Ві­ктор Ан­тон­чик – про Ерос, за­ча­т­тя і при­ро­ду пристрасті

При­страсть за­кла­де­на в ко­жній лю­ди­ні, але ні­ко­му з нас во­на не на­ле­жить. Ми мо­же­мо ли­ше пра­гну­ти по­тра­пи­ти в по­тік ці­єї сти­хії, але при­страсть у будь-яко­му ра­зі на­здо­же­не нас хо­ча б один раз у жит­ті – у мо­мент смер­ті. Ро­змір­ко­ву­ва­н­ня­ми про суть пристрасті

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - ВІ­КТОР АН­ТОН­ЧИК Ху­до­жник і му­зи­кант, фі­ло­соф і куль­ту­ро­лог, ав­тор ме­то­дик у сфе­рі те­о­рії і пра­кти­ки куль­ту­ри, хо­ре­о­гра­фії та пси­хо­ана­лі­зу. За­снов­ник і ре­жи­сер те­а­тру Virginalis. Ро­зро­бив ав­тор­ські кур­си «Мен­таль­на кар­то­гра­фія», «Куль­ту­ро­ло­гія», «Ана­то­мія

У Ка­ста­не­ди є по­ня­т­тя «лю­ди, за­ча­ті без пристрасті», тоб­то не­па­сіо­нар­ні. Ви зго­дні з цим? Те, що ми мо­же­мо на­ді­ля­ти по­дії і пре­дме­ти яки­мось змі­стом, пра­кти­чно до них не тор­ка­ю­чись, під­твер­дже­но не тіль­ки ем­пі­ри­чно, а й час­тко­во на­у­ко­во. Най­більш зро­зумі­лий при­клад – за­ва­рю­ва­н­ня чаю. Чай­на це­ре­мо­нія за­ле­жить на­по­ло­ви­ну від яко­сті чаю і на­по­ло­ви­ну – від чай­но­го май­стра. Як під­мі­ти­ли ки­тай­ці, чай має ха­ра­ктер­ну вла­сти­вість – це по­ро­жня «по­су­ди­на», якась суб­стан­ція, яка мі­стить мі­ні­мум по­пе­ре­дньо­го змі­сту. І чим пу­сті­ша ця суб­стан­ція, тим біль­ше во­на від­кри­та для на­пов­не­н­ня. Це прин­ци­по­ва від­мін­ність чаю від ін­ших про­ду­ктів. Са­ме то­му, за­ва­рю­ю­чи чай, лю­ди­на зда­тна вмі­сти­ти в цей про­цес ма­кси­маль­ний об­сяг ін­фор­ма­ції, за­про­гра­му­ва­ти си­ту­а­цію. Це дає змо­гу при­пу­сти­ти, що і в ін­ші суб­стан­ції мо­жли­во вкла­сти якийсь стан, який за­ле­жить від зу­силь і во­лі лю­ди­ни. На­при­клад, усім ві­до­ма суб­стан­ція, най­більш при­да­тна, на мій по­гляд, для за­кла­да­н­ня ін­фор­ма­ції, – чо­ло­ві­ча спер­ма. У ки­тай­ській мо­ві во­на по­зна­ча­є­ться іє­ро­глі­фом «цзин», дру­ге зна­че­н­ня яко­го – «му­дрість». Пам'ята­є­те «Кни­гу змін», або тра­ктат «І цзин»? Це якесь схо­ви­ще, на­пов­не­не пев­ним змі­стом. Якщо по­вер­ну­ти­ся до ви­слов­лю­ва­н­ня Ка­ста­не­ди, стає зро­зумі­ло, що під час за­ча­т­тя ма­ють зна­че­н­ня не тіль­ки енер­ге­ти­чні по­дії, що від­бу­ва­ю­ться як зли­т­тя спер­ма­то­зо­ї­да і яй­це­клі­ти­ни, а й стан, який зчи­ту­є­ться в мо­мент за­ча­т­тя. Та­ким чи­ном, ця по­дія на­пов­ню­є­ться змі­стом, що від­бу­ва­є­ться в

Без­при­стра­сність не­мо­жли­ва. Якщо ви хо­че­те пе­ре­мог­ти при­страсть, ви по­вин­ні одній си­лі про­ти­ста­ви­ти ін­шу

мо­мент ста­те­во­го акту. Го­во­ря­чи при­зем­ле­но, си­ла лю­бо­ві або пристрасті як си­ло­ва по­дія в мо­мент за­ча­т­тя на­пов­нює лю­ди­ну. При­страсть – це якийсь енер­го­но­сій мо­мен­ту за­ча­т­тя, і чим во­на силь­ні­ша, тим силь­ні­ший цей мо­мент. По­вер­та­ю­чись до ана­ло­гії з ча­єм, спро­буй­те за­ва­ри­ти чай для лю­ди­ни, з якою ви хо­че­те роз­лу­чи­ти­ся. Тим са­мим ви за­про­шу­є­те го­стя ви­пи­ти чай, щоб мо­жна бу­ло мен­ше го­во­ри­ти. Від­чуй­те свій стан у мо­мент за­ва­рю­ва­н­ня. Ви ро­би­те це мля­во, без­при­стра­сно, стом­ле­но чи з пев­ною енер­гі­єю, си­лою, при­стра­стю? Щоб чай на­пов­нив­ся змі­стом, по­трі­бно ви­пу­сти­ти ін­тен­сив­ну си­лу. Мо­жна ска­за­ти, що си­ла пристрасті – це по­тен­ці­ал зда­тно­сті пе­ре­но­си­ти будь-який зміст з одно­го мі­сця на ін­ше.

Щоб пе­ре­да­ти стан із при­стра­стю, по­трі­бно усві­дом­лю­ва­ти йо­го, адже мо­жна пе­ре­да­ти зай­ве, не­по­трі­бне... Так, зви­чай­но. При­страсть пе­ре­но­сить будь-які ста­ни. На­при­клад, му­зи­кан­ти мо­жуть во­ло­ді­ти ви­со­кою май­стер­ні­стю, але якщо їхній стан на кон­цер­ті схо­жий зі ста­ном бі­ле­те­ра, без­при­стра­сний, то, якою б чу­до­вою не бу­ла му­зи­ка, кон­церт не ста­не по­ді­єю, яка по­да­рує енер­гію гля­да­чам. Во­ни пі­дуть та­ки­ми са­ми­ми, яки­ми при­йшли. Для то­го щоб му­зи­ка ста­ла ше­дев­ром, че­рез при­страсть до неї має про­ни­кну­ти зміст. Або, на­при­клад, жи­во­пис. Чо­му кар­ти­ни Ван Го­га ко­шту­ють міль­йо­ни, а їх ко­пії – всьо­го кіль­ка ти­сяч? Ко­пії без­при­стра­сні. А ко­ли Ван Гог пи­сав свої кар­ти­ни, він про­сто вми­рав. І цей стан, йо­го при­страсть, на­пов­ню­вав фар­би і по­ло­тно. Са­ме ця якість енер­гії оці­ню­є­ться за­раз міль­йо­на­ми. У те­пе­рі­шньо­му мо­мен­ті зав­жди є якесь по­чу­т­тя, щось транс­цен­ден­тне. Якщо цьо­го не­має – не­має і ше­дев­ра. Те са­ме від­бу­ва­є­ться і під час за­ча­т­тя. Ці від­мін­но­сті в яко­сті мо­мен­ту прин­ци­по­во по­зна­ча­ю­ться на жит­ті лю­ди­ни. Як са­ме? Чим біль­ше в лю­ди­ні за­кла­де­но змі­сту, тим біль­ше во­на мо­же за­кла­да­ти ін­ших змі­стів. Ін­ши­ми сло­ва­ми, чим біль­ше пристрасті у вас уві­йшло під час за­ча­т­тя, тим біль­ше ви зда­тні її від­да­ти під час на­сту­пно­го за­ча­т­тя. Це спад­ко­єм­ність. Щоб на­пов­ни­ти кар­ти­ну при­стра­стю, по­трі­бно са­мо­му бу­ти при­стра­сним. Не бу­ду ствер­джу­ва­ти, що за­ча­т­тя – це єди­ний спо­сіб ста­ти при­стра­сним, але ме­ні зда­є­ться, що від ньо­го ба­га­то що за­ле­жить. Це хо­ро­ший старт для лю­ди­ни. Фа­кти­чно це па­сіо­нар­ність, яка ство­рює се­ре­до­ви­ще, ство­рює елі­ту – тих, хто зда­тний на­ді­ля­ти ін­ших лю­дей і пре­дме­ти яки­мось змі­стом. За Ка­ста­не­дою, «ін­ші» – це «ну­дно за­ча­ті» лю­ди. Фа­кти­чно їм ду­же важ­ко в подаль­шо­му са­мим за­ча­ти: мля­вість по­ро­джує мля­вість.

Які ще є спосо­би отри­ма­н­ня і пе­ре­да­чі пристрасті? При­ро­да пристрасті з са­мо­го по­ча­тку бу­ла опи­са­на як без­осо­бо­ва по­дія. Ми ні­ко­ли нею не во­ло­ді­є­мо, але во­на мо­же па­ну­ва­ти над на­ми і цим від­рі­зня­є­ться від ін­ших сил. При­страсть – це якась си­ла, до якої ми при­че­тні, але не утри­му­є­мо її в со­бі. Во­на мо­же уві­рва­ти­ся в на­ше жи­т­тя ви­пад­ко­вою по­ді­єю і за­хле­сну­ти. Це мо­жна опи­са­ти по­ня­т­тям «одер­жи­мість», ко­ли лю­ди­ну щось на­ма­га­є­ться утри­му­ва­ти. Вла­сне, Ерос – це гре­цький опис пристрасті, ко­ли, ін­ши­ми сло­ва­ми, лю­ди­на стає одер­жи­мою при­стра­стю. Ко­ли лю­ди­ну за­хльо­стує якась си­ла – не во­на бе­ре, а її бе­руть. Са­ме це мав на ува­зі Шо­пен­га­у­ер, ко­ли го­во­рив про при­страсть як про пев­ну во­лю, яка не мо­же на­ле­жа­ти лю­ди­ні. Пси­хо­ана­ліз зна­чно ближ­че пі­ді­йшов до цьо­го яви­ща: в ньо­му опи­са­на си­ла, яка ово­ло­ді­ває на­ми, ні­би ми по­тра­пля­є­мо в по­тік сти­хії. Це і є при­ро­да Еро­са і будь-якої ін­шої пристрасті. Лю­ди, зда­тні по­тра­пи­ти під на­тиск сти­хії, не бо­я­ться бу­ти за­хо­пле­ни­ми чи від­не­се­ни­ми ці­єю сти­хі­єю. Зне­осо­бле­на си­ла пристрасті – це чи­ста си­ла. Її не­мо­жли­во при­бор­ка­ти і тим біль­ше при­ру­чи­ти. Во­на – по­ча­тко­ва ди­кість. Лю­ди­на мо­же ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти цю си­лу ці­ле­спря­мо­ва­но, як си­лу ві­тру чи во­ди, щоб отри­ма­ти енер­гію? Я вва­жаю, що ця си­ла дає мо­жли­вість тіль­ки від­да­ти, а не отри­ма­ти. Її при­ро­да – пе­ре­но­си­ти ін­фор­ма­цію. Ми всі – но­сії ці­єї си­ли. Ба­га­то хто все жи­т­тя зна­хо­ди­ться «в ті­ні», у ста­ні без­при­стра­сно­сті, але ви­хід ці­єї си­ли не­о­дмін­но на­ста­не – як мі­ні­мум, у мо­мент смер­ті. Будь-яка лю­ди­на по­тра­пляє під вплив си­ли пристрасті хо­ча б раз у жит­ті, але мо­жна до­зво­ли­ти цьо­му від­бу­ва­ти­ся ча­сті­ше. При­ро­да пристрасті – го­лод. Ма­буть, це най­кра­ще сло­во, яке опи­сує суть пристрасті. Що та­ке го­лод? Це стан, ко­ли вам чо­гось бра­кує. Ки­тай­ці це опи­су­ва­ли як інь і ян. У вас зав­жди є одна по­ло­ви­на, а дру­гої зав­жди не ви­ста­чає. Жін­ці не ви­ста­чає, як ка­жуть фрей­ди­сти, чо­ло­ві­чих ста­те­вих ор­га­нів, чо­ло­ві­ко­ві – жі­но­чих. Це і є при­ро­да Еро­са, яка про­бу­джує при­страсть. І най­ра­зю­чі­ше, що на­си­ти­ти­ся не­мо­жли­во! Ван Гог у сво­їх кар­ти­нах не ста­вав більш «си­тим», за­до­во­ле­ним. Ви не змо­же­те за­до­воль­ни­ти цей го­лод, оскіль­ки він не ваш – ви зав­жди є ви­ко­нав­цем чу­жо­го «за­мов­ле­н­ня». Але во­дно­час хтось є ва­шим ви­ко­нав­цем. У зна­ме­ни­то­му ді­а­ло­зі «Бен­кет» Пла­тон го­во­рить, що Ерос по­твор­ний і брид­кий, і са­ме то­му він ві­чно пра­гне пре­кра­сно­го. Як­би Ерос був ін­шим, то і йо­го пра­гне­н­ня бу­ли б ін­ши­ми. На мій по­гляд, цей діа­лог – один із кра­щих опи­сів го­ло­ду.

Пов­на від­су­тність кон­тро­лю над при­стра­стю ля­кає. Але щось же мо­жна зро­би­ти? Мо­жна ли­ше «від­си­ді­ти­ся». У нас ба­га­то аль­тер­на­тив­них сил, про які ми го­во­ри­ли на сто­рін­ках жур­на­лу «Ко­ле­со Жи­т­тя» у 2018 ро­ці, щоб ма­кси­маль­но від­сто­ро­ни­ти­ся від го­ло­ду. Адже не всі по­вин­ні бу­ти ван го­га­ми і від­рі­за­ти со­бі ву­ха! Си­ла пристрасті – без­жа­лі­сна і не­ймо­вір­но по­ту­жна, то­му і го­лод на­стіль­ки силь­ний, що не ко­жен ко­ра­бель зда­тний ви­йти у це мо­ре і зі­ткну­ти­ся з По­сей­до­ном. Гре­цькі бо­ги,

вла­сне, і є змі­стом пристрасті – Гро­мо­вер­жець, По­сей­дон, Аї­да... Ерос – це вер­хов­на ан­ти­чна по­дія, яку мо­жна ви­сло­ви­ти про­сти­ми сло­ва­ми «я хо­чу». У буд­ди­змі ви­зна­че­но, що ко­рінь стра­ж­дань лю­ди­ни – ба­жа­н­ня, то­му їх по­трі­бно уни­ка­ти. Але без­при­стра­сність не­мо­жли­ва. Якщо ви хо­че­те пе­ре­мог­ти при­страсть, ви по­вин­ні одній си­лі про­ти­ста­ви­ти ін­шу. Ре­лі­гія вчить нас то­му, як цю де­мо­ні­чну, еро­ти­чну си­лу змі­ни­ти, транс­фор­му­ва­ти в си­лу ста­ну. Від­су­тність пристрасті – це не ви­рі­ше­н­ня пи­та­н­ня, а про­сто слаб­кий го­лод.

Чи є від­мін­но­сті в ро­зу­мін­ні пристрасті в єв­ро­пей­ській і схі­дній куль­ту­рі? У Єв­ро­пі си­ла пристрасті спо­ча­тку ці­ну­ва­ла­ся біль­ше, ніж на Схо­ді. По­ди­ві­ться на єв­ро­пей­ську істо­рію, фі­ло­со­фію, мі­фо­ло­гію, епос, лі­те­ра­ту­ру – Трі­стан та Ізоль­да, валь­кі­рії, Ро­мео і Джу­льєт­та. Вся Єв­ро­па три­ма­є­ться на ба­жан­ні ки­ну­ти­ся в по­тік при­стра­стей і бо­же­ві­л­ля. Тут біль­ше ці­ну­є­ться Ван Гог, який від­рі­зає со­бі ву­хо, ніж ме­ди­та­ція мо­на­хів, які си­дять у Гі­ма­ла­ях. Як спад­ко­є­ми­ця ан­ти­чно­го сві­ту Єв­ро­па куль­ти­вує при­страсть і на­віть не на­ма­га­є­ться чи­ни­ти їй опір. Па­фос ге­нія – в то­му, що лю­ди­на по­тра­пи­ла у по­тік пристрасті. Біль­шість лю­дей си­дить бі­ля «ві­кон» сво­їх бу­дин­ків і ди­ви­ться на ге­нія, яко­го ви­ки­ну­ло у сти­хію. А по­тім ці «гля­да­чі» оці­ню­ють міль­йо­на­ми ро­бо­ти, які ство­рив ге­ній.

Як пе­ре­ста­ти ди­ви­ти­ся з «ві­кна» і під’єд­на­ти­ся до по­то­ку? У Єв­ро­пі на­вчи­ли­ся куль­ти­ву­ва­ти при­страсть че­рез ми­сте­цтво. На Схо­ді ви не зна­йде­те фі­лар­мо­нії чи му­зею у зви­чно­му для нас фор­ма­ті. Єв­ро­па та­кож по­ро­ди­ла спо­сіб для без­пе­чної взє­мо­дії із при­стра­стю. Але без­пе­чної ли­ше до пев­но­го пе­рі­о­ду. Якщо ви по­тра­пи­те під «зли­ву» му­зи­ки Бе­тхо­ве­на кіль­ка ра­зів, то по­чне­те це куль­ти­ву­ва­ти. Вам спо­до­ба­є­ться по­тра­пля­ти в цей по­тік, ви ста­не­те більш при­стра­сни­ми, і вам за­хо­че­ться ви­йти у від­кри­те мо­ре, на­зу­стріч По­сей­до­ну. Єв­ро­пей- ська куль­ту­ра вчить нас по­тра­пля­ти під вплив пристрасті.

От­же, якщо я ба­га­то ра­зів по­слу­хаю Бе­тхо­ве­на, я по­тра­плю під вплив йо­го пристрасті? Ні. При­страсть не на­ле­жить Бе­тхо­ве­ну – в му­зи­ці є йо­го зміст, але не при­страсть. При­страсть не на­ле­жить ні­ко­му! Є по­тік, у який мо­жна увійти або не ввійти. Він один для всіх – і для вас, і для Бе­тхо­ве­на. Ви мо­же­те сто ра­зів по­чу­ти йо­го му­зи­ку, але не по­тра­пи­ти у цей по­тік.

Мо­жна під­клю­чи­ти­ся до чи­сто­го по­то­ку пристрасті – без змі­сту, без до­мі­шок? Сти­хії, в яких мі­сти­ться си­ла пристрасті: во­гонь, во­да, ві­тер, по­ві­тря, зем­ля – во­ро­жі одна одній. Во­ни сти­ка­ю­ться, во­ю­ють, кон­флі­кту­ють між со­бою. Ко­жна сти­хія зда­тна ви­не­сти якийсь зміст, а мо­же, і стан. Але стан ні­ко­ли не змо­же

Єди­на си­ла, яка зда­тна за­плі­дни­ти, – си­ла пристрасті

«за­плі­дни­ти»! Єди­на си­ла, яка зда­тна за­плі­дни­ти, – си­ла са­мої пристрасті.

З одно­го бо­ку, ми хо­че­мо зна­йти си­лу пристрасті, а з ін­шо­го – бо­ї­мо­ся, то­му що не мо­же­мо нею ке­ру­ва­ти? Си­ла пристрасті не­се з со­бою на­шу смерть, втра­ту ін­ди­ві­ду­у­ма. Во­на во­ро­жа на­шо­му «Я». Уя­віть сти­хію зем­лі: ве­ли­че­зна груд­ка гли­ни, від якої від­щи­пну­ли ма­лень­кий шма­то­чок. Цей шма­то­чок – ви. Ра­но чи пі­зно він все одно по­вер­не­ться на­зад і ста­не груд­кою. Ерос зав­жди хо­дить по­руч із Та­на­то­сом. Смерть – це оста­то­чне під­ко­ре­н­ня пристрасті. При­страсть, як і го­лод, усіх ро­бить одна­ко­ви­ми. Ми зне­осо­блю­є­мо­ся при­стра­стю, але в цьо­му є при­го­лом­шли­вий діо­ні­сів­ський па­фос. Ва­кха­на­лії зне­осо­блю­ють – лю­ди­на втра­чає се­бе і по­тра­пляє в оке­ан, де По­сей­дон її шлі­фує, як галь­ку, і пе­ре­тво­рює на гла­день­кий ка­мін­чик. Ви пе­ре­ста­є­те бу­ти со­бою. То­му всі сю­же­ти, пов'яза­ні з при­стра­стю, пов'яза­ні і зі смер­тю.

Але ж хо­че­ться жи­ти дов­го, ща­сли­во і з при­стра­стю... Жи­т­тя кі­не­чне. У ко­жної лю­ди­ни є на­днир­ко­ві за­ло­зи, які ви­ро­бля­ють «гор­мон жи­т­тя» – ка­те­хо­ла­мін (адре­на­лін і но­ра­дре­на­лін). За­пас цьо­го гор­мо­ну, на від­мі­ну від ін­ших гор­мо­нів, кін­це­вий. Лю­ди­ні мо­же бу­ти скіль­ки зав­го­дно ро­ків, але якщо її на­днир­ни­ки по­збав­ле­ні енер­гії – жи­т­тя за­кін­чи­ться. Жи­т­тя лю­ди­ни – це «май­но», яке зна­хо­ди­ться у на­днир­ко­вих за­ло­зах. Йо­го мо­жна ви- тра­ти­ти за сто чи дві­сті ро­ків, а мо­жна за 37, як це зро­би­ли ба­га­то ге­ні­їв.

От­же, при­страсть під­си­лює ін­тен­сив­ність жи­т­тя. Зви­чай­но. Якщо го­во­ри­ти з ме­ди­чно­го по­гля­ду, при­страсть – це актив­не ви­ді­ле­н­ня гор­мо­ну, який по­чи­нає «по­їда­ти» ор­га­нізм. Це стан, ко­ли у жит­ті за­ба­га­то во­гню. На­при­клад, якщо ви при­йде­те на при­йом до ти­бет­сько­го лі­ка­ря, він бу­де пра­цю­ва­ти са­ме із при­стра­стю – ви­ра­хує про­пор­ції ва­ших сти­хій і на­ма­га­ти­ме­ться при­ве­сти їх у ма­кси­маль­но врів­но­ва­же­ний стан, щоб зро­би­ти вас здо­ро­ви­ми. При­страсть – це стан, ко­ли одна сти­хія за­хо­плює лі­дер­ство і по­чи­нає ін­тен­сив­но пе­ре­па­лю­ва­ти ва­ше жи­т­тя й ор­га­нізм. У Ти­бе­ті з при­стра­стя­ми бо­рю­ться тра­ва­ми, пі­гул­ка­ми, ме­ди­та­ці­я­ми й аль­тер­на­тив­ни­ми ме­то­да­ми, які мо­жуть їм про­ти­сто­я­ти, та­ки­ми як чер­не­цтво, аске­зи, не­по­ру­шність Гі­ма­ла­їв... Єв­ро­пей­ська тра­ди­ція бу­ду­ва­ла­ся іна­кше. На­віть хри­сти­ян­ство як схі­дне вче­н­ня змі­ни­ло­ся, по­тра­пив­ши на єв­ро­пей­ську те­ри­то­рію. Стра­сний ти­ждень, «Пристрасті» Ба­ха (нім. Die Passion, цикл тво­рів Й. С. Ба­ха, який вва­жа­є­ться ви­щим про­я­вом му­зи­чно­го жан­ру при­стра­стей. – Прим. ред.) – це і є за­лу­че­н­ня в ін­ші цін­но­сті. Що­до сво­го по­хо­дже­н­ня це вже зов­сім ін­ше хри­сти­ян­ство, яке куль­ти­вує пристрасті в ме­жах ре­лі­гій­но­го до­сві­ду.

Але ж су­ча­сна лю­ди­на мо­же ви­бра­ти куль­ту­ру, яка їй ближ­ча, у то­му чи­слі схі­дну. Єв­ро­пей­ська куль­ту­ра, до­ся­гнув­ши по­стмо­дер­ну, по­збав­ля­є­ться сво­їх при­стра­стей. По­ди­ві­ться, де Ро­мео і Джу­льєт­ти, де Трі­ста­ни та Ізоль­ди, де свя­ті Ху­а­ни, де ці па­сіо­на­рії?! Їх усе мен­ше і мен­ше. Ви ба­чи­ли по­справ­жньо­му за­ко­ха­ну лю­ди­ну? Пер­ше пи­та­н­ня: по-справ­жньо­му – це як? «За одну ніч – жи­т­тя, а вран­ці – роз­стріл. Зго­ден?» Ось це єв­ро­пей­ський кон­текст роз­мо­ви! У ко­гось із ва­ших зна­йо­мих є по­ді­бні по­чу­т­тя? Бу­ду­чи ім­по­тен­тною і гер­ма­фро­ди­тною, Єв­ро­па втра­чає Ерос. То­му пристрасті за­ли­ша­ю­ться у Го­ме­ра, Шек­спі­ра, Бе­тхо­ве­на то­що, а з су­ча­сної Єв­ро­пи во­ни йдуть. То­му я не ду­маю, що у єв­ро­пей­ців є ве­ли­кий ви­бір. Схід про­ни­кає все глиб­ше на те­ри­то­рію ан­дро­гін­но­сті і зна­хо­дить тут хо­ро­ше «па­со­ви­ще». Си­ла ста­ну стає більш зро­зумі­лою єв­ро­пей­цям і більш акту­аль­ною, то­му при­стра­стей ма­ло. Ось то­му ми за­ча­ті до­сить без­при­стра­сно.

Чо­му ми втра­ти­ли при­страсть? За­пас у «на­днир­ко­вих за­ло­зах» Єв­ро­пи вже за­кін­чив­ся. Ми жи­ве­мо в ча­си єв­ро­пей­сько­го де­ка­дан­су, а за при­стра­стю хо­ди­мо в га­ле­реї і фі­лар­мо­нії.

Що мо­же зро­би­ти лю­ди­на, яка сто­їть пе­ред ви­бо­ром між при­стра­стю і без­при­стра­сні­стю? Для по­ча­тку – про­сто за­ва­рю­ва­ти чай і до­слі­джу­ва­ти цей стан. Зга­да­ти про те, що при­страсть є: хо­ди­ти на ви­став­ки, від­ві­ду­ва­ти фі­лар­мо­нії, а осо­бли­во – ди­ви­ти­ся і слу­ха­ти тво­ри пе­рі­о­дів Се­ре­дньо­віч­чя, Ре­не­сан­су, го­ти­ки, ба­ро­ко, де куль­ти­ву­ва­ло­ся це без­ум­ство. Єв­ро­па по­ро­ди­ла ба­га­то по­дій, в яких за­кла­де­на ін­тен­сив­на си­ла пристрасті. Во­на по­ро­ди­ла іко­ни пристрасті. Тво­ри Ба­ха або Ген­де­ля – це лі­тур­гій­на му­зи­ка пристрасті. Є ще одна мо­жли­вість увійти у світ пристрасті – ди­ка при­ро­да. Не са­дго­род, а справ­жні ди­кі мі­сця. При­ро­да на­ба­га­то ближ­ча до пристрасті, ніж лю­ди­на. Я по­ба­жав би ко­жно­му з вас хо­ча б тор­кну­ти­ся цих при­стра­стей, по­ки стеж­ки у світ гре­цьких бо­гів та їх ва­кха­на­лій ще не за­ро­сли пов­ні­стю.

Жи­т­тя лю­ди­ни – це «май­но», яке зна­хо­ди­ться в на­днир­ко­вих за­ло­зах

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.