Жа­га ге­шталь­ту

Як звіль­ни­ти енер­гію не­за­вер­ше­них справ

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - За­снов­ник Укра­їн­сько­го цен­тру до­слі­дже­н­ня по­ве­дін­ко­вих за­ле­жно­стей, ма­гістр пси­хо­ло­гії, ге­штальт­те­ра­певт, пра­кти­ку­ю­чий пси­хо­лог ( WIAP), ве­ду­ча осві­тніх про­грам із пси­хо­ло­гії від­но­син у кон­текс­ті спів­за­ле­жної і кон­тр­за­ле­жної по­ве­дін­ки, сер­ти­фі­ко­ва­ний трен

Як звіль­ни­ти енер­гію не­за­вер­ше­них справ Оль­га Альо­хі­на

Ви по­мі­ча­ли, що ча­сто по­тра­пля­є­те в одна­ко­ві си­ту­а­ції, які ви­кли­ка­ють дис­ком­форт? Їх при­чи­ною ча­сто є не­за­вер­ше­ні сто­сун­ки, не­про­ще­ні обра­зи, не ви­слов­ле­ні вча­сно сло­ва... По­збу­ти­ся від нав’язли­вих по­вто­рень, так зва­них не­за­вер­ше­них ге­шталь­тів, мо­жна тіль­ки пі­сля їх усві­дом­ле­но­го і ко­ре­ктно­го за­вер­ше­н­ня. Що та­ке «гештальт»?

Гештальт пе­ре­кла­да­є­ться з ні­ме­цької як «образ, ці­лі­сність, стру­кту­ра». За­зви­чай ми ба­чи­мо нав­ко­ли­шній світ у ви­гля­ді кар­ти­нок, спри­йма­є­мо об'єкти за­га­лом, за­пам'ято­ву­є­мо на­ше жи­т­тя як окре­мі си­ту­а­ції. Але бу­ва­ють по­дії, в які ми за­ну­рю­є­мо­ся, і щось у них не за­вер­шу­є­ться. Та­ким чи­ном, гештальт – це по­тре­ба пов­ні­стю за­вер­ши­ти роз­по­ча­ту спра­ву, щоб від­но­ви­ти ці­лі­сність си­ту­а­ції, по­збу­ти­ся на­ко­пи­че­ної на­пру­ги. Пев­на по­дія, ко­ли щось ва­жли­ве для нас скла­да­є­ться во­єди­но, стає ці­лі­сною і ясною, і ми при­хо­ди­мо до її ви­рі­ше­н­ня. Якщо про­сті­ше, то гештальт – це на­ше пра­гне­н­ня до за­вер­ше­н­ня. При­чо­му вда­лий ре­зуль­тат на­шо­го пра­гне­н­ня до за­вер­ше­н­ня, бо все, що роз­по­ча­то, по­вин­но за­вер­ши­ти­ся.

Чим від­рі­зня­є­ться пра­гне­н­ня за­вер­ши­ти си­ту­а­цію від ін­ших ба­жань лю­ди­ни?

Грань між ци­ми по­чу­т­тя­ми ду­же тон­ка. Зви­чай­не ба­жа­н­ня не так силь­но «за­ря­дже­не». На­при­клад, мо­жна про­сто хо­ті­ти пи­ро­га, а мо­жна йо­го по­тре­бу­ва­ти. Якщо по­тре­ба не ре­а­лі­зу­є­ться, лю­ди­на шу­ка­ти­ме «пи­ріг» скрізь і по­стій­но йо­го хо­ті­ти­ме. Гештальт від зви­чай­но­го ба­жа­н­ня від­рі­зня­є­ться по­ту­жним за­ря­дом, енер­гі­єю, ін­тен­сив­ні­стю. Крім то­го, не­ре­а­лі­зо­ва­не ба­жа­н­ня за­зви­чай не впли­ває на жи­т­тя лю­ди­ни, а ось ге­шталь­ту не­об­хі­дне за­вер­ше­н­ня, яко­го лю­ди­на пра­гне всі­ма си­ла­ми. Ще одна осо­бли­вість – гештальт, на від­мі­ну від ба­жань, іно­ді не усві­дом­лю­є­ться лю­ди­ною. На­при­клад, чо­му жін­ка по­стій­но зна­йо­ми­ться з одру­же­ни­ми чо­ло­ві­ка­ми, а не­о­дру­же­ні не звер­та­ють на неї ува­ги? Во­на мо­же не усві­дом­лю­ва­ти, що це не­за­вер­ше­ний гештальт, і то­му пра­гне йо­го за­вер­ше­н­ня. Вну­трі­шньо, під­сві­до­мо лю­ди­на зав­жди по­тре­бує за­вер­ше­н­ня си­ту­а­ції, її ці­лі­сно­сті.

Як ви­ни­кає ця по­тре­ба?

Це мо­же бу­ти по­тре­ба, яку лю­ди­на хо­че за­до­воль­ни­ти, при­чо­му во­на ча­сто пов'яза­на із са­мо­оцін­кою, жит­тє­ді­яль­ні­стю чи жи­т­тям за­га­лом. Є зов­ні­шні і вну­трі­шні по­дра­зни­ки. На­при­клад, пі­шов дощ, і вам тре­ба взя­ти па­ра­соль­ку. Ви не хо­че­те но­си­ти па­ра­со­лю, але вам во­на по­трі­бна – це зов­ні­шній по­дра­зник. Зов­ні­шній по­дра­зник мо­жна опи­са­ти на при­кла­ді всту­пу до ВНЗ під ти­ском: ма­ма зму­си­ла до­чку всту­пи­ти до ме­дін­сти­ту­ту, то­му що са­ма в юно­сті цьо­го не зро­би­ла, але силь­но хо­ті­ла. Так до­чка за­кри­ває ма­мин гештальт. На­при­клад, я від­чу­ваю щось у жи­во­ті, чую бур­ча­н­ня у шлун­ку – схо­же, го­ло­дна. Ду­маю, що хо­чу по­їсти, йду на ку­хню, їм, на­си­чу­ю­ся. Гештальт за­вер­шив­ся. Ви­ник він зі вну­трі­шньо­го по­дра­зни­ка, який за­ро­див­ся в ме­ні.

Та­ким мо­же бу­ти го­лод, спра­га і люд­сько­го те­пла, ви­зна­н­ня, щоб по го­лів­ці по­пе­сти­ли і бу­ли по­руч.

Ро­з­глянь­мо ваш при­клад. Як фор­му­є­ться по­тре­ба зу­стрі­ча­ти­ся з одру­же­ни­ми чо­ло­ві­ка­ми?

На­при­клад, дів­чин­ка мо­гла ро­сти в сім'ї, де ма­ма її ду­же лю­би­ла і ба­га­то про неї дба­ла, а та­то ча­сто бу­вав у від­ря­дже­н­нях, був від­су­тній вдо­ма. Він теж лю­бив до­чку, але не був по­руч. Оскіль­ки ді­ти по­тре­бу­ють обох ба­тьків, дів­чин­ка ви­рі­ши­ла, що не­до­ста­тньо хо­ро­ша, щоб та­то був зав­жди по­руч із нею, щоб лю­бив її. Та­та не­має по­руч – по­тре­ба дів­чин­ки в лю­бо­ві не мо­же ді­йти до ло­гі­чно­го за­вер­ше­н­ня. Во­на хо­че, але не отри­мує ба­жа­но­го. У до­ро­сло­му ві­ці та­ка жін­ка бу­де шу­ка­ти чо­ло­ві­ка, схо­жо­го на та­та, – яко­го по­ряд май­же ні­ко­ли не бу­ває. Зу­стрів­ши одру­же­но­го чо­ло­ві­ка, во­на за­хо­че отри­ма­ти йо­го лю­бов ціл­ком і бу­де про­гра­ва­ти всі си­ту­а­ції, які їй не вда­ло­ся отри­ма­ти з та­том. Але це ли­ше при­клад, а то­чну від­по­відь у ко­жній кон­кре­тній си­ту­а­ції мо­же да­ти тіль­ки те­ра­певт пі­сля про­ве­де­н­ня ін­ди­ві­ду­аль­но­го се­ан­су.

Як ви­ни­ка­ють не­за­вер­ше­ні ге­шталь­ти в пов­сяк­ден­но­му жит­ті?

Най­кра­ще це про­сте­жу­є­ться на ро­бо­ті: ми пла­ну­є­мо де­ся­тки зав­дань, але не всти­га­є­мо зро­би­ти і по­ло­ви­ни. Ці не­ви­ко­на­ні спра­ви за­ли­ша­ю­ться у нас у під­сві­до­мо­сті і по­гли­на­ють на­шу енер­гію й ува­гу. Офі­ці­ан­ти, на­при­клад, за­бу­ва­ють усі опла­че­ні за­мов­ле­н­ня: при­ніс за­мов­ле­н­ня, отри­мав опла­ту – і «ви­да­лив» з ува­ги цьо­го клі­єн­та. Звер­ніть ува­гу на пла­ну­валь­ни­ки: ви ста­ви­те «га­ло­чку» – і зав­да­н­ня зни­кає. Так і лю­ди­на пе­ре­жи­ває за­вер­ше­н­ня си­ту­а­ції зсе­ре­ди­ни: за­вер­ши­ло­ся, ви­ди­хнув, на­си­тив­ся, за­спо­ко­їв­ся – і все за­кін­чи­ло­ся. Але бу­ває так, що на­си­че­н­ня не при­хо­дить, і ми по­стій­но хо­ди­мо «го­ло­дні» – ме­ту­ши­мо­ся, ро­би­мо щось не­по­трі­бне, не­у­сві­дом­ле­не.

Що від­бу­ва­є­ться, ко­ли у лю­ди­ни ба­га­то не­за­вер­ше­них справ?

У та­ких си­ту­а­ці­ях ча­сто ви­ни­кає нев­роз, ко­ли «роз­ва­лю­є­ться» пси­хі­ка і з'яв­ля­є­ться не­об­хі­дність у за­спо­кій­ли­вих за­со­бах. Хтось ви­ко­ри­сто­вує ал­ко­голь, хтось – та­бле­тки, ін­ші спосо­би. Лю­ди­на втра­чає зда­тність роз­став­ля­ти прі­о­ри­те­ти, від­ки­да­ти не­по­трі­бне і фо­к­усу­ва­ти­ся на го­лов­но­му. У гештальт-те­ра­пії це на­зи­ва­є­ться «ба­га­то­фі­гур­ність». Це стан справ, ко­ли всі по­тре­би, не­за­ле­жно від їх ре­аль­ної зна­чу­що­сті, одна­ко­во ва­жли­ві і по­трі­бні пря­мо за­раз. «Ме­ні все тре­ба» – про­бле­ма су­ча­сної лю­ди­ни, то­таль­не пе­ре­на­си­че­н­ня і під­мі­на по­треб; стан, ко­ли не­мо­жли­во на­си­ти­ти­ся чи­мось одним. Це мо­же по­ро­джу­ва­ти про­кра­сти­на­цію і на­віть де­пре­сію.

Що та­ке де­пре­сія і які бу­ва­ють її рі­зно­ви­ди?

Де­пре­сія – це при­гні­че­ний стан. Під час де­пре­сії у клі­ні­чно­му ро­зу­мін­ні лю­ди­на мо­же ле­жа­ти в тем­ній кім­на­ті і ні­чо­го не ро­би­ти. Але є так зва­на фун­кціо­наль­на де­пре­сія, ко­ли лю­ди­на енер­гій­на, ду­же про­ду­ктив­на, до­ся­гає успі­ху, ба­га­то за­ро­бляє, пре­кра­сно ви­гля­дає... Збо­ку ні­хто і не за­пі­до­зрить, що та­ка лю­ди­на мо­же пе­ре­бу­ва­ти в де­пре­сив­но­му ста­ні. Але все­ре­ди­ні у неї мо­же бу­ти ду­же ба­га­то три­во­ги, яка ви­кли­кає ме­ту­шли­вість. І то­ді лю­ди­на кру­ти­ться як біл­ка в ко­ле­сі – во­на ви­со­ко­фун­кціо­наль­на, і су­спіль­ство її у цьо­му під­три­мує. Та­кі фун­кціо­наль­ні лю­ди вкрай за­тре­бу­ва­ні – для них про­во­дять тре­нін­ги, роз­ро­бля­ють спе­ці­аль­ні мо­ти­ва­то­ри, що­би ще біль­ше під­ба­дьо­ри­ти і спря­му­ва­ти на но­ві тру­до­ві по­дви­ги. І ні­ко­му не­має ді­ла до то­го, як по­чу­ва­є­ться при цьо­му лю­ди­на. На жаль, із та­ким силь­ним нев­ро­зом не впо­ра­є­ться на­віть дво­ти­жне­ва від­пус­тка у най­роз­кі­шні­шо­му го­те­лі. Це мо­же спро­во­ку­ва­ти тіль­ки силь­ний ре­грес: лю­ди­на на­їсться, ви­спи­ться, нап'ється – і зно­ву по­вер­не­ться до ви­со­ко­фун­кціо­наль­но­го ре­жи­му.

Що від­бу­ва­є­ться, ко­ли ви­ни­кає при­страсть до лю­ди­ни, до ро­бо­ти?

При­страсть – це ду­же за­ря­дже­ний стан, в яко­му ба­га­то збу­дже­н­ня, азар­ту й енер­гії. Ко­ли до цьо­го до­да­є­ться нав'язли­вість, то ви­ни­ка­ють рі­зні «ізми»: тру­до­го­лізм, ал­ко­го­лізм, се­ксо­го­лізм то­що. Але здо­ро­ва фор­ма пристрасті – це хо­ро­ший стан. Лю­ди­на від­ки­дає все зай­ве, ро­зу­міє, що хо­че тіль­ки цьо­го, са­ме з ці­єю лю­ди­ною, – і з'яв­ля­є­ться при­стра­сний по­рив. За­зви­чай це від­бу­ва­є­ться на швид­ко­сті, ду­же яскра­во, екс­пре­сив­но, іно­ді з афе­ктом. У лю­бов­ної пристрасті є ні­жність, збу­дже­н­ня й агре­сія. Якщо лю­ди­на стри­мує свою агре­сію, во­на не бу­де при­стра­сним ко­хан­цем, то­му що лю­бов­на при­страсть пе­ред­ба­чає силь­ний кон­такт тіл і душ. Так, якщо при­страсть не пе­ре­хо­дить у хро­ні­чний стан. Во­на не мо­же бу­ти три­ва­лою, іна­кше лю­ди­на ви­сна­жу­є­ться. Ме­ха­нізм ви­ни­кне­н­ня пристрасті схо­жий на фор­му­ва­н­ня ге­шталь­та – зов­ні­шня чи вну­трі­шня сти­му­ля­ція. Але про­яв­ля­ти­ся во­на мо­же по-рі­зно­му. Де­я­кі лю­ди не чу­тли­ві до ім­пуль­сів ін­ших, їх скла­дно збу­джу­ва­ти до жи­т­тя, у них «се­ксу» з жи­т­тям не­має. Адже се­ксу­аль­ний по­рив не обов'яз­ко­во бу­ває в ліж­ку. Він мо­же бу­ти на ро­бо­ті або в роз­ва­гах – це ви­со­ке за­до­во­ле­н­ня і без­ліч ім­пуль­сів.

При­страсть – ду­же за­ря­дже­ний стан, в яко­му ба­га­то збу­дже­н­ня, азар­ту, енер­гії

Ці­ка­во, що де­я­кі лю­ди у жит­ті про­яв­ля­ю­ться без пристрасті і впев­не­ні, що це не їхня істо­рія. Але, по­го­во­рив­ши з та­кою лю­ди­ною, ро­зу­мі­єш, що все­ре­ди­ні у неї пристрасті ви­ста­чає, та тіль­ки у сві­до­мо­сті є пе­ре­ко­на­н­ня, що обме­жу­ють. При­страсть не­мо­жли­во при­ду­ши­ти, то­му сві­до­мі «скром­ни­ці» ча­сто в якийсь мо­мент кар­ди­наль­но змі­ню­ю­ться, і то­ді їх жи­т­тя по­чи­нає ви­ру­ва­ти. Іно­ді їх на­віть зу­пи­ни­ти скла­дно! Зви­чай­но, кра­ще до­зво­ли­ти сво­їй пристрасті ви­хо­ди­ти по­сту­по­во, без ви­бу­хів. Для цьо­го мо­жна ско­ри­ста­ти­ся до­по­мо­гою близь­кої лю­ди­ни, яка бу­де вас під­три­му­ва­ти у при­стра­сних по­ри­вах, або по­пра­цю­ва­ти з те­ра­пев­том, який зні­ме не­по­трі­бні обме­же­н­ня.

Як у жит­ті про­яв­ля­є­ться не­за­вер­ше­ний гештальт при­стра­сно­сті?

Хро­ні­чним не­за­до­во­ле­н­ням, ну­дьгою, мля­ві­стю. Ду­же скла­дно чо­гось хо­ті­ти і по­стій­но не отри­му­ва­ти. Щоб ви­зна­чи­ти, чо­го вам дій­сно не ви­ста­чає, по­ду­май­те, чо­му ви за­здри­те і за що за­су­джу­є­те ін­ших лю­дей. Са­ме в цих пи­та­н­нях у вас кри­є­ться не­ста­ча, з якою по­трі­бно по­пра­цю­ва­ти – і до­зво­ли­ти со­бі зро­би­ти те, що хо­че­ться. Ба­га­то лю­дей жи­вуть по­се­ре­днім жи­т­тям за мар­шру­том «дім – ро­бо­та – дім» і за­до­воль­ня­ю­ться мі­ні­маль­ним. Во­ни в прин­ци­пі не ви­яв­ля­ють сво­їх «хо­чу» – під­ви­ще­н­ня по слу­жбі, збіль­ше­н­ня за­ро­бі­тку, на­со­ло­ди в се­ксі... Та­кі лю­ди за­бо­ро­ня­ють со­бі за­до­во­ле­н­ня.

За­бо­ро­на на за­до­во­ле­н­ня по­ши­рю­є­ться на все жи­т­тя?

Так. Тре­ба вмі­ти хо­ті­ти! До­зво­ля­ти со­бі хо­ті­ти, при­чо­му ба­га­то. Ко­ли у вас «хо­тіл­ка» нор­маль­них роз­мі­рів, то­ді все до­бре. А якщо ва­шу «хо­тіл­ку» змен­ши­ли си­лою – у всіх сфе­рах жи­т­тя стає зов­сім ма­ло ба­жань.

Від­су­тність ба­жань ви­кли­кає не­вдо­во­ле­н­ня?

Для лю­ди­ни при­ро­дно хо­ті­ти ба­га­то – жи­ти пов­ним жи­т­тям, на­си­чу­ва­ти­ся, на­со­ло­джу­ва­ти­ся. На жаль, у на­шо­му су­спіль­стві – су­ціль­на за­бо­ро­на на за­до­во­ле­н­ня. А якщо зна­хо­ди­ться лю­ди­на, яка до­зво­ляє со­бі отри­му­ва­ти за­до­во­ле­н­ня, то су­спіль­ство її від­ки­дає. Так і жи­вуть усі з не­за­вер­ше­ни­ми ге­шталь­та­ми, не в пов­ну си­лу.

Чо­му так від­бу­ва­є­ться? У лю­дей не­має вну­трі­шньо­го до­слі­дни­ка?

Як гар­но ска­за­ли: «вну­трі­шній до­слі­дник»! Але цьо­го «до­слі­дни­ка» по­трі­бно під­ба­дьо­рю­ва­ти, при­чо­му не тіль­ки до­да­тко­ви­ми ре­чо­ви­на­ми. Мо­жна про­пра­цю­ва­ти со­ром і про­ви­ну, що­би пристрасті ста­ло біль­ше, що­би біль­ше і силь­ні­ше хо­ті­ло­ся. Мо­жна на­віть ви­ве­сти по­ка­зник: якщо ін­ші вам за­здрять – у вас із ба­жа­н­ня­ми і при­стра­стю все га­разд.

Не­роз­ді­ле­не ко­ха­н­ня – це не­за­вер­ше­ний гештальт?

Так, не­роз­ді­ле­на лю­бов ство­рює не­за­вер­ше­ний гештальт – лю­ди­на по­стій­но зна­хо­дить пар­тне­рів, які не від­по­від­а­ють їй лю­бов'ю. Тут по­трі­бно ро­зі­бра­ти­ся, чо­му лю­ди­на ви­би­рає са­ме та­кі си­ту­а­ції, і за­вер­ши­ти про­цес. По­су­му­ва­ти, по­го­рю­ва­ти про те, що не від­бу­ло­ся, по­пла­ка­ти, по­їсти мо­ро­зи­ва, по­ди­ви­ти­ся се­рі­ал, до­пе­ре­про­жи­ва­ти... Так від­бу­ва­є­ться за­вер­ше­н­ня ге­шталь­ту. Якщо ж про­і­гно­ру­ва­ти біль – про­цес не за­вер­ши­ться, і в на­сту­пних від­но­си­нах бу­де те ж са­ме. Це кон­це­пту­аль­не пи­та­н­ня – ми жи­ве­мо ци­кла­ми, які ви­ни­ка­ють що­хви­ли­ни. А в наш час це осо­бли­во про­яв­ля­є­ться. Лю­ди хо­чуть ду­же ба­га­то, але ре­а­лі­зу­ва­ти все від­ра­зу не мо­жуть. Від цьо­го і де­пре­сив­ні ста­ни. Кра­ще хо­ті­ти щось одне. З'явив­ся цикл – за­вер­шіть йо­го і пра­гніть чо­гось ін­шо­го, на­сту­пно­го. То­ді і ге­шталь­тів бу­де мен­ше.

Як зна­йти при­чи­ну не­за­вер­ше­но­го ге­шталь­ту без до­по­мо­ги фа­хів­ця?

Є один спо­сіб, який я на­зи­ваю «ци­бу­ли­на по­треб». Він по­ля­гає в по­шу­ку сво­го істин­но­го «хо­чу». За­пи­тай­те се­бе: «Чо­го я хо­чу? Як я хо­чу? З ким я хо­чу?» Від­по­від­ай­те і пи­тай­те зно­ву, до­ки не усві­до­ми­те, чо­го дій­сно хо­че­те. Щой­но зна­йде­те це «хо­чу», пи­тай­те да­лі: «Яким чи­ном я мо­жу це отри­ма­ти?» Ко­ли ви зро­зу­мі­є­те, чо­го са­ме хо­че­те і як мо­же­те це отри­ма­ти, вва­жай­те, що гештальт май­же за­кри­тий.

А якщо ба­жа­но­го до­сяг­ти не­мо­жли­во? На­при­клад, я хо­чу на Ве­не­ці­ан­ський кар­на­вал, але у ме­не не­має мо­жли­во­сті.

Яку ва­шу по­тре­бу за­криє Ве­не­ці­ан­ський кар­на­вал – ве­се­ло­щі чи ста­тус? Якщо по­тре­ба у ве­се­ло­щах і за­до­во­лен­ні, то зна­йдіть ін­ший спо­сіб її ре­а­лі­зу­ва­ти. Якщо ж ви хо­че­те на цей кар­на­вал, що­би зро­би­ти фо­то і по­ка­за­ти всім, чо­го ви до­ся­гли, то це про­сто ба­жа­н­ня про­де­мон­стру­ва­ти свій ста­тус. По­ду­май­те, яким ще спосо­бом ви мо­же­те зро­би­ти це для се­бе. Ве­не­ці­ан­ський кар­на­вал – це не по­тре­ба, а ли­ше один зі спосо­бів її ре­а­лі­зу­ва­ти. Зна­йдіть своє гли­бин­не ба­жа­н­ня, а по­тім шу­кай­те спосо­би йо­го ре­а­лі­за­ції.

Як на­вчи­ти­ся за­вер­шу­ва­ти си­ту­а­ції і не роз­по­ро­шу­ва­ти­ся?

Не роз­ще­плю­ва­ти­ся, ці­ле­спря­мо­ва­но хо­ті­ти і вмі­ти ви­ді­ля­ти го­лов­не. Ко­ли ви пра­цю­є­те за комп'юте­ром, то за­ли­шай­те від­кри­тою тіль­ки ту вклад­ку, якою за­йма­є­те­ся в по­то­чний мо­мент, ін­ші за­крий­те. Не під­да­вай­те­ся стра­ху, що ви щось пропу­сти­те. Якщо три­ма­ти ува­гу на ба­га­тьох пи­та­н­нях, то скла­дно за­кри­ти на­віть одне. Вчі­ться мі­ні­мі­зу­ва­ти і ви­ді­ля­ти го­лов­не. При­хо­ди­те до­до­му – вам тре­ба зро­би­ти ба­га­то справ. Зу­пи­ні­ться, ви­бе­ріть щось одне. Тут мо­же ви­ни­кну­ти від­чу­т­тя про­ви­ни і страх. Ви­зна­йте своє ав­тор­ство, ска­жіть: «Так, я за­раз ви­бра­ла зро­би­ти тіль­ки це. Я від­ки­ну­ла за­раз те, ось це і це. Це мій ви­бір. Моє ав­тор­ство в цьо­му. Це не по­га­но і не до­бре. Для ме­не кра­ще так». Та­кий ме­тод пе­ре­ві­ре­ний і пра­цює. Щой­но ви ви­зна­є­те, що ви зро­би­ли ваш усві­дом­ле­ний ви­бір, як зни­кне по­тре­ба ви­прав­до­ву­ва­ти­ся, зви­ну­ва­чу­ва­ти і му­чи­ти се­бе. Якщо ми за­вер­шу­є­мо ва­жли­ві для нас спра­ви, то у нас під­ви­щу­є­ться са­мо­оцін­ка, ми ста­є­мо впев­не­ни­ми, по­чи­на­є­мо се­бе по­ва­жа­ти і ці­ну­ва­ти, спо­кій­ні­ше го­во­ри­мо про гро­ші і секс, біль­ше про­си­мо, віль­ні­ше від­чу­ва­є­мо се­бе в лю­бо­ві.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.