Ба­тьків­ський по­да­ру­нок

KOLESO ZHITTJA - - Зміст -

Ол­лі Скор­ді­на

ята­є­те, як у ди­тин­стві ко­жен із нас від­чу­вав при­страсть до чо­гось і за­хо­пле­но щось ро­бив так, що світ нав­ко­ло зу­пи­няв­ся?! Хтось зби­рав жу­ків чи плів він­ки, а ін­ші роз­кла­да­ли на­ми­стин­ки у ко­роб­ки, з'єд­ну­ва­ли па­зли, ма­лю­ва­ли ка­ра­ку­лі, гра­ли в «мо­ре хви­лю­є­ться раз». Пам'ята­є­те? Це бу­ла во­на, са­ме та при­страсть! Ми всі з на­ро­дже­н­ня вмі­є­мо при­стра­сно до­слі­джу­ва­ти світ. І не­ва­жли­во, як ми в до­ро­сло­му жит­ті ста­ви­мо­ся до то­го, чим за­йма­є­мо­ся, – у ко­жно­го з нас є те за­ня­т­тя, від яко­го, як у ди­тин­стві, за­го­ря­ю­ться очі. Ми всі хо­че­мо від­чу­ва­ти цей світ і жи­ти у ста­ні за­хо­пле­но­сті і на­пов­не­но­сті. Адже са­ме це і є ща­стя. Не­ва­жли­во, що ви ро­би­те – вчи­те­ся хо­ди­ти, ка­та­є­те­ся на гір­ці, зби­ра­є­те кон­стру­ктор, бу­ду­є­те бу­ди­нок чи пра­цю­є­те за комп'юте­ром. Ва­жли­во зна­хо­ди­ти щось ці­ка­ве у будь-якій спра­ві і від­чу­ва­ти, що хо­че­ться до­слі­джу­ва­ти.

Ба­тьків пер­сник

Мій та­то – то­кар. Я пам'ятаю, як він роз­по­від­ав про свою ро­бо­ту, про те, як ви­то­чує ци­лін­дри і ко­лін­ва­ли, про то­чні роз­ра­хун­ки, яких по­тре­бує ця ро­бо­та. Та­то хо­див у спе­цо­дя­зі, ру­ки бу­ли чор­ні від ма­зу­ту і па­хли ма­шин­ним ма­слом. Він го­во­рив, що на сво­є­му вер­ста­ті мо­же ви­то­чи­ти що зав­го­дно. Одно­го ра­зу я по­про­си­ла зро­би­ти ме­ні пер­сня – та­ко­го са­мо­го, як ма­ми­на обру­чка. Що­дня я зу­стрі­ча­ла йо­го бі­ля две­рей з на­ді­єю, що са­ме сьо­го­дні він при­не­се за­по­ві­тно­го пер­сня. І че­рез три дні це ста­ло­ся. Бли­ску­чий «зо­ло­тий» пер­стень ви­бли­ску­вав у ме­не на паль­ці. Ме­ні бу­ло дев'ять ро­ків, і я з гор­ді­стю но­си­ла йо­го в шко­лу, на­віть не ду­ма­ю­чи то­ді, що цей ви­па­док якось на ме­не впли­не. А він впли­вав. Уже то­ді ме­ні хо­ті­ло­ся вмі­ти так са­мо – з чо­го зав­го­дно зро­би­ти що зав­го­дно, як із не­при­мі­тно­го шма­то­чка ла­ту­ні зро­би­ти «зо­ло­то­го» пер­сня. Сво­ї­ми ру­ка­ми, спра­ва­ми, сло­ва­ми да­ру­ва­ти ра­дість, на­тхне­н­ня і ві­ру в ди­ва. Ра­зом із тим пер­снем мій та­то по­да­ру­вав ме­ні вмі­н­ня за­хо­пле­но ро­би­ти свою спра­ву.

Ба­тьків­ська при­страсть

Як до­по­мог­ти ди­ти­ні зна­йти спра­ву жи­т­тя? Як спря­му­ва­ти до сво­єї спра­ви? Як по­ка­за­ти всі мо­жли­ві ва­рі­ан­ти ви­бо­ру? Сві­тла в очах не мо­жна на­вчи­ти. Йо­го не мо­жна пе­ре­да­ти на жо­дних роз­ви­ва­ю­чих кур­сах, на­віть за до­по­мо­гою хо­ро­шої осві­ти. Адже «іскру» в очах не мо­жна ку­пи­ти, але її мо­жна по­да­ру­ва­ти або віль­но пе­ре­да­ти. Си­ла пристрасті ба­тьків да­рує си­лу пристрасті ди­ти­ні. Ди­ти­на ба­чить, що ма­ма ща­сли­ва, ко­ли ма­лює, спів­ає, ра­хує, миє під­ло­гу, і який ща­сли­вий та­то, ко­ли про­е­ктує, пла­нує, тре­нує, спіл­ку­є­ться, грає в Assassin's Сreed... То­ді ди­ти­на під­сві­до­мо хо­че ма­ти це по­чу­т­тя ща­стя, шу­кає си­ту­а­ції, в яких во­но ви­ни­кає, і ра­діє цьо­му. І не­ва­жли­во, чим за­йма­ю­ться ма­ма і та­то, чим за­йма­є­ться ди­ти­на. Ва­жли­вий ли­ше стан. Про та­ких лю­дей ка­жуть: зна­йшов се­бе, свою спра­ву, мі­сце, мі­сію, то­му що все, чо­му ми від­да­є­мо­ся з ду­шею, ожи­ває. Зов­сім не обов'яз­ко­во по­ка­за­ти ди­ти­ні весь світ, по­зна­йо­ми­ти її з усі­ма роз­ви­ва­ю­чи­ми ігра­ми, те­хні­ка­ми, цен­тра­ми, да­ти най­пре­сти­жні­шу осві­ту. До­сить по­да­ру­ва­ти їй при­страсть, ба­жа­н­ня і пра­гне­н­ня ди­ви­ти­ся на світ очи­ма, пов­ни­ми сві­тла, зда­тність пі­зна­ва­ти і до­слі­джу­ва­ти. Ця си­ла при­ве­де ди­ти­ну до се­бе справ­жньої.

Кра­ща до­по­мо­га

Що ро­би­ти, якщо, по­до­ро­слі­шав­ши, ба­тьки за­бу­ли про те, ким бу­ли у ди­тин­стві і для чо­го во­ни жи­вуть? Як на­вчи­ти ди­ти­ну ста­ну, яко­го не­має у ма­ми і та­та? Ва­жли­во зга­да­ти і від­шу­ка­ти то­го се­бе, у яко­го бли­ща­ли очі. На цьо­му шля­ху по­шу­ку се­бе, пе­ре­бу­ва­ю­чи по­руч із ди­ти­ною, мо­жна до­по­мог­ти їй збе­рег­ти те, що по­да­ро­ва­но зго­ри. Це до­сить про­сто. Ди­ти­на з ці­ка­ві­стю зби­рає жу­ків? Мо­жли­во, пе­ред ва­ми май­бу­тній уче­ний. Із за­хва­том спів­ає пі­сні в ігра­шко­вий мі­кро­фон? Мо­же, він чи во­на ста­не ві­до­мим спів­а­ком. При­стра­сно за­хо­плю­є­ться комп'юте­ром? Є ймо­вір­ність, що пе­ред ва­ми – тво­рець но­вої вір­ту­аль­ної ре­аль­но­сті. Все, що по­трі­бно від ба­тьків, – під­три­ма­ти, до­зво­ли­ти, схва­ли­ти і ска­за­ти: «Хо­ро­ше за­ня­т­тя! Чу­до­вий на­прям!», а та­кож до­по­мог­ти ро­би­ти улю­бле­ну спра­ву еко­ло­гі­чно, без­пе­чно і в по­трі­бних умо­вах.

ОЛ­ЛІ СКОР­ДІ­НА Ма­ма-до­слі­дник, арт-те­ра­певт, ав­тор книг

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.