Про­ект Го­спо­дній

Ди­во­ви­жне тво­рі­н­ня – Лю­ди­на. Про­те на­віть су­ча­сній лю­ди­ні не­до­ста­тньо знань про свою істин­ну ве­лич і бо­же­ствен­ний по­тен­ці­ал, у ній при­хо­ва­ний. Роз­кри­ти­ся, очи­сти­ти­ся від хи­бних при­хиль­но­стей і обме­же­но­го ба­че­н­ня, з’єд­на­ти­ся з по­то­ком Не­зри­мо­го Ду­ху, ко­три

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Пе­ре­клад: Ми­ро­сла­ва Кри­шта­ло­вич, уче­ни­ця Нел­лі Ду­мі­тра­щук у Ки­їв­ській шко­лі са­краль­ної ме­та­фі­зіо­ло­гії; пе­да­гог, фі­ло­лог; ба­га­то­ді­тна ма­ма

Нел­лі Ду­мі­тра­щук

Лю­ди­на

має ста­ти не­втом­ною в по­шу­ках знань про се­бе й обер­ну­ти­ся, звіль­ня­ю­чи се­бе від ста­рих убрань та ілю­зій. Але ми за­гру­зли у сво­їй ма­ло­сті, ко­пир­са­є­мо­ся в дрі­бних по­тре­бах і при­зем­ле­них ці­лях, від­чу­ва­є­мо по­стій­но не­ста­чу і стра­хи – не до­ся­гну­ти, втра­ти­ти, не всти­гну­ти, по­збу­ти­ся чо­гось, за­ли­ши­ти­ся без ре­сур­су. Від ці­єї не­до­ста­чі ми ви­бу­до­ву­є­мо свої стра­те­гії, ви­тра­ча­є­мо всі си­ли, енер­гію, час жи­т­тя. Для ро­зу­мі­н­ня по­хо­дже­н­ня при­стра­стей і їхньо­го ко­ре­ня в лю­ди­ні ма­є­мо по­ча­ти від Ада­ма і то­го, як він був Ство­ре­ний.

Ада­мів ко­рінь

Адам – це лю­ди­на ни­жньо­го сві­ту. Йо­го при­ро­да по­двій­на, в ньо­му без­ліч при­стра­стей – зві­ри­них, тем­них і не­стрим­них, бо він був ство­ре­ний з ре­чо­ви­ни, сти­хій і по­мі­ще­ний у кі­не­чну ті­ле­сність. Пристрасті – це енер­гії. Але Адам – єди­ний се­ред зві­рів, що при­зва­ний до Гла­го­лу, мо­ви, вер­ти­ка­лі­за­ції, а зна­чить, він при­зва­ний пе­ре­тво­ри­ти ці енер­гії в ін­ші, енер­гії ви­со­ко­го по­ряд­ку – Бо­го­люд­ські. Оскіль­ки світ Ба­тька Не­бе­сно­го – це світ Єдно­сті, вну­трі­шня ро­бо­та Ада­ма по­ля­гає в то­му, щоб увійти у ви­бір, до яко­го ро­ду він на­ле­жить – смер­тно­го, при­ре­че­но­го, ті­ле­сно­го чи до Сві­тло­но­сно­го Ро­ду Ко­ро­лів­сько­го Го­спо­дньо­го? Зав­да­н­ня лу­ка­во­го – схо­пи­ти ду­шу Ада­ма че­рез пристрасті, яки­ми управ­ля­ють де­мо­ни-по­плі­чни­ки йо­го.

«Всі во­ни та­ко­го ро­ду, що і ко­ри­сні, і шко­дять» Апо­криф Іва­на

Згі­дно з пи­са­н­ням із Апо­кри­фу Іва­на, у сво­їй по­грі­ши­мо­сті Адам зі­йшов не на вну­трі­шню те­ри­то­рію в со­бі, а втя­гнув­ся в за­гар­ба­н­ня зов­ні­шньо­го сві­тла і своє зов­ні­шнє про­яв­ле­н­ня. Це світ люд­ських за­ко­нів, осно­вою яко­го є трі­а­да «вла­сність – вла­да – вдо­во­ле­н­ня». Лю­ди­ну три­ма­ють у за­бут­ті, її на­ді­ли­ли та­ки­ми при­стра­стя­ми, як пе­чаль, жа­га, ба­жа­н­ня, одер­жи­мість, страх, со­ром, рев­но­щі, зло­ба та ін­ші. Ко­жна з цих при­стра­стей, тоб­то ко­жна з цих по­ту­жних енер­гій, є ці­лим пла­стом ле­гіо­ну зві­рів, які спо­ну­ка- ють лю­ди­ну грі­ши­ти. Ко­ли ж лю­ди­на одер­жи­ма пе­ча­л­лю, во­на вхо­дить у гріх за­здро­сті, рев­но­сті, без­сер­де­чно­сті і три­во­ги; до енер­гії стра­ху її при­во­дять по ни­то­чках ле­сто­щів, сум'ят­тя, со­ро­му.

Раб при­стра­стей

Ко­ли лю­ди­на одер­жи­ма при­стра­стю за­до­во­ле­н­ня, її зви­чним ста­ном є пу­сте ви­хва­ля­н­ня, по­стій­ний осуд, лінь – це ті ни­то­чки, че­рез які де­мо­ни управ­ля­ють лю­ди­ною. У цьо­му ра­зі лю­ди­на не на­ле­жить со­бі, во­на пов­ні­стю під вла­дою ці­єї пристрасті. Во­на втя­гну­та у гру, яка ро­зі­гру­є­ться без її усві­дом­ле­н­ня, без зна­н­ня про се­бе, про своє істин­не по­хо­дже­н­ня. Во­на є ра­бом, яко­го схо­пле­но і за­ко­ва­но, і по­стій­но утри­му­є­ться під вла­дою при­стра­стей над нею. Во­на не віль­на. Во­на слаб­ка і смер­тна, во­на є в усві­дом­лен­ні сво­єї вра­зли­во­сті. При­кла­ди зі Свя­то­го Пи­са­н­ня по­да­ють нам істин­ний по­ря­док ре­чей. А зна­чить, від­кри­ва­ють при­чи­ни, які до­по­ма­га­ють Ада­му по­ста­ти про­ти смер­тно­сті, кі­не­чно­сті і лу­кав­ства цьо­го сві­ту, який є обме­же­ним і при­мар­ним. І вся ма­те­рія, в яку втя­гну­та лю­ди­на, не є її су­т­тю. Ось про­ти чо­го во­на має пов­ста­ти в со­бі! А-ДАМ є ті­ло жи­ве, і Ре­аль­ні­стю жи­вою для ньо­го є: Алеф – го­спо­дня міць; Дам – кров. Го­спо­дня міць у кро­ві – суть Лю­ди­ни – єди­ної на Зем­лі Лю­ди­ни – Ада­ма. По­трі­бно від­тво­ри­ти в со­бі ви­со­кий образ і пе­ре­ро­ди­ти­ся, ви­ко­нав­ши За­по­віт. Ім'я «Адам» мі­стить у со­бі у со­тво­ре­н­ня всьо­го люд­ства – вас, ме­не і вся­ко­го з нас – образ Бо­жий, ко­трий в нас жи­ве, й Іме­нем сво­їм Єди­ний Го­сподь. Дру­гий Адам, Хри­стос – Вті­ле­ний Син, го­во­рить нам: «Ві­ра твоя спа­се те­бе». Він го­во­рить ко­жній Жи­вій Ду­ші – то­му, хто го­то­вий сприйня­ти і по­чу­ти ці сло­ва: «Ві­ра твоя спа­сла те­бе!»

Ко­жно­му по Ві­рі

Ві­ра по­ді­бна до Но­вої До­ро­ги в не­мо­жли­ве, яке стає мо­жли­вим. Це вну­трі­шні сві­ти і за­ко­ни он­то­ло­гі­чно­го по­ряд­ку, тоб­то ви­що­го по­ряд­ку, і са­ме во­ни бу­дуть ви­ма­га­ти від нас пе­ре­тво­ре­н­ня енер­гій. Звір, яким сьо­го­дні є лю­ди­на, не мо­же спри­йма­ти енер­гію вну­трі­шньо­го Сві­тла. Йо­му не­об­хі­дно спер­шу ді­йти до Гла­го­лу, змі­нив­ши свою мо­ву і по­ве­дін­ку, – здій­сни­ти вну­трі­шній пе­ре­во­рот. Із чо­го по­ча­ти?

Енер­гія по­двій­на. Ко­ли лю­ди­на увій­де, як Ду­ша і Ди­тя Бо­же, у Прав­ду про се­бе – ви­знає вла­сну без­сер­де­чність і осу­дже­н­ня, гнів і лють, опу­сти­ться в гли­би­ни вла­сно­го пе­кла, опи­ра­ю­чись на Ві­ру, – во­на пі­де в обро­бі­ток цих енер­гій. Не в ім'я сво­їх ви­год, а в чи­сто­му на­мі­рі, у ба­жан­ні змі­ни­ти, очи­сти­ти ду­шу від грі­хов­но­сті – во­на за­ба­жає ви­йти з не­ві­гла­ства. То­ді при­страсть як енер­гія по­дасть ін­ший на­прям. Ві­ра – це про­від­ник, що че­рез «Єв­ха­ри­стію», по­ка­я­н­ня і про­ще­н­ня до­ве­де лю­ди­ну до ін­шо­го бо­ку пристрасті й енер­гії – Спів­чу­т­тя, Лю­бо­ві, Му­дро­сті, Во­схва­лі­н­ня Го­спо­да. У цьо­му про­яв­ля­ю­ться сво­бо­да і Ве­ли­кий Ви­бір. Це і є до­ро­га до По­до­би, це і є По­кли­ка­н­ня. Ада­му да­не жи­т­тя, щоб че­рез пе­ре­тво­ре­н­ня увійти в До­ро­гу Сві­тла, щоб ді­йти до Сві­ту Єдно­сті. Го­сподь нам го­во­рить: «В вас є все ба­гат­ство», але лю­ди­на не знає, що з цим ро­би­ти. По­ча­ти по­трі­бно з гли­бин пе­кла, щоб ді­йти до Ви­со­ти, Єдно­сті і Сві­тла. Вну­трі­шній Адам на­ро­джує з се­бе Пі­зна­н­ня, він се­бе про­сві­щає, адже в ньо­му мі­сти­ться все. Йо­му ні­чо­го не по­трі­бно пі­зна­ва­ти по­за со­бою, бо це не є істин­ним пі­зна­н­ням. Це є зов­ні­шнє сві­тло, за яким лю­ди­на га­ня­є­ться, ду­ма­ю­чи, як їй за­глу­ши­ти свої пристрасті – чи не по­мі­ча­ти їх, чи взя­ти кон­троль над ни­ми, за­во­ло­ді­ти ни­ми. Це і є апо­ка­лі­псис і уто­пія. Нам по­трі­бно увійти в зли­т­тя з енер­гі­я­ми, пі­зна­ти при­ро­ду пристрасті. У цьо­му є ве­ли­ка Міць і Си­ла, які по­трі­бно ви­вча­ти, се­бе змі­ню­ю­чи.

Від «Алеф» до «Тав»

Се­ми­лі­тньо­го Ісу­са Ма­рія з Йо­си­фом при­ве­ли в си­на­го­гу в Єру­са­ли­мі, щоб

Ко­ли лю­ди­на одер­жи­ма при­стра­стю за­до­во­ле­н­ня, її при­ро­дним ста­ном стає пу­сте ви­хва­ля­н­ня, по­стій­ний осуд і лінь

ра­бин на­вчав йо­го знань, ів­ри­ту. Вчи­те­ля зва­ли Ле­вій, він був ве­ли­ким ав­то­ри­те­том се­ред іу­дей­ських му­жів. Ів­рит – це мо­ва, якою го­во­рив Го­сподь, це мо­ва Пов­но­цін­но­го Ада­ма. У ній 22 при­го­ло­сні бу­кви і ли­ше п'ять го­ло­сних віль­них зна­ків. При­го­ло­сні бу­ли да­ні як За­кон Он­то­ло­гі­чний, а го­ло­сні по­да­ні лю­ди­ні Ада­му по ви­со­кій ми­ло­сті Твор­ця Йо­го тво­рін­ню, щоб лю­ди­на сво­єю во­лею, сво­їм усві­дом­ле­н­ням роз­по­ря­джа­ла­ся жи­т­тям і бу­ла вклю­че­на у ве­ли­ку Мі­сте­рію Со-тво­ре­н­ня. Ба­га­то слів на ів­ри­ті ма­ють по­ляр­не зна­че­н­ня, зво­ро­тний зміст. На­при­клад, «ко­деш» озна­чає Свя­тість, але з ін­шою ви­мо­вою кар­ди­наль­но мі­няє зна­че­н­ня на «про­сти­ту­цію». Все за­ле­жить від то­го, як гли­бо­ко ви за­хо­че­те пі­ти в по­шу­ках сен­су. Вну­трі­шня до­ро­га ні­ко­ли не бу­ла м'якою, без­хмар­ною і сен­ти­мен­таль­ною. Це су­во­рі ви­мо­ги, «ско­ро­че­н­ня» й «усі­кно­ве­н­ня» се­бе в со­бі. Лю­ди­на – «не­до­ро­бле­на спра­ва» Го­спо­дня. Її по­кли­ка­но, і на неї по­кла­де­ні Ви­со­кі зав­да­н­ня! Са­ме че­рез енер­гії і пристрасті лю­ди­на має ді­йти до вла­сно­го За­вер­ше­н­ня як Про­е­кту Го­спо­дньо­го. Лю­ди­на – це не про­ект люд­ський, і всі її уяв­ле­н­ня про се­бе як про вла­сний про­ект – уто­пі­чні. Адам – про­ект Го­спо­дній, і не ося­гнув­ши ці­єї су­ті, не ви­вчив­ши істо­рію вла­сно­го по­хо­дже­н­ня, зро­ста­ю­чи в со­бі че­рез Бі­блій­не Про­ро­цтво, лю­ди­на са­ма се­бе зни­щує, ско­ро­чу­ю­чи бо­же­ствен­ність і транс­цен­ден­таль­ність у со­бі. Отож, учи­тель Ле­вій став по­ясню­ва­ти ма­лень­ко­му Ісу­су зна­че­н­ня букв ів­ри­ту – від «алеф» до «тав» (пер­ша і оста­н­ня бу­кви ів­ри­ту). І ко­ли він за­пи­тав про бу­кву «тав», Ісус ні­чо­го не від­по­вів. – Від­по­від­ай! – кри­кнув учи­тель, але Ісус мов­чав. То­ді Ле­вій роз­гні­вав­ся, взяв тро­сти­ну і вда­рив учня по го­ло­ві. Ісус від­по­вів Ле­вію: «На­що б'єш ти ме­не?! Во­і­сти­ну знай, вда­ре­ний зна­ме­нує то­му, хто вда­рив, що той не зміг йо­го на­вчи­ти. Бо я мо­жу за­свід­чи­ти те, про що ти ска­зав. Але слі­пі всі ті, хто слу­хає і го­во­рить, бо, як мідь дзве­ня­ча, не ро­зу­мі­ють сво­го зву­ку». «На­ві­що за­пи­ту­ва­ти про остан­ню бу­кву, якщо зміст пер­шої ще не ося­гну­ли, і не­мо­жли­во йо­го ося­гну­ти, до­ки бу­де­мо ми – лю­ди, як мідь дзве­ня­ча » * , – Ісус по­дає істин­ний смисл Букв, від­кри­ває Со­кри­те – Тай­на го­во­рить для Лю­ди­ни… І Ле­вій ви­гу­кнув пе­ред усі­ма: «Як мо­же жи­ти це ди­тя на Зем­лі? Нав­па­ки, во­но за­слу­го­вує бу­ти ро­зі­пну­тим на ве­ли­ко­му хре­сті, бо за­га­сить во­но вся­кий во­гонь і по­смі­є­ться над уся­ким ін­шим вче­н­ням. Як на ме­не – він був ра­ні­ше ство­ре­н­ня сві­ту. Він на­ро­див­ся до По­то­пу. Чия утро­ба но­си­ла йо­го, яка ма­ти на­ро­ди­ла йо­го, чиї гру­ди ви­го­ду­ва­ли?! Я не мо­жу ви­три­ма­ти слів цьо­го ди­тя­ти». То­ді Ісус ра­ді­сно усмі­хнув­ся і ска­зав усім ді­тям Ізра­ї­ле­вим: «Не­хай не­плі­дні да­дуть плід свій, слі­пі про­зрі­ють, кри­ві пі­дуть пря­мо, бі­дні во­зра­ду­ю­ться, мер­тві во­скре­снуть. І не­хай по­вер­не­ться вся­кий до на­ча­ла сво­го і пе­ре­бу­ває в то­му, хто є ко­рінь жи­т­тя і ві­чна на­со­ло­да». *

До­ро­га Пре­о­бра­же­н­ня

Адам у «по­то­пі» уві­йшов у па­ді­н­ня, він втра­тив свою мо­ву, пе­ре­став спри­йма­ти Гла­гол, став одер­жи­мим при­стра­стя­ми, оскіль­ки ці де­мо­ни управ­ля­ють ним, як ра­бом для лу­ка­во­го. Він за­гна­ний в пу­та за­бу­т­тя, за­ку­тий стра­ха­ми цьо­го сві­ту, обме­же­ний по­тре­ба­ми, жи­ве у ве­ли­кій не­сво­бо­ді, без во­ле­ви­яв­ле­н­ня, і не знає сво­їх істин­них прав. Але че­рез про­ро­цтва при­хо­дить Сві­тло, як На­дія і Ми­ло­сер­дя, і як Мо­ло­чний Шлях, що ве­де до­до­му, – по­вер­не­н­ня Блу­дно­го си­на. По­вер­ну­ти­ся до се­бе – це по­вер­ну­ти­ся до На­ча­ла, ко­ли Адам був до­вер­ше­ною Бо­го­лю­ди­ною, на­ді­ле­ною бо­же­ствен­ни­ми енер­гі­я­ми, що ма­ла Жи­т­тя Ві­чне, Зна­н­ня Істи­ни, Пам'ять (он­то­ло­гі­чну), Пе­ре­дба­че­н­ня і Не­ру­ши­мість. Світ Єдно­сті – це світ Ба­тька не­бе­сно­го і Свя­тої Трій­ці, який на­ді­лив Ада­ма без­мір­ним Ба­гат­ством. Са­ме то­му йо­му не­об­хі­дно від­ро­ди­ти­ся з по­пе­лу, ство­рю­ю­чи з се­бе два дре­ва: Дре­во Пі­зна­н­ня і Дре­во Жи­т­тя Ві­чно­го. А по­ки су­ча­сна лю­ди­на пе­ре­бу­ває в ілю­зії, са­дить Дре­во до­бра і зла, мріє про рай, а їх не існує. Го­спо­дня на­у­ка про Лю­ди­ну – Про­ро­цтва на­шої Єди­ної Істо­рії. Ось чо­му не­об­хі­дно пра­цю­ва­ти зі сво­ї­ми при­стра­стя­ми, пі­зна­ва­ти їх, пе­ре­тво­рю­ва­ти їх і ба­чи­ти в них гли­бин­ний зміст – Бла­го­дать, че­рез яку ми не тіль­ки зро­ста­є­мо в со­бі, але і во­скре­са­є­мо! Спу­сти­ти­ся у вла­сне пе­кло не­об­хі­дно – ді­йти до дна по­грі­ши­мо­сті в со­бі, ста­ти ого­ле­ним, зня­ти всю одіж, за якою хо­ва­є­ться Адам – Іш та Іша – во­ни на­гі, во­ни чи­сті сер­цем, сми­рен­ні, їхні по­ми­сли та­кож чи­сті. Во­ни як Єди­на Жи­ва Ду­ша – ді­ти Бо­жі, і че­рез них Со-тво­ре­н­ня про­дов­жу­є­ться. То­му в су­ча­сних лю­дей є ли­ше одна До­ро­га: від при­стра­стей люд­ських че­рез Пре­о­бра­же­н­ня – у пристрасті Го­спо­дні. Це До­ро­га са­мо­про­сві­тни­цтва, але не від са­мо­сті, а від Ви­со­ко­го Обра­зу в нас. Це вну­трі­шні вра­та, вну­трі­шні две­рі. Це да­но ко­жній лю­ди­ні: сьо­го­дні ви тут, але як ви йде­те в мо­ли­тву – як осо­би­стість чи як ди­тя Бо­же? Ви про­си­те про­ще­н­ня за те, що су­сід­ку обра­зи­ли, чо­ло­ві­ко­ві ска­за­ли по­га­ні сло­ва чи ма­мі? Мо­жли­во, ви як ди­тя Бо­же, як ду­ша ка­є­те­ся, ба­чи­те від­сту­пни­цтво і по­ро­чність тих при­стра­стей, яким ви да­ли во­лю, бо ви не за­хо­ті­ли ввійти у про­сві­тни­цтво і зро­би­ти те, що ма­є­те, як Адам? То­ді ви як ду­ша не бе­ре­те уча­сті в Со-тво­рен­ні, не слі­ду­є­те за­ми­слу Твор­ця, ви про­ти Ньо­го – в бо­роть­бі, са­мі то­го не пі­до­зрю­ю­чи. Хо­че лю­ди­на це ви­зна­ва­ти, ба­чи­ти і ро­зу­мі­ти чи не хо­че, але це Прав­да – Ви­со­ка Прав­да, і во­на ви­хо­дить не від лю­ди­ни, а є Ми­лі­стю і За­про­ше­н­ням для Лю­ди­ни – Ада­ма – в ім'я не тіль­ки спа­сі­н­ня, але і від­най­де­н­ня Жи­т­тя Ві­чно­го тут, на Зем­лі…

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.