Єв­ген Хма­ра – про вір­ність со­бі і ду­хов­ну спо­рі­дне­ність

Зна­йом­ство укра­їн­сько­го пі­а­ні­ста-вір­ту­о­за Єв­ге­на Хма­ри і фран­цузь­ко­го но­ва­то­ра еле­ктрон­ної му­зи­ки Ді­дьє Ма­ру­а­ні від­бу­ло­ся під час ле­ген­дар­но­го кон­цер­ту гру­пи Space в Ки­є­ві, у роз­пал 1990-х. Від­то­ді, не­зва­жа­ю­чи на май­же пів­сто­лі­тню рі­зни­цю у ві­ці, їхній тв

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Бе­сі­ду ве­ла Іри­на Скри­пак

Як ви по­зна­йо­ми­ли­ся з Ді­дьє Ма­ру­а­ні? Істо­рія на­шої дру­жби по­ча­ла­ся у 1996 ро­ці, ко­ли ста­ло ві­до­мо, що до Ки­є­ва має при­їха­ти гру­па Space. Мої ба­тьки бу­ли ме­ло­ма­на­ми, і в ди­тин­стві я теж ба­га­то слу­хав за­хі­дної му­зи­ки – гру­пи Scorpions, Metallica, Space. Пер­шим му­зи­чним ві­део, яке я по­ди­вив­ся по те­ле­ві­зо­ру, був ви­ступ Ді­дьє Ма­ру­а­ні. На­пев­но, са­ме в цей мо­мент я за­ко­хав­ся у кла­ві­ші, му­зи­чні ін­стру­мен­ти і сце­ну. На­жи­во син­те­за­тор я по­ба­чив впер­ше в цир­ку, ко­ли та­то від­вів ме­не на ор­ке­стро­вий бал­кон. Ме­ні зда­ва­ло­ся, що ні­чо­го кра­си­ві­шо­го за кла­ві­ші я у жит­ті не ба­чив! Пам'ятаю, як за­раз: 12 бе­ре­зня 1996 ро­ку, ки­їв­ський Па­лац спор­ту, кон­церт все­сві­тньо ві­до­мої гру­пи Space. Ве­ли­че­зний на­товп лю­дей, і ко­жен хо­че по­ба­чи­ти яко­мо­га ближ­че му­зи­кан­та, що ви­ко­нує «ко­смі­чну» му­зи­ку... Ду­маю, що я був єди­ною ди­ти­ною в цьо­му на­тов­пі. Мо­жли­во, то­му пред­став­ник Ді­дьє пі­ді­йшла до ме­не, взя­ла за ру­ку і під­ве­ла до ве­ли­ко­го му­зи­кан­та. У ме­не був шок! Ні ан­глій­ської, ні тим біль­ше фран­цузь­кої я то­ді не знав. Сто­яв бі­ля Ді­дьє і не міг ви­мо­ви­ти ні сло­ва! Зго­дом сха­ме­нув­ся і че­рез пе­ре­кла­да­ча ска­зав, що я – юний му­зи­кант, граю на кла­ві­шних ін­стру­мен­тах. Ді­дьє по­про­сив ме­не зі­гра­ти. І я, во­сьми­рі­чний хло­пчик, трем­тя­чи­ми ру­ка­ми по­чав гра­ти одну з йо­го ме­ло­дій, по­тім ще і ще одну... То­ді Ді­дьє взяв ме­не за ру­ку і ви­йшов до мо­їх ба­тьків. Та­то ма­ло не зом­лів, по­ба­чив­ши цю кар­ти­ну! До­ро­слі до­мо­ви­ли­ся про зу­стріч на­сту­пно­го дня. З ве­ли­ки­ми тру­дно­ща­ми, про які за­раз не хо­че­ться зга­ду­ва­ти, на­сту­пно­го дня ми зна­йшли го­тель і зу­стрі­ли­ся з Ді­дьє. На­ша роз­мо­ва за­тя­гну­ла­ся го­ди­ни на дві: ми спів­а­ли, обго­во­рю­ва­ли філь­ми, муль­тфіль­ми, хо­бі... Ді­дьє зро­зу­мів, що му­зи­ка для ме­не – це все жи­т­тя. І то­ді він по­обі­цяв, що ко­ли­не­будь ми обов'яз­ко­во ра­зом зі­гра­є­мо на одній сце­ні. Хто міг по­ві­ри­ти в те, що ле­ген­дар­ний му­зи­кант ви­ко­нає свою обі­цян­ку, да­ну ма­лень­ко­му хло­пчи­ко­ві з Укра­ї­ни?! Але че­рез п'ять ро­ків, дій­сно, при­йшов лист із Фран­ції, де бу­ло на­пи­са­но: «Же­ню, го­туй­ся, ми бу­де­мо ра­зом ви­сту­па­ти». Це бу­ло у 2001 ро­ці, ко­ли Ді­дьє Ма­ру­а­ні став хе­длай­не­ром на юві­лей­но­му фе­сти­ва­лі «Тав­рій­ські ігри». І ме­не, 12-рі­чно­го, за­про­си­ли ви­сту­пи­ти з ним на сце­ні як гість. З то­го ча­су зав'яза­ла­ся на­ша дру­жба. Хо­ча че­рез вік (у нас рі­зни­ця – 35 ро­ків) це біль­ше на­став­ни­цтво, під­трим­ка, ча­сом кри­ти­ка. У 2008-му я по­обі­цяв Ді­дьє, що він обов'яз­ко­во ста­не го­стем на мо­є­му соль­но­му кон­цер­ті, і че­рез сім ро­ків – у 2015 ро­ці – я до­три­мав сво­єї обі­цян­ки. За­раз ми спіл­ку­є­мо­ся май­же що­дня і

на­зи­ва­є­мо один одно­го ро­ди­ча­ми не по кро­ві, а по ду­ху.

Му­зи­кант – це тіль­ки про­від­ник чи дже­ре­ло твор­чо­сті? Му­зи­кант – то­чно про­від­ник. На­справ­ді му­зи­кант – це все, що від­бу­ва­є­ться нав­ко­ло ньо­го. Є ба­га­то фа­кто­рів, що впли­ва­ють на му­зи­ку. Будь-які жит­тє­ві по­дії від­обра­жа­ю­ться і на тво­рах, і на ма­не­рі їх ви­ко­на­н­ня. На­при­клад, мій пер­ший аль­бом «Каз­ка» – лег­кий, каз­ко­вий. До ньо­го уві­йшли ме­ло­дії, які я пи­сав із ран­ньо­го ві­ку – пер­шу на­пи­сав ще у шість ро­ків. Дру­гий аль­бом «Зна­ме­н­ня» – це пе­рі­од до­ро­слі­ша­н­ня (25–26 ро­ків), і це чу­тно в му­зи­ці. За­раз я пра­цюю над п'ятим аль­бо­мом. За остан­ній час я ду­же змі­нив­ся – одру­жив­ся, став ба­тьком... Я ін­ший, і моя му­зи­ка теж ін­ша. Му­зи­кант у ду­ші зав­жди за­ли­ша­є­ться ди­ти­ною? Упев­не­ний в цьо­му на 100%. В уся­ко­му ра­зі, вже до­ро­слою лю­ди­ною я ча­сто при­ймаю рі­ше­н­ня з чи­стим, щи­рим ди­тя­чим по­ри­вом. Мо­жу ска­за­ти, що ці рі­ше­н­ня ча­сто най­більш пра­виль­ні – та­кі, що ви­во­дять на свій шлях і на­сту­пний ща­бель у жит­ті.

ЄВ­ГЕН ХМА­РА Ком­по­зи­тор, пі­а­ні­ствір­ту­оз, во­ло­дар Гол­лі­вуд­ської пре­мії ім­про­ві­за­то­рів

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.