НЕ­МАЄ РО­СІЇ. Є МО­СКОВ­ЩИ­НА

ПЕРЕСТАНЕМО БУ­ТИ ЗАЛЕЖНИМИ ВІД НЕЇ, КО­ЛИ ПРИ­ПИ­НИ­МО ПО­МІ­ЧА­ТИ ЇЇ

Krayina - - ГОЛОВНА СТОРІНКА -

Кон­стан­ти­но­поль­ський па­трі­ар­хат ска­су­вав си­н­одаль­ний акт 1686 ро­ку. Адмі­ні­стра­ція Мо­сков­ською цер­квою Ки­їв­ської ми­тро­по­лії і всіх єпар­хій в Укра­ї­ні ска­со­ва­на. З ка­но­ні­чної то­чки зо­ру це озна­чає, що сьо­го­дні в Укра­ї­ні Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту біль­ше не існує, за­явив пред­став­ник Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха­ту ар­хі­єпис­коп Тель­мі­ський Іов. Як нам те­пер на­зи­ва­ти цю цер­кву?

– Ро­сій­ська цер­ква в Укра­ї­ні має свій си­нод і сво­го пред­сто­я­те­ля – во­ждя ”мє­стних ру­скіх” пра­во­слав­них. Кон­стан­ти­но­поль­ський па­трі­ар­хат тра­кту­вав те, що за­раз на­зи­ва­ють Укра­їн­ською цер­квою Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту, як згро- ма­дже­н­ня єпар­хій Мо­сков­ської па­трі­ар­хії в Укра­ї­ні. Мо­сква во­ло­діє ви­тон­че­ною куль­ту­рою вда­ва­н­ня. Ке­ру­ва­ти одні­єю шо­стою су­хо­до­лу важ­ко. Аби під­ко­ре­ні не сми­ка­ли­ся, тре­ба за­гра­ва­ти з елі­та­ми. Роз­ка­зу­ва­ти, що во­ни не­за­ле­жні. Хо­ча на­справ­ді є ра­ба­ми. Під­хо­дить мо­мент, що укра­їн­ці не хо­чуть ми­ри­ти­ся з фей­ко­вою не­за­ле­жні­стю – і ро­сі­я­ни ви­га­ду­ють рі­зні на­дбу­до­ви. На­зи­ва­ють свої рі­днень­кі єпар­хії укра­їн­ською цер­квою. Ми бу­ли хво­рі на цер­ков­ну свин­ку. І нам дали ка­ра­мель­ку під на­звою ”УПЦ”. Щоб по­смо­кта­ли і за­спо­ко­ї­лись. Сум­но, що ба­га­то хто і за­раз смо­кче. На­при­клад, спів­о­ча сім’я Ні­ни Ма­тві­єн­ко. Хо­дять у ви­ши­ван­ках, спіл­ку­ю­ться укра­їн­ською в по­бу­ті й на лю­дях. Але є чле­на­ми се­кти Са­бо­да­на (пред­сто­я­тель Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту Во­ло­ди­мир. По­мер 2014 ро­ку. – Кра­ї­на).

Я теж пев­ний час пе­ре­бу­вав у Мо­сков­ській па­трі­ар­хії. Щоб зна­йти на По­зня­ках у Ки­є­ві укра­їн­ську цер­кву, тре­ба дов­гень­ко то­па­ти ніж­ка­ми. А по­руч – ве­ли­че­зна Оль­гін­ська. Там усі попи укра­їн­ською го­во­рять. То­бі зда­є­ться, що все до­бре. Ми­нає ба­га­то ча­су, доки зро­зу­мі­єш: то не про­сто цер­ква, а стру­кту­ра, яка пра­цює на те, аби утри­му­ва­ти укра­їн­ців у пев­но­му ста­ні. Це за­кін­чи­ло­ся вій­ною та оку­па­ці­єю.

Тре­ба за­кін­чи­ти при­кру си­ту­а­цію, ко­ли одна з най­біль­ших пра­во­слав­них цер­ков до­во­дить, що во­на – не вер­блюд.

У Ре­чі По­спо­ли­тій ка­то­ли­ки і пра­во­слав­ні бу­ли в одній дер­жа­ві. По­ля­ків на­пру­жу­ва­ло, що пра­во­слав­ні по­кло­ня­ю­ться під­ле­гло­му осман­сько­го ім­пе­ра­то­ра – Кон­стан­ти­но­поль­сько­му па­трі­ар­ху. Ви­рі­ши­ли про­ве­сти унію. Збе­рег­ти обря­ди, але під­по­ряд­ку­ва­ти цер­кву Ри­му. У той мо­мент Кон­стан­ти­но­поль мав ство­ри­ти пре­це­дент ав­то­ке­фаль­ної цер­кви Ре­чі По­спо­ли­тої. Як­би то­ді це ста­ло­ся, не бу­ло б пов­ста­н­ня Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го. І весь ко­ра­бель єв­ро­пей­ської істо­рії по­плив би в ін­шо­му на­прям­ку. Але Кон­стан­ти­но­поль був па­ра­лі­зо­ва­ний осман­ським впли­вом.

Якщо сьо­го­дні злій си­лі вда­сться зу­пи­ни­ти укра­їн­ську ав­то­ке­фа­лію, це мо­же за­кін­чи­ти­ся про­бле­ма­ми для всі­єї Єв­ро­пи. Ще сту­ден­том у Бри­тан­ській бі­бліо­те­ці чи­тав ”Най­біль­ші би­тви XVII сто­лі­т­тя”. Думав, що мо­ва йде про Трид­ця­ти­лі­тню вій­ну. А ви­яви­ло­ся, про Бе­ре­сте­цьку би­тву (на­ймас­шта­бні­ший бій Хмель­нич- чи­ни. Від­був­ся 1651 ро­ку бі­ля мі­сте­чка Бе­ре­сте­чко між Вій­ськом За­по­розь­ким і со­ю­зним йо­му крим­сько­та­тар­ським вій­ськом з одно­го бо­ку та ар­мі­єю Ре­чі По­спо­ли­тої – з дру­го­го. – Кра­ї­на). 300 ти­сяч уча­сни­ків, пів­то­ра міль­йо­на ко­ней і 20 діб вій­сько­вих дій. Для по­рів­ня­н­ня: би­тва з На­по­ле­о­ном при Бо­ро­ді­но три­ва­ла дві до­би. Це по­ка­зує ва­жли­вість цер­ков­но­го пи­та­н­ня. Якщо йо­го при­мен­шу­ва­ти, мо­же бу­ти Тре­тя сві­то­ва.

13 ли­сто­па­да ар­хі­є­реї Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту не при­йшли на зу­стріч із пре­зи­ден­том По­ро­шен­ком. Це їхній оста­то­чний ви­бір на ко­ристь Ро­сії?

– Як мо­жна обго­во­рю­ва­ти з ци­ми лю­дьми ре­чі, що ви­зна­ча­ють до­лю дер­жа­ви? Це – ма­гія слів. Во­ни на­зва­ли­ся ”Укра­їн­ською пра­во­слав­ною цер­квою” – і ми спіл­ку­є­мо­ся з ни­ми від­по­від­но. Але це – Ро­сій­ська цер­ква. Про що з ни­ми мо­же го­во­ри­ти пре­зи­дент Укра­ї­ни?

Що ро­би­ти­ме Мо­сков­ський па­трі­ар­хат в Укра­ї­ні да­лі?

– Не ду­маю, що лю­ди з Мо­сков­ської па­трі­ар­хії че­ка­ють мо­мен­ту, щоб перейти в ав­то­ке­фаль­ну цер­кву. Їм по­до­ба­є­ться там. 2014 ро­ку, ко­ли ста­ло зро­зумі­ло: розв’яза­на вій­на – пов­ні­стю на со­ві­сті Крем­ля, ма­со­во­го пе­ре­хо­ду па­ра­фій не бу­ло.

ПОПИ УКРА­ЇН­СЬКОЮ ГО­ВО­РЯТЬ. ЗДА­Є­ТЬСЯ, ВСЕ ДО­БРЕ

НАЙ­БІЛЬ­ШОЮ БИТВОЮ У XVII СТО­ЛІТ­ТІ БУ­ЛА БЕРЕСТЕЦЬКА

На­скіль­ки ми те­пер за­ле­жні від Ро­сії? У чо­му це про­яв­ля­є­ться най­біль­ше?

– На­сам­пе­ред – у слов­ни­ку. Ко­ли ви­мов­ля­є­мо сло­во ”Ро­сія”, вже про­гра­є­мо. Тра­ди­цій­на на­зва кра­ї­ни, яка так се­бе на­зи­ває – Мо­сков­щи­на. 2014-го бу­ли іні­ці­а­ти­ви вне­сти від­по­від­ні прав­ки у по­лі­ти­чний та за­галь­ний слов­ник. Ма­ли б Мо­сков­ське по­соль­ство в Укра­ї­ні та мо­ско­ви­тів. Ро­з­умі­ли б, з ким ма­є­мо спра­ву.

Про­тя­гом со­тень ро­ків оку­па­ції ро­сі­я­нам вда­ло­ся зни­щи­ти якісь укра­їн­ські ри­си ха­ра­кте­ру, мен­таль­но­сті?

– При­ро­дний для укра­їн­ця ар­ти­стизм. Ба­ро­ко­ва куль­ту­ра XVII сто­лі­т­тя пе­ре­тво­ри­ла­ся на бла­зню­ва­н­ня. Че­рез це є за­пит на Зе­лен­ських та Ля­шків. Давні укра­їн­ські лі­де­ри мо­гли го­во­ри­ти з народом веселою іскристою мовою. Сьо­го­дні та­кі лю­ди є кло­у­на­ми в чу­жих ру­ках. Але укра­їн­ське су­спіль­ство та­ку ри­то­ри­ку спри­ймає: не­має справ­жньої іскри­стої фі­гу­ри – ві­зьме­мо бла­зня. По­я­ва та­ких кло­у­нів у рей­тин­гах свід­чить: або пе­ре­йде­мо цей Ру­бі­кон, або нас роз­бе­руть на зап­ча­сти­ни. Слю­са­рі ти­пу Поль­щі, Угор­щи­ни, Ру­му­нії й за­вод РФ – зав­жди по­руч і го­то­ві це зро­би­ти.

По­ду­жа­є­мо перейти Ру­бі­кон і пе­ре­мог­ти?

– Так. На­ша на­ція ду­же силь­на й зда­тна згур­ту­ва­ти­ся. На Май­да­ні всі від­чу­ли мо­дель іде­аль­ної Укра­ї­ни. Нас вчать, що на­ша ми­нув­ши­на – це істо­рія не­пов­них спіль­нот. Бу­ли крі­па­ки і по­мі­щи­ки, кня­зі й го­ло­та. На­справ­ді, на­ше су­спіль­ство бу­ло єди­не. Ви­клик для істо­ри­ків і лі­те­ра­то­рів – до­не­сти цю дум­ку до лю­дей. Укра­їн­ці, які бу­ли су­ча­сни­ка­ми Шев­чен­ка й ті, які сто­я­ли на Май­да­ні, – одна­ко­ві. Ми, на ща­стя, не пе­ре­жи­ли ма­со­вої де­пор­та­ції, як крим­ські та­та­ри чи бал­кан­ці. По­при те, що жи­ве­мо на пе­ре­ти­ні Схо­ду й За­хо­ду, Пів­дня й Пів­но­чі. Ма­є­мо ядро, сидимо коло сво­го багаття. Тож усе бу­де до­бре.

Чи вда­є­ться ”за­бу­ва­ти” Ро­сію? Ко­ли біль­шість гро­ма­дян пе­ре­ста­нуть орі­єн­ту­ва­ти­ся на во­ро­жу кра­ї­ну, ди­ви­ти­ся ро­сій­ське кі­но, слу­ха­ти їхню му­зи­ку?

– Ви­чав­лю­ва­ти мо­сков­ськість із се­бе – ве­ли­кий труд і на­віть ра­на для ба­га­тьох укра­їн­ців. Лю­ди, які на­зи­ва­ють се­бе на­ціо­на­лі­ста­ми, до­сі мо­жуть ци­ту­ва­ти Бул­га­ко­ва. Спе­ре­ча­ю­ться про вар­ті­сність по­е­зії Пу­шкі­на. Спро­буй­те не їсти м’ясо 40 днів. По­тім зро­зу­мі­є­те, що це – про­сто їжа, а не щось ва­жли­ве. Мо­сков­ський спа­док – то­кси­чний. Піст – це утри­ма­н­ня. Стиль – ро­зу­мі­н­ня, хто ти є і що то­бі це не­ці­ка­во й у ду­шу цьо­го не бе­реш. Та­ко­го по­вин­ні на­вча­ти ба­тьки, шко­ла. Якщо до­три­му­ва­ти­ся по­сту і сти­лю, то ди­ха­н­ня бу­де віль­не. Ме­ні не по­до­ба­є­ться га­сло пре­зи­дент­ської кам­па­нії ”Геть від Мо­скви”. Не вар­то бра­ти її за то­чку опо­ри. Мо­жна про­сто ска­за­ти: бу­дьмо силь­ні. Цьо­го до­ста­тньо. Ви­гля­дає, ні­би гі­тле­рів­ці ата­ку­ють з по­ві­тря Лон­дон, а Чер­чилль ка­же: ”Геть від Бер­лі­на”. Кі­нець за­ле­жно­сті від Мо­сков­щи­ни на­ста­не то­ді, ко­ли пов­ні­стю при­пи­ни­мо її по­мі­ча­ти. Да­вай­те при­ще­плю­ва­ти це ді­тям.

Дер­жа­ва має спри­я­ти цьо­му ”за­бу­ван­ню”?

– Во­на не мо­же. 1991-го її ого­ло­си­ли як не­за­ле­жну ра­дян­ську со­ці­а­лі­сти­чну республіку. Не від­но­ви­ла свою са­мо­стій­ність від Че­твер­то­го уні­вер­са­лу 1918 ро­ку (про­го­ло­шу­вав не­за­ле­жність Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки від Ро­сії. – Кра­ї­на), а про­го­ло­си­ла її. Дер­жа­ва збе­ре­гла всі радянські структури. Не розпустила КГБ, а назвала йо­го СБУ. Тре­ба прийня­ти за­кон, що 1921–1991 ро­ки – це пе­рі­од ро­сій­ської оку­па­ції. У пер­спе­кти­ві ви­ма­га­ти від­шко­ду­ва­н­ня. Це до­зво­лить зов­сім іна­кше роз­бу­до­ву­ва­ти си­сте­му ко­ор­ди­нат.

Есто­нія, Ли­тва, Ла­твія, Гру­зія й Мол­до­ва зро­би­ли це. Для пра­ців­ни­ків ре­пре­сив­них ор­га­нів має бу­ти бо­дай сим­во­лі­чне по­ка­ра­н­ня. А не ви­зна­ва­ти пен­сій­не за­без­пе­че­н­ня за ста­ри­ми оку­па­цій­ни­ми пра­ви­ла­ми.

Цьо­го­річ від­зна­ча­ли 100 ро­ків ство­ре­н­ня Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки. Пре­зи­дент брав участь в уро­чи­сто­стях. Це рух у то­му на­прям­ку, про який ви го­во­ри­те?

– Ні. Вла­да змі­шує по­ня­т­тя. Во­на не мо­же ігно­ру­ва­ти дер­жав­ність УНР і геть­ма­на­ту, ви­зволь­ну бо­роть­бу 1940-х. Однак По­ро­шен­ко й Грой­сман до­зво­ля­ють со­бі при­ві­та­ти нас з яки­мось ви­зво­ле­н­ням 1943 ро­ку. Але якщо один оку­пант іде й при­хо­дить дру­гий, то він не пе­ре­стає бу­ти тим, ким є.

Ми зро­би­ли ве­ли­че­зну спра­ву – ухва­ли­ли за­кон про де­ко­му­ні­за­цію. Але й це – з на­пів­мі­ра­ми. Пам’ятник Ва­ту­ті­ну (ке­ру­вав опе­ра­ці­єю зі звіль­не­н­ня Ки­є­ва він нім­ців. Брав участь у бо­роть­бі з УПА. – Кра­ї­на) бі­ля Вер­хов­ної Ра­ди зні­ма­ти не да­ють. Прой­ді­ться у Ки­є­ві від Ар­ки дру­жби на­ро­дів до ба­би з ме­чем (пам’ятник Ба­тьків­щи­ні-Ма­те­рі. – Кра­ї­на). Це ви­клю­чно ко­ло­ні­аль­на сим­во­лі­ка. На щи­ті ба­би на­віть не при­бра­ли герб кра­ї­ни-оку­пан­та – СРСР.

Ка­жуть, так по­зба­ви­мо укра­їн­ський на­род пе­ре­мо­ги у Дру­гій сві­то­вій.

– Не мо­же­мо го­во­ри­ти, що укра­їн­ці бу­ли уча­сни­ка­ми вій­ни на бо­ці ан­ти­гі­тле­рів­ської ко­а­лі­ції (об’єд­на­н­ня дер­жав, які під час Дру­гої сві­то­вої во­ю­ва­ли про­ти на­цист­ської Ні­меч­чи­ни, Іта­лії, Япо­нії та їхніх са­те­лі­тів. – Кра­ї­на). Ми не укла­да­ли та­ко­го до­го­во­ру. Єди­ний, хто во­ю­вав і пред­став­ляв на­шу кра­ї­ну – Укра­їн­ська головна ви­зволь­на ра­да (ор­ган по­лі­ти­чно­го ке­рів­ни­цтва укра­їн­ським ви­зволь­ним ру­хом, утво­ре­ний на­при­кін­ці Дру­гої сві­то­вої. – Кра­ї­на). Во­на бу­ла в ста­ні вій­ни і з Ні­меч­чи­ною, і з СРСР. До певної мі­ри, Дру­га сві­то­ва для нас три­ває й за­раз. Ми за­су­ди­ли тіль­ки шість оку­пан­тів, які, до­ве­де­но, бра­ли участь в ор­га­ні­за­ції Го­ло­до­мо­ру 1930-х. Ви­рок ви­ніс Ки­їв­ський апе­ля­цій­ний суд на­при­кін­ці ка­ден­ції Віктора Ющен­ка. Над цим пра­цю­ва­ла опе­ра­тив­на гру­па СБУ із со­тень лю­дей. Укра­ї­на вві­йшла в ХХ сто­лі­т­тя з на­се­ле­н­ням, яке сьо­го­дні ма­ло би бу­ти та­ким, як у Ве­ли­кій Британії, – 80 міль­йо­нів. А в нас не біль­ше 25 міль­йо­нів етні­чних укра­їн­ців у дер­жа­ві. Пи­ша­є­мо­ся Бе­ре­стом (1 трав­ня 1945 ро­ку укра­ї­нець Оле­ксій Бе­рест ра­зом із ро­сі­я­ни­ном Ми­хай­лом Єго­ро­вим і гру­зи­ном Ме­лі­то­ном Кан­та­рі­єю уста­но­ви­ли над рейх­ста­гом у Бер­лі­ні ра­дян­ський пра­пор. – Кра­ї­на). У ньо­го се­ме­ро бра­тів і се­стер із во­сьми по­мер­ли від Го­ло­ду в 1932–1933 ро­ках. Він – жер­тва, лю­ди­на, яка не ма­ла ви­бо­ру. Хі­ба мо­же бу­ти ге­ро­єм лю­ди­на, яка йо­го не має? Зму­ше­ний був го­ло­до­мор­ну ган­чір­ку, якою на­кри­ли тру­пи йо­го рі­дних, за­пер­ти в Бер­лі­ні на спо­ру­ду. Це – тра­ге­дія.

У нас не­ма на­ро­дних пі­сень про пе­ре­мо­гу у Дру­гій сві­то­вій. Це кра­сно­мов­но.

ДАВНІ УКРА­ЇН­СЬКІ ЛІ­ДЕ­РИ МО­ГЛИ ГО­ВО­РИ­ТИ З НАРОДОМ ВЕСЕЛОЮ ІСКРИСТОЮ МОВОЮ

МА­Є­МО ЯДРО, СИДИМО КОЛО СВО­ГО БАГАТТЯ

ДЕР­ЖА­ВА ЗБЕ­РЕ­ГЛА ВСІ РАДЯНСЬКІ СТРУКТУРИ. НЕ РОЗПУСТИЛА КГБ, А НАЗВАЛА ЙО­ГО СБУ

Те­пе­рі­шня вій­на з Ро­сі­єю – розв’яз­ка більш ніж 300-рі­чно­го кон­флі­кту?

– Ми – єди­на во­ю­ю­ча на­ція з Мо­сков­щи­ною. При­бал­ти, з яки­ми ча­сто спіл­ку­ю­ся, го­во­рять: ”Ви во­ю­є­те за нас”. Наш опір успі­шний. Аби не усту­па­ти та­ко­му во­ро­гу, як Мо­сков­щи­на, тре­ба ма­ти хо­ро­шу ста­ту­ру. Укра­ї­на мо­же три­ма­ти ти­ся­чо­кі­ло­ме­тро­ві фрон­ти. Ма­є­мо люд­ський ре­сурс. Вій­на по­ка­за­ла, що в нас є шля­хта. Лю­ди, які ро­зу­мі­ють, чо­му бе­руть у ру­ки зброю. Вій­на зми­ла ба­га­то грі­хів з укра­їн­ської на­ції. Шлях важ­кий, бу­дуть жер­тви. Але Єв­ро­па за­раз не в ру­ї­ні, як 100 ро­ків то­му. Це спро­щує нам зав­да­н­ня. Ко­ли ма­є­мо ли­ше один фронт – зав­жди пе­ре­ма­га­є­мо.

Укра­їн­ської мо­ви стає біль­ше?

– У Ки­є­ві, на­при­клад, во­на хви­ле­по­ді­бна. Укра­їн­ськість для ба­га­тьох є пре­дме­том на­строю. По­чи­на­є­ться Май­дан – і ро­зу­мі­єш, що стри­му­вав се­бе і зму­шу­вав го­во­ри­ти ро­сій­ською. Лю­ди, ко­ли при­їжджа­ють у сто­ли­цю, роз­мов­ля­ють ро­сій­ською. Мі­ста все ще ви­про­мі­ню­ють сим­во­лі­чну мо­сков­ську си­лу. Укра­ї­но­мов­но­го кон­сен­су­су не­має. Про­те ло­яль­ність під­ви­щу­є­ться. Пи­таю щось у пе­ре­хо­жо­го – і у 90 від­со­тках ви­пад­ків отри­маю від­по­відь укра­їн­ською.

Екс­пер­ти ка­жуть, що пре­зи­дент­ські й пар­ла­мент­ські ви­бо­ри 2019 ро­ку – ви­рі­шаль­ний час для Укра­ї­ни. Але го­лов­ні пре­тен­ден­ти на пе­ре­мо­гу – ста­рі по­лі­ти­ки. У чо­му ж то­ді ви­рі­шаль­ність?

– На по­ча­тку 2000-х у Верховній Ра­ді бу­ло по­над 100 комуністів. Де во­ни за­раз? Цей парламент, хоч би як йо­го кри­ти­ку­ва­ли, – укра­їн­ський по сво­їй су­ті. На ви­бо­рах пре­зи­ден­та до вла­ди мо­же при­йти не­сим­па­ти­чна ста­ра фі­гу­ра. Але це бу­де за­вер­шаль­ний етап пос­тко­ло­ні­аль­щи­ни в укра­їн­ській істо­рії.

Я б ра­див орі­єн­ту­ва­ти­ся на сво­їх. Ба­чиш до­стой­ну фі­гу­ру – від­кинь усі ме­дій­ні на­ша­ру­ва­н­ня.

Який укра­їн­ський про­дукт спо­до­бав­ся остан­нім ча­сом так, що йо­го при­єм­но бу­ло б по­ка­за­ти зна­йо­мим за кор­до­ном?

– Мо­жу то­чно ска­за­ти, що не по­ка­зу­вав би. На­при­клад, бо­ксе­ра Оле­ксан­дра Уси­ка, який не ро­зу­міє, хто він. Ляль­ка, яка не усві­дом­лює, що во­на го­во­рить. Цьо­му ви­ною Мо­сков­ська па­трі­ар­хія. Во­на ви­хо­вує мен­таль­них ка­лік. Їх важ­ко ре­а­бі­лі­ту­ва­ти. Не по­ка­зу­вав би лю­дей, які да­лі чи­та­ють мо­сков­ську лі­те­ра­ту­ру чи див­ля­ться їхні філь­ми.

Яке ва­ше улю­бле­не мі­сце?

– Во­ло­ди­мир Панченко ви­дав книж­ку ”Ста­ро­вин­ні гер­би укра­їн­ських міст”. Там 680 гер­бів. З них 200 – Чер­ні­гів­ська і Пол­тав­ська обла­сті. Обо­жнюю лі­вий бе­рег Дні­пра. За­раз Чер­ні­гів­щи­на, Пол­тав­щи­на, Сум­щи­на – це то­таль­ний пе­ре­жи­ток СРСР. Але якщо зна­єш, що ці лю­ди ма­ли свої гер­би, то ди­ви­шся на них по-ін­шо­му.

”Герб” з ні­ме­цької – спа­док. Ці мі­ста ма­ють спа­док ко­за­цько­го шля­хет­ства, яке ви­ро­сло з кня­жо­го. Мо­жна один раз по­го­во­ри­ти з лю­ди­ною і про­сто за по­гля­дом зро­зу­мі­ти: це – шля­хтич. текст: Сер­гій ДЕМЧУК, Ан­ге­лі­на КОВАНДА, фото: Та­рас ПОДОЛЯН

У НАС НЕ­МА НА­РО­ДНИХ ПІ­СЕНЬ ПРО ПЕ­РЕ­МО­ГУ У ДРУ­ГІЙ СВІ­ТО­ВІЙ

НА ПО­ЧА­ТКУ 2000-Х У ВЕРХОВНІЙ РА­ДІ БУ­ЛО ПО­НАД 100 КОМУНІСТІВ. ДЕ ВО­НИ ЗА­РАЗ?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.