Ру­слан ГОРОВИЙ Ру­слан ГОРОВИЙ

БІЛЬ­ШЕ, НІЖ МОЖЕШ” ”ПОДВИГ – ЦЕ ЗРО­БИ­ТИ

Krayina - - ЩОДЕННИК - НЕЩАСНІ ТІ, хто за­ци­клю­є­ться на ста­тках. 41 рік, ЖУР­НА­ЛІСТ, РЕ­ЖИ­СЕР, ПИ­СЬМЕН­НИК ДО ЦЕРКВИ ХОДЖУ РІДКО, але в Бо­га ві­рю.

На­ро­див­ся 29 лю­то­го 1976 ро­ку в мі­сті Ко­но­топ на Сум­щи­ні. Ма­ти – ін­же­нер, ба­тько – ме­ха­нік. Має мо­лод­ших бра­та і се­стру. Нав­чав­ся у Ко­но­топ­сько­му еле­ктро­ме­ха­ні­чно­му те­хні­ку­мі. П’ять ро­ків у Німеччині на про­жи­т­тя за­ро­бляв ма­лю­ва­н­ням. Із 1998-го пра­цює у те­ле­ком­па­нії ”Ма­гно­лія-ТВ”. За­снов­ник і ке­рів­ник про­е­кту ”Слу­жба роз­шу­ку ді­тей”. ”Впер­ше в істо­рії укра­їн­сько­го те­ле­ба­че­н­ня один і той са­мий про­дукт в ефір ста­ви­ли рі­зні те­ле­ка­на­ли. За­раз це – ве­ле­тен­ська слу­жба, яка об’єд­нує те­ле­ба­че­н­ня, га­зе­ти і по­лі­цію”. Ав­тор во­сьми кни­жок. То­рік як ре­жи­сер філь­му ”Укро­пи Дон­ба­су” об’ їздив по­над 10 кра­їн. Кіль­ка ра­зів пе­ре­пли­вав Дні­про. Мріє ску­па­ти­ся в Ти­хо­му оке­а­ні. Ко­ле­кціо­нує ста­ру те­хні­ку і вій­сько­ві шев­ро­ни. Улю­бле­не місце в Ки­є­ві – ву­ли­ця Во­ло­ди­мир­ська. Має ки­цьку Зо­сю. У шлю­бі вдру­ге. Від пер­шої дру­жи­ни має донь­ку 16-рі­чну Ана­ста­сію і си­на Єв­ге­на, 14 ро­ків ЖИ­Т­ТЯ – БЕЗКІНЕЧНИЙ ПОТІК. Десь ви­ри­нув, десь на­штов­хнув­ся на під­во­дний риф. Ме­ні цей про­цес при­но­сить за­до­во­ле­н­ня. ЖИ­Т­ТЯ ДАЄТЬСЯ, АБИ ЩОСЬ ЛИШИТИ СВІТОВІ. Я що­най­мен­ше ли­шив двох ді­тей. ПОВЕРНУТИ РО­КИ НАЗАД ба­жа­ють ті, хто не зміг ре­а­лі­зу­ва­ти­ся вча­сно. Не хо­чу бу­ти 17- чи 20-рі­чним. Я той етап пе­ре­жив. Ме­ні ці­ка­во за­раз – у 40. НЕ РОЗДІЛЯЮ ЖИ­Т­ТЯ НА СФЕРИ ТА ФАЗИ – ро­бо­та, дім, хо­бі. Це ве­ли­че­зна су­ціль­на ла­ви­на. ЯК­БИ ПОБАЧИВСЯ З БОГОМ, за­пи­тав би: чо­му за­брав ба­тька у мій день на­ро­дже­н­ня?

ТОЙ, ХТО ЧЕКАЄ НА ДИВО, ні­ко­ли йо­го не до­че­ка­є­ться. Диво ста­є­ться для тих, хто роз­бур­хує світ, ки­дає йо­му ви­кли­ки і приймає їх.

У 1990-Х, ЯК ПРИ­ЙШОВ ПРАЦЮВАТИ НА ”МАГНОЛІЮ ТВ”, усіх при­го­щав мо­ро­зи­вом – ко­ли їха­ли ку­дись зі зні­маль­ною гру­пою. Всі ди­ву­ва­ли­ся, не ро­зумі­ли – на­ві­що. Але ми­ну­ло тро­хи ча­су й ін­ші ко­ле­ги по­ча­ли так ро­би­ти. Зро­зумі­ли: при­єм­но ін­шим ро­би­ти при­єм­но. УТІК ЗА КОР­ДОН, щоб не слу­жи­ти в ар­мії. Так скла­ло­ся, що ма­ма не до­о­фор­ми­ла ме­ні ін­ва­лі­дність і мо­гли при­зва­ти. А я зов­сім не ба­чу на лі­ве око – пе­ре­рі­за­ний нерв.

ЗРАДА – це удар у спи­ну. Зра­джу­ють ті, ко­му до­ві­ря­єш. Про­ба­чи­ти це зго­дом мо­жна, але не за­бу­ти.

НЕ РОЗДІЛЯЮ ЖИ­Т­ТЯ НА СФЕРИ ТА ФАЗИ – РО­БО­ТА, ДІМ, ХО­БІ. ЦЕ ВЕ­ЛИ­ЧЕ­ЗНА СУ­ЦІЛЬ­НА ЛА­ВИ­НА

МАЙ­ДАН – це на­ша со­вість. Якщо хтось не ро­зу­міє, чим був Май­дан і на­ві­що, – со­вість у ньо­го ще не про­ки­ну­ла­ся.

УСЕ БЕЗПЕРСПЕКТИВНЕ ЗАНЕПАДАЄ. На­при­клад, Ра­дян­ський Со­юз не про­ду­ку­вав ні­чо­го, окрім кон­цта­бо­рів і зброї, і ця кра­ї­на зни­кла. Є ПО­НЯ­Т­ТЯ, ЯКІ ВИРІЗНЯЮТЬ СПРАВЖНІХ УКРА­ЇН­ЦІВ. До­ста­тньо за­пи­та­ти: чий Крим?

ПАТРІОТИЗМ не ви­мі­рю­є­ться кіль­кі­стю ви­ві­ше­них пра­по­рів чи ку­пле­них ви­ши­ва­нок. Па­трі­от – це лю­ди­на, яка ро­зу­міє при­на­ле­жність до на­ро­ду.

ЯКЩО ХТОСЬ НЕ РО­ЗУ­МІЄ, ЧИМ БУВ МАЙ­ДАН І НА­ВІ­ЩО, – СО­ВІСТЬ У НЬО­ГО ЩЕ НЕ ПРО­КИ­НУ­ЛА­СЯ

ДОБРО – це те, чо­го не мо­же бу­ти за­ба­га­то.

ЧОТИРИ РО­КИ, ЯК КИНУВ ПАЛИТИ. Якось ви­йшов по­ку­ри­ти на­двір і впав. Зла­мав шість ре­бер. Це до­по­мо­гло ки­ну­ти.

ВІЙ­НА – най­біль­ша дур­ня, яку при­ду­ма­ло люд­ство. Зав­жди від­бу­ва­є­ться з одні­єї при­чи­ни – хтось хо­че по­ка­за­ти, що він го­лов­ні­ший за ін­ших.

НЕЩОДАВНО У FACEBOOK ДРУГ НАПИСАВ, хо­че зу­стрі­ти­ся. Я від­мо­вив. За кіль­ка днів він по­мер – сер­це зу­пи­ни­ло­ся. Те­пер ро­зу­мію: кра­ще не­до­спа­ти, від­кла­сти спра­ви, але зу­стрі­ти­ся з лю­ди­ною.

ГОЛОВНЕ ЗАВ­ДА­Н­НЯ БА­ТЬКІВ – не втра­ча­ти зв’язок із ди­ти­ною. ВІЧНО ЖИ­ТИ не хо­тів би.

БІЙКА ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ мо­же бу­ти ви­прав­да­на ли­ше са­мо­обо­ро­ною. Во­стан­нє бив­ся 1995 ро­ку в Німеччині – на­па­ли скін­хе­ди.

СІМ РА­ЗІВ МЕ­НЕ ДЕ­ПОР­ТУ­ВА­ЛИ В УКРА­Ї­НУ за не­ле­галь­ний пе­ре­тин кор­до­ну. Спо­ча­тку на рік, по­тім – на три, по­тім – на 10. До Поль­щі їздив ле­галь­но, да­лі – ні. Брав ае­ро­граф і ма­лю­вав бі­ля ма­га­зи­нів у Німеччині. Про­по­ну­вав го­спо­да­рю за­кла­ду кар­ти­ну з йо­го крам­ни­чкою. Ба­га­то по­го­джу­ва­ли­ся. За ці гро­ші й жив.

НАЙСТРАШНІШЕ ста­ти чу­жим на сво­їй зем­лі. У та­кій си­ту­а­ції опи­ни­ли­ся українці з Дон­ба­су й Кри­му. Як­би жив у Ро­сії чи в оку­по­ва­но­му Кри­му, ви­їхав би.

КОХАННЯ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ, КО­ЛИ РОЗУМІЄШ, ЩО МОЖЕШ ЖИ­ТИ БЕЗ ЦІ­ЄЇ ЛЮДИНИ

МАЙ­ДАН – місце ща­стя. Ні­хто не бо­яв­ся по­вер­ну­ти­ся до ко­гось бо­ком чи спи­ною. Кра­ді­жок і ша­храйств не бу­ло. Там був се­ред сво­їх.

МОЄ ДИТИНСТВО ПАХЛО МАЗУТОМ, бен­зи­ном і га­сом. По­ряд із на­шим бу­дин­ком бу­ли ае­ро­дром і за­лі­зни­ця.

НАДІ МНОЮ В ДИТИНСТВІ ПРОЇЖДЖАЛА ЕЛЕКТРИЧКА, а я ле­жав між рей­ка­ми. Так у Ко­но­то­пі хло­пча­ки пе­ре­ві­ря­ли одне одно­го на мі­цність. Ля­га­єш на рей­ки, по­тім їде по­тяг. А хло­пці ще й див­ля­ться, чи сла­бак. Якщо із за­плю­ще­ни­ми очи­ма ле­жиш – бо­ї­шся.

КОХАННЯ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ, КО­ЛИ РОЗУМІЄШ, що можеш жи­ти без ці­єї людини. Ра­ні­ше не міг, а те­пер можеш. У ме­не так бу­ло з пер­шою дру­жи­ною. СЕКС І КОХАННЯ – аб­со­лю­тно рі­зні ре­чі. Я пі­знав жін­ку набагато ра­ні­ше, ніж за­ко­хав­ся.

ПРИСТРАСТЬ – це спа­лах. Він або пе­ре­тво­ри­ться на кохання, або – ні.

ІДЕАЛЬНА ЖІН­КА – не­ці­ка­ва. У ній не­має за­гад­ки. Та­ку не­мо­жли­во дов­го ко­ха­ти. Моя дру­жи­на не­і­де­аль­на – і це ме­ні по­до­ба­є­ться. НАЙСТРАШНІШЕ – ко­ли ба­тьки хо­ва­ють ді­тей. НЕ ЛЮБЛЮ САМОТНОСТІ. Між шлю­ба­ми де­який час був сам. Це гні­ти­ло. НА­РО­ДЖЕ­Н­НЯ ДІ­ТЕЙ – це най­кра­ще, що зі мною ста­ло­ся. ЛЮ­ДИ, ЯКІ ВИ­РІ­ШИ­ЛИ НЕ МА­ТИ ДІ­ТЕЙ, ра­но чи пі­зно від­чу­ють, що то бу­ла по­мил­ка.

ДИТИНА – єди­на лю­ди­на y сві­ті, яка лю­би­ти­ме те­бе зав­жди тільки за те, що ти є.

ДІ­ТЕЙ НЕ ТРЕ­БА ВИХОВУВАТИ, З НИ­МИ ТРЕ­БА ДРУ­ЖИ­ТИ

ДІ­ТЕЙ НЕ ТРЕ­БА ВИХОВУВАТИ, з ни­ми тре­ба дру­жи­ти. Такі сто­сун­ки бу­ли в ме­не з ді­дом. Вла­сний при­клад – кра­ща мо­дель ви­хо­ва­н­ня.

МАВ ДЕПРЕСІЮ: МІ­СЯЦЬ ЖИВ ”НА АВТОМАТІ” пі­сля по­дій 20 лю­то­го 2014 ро­ку на Май­да­ні. При­йшов додому з від­чу­т­тям, що жи­т­тя ми­ну­ло. Ба­га­то вби­тих, ре­во­лю­ція за­кін­чи­ла­ся, що да­лі – не­ві­до­мо. До жи­т­тя по­вер­ну­ла вій­на на Дон­ба­сі – по­трі­бно бу­ло до­по­ма­га­ти вій­сько­вим.

ПІ­СЛЯ ПЕР­ШИХ СМЕРТЕЙ НА ГРУШЕВСЬКОГО у по­лі­ти­ків мав би спра­цю­ва­ти ро­зум. А спра­цю­вав страх, то­му лю­дей і вби­ли. КО­ЛИ УМРЕ СОВОК У НА­ШО­МУ ФОЛЬКЛОРІ – на­ро­ди­ться но­вий епос.

ДОНБАС – те­ри­то­рія бо­роть­би до­бра і зла. Йдеш Ав­ді­їв­кою і на рів­ні по­ти­ли­ці розумієш: ось ти се­ред дру­зів, a там – уже во­ро­ги. АВДІЇВКА СТА­ЛА МІСЦЕМ, ДЕ ПРОЛІГ КОР­ДОН МІЖ ВІЙНОЮ

І МИРОМ. Лю­ди не­на­ви­дять увесь світ, бо вій­на – отут. Во­ни не проти, щоб во­на бу­ла десь у су­сі­дньо­му мі­сті, але тільки не у них.

ДОНБАС – ТЕ­РИ­ТО­РІЯ БО­РОТЬ­БИ ДО­БРА І ЗЛА

СПЛЮ МА­ЛО. Ме­ні по­до­ба­є­ться швид­кий ритм жи­т­тя.

БРЕХНЯ – це ін­стру­мент. В ній не­має ні­чо­го по­га­но­го, ко­ли во­на не за­для на­жи­ви чи зра­ди. Брехня ви­прав­да­на, ко­ли прав­дою мо­жна за­шко­ди­ти.

МАТЮКАЮСЬ, бо не обме­жую мо­зок не­по­трі­бни­ми бар’єра­ми. НАЙКРАЩУ ПОРАДУ ДАВ ДІД: ні­ко­ли ні в ко­го ні­чо­го не про­си.

ВО­СТАН­НЄ ПЛАКАВ КІЛЬ­КА ТИЖНІВ ТО­МУ, ко­ли по­мер друг. На пе­ре­до­вій пе­ре­жив кіль­ка об­стрі­лів, а y Ки­є­ві зу­пи­ни­ло­ся сер­це.

ПОДВИГ – це зро­би­ти біль­ше, ніж можеш. До яко­їсь ме­жі мо­жуть усі. Да­лі – оди­ни­ці.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.