Те­тя­на Лу­кі­нюк – про не­упе­ре­дже­ність у бі­зне­сі

KOLESO ZHITTJA - - Зміст - Бе­сі­ду ве­ла Окса­на Ду­ма

Го­тов­ність у будь-яку хви­ли­ну до ри­зи­ку і про­гра­шу, не втра­ча­ю­чи ві­ри в се­бе і про­дов­жу­ю­чи ді­я­ти і до­ся­га­ти успі­ху, – клю­чо­вий фа­ктор ста­ло­го роз­ви­тку у ве­ли­ких ком­па­ні­ях. Успі­шний мар­ке­то­лог роз­по­ві­ла «КЖ» про те, як збе­рег­ти при­страсть до сво­єї спра­ви і до жи­т­тя. Кар’єру не по­бу­ду­єш без вну­трі­шньо­го во­гню, який не дає вси­ді­ти на мі­сці. Що вас на­ди­ха­ло у про­фе­сій­но­му роз­ви­тку? Ко­лись я про­чи­та­ла кни­гу «Лю­ди­на у по­шу­ках сен­су» Ві­кто­ра Фран­кля, який пе­ре­жив Освен­цим. Він пи­ше про тих, хто зміг і не зміг ви­жи­ти, не­за­ле­жно від фі­зи­чно­го ста­ну. Франкль пе­ре­ко­на­ний, що лю­ди­на, яка має сенс жи­т­тя, мо­же по­до­ла­ти будь-які пе­ре­шко­ди і ви­жи­ти у будь-яких си­ту­а­ці­ях, на­віть жи­ву­чи в кон­цта­бо­рі. Уже на дру­го­му кур­сі ін­сти­ту­ту, 22 ро­ки то­му, я впер­ше по­тра­пи­ла в офіс – і зро­зумі­ла, що пе­ре­бу­ваю на сво­є­му мі­сці. Мої прі­о­ри­те­ти і цін­но­сті ком­па­нії збі­гли­ся: ди­сци­плі­но­ва­ність, си­стем­ний під­хід, пра­гне­н­ня до ви­со­ких ре­зуль­та­тів. Два з по­ло­ви­ною ро­ки то­му я ста­ла ге­не­раль­ним ди­ре­кто­ром мо­єї ни­ні­шньої ком­па­нії. Це мрія, яка збу­ла­ся.

Що ви від­чу­ва­ли, ко­ли зро­зумі­ли, що зна­йшли своє? Це не бу­ло ра­пто­вим. Яко­їсь ми­ті я зро­зумі­ла, що у ме­не є хо­ро­ші на­ви­чки у мар­ке­тин­гу, але цьо­го ма­ло для пе­ре­хо­ду на то­по­ву по­зи­цію. Ме­ні по­трі­бен до­свід і екс­пер­ти­за в ін­ших сфе­рах – по­трі­бно зро­зу­мі­ти, як ви­гля­дає бі­знес із бо­ку ін­ших від­ді­лів. Так я пе­ре­йшла в ін­шу ком­па­нію на більш низь­ку по­зи­цію у від­діл про-

да­жів – я пе­ре­ста­ла бу­ти ча­сти­ною управ­лін­ської ко­ман­ди і під­по­ряд­ко­ву­ва­ла­ся на­чаль­ни­ку від­ді­лу, а не ге­не­раль­но­му ди­ре­кто­ру, як ра­ні­ше. Але все скла­ло­ся бла­го­по­лу­чно: за два ро­ки ро­бо­ти я отри­ма­ла до­сить знань, щоб на­смі­ли­ти­ся ке­ру­ва­ти ці­лою ком­па­ні­єю. Що сто­су­є­ться по­чут­тів і емо­цій, то ме­ні ду­же ра­ді­сно від усві­дом­ле­н­ня, що моя мрія, яка пле­ка­ла­ся все жи­т­тя, на­ре­шті збу­ла­ся. Най­силь­ні­ше за­до­во­ле­н­ня я пе­ре­жи­ла, ко­ли про все бу­ло до­мов­ле­но і до ви­хо­ду на ро­бо­ту за­ли­ша­ло­ся кіль­ка ти­жнів.

Ви справ­ля­є­те вра­же­н­ня успі­шної і гар­мо­ній­ної лю­ди­ни. Як дов­го ви вчи­ли­ся зна­хо­ди­ти ба­ланс? Ба­лан­су не­має. Ща­стя – це мить, і ні­хто не мо­же бу­ти по­стій­но ща­сли­вий. Те са­ме сто­су­є­ться гар­мо­нії – її не­має. Якщо є ба­жа­н­ня роз­ви­ва­ти­ся про­фе­сій­но, то ра­но чи пі­зно при­хо­дить час на­вчи­ти­ся де­ле­гу­ва­ти ча­сти­ну до­ма­шніх тур­бот. На­при­клад, тур­бо­ти про ді­тей де­ле­го­ва­ні ня­ні, яка до­по­ма­гає на­шій ро­ди­ні 15 ро­ків і, спо­ді­ва­ю­ся, бу­де ще стіль­ки са­мо. І за­га­лом я не три­во­жна ма­ма. Якщо ме­не ви­кли­ка­ють до шко­ли – йду, якщо ні, то вва­жаю, що все до­бре. Я не пра­гну ви­щих оці­нок у ді­тей і хо­чу, щоб во­ни за­йма­ли­ся тим, що їх мо­ти­вує. Я ро­зу­мію, що є ма­ми з ін­шою по­зи­ці­єю, з біль­шим за­лу­че­н­ням у пов­сяк­ден­не жи­т­тя ді­тей. Се­бе я на­зи­ваю «ма­мою з роз­ви­не­ним по­чу­т­тям здо­ро­во­го по­фі­гі­зму», і це ду­же до­по­ма­гає збе­рі­га­ти аде­ква­тність і здо­ро­вий ґлузд.

На­віть най­більш на­ди­ха­ю­чий про­ект пе­ред­ба­чає що­ден­ну ру­ти­ну. Як не ви­го­рі­ти і збе­рег­ти при­страсть до улю­бле­ної спра­ви? Якщо ви не хо­че­те ро­би­ти те, що ба­га­то ра­зів ро­би­ли, якщо вас до­лає про­кра­сти­на­ція і якщо ви зна­є­те, як по­трі­бно ді­я­ти, але від­кла­да­є­те ви­ко­на­н­ня зав­да­н­ня, – от­же, час щось змі­ню­ва­ти: сфе­ру ді­яль­но­сті, про­е­кти, ро­бо­ту. Будь-який кар'єр­ний шлях я роз­гля­даю, ви­хо­дя­чи з кри­вої на­вча­н­ня. Пер­ший рік ви вчи­те­ся, дру­гий – упро­ва­джу­є­те змі­ни, тре­тій – на­со­ло­джу­є­те­ся сво­ї­ми ре­зуль­та­та­ми. Якщо пі­сля тре­тьо­го ро­ку ро­бо­ти не від­бу­ва­є­ться роз­ви­тку і мас­шта­бних змін, то са­ме час змі­ню­ва­ти по­зи­цію, ком­па­нію, сфе­ру ді­яль­но­сті чи кра­ї­ну. Пі­сля трьох ро­ків кри­ва на­вча­н­ня до­ся­гає сво­го пі­ку, пі­сля чо­го ро­сте ду­же по­віль­но. Лю­ди, які по­над 5–7 ро­ків зна­хо­дя­ться на одній по­зи­ції, роз­ви­ва­ю­ться, але то­чно по­віль­ні­ше, ніж ра­ні­ше. Ну, а якщо ви про­сто ви­ко­ну­є­те одне і те са­ме рік у рік, то то­чно є сенс змі­ни­ти рід ді­яль­но­сті. Я три ро­ки про­пра­цю­ва­ла мар­ке­тин­гди­ре­кто­ром і по­ча­ла ро­зу­мі­ти, що по­тра­пи­ла в « день ба­ба­ка » , – це озна­чає, що на­став час роз­ши­рю­ва­ти свою екс­пер­ти­зу. Мо­жли­во­сті змі­ни­ти по­зи­цію все­ре­ди­ні ком­па­нії не бу­ло, але йти не хо­ті­ло­ся – так я ви­рі­ши­ла ви­кла­да­ти. Це ста­ло мо­їм хо­бі, яким я за­йма­ю­ся ві­сім ро­ків. Це дає змо­гу по­ба­чи­ти ін­ші ви­ди бі­зне­су, по­зна­йо­ми­ти­ся з ба­га­тьма лю­дьми, на­ла­го­ди­ти зв' яз­ки у рі­зних сфе­рах, щоб бу­ло лег­ше ро­зу­мі­ти кон' юн­кту­ру рин­ку, но­ві ве­кто­ри і сві­то­ві тен­ден­ції роз­ви­тку. Для ме­не це хо­бі до­сі є спосо­бом роз­ши­ре­н­ня го­ри­зон­тів.

Як ви ду­ма­є­те, звід­ки бе­ре­ться слав­но­зві­сний блиск в очах? Си­стем­них по­рад із ви­ро­бни­цтва бли­ску в очах у ме­не не­має. По­трі­бно по­ду­ма­ти про те, що вас за­хо­плю­ва­ло в ди­тин­стві та юно­сті. Ре­ко­мен­дую про­чи­та­ти кни­гу «По­тік» Ми­хая Чи­ксен­тми­хайї. Во­на, зви­чай­но, не дає ін­стру­кцій про те, як по­тра­пи­ти у по­тік, але на­во­дить на роз­ду­ми про те, що та­ке по­тік, як ви­ни­ка­ють блиск в очах і мо­ти­ва­ція, зда­тність ро­би­ти ве­ли­кі про­е­кти. Та­кож ва­жли­во зна­ти, що вам не­ці­ка­во. Іно­ді ме­не за­пи­ту­ють, чо­му я не ство­рю свій бі­знес, ма­ю­чи та­кий ве­ли­че­зний до­свід. Та то­му, що я обо­жнюю кор­по­ра­тив­ний бі­знес – у ньо­му є ре­чі, які ме­не драйв­лять З одно­го бо­ку, це за­ре­гу­льо­ва­ність, з ін­шо­го – мас­шта­бність і мо­жли­вість про­би­ти будь-яку бю­ро­кра­ти­чну сті­ну, ма­ю­чи ве­ли­че­зну ві­ру в про­ект. Су­во­рі пра­ви­ла і мо­жли­вість їх по­ру­шу­ва­ти на­ди­ха­ють ме­не. Це не озна­чає, що ін­шій лю­ди­ні пі­ді­йде мій сце­на­рій, – це ли­ше го­во­рить про те, що успі­ху спри­я­ють ві­ра, зна­н­ня сво­їх ці­лей і са­мо­го се­бе.

Якщо ви не хо­че­те ро­би­ти те, що ба­га­то ра­зів ро­би­ли, – от­же, час щось змі­ню­ва­ти: сфе­ру ді­яль­но­сті, про­е­кти, ро­бо­ту

ТЕ­ТЯ­НА ЛУ­КІ­НЮК Ви­кла­дач мар­ке­тин­гу, за­снов­ник Kyiv Bookworms Club, топ-ме­не­джер

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.