Жорстокий ро­ман

Як на­вчи­ти­ся гар­мо­нії у пі­ко­вих ста­нах

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Пси­хо­лог, пси­хо­те­ра­певт, ав­тор і ве­ду­ча жі­но­чих тре­нін­гів та на­вчаль­них про­грам

Як на­вчи­ти­ся гар­мо­нії у пі­ко­вих ста­нах Окса­на Зай­це­ва

Що та­ке при­страсть, на ва­шу дум­ку? З одно­го бо­ку, при­страсть – гар­мо­ній­ний стан, який спри­яє на­шо­му про­су­ван­ню в жит­ті. Але з ін­шо­го – це стан нав'язли­во­сті, на­віть про­яв яки­хось ком­пуль­сій (з англ. «нав'язли­вий», «при­му­со­вий» – Прим. ред.), тоб­то нав'язли­вої по­ве­дін­ки, яка пе­рі­о­ди­чно ви­ни­кає. При­страсть бу­ває здо­ро­вою і хво­ро­бли­вою – це і те, що дає мо­жли­вість роз­ви­ва­ти­ся, до­ла­ти пе­ре­шко­ди, і те, що спри­яє руй­ну­ван­ню осо­би­сто­сті. Бо­роть­ба і ви­бір між ци­ми при­стра­стя­ми бу­де фор­му­ва­ти лю­ди­ну як ці­лі­сну стру­кту­ру про­тя­гом жи­т­тя. От­же, при­страсть – це силь­на, іно­ді на­віть зай­ва, кон­цен­тра­ція на­шої ува­ги на чо­мусь. Якась агре­сія, по­трі­бна для по­до­ла­н­ня пе­ре­шкод. Не озло­бле­ність, а са­ме агре­сія – кон­цен­тра­ція вну­трі­шніх сил і енер­гії для здій­сне­н­ня пев­них дій. На рів­ні гор­мо­нів при­страсть мо­же бу­ти силь­ним нар­ко­ти­ком. У мо­мент про­я­ву пристрасті в ор­га­ні­змі ви­ді­ля­ю­ться та­кі гор­мо­ни, як до­фа­мін, адре­на­лін і ен­дор­фін. До­фа­мін дає жа­гу пе­ре­мо­ги,

пе­ред­чу­т­тя і флірт, якщо го­во­ри­ти про від­но­си­ни. Адре­на­лін при­но­сить упев­не­ність і вну­трі­шню агре­сію для по­до­ла­н­ня пе­ре­шкод. Ен­дор­фін да­рує роз­сла­бле­н­ня і за­до­во­ле­н­ня від до­ся­гне­н­ня ре­зуль­та­ту. Ча­сто в го­ни­тві за пси­хо­емо­цій­ним ефе­ктом цих гор­мо­нів лю­ди­на за­ну­рю­є­ться у стан хво­ро­бо­твор­ної пристрасті для до­ся­гне­н­ня ме­ти. Рух до ме­ти пе­ре­тво­рю­є­ться на спо­сіб отри­ма­н­ня за­до­во­ле­н­ня тіль­ки від са­мо­го про­це­су. Якщо го­во­ри­ти про сто­сун­ки, то хво­ро­бо­твор­на при­страсть ви­яв­ля­є­ться, ко­ли лю­ди­на отри­мує за­до­во­ле­н­ня від пе­ре­мо­ги і во­ло­ді­н­ня, не ду­ма­ю­чи про ін­шу лю­ди­ну. По су­ті, лю­ди­ну зне­осо­блю­ють, пе­ре­тво­рю­ють на об'єкт пристрасті, який ра­но чи пі­зно бу­де втра­че­но. І то­ді одер­жи­мий при­стра­стю во­ло­ді­н­ня пра­гне зно­ву і зно­ву здо­бу­ти пе­ре­мо­гу... Ко­ло за­ми­ка­є­ться, він стає за­ру­чни­ком про­це­су, і при­страсть по­чи­нає йо­го руй­ну­ва­ти. Здо­ро­ва, до­зо­ва­на при­страсть дає мо­жли­во­сті, ба­жа­н­ня до­сяг­ти ре­зуль­та­ту, роз­ши­ри­ти кре­а­тив­ні зді­бно­сті. Це мо­жли­вість ру­ху впе­ред – не тіль­ки осо­би­сто­го, але і всьо­го люд­ства.

У ди­тин­стві ми при­стра­сно ла­зи­мо по де­ре­вах, в юно­сті – по ву­ха за­ко­ху­є­мо­ся, в мо­ло­до­сті – са­мо­від­да­но бу­ду­є­мо кар’єру... Але най­ча­сті­ше по­го­ня за при­стра­стя­ми пе­ре­тво­рю­є­ться у фа­на­ти­чну гон­ку за за­до­во­ле­н­ня­ми. Як при­ру­чи­ти при­страсть і на­вчи­ти­ся ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти її на бла­го со­бі та ін­шим, із «КЖ» по­ді­ли­ла­ся пси­хо­лог і ве­ду­ча жі­но­чих тре­нін­гів. При­страсть – як лі­ки: в ро­зум­них до­зах лі­кує, а у ра­зі пе­ре­до­зу­ва­н­ня – ка­лі­чить

За­раз ба­га­то лю­дей скар­жа­ться на брак пристрасті в жит­ті. Ми втра­ти­ли цю ру­шій­ну си­лу, енер­гію?

Енер­гія не втра­че­на, ча­сто во­на про­сто не за­тре­бу­ва­на. Лю­ди хо­чуть до­ся­га­ти ме­ти – від­ві­ду­ють без­ліч лі­дер­ських про­грам, тре­нін­гів зі ство­ре­н­ня від­но­син то­що. Це все – про­я­ви пристрасті. Ва­жли­во ро­зу­мі­ти, що при­страсть – як лі­ки: у ро­зум­них до­зах лі­кує, а у ра­зі пе­ре­до­зу­ва­н­ня – ка­лі­чить. Я б не ска­за­ла, що пристрасті в су­спіль­стві за­раз ма­ло. Ба­жа­н­ня ма­ти ба­га­то

гро­шей – це при­страсть, ве­ли­ке ба­жа­н­ня. Пра­гне­н­ня до без­лі­чі се­ксу­аль­них зв'яз­ків – теж при­страсть. Не­скін­чен­не і без­ціль­не на­ко­пи­че­н­ня знань – теж при­страсть. При­чо­му, щоб зна­йти щось но­ве, по­трі­бно зне­ці­ни­ти ста­ре. Та­ким чи­ном ви­ни­кає по­вер­хо­вість – рух не до чо­гось, а як са­мо­ціль, за­ра­ди са­мо­го ру­ху. Во­дно­час до­ся­гне­н­ня ці­лей, за­до­во­ле­н­ня їх ре­зуль­та­том і вмі­н­ня роз­лу­чи­ти­ся з до­ся­гну­тим – ось шлях до ста­ну вну­трі­шньої гар­мо­нії. При­страсть по­трі­бна ли­ше для за­пу­ску цьо­го про­це­су. Але са­ма со­бою при­страсть і все, що по­бу­до­ва­но на ній, ні­ку­ди не ве­де. Агре­сія, на­ко­пи­чу­ю­чись, обов'яз­ко­во зруй­нує і лю­ди­ну і все, що во­на ство­ри­ла. Як на­слі­док, за­хо­че­ться по­бу­ду­ва­ти щось но­ве – і лю­ди­на бу­де зно­ву бу­ду­ва­ти і руй­ну­ва­ти ро­ка­ми, до не­скін­чен­но­сті. Ке­ру­ва­н­ня сво­ї­ми по­чу­т­тя­ми і при­стра­стю, вмі­н­ня їх ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти – ве­ли­ка май­стер­ність. У сто­сун­ках при­страсть по­трі­бна тіль­ки на пев­но­му ета­пі: во­на збу­джує ін­те­рес, по­тяг одне до одно­го, але якщо не пе­ре­хо­дить в ін­шу якість, то обов'яз­ко­во зруй­нує від­но­си­ни.

У яку якість мо­же або по­вин­на пе­ре­йти при­страсть?

Для на­о­чно­сті ро­з­гля­не­мо при­страсть до лю­ди­ни – се­ксу­аль­ний по­тяг, без яко­го не по­бу­ду­єш сто­сун­ків. Але сам со­бою по­тяг дає ма­ло, то­му не по­трі­бно на ньо­му за­ци­клю­ва­ти­ся. Ро­збе­рі­ться в то­му, що вам по­до­ба­є­ться в лю­ди­ні, що за­хо­плює, крім фі­зи­чно­го по­тя­гу. То­ді на цій осно­ві у вас мо­же ви­ни­кну­ти від­чу­т­тя за­ко­ха­но­сті, а по­тім – і тур­бо­та, по­ва­га, ро­зу­мі­н­ня цін­но­сті одне одно­го, і са­ма Лю­бов.

Чи мо­жна по­вер­ну­ти при­страсть у ба­га­то­рі­чні сто­сун­ки?

Є дві край­но­сті – ве­ли­че­зна при­страсть і аб­со­лю­тна апа­тія. Від без­при­стра­сно­сті ми теж втом­лю­є­мо­ся. Щоб по­вер­ну­ти (а кра­ще під­три­му­ва­ти) при­страсть у сто­сун­ках, по­трі­бно зга­да­ти, що ви лю­би­те і яка ви лю­ди­на на­справ­ді. Не те, яки­ми ви по­вин­ні бу­ти у зви­чній ро­лі, ство­ре­ній за ро­ки від­но­син, а які ви є. Крім то­го, «кра­плі» пристрасті, як лі­ки, не­об­хі­дні по­тро­ху по­стій­но. Ча­сто жін­ки по­чи­на­ють від­ро­джу­ва­ти при­страсть змі­ною імі­джу і зов­ні­шно­сті – но­ви­ми за­чі­ска­ми, су­кня­ми, по­ве­дін­кою, по­гля­да­ми, – ко­ли на го­ри­зон­ті з'яв­ля­є­ться су­пер­ни­ця. По­чи­на­є­ться бо­роть­ба. Якщо жін­ка бу­де пам'ята­ти про те, що «бо­роть­ба» за хо­ро­ші сто­сун­ки три­ває ко­жну се­кун­ду, то еле­мент гри, ди­тя­чо­го азар­ту і пристрасті до ігор збе­ре­же­ться, і не до­ве­де­ться ні­чо­го по­вер­та­ти. Шу­кай­те при­во­ди для ра­до­сті, грай­те ра­зом в ігри, ви­їжджай­те за мі­сто або до мо­ря, вла­што­вуй­те ве­чір­ки, від­ві­дуй­те за­хо­ди... Очі­ку­ва­н­ня свя­та да­рує ра­дість і при­но­сить за­до­во­ле­н­ня.

Якщо по­стій­но жи­ти у ста­ні свя­та, то це, зре­штою, теж на­бри­дне, і при­страсть пі­де...

Те, що при­страсть іде – це пре­кра­сно. Во­на по­вин­на йти – ва­жли­во це ро­зу­мі­ти й обго­во­рю­ва­ти. Ко­ли при­страсть іде, ми ро­сте­мо – чим стар­шою стає лю­ди­на, тим во­на спо­кій­ні­ше і лег­ше об­хо­ди­ться без при­стра­стей. Якщо при­страсть при­су­тня у 40 ро­ків – це пре­кра­сно. Якщо во­на при­су­тня в 60– 70 ро­ків і не від­пу­скає – бі­да. З ві­ком до­зи пристрасті по­трі­бні все мен­ше і мен­ше. Лю­ди, які на­вчи­ли­ся ви­хо­ди­ти зі ста­ну пристрасті, з ві­ком ста­ють му­дре­ця­ми, зна­хо­дять мир у ду­ші. Якщо рі­вень пристрасті не зни­жу­є­ться – у лю­ди­ни при­су­тня не­ре­а­лі­зо­ва­ність, і її до­ла­ють дум­ки не­за­до­во­ле­но­сті: «Я не маю чим пи­ша­ти­ся, я по­спі­шаю, я бо­ю­ся по­мер­ти, я бо­ю­ся чо­гось не всти­гну­ти». При­страсть ко­ре­лює з рі­ше­н­ням ек­зи­стен­ці­аль­них про­блем. Зокре­ма, ек­зи­стен­цій­на кри­за – це кри­за ро­зу­мі­н­ня се­бе і сво­го бу­т­тя. Але на рі­зних ета­пах жи­т­тя у нас рі­зні сми­сли: в ди­тин­стві – їсти, пи­ти, ра­ду­ва­ти ба­тьків; у мо­ло­до­сті – вчи­ти­ся, спіл­ку­ва­ти­ся, роз­ви­ва­ти­ся, до­ся­га­ти кар'єр­но­го зро­ста­н­ня, акту­а­лі­зу­ва­ти­ся, ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­ся. А по­тім на­стає пе­рі­од збо­ру вро­жаю і на­со­ло­ди тим, що бу­ло зро­бле­но. Це до­бре ви­дно на при­кла­ді лю­дей, які зна­хо­дя­ться у ста­ні спо­кою і вну­трі­шньої гар­мо­нії у зрі­ло­му ві­ці, і ми ста­ви­мо­ся до них із по­ва­гою.

Так звід­ки в су­спіль­стві ви­ни­кає від­чу­т­тя не­ста­чі пристрасті?

Від­чу­т­тя не­ста­чі пристрасті і є при­стра­стю. Це на­ша жа­ді­бність – нам би всьо­го і по­біль­ше. Тре­ба ще, ще, ще... Лю­ди­на у цій по­го­ні зго­рає. І не дай Бо­же, щоб у лю­ди­ні при­страсть ще й по­єд­ну­ва­ла­ся з не­ві­гла­ством! На­при­клад, лю­ди­на мо­же пе­ре­бу­ва­ти в трьох енер­ге­ти­чних ста­нах – у до­бро­ті, пристрасті і не­ві­гла­стві. І при­страсть у рі­зних ста­нах бу­де про­яв­ле­на по-рі­зно­му. При­страсть у не­ві­гла­стві – це ві­ді­бра­ти,

Ко­ли при­страсть іде, ми ро­сте­мо – чим стар­шою стає лю­ди­на, тим спо­кій­ні­ше і лег­ше во­на об­хо­ди­ться без при­стра­стей

взя­ти чу­же і по­біль­ше, адже зав­жди всьо­го ма­ло. При­страсть у пристрасті – це про отри­ма­н­ня ре­зуль­та­тів: хо­чу до­сяг­ти, пе­ре­мог­ти те­бе, хо­чу за­хо­пле­н­ня сво­єю пе­ре­мо­гою від ото­че­н­ня. При­страсть у бла­го­сті – це ко­ли лю­ди­на то­чно знає, що, для чо­го і в якій кіль­ко­сті їй по­трі­бно. Тут є гар­мо­нія і хо­ро­ший вну­трі­шній стан. На брак пристрасті скар­жа­ться, як пра­ви­ло, ті, хто зна­хо­ди­ться або у ста­ні не­ві­гла­ства, або у ста­ні пристрасті. Во­ни при­стра­сно про це за­яв­ля­ють.

Сьо­го­дні ду­же по­пу­ляр­ні тре­нін­ги про роз­па­лю­ва­н­ня пристрасті. Але ди­ва не від­бу­ва­є­ться, і жи­т­тя не стає сма­чні­шим...

Ко­жен тре­нер ді­ли­ться тіль­ки сво­їм до­сві­дом. І най­го­ло­сні­ше кри­чать про свої тре­нін­ги ті лю­ди, які зна­хо­дя­ться у ста­ні гли­бо­кої пристрасті, у ста­ні «да­вай, да­вай, да­вай!» Ви під'єд­ну­є­те­ся до цьо­го ста­ну, але ця при­страсть – не ва­ша. Ви нею піджив­лю­є­те­ся на якийсь час, по­тім во­на зни­кає – і хо­че­ться зно­ву на­си­ти­ти­ся. Ва­ше зав­да­н­ня – ство­ри­ти свої мо­де­лі по­ве­дін­ки. Не по­трі­бно ма­ти ве­ли­че­зну кіль­кість знань – по­трі­бно про­сто щось ро­би­ти по­стій­но. По­вин­ні від­бу­ти­ся сер­йо­зні вну­трі­шні пе­ре­тво­ре­н­ня, щоб но­вий стан став ва­шою су­т­тю. Вам по­трі­бен стан ба­лан­су, в яко­му ви бу­де­те зна­ти, де уві­мкну­ти при­страсть, де її пе­ре­ве­сти – все це є у нас на ін­ту­ї­тив­но­му рів­ні. Не­має ін­шо­го ін­стру­мен­ту, крім вла­сної ду­ші – осми­сле­н­ня се­бе че­рез при­зму дій. На­ві­що я ро­блю і що я ро­блю? Так при­хо­дить вну­трі­шня гар­мо­ні­за­ція і за­спо­ко­є­н­ня. При­страсть – це не по­га­но, а ду­же до­бре. Без неї не­мо­жли­во жи­ти, тво­ри­ти, ду­ма­ти, але в ній не мо­жна за­стря­ва­ти. Це як ма­кі­яж і свя­тко­ве вбра­н­ня. Ко­жен день «при па­ра­ді» хо­ди­ти не­мо­жли­во, «ха­ла­ти­ки-бі­гу­ді» теж по­трі­бні і ва­жли­ві. Ми ма­є­мо пра­во бу­ти при­стра­сни­ми, при­страсть за­бо­ро­ня­ти со­бі не мо­жна, але по­трі­бно на­вчи­ти­ся нею ке­ру­ва­ти. При­страсть – це спе­ція, при­пра­ва, во­на слу­гує для по­си­ле­н­ня сма­ку.

Як від­кри­ти в со­бі при­страсть?

По­трі­бно со­бі її до­зво­ли­ти. Во­на в на­шій ба­зо­вій ком­пле­кта­ції. Зга­дай­те, як у ди­тин­стві: хо­чеш за­ліз­ти на де­ре­во – лі­зеш, хо­чеш по­кри­ча­ти – кри­чиш... Хо­че­те щось зро­би­ти – зро­біть. За­бо­ро­на на при­страсть – це і за­бо­ро­на на се­ксу­аль­ність. Чим біль­ше за­бо­рон на се­ксу­аль­ні по­тре­би, тим біль­ше во­ни акти­ві­зу­ю­ться. «При­стой­на» жін­ка не мо­же пі­ді­йти до сво­го чо­ло­ві­ка і ска­за­ти: «Я хо­чу за­раз те­бе, я за то­бою ску­чи­ла, ме­ні по­до­ба­є­ться бу­ти з то­бою». Чо­му?! Це її чо­ло­вік, їй з ним до­бре – які мо­жуть бу­ти та­єм­ни­ці від ньо­го? Будь-який чо­ло­вік тіль­ки зра­діє. Але во­на не мо­же цьо­го ска­за­ти, бо є со­ці­аль­на за­бо­ро­на: «при­стой­ні дів­ча­тка так не го­во­рять», «у по­до­лі при­не­сеш». Ба­тьки, вчи­те­лі, су­спіль­ство за­бо­ро­ня­ли та­кі про­я­ви. Що ро­бить при­стой­на жін­ка? Во­на про­во­кує чо­ло­ві­ка до на­силь­ства – роз­па­лює в ньо­му при­страсть, а по­тім від­штов­хує. Так во­на про­яв­ляє па­сив­ну агре­сію і про­во­кує. Так во­на ре­а­лі­зо­вує своє ба­жа­н­ня, але ні­би­то не з її іні­ці­а­ти­ви, а з іні­ці­а­ти­ви чо­ло­ві­ка. При­гні­че­на агре­сія і при­гні­че­на при­страсть про­яв­ля­ю­ться че­рез про­во­ка­цію і ма­ні­пу­ля­цію. А чо­ло­вік по­тім ще від­чу­ває про­ви­ну за про­яв­ле­ну агре­сію... При­страсть тре­ба про­яв­ля­ти. До­зволь­те со­бі цю при­страсть! Чу­до­ві спосо­би еко­ло­гі­чно­го про­я­ву пристрасті – це спорт, му­зи­ка і тан­ці.

При­страсть про­яв­ля­є­ться тіль­ки зі вну­трі­шньою сво­бо­дою?

Во­на про­яв­ля­є­ться з до­зво­лу со­бі бу­ти та­ким, яким ви є.

Чи мо­жна роз­па­ли­ти при­страсть в ін­шій лю­ди­ні, щоб во­на від­чу­ла се­бе віль­но?

Ви мо­же­те за­ці­ка­ви­ти, про­бу­ди­ти при­страсть, але сво­бо­ду – ні. Їй до­ве­де­ться цьо­го до­сяг­ти са­мо­стій­но. Бу­ти віль­ною лю­ди­на мо­же до­зво­ли­ти со­бі са­ма, і по-ін­шо­му не бу­ває. Я не мо­жу вам до­зво­ли­ти бу­ти віль­ни­ми, тіль­ки ви са­мі. Мо­жна ство­ри­ти умо­ви, в яких лю­ди­на змо­же це ви­яви­ти і від­чу­ти, то­ді їй бу­де лег­ше: мо­жли­во, їй спо­до­ба­є­ться смак. На­бу­т­тя сво­бо­ди – на­ше осо­би­сті­сне зро­ста­н­ня.

Який ін­стру­мент до­зво­лить роз­ви­ну­ти по­чу­т­тя вну­трі­шньої сво­бо­ди?

Спіл­куй­те­ся з ти­ми лю­дьми, у ко­го є по­чу­т­тя вну­трі­шньої сво­бо­ди. Ми – істо­ти со­ці­аль­ні і вчи­мо­ся одне в одно­го. Але іно­ді нам по­трі­бно по­бу­ти на са­мо­ті. Бе­ріть це і не­сіть у своє жи­т­тя, транс­фор­муй­те, спо­сте­рі­гай­те за со­бою, то­ді у вас не бу­де не­об­хі­дно­сті в та­кій пристрасті, ви бу­де­те весь час у про­це­сі зро­ста­н­ня. Адже, пе­ре­бу­ва­ю­чи у про­це­сі бо­роть­би, ви ви­сна­жу­є­те­ся, а в про­це­сі зро­ста­н­ня – на­пов­ню­є­те­ся. Шу­кай­те се­ре­до­ви­ще, в яко­му вам бу­де до­бре, будь­те в ньо­му, ці­нуй­те ото­че­н­ня. Але ко­ли від­чу­є­те, що взя­ли з цьо­го се­ре­до­ви­ща все, що по­трі­бно, – від­пу­стіть цю при­страсть, по­дя­куй­те і йдіть. Най­про­сті­ший спо­сіб на­вча­ти­ся – по­ча­ти вчи­ти ін­ших. Ко­ли ви про­сто спо­сте­рі­га­є­те і вчи­те­ся – це один стан. Але ко­ли ви по­чи­на­є­те вчи­ти ін­ших лю­дей, пе­ре­да­є­те зна­н­ня, то во­ни транс­фор­му­ю­ться – і по­чи­на­є­ться но­вий про­цес осми­сле­н­ня. Тіль­ки пе­ре­да­ю­чи зна­н­ня ін­шо­му, про­мов­ля­ю­чи і по­ка­зу­ю­чи, ви на­вчи­те­ся ро­би­ти са­мі. Ду­же ва­жли­во, на­вча­ю­чись у ко­гось, обов'яз­ко­во по­ча­ти на­вча­ти ін­ших. Це при­ро­дний про­цес, і рі­вень ва­ших учнів бу­де під­ви­щу­ва­ти­ся ра­зом із ва­шим.

Ду­же ва­жли­во, на­вча­ю­чись у ко­гось, по­ча­ти на­вча­ти ін­ших...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.