує: да­лі йти не по­трі­бно. Ду­же до­бре при фі­зи­чно­му на­ван­та­жен­ні, роз­тяж­ках, ро­бо­ті з ті­лом роз­сла­бля­ти­ся за до­по­мо­гою ди­ха­н­ня. Чер­гуй­те гли­бо­кі вди­хи і па­сив­ні ви­ди­хи. На ви­ди­ху кра­ще ви­ко­ну­ва­ти роз­тя­гу­ва­н­ня – то­ді біль іде, і ви по-ін­шо­му чу­є­те і від­чу­ва­є­те се­бе. Ті­ло зав­жди нам від­по­від­ає – по­си­ле­н­ням сер­це­би­т­тя, при­пли­вом те­пла, озно­бом. Ду­же ва­жли­во чу­ти ці си­гна­ли, при­слу­ха­ти­ся до сво­го ті­ла.

Що ще мо­же до­по­мог­ти «ви­лі­ку­ва­ти ті­ло»? Крім кі­не­зі­о­ло­гії існує ба­га­то те­хнік, які лі­ку­ють ті­ло: те­хні­ки пи­сьма, ди­халь­ні, тан­цю­валь­ні, будь-які ті­ле­сні те­хні­ки. Ін­ко­ли мо­жна і са­мо­му впо­ра­ти­ся. На­при­клад, якщо у лю­ди­ни під­ви­ще­ний ар­те­рі­аль­ний тиск – во­на ча­сто від­чу­ває пси­хі­чну на­пру­гу. Во­на на­ко­пи­чу-

З ті­лом мо­жна до­мов­ля­ти­ся, і йо­го по­трі­бно зав­жди за­охо­чу­ва­ти

із ба­зо­вих ін­стру­мен­тів кі­не­зі­о­ло­гії – «Ба­ро­метр по­ве­дін­ки». Та­бли­ця роз­ро­бле­на Гор­до­ном Сто­ксом як си­сте­ма, що опи­сує на­ші ав­то­ма­ти­чні не­сві­до­мі емо­цій­ні ре­а­кції, по­чу­т­тя і пе­ре­жи­ва­н­ня. У пра­вій ча­сти­ні та­бли­ці – не­га­тив­ні емо­ції, по­чу­т­тя і ста­ни, які вво­дять лю­ди­ну в стрес, три­ма­ють її в на­пру­зі. У лі­вій ча­сти­ні – по­зи­тив­ні емо­ції та ста­ни. ці па­ри по­чут­тів з’яв­ля­ю­ться, фі­ксу­ю­ться і за­крі­плю­ю­ться у пси­хі­ці і ті­лі лю­ди­ни з мо­мен­ту на­ро­дже­н­ня. Ба­га­то з та­ких ду­аль­них по­чут­тів, про­грам ви­хо­дять з істо­рії сім’ї, ро­ду і пе­ре­да­ю­ться з по­ко­лі­н­ня у по­ко­лі­н­ня. На цей рі­вень ми ча­сто по­тра­пля­є­мо під час ко­ре­кції – в ті­лі зна­хо­ди­ться істо­рія всі­єї сім’ї і ро­ду лю­ди­ни. Та­ким чи­ном, лю­ди­на не са­ма ке­рує со­бою, а ба­га­то в чо­му нею ке­ру­ють про­гра­ми і по­чу­т­тя, взя­ті від ба­тьків, пред­ків, сфор­мо­ва­ні вже в її жит­ті. Одні галь­му­ють, а ін­ші да­ють ре­сурс і до­по­ма­га­ють. Так, про­гра­ма «Немає ви­бо­ру» ста­вить лю­ди­ну у глу­хий кут. Во­на жи­ве і при­ймає рі­ше­н­ня, ви­хо­дя­чи з цьо­го ста­ну. Але при цьо­му не во­на сві­до­мо ви­би­рає, а жи­т­тя її зму­шує ро­би­ти ви­бір, щоб ви­жи­ти. Ко­ри­гу­ю­чи цю про­гра­му в кі­не­зі­о­ло­гії, ми при­во­ди­мо лю­ди­ну до про­ти­ле­жно­сті – «Ви­бір є». Пе­ре­во­дя­чи лю­ди­ну в по­зи­тив­ні ста­ни, ми да­є­мо ре­сурс для жи­т­тя, про яке во­на мріє. Від­бу­ва­є­ться уві­мкне­н­ня її при­хо­ва­них вну­трі­шніх сил, за­кла­де­них са­мою при­ро­дою для її дов­го­го і щасливого жи­т­тя.

Кі­не­зі­о­лог, пра­кти­ку­ю­чий лі­кар­те­ра­певт

ВІ­КТО­РІЯ ВОЙ­ТКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.