Пі­ра­мі­да рів­но­ва­ги

У ди­тин­стві ми бу­ду­є­мо пі­ра­мід­ки з ка­мін­чи­ків, які зна­хо­ди­мо на бе­ре­зі рі­чки чи мо­ря. Ко­жен ка­мінь від­обра­жає наш стан, вну­трі­шнє ба­че­н­ня. Але, до­ро­слі­ша­ю­чи, ми за­бу­ва­є­мо, що кра­са пі­ра­мі­ди і її рів­но­ва­га – це осно­ва для щасливого жи­т­тя і вті­ле­н­ня мрії.

KOLESO ZHITTJA - - Зміст -

Сві­тла­на Са­ма­рець

один із ве­сня­них днів, ко­ли со­ня­чні про­ме­ні пе­сти­ли про­бу­дже­ну зем­лю, ра­ді­сно спів­а­ли струм­ки і ще­бе­та­ли пта­хи, до Май­стра при­йшов Учень. Він був за­сму­че­ний і за­дум­ли­вий. Учень важ­ко сів на ла­ву під кві­ту­чою ви­шнею, зві­сив го­ло­ву і за­ну­рив­ся в роз­ду­ми. Май­стер по­ба­чив Учня в ме­лан­хо­лії і пі­шов зби­ра­ти гла­день­кі бли­ску­чі ка­мін­ці на бе­ре­зі струм­ка, що про­ті­кав че­рез сад. На­брав ці­лу жме­ню рі­зно­ко­льо­ро­вих ка­ме­нів і пі­ді­йшов до Учня. По­ява Май­стра ви­ве­ла Учня з тяж­ких роз­ду­мів. Він із гли­бо­ким зі­тха­н­ням встав при­ві­та­ти йо­го. У від­по­відь Май­стер по­смі­хнув­ся м'якою під­ба­дьор­ли­вою по­смі­шкою і за­пи­тав Учня, як йо­му спа­ло­ся ці­єї но­чі. Учень ду­же зди­ву­вав­ся, оскіль­ки роз­мір­ко­ву­вав са­ме про без­сон­ні но­чі, які пе­ре­слі­ду­ють йо­го остан­нім ча­сом. – Ша­нов­ний Май­стре, я при­йшов до вас са­ме за тим, щоб ви до­по­мо­гли ме­ні по­вер­ну­ти гар­мо­нію і рів­но­ва­гу! За­не­по­ко­є­н­ня, стра­хи і сум­ні­ви ме­не здо­ла­ли... Я дій­сно по­га­но сплю но­ча­ми і ча­сто про­ки­да­ю­ся в хо­ло­дно­му по­ту. Все бо­ю­ся, що не всти­гну щось зро­би­ти, зро­блю не те чи не так, не ви­прав­даю чи­ї­хось очі­ку­вань. Не­скін­чен­но обмір­ко­вую роз­мо­ви та по­дії, які ме­не за­сму­ти­ли. Ме­ні зда­є­ться, що за­раз мої ре­сур­си зов­сім ви­сна­жи­ли­ся: ні­чо­го не хо­че­ться і не мо­же­ться. Я про­сто не знаю, як ме­ні жи­ти да­лі! Не­мов між мною і мо­їм майбутнім ви­ро­сла не­здо­лан­на сті­на... – Що ж, твій стан ме­ні зна­йо­мий. Зі мною та­ке бу­ва­ло: я бун­ту­вав і сум­ні­вав­ся, за­сму­чу­вав­ся, шу­кав мо­жли­во­сті. І теж не спав но­ча­ми. Хва­ла не­бе­сам, ме­ні ду­же по­ща­сти­ло з Учи­те­лем – він був справ­жнім Май­стром! Ні­ко­ли не по­вчав, ді­лив­ся до­сві­дом, на­ди­хав і під­три­му­вав, а ще зав­жди да­вав ме­ні мо­жли­вість ви­бо­ру. Одно­го ра­зу тра­пи­ло­ся так, що я так са­мо, як і ти сьо­го­дні, при­йшов до ньо­го у ве­ли­кій пе­ча­лі че­рез не­здій­сне­ні мрії. Я шу­кав у ньо­го роз­ра­ди і по­ра­ди, як по­вер­ну­ти вну­трі­шній ба­ланс. Май­стер не ска­зав ме­ні жо­дно­го сло­ва у від­по­відь, ли­ше ве­лів від­прав­ля­ти­ся ра­зом із ним на бе­рег рі­чки. Там ми про­ве­ли зов­сім не­ба­га­то ча­су. Але цьо­го бу­ло до­ста­тньо, щоб усе змі­ни­ло­ся. Май­стер на­вчив ме­не одні­єї про­стої і ко­ри­сної пра­кти­ки. Тепер при­йшов час роз­по­ві­сти про неї і то­бі. Очі Учня за­го­рі­ли­ся щи­рим ін­те­ре­сом: – А хі­ба у ме­не ви­йде?! Май­стер по­смі­хнув­ся: – Не спро­бу­єш – не ді­зна­є­шся! – Але я хо­чу ді­зна­ти­ся! – То­ді по­чне­мо.

Кра­ща вер­сія се­бе – Пра­кти­ка, якою я з то­бою сьо­го­дні по­ді­лю­ся, має дав­ні осно­ви. Во­на на­зи­ва­є­ться «Пі­ра­мі­да рів­но­ва­ги». Зга­дай, як ма­лень­ким хло­пчи­ком ти ча­сто зби­рав ка­ме­ні і ство­рю­вав із них хи­мер­ні спо­ру­ди. Во­ни бу­ли схо­жі на пі­ра­мі­ди та де­ре­ва, на ві­зе­рун­ки та сим­во­ли. Що ти від­чу­вав то­ді? – Я?! Учень не­на­дов­го за­мовк, а по­тім про­дов­жив. – Мо­жли­во, це бу­ло схо­же на уми­ро­тво­ре­н­ня? Так, ма­буть. А ще – на ра­дість, ти­ху і роз­сла­блю­ю­чу, не­мов по­тік. – Усе пра­виль­но. Ство­рю­ю­чи вла­сний малюнок або скуль­пту­ру з ка­ме­нів, ти не­мов по ча­стин­ках тво­рив свій ін­ди­ві­ду­аль­ний світ і осо­би­сту стру­кту­ру жи­т­тя в ньо­му. Ка­ме­ні – це бла­го­да­тний ма­те­рі­ал, во­ни – ду­же дав­нє утво­ре­н­ня на пла­не­ті, яке міль­йо­ни ро­ків збе­рі­гає всю істо­рію Зем­лі. І ко­жен ка­мін­чик, обра­ний то­бою, не ви­пад­ко­вий. Він збе­рі­гав у со­бі образ, який най­біль­ше по­трі­бен був то­бі у пев­ний мо­мент. Твор­чий процес зби­ра­н­ня кам'яно­го «па­зла» не­по­мі­тно при­во­дить твій стан до вну­трі­шньої рів­но­ва­ги, до ти­хої ра­до­сті у По­то­ці. Май­стер те­пло по­смі­хав­ся. – Про­по­ную то­бі за­ну­ри­ти­ся у са­мо­від­чу­т­тя «Я – іде­аль­ний». Уя­ви со­бі, що ти вже став та­ким, яким хо­тів бу­ти, ті­єю са­мою «кра­щою вер­сі­єю се­бе». Від­чуй, що дає то­бі та­ке від­чу­т­тя. По­ду­май, про що ти мрі­єш у цьо­му ста­ні, чо­го хо­чеш най­біль­ше, до чо­го пра­гнеш. Тепер ві­зьми па­пір і ру­чку і за­пи­ши те, про що ти по­ду­мав. А тепер про­чи­тай ще раз, що ти за­пи­сав, і при­слу­хай­ся до се­бе – сво­го ті­ла, по­чут­тів, емо­цій. Як то­бі від­гу­ку­є­ться ця мрія? Во­на те­бе на­ди­хає, про­бу­джує енер­гію і ба­жа­н­ня її вті­ли­ти? І зно­ву за­пи­ши все, що то­бі за­раз при­йшло. Го­то­во? – Так. Ри­си у ка­ме­ні – Ко­жен но­вий крок у на­шо­му жит­ті ви­ма­гає кон­цен­тра­ції ува­ги і ре­сур­сів. Щоб за­ді­я­ти не­об­хі­дні ре­сур­си, їх при­хо­ва­ні або до­да­тко­ві дже­ре­ла, ва­жли­во зна­йти вла­сну «то­чку зби­ра­н­ня» і при­йти до вну­трі­шньої рів­но­ва­ги. Са­ме цим ти за­раз і за­йма­є­шся. По­ду­май, від­чуй і за­пи­ши спи­сок тих рис, які мо­жуть то­бі зна­до­би­ти­ся для вті­ле­н­ня тво­єї мрії. У цьо­му спи­ску ва­жли­во пе­ре­ра­ху­ва­ти всі: ті, що в те­бе уже є, ті, які ти в со­бі роз­ви­ва­єш, і ті, що пра­гнеш роз­ви­ну­ти. Пи­ши всі на­зви рис по­спіль, не роз­ді­ля­ю­чи і не ви­прав­ля­ю­чи. Ко­ли скла­деш спи­сок, від­кла­ди йо­го на пев­ний час убік. Тепер ві­зьми і роз­ди­ви­ся ближ­че ка­мін­чи­ки, які я не­що­дав­но зі­брав бі­ля струм­ка. По­кру­ти їх у ру­ках, спро­буй на до­тик і ви­бе­ри та­кі, що по­до­ба­ю­ться най­біль­ше за ко­льо­ром, фор­мою і роз­мі­ром. Не­хай їх бу­де не мен­ше се­ми. Го­то­во? До­бре. Скіль­ки ти ви­брав? – Два­над­цять. – Ду­же до­бре! А тепер зно­ву ві­зьми свій спи­сок рис, не­об­хі­дних для вті­ле­н­ня мрії, і ви­бе­ри з ньо­го най­по­трі­бні­ші, щоб ви­йшло два­над­цять. Ви­брав? То­ді на ко­жно­му з обра­них ка­мін­чи­ків на­пи­ши ри­су зі сво­го спи­ску. Один ка­мін­чик – одна ри­са. Ко­ли за­кін­чиш, пе­ре­вер­ни їх на­пи­са­ми вниз, пе­ре­мі­шай між со­бою і від­кла­ди вбік.

Ство­ре­н­ня – Тепер сядь зру­чно, за­крий очі і роз­слаб­ся. При­слу­хай­ся до то­го, як зву­чить ти­ша. Що ти чу­єш? – Я чую, як спів­а­ють пта­хи. Ше­ле­стить ві­тер у тра­ві. Дзиж­чать ко­ма­хи. Десь уда­ли­ні дзюр­чить стру­мок. – По­слу­хай ці зву­ки, за­нур­ся в них. Не­хай нав­ко­ло те­бе роз­ли­ва­є­ться ти­ша і млість цьо­го чу­де­сно­го ран­ку. На­ла­штуй­ся на плю­скіт во­ди. Уя­ви, як ні­жний і во­дно­час силь­ний по­тік на­бли­жа­є­ться до те­бе, по­чи­нає на­пов­ню­ва­ти, обво­лі­ка­ти, на­си­чу­ва­ти те­бе. Від­чуй сло­во «по­тік». Який образ при­хо­дить, ко­ли я ви­мов­ляю йо­го? Що ти уяв­ля­єш: дже­ре­ло, стру­мок, рі­чку? Уя­ви йо­го де­таль­но: яка в ньо­го те­чія, гли­би­на? Плав­ний він чи стрім­кий? Де він про­ті­кає – на рів­ни­ні чи в ни­зи­ні? А мо­же, у го­рах, у лі­сі або між скель? Які у ньо­го бе­ре­ги, мі­ли­ни, що роз­та­шо­ва­не нав­ко­ло ньо­го? Ко­ли ти до­бре йо­го роз­гля­неш, ві­зьми ве­ли­кий ар­куш па­пе­ру, пен­злик і фар­би, на­ма­люй цей по­тік. Не пе­ре­ймай­ся че­рез ви­тон­че­ність, ма­люй сим­во­лі­чно. Го­лов­не, щоб ти від­чу­вав і ро­зу­мів: це твій По­тік. За­кін­чив малюнок – на­ла­штуй­ся на вну­трі­шні від­чу­т­тя і ви­знач мі­сце, де ти по­бу­ду­єш свою пі­ра­мі­ду рів­но­ва­ги. Це бу­де мі­ли­на, гли­би­на, бе­рег? Мо­же, твій по­тік оми­ва­ти­ме ве­ли­кий ка­мінь, і са­ме на ньо­му ти роз­та­шу­єш свою пі­ра­мі­ду? Не по­спі­шай. Знай­ди са­ме те мі­сце в по­то­ці. Тепер ми ство­ри­мо ди­во. Я бу­ду говорити сло­во-по­ня­т­тя, а ти під­бе­реш ка­мінь, який бу­де ма­кси­маль­но під­хо­ди­ти, за тво­ї­ми від­чу­т­тя­ми, до цьо­го по­ня­т­тя. Звер­тай ува­гу на фор­му і роз­мір ка­ме­ня, на те, як він бу­де по­єд­ну­ва­ти­ся з ін­ши­ми, утри­му­ю­чи рів­но­ва­гу. При­слу­хай­ся до се­бе і до то­го, що бу­де від­бу­ва­ти­ся з то­бою. Пер­ший ка­мін­чик – осно­ва. Це по­ча­ток, ба­за, фун­да­мент тво­єї гар­мо­нії. Який це ка­мін­чик? Яка у ньо­го фор­ма, роз­мір, ко­лір? Роз­та­шуй йо­го на ма­люн­ку в то­му мі­сці, де ти ви­рі­шив вста­но­ви­ти пі­ра­мі­ду рів­но­ва­ги. Дру­гий ка­мін­чик – по­си­ле­н­ня. Осно­ва мо­же бу­ти укрі­пле­на, щоб ма­ти більш стій­ке по­ло­же­н­ня, при­мно­жи­ти йо­го. Роз­та­шуй ка­мін­чик так, щоб він від­по­від­ав цьо­му по­ня­т­тю. Тре­тій ка­мін­чик – ба­ланс. Він до­дасть лег­ко­сті подаль­шо­го роз­ви­тку пі­ра­мі­ді, по­зна­чить ідею про­су­ва­н­ня, ство­рить її мо­біль­ність. Яким він бу­де? Че­твер­тий – то­чка зби­ра­н­ня. Центр ком­по­зи­ції, що ви­зна­чає кра­су і ви­тон­че­ність спо­ру­ди. Те, що за­кру­чує енер­гію, на­ро­джує на­тхне­н­ня. Звід­си пі­ра­мі­да мо­же роз­ви­ва­ти­ся як зав­го­дно. П'ятий ка­мін­чик – про­ти­ва­га. Без неї гра­ві­та­ція не бу­де три­ма­ти пі­ра­мі­ду в рів­но­ва­зі. Са­ме во­на до­дасть ком­по­зи­ції стій­ко­сті, спо­кою і впев­не­но­сті. Який він?

Шо­стим бу­де роз­ви­ток – тут мо­жна про­я­ви­ти свою уяву на пов­ну по­ту­жність. Не­хай це бу­де не­спо­ді­ва­не, ори­гі­наль­не рі­ше­н­ня. Пі­дбе­ри та­кий ка­мін­чик, який змо­же на­да­ти ва­рі­ан­ти і мо­жли­во­сті. І сьо­мий ка­мін­чик – за­вер­ше­н­ня про­це­су. Він за­вер­шить пі­ра­мі­ду і до­дасть їй за­до­во­ле­н­ня, ра­до­сті від рів­но­ва­ги, яка від­бу­ла­ся. Від­чуй, що са­ме він по­ро­джує в то­бі стан ти­хої ра­до­сті. Я ба­чу, в те­бе за­ли­ши­ли­ся ще ка­мін­чи­ки. Це озна­чає, що твій ре­сурс для вті­ле­н­ня мрії на­ба­га­то біль­ший, ніж ти ду­мав. Тепер усе, що за­ли­ши­ло­ся, до­дай до сво­єї спо­ру­ди там і так, як то­бі зда­сться пра­виль­ним, кра­си­вим і гар­мо­ній­ним. А тепер по­ди­ви­ся на ін­ший бік ко­жно­го ка­мін­чи­ка і про­чи­тай, які ри­си на них на­пи­са­ні. Про­ана­лі­зуй їх. Що бу­де осно­вою тво­єї вну­трі­шньої рів­но­ва­ги на шля­ху до мрії? Що бу­де по­си­ле­н­ням осно­ви? Яка ри­са дасть змо­гу ство­ри­ти ба­ланс, а яка ста­не то­чкою зби­ра­н­ня? Що ство­рить про­ти­ва­гу і не до­зво­лить рів­но­ва­зі роз­си­па­ти­ся, а яка ри­са бу­де ство­рю­ва­ти роз­ви­ток? Якою бу­де ри­са, що при­ве­де до за­вер­ше­н­ня про­це­су? За­пи­ши всі від­кри­т­тя, які ти зро­биш під час цьо­го осми­сле­н­ня, всі асо­ці­а­ції та но­ві ідеї, які при­йдуть, і ви­снов­ки, яких ти обов'яз­ко­во ді­йдеш. На за­вер­ше­н­ня за­ли­ши­ла­ся ще одна дія, най­при­єм­ні­ша. Ко­жна мить на­шо­го жи­т­тя цін­на, а мо­мен­ти пе­ре­тво­ре­н­ня удві­чі цін­ні­ші. Я про­по­ную то­бі за­раз на­пи­са­ти вірш – хо­ку, для то­го що­би зро­би­ти своє­рі­дну емо­цій­ну «фо­то­гра­фію», а то­чні­ше – «лін­гво­гра­фію» не­вло­ви­мо­го чу­де­сно­го мо­мен­ту. Ці япон­ські бі­лі вір­ші всьо­го з трьох ряд­ків да­дуть змо­гу вло­ви­ти ма­гію і сві­жість на­тхне­н­ня, яке ти щой­но пе­ре­жив, дру­же мій. Про­чи­тай їх уго­лос. На­со­ло­джуй­ся тим ста­ном, до яко­го ти при­йшов. Що ти за­раз від­чу­ва­єш? – Гар­мо­нію, – зі спо­ко­єм у ду­ші і ра­ді­стю від­по­вів Учень.

СВІ­ТЛА­НА СА­МА­РЕЦЬ Пра­кти­чний пси­хо­лог, арт­те­ра­певт, арт-ко­уч; тре­нер Coachstories©; ав­тор, тре­нер і лі­те­ра­тур­ний мен­тор он­лайн-кур­сів; ав­тор і ве­ду­ча транс­фор­ма­цій­них ігор, ре­сур­сних МАК

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.