Ща­стя на ви­ріст

Ді­ти вча­ться че­рез на­слі­ду­ва­н­ня і гру. І то­му якщо ба­тьки са­мі на­вча­ться бу­ти ща­сли­ви­ми, то во­ни змо­жуть пе­ре­да­ти це сво­їм ді­тям. У чо­му кри­є­ться се­крет ща­сли­во­го роз­ви­тку ди­ти­ни, по­ді­ли­ла­ся з «КЖ» ди­тя­чий пси­хо­лог і ща­сли­ва ба­бу­ся.

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Бе­сі­ду ве­ла На­тал­ка Тлу­ма­цька

Оле­на На­у­мен­ко

Як пе­ре­да­ти ди­ти­ні блиск в очах і при­страсть до жи­т­тя? Є три ді­ю­чі си­ли, що фор­му­ють на­шу осо­би­стість: спад­ко­вість, ви­хо­ва­н­ня і се­ре­до­ви­ще. Пер­ша – спад­ко­вість – про­сто є. Ми – ді­ти сво­їх ба­тьків, у на­ших ге­нах впа­я­на пам' ять про наш рід. Друга си­ла, що фор­мує осо­би­стість, – ви­хо­ва­н­ня. Ви­хо­ва­н­ня по­чи­на­є­ться ще до за­ча­т­тя ди­ти­ни, ко­ли май­бу­тні ба­тьки тіль­ки мрі­ють про те, який ма­люк при­йде в їхню сім' ю, на цю Зем­лю. Мрії і спо­ді­ва­н­ня ба­тьків – це най­біль­ша енер­гія, яка по­тім ре­а­лі­зу­є­ться у ви­хо­ван­ні і від­обра­жа­є­ться у ха­ра­кте­рі, мо­жли­во, на­віть у до­лі лю­ди­ни, яка на­ро­джу­є­ться. Третя си­ла – се­ре­до­ви­ще все­ре­ди­ні ма­те­рин­сько­го ло­на і се­ре­до­ви­ще, в яко­му пе­ре­бу­ває ди­ти­на в пер­ший рік жи­т­тя – мо­жли­во, най­ва­жли­ві- ший рік для люд­сько­го ди­тин­ча­ти. Від від­чу­т­тя жін­ки під час ва­гі­тно­сті, від про­хо­дже­н­ня по­ло­гів за­ле­жить те, з яким по­чу­т­тям про прийня­т­тя се­бе сві­том на­ро­ди­ться ди­ти­на. Чи бу­де це від­чу­т­тя « світ ме­не при­ймає, світ ме­не лю­бить » , чи це бу­де « не ду­же ме­не і че­ка­ли, і вза­га­лі я не ро­зу­мію, на­ві­що я сю­ди при­йшов » . У пер­ший рік жи­т­тя фор­му­є­ться ба­зи­сна до­ві­ра чи не­до­ві­ра до сві­ту, і якщо між ма­мою і ди­ти­ною сфор­му­є­ться «пра­виль­на» прив'яза­ність, це дасть мо­жли­вість ди­ти­ні від­чу­ти се­бе лю­бою, прийня­тою і, від­по­від­но, прийня­ти і по­лю­би­ти нав­ко­ли­шній світ. Якщо цьо­го не від­бу­ва­є­ться, то про яку пе­ре­да­чу бли­ску в очах і лю­бо­ві до жи­т­тя мо­же йти­ся?! До се­ми ро­ків

Бу­ти ща­сли­вим – це від­чу­ва­ти се­бе в цьо­му мо­мен­ті, бу­ти при­су­тнім, від­чу­ва­ти за­зем­ле­н­ня і ро­зу­мі­ти, що най­ва­жли­ві­ше від­бу­ва­є­ться са­ме за­раз

ди­ти­на вчи­ться єди­ним спосо­бом – на­слі­ду­ва­н­ням. І по­руч із нею по­ви­нен бу­ти хо­ча б один до­ро­слий, який жи­ве із за­до­во­ле­н­ням, із бли­ском в очах. То­ді і ма­люк змо­же «зчи­та­ти» цю по­ве­дін­ку, «від­дзер­ка­лю­ва­ти» її, фор­му­ю­чи по­ді­бне став­ле­н­ня до жи­т­тя.

Якщо ба­тьки не від­чу­ва­ють за­до­во­ле­н­ня від жи­т­тя, то як ди­ти­на мо­же «зчи­ту­ва­ти» ща­стя? Для по­ча­тку ви­зна­чи­мо, що та­ке ща­стя. Бу­ти ща­сли­вим – це від­чу­ва­ти се­бе жи­вим у цьо­му мо­мен­ті, бу­ти при­су­тнім, від­чу­ва­ти за­зем­ле­н­ня і ро­зу­мі­ти, що най­ва­жли­ві­ше від­бу­ва­є­ться са­ме за­раз. Ди­ти­на до пев­но­го мо­мен­ту не від­окрем­лює се­бе від при­ро­ди як та­кої, і пе­ре­бу­ва­н­ня на при­ро­ді дає ді­тям при­ро­дний стан ща­стя. Ще Жан-жак Рус­со про­по­ну­вав ви­хо­ву­ва­ти ді­тей на при­ро­ді, щоб во­ни з'єд­ну­ва­ли­ся з нею, роз­ви­ва­ю­чи не­об­хі­дну осно­ву – сен­сор­но-мо­тор­ний ін­те­лект, ор­га­ни чу­т­тя: ву­шка, очки, но­сик... Від спіл­ку­ва­н­ня з при­ро­дою мо­жна отри­ма­ти та­кий за­ряд енер­гії та за­до­во­ле­н­ня, яких не мо­жуть да­ти на­віть близь­кі до­ро­слі! Так ди­ти­на змо­же ком­пен­су­ва­ти яко­юсь мі­рою спіл­ку­ва­н­ня зі зрі­лою, до­ро­слою лю­ди­ною. Але лю­ди­ну ви­хо­вує лю­ди­на. Ду­же ба­га­то до­ро­слих роз­по­від­а­ють ме­ні про по­чу­т­тя не­ви­мов­ної са­мо­тно­сті, яке ма­ли у ди­тин­стві. Як до­по­мог­ти ди­ти­ні зна­йти спра­ву, від якої у неї з’яви­ться блиск в очах? До ше­сти ро­ків ди­ти­на вчи­ться дво­ма спосо­ба­ми. Пер­ший – на­слі­ду­ва­н­ня, про який я вже ска­за­ла, дру­гий – гра. Чим біль­ше рі­зних ва­рі­ан­тів справ ба­чить ма­ля, тим біль­ше у ньо­го ви­ни­кає ім­пуль­сів до ді­яль­но­сті і тим шир­ший йо­го ре­пер­ту­ар дій.

Ко­ли ди­ти­на стає до­ро­слою, ку­ди йде за­хо­пле­ність? На жаль, іно­ді шко­ла від­би­ває ба­жа­н­ня вчи­ти­ся. Але са­ме у шко­лі – з 7 до 14 ро­ків – про­хо­дить дру­гий етап роз­ви­тку ди­ти­ни. Гра при­пи­ня­є­ться – по­чи­на­є­ться на­вчаль­на ді­яль­ність. І ду­же ва­жли­во, щоб у цей час у ди­ти­ни був при­клад зрі­ло­го, спо­кій­но­го, до­бро­го і лю­бля­чо­го свою ро­бо­ту вчи­те­ля. Пер­ший учи­тель – це друга за ва­жли­ві­стю лю­ди­на в жит­ті ди­ти­ни, яка фор­мує її до­лю. Му­штра і жорс­ткість ні­ко­ли не змо­жуть за­кла­сти в ди­ти­ні до­бро­ту і лю­бов до жи­т­тя, за­хо­пле­ність і ра­дість. Це мо­жна зро­би­ти тіль­ки са­мо­стій­но, ма­ю­чи та­кі яко­сті. Як збе­рег­ти ба­ланс між ви­хо­ва­н­ням вну­трі­шньої від­по­від­аль­но­сті та збе­ре­же­н­ням пристрасті до жи­т­тя у ди­ти­ни? По­чи­на­ю­чи при­бли­зно з три­рі­чно­го ві­ку ма­лю­ка, в ле­кси­ко­ні ба­тьків має з'яви­ти­ся сло­во «пра­ви­ла». Не ди­сци­плі­на – «рів­няйсь, струн­ко», а са­ме пра­ви­ла. У грі ж теж зав­жди є пра­ви­ла, гра­ю­чи, ди­ти­на вчи­ться бу­ти ди­сци­плі­но­ва­ною, при цьо­му про­дов­жу­ю­чи отри­му­ва­ти за­до­во­ле­н­ня від гри. Сло­во «не мо­жна» не по­вин­но ви- кли­ка­ти у ди­ти­ни страх, во­но по­вин­но спри­йма­ти­ся як об­ґрун­то­ва­на ви­мо­га. Ва­жли­вий мо­мент – якщо ба­тьки вво­дять пра­ви­ло, то во­ни са­мі по­вин­ні йо­го до­три­му­ва­ти­ся не­у­хиль­но. Не­при­пу­сти­мо сьо­го­дні до­зво­ли­ти ди­ти­ні не при­би­ра­ти ігра­шки в кім­на­ті, а зав­тра ка­ра­ти її з та­ко­го ж при­во­ду. Якщо пра­ви­ла змі­ню­ю­ться у сім'ї – ва­жли­во по­ясню­ва­ти, чо­му це від­бу­ва­є­ться.

Ба­тьки вво­дять пра­ви­ла, а ді­ти весь час на­ма­га­ю­ться їх по­ру­ши­ти. Як бу­ти в цій си­ту­а­ції? Зав­да­н­ня ді­тей, осо­бли­во у під­лі­тко­во­му ві­ці, – про­ти­сто­я­ти пра­ви­лам. Якщо їх не по­ру­шу­ва­ти, то й не зро­зу­мі­єш, на­ві­що во­ни по­трі­бні. Ди­ти­на по­ру­ши­ла пра­ви­ло раз, дру­гий, тре­тій – «по­стра­жда­ла», по­ка­я­ла­ся, а по­тім по­ру­ши­ла ще раз і, на­ре­шті, прийня­ла йо­го. Да­лі ди­ти­на бу­де до­три­му­ва­ти­ся сво­го сло­ва. За­ле­жно від ві­ку ди­ти­ни (вре­дний три­лі­ток або не менш вре­дний під­лі­ток) рі­зни­ми бу­дуть і на­слід­ки, і по­ка­ра­н­ня.

На­слід­ки по­ру­шень пра­вил мо­жуть бу­ти не­про­сти­ми. Як пе­ре­ві­ри­ти пра­ви­ло еко­ло­гі­чним шля­хом? Пра­вил по­вин­но бу­ти ма­ло, і всі во­ни по­вин­ні бу­ти ро­зум­ни­ми. До­бре, якщо ба­тьки по­ка­зу­ють ди­ти­ні, що бу­де пі­сля по­ру­ше­н­ня. За­раз ми го­во­ри­мо про ті пра­ви­ла, які ва­жли­ві для збе­ре­же­н­ня здо­ров'я і жи­т­тя. Як по­во­ди­ти­ся на ву­ли­цях, чо­му не тре­ба йти з май­дан­чи­ка з не­зна­йо­мою лю­ди­ною то­що. Усі ін­ші пра­ви­ла ді­ти бу­дуть по­ру­шу­ва­ти. Біль­ше то­го, якщо ди­ти­на не на­ма­га­є­ться по­ру­ши­ти якісь пра­ви­ла, це по­вин­но на­сто­ро­жи­ти – це озна­чає, що її за­над­то «пе­ре­ви­хо­ва­ли». Є й ін­ший бік, який сьо­го­дні став ду­же по­ши­ре­ним, – все­до­зво­ле­ність. Це дві край­ні по­зи­ції, жо­дна з яких не мо­же вва­жа­ти­ся ко­ри­сною для лю­ди­ни, що зро­стає. Пов­ні за­бо­ро­ни, як і аб­со­лю­тна від­су­тність обме­жень, не до­зво­лять ди­ти­ні гар­мо­ній­но роз­ви­ва­ти­ся й ада­пту­ва­ти­ся в со­ці­у­мі, а го­лов­не – бу­ти ща­сли­вою.

Чим біль­ше рі­зних ва­рі­ан­тів справ ба­чить ма­ля, тим біль­ше у ньо­го ви­ни­кає ім­пуль­сів і тим шир­ший йо­го ре­пер­ту­ар дій

ОЛЕ­НА НА­У­МЕН­КО Пси­хо­лог-кон­суль­тант, пси­хо­те­ра­певт, ди­тя­чий пси­хо­лог, арт­те­ра­певт, ве­ду­ча груп і тре­нін­гів. По­над 20 ро­ків ста­жу в пси­хо­ло­гії

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.