Аюр­ве­да: без­при­стра­сність і ща­стя

Про­тя­гом ти­ся­чо­літь аюр­ве­да збе­рі­гає зна­н­ня про фі­ло­со­фію здо­ро­во­го жи­т­тя. Згі­дно з цим ста­ро­дав­нім ін­ду­їст­ським вче­н­ням, ми від на­ро­дже­н­ня ма­є­мо все, що нам по­трі­бно для ща­стя. Ли­ше за одні­єї умо­ви – вмі­ти по­збав­ля­ти­ся при­стра­стей і бу­ти у зв’яз­ку з ду­хо

KOLESO ZHITTJA - - Зміст -

Ві­ктор Ма­ци­шин

Аюр­ве­да

по­трі­бна то­му, хто пра­гне ре­а­лі­за­ції дхар­ми, атхи, тхар­ми та мо­кші. ( Див. гло­са­рій на стор. 42). Як пра­ви­ло, всі лю­ди шу­ка­ють сво­го пра­виль­но­го про­яв­ле­н­ня, улю­бле­ної спра­ви, ба­жа­но з пло­да­ми ді­яль­но­сті, які да­ва­ли б мо­жли­вість за­до­воль­ни­ти вла­сні по­тре­би і ба­жа­н­ня. Та­ким чи­ном, у жит­ті лю­ди­ни за­кла­де­на пев­на спря­мо­ва­ність. По­тра­пив­ши в цей світ, лю­ди­на по­чи­нає чо­гось хо­ті­ти і ді­я­ти не ха­о­ти­чно, а спи­ра­ю­чись на те, що її спря­мо­вує в жит­ті. От­же, лю­ди­на – ці­лі­сність, яка по­тра­пи­ла в цей світ не зі сво­єї во­лі, і в ній уже за­кла­де­ний пев­ний по­тен­ці­ал. Три­ва­лість жи­т­тя лю­ди­ни обме­же­на. Ко­ли ін­ди­ві­ду­аль­на нер­во­ва си­сте­ма від­обра­жає дух, то з'яв­ля­є­ться ін­ди­ві­ду­аль­на ду­ша, яка ка­же, що во­на є, що во­на від­рі­зня­є­ться від ін­ших, і по­чи­нає та­ким чи­ном фор­му­ва­ти для се­бе ді­яль­ність у цьо­му сві­ті. І знов до­хо­ди­мо ви­снов­ку, що лю­ди­на – ці­лі­сність, в якій по­тен­цій­но за­кла­де­но всі мо­жли­во­сті. Про­те її мо­жли­во­стям мо­же про­ти­сто­я­ти за­ле­жність від при­стра­стей.

Ко­рінь стра­ж­да­н­ня

Що ж та­ке при­страсть? Це ілю­зор­ний, уяв­ний етап, який би мав за­вер­ши­ти­ся пе­ре­жи­ва­н­ням ща­стя, тоб­то ду­же зба­лан­со­ва­но­го вну­трі­шньо­го ста­ну, ба­лан­су. Але по­глянь­мо на ді­тей – у них ви­ни­кає за­ці­кав­ле­ність яки­мось об'єктом, во­ни при­стра­сно йо­го пра­гнуть, і увесь світ зву­жу­є­ться до цьо­го об'єкта. Про­те ко­ли во­ни отри­ма­ють йо­го, то че­рез ко­ро­ткий час у них з'яв­ля­ю­ться но­ві об'єкти, які так са­мо їм ду­же по­трі­бні. До­ро­сла ж лю­ди­на має кри­ти­чність до се­бе і мо­же со­бі ска­за­ти «стоп» або пе­ре­клю­чи­ти­ся. Вся ве­ди­чна лі­те­ра­ту­ра по­бу­до­ва­на ду­же ці­ка­вим чи­ном. Во­на до нас при­йшла як пря­ме ба­че­н­ня ста­ро­дав­ніх ін­ду­їст­ських уче­них (так зва­них «рі­ші» – му­дре­ців), які ма­ли пря­мий до­ступ до рів­ня, де за­ро­джу­є­ться зна­н­ня, – пер­вин­но­го ім­пуль­су. Во­ни спри­йма­ли одра­зу все – не ана­лі­зу­ва­ли, а пе­ре­жи­ва­ли. Во­ни про­сто ба­чи­ли по­ча­ток і кі­нець та зав­дя­ки сво­їм зді­бно­стям ви­ра­жа­ти це в сло­вах пи­са­ли текс­ти. Оскіль­ки їхнє ми­сле­н­ня бу­ло ми­сле­н­ням Твор­ця, ми­сле­н­ням Аб­со­лю­ту, то во­ни зра­зу роз­кри­ва­ли основ­не. По­за­як рі­вень сві­до­мо­сті лю­дей бу­ває рі­зним, то ко­жен міг обра­ти, на яко­му ета­пі пі­зна­н­ня йо­му бу­де ці­ка­ва аюр­ве­да. Для ко­гось це ре­жим дня, для ко­гось – очи­сні про­це­ду­ри або лі­ку­ва­н­ня хво­ро­би. Але хо­ті­ло­ся б від­зна­чи­ти ви­слів «Ра­ґа аді Ро­ґа», який скла­да­є­ться з трьох слів: «ра­ґа аді ро­ґа», де «ра­ґа» – це при­страсть, ко­ристь, «аді» – яв­ля­є­ться (єди­на, пер­вин­на, те, що в осно­ві зна­хо­ди­ться), «ро­ґа» – при­чи­на всіх за­хво­рю­вань. Тоб­то жит­тє­вий дис­ба­ланс і стра­ж­да­н­ня ма­ють у сво­їй осно­ві єди­ний ко­рінь, який на­зи­ва­є­ться «ра­ґа». Ро­з­гля­не­мо це на при­кла­ді текс­тів з «Ашта­нґа Хрі­дая» – ча­сти­ни аюр­ве­ди. Це уні­каль­на лі­те­ра­тур­на пам'ятка, один

із най­ви­да­тні­ших дав­ніх текс­тів, де не­має жо­дно­го зай­во­го сло­ва і ні­чо­го не бра­кує. Якщо хтось ви­вчає «Ашта­нґа Хрі­дая» і якесь сло­во йо­му зда­ло­ся не прин­ци­по­вим, то щось він втра­тив. От, на­при­клад, як роз­кри­ва­є­ться це по­ня­т­тя в одно­му з вір­шів: «В глу­бо­ком по­чте­нии скло­ня­ясь пе­ред тем не­срав­нен­ным це­ли­те­лем («апур­ва вайд'ї»), кто спосо­бен иско­ре­нить бо­лезнь («ро­ґан»), на­чи­на­ю­щу­ю­ся с ко­рысти, стра­сти («ра­ґи»), ко­то­рые все­гда ра­с­про­стра­ня­ю­тся в бе­счи­слен­ных те­ле­сных фор­мах, по­ро­ждая су­е­ту, обман, без­ра­до­стность». Сло­ва «які по­ши­рю­ю­ться в не­злі­чен­них ті­ле­сних фор­мах і по­ро­джу­ють ме­ту­шню», – це ім­пульс ра­ґи. Три па­рос­тки цьо­го зер­на – ме­ту­шня, обман, без­ра­ді­сність. За­ми­слі­ться, чо­му йде­ться са­ме про ко­ристь, при­страсть? Є рі­вень чи­стої сві­до­мо­сті – твор­чий ро­зум, який по­ля­гає в осно­ві всьо­го, що ми ба­чи­мо, і є про­я­вом усьо­го жи­во­го, в то­му чи­слі на­шо­го ор­га­ні­зму. Він є без­ме­жним, не­здо­лан­ним, ві­чним – по­за змі­ною і ча­сом. І лю­ди­на, по сво­їй су­ті, має кон­такт із цим рів­нем, бо во­на з ньо­го ви­йшла. У нас не пе­ред­ба­че­но від­чу­ва­ти по­тре­бу, оцю при­страсть за­во­ло­ді­ти чи­мось. Лю­ди­на по сво­їй при­ро­ді вже зна­хо­ди­ться в по­єд­нан­ні з дже­ре­лом усіх мо­жли­вих про­я­вів усьо­го. От­же, при­страсть – це сим­птом то­го, що ми втра­ти­ли зв'язок із цим без­ме­жним дже­ре­лом. Тоб­то «ра­ґа» є ні­чим ін­шим, як сим­пто­мом то­го, що ми втра­ти­ли кон­такт із со­бою там, де ми зна­хо­ди­мо всі мо­жли­ві про­я­ви, без­ме­жні фор­ми у без­ме­жній кіль­ко­сті. Тож ко­ли лю­ди­на втра­ти­ла цей кон­такт, у неї по­чи­на­ють з'яв­ля­ти­ся страх, жа­до­ба, за­здрість то­що – усі ба­зо­ві не­га­тив­ні яко­сті.

Зці­ле­н­ня при­чи­ни

Осо­бли­вість ве­ди­чних текс­тів по­ля­гає в то­му, що во­ни не тіль­ки ви­ді­ля­ють основ­не, а й да­ють від­по­віді. Зокре­ма, від­по­відь, що нам до­по­мо­же по­збу­ти­ся при­стра­стей. На­при­клад, «Апур­ва вайд'ї» – не­зрів­нян­ний ці­ли­тель. Сло­во «ці­ли­тель» уже вка­зує на здо­ров'я. Щоб ви­пра­ви­ти дис­ба­ланс, не­об­хі­дний аспект ці­ли­те­ля. Під­кре­слюю, не лю­ди­на-ці­ли­тель, а са­ме аспект ці­ли­те­ля. Пи­та­н­ня в ста­ні «апур­ва». «Пур­ва» на сан­скри­ті – це при­чи­на. Те, що має при­чи­ну, те та­кож має по­ча­ток. Про­те під­кре­слю­є­ться по­ня­т­тя «апур­ва» – те, що без при­чи­ни. Тоб­то аспект ці­ли­те­ля, який зв'яза­ний із чи­мось без­при­чин­ним. Ін­ши­ми сло­ва­ми, це щось ві­чне, по­за змі­ною і по­за ча­сом, те, що ні­ко­ли не бу­ло ство­ре­не. Са­ме ста­тус ці­ли­те­ля є рів­нем чи­стої сві­до­мо­сті, з яким тре­ба ли­ше від­но­ви­ти кон­такт. Спектр ди­фе­рен­ці­а­ції емо­цій, пе­ре­жи­вань, при­стра­стей без­кі­не­чно роз­ши­ря­є­ться. Та всі во­ни ле­жать на по­верх­ні. Про­те за­гли­би­ти­ся, пі­зна­ти при­чи­ну – най­ви­ще і єди­не зна­н­ня, яке до­ни­ні най­біль­ше ці­ка­вить люд­ство. Адже лю­ди­ну зав­жди бу­де ці­ка­ви­ти, як бу­ти ща­сли­вою, пе­ре­бу­ва­ти у всій пов­но­ті жи­т­тя. І до­ступ до ці­єї сфе­ри ща­стя – пи­та­н­ня, яке по­тре­бує ви­рі­ше­н­ня. Має бу­ти ін­стру­мент. Пра­дав­ні вчи­те­лі, му­дре­ці ста­ви­ли со­бі пи­та­н­ня: «Яким чи­ном до лю­ди­ни по­стій­но при­хо­дять дум­ки?» Дум­ка, яка при­хо­ди­ла, мо­гла мі­сти­ти щось, що да­ва­ло лю­ди­ні по­штовх ді­я­ти, і це до­по­ма­га­ло їй ви­жи­ва­ти. Му­дре­ці по­ча­ли від­сте­жу­ва­ти цей про­цес. Спо­сте­рі­га­ю­чи за про­це­сом ми­сле­н­ня у зво­ро­тно­му на­пря­мі, во­ни по­вер­та­ли­ся до дже­ре­ла ду­мок – до ре­зер­ву­а­ру енер­гії, який по­ро­джує ім­пульс, що ми спри­йма­є­мо на по­верх­не­во­му рів­ні. Зна­н­ня про цей фе­но­мен жи­т­тя ста­ло най­цін­ні­шим, то­му що во­но да­ва­ло від­по­віді на всі пи­та­н­ня, які в нас ви­ни­ка­ють в об'єктив­но­му сві­ті. Про­те це не озна­чає, що лю­ди­на, яка від­но­ви­ла в со­бі кон­такт пе­ре­жи­ва­н­ня ба­зо­во­го ста­ну, втра­ти­ла ін­те­рес до всьо­го ма­те­рі­аль­но­го. При­ро­дою так ство­ре­но, що пе­ре­жи­ва­ти, від­чу­ва­ти, ана­лі­зу­ва­ти сприйня­те у нер­во­вій си­сте­мі і від­по­від­но ді­я­ти – це про­цес ево­лю­ції, це аб­со­лют, чи­ста сві­до­мість, яка се­бе са­мо­ви­ра­жає, роз­кри­ває. У при­стра­сних пе­ре­жи­ва­н­нях лю­ди­на мо­же чи­ни­ти не­о­бду­ма­но і сво­ї­ми ді­я­ми про­ти­рі­чи­ти на­віть ево­лю­ції, при­ро­ді. Ін­ші дум­ки при­хо­дять із гли­би­ни як про­яв чи­стої сві­до­мо­сті, рів­ня без­ме­жно­го по­тен­ці­а­лу, так би мо­ви­ти, сце­на­рію або ДНК Все­сві­ту, де вже за­кла­де­не ро­зу­мі­н­ня на­прям­ку ру­ху сві­ту і йо­го змін. Лю­ди­на є про­я­вом цьо­го рів­ня – ви­ра­же­н­ням Аб­со­лю­ту в дов­кіл­лі. Але ко­ли ми отри­му­є­мо над­то ін­тен­сив­ні пе­ре­жи­ва­н­ня зов­ні­шньо­го сві­ту або пе­ре­бу­ва­є­мо у ста­ні вто­ми, то на­ша нер­во­ва си­сте­ма не­за­хи­ще­на. У цьо­му ста­ні пе­ре­жи­ва­н­ня мо­же за ін­тен­сив­ні­стю бу­ти та­ким, що ство­рює нер­во­вий згу­сток. На­при­клад, нер­во­ва си­сте­ма, з якою на­ро­ди­ла­ся ди­ти­на, іде­аль­но чи­ста і про­зора. Та під час на­ко­пи­че­н­ня стре­сів во­на стає «клуб­ком нер­вів». Це мо­жна по­рів­ня­ти з чи­стим рів­ним лис­тком па­пе­ру, який зі­жма­ка­ли в куль­ку. В ньо­му на­зби­ра­ло­ся стіль­ки по­тен­цій­них при­стра­стей, що одна мит­тє­во по­ро­джує ін­шу. Ко­ли ми очи­щу­є­мо нер­во­ву си­сте­му від ко­ри­сті, жа­до­би, гор­ди­ні, то ми від­кри­ва­є­мо до­ступ до са­мо­го се­бе. Ми не очи­щу­є­мо, а про­сто до­да­є­мо сві­тла ту­ди, де зав­жди бу­ла тем­ря­ва. Тем­ря­ва бу­ла іде­аль­ним се­ре­до­ви­щем для то­го, щоб зер­на пе­ре­жи­то­го ста­ва­ли силь­ні­ши­ми, щоб во­ни зрі­ли, мо­гли впли­ва­ти на на­шу по­ве­дін­ку. Ко­ли ми до­да­є­мо сві­тла, во­но мі­няє се­ре­до­ви­ще, і в цьо­му се­ре­до­ви­щі усві­дом­ле­н­ня нер­во­ва си­сте­ма вже зда­тна по­ба­чи­ти, що в ній на­ко­пи­чи­ли­ся чу­жі для неї об'єкти, та, від­по­від­но, їх по­збу­ти­ся.

ВІ­КТОР МА­ЦИ­ШИН Лі­кар-нев­ро­па­то­лог, ви­кла­дач транс­цен­ден­таль­ної ме­ди­та­ції, фа­хі­вець з аюр­ве­ди

«Па­ра­соль­ка» , Petar Sabol (Хор­ва­тія) Пре­мія Honorable Mention у но­мі­на­ції «Кра­са при­ро­ди», Sipacontest 2017

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.