Інес­са Крав­чен­ко – про енер­гію, сво­бо­ду і при­стра­сну бла­го­дать

Сло­во «при­страсть» асо­ці­ю­є­ться у біль­шо­сті лю­дей тіль­ки зі сто­сун­ка­ми між чо­ло­ві­ком і жін­кою. І це одна з не­без­пек, які під­сте­рі­га­ють лю­ди­ну. Про те, як нам по­чу­ти свій вну­трі­шній, справ­жній по­тяг і пі­ти на­зу­стріч со­бі, за­був­ши про ма­ски, сте­ре­о­ти­пи і гро

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Бе­сі­ду ве­ла На­тал­ка Тлу­ма­цька

Чи по­ді­ля­є­ться енер­гія пристрасті на чо­ло­ві­чу і жі­но­чу? Енер­гія пристрасті ду­же силь­на, її мо­жна ви­зна­чи­ти як ве­ли­че­зне ба­жа­н­ня, яке у ба­га­то ра­зів пе­ре­вер­шує зви­чай­не. Во­но ство­рює силь­ний енер­ге­ти­чний ім­пульс і пра­гне­н­ня будь-що за­до­воль­ни­ти йо­го. Зві­сно, у пов­сяк­ден­но­му жит­ті та­кий сплеск ко­ло­саль­но­го об­ся­гу енер­гії за­хо­плює і зму­шує за­бу­ти про все. При­чо­му це мо­жуть бу­ти не тіль­ки сто­сун­ки чо­ло­ві­ка і жін­ки. При­страсть мо­же ви­ни­кну­ти у будь-якій сфе­рі жи­т­тя. Во­на вза­га­лі не пов'яза­на зі сфе­ра­ми жи­т­тя. Що ж сто­су­є­ться вза­є­мин ста­тей, то в цьо­му ра­зі енер­гія, про­хо­дя­чи крізь пси­хі­ку лю­ди­ни, на­бу­ває вла­сти­во­стей її пси­хі­чної стру­кту­ри. У чо­ло­ві­ків енер­гія ха­ра­кте­ри­зу­є­ться спря­мо­ва­ні­стю і кон­стру­кти­вом із чі­тки­ми па­ра­ме­тра­ми. У жі­нок во­на біль­ше по­вя­за­на з чут­тє­во-емо­цій­ною сфе­рою, най­тон­ши­ми від­тін­ка­ми, ню­ан­са­ми на­стро­їв. То­му при­страсть, яка про­хо­дить че­рез стру­ктур­ність чо­ло­ві­ка, ча­сто на­ба­га­то під­ви­щує ефе­ктив­ність йо­го жи­т­тя, ро­бля­чи більш кон­цен­тро­ва­ним, ха­ри­зма­ти­чним. І оскіль­ки чо­ло­вік – це стру­кту­ра, спря­мо­ва­ність, то при­страсть до жін­ки, під­ви­щу­ю­чи рі­вень на­пов­не­но­сті, роз­по­ді­ля­є­ться по всій йо­го стру­кту­рі, спря­мо­ва­но за­ря­джа­ю­чи енер­гі­єю й ін­ші йо­го про­е­кти. Во­дно­час жін­ка, від­чу­ва­ю­чи при­страсть до чо­ло­ві­ка, ство­рює нав­ко­ло се­бе по­ле пристрасті. Оскіль­ки енер­ге­ти­чна стру­кту­ра жін­ки – це хви­ля, во­на за­пов­нює весь про­стір нав­ко­ло се­бе. Все по­чи­нає ві­бру­ва­ти нав­ко­ло неї, го­рі­ти при­стра­стю. Ча­сто жін­ка са­ма не мо­же впо­ра­ти­ся з рі­зни­ми по­чу­т­тя­ми, емо­ці­я­ми, від­чу­т­тя­ми, і все нав­ко­ло в її про­сто­рі при­ско­рю­є­ться, під­ви­щу­є­ться гра­дус чу­тли­во­сті та швид­кість ре­а­кцій на ду­же тон­ко­му рів­ні. Це ве­ли­ка міць. Якщо жін­ка не на­вче­на ке­ру­ва­ти сво­ї­ми по­чу­т­тя­ми – нав­ко­ло неї по­чи­на­є­ться ха­ос, їй скла­дно ясно ба­чи­ти ці­лі. Її про­сто не­се. При­ро­дна да­ність, без­умов­но, на­кла­дає свій від­би­ток на якість про­жи­ва­н­ня пристрасті.

Чи не­без­пе­чна при­страсть? З одно­го бо­ку, при­страсть – це ве­ли­че­зна кіль­кість енер­гії, від­чу­т­тя вну­трі­шньої си­ли, на­пов­не­но­сті. З ін­шо­го – ко­ли во­на за­хо­плює лю­ди­ну, та пе­ре­стає ба­чи­ти весь об­сяг сво­го жи­т­тя, втра­чає кон­такт із со­бою, за­ци­клю­є­ться на ці­лі. У цьо­му кри­є­ться не­без­пе­ка. Ба­га­то ре­лі­гій по­пе­ре­джа­ють про це, ви­во­дя­чи пристрасті в об'єкт осо­бли­вої ува­ги та обе­ре­жно­сті, до яко­го по­трі­бно під­хо­ди­ти усві­дом­ле­но і вчи­ти­ся йо­го до­ла­ти. При­страсть пов'яза­на з ба­жа­н­ням, але та­кож і з не­за­до­во­ле­ні­стю, не­до­ста­тні­стю лю­ди­ни – не­має все­ре­ди­ні то­го, що мо­же зро­би­ти її ща­сли­вою. І лю­ди­на пов'язує своє ща­стя і пов­но­ту з чи­мось, що зна­хо­ди­ться по­за нею. За­мість то­го, щоб усе­ре­ди­ні се­бе від­нов­лю­ва­ти пов­но­ту, до­слі­джу­ва­ти свою не­до­ста­тність, ви­хо-

ди­ти з цьо­го по­ло­ну на більш ви­со­кі рів­ні сві­до­мо­сті, лю­ди­на пов'язує це з яки­мось об'єктом до­ся­гне­н­ня. Це най­глиб­ша ілю­зія сві­ту ду­аль­но­сті. Ін­ша лю­ди­на не мо­же за­пов­ни­ти по­ро­жне­чу все­ре­ди­ні. Так са­мо, як і будь-яка зов­ні­шня ме­та. Щой­но лю­ди­на при­стра­сно по­чи­нає пе­ре­слі­ду­ва­ти якусь ме­ту чи ідею, во­на втра­чає з ви­ду ін­ше, а най­го­лов­ні­ше – во­на від­вер­та­є­ться від се­бе. Во­на по­чи­нає шу­ка­ти свою пов­но­ту (за­до­во­ле­ність) десь, у чо­мусь, у ко­мусь. При­ро­дно, щоб усві­до­ми­ти без­пер­спе­ктив­ність та­ко­го по­шу­ку, ре­аль­ність зму­ше­на да­ти мо­жли­вість лю­ди­ні ви­чер­па­ти цей сце­на­рій, щоб во­на са­ма ді­йшла до без­глу­здо­сті сво­їх уяв­лень. І в цій край­ній то­чці по­вер­ну­ла­ся до сво­го зро­ста­н­ня, пе­ре­тво­ре­н­ня, від­кри­т­тя вну­трі­шньо­го сві­тла. Так ко­ло за ко­лом лю­ди­на про­хо­дить шлях стра­ж­да­н­ня, щоб зро­би­ти гли­бо­кий вдих-ви­дих і ви­зна­ти: «Так, жо­дна з при­стра­стей не впли­ває на моє ща­стя оста­то­чно».

Що мо­же до­по­мог­ти лю­ди­ні, охо­пле­ній при­стра­стю, усві­до­ми­ти свій стан і по­ди­ви­ти­ся вглиб се­бе? Му­дре­ці ка­жуть, що є два шля­хи: шлях стра­ж­дань і шлях знань. Я на сво­є­му до­сві­ді пе­ре­ко­на­ла­ся, що шлях знань не дає мо­жли­во­сті уни­кну­ти стра­ж­дань. Шлях знань дає змо­гу ли­ше гра­мо­тно прой­ти че­рез стра­ж­да­н­ня, не зав'язну­ти. Але якщо лю­ди­на не за­ну­ри­ться у гли­бо­ке пе­ре­жи­ва­н­ня – усві­дом­ле­н­ня сво­єї ду­ро­сті й ілю­зії, ча­сто бо­лю­чої, до­ки не зга­дає про те, що істин­но знає, десь ду­же гли­бо­ко – во­на ні­ко­ли ні­чо­го не на­вчи­ться. Ми по­вин­ні зна­йти все­ре­ди­ні те, що шу­ка­є­мо зов­ні, і тіль­ки ця пов­но­та дасть нам змо­гу ре­а­лі­зу­ва­ти своє жи­т­тя з до­ста­тку, а не з не­до­ста­тно­сті. Ко­ли ви від­чу­ва­є­те, як вас за­хо­плює при­страсть з її со­лод­кою, сма­чною енер­гі­єю, то вам, зви­чай­но, зда­є­ться, що цей ви­па­док осо­бли­вий, ви вже все про це зна­є­те і не по­тра­пи­те у пас­тку. Але по­тра­пля­є­те – раз, дру­гий, тре­тій... І в ре­зуль­та­ті – «ста­ра бі­ля роз­би­то­го ко­ри­та». Ві­до­мий сю­жет. А як змі­ни­ти? По­ба­чи­ти у со­бі цю по­вто­рю­ва­ність! Зу­пи­ни­ти­ся, від­сто­ро­ни­ти­ся і по­ди­ви­ти­ся збо­ку на те, що від­бу­ва­є­ться. На­віть тіль­ки спо­сте­ре­же­н­ня збо­ку дає мо­жли­вість від­ли­пну­ти від цьо­го сце­на­рію. Це не­лег­ко – факт. То­му що ду­же близь­ко. Усе­ре­ди­ні. Ва­ші ре­а­кції, ва­ші ней­рон­ні зв'яз­ки, ва­ша кар­ти­на сві­ту. Від­кле­ї­ти­ся від се­бе і по­ди­ви­ти­ся збо­ку – це зу­си­л­ля. А да­лі ви­зна­ти, що са­ме же­не вас у по­шук, що ви­кли­кає у вас при­стра­сне ба­жа­н­ня, – це ду­же ва­жли­вий мо­мент. Ми так зви­кли рід­ко звер­та­ти ува­гу на по­чу­т­тя і те, що все­ре­ди­ні ви­кли­кає ба­жа­н­ня біг­ти, ме­ту­ши­ти­ся, до­во­ди­ти, обу­рю­ва­ти­ся, тур­бу­ва­ти­ся... Але са­ме по­чу­т­тя – две­рі до вну­трі­шньої не­ста­чі, до ну­жди, яка є клю­чем до ви­яв­ле­н­ня не­ці­лі­сно­сті, не­пов­но­цін­но­сті, не­до­ста­тно­сті. На­сту­пний крок – ви­зна­ти, що ба­га­то чо­го у ва­шо­му жит­ті бу­ло по­ро­дже­не са­ме ці­єю не­до­ста­тні­стю. Це мо­мент, який ча­сто ви­кли­кає стан сту­по­ру або на­віть не­спо­ді­ва­но­го од­кро­ве­н­ня, ча­сто хво­ро­бли­во­го. Шлях знань – це ко­ли ви вже не «ве­де­те­ся» на ви­вер­ти і хи­тро­сті ро­зу­му, а то­чно зна­є­те, що ін­шо­го ва­рі­ан­ту не­має – зав­жди ва­ша по­тре­ба про­во­кує при­стра­сне ба­жа­н­ня ком­пен­су­ва­ти її за ра­ху­нок зов­ні­шніх ре­сур­сів. Ко­ли ви ба­чи­те при­чи­ну, яка по­ро­ди­ла це при­стра­сне ба­жа­н­ня, то енер­гія все­ре­ди­ні ви­рів­ню­є­ться і від­бу­ва­є­ться по­вер­не­н­ня в центр. То­ді ви роз­ри­ва­є­те зв'язок з ре­зуль­та­том і фор­му­є­те зв'язок із про­це­сом. Як ка­жуть му­дре­ці: «Ре­зуль­тат ми від­да­є­мо Бо­гу і на­со­ло­джу­є­мо­ся ко­жною ми­т­тю про­це­су». Си­ла зав­жди у вас все­ре­ди­ні, а не в ре­зуль­та­ті, який ви отри­му­є­те.

Що ле­жить в осно­ві пристрасті? Ми ду­же ін­фан­тиль­но по­во­ди­мо­ся з по­ня­т­тям «при­страсть». Так, енер­гія – це до­бре. Але в осно­ві ле­жить те, що ми хо­че­мо бу­ти за­хо­пле­ни­ми енер­ге­ти­чно. Нам по­до­ба­є­ться бу­ти по­ло­не­ни­ми при­стра­стю, роз­чи­ни­ти­ся в ній. Хо­че­мо! Са­мі па­да­є­мо в її ли­пкі ла­пи. То­му що не зна­є­мо, де шу­ка­ти вну­трі­шню пов­но­ту, бо­же­ствен­ну бла­го­дать, та й що шу­ка­ти – теж не зна­є­мо. Її не мо­жна по­ма­ца­ти і з'їсти, во­на весь час ви­сли­зає. Щоб пі­ти в цю не­ві­до­мість, по­трі­бно ці­ну­ва­ти своє жи­т­тя і ма­ти ідею роз­мі­ром із жи­т­тя. Ма­буть, у цьо­му основ­на від­мін­ність біль­шо­сті лю­дей від тих, хто ве­де за со­бою, – па­сіо­на­рі­їв, які сво­єю за­хо­пле­ні­стю й ін­те­ре­сом за­па­лю­ють ін­ших. Да­ю­чи, зви­чай­но, ін­шим мо­жли­вість і сво­бо­ду бу­ти со­бою, не при­гні­чу­ю­чи їхню во­лю, не при­гні­чу­ю­чи сво­єю дум­кою чи ав­то­ри­тар­ні­стю, за­па­лю­ю­чи сво­їм вну­трі­шнім сві­тлом.

Якщо лю­ди­на не за­ну­ри­ться у гли­бо­ке пе­ре­жи­ва­н­ня – усві­дом­ле­н­ня сво­єї ду­ро­сті й ілю­зії, ча­сто бо­лю­чої, по­ки не зга­дає про те, що істин­но знає, десь ду­же гли­бо­ко – ні­ко­ли ні­чо­го не на­вчи­ться

Ко­ли при­страсть іде, що при­хо­дить на її мі­сце? Бла­го­дать – це тон­ке по­чу­т­тя, яке ми у зви­чно­му ін­фор­ма­цій­но­му шу­мі рід­ко по­мі­ча­є­мо. Це якість прийня­т­тя ко­жної ми­ті, осми­сле­н­ня, від­чу­т­тя сво­єї з'єд­ну­ва­но­сті з ви­щи­ми сфе­ра­ми, з бо­же­ствен­ним ви­мі­ром, який усе з'єд­нує. Це, на­пев­но, єди­на гі­дна при­страсть. Але її на­віть при­стра­стю не на­звеш, то­му що во­на є своє­рі­дним по­лем, у яко­му ми всі мо­же­мо пе­ре­бу­ва­ти, з'єд­ну­ю­чись у спів­пра­ці, ство­рен­ні, вза­є­мо­дії з ін­шим. Це вже не бо­роть­ба.

Як жін­ка мо­же при­йти до вну­трі­шньо­го сві­тла, щоб не бу­ти за­хо­пле­ною при­стра­стю, а ста­ти па­сіо­нар­ною? Із жін­кою все скла­дно. Жін­ка со­бою, сво­їм сві­тлом і тим, в якій яко­сті во­на на­ро­дже­на і як ство­рив її Тво­рець, по­кли­ка­на да­ру­ва­ти сві­тло нав­ко­ло се­бе. На­сам­пе­ред – да­ва­ти мо­жли­вість чо­ло­ві­ко­ві по­ба­чи­ти крізь неї це сві­тло. Але сьо­го­дні біль­шість жі­нок жи­вуть у ба­наль­них ре­фле­ксах, во­ни не вмі­ють ке­ру­ва­ти сво­ї­ми по­чу­т­тя­ми. З одно­го бо­ку, у них є при­го­лом­шли­ва да­ність, яка дає мо­жли­вість тво­ри­ти ду­же тон­ко і чу­тли­во, а з ін­шо­го – во­ни аб­со­лю­тно без­ла­дно став­ля­ться до сво­єї при­ро­ди. Ма­ло то­го, що жін­ка за­раз ча­сто уяв­ле­н­ня не має про те, що в неї за­кла­де­но, так ще й усе її жи­т­тя спря­мо­ва­не на за­до­во­ле­н­ня яки­хось ви­мог, ре­а­лі­за­цію яки­хось при­стра­стей – це про­сто ін­стин­кти. Во­на ме­та­є­ться від сво­єї по­тре­би, не­до­ста­тно­сті, не­за­до­во­ле­но­сті і ви­ма­гає, ви­ма­гає, ви­ма­гає... Пер­ший крок жін­ки – від­чу­ти, що пі­шло не так, пе­ре­ста­ти всіх зви­ну­ва­чу­ва­ти і при­йти до се­бе. Жін­ка все жи­т­тя ство­ри­ла сво­ї­ми ж при­стра­стя­ми, за які бо­ро­ла­ся. Вну­трі­шній стан ста­вить своє­рі­дний під­пис під усім, що від­бу­ва­є­ться. Зви­чай­но, стра­шно по­ба­чи­ти, що ство­ре­не жи­т­тя – ре­зуль­тат сво­їх же при­стра­стей. Але да­лі ще стра­шні­ше – по­трі­бно в цьо­му по­ка­я­ти­ся і прийня­ти. Що та­ке по­ка­я­н­ня? Це прийня­ти ого­ле­но, як Ісус на хре­сті, ні­чо­го не при­хо­ву­ю­чи: «Я в цьо­му є». Прийня­ти і пропу­сти­ти че­рез се­бе, до­бре по­пла­ка­ти, а по­тім за­ду­ма­ти­ся, як на­справ­ді хо­че­ться, щоб бу­ло. Не від по­тре­би, а від лю­бо­ві.

Пі­сля то­го як жін­ка зро­зу­міє, як во­на хо­че, во­на мо­же зно­ву по­тра­пи­ти в пас­тку при­стра­стей? Жін­ці ду­же скла­дно не по­тра­пи­ти в цю пас­тку – во­на вся зі­тка­на із при­стра­стей. По­чне­ться дру­ге, тре­тє, че­твер­те ко­ло, по­ки все­ре­ди­ні неї не на­ро­ди­ться ду­же до­ро­слий на­мір: «Все, з ме­не до­сить! Я го­то­ва йти на­зу­стріч то­му, що ви­ще і біль­ше за ме­не». То­ді у неї вми­ка­є­ться вну­трі­шнє чу­т­тя, адже істи­на – все­ре­ди­ні. Але най­скла­дні­ше – пам'ята­ти про це. Ко­ли жін­ка по­чне ро­би­ти ви­бір не на під­ста­ві «хо­чу», які її ото­чу­ють, а на під­ста­ві істи­ни і сві­тла все­ре­ди­ні, то­ді по­чне­ться по­хід в її до­ро­слу жі­но­чність. У цьо­му во­на як жін­ка по­чи­нає роз­кри­ва­ти­ся.

Чим від­рі­зня­є­ться при­стра­сність від чу­тли­во­сті? Чу­тли­вість – це ін­стру­мент вза­є­мо­дії зі сві­том. Нам ча­сто не ви­ста­чає енер­гії, то­му що ті­ло три­має все­ре­ди­ні всі на­ші при­хо­ва­ні стра­хи, не­до­ста­тно­сті. Ми біль­шою ча­сти­ною сво­го ті­ла хо­ва­є­мо­ся, від­го­ро­джу­є­мо­ся. За та­ко­го під­хо­ду ми не ко­му­ні­ку­є­мо зі сві­том, ми йо­го не від­чу­ва­є­мо, а все спри­йма­є­мо че­рез «го­ло­ву». Але го­ло­ва – це не го­лов­ний жі­но­чий ін­стру­мент, го­лов­ний її ро­зум – у то­му мі­сці, де за­чи­на­є­ться жи­т­тя, де в за­ро­док про­ни­кає сві­тло ду­ші. Чу­тли­вість жін­ки роз­кри­ва­є­ться, ко­ли во­на ви­яв­ляє у со­бі те, що обме­жує, стри­мує її пря­мий кон­такт із жи­т­тям – стра­хи, не­до­ві­ри, за­кри­то­сті, сум­ні­ви. Це ду­же ва­жли­вий ін­стру­мент для жін­ки. Якщо ми го­во­ри­мо про сто­сун­ки у па­рі, то го­лов­не зав­да­н­ня жін­ки – че­рез чу­тли­вість від­чу­ти якість про­сто­ру, чо­го і де не ви­ста­чає для гар­мо­нії, ці­лі­сно­сті. По-ін­шо­му, во­на до­бу­до­вує до ста­ну лю­бо­ві все, з чим сти­ка­є­ться. Жін­ка ні­би оздо­ров­лює чо­ло­ві­ка, який по­руч, ді­тей, нав­ко­ли­шній про­стір. Для при­кла­ду – чо­ло­вік хо­че по­бу­ду­ва­ти кар'єру з ба­жа­н­ня не­до­ста­тно­сті. У цій си­ту­а­ції у ньо­го на­чеб­то не­має ко­ре­нів на енер­ге­ти­чно­му рів­ні. Енер­гія не про­хо­дить. І на ді­лі бу­де ви­хо­ди­ти так, що йо­му ні­би па­ли­ці в ко­ле­са встав­ля­ють. Прин­цип по­ді­бно­сті. Му­дра жін­ка, яка зна­хо­ди­ться в істин­но сво­їй ро­лі, до­бу­до­вує йо­го енер­ге­ти­чний стан че­рез своє по­ле. Сво­їм пе­ре­бу­ва­н­ням по­руч во­на дає чо­ло­ві­ко­ві стан уко­рі­не­но­сті, і по­сту­по­во у чо­ло­ві­ка змі­ню­ю­ться дум­ки, по­чу­т­тя, став­ле­н­ня до се­бе, до сво­їх зав­дань, до цін­но­сті се­бе. І йо­го ді­яль­ність – уже не вте­ча від по­тре­би, а ре­а­лі­за­ція вну­трі­шньої пов­но­ти. У цьо­му на­пов­нен­ні – го­лов­не зав­да­н­ня жін­ки.

Спра­ва в то­му, що жін­ка вміє хо­ті­ти, як ні­хто ін­ший? Спра­ва в то­му, що ко­ли во­на ба­жає, то ду­же близь­ко зна­хо­ди­ться до Бо­га. Якщо во­на ба­жає на рів­ні бо­же­ствен­но­го, то по­вин­на зга­да­ти, зна­йти в со­бі єд­ність. Цей про­цес схо­жий на спо­гад, від­нов­ле­н­ня вну­трі­шньо­го чу­т­тя в со­бі.

У чо­му рі­зни­ця між від­чу­т­тя­ми не­до­ста­тно­сті і пов­но­ти? У пов­но­ті вди­ху і ви­ди­ху. Вдих – це єд­ність із ду­хом. Ко­ли лю­ди­на від­чу­ває се­бе не­до­ста­тньою, як во­на ди­хає? Че­рез якісь щі­лин­ки про­со­чу­ю­ться мі­кро­ча­сти­ни по­ві­тря, і ви­дих – та­кий са­мий. Ди­ха­н­ня мі­ні­мі­зу­є­ться, і лю­ди­на стає мер­твою. Ду­ху там ду­же ма­ло. Щой­но ви від­чу­ва­є­те, що ди­ха­н­ня «по­мер­ло», це озна­чає, що з'яви­ла­ся мер­тва ма­ска, яка пре­тен­дує на пра­во бу­ти най­го­лов­ні­шою, цен­траль­ною осо­бою у ва­шо­му жит­ті. За­раз я зно­ву ка­жу про вну­трі­шнє ка­я­т­тя і прийня­т­тя то­го, що са­ма лю­ди­на і по­ро­ди­ла. А де ж у цій ма­сці ви?! Вас не­має. І то­ді ви по­чи­на­є­те шу­ка­ти се­бе ін­шо­го, та­ко­го, що ро­бить пов­ний вдих, шу­кає вну­трі­шню єд­ність зі сві­тлом і по­вер­та­є­ться до се­бе, жи­во­го і справ­жньо­го. Ви ро­би­те пов­ний ви­дих, від­пу­ска­є­те всі по­твор­ні ча­сти­ни, які на­ма­га­ю­ться нав'яза­ти вам якийсь див­ний стан­дарт про се­бе, і ба­чи­те збо­ку, що мо­же­те ди­ха­ти іна­кше. Хо­ча

в яки­хось си­ту­а­ці­ях це зро­би­ти ду­же скла­дно, то­му що, якщо ді­я­ти зви­чним чи­ном, і ті­ло, і дум­ки вас про­сто вти­ску­ють у ста­рий сце­на­рій. Зна­йти но­ву фор­му – як сту­пи­ти на не­ві­до­му те­ри­то­рію і по­ча­ти се­бе впі­зна­ва­ти в цьо­му мі­сці. Ко­ли ви не сти­ска­є­те­ся, не до­во­ди­те, не на­ма­га­є­те­ся зда­ти­ся ро­зум­ним... Ви ро­зу­мі­є­те, що існу­є­те в рі­зних іпо­ста­сях, і вам стає лег­ко шу­ка­ти се­бе не­ві­до­мо­го. Ви від­мов­ля­є­те­ся від усіх ма­сок, які ди­кту­ють свої пра­ва. Ма­ска осо­би­сто­сті – его – зав­жди го­во­рить, що чо­гось не­до­ста­тньо, не ви­ста­чає. А у Бо­га зав­жди всьо­го ви­ста­чає, зав­жди в по­трі­бний мо­мент – са­ме те, що по­трі­бно, і в тій кіль­ко­сті, яка по­трі­бна. Ми ма­ло що про це зна­є­мо, зви­чай­но, а мо­же, нам і не тре­ба зна­ти. Мож- ли­во, вар­то про­сто до­ві­ри­ти­ся, і то­ді за­зви­чай ви­хо­дить на­ба­га­то кра­ще, ніж пе­ред­ба­чає на­ша осо­би­стість.

Тран­сфор­ма­ція при­стра­стей у бла­го­дать, зна­хо­дже­н­ня ці­лі­сно­сті за­ле­жать від ві­ку? Так. Вік му­дро­сті – пі­сля 35–40 ро­ків – дає змо­гу на під­ста­ві до­сві­ду по­ба­чи­ти якусь по­вто­рю­ва­ність по­дій. По­чи­нає йти енер­гія на пі­зна­н­ня вну­трі­шньо­го. Все жи­т­тя люд­ське має один ве­ли­кий цикл – від на­ро­дже­н­ня до смер­ті. За цей час по­трі­бно до­сяг­ти пі­ку ін­ди­ві­ду­аль­но­сті, осо­би­сто­сті, по­тер­пі­ти крах у цьо­му (як ка­же Ві­ктор Ан­тон­чик, «збан­кру­ту­ва­ти» у сво­їх сен­сах) і по- ча­ти шу­ка­ти щось ін­ше, за ме­жа­ми зов­ні­шньо­го сві­ту. Але вік – не га­ран­тія. Якщо лю­ди ду­же ма­те­рі­а­лі­сти­чні, то їм у цьо­му ві­ці на­віть до­тор­кну­ти­ся ні до чо­го, адже все зви­чне втра­ти­ло свої сен­си, а ін­шо­го во­ни не ба­чать. У них не­має у вну­трі­шній си­сте­мі ко­ор­ди­нат то­го, що пов'яза­но з не­про­яв­ле­ним, не­ви­ди­мим, при­хо­ва­ним, зі вну­трі­шнім сві­том. Це з одно­го бо­ку. А з ін­шо­го бо­ку, по­ди­ві­ться на сьо­го­дні­шніх ді­тей. Спіл­ку­ю­чись із ни­ми, я ба­чу їх аб­со­лю­тно ін­ше став­ле­н­ня до жи­т­тя – для них існує вну­трі­шній світ, на­ба­га­то біль­ший, ніж зов­ні­шній. Шко­да, що до­ро­слі ма­ло го­во­рять із ді­тьми на ці те­ми. Але пе­ре­хід від сві­до­мо­сті, за­ци­кле­ної на ма­те­рі­аль­но­му, у більш тон­кі ду­хов­ні стру­кту­ри вже від­бу­ва­є­ться.

Ви­хо­дить, що без пристрасті не ви­йде до­сяг­ти ці­лі­сно­сті? При­страсть – це до­бре. Пи­та­н­ня в то­му, яка це при­страсть. Ве­ли­кий об­сяг енер­гії, який за­хо­плює і руй­нує лю­ди­ну, ро­бля­чи її за­ле­жною, не при­не­се ко­ри­сті. Як утри­ма­ти­ся на ме­жі між ве­ли­че­зною енер­гі­єю пристрасті та вну­трі­шнім від­чу­т­тям сво­бо­ди? Від­чу­ва­ти ко­жен мо­мент. Ро­би­ти свій ви­бір не на під­ста­ві ім­пуль­сів, а три­ма­ти зв'язок зі сві­тлом вну­трі­шнім, іти як по ле­зу бри­тви. Ви від­чу­ва­є­те, як на­гні­та­є­ться стан, з'яв­ля­є­ться збу­дже­н­ня, за­ки­па­ють дум­ки, ті­ло рве­ться в дію, а ви спо­сте­рі­га­є­те за ци­ми вну­трі­шні­ми про­це­са­ми. Ба­чи­те, як при­страсть на­ма­га­є­ться нав'яза­ти свій ім­пе­ра­тив­ний сце­на­рій, від­сто­ро­ню­є­те­ся, ро­би­те вдих і ви­хо­ди­те все­ре­ди­ні у віль­ний про­стір, зна­хо­ди­те йо­го все­ре­ди­ні, на­ма­цу­є­те вну­трі­шнім чу­т­тям зв'язок зі сво­єю Ду­шею, зі сво­їм сві­тлом істи­ни. У цей мо­мент від­бу­ва­є­ться най­ва­жли­ві­ше – пе­ре­тво­ре­н­ня. Ви ви­хо­ди­те із за­ле­жно­сті від ре­а­кцій не­до­ста­тно­сті. З'яв­ля­є­ться но­ва мо­жли­вість. Ко­ли ви в єд­нан­ні зі сво­їм Ду­хом, будь­те впев­не­ні, повз вас не про­ско­чить ні­чо­го, що вам дій­сно по­трі­бно. Ви­яв­ля­є­ться вну­трі­шнє чу­т­тя, яке дає змо­гу від­чу­ти мо­мент по­ча­тку, мо­мент за­вер­ше­но­сті, мо­мент до­ста­тно­сті. Це ду­же ва­жли­вий скла­дник, який дає мо­жли­вість бу­ти в енер­ге­ти­чно­му по­тен­ці­а­лі, але не бу­ти ним за­хо­пле­ним.

Вну­трі­шнє чу­т­тя до­сту­пне всім, але не всі вмі­ють ним ко­ри­сту­ва­ти­ся. Як йо­го по­чу­ти? Зу­пи­ни­ти­ся і зро­би­ти па­у­зу. У цій па­у­зі спро­бу­ва­ти увійти у вну­трі­шню ти­шу і по­слу­ха­ти се­бе. Не то­го, об­умов­ле­но­го яки­мись дум­ка­ми чи стан­дар­та­ми, а істин­но­го се­бе. За ме­жа­ми ма­сок, рі­зних ро­лей. Від­сто­ро­ни­ти­ся від рі­шень на­спіх, на швид­ку ру­ку, про­ди­кто­ва­них стра­хом, не­ста­чею, ам­бі­ці­я­ми его. Став­ля­чи со­бі пи­та­н­ня: «А що на­справ­ді для ме­не істин­но ва­жли­во? А що є біль­ше то­го, що я за­раз ба­чу?» Ко­жен раз від­пу­ска­ю­чи спли­ва­ю­чі від­по­віді від ро­зу­му. По­сту­по­во сві­до­мість по­тон­шу­є­ться, звіль­ня­ю­чись від по­верх­не­во­го, на­но­сно­го. Вну­трі­шнє чу­т­тя – це мі­сце з'єд­ну­ва­но­сті зі сві­тлом, мі­сце, де мо­жна по­чу­ти свою ду­шу, ста­ти про­від­ни­ком ду­ху, який вті­лю­є­ться че­рез вас. Це мі­сце, де осо­би­стість зни­кає, але про­яв­ля­є­ться іскра ду­ху, а ра­зом з цим і від­чу­т­тя бла­го­да­ті. Звід­ти на­ро­джу­є­ться зна­н­ня, не зу­мов­ле­не ні­чим. Ви зна­є­те все­ре­ди­ні то­чно. І це біль­ше за вас. Ви від­чу­ва­є­те і ро­зу­мі­є­те, що не мо­же­те цьо­го не зро­би­ти, не­зва­жа­ю­чи ні на що. По-ін­шо­му – озна­чає зра­ди­ти се­бе. За­знав­ши одно­го ра­зу – то­чно зро­зу­мі­є­те, що це во­но і є. Ви­гля­дає про­сто, але є одна скла­дність – пам'ята­ти про це і бу­ти ува­жним.

Бла­го­дать – це якість прийня­т­тя ко­жної ми­ті, її осми­сле­н­ня, від­чу­т­тя сво­го єд­на­н­ня з ви­щи­ми сфе­ра­ми

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.