«Пристрасті і че­сно­ти»

Ури­вок із кни­ги «Сло­ва», том V

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Бла­жен­ний ста­рець Па­ї­сій Свя­то­го­рець

Бла­жен­ний ста­рець Па­ї­сій Свя­то­го­рець

Ба­че­н­ня при­стра­стей

– Ге­рон­де, ме­не му­чать пристрасті. – Від­чу­ва­єш, що в то­бі жи­вуть пристрасті? – Іно­ді від­чу­ваю. – Це до­бре. Ко­ли лю­ди­на ро­зу­міє, що її по­бо­рю­ють пристрасті, во­на сми­ря­є­ться. А де сми­рен­ність – ту­ди при­хо­дить Бла­го­дать Бо­жа. – Але ме­не все-та­ки за­сму­чує, що я увесь час при­пу­ска­ю­ся по­ми­лок. – Ра­дуй­ся, що до­пу­ска­єш огрі­хи, – во­ни те­бе сми­ря­ють, бо в то­бі є гор­дість. «Бо­же мій, – го­во­ри, – ось я яка. До­по­мо­жи ме­ні. Якщо Ти ме­ні не до­по­мо­жеш, я ні­чо­го не змо­жу зро­би­ти». Не впа­дай у від­чай. Ко­ли ми при­пу­ска­є­мо­ся по­ми­лок, від­кри­ва­є­ться на­ша справ­жня вну­трі­шня лю­ди­на, ми пі­зна­є­мо се­бе й на­ма­га­є­мо­ся ви­пра­ви­ти­ся. Це по­ка­зує нам пра­виль­ний шлях і звіль­няє від ілю­зій. Я ра­ду­ю­ся, ко­ли про­яв­ля­є­ться якась моя слаб­кість, ко­ли на­зов­ні ви­сту­па­ють пристрасті. Як­би пристрасті не про­яв­ля­ли­ся, я б ду­мав, що до­сяг свя­то­сті, то­ді як на­сі­ни­ни при­стра­стей та­єм­но жи­ли б у мо­є­му сер­ці. Так і ти, ко­ли роз­гні­ва­є­шся і ста­неш за­су­джу­ва­ти, зро­зумі­ло, що за­сму­ти­шся, але ж і для ра­до­сті є при­від – про­я­ви­ла­ся твоя слаб­кість, отож, ти бу­деш бо­ро­ти­ся, щоб її по­збу­ти­ся. – Ге­рон­де, ко­ли при­страсть якийсь час не про­яв­ляє се­бе, це озна­чає, що її біль­ше не­ма? – Якщо в то­бі жи­ве при­страсть, у пев­ний мо­мент во­на про­я­ви­ться. То­му, якщо зна­єш, що в то­бі є при­страсть, будь ува­жною. На­при­клад, зна­ю­чи, що десь по­руч із тво­єю ке­лі­єю жи­ве змія, ти, ви­хо­дя­чи за две­рі, що­ра­зу бу­деш ди­ви­ти­ся, щоб во­на не ви­пов­зла й не вку­си­ла те­бе. Не стра­шно, ко­ли ти зна­єш, що десь по­бли­зу змія, і че­ка­єш мо­мен­ту, щоб уби­ти її, ко­ли во­на ви­пов­зе, – стра­шно, якщо йдеш без­тур­бо­тно і ні­чо­го не пі­до­зрю­єш, а во­на ра­птом ки­не­ться на те­бе і вжа­лить. Цим я хо­чу ска­за­ти, що ко­ли лю­ди­на не сте­жить за со­бою і не знає сво­їх при­стра­стей, то це не­без­пе­чний стан. Але ко­ли во­на знає, які в неї є пристрасті, й бо­ре­ться з ни­ми, то­ді Хри­стос до­по­ма­гає ви­ко­рі­ни­ти їх. – Ге­рон­де, мо­же, я маю про­сто по­дви­за­ти­ся й не пе­ре­жи­ва­ти за те, при­йшло ви­прав­ле­н­ня чи ні? На­пев­но, моє ви­прав­ле­н­ня за­ле­жить не від ме­не, а від Бо­га? – Так, по­дви­зай­ся й усе від­дай на во­лю Бо­га, але й се­бе роз­гля­дай, щоб зро­зу­мі­ти, де ти пе­ре­бу­ва­єш і що з то­бою від­бу­ва­є­ться. Лі­кар най­пер­ше

на­ма­га­є­ться зна­йти при­чи­ну ви­со­кої тем­пе­ра­ту­ри у хво­ро­го, а по­тім уже ви­зна­чає, які йо­му да­ти лі­ки, щоб зби­ти тем­пе­ра­ту­ру. З то­го мо­мен­ту, ко­ли лю­ди­на по­чи­нає ба­чи­ти свої не­до­лі­ки, у неї по­вин­но з'яви­ти­ся до­бре за­не­по­ко­є­н­ня, що під­штов­хує її до бо­роть­би за ви­прав­ле­н­ня. Я див­лю­ся на се­бе й ба­чу, що маю та­кі-то не­до­лі­ки. По­дви­за­юсь і ана­лі­зую свій стан: «До вчо­ра­шньо­го дня в ме­не бу­ли та­кі-то не­до­лі­ки, яко­гось я по­збув­ся, на яко­му ета­пі бо­роть­би я пе­ре­бу­ваю?» По­тім звер­та­ю­ся до Бо­га: «Бо­же мій, я ро­блю, що мо­жу, до­по­мо­жи ме­ні ви­пра­ви­ти­ся, то­му що сам я не мо­жу». – Ге­рон­де, чи мо­же лю­ди­на не ба­чи­ти сво­їх при­стра­стей? – Якщо лю­ди­на вра­зли­ва, то Бог не до­зво­ляє їй від­ра­зу пі­зна­ти свої пристрасті, то­му що чу­тли­ву лю­ди­ну спо­ку­шає і на­ма­га­є­ться до­ве­сти до від­чаю ди­я­вол. «У те­бе та­ка-то при­страсть? – го­во­рить їй ди­я­вол. – На­ві­що зро­бив те-то й те­то? Ти не спа­се­шся». Так лю­ди­на мо­же ді­йти й до пси­хі­а­три­чної лі­кар­ні.

Пристрасті ви­ко­рі­ню­ю­ться лег­ко, по­ки во­ни «мо­ло­ді»

– Ге­рон­де, ба­чу, що в ме­не ба­га­то при­стра­стей. – Так, при­стра­стей у то­бі ба­га­то, але й вік у те­бе мо­ло­дий, і му­жність є, щоб по­тру­ди­ти­ся й очи­сти­ти свій сад від ко­лю­чок і на­са­ди­ти лі­лії, гі­а­цин­ти, тро­ян­ди, а по­тім ди­ви­ти­ся на все це і ра­ду­ва­ти­ся. По­ки ти мо­ло­да, пристрасті в те­бе, не­мов мо­ло­ді па­го­ни, ви­ко­рі­ню­ю­ться лег­ко. І бур'ян, і ко­лю­чка, по­ки во­ни не ви­ро­сли, лег­ко ви­сми­ку­ю­ться із зем­лі, але ко­ли на­бе­руть си­ли й за­гру­бі­ють, то на­си­лу ви­ри­ва­ю­ться. І кро­пи­ва, ко­ли пу­скає пер­ші ли­сто­чки, м'яка на до­тик, як і во­ло­шка. Мо­жна її спо­кій­но взя­ти до рук, то­му що її па­го­ни ще мо­ло­ді. То­му по­ста­рай­ся ви­ко­рі­ни­ти в со­бі пристрасті, по­ки ти мо­ло­да: якщо за­ли­ши­ти їх ро­сти да­лі, то по­тім ду­шу по­не­во­лять рі­зні по­хо­ті, і вже бу­де важ­ко їх по­збу­ти­ся. Лю­ди, які в мо­ло­до­сті не ви­ко­рі­ню­ють сво­їх при­стра­стей, на ста­рість ду­же стра­жда­ють, то­му що їхні пристрасті ста­рі­ють ра­зом із ни­ми й пе­ре­хо­дять у важ­ко­ви­лі­ков­ну зви­чку. З ві­ком лю­ди­на по­чи­нає лю­би­ти свої пристрасті, стає більш по­бла­жли­вою до се­бе, во­ля слаб­шає, і бо­ро­ти­ся з при­стра­стя­ми стає важ­че. У мо­ло­до­сті лю­ди­на енер­гій­на, і якщо во­на спря­мує цю енер­гію на ви­ко­рі­не­н­ня при­стра­стей, то до­ся­гне успі­ху.

1

«Бо­роть­ба із при­стра­стя­ми – це по­стій­не со­лод­ке му­че­ни­цтво за до­три­ма­н­ня за­по­від­ей за­ра­ди лю­бо­ві до Хри­ста» Із зі­бра­н­ня тво­рів «Сло­ва»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.